Реферат на тему:
Сутність та організація кредитного процесу в комерційному банку
План
1. Стадії кредитного процесу
2. Кредитний договір як юридична основа кредитного процесу
3. Відсоткова ставка та фактори її диференціації
4. Порядок нарахування, сплати та стягнення відсотків
Література
1. Стадії кредитного процесу
Виділення і розгляд такого цілісного поняття, як “кредитний процес”,
дозволяє комплексно проаналізувати всі складові та етапи механізму
банківського кредитування. Кредитний процес — це рух банківського
кредиту як послідовний перебіг його організаційних стадій (етапів). У
ході кредитного процесу відбувається послідовна зміна стадій механізму
банківського кредиту. Комерційні банки можуть надавати кредити всім
суб’єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої
приналежності, статусу, форм власності за наявності у них реальних
можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту
та сплати відсотків за користування кредитом.
У теорії та практиці кредитування виокремлюють, як правило, сім основних
стадій кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно
організовувати:
1) розгляд заявки позичальника на отримання кредиту;
2) аналіз фінансового стану (кредитоспроможності) клієнта;
3) розробка умов позики; підготовка та укладання кредитного договору;
4) визначення порядку забезпечення кредиту, гарантій повернення позики;
5) процедура надання позики;
6) процедура погашення позики;
7) контроль за кредитною операцією.
Перша стадія кредитного процесу включає аналіз і попередній відбір
заявок на отримання кредиту. Для цього проводиться науково обґрунтована
експертиза доцільності надання позики. Головне завдання кредитних
працівників комерційного банку на цій стадії — зібрати найповнішу
інформацію про потенціального позичальника.
На другій стадії кредитного процесу банк визначає кредитоспроможність і
фінансове становище клієнта. Кредитні працівники повинні оцінити: якою
мірою потенційний позичальник здатний повністю і в строк розрахуватися
за своїми борговими зобов’язаннями. Чим точніше банк зуміє визначити
кредитоспроможність клієнта, тим ширше можливості банку для зниження
кредитного ризику.
На третій стадії кредитного процесу банк приймає кінцеве рішення про
можливість, умови і форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної
операції здійснюється на підставі проведення техніко-економічного
обґрунтування позики. Завершується ця стадія оформленням і укладанням
кредитного договору, який стає для банку засобом управління подальшими
стадіями кредитного процесу.
Четверта стадія кредитного процесу пов’язана із визначенням умов
забезпечення повернення кредиту. У центрі розв’язання даної проблеми
знаходиться обґрунтований вибір об’єкта (предмета) застави. Для цього
має бути забезпечене правильне оформлення заставних юридичних
документів, чітке визначення прав і зобов’язань банку і позичальника
згідно з нормами чинного заставного права. Засобом забезпечення
повернення банківської позики може бути й гарантія.
На п’ятій стадії кредитного процесу банк на основі кредитного договору
здійснює процедуру надання позики. Конкретний спосіб надання кредиту, а
також вид позичкового рахунку визначається особливостями цієї кредитної
операції. Процедура надання позики має бути зручною, оперативною і
взаємовигідною для банку та позичальника.
Шоста стадія кредитного процесу — повернення позики з відсотками та
завершення кредитної операції. Конкретний спосіб погашення позики
обумовлюється у тексті кредитного договору. В умовах фінансової кризи і
збільшення взаємної дебіторсько-кредиторської заборгованості
господарських суб’єктів банк повинен приділяти постійну увагу повному і
своєчасному виконанню кредитних договорів щодо погашення наданих позик.
Усі випадки непогашення позик мають детально аналізуватися кредитними
працівниками, щоб у майбутньому не допускати подібного.
Сьома стадія є специфічною в тому плані, що банківський контроль та
управління кредитним процесом здійснюється на кожній його стадії.
Систематичний моніторинг стану кредитного процесу, що поєднується з
постійним аналізом якості кредитного портфеля банку посідає одне з
центральних місць у системі банківського менеджменту. Головне завдання,
яке вирішується на заключній стадії, — розробка нагальних практичних
пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення кредитної політики
комерційного банку.
У структурі будь-якого комерційного банку функціонує кредитне управління
(відділ), яке безпосередньо веде роботу з клієнтами з питань
кредитування.
2. Кредитний договір як юридична основа кредитного процесу
Кредитний договір — цивільно-правовий документ, який визначає взаємні
юридичні права і зобов’язання та економічну відповідальність
комерційного банку і клієнта (позичальника) з приводу проведення
кредитної операції. Кредитні відносини між кредитором (банком) і
позичальником обов’язково набувають договірного характеру. В правовій
державі має забезпечуватися повноцінна правова основа кредитного
процесу. Здійснення кредитного обслуговування на договірній основі
передбачається Законом України “Про банки і банківську діяльність”.
Головна вимога до змісту кредитного договору полягає у тому, щоби він
містив у собі такі юридичні норми, які б дозволили регулювати весь
комплекс взаємовідносин банку з клієнтом (позичальником). У банківській
практиці використовуються типові форми кредитних договорів стосовно
різних видів позик, хоча чинне законодавство й не встановлює загальних
вимог до форми та умов кредитного договору. Типова форма кредитного
договору наведена в Положенні НБУ “Про кредитування”. На основі типової
форми кредитного договору банки розробляють власні варіанти цього
документа. Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов
кредитної операції визначаються за згодою сторін. У кожному конкретному
випадку зміст кредитного договору пристосовується до особливостей
позичальника, враховує специфіку його фінансово-господарської
діяльності.
Згідно із Цивільним кодексом України основною відмінністю між кредитним
договором і договором позики є безвідплатний характер останнього.
Позичальник за договором позики не сплачує позикодавцеві відсотків за
позику, що є обов’язковою й істотною умовою кредитного договору.
Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися
в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним
договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або інший його
структурний підрозділ. У разі порушення цієї умови договір, укладений
структурною одиницею банку від свого імені, вважається недійсним. Зміни
в договір вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір має
бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають. Спірні
питання щодо виконання договору у разі недосягнення згоди між сторонами
розглядаються арбітражем або судом.
За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові:
— преамбулу, в якій зазначаються найменування сторін та їх
організаційно-правова форма;
— предмет і суму договору; (уточнюється мета кредиту, його сума, строк
надання позики, величина річних відсотків; указується номер і дата
договору);
— умови забезпечення кредиту вказується конкретно: договір застави,
договір поруки (гарантія), цінні папери або інші документи;
зазначається, що кредит, наданий банком, забезпечується всім належним
позичальникові майном і коштами);
— порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм
видачі і погашення позики із зазначенням терміну);
— зобов’язання банку і позичальника (банк зобов’язується відкрити
позичальникові певний (вказується номер) позичковий рахунок для видачі
кредиту; позичальник зобов’язується використати кредит на зазначені у
договорі цілі та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату
нарахованих відсотків із свого поточного рахунка у встановлені строки
відповідно до строкових зобов’язань;
— права банку і позичальника (банк має право у разі недотримання
позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит
зі сплатою штрафу — вказується розмір штрафу у відсотках до суми позички
позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернувши
одержаний кредит, включаючи відсотки за його користування, попередньо
повідомивши про це банк);
— санкції у разі невиконання умов договору;
—порядок розгляду спірних питань (вони вирішуються згідно з чинним
законодавством в арбітражному порядку);
— особливі умови (наприклад порядок внесення змін у договір; зміни у
договорі оформляються додатковою угодою сторін);
— строк дії договору (строк дії кредитного договору встановлюється з дня
надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею);
— юридичні адреси та реквізити сторін;
— підписи сторін.
У західних країнах до тексту кредитного договору часто включають так
звані зобов’язальні умови, заборонні умови, а також обмежувальні умови.
До зобов’язу вальних умов відносяться умови, що покладають певні
зобов’язання на керівництво підприємства-позичальника. Це, приміром,
надання банкові через певні проміжки часу фінансових звітів
підприємства, а також іншої необхідної фінансово-облікової інформації;
підтримання позичальником фіксованої величини оборотного капіталу вище
певного мінімального рівня; забезпечення стабільності керівного складу
підприємства на час дії договору тощо. Заборонні умови — це дії, які
позичальник зобов’язується не здійснювати під час кредитної операції без
попереднього погодження із банком. Йдеться, наприклад, про заборону
підприємству-позичальнику проводити реорганізацію і зміну юридичного
статусу в період дії кредитного договору; заборону позичальнику на
продаж або надання в оренду активної частини його основного капіталу;
заборону виступати гарантом для іншого позичальника тощо. Обмежувальні
умови кредитного договору дозволяють підприємству-позичальнику певні
дії, але лише в заздалегідь встановлених межах. Це, приміром, обмеження
величини дивідендів, які акціонерне товариство-позичальник має право
виплачувати власним акціонерам під час реалізації кредитного договору;
обмеження величини премій, доплат до заробітної плати, матеріальних
допомог, що виплачуються працівникам підприємства-позичальника, тощо.
Кредитний договір може бути укладений як складанням одного документа,
підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами,
телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. Факт
укладання кредитного договору підкреслює добровільність участі сторін у
даній кредитній операції.
За невиконання або неналежне виконання договірних кредитних зобов’язань
винна сторона несе цивільно-правову відповідальність. Арбітражний суд
розглядає спори щодо виконання кредитного договору в строк не більше
двох місяців з дня одержання позовної заяви. Рішення, постанова, ухвала
арбітражного суду підлягають обов’язковому виконанню.
Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного
договору, за цільовим використанням позики, своєчасним і повним її
погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного
договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов’язаний
проводити перевірки стану збереження заставного майна, що повинно бути
передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання
кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати
кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах
зобов’язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним
законодавством порядку.
На договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів визначаються
також кредитні відносини між комерційними банками (міжбанківські
кредити).
Чітке визначення умов кредитного договору дозволяє забезпечити ефективну
взаємовигідну для банку і позичальника реалізацію кредитної операції на
всіх її стадіях. Правильно складений кредитний договір служить для
захисту інтересів як банку, так і клієнта-позичальника. Для цього
необхідно, щоби кожний пункт кредитного договору був конкретним, чітко
сформульованим і не допускав різного його тлумачення.
Як вже зазначалося вище, в банківській практиці можуть використовуватися
різні види кредитних договорів залежно від виду банківської позики. В
кредитному договорі на видачу довгострокової позики, як правило,
передбачається поетапне надання кредиту в міру виконання
будівельно-монтажних робіт, придбання товарно-матеріальних цінностей.
При цьому в договорі мають бути визначені конкретні шляхи перерахування
коштів на оплату рахунків постачальників чи підрядчиків.
6 v A oooooooonooaaaaaoaaaaaaaaa
8F=E=z>¤?tAjBfEZH?H?ItJ?KUeKLoooooooocooooooooooooooooo
dh`„7a$
F®¤J§l??©?«oooooooooooooooooooooooooooo
ку у вигляді стягнення з позичальника штрафу у відсотках від розміру
використаного не за призначенням кредиту.
3. Відсоткова ставка та фактори її диференціації
Позичковий відсоток — плата, яку отримує кредитор від позичальника за
користування останнім позиченими грошима. Ставка (або норма) відсотка —
це відносний показник ціни банківського кредиту, що відображає
відношення суми сплачених відсотків до величини позики*. Комерційні
банки як незалежні економічні суб’єкти мають право самостійно
встановлювати рівень відсоткової ставки за кредитами залежно від попиту
та пропозиції на кредитному ринку та рівня облікової ставки НБУ. Як
правило, зростання попиту на позики призводить до підвищення відсоткової
ставки. При укладенні кредитного договору банк домовляється з
позичальниками про конкретну величину відсоткової ставки.
Банківський позичковий відсоток відображає економічні відносини
перерозподілу і привласнення банком частини прибутку, що створюється на
підприємствах-позичальниках внаслідок продуктивного використання наданої
позики. У зв’язку з цим інтенсивність попиту на банківський кредит з
боку господарських суб’єктів визначається, насамперед, рівнем і
динамікою розвитку виробничого процесу та ступенем ділової активності
товаровиробників.
Формування відсоткової ставки багатофакторний процес, який визначається
багатьма чинниками. Серед них: рівень облікової ставки Національного
банку, термін надання позики, особливості забезпечення позики,
платоспроможність і авторитет позичальника, темпи інфляції, перспективи
зміни ринкової кон’юнктури тощо. Сукупність цих чинників буде визначати
межі диференціації кредитного відсотка. Головним чинником, що впливає на
рівень відсоткових ставок, є ціна кредитних ресурсів. Чим дорожче банку
обходиться формування кредитних ресурсів, тим вище відсоткова ставка. В
сучасних умовах вирішальний вплив на ціну кредитних ресурсів здійснюють,
насамперед, розміри депозитних ставок. За короткостроковими позиками
ставка, як правило, вища, ніж за довгостроковими. Короткостроковими є
кредити на поточну виробничу діяльність; вони, як правило, забезпечені
товарами, які швидко реалізуються.
Суттєвий вплив на рівень відсоткової ставки здійснює інфляція. В умовах
інфляційних очікувань комерційні банки змушені “страхувати” себе на
випадок прискорення темпів інфляції шляхом збільшення ставок за
кредитами. Позичковий відсоток за мінусом знецінення грошей часто
називається “реальним відсотком”. Використовується також поняття
“від’ємний відсоток”, який відображає умови випередження темпів
знецінення грошей відносно темпів зростання позичкового відсотка.
Рівень відсоткової ставки є головною умовою проведення кредитної
операції. Крім наведених вище чинників, що визначають рівень відсоткових
ставок комерційних банків, можна виділити ще такі чинники:
ризикованості проекту, рівень ставки податку на прибуток банку, умови
надання аналогічного виду кредиту на загальнодержавному та регіональному
кредитних ринках, можливості банку щодо додаткового залучення кредитних
ресурсів, а позичальника щодо отримання такої ж позики в інших банках,
наявність різних форм матеріального забезпечення позики тощо. За
великими позиками відсоткова ставка нижче, ніж за дрібними.
У банківській практиці широко використовується термін “маржа”. Маржа —
це різниця між відсотковими ставками; для процесу кредитування — це
різниця між ставками виданих кредитів (ставки позичкового відсотка) і
залучених депозитних коштів (ставки депозитного відсотка). Зрозуміло, що
маржа має бути такого рівня, щоби забезпечувати належну рентабельність
комерційного банку і створювати фінансові ресурси для його розвитку.
Проте банк, що орієнтується на довгострокові перспективи своєї
діяльності, не розглядає мак-симізацію маржі як визначальну свою мету і
першочергове завдання. Часто буває економічно вигідніше інше: створити
пільгові умови для постійних клієнтів, сприяти розширенню їх кола,
надавати допомогу в розвитку їхньої фінансово-господарської активності
тощо. Робота на перспективу у сфері управління відсотковими ставками
більшою мірою сприятиме забезпеченню ліквідності, рентабельності й
розширенню діяльності комерційних банків.
Централізоване регулювання рівня відсоткових ставок здійснюється НБУ на
базі зміни офіційної облікової ставки. Облікова ставка НБУ є нині одним
із основних важелів регулювання фінансово-кредитної сфери національної
економіки. Українські комерційні банки враховують цей важливий норматив
у своїй кредитній діяльності.
Методика визначення облікової ставки НБУ базується на п’яти основних
принципах:
— забезпечення позитивного реального рівня ставки відносно інфляції;
— встановлення у межах коридору ринкових відсоткових ставок комерційних
банків за кредитами та депозитами; наближення до рівня міжбанківських
відсоткових ставок у стабільній ситуації на грошово-кредитному ринку;
– урахування інших чинників (обмінний курс, ліквідність банківських
установ, попит на кредит у кінцевих споживачів тощо);
— відповідність поточній політиці НБУ щодо регулювання
грошово-кредитного ринку.
На початку 90-х років в Україні в умовах високих темпів інфляції
комерційні банки були зобов’язані змінювати ставки за чинними кредитними
угодами синхронно зі зміною облікової ставки. В умовах фінансової
стабільності таке жорстке регулювання кредитно-грошового ринку не
потрібне. У цих умовах облікова ставка НБУ має для комерційних банків не
директивний, а швидше індикативний характер.
Підвищення облікової ставки спрямоване на скорочення видачі Національним
банком кредитів комерційним банкам, а тим самим на зменшення обсягу
кредитних ресурсів на грошово-кредитному ринку. Навпаки, для збільшення
кредитних ресурсів в економіці НБУ знижує облікову ставку. Зниження
облікової відсоткової ставки заохочує видачу кредитів.
У зв’язку з дією цього механізму відповідно до зміни облікової ставки
НБУ відбувається й коригування відсоткових ставок у комерційних банках.
Стимулювати розвиток виробництва може лише низька відсоткова ставка.
Таким чином, за різних макроекономічних умов держава в особі
Національного банку може провадити (залежно від обраних цілей) або
політику кредитної рестрикції (подорожчання кредиту за рахунок обмеження
кредитної емісії), або політику кредитної експансії (зниження облікової
ставки заради пожвавлення процесу кредитування виробництва).
У сучасних умовах значний вплив на відсоткову ставку за кредитами
здійснює очікувана динаміка відсоткових ставок за державними цінними
паперами.
За станом на 01.08.2001 р. відсоткова ставка за кредитами комерційних
банків в Україні в національній валюті становила ЗО—35% річних, в
іноземній — 15—18% річних.
У західних країнах чинні законодавчі акти, які обмежують рівень
відсотка, що стягується за позиками; встановлюються граничні відсоткові
ставки залежно від конкретного виду банківського кредиту, юридичного
статусу позичальника, характеру кредитної угоди тощо.
При визначенні конкретної величини відсоткової ставки комерційний банк
ставить двояке завдання: по-перше, відшкодувати за рахунок відсотка всі
свої витрати та отримати належний прибуток; по-друге, зацікавити
клієнтів (позичальників) такою відсотковою ставкою, при якій вони брали
б кредити саме в цьому банку.
Рівень відсоткової ставки за користування кредитом комерційні банки
встановлюють також залежно від рівня ризику. Банківський ризик
пов’язаний із можливістю економічних втрат у разі виникнення
несприятливих для банку обставин. Відсотковий ризик — це небезпека
фінансових втрат банку через перевищення відсоткових ставок, що
виплачуються за залученими коштами, над ставками за наданими позичками.
Відсотковий ризик виникає також внаслідок можливості втрат від несплати
позичальниками відсотків за користування позичкою. В умовах кризової
економіки закономірно має місце високий ризик неповернення позик.
Покажемо дію цих тенденцій. Відсоткові ставки за споживчими позиками, як
правило, вищі, ніж за більшістю інших видів банківського кредиту, адже
ці позики є незначними і ризикованими. Крім того, такі позики є досить
трудомісткими для банку. При іпотечному кредитуванні чітко виявляється
така закономірність: чим вище відношення величини позики до вартості
об’єкта іпотеки, тим вища відсоткова ставка, оскільки ризик при цьому
значно більший.
4. Порядок нарахування, сплати та стягнення відсотків
Нарахування відсотків за кредитом здійснюється у такий спосіб.
Припустимо, що банк надає у позику певну суму грошей Р. Виникає питання,
якою буде сума грошей S через п років (тобто позика з відсотками при
поверненні банку) за умови, що річна відсоткова ставка складає г %. У
випадку простого відсотка- щорічно нараховується сума, яка дорівнює г
Р
100 Через п років загальна сума дорівнюватиме:
S = P + P — n = P( + —n). 100 100
У випадку складного відсотка, тобто “відсотка від відсотка”, після
першого року майбутня вартість позики з відсотками, що має бути
повернута банкові, становитиме:
г „
100
На наступний рік відсотки будуть нараховуватися вже від цієї суми і
величина вкладу дорівнюватиме:
г , г ,
100 100 100
Через п років загальна сума позики з відсотками визначатиметься за
формулою
r J
100
Розмір відсоткових ставок за кредитними операціями, порядок нарахування
відсотків, порядок їх стягнення визначаються в договорі між банком і
клієнтом.
Відсотки, як це визначено НБУ, нараховуються за календарне число днів,
щомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. В окремих
випадках нарахування та стягнення відсотків може проводитись авансом у
момент видачі позики. В математиці фінансів виявлена така залежність:
річний відсоток нарахувань зростає із збільшенням числа інтервалів
стягнення, на які поділяється рік (щорічно, щоквартально, щомісячно,
щотижня, щоденно); одночасно інтенсивність зростання відсоткової ставки
сповільнюється (в міру збільшення кількості інтервалів).
* У розділі 9 розглядався приклад розрахунку нарощеної суми депозиту за
умови простої відсоткової ставки.
Відсотки мають сплачуватися за фактичну кількість днів користування
позичкою і нараховуватися на суму залишку заборгованості за позичкою.
Якщо сума, що вноситься позичальником, недостатня для погашення
строкового платежу, простроченої заборгованості, сплати нарахованих
відсотків, то в першу чергу погашаються відсотки, потім прострочена
заборгованість, а на суму, що залишилась після цього, погашається
строковий платіж. Цей порядок обумовлюється при укладенні кредитного
договору. Нарахування та стягнення відсотків за позичками, які видані
індивідуальним позичальникам, здійснюється при надходженні від них
платежів в погашення боргу. Нараховані відсотки мають відображатися в
балансі установи банку в тому ж періоді, за який вони нараховані.
Після закінчення дії кредитного договору за наявності нарахованих
несплачених відсотків банки вирішують питання про стягнення неоплачених
відсотків згідно з чинним законодавством, застосовуючи загальні строки
позовної давності. У разі надання позички клієнту іншого банку при
настанні строку погашення заборгованості за позичкою та відсотків за нею
банк-кредитор надсилає у банк позичальника за місцем знаходження
поточного рахунка дебетове повідомлення із зазначенням окремо суми
заборгованості та суми нарахованих відсотків.
В установах банків нарахування відсотків здійснюється з використанням
процентних чисел. Процентне число — це сума залишків заборгованості за
позичкою за той період, за який проводиться нарахування відсотків.
Залишки за неробочі дні беруться в тій же сумі, що й за попередній день.
Одержана сума залишків перемножується на відповідну частину відсоткові
ставки (1/12 від річної при підрахуванні залишків за місяць, 1/4 від
річної — за квартал).
Для нарахування відсотків розмір відсоткової ставки, що передбачена
кредитним договором, ділиться на фактичну кількість днів року. Одержане
число перемножується на залишок заборгованості і кількість днів періоду,
за який нараховуються відсотки.
Відсоткові ставки та сума нарахованих відсотків записуються у відомість
нарахованих відсотків, виводиться загальний підсумок за відомістю.
Відомість нарахованих відсотків зберігається у документах дня за
внутрішньобанківськими операціями разом із стрічками підрахунку
залишків.
Комерційні банки зобов’язані проводити подальший контроль (вибірковий чи
суцільний) за правильністю нарахування відсотків та віднесення їх на
відповідні рахунки, а також правомірність віднесення сум нарахованих
відсотків на доходи банку.
Література:
Лагутін В.Д.
Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. — 3-тє вид., перероб. і
доп. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. — 215 с. — (Вища освіта XXI
століття). ISBN 966-620-113-5.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
