.

Зміна місця і ролі людини у виробництві в процесі науково-технічного прогресу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3405
Скачать документ

Реферат на тему:

Зміна місця і ролі людини у виробництві в процесі науково-технічного
прогресу

Науково-технічний прогрес означає формування нового технологічного
способу виробництва. Він відбувається поступово, але невпинно, адже
йдеться про величезні масштаби виробництва. І сьогодні ще поряд з
високотехнічним автоматизованим виробництвом існують галузі, де
застосовують ручну працю.

Одне з найважливіших не тільки економічних, а й соціальних завдань –
зменшення частки фізичної ручної праці у виробництві. Це потребує
істотних змін в умовах життя і праці людини, вимагає освоєння більш
складних професій, що можливо лише для людей з достатнім культурним,
освітнім та професійним рівнем.

Сьогодні у науково-популярній і спеціальній літературі багато уваги
приділяється “безлюдним технологіям”, тобто таким автоматизованим,
гнучким системам, які нібито повністю усувають людину з виробництва.
Проте на практиці, хоч кількість персоналу, який обслуговує таке
устаткування, й знижується, роль людини у виробництві не тільки не
зменшується, а, навпаки, значно зростає. Звичайно, характер трудової
діяльності людини при цьому істотно змінюється: вона в основному виконує
функції проектувальника, програміста, налагоджує всю технологічну
систему. До того ж. “безлюдна технологія” у матеріальному виробництві
доповнюється значним збільшенням кількості фахівців, зайнятих розробками
нових технологічних систем та устаткування. Ці працівники є практично
учасниками кінцевого виробництва. Так, на заводі в одну зміну можуть
працювати лише 10-20 чол., а в конструкторському бюро при цьому заводі –
кілька сотень.

Людина поєднує і фізичну, і розумову діяльність. Проте співвідношення
між цими складовими праці різне. З розвитком суспільного виробництва на
основі нової техніки і технології у загальних витратах праці
підвищується значення її розумової частини. Виникає багато професій, які
все менше передбачають виконання фізичних дій і все більше – розумових.
Це наладчики електронного устаткування, оператори на автоматичних
лініях, гідро-, тепло- та атомних електростанціях та ін.

На початку XX ст. набула поширення організація виробництва за методом
американського інженера Ф. Тейлора, що грунтувалася на функціонуванні
робітника як простого додатка до машини, який у виконанні певної
операції досягав автоматизму. Система Тейлора була характерною для
масового потокового виробництва, вона приводила до значного зростання
продуктивності праці. Суть її полягала в тому, що поєднувались в одне
ціле людина і машина. Досягалося це насамперед раціоналізацією та
прискоренням рухів людини, приведенням її дій у відповідність з роботою
машин. Саме завдяки цьому виникла система “людина – машина”.

За цих умов розумова діяльність людини обмежувалася, усувалася від
виробничого процесу, оскільки була непотрібною. Це неминуче призводило
до зниження ролі професійних знань робітників, їх інтелектуального
рівня, було реальним підпорядкування праці капіталу, спотворення
особистості людини.

У другій половині нинішнього століття можливості зростання
продуктивності праці за рахунок найбільш раціонального використання
фізичних можливостей людини були вичерпані. Завдання полягало в тому,
щоб привести в рух можливості розуму і духу людини. У зв’язку з цим
виникло багато теорій “людських відносин”, “соціального партнерства” та
інших, спрямованих на те, щоб довести, що підприємці та робітники через
купівлю акцій та участь у розподілі прибутку є рівноправними соціальними
партнерами. В ряді країн (Японії, США та інших, особливо в
Скандинавських) ці теорії вдалося реалізувати на практиці.

Людина з виконавця виробничих операцій все більше перетворюється у
контролера і наладчика складного устаткування, автоматичних систем. Від
рівня її освіти, культури, професійної майстерності залежить їх
функціонування. Ускладнення матеріально-речових знарядь виробництва
стимулює появу робітника нової якості:

вільного, освіченого, культурного, розвиненого як фізично, так і
розумово, який користується благами виробництва і глибоко
заінтересований у його розвитку і вдосконаленні. Тому, наприклад у США,
мінімальна тривалість освіти робітників (враховуючи різного роду курси
без відриву від виробництва) досягає 14,5 року. Тут хотілося б
підкреслити, що в нашій країні асигнування на освіту не відповідають
вимогам науково-технічного прогресу, що позначається на якості
підготовки спеціалістів, на розвитку науки і техніки.

Перехід до широкого застосування обчислювальної техніки, інформатики,
комп’ютеризації багатьох сфер діяльності людини, створення розгалуженої
системи персональних комп’ютерів знаменував інформаційний переворот у
світі, який вніс якісно нові риси у працю і життя людини. Нині докорінно
змінюється взаємодія нових поколінь техніки і нових поколінь людей.
Новими поколіннями техніки вважаються такі вдосконалені засоби праці,
які хоча б в одному або в кількох параметрах принаймні в 2 рази
переважають попередні за своєю ефективністю. Зміна поколінь техніки
супроводжується зміною поколінь людей, безпосередніх виробників.
Вважається, що протягом століття змінюється три покоління людей.

Сучасна НТР внесла істотні зміни у суспільно-економічний розвиток: зміна
поколінь нової техніки почала значно випереджати зміну поколінь
працівників. Тепер за життя одного покоління людей у передових галузях
виробництва змінюється кілька поколінь техніки. Сучасна НТР охоплює
майже чотири десятиріччя. За цей невеликий історичний проміжок часу в
електроніці змінилося чотири покоління комп’ютерів, створюється п’яте,
одне покоління супутників зв’язку замінюється новим, в авіації
використовують реактивні двигуни, створено надзвукові літальні апарати.

Це свідчить про те, що не фізичне старіння машин, а моральне викликає
заміну діючої техніки новою, що наукові знання, втілені як в
уречевленій, так і в живій праці, морально застарівають. Швидкість цього
процесу визначається часом, за який наявне знання, в тому числі й
кваліфікація робітника, наполовину знецінюється.

Старіння знань з науки і техніки відбувається нерівномірно. Воно
коливається в межах 5-7 років у галузях, що швидше розвиваються, 10-12
років у інших і 10-15 років у деяких науково-приклад-них та
інженерно-технічних галузях.

Ще на початку XX ст. людині вистачало на весь період її трудової
діяльності знань, здобутих під час загального та професійного навчання.
НТР змінила ситуацію докорінно. Все ширшим стає коло професій і
спеціальностей, знання у яких швидко старіють, а набута кваліфікація
знецінюється. Щоб підтримувати необхідний рівень знань, людина повинна
періодично підвищувати свою кваліфікацію. Система освіти перетворюється
на безперервну, гнучку, яка у разі потреби дає можливість підвищувати
або змінювати кваліфікацію працівників з відривом і без відриву від
виробництва: виховує в людині потяг до постійного здобуття нових знань,
уміння оволодівати інформацією, сприймати соціально-економічні,
науково-технічні нововведення.

Поряд з традиційною освітою поширюється “електронна” грамотність людей,
яка поступово, але невпинно охоплює все більше коло професій. Вона має
стати обов’язковою для всіх, оскільки визначає кваліфікованість
спеціалістів, їх здатність обробляти і використовувати інформацію.

Поверховий погляд на сучасні процеси, викликані НТР, створює враження,
ніби стрімке і масштабне зростання знарядь виробництва, уречевленої
праці відбувається на фоні незначних змін у живій праці, людському
факторі виробництва. І справді, на фоні океанських супертанкерів,
велетенських аеробусів, комп’ютерів четвертого покоління, що виконують
мільйони операцій за секунду, сама людина виглядає применшено. Проте
насправді це не так. Хоч витрати на технічні засоби виробництва дуже
швидко зростають, але й витрати на виховання, освіту, професійну
підготовку одного робітника, здатного працювати на певному робочому
місці, становлять значну суму. Про це свідчать дані країн з розвинутою
економікою.

x

z

z

ння у дошкільних, середніх та вищих навчальних закладах, на виробниче
навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікацію працівників (до
них додаються особисті витрати людей на придбання книг, передплату
періодичних видань, оплату навчання тощо), на виховання дітей, охорону
здоров’я, то витрати на відтворення робочої сили стають не тільки
порівнянними з вартістю матеріально-речового багатства суспільства. До
того ж хоч яким величезним є останнє, людина – головне багатство
суспільства.

На основі зростання суспільного виробництва змінюється співвідношення
між зайнятістю у матеріальному та нематеріальному виробництві, особливо
у соціальній сфері. Нині у розвинених країнах частка зайнятих у
соціальній сфері більша, ніж зайнятих у матеріальному виробництві. Це
пов’язано з тим, що продуктивність праці у матеріальному виробництві на
основі науково-технічного прогресу зростає і дає можливість спочатку при
відносно, а потім і абсолютно меншій кількості зайнятих у матеріальному
виробництві забезпечувати потреби суспільства і переводити все більше
працівників у сферу, яка задовольняє соціальні, культурні та духовні
потреби людей.

Раніше у вітчизняній статистиці до складу сукупного суспільного
працівника включалися лише робітники, службовці, інженерно-технічні
працівники, які безпосередньо брали/участь у створенні матеріальних благ
та виробничих послуг. Сфера послуг була мало-розвинутою, а її вплив на
суспільне виробництво – майже непомітним. Сьогодні у зв’язку із
зростанням вимог до людини, до її фізичних та розумових здібностей
ступінь розвитку соціальної сфери безпосередньо впливає на розвиток
економіки і культури країни, Тому не можна не відносити до сукупного
суспільного працівника вчителів, лікарів, працівників культури,
побутового та житлово-комунального господарства, пасажирського
транспорту тощо. Вони відіграють дедалі зростаючу роль у розвитку
економіки і суспільства. Ось чому нині при визначальній ролі
матеріального виробництва треба забезпечувати пріоритетний розвиток
соціальної сфери.

Водночас треба зазначити, що в країнах, які розвиваються та переходять
до ринкових відносин, зростання зайнятих у сфері обслуговування
відбувається за рахунок роздрібної торгівлі, надання різних побутових
послуг тощо, а не за рахунок обслуговування матеріального виробництва.
Це наслідок не прогресу, а відсталості, форма прихованого безробіття.

На сучасному етапі посилюється процес перетворення науки на безпосередню
продуктивну силу, органічного поєднання науки і виробництва. У сфері
науки та наукового обслуговування в Україні зайнято понад 1,5 млн чол.

Наукові дослідження, а також інформатика впливають на зростання
суспільного продукту. Результати наукових досліджень є проміжним, а
нерідко кінцевим продуктом суспільного виробництва. У загальному обсязі
виробництва швидко зростає наукоємна продукція, яка є результатом
втілення наукових розробок. Якість таких товарів, їх асортимент,
техніко-економічні показники визначають нині науково-виробничий
потенціал країни.

Врешті-решт істотно змінюється співвідношення між галузями самого
матеріального виробництва, насамперед між промисловістю і сільським
господарством.

Щодо промисловості, то тривалий час частка зайнятих у ній зростала.
Тепер ця тенденція у розвинених країнах вже не спостерігається,
Наблизилась до цього і більшість східноєвропейських країн, коли весь
приріст промислової продукції досягається за рахунок підвищення
продуктивності праці при абсолютному скороченні чисельності працівників.

Важливим напрямом якісного вдосконалення сукупного суспільного
працівника є швидке підвищення загальноосвітнього рівня працівників,
інтелектуалізація праці.

Останнім часом в Україні в зв’язку із структурною трансформацією
істотних змін зазнала мережа вищих та професійних навчальних закладів.
Перепрофільовано 250 профтехучилищ, у вищих навчальних закладах зменшено
підготовку студентів з 60 інженерних спеціальностей і збільшено (на 15
відсотків) з економічних, юридичних та інших спеціальностей.
Здійснюється перехід на багаторівневу систему підготовки спеціалістів.
Вперше в Україні розроблено і запроваджено єдиний державний перелік
спеціальностей та кваліфікаційних рівнів.

Все більшого значення набуває підвищення кваліфікації та перепідготовки
кадрів. Наприклад, у Франції лише 20 відсотків кваліфікованих робітників
одержують підготовку на виробництві, у Німеччині ж – 90 відсотків.
Аналогічна ситуація в Японії, де кваліфікованих робітників навчають в
основному фірми.

Такі відмінності у формах професійної підготовки робітників у зарубіжних
країнах свідчать, що обидві мають свої переваги. Завдання в тому, щоб
раціонально їх поєднувати і використовувати. Це тим більш важливо, що за
рівнем професійної підготовки робітників Україна значно відстає від
розвинутих країн. Так, строк-навчання безпосередньо на виробництві у нас
становить 3-6 міс., а в розвинутих країнах – 3-4 роки.

Науково-технічний прогрес висуває високі вимоги до інженерної праці. У
колишньому СРСР щорічний випуск інженерів був у 3,5 раза більшим, ніж у
США. Проте в деяких галузях економіки кількість їх значно перевищувала
реальні потреби. До того ж значна частина інженерно-технічного персоналу
використовувалася не за призначенням. Нарешті, масовий потоковий випуск
інженерів, як і інших фахівців, неминуче призводив до зниження якості
їхньої підготовки.

Значно відстає розвиток матеріально-технічної бази вищих навчальних
закладів України від міжнародних вимог. Все це позначається на якості
підготовки фахівців. Тому реформа системи освіти, у тому числі й вищої,
повинна розв’язати проблему індивідуалізації навчання кадрів, істотного
підвищення його ефективності. Необхідно встановлювати тісніші
безпосередні зв’язки навчальних закладів з підприємствами, об’єднаннями
та відомствами, що дасть змогу організувати підготовку кадрів за
цільовим призначенням з оплатою витрат на це самими замовниками.

Істотною рисою сукупного суспільного працівника на сучасному етапі є
зростання значення управлінської праці. В умовах науково-технічного
прогресу техніка і технологія висувають високі вимоги до професійних
знань і вмінь людини-виконавця, до її загальної та спеціальної освіти.
Вона незмірно підвищується, коли йдеться про людей, які управляють
іншими людьми. Управлінська праця своєрідна і надзвичайно складна; вона
пов’язана з прийняттям рішень, які потребують знання не тільки техніки і
технології, а й економіки, психології, менеджменту, маркетингу.
Управлінець – це керівник високої компетенції та культури.

Перебудова економіки, перехід від адміністративних до економічних
методів управління передбачають істотне підвищення кваліфікації
управлінського персоналу/ Чиновників адміністративної системи повинні
замінити енергійні люди, які компетентні самостійно приймати рішення і
нести за них відповідальність. Наприклад, у Китаї при переході до нової
системи господарювання близько 40 відсотків управлінців були звільнені
або самі залишили свої пости, оскільки не відповідали підвищеним
вимогам. Проте така реформа проводилась розсудливо, поступово,
порайонне, з улаштуванням звільнених, в тому числі через перепідготовку.

У нашій країні гостро стоїть проблема економічної підготовки кадрів.
Майже половина керівників і спеціалістів чітко не розуміють суті
ринкових методів господарювання. Кожний другий інженерно-технічний
працівник не володіє необхідним обсягом економічних знань. Особливо
негативно позначилася багатолітня ізоляція нашої економічної освіти від
світової у таких напрямах, як менеджмент, маркетинг, основи, бізнесу,
пов’язаних з оволодінням законами ринку.

Водночас слід подолати відставання в реалізації досягнень науки і
техніки. Науково-технічний прогрес як фундаментальний закономірний
процес дає змогу суттєво розширити виробничі можливості працівників,
збільшуючи плідність їх зусиль. У сучасних умовах вона є могутнім
фактором розвитку продуктивної сили праці.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020