Реферат на тему:
Структура і функціонування капіталу підприємства не фінансової сфери
План
1. Структура і функціонування капіталу підприємства не фінансової сфери.
2. Особливості підприємницької діяльності і функціонування капіталу в
різних сферах економіки.
1. Структура і функціонування капіталу підприємства не фінансової сфери
До підприємств не фінансової сфери належать усі ділові одиниці, що
виробляють і реалізують товари, а також надають послуги. До них не
належать банківські та інші кредитні установи, пенсійні, страхові,
добродійні фонди та компанії. Прикладом такого підприємства може бути
промислове підприємство.
Капітал підприємства складається з трьох частин:
1) знаряддя праці, запаси сировини, матеріалів, тощо, тобто все те, що
називають “засоби виробництва”;
2) готова продукція;
3) гроші та грошові документи.
Підприємство насамперед має авансувати кошти для придбання факторів
виробництва, тобто елементів постійного та змінного капіталу. Для цього
потрібно вийти: а) на ринки засобів виробництва і вступити в економічні
відносини з продавцями (ними можуть бути безпосередні виробники або
оптові посередники); б) на ринок праці для придбання необхідної за
кількістю і якістю робочої сили.
Отже, для нового підприємства капітал починає свій рух у сфері обігу як
грошовий капітал, функцією якого є придбання елементів виробничого
капіталу.
За наявності засобів виробництва і робочої сили можна починати
виробничий процес. Капітал тут виступатиме як виробничий капітал,
функцією якого є виробництво товару і додаткової вартості.
Для одержання вартості та додаткової вартості у грошовій формі треба
продати продукт капіталу: доставити товар на відповідний ринок, знайти
покупця. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною
функцією якого є реалізація товару і одержання додаткової вартості у
грошовій формі.
Отже, капітал проходить три стадії і набуває відповідно трьох форм
грошової, виробничої і товарної. Такий послідовний рух називають
кругооборотом капіталу. Припинення руху на одній із стадій кругооборот
призводить до порушення процесу зростання капіталу. Довга затримка в
одній із функціональних форм капіталу веде до загибелі його.
Формула кругообороту капіталу не фінансової сфери така:
де Г гроші; Т товар; 3В засоби виробництва; РС робоча сила; В
виробництво; … переривання процесу обороту при переході до стадії
виробництва і від неї до стадії обігу.
Оскільки зростання вартості в основному” відбувається на стадії
виробництва, Т’ і Г’ вже містять додаткову вартість, тобто розкладаються
відповідно на Т + т і Г + г.
На кожний певний момент для капіталу, зайнятого в певній сфері
виробництва, характерне певне співвідношення між функціональними формами
його. Абсолютний обсяг капіталу підприємства визначається насамперед
оптимальним розміром підприємства цієї сфери, а отже, величиною
виробничого капіталу. Так, для роздрібної торгівлі або побутових послуг
великого капіталу не потрібно, тоді як, наприклад, машинобудування
потребує значних капіталів, адже оптимальний розмір підприємства тут
значно більший. Чим триваліший процес виробництва продукту, тим більшим
має бути виробничий капітал.
Хоча саме виробничий капітал створює додаткову вартість, значна частина
капіталу фіксується у грошовій формі. Мотиви, що характеризують
поведінку підприємців, які тримають певну частину капіталу у цій формі,
сформулював Дж. М. Кейнс:
1) трансакційний потреба в наявних грошах для забезпечення
безперервності кругообороту капіталу;
2) перестороги бажання мати частину капіталу в найліквіднішій формі на
випадок непередбачених подій;
3) спекулятивний бажання мати певний резерв, який можна при нагоді
пустити в обіг для швидкого отримання прибутку (купівляпродаж цінних
паперів або іноземної валюти);
4) економії висока ціна кредиту спонукає підприємців ефективніше
використовувати власний капітал, а не брати позичку в банку”.
Основними факторами, що впливають на розмір капіталу підприємства, є
розмір виробничого капіталу (і зумовлений цим обсяг господарських
операцій), відсоток за кредитні ресурси та інфляційні очікування
(останній фактор сприяє зменшенню розміру грошового капіталу).
Розмір товарного капіталу обумовлений договірними і кредитними
зобов’язаннями виробника, а також спекулятивними моментами бажанням
продати дорожче, притримавши товар. Головними факторами тут є обсяг
виробництва, стан ринку збуту, інфляційні очікування (в цьому випадку на
відміну від грошового капіталу вони сприяють відносному зростанню
товарного капіталу), організація збуту тощо.
Формула кругообороту капіталу Г Т … В … Т’ Г’ описує рух лише
промислового капіталу, функцією якого є вироблення вартості та
додаткової вартості. Однак крім реального існує також так званий
фіктивний капітал, що уречевлений у різноманітних цінних паперах (ЦП).
Скажімо, якщо певне підприємство, реальний капітал якого становить 2060
тис. г. о., випустить в обіг акції номінальною вартістю, що становитиме
приблизно 50 відсотків вартості реального капіталу, тобто 1000 тис. г.
о., які відповідатимуть вартості основного капіталу з урахуванням
амортизації, і всі ці акції продаватимуться згідно з ринковою ціною за
3000 тис. г. о., то капітал підприємства ніби роздвоюється; одна його
частина (реальний капітал) функціонує, весь час описуючи кругооборот Г
Т … В … Т’ Г’, а інша або знаходиться в руках у власників акцій,
або рухається у сфері обігу цінних паперів за формулою Г ЦП Г’. За
певних обставин стає зрозумілою фіктивність капіталу, вкладеного в цінні
папери: якщо підприємство стає банкрутом, його капітал, який має реальну
вартість, можна продати за борги, тоді як цінні папери такого
підприємства ніхто не купуватиме, а інвестований у них капітал
знецінюється. Ілюзорність вартості фіктивного капіталу зумовлена тим, що
вона визначається не величиною суспільне необхідної праці, уречевленої в
певних благах, а величиною доходу, що припадає на цінні папери
підприємства.
Про самостійність руху реального і фіктивного капіталів свідчать
непоодинокі факти економічного життя: під час безпрецедентної біржової
кризи жовтня 1987 р. сумарна вартість цінних паперів найбільших
американських корпорацій зменшилася на 30 відсотків, тоді як реальний
капітал на ці досить різкі зміни майже ніяк не зреагував. Для найбільших
промислових корпорацій співвідношення між реальним капіталом (активами)
та номінальною вартістю акціонерного капіталу становило на 1989 р. З :
1. Така розбіжність дає змогу досить невеликим компаніям проводити
агресивну фінансову політику, скуповуючи контрольні пакети акцій досить
великих компаній, а потім розпродувати їх активи, отримуючи на цих
спекулятивних операціях чималий зиск.
Оскільки капітал постійно знаходиться в русі, всі його три частини
(грошова, виробнича і товарна) здійснюють кругообіг. Безперервний рух
капіталу в сферах виробництва і обігу, послідовне повторення стадій
кругообігу перетворюють його в оборот капіталу. Одиницею виміру одного
обороту, тобто періоду, за який до підприємства повертається авансована
вартість, є день. Показником кількості оборотів за певний проміжок часу
вимірюється швидкість обороту капіталу:
де п кількість оборотів, за рік; 360 кількість днів у році; О
тривалість одного обороту, днів.
Отже, якщо капітал обертається один раз за 8 міс., то швидкість його
обороту становитиме 1,5 обороту на рік. Вона залежить від того, як
швидко обертаються частини капіталу.
Різні частини капіталу обертаються з різною швидкістю. Так, уречевлена
частина капіталу (приміщення, виробничі будівлі) функціонує багато
років, отже, обертається досить повільно. Оборот капіталу, вкладеного в
основне технологічне обладнання, також охоплює кілька років. Це
пов’язано з деякими особливостями функціонування засобів праці: вони
функціонують у процесі виробництва впродовж кількох виробничих циклів і
переносять свою вартість на продукт у міру втрати власної споживної
вартості. Якщо певне обладнання може фізично функціонувати 10 років, то
кожного року воно буде приєднувати до продукту 1/10 частину своєї
вартості. Ці частини перенесеної вартості повертаються назад при
реалізації продукції. Втрату засобами праці своєї вартості у процесі
виробництва називають амортизацією, а накопичений завдяки цьому грошовий
фонд підприємства, що призначений для зміни зношених знарядь праці та
ремонту їх, амортизаційним фондом. Коли засоби виробництва переносять
свою вартість на предмет праці повністю, вони вважаються повністю
замортизованими і можуть бути замінені новими. Проте така заміна може
відбуватися набагато раніше. Норму (верхню межу) амортизації
встановлюють державні органи.
Відношення перенесеної за рік вартості знарядь праці до їхньої первісної
вартості називають нормою амортизації:
ouZ
\
u\
jss
3де А річна сума амортизації; Пв первісна вартість знарядь праці.
Зношування засобів праці відбувається під впливом двох факторів:
виробничого використання і технічного прогресу. Перший зумовлений
втратою споживної вартості, другий появою дешевших або досконаліших
засобів праці. Відповідно розрізняють знос фізичний і моральний. За
умов прискорення технічного прогресу саме моральний знос стає
найвагомішим фактором амортизації засобів праці, що призводить до
впровадження різних форм прискореної амортизації. Методи останньої дають
можливість списувати більшу частину вартості устаткування вже в перші
роки його функціонування. Завдяки цьому без особливих додаткових витрат
можна підтримувати рівень поновлення основного капіталу, що має важливе
значення за умов жорсткої конкуренції на ринку збуту продукції.
Частина капіталу, втілена у сировині, матеріалах, комплектуючих виробах,
заробітній платі працюючих, авансується підприємством для кожного нового
виробничого циклу і повністю повертається назад з вартістю кожної партії
реалізованої продукції. Хоча з погляду виробництва додаткової вартості
роль складових цієї частини капіталу докорінно відрізняється (робоча
сила створює нову і додаткову вартість), щодо обороту вони нічим не
відрізняються.
Частину капіталу у вигляді знарядь праці, що зберігає свою споживну
вартість упродовж кількох циклів виробництва, переносячи її на продукт
частинами, в міру зносу, яка також частинами повертається і утворює
грошовий фонд амортизації, називають основним капіталом. Ту частину
капіталу, що представлена предметами праці та заробітною платою, втрачає
свою споживну вартість за один виробничий цикл, вартість якої повністю
включається у вартість продукту і повертається на підприємство повністю
разом з реалізацією кожної партії продукції, іменують оборотним
капіталом.
Чим вище співвідношення між основним і оборотним капіталом на користь
останнього, чим коротші виробничі цикли, тим швидше може обертатися
капітал. Звідси стає зрозумілим, чому капітали, незначні за розміром,
починають своє функціонування в тих сферах, де ефективний розмір
підприємства не потребує великого капіталу (особливо оборотного), а
авансова вартість досить швидко повертається назад: чим триваліший
період обороту капіталу, тим більший треба авансувати оборотний, а отже,
і весь капітал.
Підприємець повинен контролювати загальний оборот свого капіталу, тобто
оборот авансованої ним вартості, і повернення цього капіталу до вихідної
форми грошової.
2. Особливості підприємницької діяльності і функціонування капіталу в
різних сферах економіки
Істотні відмінності в характері та джерелах зростання капіталу,
структурі авансованого капіталу спричинені умовами його функціонування.
Розглянемо ці відмінності на прикладі підприємств аграрного сектора,
торгівлі та грошово-кредитної сфери.
Капітали, що функціонують в аграрній сфері, мають суттєві особливості
порівняно з іншими капіталами виробничої сфери. По-перше, основним
об’єктом прикладання їх є такий не відтворюваний фактор, як земля;
по-друге, чітко виражена сезонність виробництва; по-третє, через
обмеженість землі як виробничого фактора одним з елементів витрат може
бути земельна рента.
Розглянемо послідовно кожну з названих особливостей.
Земля як фактор виробництва відіграє в сільському господарстві провідну
роль. Здатність її відтворювати продукт залежно від родючості є
найважливішим чинником, що впливає на ефективність
сільськогосподарського виробництва. Проте інтенсивне використання землі
може призвести до зниження родючості. Отже, запорукою успіху є
проведення заходів щодо її підвищення. Незважаючи на технічний прогрес в
аграрному секторі, тут застосовується, порівняно з іншими галузями
економіки, більше живої праці внаслідок досить високої трудомісткості
виробничих процесів. Це зумовлює ефективність у цій галузі відносно
невеликих підприємств. Розміри капіталів порівняно з промисловістю тут
менші, тому в сільському господарстві країн ринкової економіки значну
частину продукції виробляють сімейні фермерські господарства.
Оборотний капітал аграрного підприємства обертається лише один раз на
рік. Отже, для безперервного фінансування виробничого процесу через
сезонність виробництва ці підприємства вдаються до кредиту.
На індивідуальну вартість продукту впливають різна родючість землі, а
також близькість до ринків збуту. Це стає важливою передумовою появи
специфічної частини чистого доходу ренти (див. докладно розд. 26, § 2).
Ведення сільського господарства незначними за розміром виробничими
ланками може змінити мотивації: підприємство може функціонувати не
заради додаткової вартості, а лише для самозабезпечення сім’ї. Тому
збитковість підприємства не завжди буде означати, що його власник закриє
його або скоротить обсяг виробництва.
Капітал у сфері торгівлі зайнятий в основному лише купівлею-продажем
(оптовим чи роздрібним) виготовлених товарів. Проте частина персоналу на
торговому підприємстві виконує операції, що продовжують процес
виробництва в сфері обігу: фасування, перевезення, зберігання тощо.
Капітал торгового підприємства складається з трьох частин: а) капіталу
для закупівлі товару; б) основного капіталу (будівлі, устаткування,
торгове обладнання); в) оборотного капіталу (в основному заробітної
плати працівників). В цілому капітал торгового підприємства складається
переважно з капіталу обігу (а + b).
Природа торгової діяльності визначає також дуже швидкий оборот капіталу:
один оборот торгового капіталу обслуговує оборот кількох промислових
(тобто підприємців сфери виробництва).
Додаткова вартість, яку привласнює торгове підприємство, це, з одного
боку, результат праці найманих працівників, а з іншого частина
додаткової вартості, створеної на підприємствах, продукцію яких реалізує
торгівля. Через торгових посередників у виробничих підприємствах
скорочується розмір капіталу, зайнятого у сфері обігу, а також
зменшуються витрати живої та уречевленої праці на виконання функцій
грошового і товарного капіталу. Вони зосереджуються на виробничій
діяльності, сплачуючи послуги торгових підприємств, утворюючи у такий
спосіб чистий доход для останніх.
У багатьох країнах реалізація товарів та послуг все більше
зосереджується у самостійних або орендованих невеликих торгових
підприємствах, що уклали договір франчайзингу (від фр. franchise
привілей) з великими промисловими або торговими компаніями.
Сутність франчайзингу полягає в тому, що велика компанія (франчайзер)
надає невеликому підприємству (оператору) виключне право на реалізацію
своєї продукції або послуг. Укладаючи договір франчайзингу, невелике
підприємство бере на себе певні зобов’язання, порушення хоча б одного’з
яких призводить до розриву договору з боку фірмифранчайзера.
Фірмиоператори, що орендують торгову точку, отримують доход у вигляді
відсотка від обороту.
Така форма функціонування торгового підприємства вигідна як суспільству,
так і фірмам. Що ж до суспільства, то знання особливостей первісного
ринку збуту допомагає населенню повніше задовольняти свої потреби:
фірміфранчайзеру це дає можливість без зростання капіталу збільшувати
оборот і отримувати додатковий прибуток; для фірмиоператора це
гарантоване постачання і фінансова підтримка з боку франчайзера, а отже,
більша стійкість у конкурентній боротьбі.
Сучасна економіка характеризується дуже високим рівнем розвитку
кредитних відносин.
Кредит це система відносин, за якими капітал надається на позиковій
основі. Надаючи кредит, власник капіталу обумовлює:
а) повернення капіталу через певний строк; б) отримання доходу на цей
капітал у вигляді відсотка. Відповідно до суб’єктів та об’єктів
кредитних відносин розрізняють такі види кредиту: комерційний (між
функціонуючими підприємствами, наприклад коли торгове підприємство купує
в кредит товари у промислового підприємства); банківський (коли банк
надає позику своєму клієнту під певні гарантії або без них); іпотечний
(коли кредит надається під заставу нерухомого майна землі, будівель
тощо); споживчий (для купівлі дорогих предметів споживання земельної
ділянки, будинку, автомобіля тощо); державний (державі для покриття
витрат державного бюджету, що не покриваються його доходами).
Головна роль належить банківському кредиту, а банківська система є
центром розвиненої ринкової економіки. В центрі банківської системи
стоїть державний національний банк, що є емісійним, касовим і резервним
центром. Проте кредитне обслуговування функціонуючих капіталів
здійснюють комерційні банки.
Комерційні банки створюють свій капітал переважно за рахунок депозитів
(вкладів, позик клієнтів), а їхній капітал зростає завдяки наявності
розбіжності між відсотком, що береться за наданий кредит, і відсотком,
що сплачується за депозитами (маржа).
Операції щодо залучення депозитів називають пасивними, а прибуткового
розміщення капіталу активними. Саме сальдо між результатами цих
операцій дає банку можливість отримувати прибуток.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
