.

Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3914
Скачать документ

Реферат на тему:

Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах

Умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функ-цій є
зайнятість. Зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із
задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм до-ход у
грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних
відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення
форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до
існування. Вид зайнятості зумовлю-ється певними принципами організації,
стимулювання й оплати праці, внутрішньо- та зовнішньовиробничими
відносинами.

В умовах формування ринкового господарства змінюються пог-ляди на так
званий принцип загальності праці як атрибут екстен-сивного розвитку
економіки. Ринкові відносини передбачають віль-ний вибір людиною
професії та місця роботи відповідно до її здіб-ностей, добровільну
незайнятість громадян, не допускають приму-сової праці в будь-якій
формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. За цих
умов по-новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності.

Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в
трудовій сфері. Однак її не слід розуміти як обов’язко-ву суцільну
зайнятість у суспільному виробництві. Повна зайня-тість означає
використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується
достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи,
тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний
працювати. Повна зайнятість є не тільки со-ціальною гарантією, а й
основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства.
Разом з тим сама по собі вона не є свідченням рівня організації
зайнятості, доцільності та розумності її параметрів. Слід мати на увазі
ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні
та економічні фактори.

Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний ха-рактер
трудової діяльності; оптимальна структура народного госпо-дарства, що
забезпечує розподіл суспільної праці згідно з існуючими індивідуальними
та суспільними потребами та рівнем розвитку про-дуктивних сил;
професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника, зумовлена
типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць.
Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є
кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих
місць і трудових ресурсів.

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості,
тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-еко-номічний результат в
певний час і за конкретних умов.

Система показників ефективної зайнятості населення включає рівень
трудової участі населення, що відображає частку працездат-ного
населення, залученого в різні форми та види економічної ді-яльності;
розподіл робочої сили за галузями та сферами господа-рювання; фондо- і
енергоозброєність робітників; організацію тру-дового процесу, що
визначається розстановкою та використанням робочої сили безпосередньо на
робочих місцях.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми вклю-чення
працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана
праця за трудовою угодою в державному секторі, на об’єктах колективної
або приватної власності без розпоряджен-ня її індивідуальною частиною;
особиста праця на об’єктах, де ро-бітник має свою частку акцій, пайовий
внесок, тобто є співвласни-ком; особиста праця власника засобів
виробництва, коли він є і власником, і працівником; робота на
орендованих засобах вироб-ництва; робота в спільному підприємстві;
надомна праця; громад-ська робота тощо.

Збереження роботи не означає збереження конкретного робо-чого місця.
Надання робітникові тимчасової роботи не обов’язково відповідає його
професійно-кваліфікаційним здібностям.

Важливу роль у забезпеченні якомога повнішої зайнятості в Україні в
період формування ринкових відносин може відігравати громадська робота,
яка організується з метою розв’язання особли-во гострих місцевих
проблем. Це зручний спосіб зайняття тих, хто вивільняється з галузей
господарства внаслідок тимчасових еконо-мічних труднощів, розриву
договірних зв’язків тощо.

Перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової кон-цепції
зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціа-лу в кожному
регіоні, орієнтації не на “усереднену” людину, а на конкретні соціальні
та демографічні прошарки населення.

Регіональні особливості зайнятості визначаються системою по-казників,
основними серед яких є:

частка трудоактивного населення (в кількісній і якісній оцінці) в
структурі населення регіону;

регіональний рівень безробітних;

виробництво ВНП на одного працюючого в регіоні;

рівень заробітної плати, сукупного доходу на одного зайнятого в регіоні;

показники міграційних процесів (місто – село; між регіонами; в середині
галузей і сфер зайнятості регіону).

Конвенція Міжнародної організації праці (1988 р.) про сприяння
зайнятості й захисту від безробіття передбачає, що держави, які до неї
приєдналися, всіма відповідними засобами здійснюватимуть по-літику
сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості.

Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом про-ведення
активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення
потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення
нових робочих місць і розвитку підприємництва.

З метою забезпечення зайнятості населення в Україні передба-чено
комплекс заходів, серед яких найважливіші такі:

інвестиційні та податкові заходи, спрямовані на раціональне розміщення
продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, заохочення
підприємництва, створення нових технологій, нових малих підприємств,
застосування гнучких режимів праці (ско-роченого робочого дня, роботи
дома та ін.), що сприяють збере-женню і розвитку системи робочих місць;

забезпечення прав та інтересів працівників через удосконален-ня
законодавства про зайнятість населення і працю, створення сприятливих
умов на виробництві;

проведення аналітичних і наукових досліджень економічної струк-тури і
прогнозування змін у якості й розподілі робочої сили;

регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залу-чення і
використання іноземної робочої сили на основі квотування й ліцензування,
а також забезпечення своїм громадянам права пра-цювати за кордоном;

сприяння (з боку підприємств, установ і організацій усіх форм власності)
при потребі створенню додаткових робочих місць, а та-кож поліпшенню умов
праці в суспільному виробництві.

У реалізації цих заходів особливе місце належить державним і
територіальним програмам зайнятості населення, державним служ-бам і
фонду сприяння зайнятості, відповідним координаційним комітетам за
участю профспілок, власників підприємств.

3. Ринок робочої сили

Важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного працівника
відіграє ринок робочої сили. Він є невід’ємною складо-вою частиною
системи ринкового господарства.

Основні напрями економічної політики України на сучасному етапі
передбачають формування протягом певного відповідного часу
загальнодержавного регульованого ефективного ринку праці, роз-галуженої
дійової служби зайнятості.

Ринок робочої сили – це суспільно-економічна форма руху трудових
ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошо-вим відносинам
спосіб включення робочої сили в економічну систему. В умовах ринкової
економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими
товарами, піддається економічній оцінці й оптимізації. Ринок робочої
сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками)
робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою.

Головними суб’єктами ринку робочої сили є найманий працівник та
роботодавець. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену
структуру. Систему суб’єктів ринку робочої сили до-повнюють посередники.

Принципи функціонування ринку робочої сили такі:

кожен індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу
силу на засадах трудового найму за власним вибором і ба-жанням і за
ринковою ціною на основі контракту між робітником і наймачем;

роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава тощо) сам
вирішує, скільки і яких робітників йому наймати;

робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж
іншими роботодавцями.

Систему трудових відносин, що виникають на ринку робочої сили, не можна
звужувати до відносин купівлі-продажу робочої сили. Сутність ринку
робочої сили розкривають також спосіб поєднання факторів виробництва,
збалансованість трудових ресурсів і робо-чих місць, нормальне
відтворення робочої сили, регулювання мігра-ційних процесів населення, у
тому числі й планово організованих переміщень робочої сили, плинності
кадрів, неорганізованої міграції.

Елементами інфраструктури ринку є: сфера регулювання заро-бітної плати
(закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи)
і компенсацій (допомоги по безробіттю та ін.);

мережа кас і різні фонди; служба зайнятості і працевлаштування;

система профорієнтації, професійної підготовки і перенавчання тру-дових
ресурсів; профспілкові організації та спілки роботодавців тощо.

Тільки ринок робочої сили в змозі визначити дійсну ціну здіб-ностей
робітника, корисний ефект і частку кожного учасника тру-дового процесу.
Він надає економічну свободу людині, можливість вибору не тільки сфери
працевлаштування, а й способу життя. Проте, яким буде цей вибір,
залежить від багатьох суб’єктивних і об’єктивних причин.

Важливими функціями ринку робочої сили є: забезпечення ра-ціоналізації
виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових
ресурсів; узгодження економічних інтересів в системі суспільного поділу
праці тощо.

Формування, функціонування, розвиток ринку робочої сили під-порядковані
загальним законам і тенденціям розвитку ринкової економіки.

Характер товару робоча сила зумовлює взаємозв’язок еконо-мічних,
соціальних, політичних, природно-демографічних, морально-етичних,
психологічних факторів і процесів, що впливають на динаміку ринку
робочої сили.

Серед особливостей функціонування товару робоча сила як біо-соціальної
сутності слід виділити:

гнучкість, мінливість, адаптивність (через свідомість і аналіз) до
при-родного навколишнього середовища, здатність на дію та протидію;

робоча сила – активна сила, суб’єкт і об’єкт відтворювального процесу,
елемент продуктивних сил і носій економічних відносин, реалізатор
економічних інтересів і потреб;

здатність самореалізовуватись, самопродаватись;

здатність створення додаткових вартостей, а не просто перенос частини
своєї вартості;

носій робочої сили є одночасно і споживачем благ;

товар робоча сила не можна навантажити і свавільно перемісти-ти з одного
географічного пункту, регіону в інший;

з часом в процесі споживання товару робоча сила до певної межі
відбувається нарощування його якостей як споживної вартості;

суспільство не може повністю контролювати процес відтворен-ня робочої
сили. Виробником своїх якостей є насамперед сам носій робочої сили, а
також держава, колектив та інші соціуми навко-лишнього середовища;

процес ціноутворення, показники еластичності попиту і пропо-зиції товару
робоча сила мають суттєві відмінності; продаж робочої сили не можна
відкласти, очікуючи на сприятливішу економічну кон’юнктуру, бо саме це
для більшості населення є єдиним джере-лом забезпечення свого існування;

gd

h

h

h

я забезпечення безперервності процесу виробництва, щодо робочої сили
завжди означають втрати. Збережені та невикористані тру-дові ресурси є
загубленими для суспільства, оскільки їх уже не-можливо повернути у
виробництво.

Розвинута ринкова економіка надає можливість вибору різних способів
включення людини в процес господарювання. В сучасних умовах
функціонування сукупного робітника ринок робить акту-альним як соціальне
партнерство, так і чіткий розподіл у сфері зайнятості прав і
відповідальності всіх соціальних суб’єктів – сус-пільства (в особі
держави та її органів), виробничих колективів, особистості (в особі
працівника і власника).

Трудові відносини постійно ускладнюються. Відбувається транс-формація
відносин, заснованих на протиставленні роботодавця та найманого
робітника, на відокремленні виконавської праці від управлінської, у
відносини, що грунтуються на спільному прийнятті відповідальності за
розвиток справ на підприємстві, партнерстві, конструктивному
співробітництві.

Особливість розвитку ринку робочої сили в сучасних умоваа полягає у
суперечливій взаємодії процесів його регулювання тс дерегулювання.
Суб’єктами регулювання є профспілки, об’єднання підприємців, держава.
Ключова проблема регулювання зайнятості – досягнення оптимального
поєднання високої ефективності праці та надійних соціальних гарантій на
випадок безробіття. Умо-вою ефективного регулювання ринку робочої сили є
організація оперативного вивчення й аналізу кон’юнктури попиту на робочу
силу та пропозиції робочих місць з боку роботодавця, а також орієн-тація
сукупного робітника при виборі сфери зайнятості та місця роботи.
Важливим інструментом тут є колективна тарифна угода, що визначає розмір
заробітної плати, тривалість робочого часу, відпустки, порядок найму та
звільнення, форми компенсування ризику, систему соціальних виплат тощо.

Одним з елементів, що стабілізують становище найманого пра-цівника на
ринку робочої сили, є система державного пенсійного та соціального
забезпечення.

Останнім часом у розвинутих країнах все активніше виявляють-ся тенденції
дерегулювання ринку робочої сили. Об’єктивною осно-вою цього явища є
нові прояви науково-технічного прогресу, інди-відуалізація трудового
процесу, диференціація груп працюючих.

Дерегулювання ринку відбувається через перехід від трудового
законодавства до індивідуальних трудових угод, від галузевої
ко-лективної угоди до укладання угоди на підприємстві, контрактної
системи; застосування неповного робочого тижня (дня) або тимча-сової
роботи; дроблення тарифів; скорочення загального обсягу прав
працівників; перетворення колективної угоди про найм робочої сили на так
звану відкриту угоду, яка за певних обставин створює окре-мим
працівникам менш сприятливі умови.

Загальну модель функціонування ринку робочої сили подано на рис. 33.

Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю осіб, які
потребують працевлаштування, і визначається кількістю годин ро-бочого
часу, яку погоджуються надати носії робочої сили за умов певного рівня
оплати праці. Вона складається за рахунок трьох основних джерел:
соціально-демографічного (випускники різних нав-чальних закладів, які
розпочинають трудову діяльність), соціально-го (ті, хто не працював
раніше, або ті, хто займався домашнім гос-подарстом) і економічного
(вивільнювані з різних галузей націо-нальної економіки). Вивільнення з
виробничих галузей відбуваєть-ся через здійснення заходів щодо
роздержавлення і приватизації господарських об’єктів, ліквідацію
збиткових робочих місць, закрит-тя підприємств у зв’язку з
реконструкцією, розукрупненням і пе-репрофілюванням, розривом договірних
зв’язків, нестачею валюти, сировини тощо. Співвідношення цих факторів є
різним у часі і просторі.

Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати, податковою
системою, культурою і релігією, авторитетом профспі-лок тощо. Масштаби і
склад сукупної робочої сили в умовах конку-ренції між тими, хто шукає
роботу, постійно змінюються. Розши-рення функцій робітників, їх ротація
та взаємозаміна свідчать про флексибілізацію ринку робочої сили, тобто
підвищення його гнуч-кості.

Флексибілізація виявляє потребу капіталу у варіюванні обсягу і умов
використання робочої сили. Це пов’язано як з необхідністю швидкої
перепідготовки робітників, так і з наявністю у них широ-кого спектра
професійних навичок. Флексибілізація робочого часу означає ліквідацію
його регулярного, твердо встановленого обсягу.

Технологічна революція зробила технічно можливим гнучке ви-користання
робочої сили у всіх ланках виробничого процесу. Сис-тема “машина –
людина” стає менш жорсткою як у просторі, так і в часі.

На рівень і структуру пропозиції праці впливають розміри допо-моги по
безробіттю та інші фактори, які важко перелічити. Пропо-зиція товару
робоча сила має дискретний характер, зумовлений тим, що носієм його
споживчих властивостей є індивідуум. Це пев-ною мірою позначається на
тенденціях функціонування ринку ро-бочої сили взагалі.

Попит на робочу силу – це платоспроможна потреба робото-давців щодо
трудових послуг працівників певних професій і квалі-фікації. Попит на
робочу силу крім потреб підприємців визначають сукупний попит в
економіці, технічна оснащеність виробництва.

Витрати на заробітну плату найманих людей відіграють більш важ-ливу
роль порівняно з витратами на придбання устаткування.

У ситуації, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї,
з’являється надлишок робочої сили, тобто безробіття.

Ситуація, коли попит на робочу силу більший за її пропозицію, означає
нестачу, дефіцит робочої сили з усіма наслідками його.

Різниця у співвідношенні попиту і пропозиції за
професійно-кваліфікаційними, галузевими і статевовіковими групами
зумовила поділ ринку робочої сили на ряд сегментів, що відрізняються
пере-дусім ступенем забезпеченості робочими місцями та їх надійністю
(рис. 34).

Складаються два ринки. Перший – ринок складної, кваліфіко-ваної робочої
сили, що забезпечує повну зайнятість. Основна частка на ньому належить
представникам нових спеціальностей і галузей високої технології. Ця
робоча сила потребує великих капіталовкла-день, характеризується
функціональною гнучкістю, відрізняється відносно високим ступенем
захищеності.

Другий ринок робочої сили представлений в основному робітни-ками і
службовцями середньої та низької кваліфікації, працівника-ми галузей, що
зазнали структурної перебудови, частково зайнятими, тимчасовими
працівниками, надомниками, безробітними. На цьому ринку гнучкість
досягається переважно за рахунок кількісних коливань, що зумовлюють
нестійку зайнятість. Згідно з оцінками Міжнародної організації праці, у
промислове розвинених країнах у 80-і роки частково зайнятих було в
середньому 50 млн чол. на рік, що на 30 відсотків більше, ніж у
попередньому десятилітті. Ця нега-тивна тенденція характерна і для
сучасного стану економічного роз-витку.

Процес сегментації робочої сили може тривати, його межі і внут-рішній
зміст теж можуть зазнавати змін.

Ринок робочої сили існує не одне століття. Суть його залиши-лась та
сама, однак форми, інституціональні межі, механізми, за допомогою яких
він функціонує, зазнали серйозних змін, зумовле-них науково-технічним
розвитком, новими можливостями конкрет-ної держави, підприємців і самих
трудівників у формуванні людської особистості.

Серед сучасних тенденцій формування ринку робочої сили в країнах з
розвинутою ринковою економікою крім названих слід назвати: посилення й
ускладнення конкуренції як серед працівни-ків (за робочі місця з високою
оплатою, додатковими соціальними гарантіями, перспективою просування по
службі), так і серед робо-тодавців (за найбільш цінні кадри); зростаючий
вплив безпосередньо на нього з боку підприємництва, малого та середнього
бізнесу; збіль-шення частки (до 1 /З) висококваліфікованих кадрів у
структурі тру-дових ресурсів, тривалості загальноосвітньої підготовки;
уповіль-нення припливу працездатного населення, його старіння;
усклад-нення форм трудової діяльності та трудових відносин; посилення
впливу комплексних (на відміну від вузькоекономічних) факторів на ринок
робочої сили; формування ринків робочої сили всередині фірм, що
супроводжується зменшенням дискримінації за статево-віковими або
національними ознаками з одночасним посиленням диференціації,
розшаруванням працюючих залежно від ролі в роз-витку організації,
включення у процес нововведень тощо.

Ускладнюється структура традиційного робочого класу. Сьогодні серед його
елементів виділяють: некваліфікованих робітників і люм-пенські прошарки;
традиційний промисловий пролетаріат; робіт-ників технологічно передових
галузей матеріального виробництва і “аристократію” воєнно-промислового
комплексу; робітників інфор-маційного сектора економіки – “нову робочу
аристократію”.

Розвиток сучасної технологічної революції, соціалізація вироб-ничих
процесів, перетворення інформації в домінуючий об’єкт влас-ності,
основний ресурс виробництва, що втілює в собі переважно витрати
інтелектуальної робочої сили, привів до появи і поширен-ня серед
західних дослідників інформаційної теорії вартості.

На сьогодні в США, наприклад, на інформативний сектор еко-номіки
працюють 55 відсотків усіх зайнятих. Головним джерелом вартості стають
не психофізичні зусилля робітника, а насамперед його інтелектуальний
потенціал, знання і досвід людини.

Інформаційна теорія вартості відбиває глибинні процеси в струк-турі
суспільної праці, її домінуючим типом стає не структурно роз-членований,
а цілісний, озброєний інтелектуально-науковими знан-нями творчий
працівник. Це приводить до розвитку тенденцій по-долання товарності
робочої сили. Зберігаючи форму товару, робо-ча сила одночасно набуває
нетоварного вираження за сутнісними характеристиками, що визначається
поступовим подоланням від-чуження від робітника його індивідуальної
власності на особисту робочу силу, відчуження від нього додаткового
продукту, відчуження самого робітника від участі в системі управління.

Це суперечливий, неоднозначний і довготривалий процес. Збе-рігається
юридична форма акта найму робітника на роботу. Проте певні ознаки
купівлі-продажу робочої сили внаслідок трансфор-мації відносин
відчуження можугь втрачатися.

На початку 90-х років у Японії до формально-юридичних влас-ників
належало до 90 відсотків населення, США – 2/3, у Велико-британії 24
відсотки населення володіють акціями тощо. Це свід-чить про те, що
усуспільнення капіталу на основі його персоні-фікації замінюється
усуспільненням на основі деперсоніфікації ка-піталу.

Формування ринку робочої сили в Україні в умовах переходу до ринкової
економіки відображає загальносвітові тенденції розвитку цього процесу.
Особливості соціально-економічної та політичної си-туації в країнах, що
утворилися в межах колишнього СРСР, позна-чаються на стані сукупного
робітника. Ускладнюють ситуацію на ринку робочої сили аномальний сплеск
міграційних процесів як наслідок загострення міжнаціональних відносин;
конверсія, скоро-чення армії, передислокація військових частин;
евакуація та пере-селення людей з територій, що постраждали внаслідок
аварії на Чорнобильській АЕС; зупинка підприємств через порушення
еко-номічних зв’язків і перебої у постачанні сировини, енергії,
ком-плектуючих частин; необхідність здійснення широкої програми
при-ватизації та роздержавлення економіки за короткий час.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020