Реферат на тему:
Економічні відносини України з Іраном
У цьому зв’язку мені б хотілося підкреслити певну заінтересованість
ділових і наукових кіл України у співробітництві з своїми партнерами і в
Ірані. Поки що наші економічні взаємозв’язки обмежуються незначними
обсягами експортно-імпортних операцій. За 10 місяців 1994 р. офіційно
врахований експорт українських товарів до Ірану становив 15,8 млн. дол.,
а імпорт – відповідно, всього 448 тис. дол. Україна експортувала
енергетичне устаткування (на 3,4 млн. дол.), електродвигуни і
телерадіоапаратуру (на 6,6 млн. дол.), чорні метали і вироби з них (на
1,1 млн. дол.), цукор і кондитерські вироби (на 4 млн. дол.) та інші
досить дрібні партії товарів, а з Ірану імпортувала деякі види (у дуже
невеликих обсягах) харчових продуктів, взуття і одягу. Звичайно, це не
відповідає реальним експортним потенціалам обох країн.
При належній активізації державної політики і діяльності підприємницьких
структур, при відповідній ініціативі вчених, наші країни могли б у
взаємних інтересах розвивати належне партнерство, причому не тільки
вузько обмежено – лише в Торговельній сфері, – але й у ширших масштабах
– у спільній інвестиційній та інноваційній діяльності, у виконанні тих
чи інших технічних засобів, у науково-технічному і гуманітарному
співробітництві. В умовах послідовної лібералізації зовнішньоекономічної
діяльності це може стати цілком реальним.
Можна було б, наприклад, на взаємовигідній основі розробити спільний
проект газопроводу з Ірану до України, дослідити за єдиною програмою
місткість і кон’юнктуру внутрішніх ринків обох країн з визначенням
напрямів ефективного товарообміну, а також можливості створення тих чи
інших спільних компаній і фірм, підготовки кадрів, розробки і реалізації
технологічних нововведень, налагоджування обміну економічною
інформацією.
В усякому разі, поряд з розвитком торговельних зв’язків України з
Іраном, слід було б пошукати сфери для ширшого взаємовигідного
економічного і гуманітарного співробітництва включаючи створення
спільних виробництв, транспортних та деформаційних систем,
енергопроектів, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, підготовку
кадрів).
Країни сучасного світу так чи інакше, в різній мірі, але є
взаємозв’язаними одна з одною і взаємозалежними. Глобальні прогнози
майбутнього світового прогресу і устрою є далеко не однозначними. З
одного боку, прояв у економічно розвинутих держав тенденцій до посилення
інтеграції та створення гігантських замкнутих ринків (країни ЄС,
Американського континенту, Тихоокеанського басейну) наштовхує на думку
про розробку і здійснення проектів принципово нового світового порядку і
устрою на принципах дедалі тіснішої їх інтеграції, а з іншого, –
величезне різноманіття умов, національних особливостей і відмінностей у
рівнях соціально-економічного і духовного розвитку країн і народів
викликає прямо протилежні тенденції до дезинтеграції та відособлення (як
це спостерігається, наприклад, у слов’янському і мусульманському
світах). Падіння колоніальних систем призвело до роздроблення територій
на більш дрібні держави.
Інакше кажучи, в світі відбувається глобальне протиборство двох
протилежних процесів – інтеграції та дезинтеграції – під впливом
відцентрових і доцентрових сил, сил прогресу і регресу, притаманних
внутрішній природі суспільних рухів. Відповідь на запитання, які з них і
на якому відрізку часу будуть головними, поки що не піддається
вірогідним прогнозам і оцінкам. Це пов’язано також з відповідними
проявами соціальних і національних конфліктів, аж до вибухових
катаклізмів – воєн і революцій. Ясно лише одне: майбутнє людства
визначається його духовною культурою, найновішими науковими відкриттями,
знаннями, вмінням розумно управляти складними і суперечливими
суспільними процесами в створювальному напрямі, уникаючи руйнівних
конфронтацій і конфліктів. Сили добра і прогресу, врешті-решт, беруть
гору над силами зла і регресу. Тільки на фундаменті взаємовигідних
інтересів і еквівалентних економічних відносин може базуватися істинно
створювальна економічна, політична й духовна інтеграція країн і народів
з різними формами соціально-економічного устрою та політичного
правління.
Гарантії економічної безпеки держави
Економічна безпека охоплює багатогранні аспекти життя людини, сім’ї,
суспільства й держави, з її макро- та мікроекономічними структурами.
Оцінка їх стану передбачає визначення тенденцій і темпів прогресу або
деградації економіки, а також прогноз на майбутнє. При цьому
узагальнюючими оціночними критеріями виступають показники рівнів
валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД) в
розрахунку на душу населення, конкурентоздатності національного
товаровиробництва на внутрішньому і зовнішніх ринках, стабільності курсу
грошової одиниці, збалансованості платіжного балансу, розмірів подушних
доходів різних соціальних груп населення та їх реальної
платоспроможності. Чим вищі ці показники, тим міцніші гарантії безпеки.
Тут, врешті-решт, полягають несучі конструкції економічної безпеки –
органічно взаємопов’язані і рухомі причини і наслідки, ступені мотивації
підприємницької і трудової діяльності, з одного боку, інвестиційної та
інноваційної активності – з другого. В кінцевому підсумку, саме дія цих
факторів забезпечує економічне зростання, структурне і якісне оновлення
соціально-економічного і духовного життя суспільства, його
життєздатність в оточуючому середовищі.
Тільки за рахунок високого ступеня економічної заінтересованості людини
в активній і високопродуктивній праці створюються реальні передумови для
того, щоб вона мала благоустроєне житло, добре харчувалася, одягалася,
мала інші життєві блага. Зрозуміло, що конституційне гарантована свобода
вибору кожною людиною своєї створювальної діяльності передбачає
каталізацію всієї системи трудової мотивації і активності, без чого самі
по собі правові акти соціальної Захищеності людини і сім’ї залишаються
не більше, ніж порожнім звуком. Необхідні дійсні джерела фінансових і
матеріальних гарантій економічної безпеки, в тому числі соціального
захисту особистості, права її на працю, освіту, охорону здоров’я,
страховий захист від хвороб, у старості тощо.
Економічна безпека включає в себе такі вирішальні ланки, як подолання
гострої кризи, що вибухнула в усіх країнах, як створені На розвалинах
колишнього Радянського Союзу, погрожуючи їм економічною катастрофою та
соціальним вибухом. Треба забезпечити, перш за все, надійну продовольчу,
енергетичну та алогічну безпеку. Локальні воєнні конфлікти, котрі
перемістились із Заходу (від колишньої “берлінської стіни”) на Схід, ще
більше погіршують ситуацію, перетворюючи її в майже неконтрольовану.
Вишукуючи шляхи і гарантії економічної безпеки народів, які вживають на
величезній території (понад 1/6 земної суші), не можна не враховувати і
тієї обставини, що вся світова економіка “вживала в ці часи несприятливу
смугу економічного спаду. В кінці 80-х – початку 90-х років негативна
тенденція охопила більшість як високорозвинутих, так і країн світу, що
розвиваються. не кажучи вже про обвальний економічний і воєнний занепад
країн Східної Європи та колишнього СРСР, де структура економіки була
історично деформована панувавшим тоталітаризмом.
У розвинутих країнах, на які припадає близько трьох чвертей світового
ВВП, в 1989 р. його зростання склало 3,2%, в 1990 р. -2,3%, в 1991 р. –
0,7% . Не сталося помітних зрушень і в 1992 ~ 1993 рр. По країнах
Східної Європи за 1990 – 1993 рр. середньорічні темпи економічного спаду
становили від 3 до 10,5% на рік . Що стосується Росії, України та
більшості інших країн, які порвали між собою економічні зв’язки, то в
них сталося катастрофічне падіння ВВП і ВНД. Тільки за 1992 р. спад
останнього показника склав проти рівня 1991 р. в Росії 20%, Україні –
16%, Казахстані – 14%, Білорусі – 11%, Азербайджані – 28%, Вірменії –
43%, Киргизстані -26%, Таджикистані – 31%, Молдові – 21% . В 1993 – 1994
рр. зберігалась та ж тенденція бурхливого зростання цін та інфляції,
посилення неплатоспроможності юридичних і фізичних осіб, подальшого
падіння і погіршення структури товарного виробництва, загострення
ресурсних дефіцитів, спаду інвестиційної діяльності. Більш того,
оціночні параметри економічного стану цих країн, включаючи дефіцити
бюджетів і платіжних балансів, значно погіршилися. Станом на середину
1997 р. економічного пожвавлення і тим більше структурного оновлення і
зростання не відбулося.
Структурна деформація продовжувала посилюватися. Загроза економічній
безпеці стала для них очевидною, особливо у сферах енергетичної і
продовольчої забезпеченості, зайнятості, руху населення, науки, освіти,
охорони здоров’я, духовної культури тощо. Відбулося загальне падіння
життєвого рівня народу. Реальні доходи і платоспроможність переважної
більшості населення знизились на дві третини проти рівня 1989 р., коли
вони були також невисокими. Тенденція до зубожіння посилює соціальну і
міжнаціональну напруженість, породжує міждержавні воєнні конфлікти,
насильні міграції, появи маси біженців. Загострюється демографічна
криза.
]oooooooonoaaaaaaaaaaaaaaaa
уск продуктів харчування і послуг. Ціни на цих зростають швидше, ніж
підвищується заробітна плата і особисті доходи населення. Відбувається
процес витіснення з внутрішніх ринків вітчизняних товарів аж ніяк не
кращими за якістю і не дешевшими імпортними. Страждають від цього все ті
ж найбільш, вразливі верстви населення.
При зростанні номінальних грошових доходів на душу населення у зв’язку з
бурхливими темпами інфляції реальні його доходи падають. Наприклад, за
1992-93 рр. порівняно з рівнем 1989-90рр. падіння реальної заробітної
плати в Україні відбулося на 65-70%. І це падіння торкнулося майже 85%
загальної чисельності населення. Досить невелика соціальна група
небувало збагатилася, відбиваючи процес бурхливого соціального
розмежування.
Що стосується груп населення, які знаходяться за межею мінімальних
сімейних бюджетів, нижче прожиткового рівня, то вони взагалі опинилися у
злиденному стані.
Інфляційна політика в більшості країн колишнього Союзу, котра введена
вслід за Росією на початку 1992 р. на вимогу Міжнародного Валютного
Фонду, під виглядом новітньої теорії монетаризму, зруйнувала
валютно-фінансову систему і економіку цих країн в інтересах збагачення
корумпованої і криміногенної верхівки. Масовий процес занепаду
відбувався разом з лібералізацією цін, яка перетворилась в могутній
каталізатор гіперінфляційного шоку. Бурхливий сплеск цін (1992-1994 рр.)
за умов високого ступеня монополізму промисловості та інших
господарських структур призвів до ще більшої деформації в цінових
співвідношеннях і доходах окремих виробничих сфер. Оптові ціни
промисловості штучно здувалися монополістами зверх реальної вартості
товарів більш швидкими темпами, ніж ціни споживчих товарів, котрі
знаходяться ближче до кон’юнктури вільного ринку. до його
платоспроможної місткості. Тільки елементарне невігластво та невміння
діяти в здійсненні політики перехідного періоду до ефективної ринкової
економіки призвели названі країни на межу небезпечного економічного
розвалу з втратою могутнього виробничого та інтелектуального потенціалу.
Вихід з руйнівної гіперінфляції не такий простий, як це проповідували
деякі зарубіжні і вітчизняні експерти, котрі не проводять фундаментальні
дослідження, а обмежуються лише політичними гаслами і власними, часом
наївними, уявленнями. Потрібна надійна система антиінфляційних заходів з
відповідно створювальним економічним курсом. Без подолання гіперінфляції
неможливо було вийти з глибокої кризи. Про це свідчить багатий світовий
досвід. Ще жодній країні світу за всю його історію не вдалося подолати
кризові явища, не подолавши інфляцію, не стабілізувавши
валютно-фінансову систему та курс національної грошової одиниці, не
ожививши одночасно національне товарне виробництво і ринок на принципах
справжньої конкурентності. Без цього не може бути досягнута і економічна
безпека.
Все це викликає гостру потребу здійснення активних антикризових і
антируйнівних дій з боку законодавців, виконавчої і судової гілок влади
в кожній з цих країн, з одночасним посиленням координуючих функцій в
здійсненні економічних реформ та тісних ринкових взаємовідносин, які
традиційно склалися між цими країнами.
В сучасному світі відбувається протиборство двох протилежних тенденцій –
економічної інтеграції і дезинтеграції. Перша з них (інтеграція)
перемагає. Як свідчать результати досліджень і розрахунків, вона сприяє
не тільки стримуванню темпів спаду, що намітився, але й прискоренню
економічного зростання. Раціональні інтеграційні моделі побудови
взаємовигідних зв’язків дають не менше 15-20% приросту валового
національного продукту і доходу за рахунок упорядкування і підвищення
швидкості оборотності ресурсних потоків, поглиблення регіонального
поділу праці і спеціалізації, виключаючи відповідне зростання капітало-
і ресурсомісткості. В кінцевому рахунку іД6 здешевлює товари і послуги,
підвищує ринкову конкурентоздатність і можливості економічного виграшу в
розвитку країн, що інтегруються. Особливо активно інтегруються країни
Європейського співтовариства (ЄС), що обіцяє їм немалу економічну
вигоду. Явно визначається також інший центр міжнародної інтеграції, що
посилюється, окремих країн на континенті Північної і Південної Америки з
ініціативи США. В тому ж напрямку тяжіють і країни Тихоокеанського
басейну під ініціативним впливом Японії та Китаю.
В той же час створення на території величезного Євразійського континенту
все нових, так званих “незалежних” держав (з економічної точки зору при
пануванні різних ринкових структур поняття “незалежність” має взагалі
сугубо умовний характер) супроводжується бурхливими сплесками
економічної дезинтеграції з одночасним проявом процесів деградації.
Розриви економічних зв’язків та ізоляція ринків лише посилює кризові
явища і погіршує соціально-економічне становище цих країн. Вирішення
проблем економічної безпеки їх народів багатократно ускладнюється, тим
більше в умовах загального занепаду духовності, морального та
інтелектуального потенціалу, бурхливого зростання злочинності і
жебрацтва, при неймовірному збагаченні мафіозно-спекулятивних структур.
Загострення криміногенної обстановки всередині цих країн та зовнішня
експансія іноземних конкурентів серйозно утруднюють досягнення дійсної
економічної безпеки. Навпаки, вони підсилюють економічний і політичний
хаос.
Для подолання економічної катастрофи та її згубних наслідків, які можуть
відкинути економіку євроазійських країн на найнижчі рівні світового
розвитку, на мій погляд, необхідно відповідно скорегувати стратегію і
тактику своєї внутрішньої та зовнішньої економічної політики.
По-перше, слід сконцентрувати всі свої ресурсні і інвестиційні
можливості, інтелектуальний потенціал на подоланні глибокої
валютно-фінансової та загальноекономічної кризи, в яку вони попали,
стабілізувавши ситуацію. Одночасно входити у фази економічного
пожвавлення і зростання, активно використовуючи для цього стимулюючу дію
ринкових каталізаторів і мотивації до праці; можливості пріоритетного
розвитку наукомістких сфер з швидкою оборотністю і окупністю,
ресурсозбереженням і внутрішнім нагромадженням для активізації
інвестиційної діяльності і структурної перебудови економіки. Безумовно,
треба ефективно використовувати фінансову і кредитну допомогу з боку
високорозвинутих країн і міжнародних організацій, хоч, якщо говорити
серйозно, вона має значною мірою символічний характер, особливо для
таких великих країн, як Росія, Україна, Казахстан та Білорусь. І треба
усвідомити, що в умовах світового економічного спаду розраховувати на
щось більше навряд чи реально.
По-друге, перейти від політики бездумного нагнітання духу примітивного
ізоляціонізму і дезинтеграції, міжнаціональної ворожнечі, що неминуче
тягне за собою економічну деградацію, до творчої політики глибоких,
всебічних і взаємовигідних економічних взаємозв’язків, поглиблення
ефективного поділу праці, кооперації і інтеграції зв’язаних виробництв,
інфраструктур і ринків.
По-третє, створити для досягення цих цілей режими найбільшого
економічного сприяння взаємовигідному товаро- і капіталообороту між
заінтересованими сторонами. Інакше кажучи, повинні бути усунені штучні
торгові та інші бар’єри на шляху об’єктивно закономірних процесів і явищ
інтеграції в найширших сферах людської діяльності.
По-четверте, в усіх країнах СНД необхідно перейти від
руйнівно-інфляційної до прямо протилежної антиінфляційно-створювальної
політики, упорядкувати систему регулювання валютних курсів, ввести
конвертовані гроші і вільні банківські взаєморозрахунки між країнами на
принципах цивілізованих міждержавних угод, що виключають однобічні
валютно-фінансові інтервенції один проти одного. Це полегшить і
інтеграційні процеси входження нових держав у світове співтовариство.
По-п’яте, здійснювати економічні реформи в системі науково
обгрунтованого макро- і мікроекономічного управління і регулювання
процесів формування і розвитку сучасного ринкового господарства та
інфраструктури, ефективних конкурентоздатних господарських систем з
різними формами власності.
Інакше кажучи, слід подолати економічний романтизм і авантюризм,
виключити руйнівний характер реформ, здійснювати структурну перебудову
на здоровій економічній основі оновлення і розвитку продуктивних сил,
товарного виробництва під мінливий ринковий попит на базі переважно
власних нагромаджень, інвестицій і інновацій. Широке залучення іноземних
інвесторів пов’язане з необхідністю ретельних експертних оцінок їх
ефективності і наслідків. Особливий наголос повинен бути зроблений, як
уже відмічалось, на випереджаючий розвиток наукомістких, ресурсо- і
енергозберігаючих сфер з швидкими темпами обіговості і окупності
капіталу. До пріоритетних напрямків з державною підтримкою
інвестиційно-структурних програм забезпечення першочергової безпеки
можуть бути віднесені енергетична, продовольча,
комунікаційно-інформаційна, екологічна безпека, а також конкурентоздатне
експортне виробництво. Ринкова відкритість на перших порах потребує і
певного захисту вітчизняних товаровиробників від зарубіжних конкурентів.
Економічна безпека народів неможлива без виключення з життя суспільства
гострих соціальних і національних конфліктів, регіональних і тим більше
глобальних збройних сутичок, що спричиняють загибель людей і
господарські руйнування, які переривають відтворювальні цикли
нормального еволюційного розвитку.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
