.

Теоретичні основи економіки домогосподарства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2710
Скачать документ

Реферат на тему:

Теоретичні основи економіки домогосподарства

План

Можливості вибору домогосподарства і обмеженість їх

Переваги домогосподарства

Оптимальний план споживання домогосподарства

1. Можливості вибору домогосподарства і обмеженість їх

Домогосподарству як одному з суб’єктів мікроекономіки нале-жить
надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з
розвитком ринкових відносин домогосподарство опи-нилося в нових умовах
функціонування.

По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та
нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит
домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів су-купного попиту на
кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих
факторів передають їх діловим одиницям (під-приємствам), які мають
здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не
використовується домогосподарством впродовж поточного періоду,
перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним
джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що
домогосподарство ви-конує в економіці три основні функції: споживання,
постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство –
це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які
ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факто-рами
виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного
споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх
потреб. Проте з погляду мікроекономічного рів-ня господарювання
провідною виступає, безумовно, функція споживання.

Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію,
економічна наука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість
вивчити поведінку об’єкта аналізу в чистому вигляді. По-перше,
вважається, що домогосподарство виступає єдиним економічним суб’єктом і
реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його
внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям “індивід”. По-друге,
допускається, що домогосподарство отримує доходи за рахунок продажу
факторів виробництва, точ-ніше, їхніх послуг, за використання або
перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на
споживання, не роблячи заощаджень. По-третє, вважається, що воно може
споживати всі спо-живчі блага, які виробляються на цей момент виробничим
секто-ром, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними; наявна
повна інформація про споживчі властивості благ. По-четверте, не беруться
до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його поточне
споживання, а саме: збільшення або зменшення майна, взяття кредиту,
вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.

За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору:

йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними благами, що
задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить
економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішен-ня щодо певної
структури споживання.

Можливості вибору домогосподарства обмежені багатьма фак-торами: це
рівень і структура виробництва; структура потреб цього домогосподарства
і рівень насичення деяких з них (так, досить швидко насичуються за
нормальних умов потреби у базових про-дуктах харчування, тоді як духовні
та соціальні потреби практично не знають межі насичення; в міру
задоволення фізичних потреб споживання переключається на потреби більш
високого рівня); рівень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової
економіки переважна більшість економічних благ надається лише в обмін на
гроші; рівень цін, встановлений ринком, на який домогосподарство через
те, що воно є лише одним з численної множини споживачів благ, вирішальне
впливати не може, отже, приймає його таким, яким він є. Сукупність
наборів благ, доступних за умов таких обме-жень домогосподарству, і є
той простір, в якому домогосподарство має свободу дій щодо споживчого
вибору. Отже, домогосподарство має вирішити проблему: при певній
структурі та рівні потреб і доходів знайти таку комбінацію споживчих
благ, яка б максимально відповідала його потребам.

Якщо потреби домогосподарства є варіаційною величиною, то рівень доходів
– наявна величина, яка з фінансового боку вста-новлює межу задоволення
потреб, інакше кажучи, являє собою бюджетне обмеження. Оскільки згідно з
попередніми припущен-нями всі доходи домогосподарства мають витрачатися
на споживання, бюджетне обмеження набуває вигляду:

де M – отриманий за певний період доход; Р1, Рi, Рn – ціни споживчих
благ; х1 , хi , хn – обсяг споживання певного блага.

Так, якщо отримуваний доход дорівнює 100 г. о., а ціни на про-дукти х1
та х1 становлять відповідно 5 і 10 г. о., бюджетне обмежен-ня матиме
вигляд 100 = 5х1 + 10×2 .

Сукупність планів споживання, яка задовольняє це обмеження, називають
фінансове можливими планами споживання. Як видно з рис. 20, сукупність
фінансове можливих планів обмежена прямою, яка відповідає бюджетному
обмеженню. Плани споживання А та В є фінансове можливими, тоді як С –
ні. Проте оскільки домогосподарство, згідно з припущенням, має витратити
всі наявні гроші на споживання, воно буде реалізовувати лише ті плани,
що лежать на бюджетній прямій М. Точки перетину графіка бюджет-ного
обмеження з осями координат показують, яку кількість одного блага може
спожити індивід, якщо повністю відмовиться від споживання іншого.

На фінансові можливості домогосподарства впливають розмір отримуваного
доходу М (чим він більший, тим ці можливості за інших незмінних обставин
ширші), цін на блага (зростання цін вес-тиме до зміщення бюджетного
обмеження вниз і навпаки) та всі фактори, що зумовлюють зміну цих
параметрів, наприклад оподаткування доходів, введення або підвищення
податків на споживан-ня, раціонування тощо.

2. Переваги домогосподарства

Виходячи з наявного бюджету, домогосподарство має здійснити свій вибір з
численних фінансове можливих планів. Чим воно при цьому керується?
Уявленнями про те, якою мірою певне благо може задовольнити його
потреби. Отже, індивід має віддати перевагу одному з доступних варіантів
споживання, відмовившись від усіх інших.

Проаналізуємо вибір домогосподарства (індивіда) в деякій умовній
екстремальній ситуації. Уявімо, що хтось А, відвідуючи театральну
виставу, в антракті зайшов до буфету, щоб трохи втамувати голод. Однак,
на жаль, він прийшов занадто пізно, і в буфеті залишилося лише два
бутерброди – один з сиром, другий з ковбасою. Всі наявні варіанти
споживання А обмежені в кількості та характеризуються різним рівнем
жаданості або корисності. Най-перше, А хотів би з’їсти обидва
бутерброди; якщо ж грошей вистачить лише на один, то будь-який з них;
якщо ж грошей не вистачить навіть на один бутерброд, то піти, не з’ївши
нічого. Цим охарактеризовано порядок переваг індивіда. Яка з альтернатив
споживання буде реалізована – залежить лише від наявного бюджету А.

Цей умовний приклад показує, що порядок переваг домогоспо-дарства має
відповідати певним властивостям, які в сукупності описують раціональну
поведінку споживача.

?

?

&

?????Т??их краща. Це означає, що індивід повинен уміти оцінити набори
благ з точки зору їх відповідності його потребам та бюджетним
можливостям. Цю властивість переваг називають повнотою.

По-друге, А не потрібно зіставляти всі можливі варіанти спожи-вання один
з одним; йому достатньо знати, який з них для нього найкращий, тобто він
напевне знає, що з’їсти один будь-який бутерброд – це краще, ніж нічого,
але ще краще – з’їсти обидва, і з таким вибором уже не варто порівнювати
варіант з пустим шлунком. Ця властивість переваг дістала назву
транзитивності.

По-третє, знаючи свої переваги, А реалізує той фінансове мож-ливий план,
який для нього має найвищий рейтинг, тобто перший. Цю властивість
переваг називають раціональним вибором, адже індивід має реалізувати
найкращий з доступних йому планів споживання.

Повнота і транзитивність переваг, раціональність вибору – це основні
властивості порядку переваг домогосподарства, хоча ними перелік не
вичерпується.

Здійснений аналіз переваг А показав, що два з наявних планів споживання
він оцінює однаково, тобто індиферентне. Якщо з’єд-нати на графіку
точки, що відображають усі плани споживання, до яких індивід
індиферентний (байдужий), можна отримати криву, що дістала назву крива
індиферентності (байдужості), яку наведе-но на рис. 21. Очевидно, що
таких кривих, які є графічним зобра-женням планів споживання, може бути
нескінченно багато, тому кажуть про те, що індивід має “карту
байдужості”. Оскільки на більш високих кривих байдужості мають
розміщуватись плани спо-живання, яким надається перевага над тими, що
знаходяться на більш низьких кривих, цільова установка споживача полягає
в тому, щоб досягти найвищої з досяжних кривих байдужості, або, інак-ше
кажучи, найповніше задовольнити свої потреби, максимізувати свою
корисність (корисний ефект від споживання певного набору благ).

Наявність планів споживання, між якими індивід індиферент-ний, означає,
що індивід, задовольняючи свою потребу, може в певній пропорції
заміщувати споживання одного блага іншим. Так, при HYPERLINK
“http://click02.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyGO7Tw9og3LbBjQd2XEoH1jlDQhBQ
qXkNk13IMPVblw9oRzIoWWF2oaQVqs*bTD-QPqlXKLe0uYlVpIlOZ7qdEBvvRBL*nHQtNz6E
uI44kRo64onYuKdZ*gkSmdTfPq9fhkwZo0ScIhvFD6vyZ6wWSmHlePlb796okyfENaaGNfZb
Dt*aT1-PS-sGMNGj75WVzuJwFKxQx переход і від плану споживання А (включає
в себе 3 од. блага х2 та 1 од. блага х1) до В (відповідно 2 од. блага х2
та 4 од. блага х1 ) відбувається заміщення споживання блага х на благо
х1 . Проте при цьому видно, що при подальшому зменшенні споживання блага
х індивід все менше хотітиме так чинити, оскільки для того щоб
за-лишитися на тій самій кривій байдужості (рівні корисності), йому
треба натомість отримати все більше одиниць блага х 1 . Отже, його
схильність до заміни блага х2 на благо х1 зменшується. Показник, що
характеризує цю схильність, називають граничною нормою заміни (ГНЗ).
Кількісно він являє собою співвідношення зміни у споживанні блага х2 до
зміни у споживанні блага х1 , де знак мінус показує від’ємний характер
залежності між змінними.

З розглянутих властивостей кривих байдужості видно, що ГНЗ має постійно
зменшуватись.

Обгрунтування спадної властивості ГНЗ передбачає аналіз факторів, що
зумовлюють цінність блага для індивіда, яка залежить від його відносної
рідкісності, раритетності. При переході від плану А до В кількість блага
х2 у індивіда зменшується. Воно стає більш рідкісним, тоді як для блага
х1 , все навпаки. Отже, заміщення оди-ниць блага х2 в міру зменшення
його кількості на все більші обсяги блага х1 пов’язане зі зміною
співвідношення рідкісності цих благ для індивіда.

З’ясування властивостей переваг індивіда підводить до розумін-ня того,
як можна виміряти корисність певного набору благ, які може обрати
індивід. В економічній теорії щодо цього є дві кон-цепції: кількісна і
порядкова.

Сутність кількісної концепції корисності, теоретичні засади якої
закладені представниками австрійської економічної школи в сере-дині XIX
ст. (К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк та ін.), полягає в тому, що
індивід у змозі виміряти кількість “корисності”, яку він має від
споживання кожного блага, а отже, і від певного набору благ. Сучасний
кількісний підхід до корисності домогосподарства представлений у
підручнику К. Макконнелла, Е. Брю “Зкономика, принципи, проблеми й
политика”. Згідно з цією концепцією пове-дінка споживача зводиться до
того, що він обирає корисніший. Проте залишається нез’ясованим одне
докорінне питання: як виміряти “корисність”, у яких одиницях?

Сутність порядкової концепції корисності, родоначальниками якої вважають
італійського економіста і соціолога В. Парето і ан-глійця Ф. Еджворта,
полягає в тому, що той план, який індивід обирає за певних обмежень, і є
найкращим, означає для нього най-вищу корисність. Саме порядок переваг і
дає змогу з’ясувати сту-пінь бажаності цього набору благ для індивіда, а
тому немає потре-би вдаватись до кількісного визначення корисності.
Порядкова кон-цепція корисності є теоретичною підвалиною сучасних теорій
по-питу і пропозиції.

3. Оптимальний план споживання домогосподарства

Обираючи план споживання, домогосподарство прагне реалізувати той
фінансове можливий план, якому воно віддає перевагу перед іншими,
оскільки він означає для нього найвищу корисність. План споживання, який
при цьому бюджетному обмеженні дає інди-віду максимум корисності,
називають оптимальним планом спо-живання.

Вироблення оптимального плану споживання зводиться до зіс-тавлення
бажань індивіда, представлених його перевагами, та мож-ливостей,
передбачених бюджетним обмеженням.

Поставлений перед необхідністю вибору, індивід обирає найкра-щий з
доступних планів А (х1″, x2″), оскільки план В, хоч і відповідає умовам
бюджетного обмеження, розташований на кривій байду-жості, яка не є
найвищим досяжним рівнем корисності (рис. 22). Отже, досягаючи більш
повного задоволення потреб, що і є еконо-мічним змістом максимізації
корисності, індивід рухатиметься уз-довж бюджетного обмеження М аж до
точки А, яка дає план спо-живання з найвищою при даних обмеженнях
корисністю. Для пла-ну споживання, який при цьому реалізується,
характерно, що кут нахилу бюджетного обмеження (а він відповідає
співвідношенню цін на благо х1 і .х2) дорівнює куту нахилу кривої
байдужості в цій точці, який відповідає значенню ГНЗ, тобто має місце
співвідно-шення

План С, звичайно, ще кращий, але, на жаль, недосяжний при цьому обсязі
фінансових ресурсів та цін на блага.

Отже, можна сформулювати достатні та необхідні умови реалі-зації
індивідом оптимального плану споживання:

доход має бути витрачений на споживання без залишку;

гранична норма заміни має дорівнювати співвідношенню цін. Визначені у
такий спосіб умови досягнення оптимуму домогос-подарства в споживанні є
ключовими для розуміння факторів інди-відуального попиту на окреме
благо.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020