.

Агробізнес (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
4 5055
Скачать документ

Реферат на тему:

Агробізнес

Характерною рисою соціальне орієнтованої ринкової економі-ки на
прикладі розвинутих країн є функціонування агропромисло-вого комплексу
(АПК), або агробізнесу. Це обумовлює суттєві особ-ливості суспільного
відтворення в цій надзвичайно важливій сфері економіки.

У сучасних умовах виробництво продовольства (зерно, м’ясо, молоко та
ін.) і технічних культур (бавовна, льон тощо) грунтується на
міжгалузевій виробничій системі, яка охоплює сільське госпо-дарство і
суміжні галузі економіки, що поставляють йому засоби виробництва,
переробляють і зберігають сільськогосподарську си-ровину і доводять
продукти харчування, а також іншого застосу-вання, вироблені з
сільськогосподарської сировини, до споживача. Їх взаємозв’язок можна
виразити схемою: виробництво засобів виробництва – матеріально-технічне
постачання і обслуговуван-ня – фермерський продукт – його промислова
переробка – реа-лізація в оптовій і роздрібній торгівлі. На всіх стадіях
виробництва, постачання і збуту аграрної продукції активна роль належить
тран-спортним фірмам, банкам, страховим компаніям тощо.

Формування і розвиток агробізнесу зумовлені переходом сільсь-кого
господарства до машинної стадії виробництва в умовах науко-во-технічної
революції. Остання значно поглибила і розширила економічні та
технологічні зв’язки сільського господарства з інши-ми галузями,
прискорила проникнення промислового капіталу в аграрну сферу і на цій
основі привела до виникнення агробізнесу, який є тепер одним з
найдинамічніших секторів розвиненої еконо-міки.

Матеріальною основою формування АПК є, з одного боку, не-бувалий за
глибиною процес суспільного поділу праці, а з друго-го – безперервний
процес розширення кооперування сільського господарства з суміжними
галузями національної економіки. В су-часний період в розвинутих країнах
склались такі структурні еле-менти агробізнесу:

а) групи промислових, торгових, банківських об’єднань та їх окремі ланки
(фірми, підприємства, науково-дослідні підрозділи тощо);

б) сільськогосподарські підприємства (корпорації, кооперативи, окремі
фірми);

в) законодавчі та виконавчі державні установи (міністерства, ради,
парламентські комітети, комісії тощо).

Ідея комплексного підходу до вивчення проблем виробництва, розподілу і
використання сільськогосподарських продуктів і продо-вольства була
висловлена в 1955 р. колишнім заступником міністра сільського
господарства США Дж. X. Девісом. У книзі “Поняття агробізнесу” він
визначив агробізнес як суму всіх операцій з ви-робництва і розподілу
послуг у галузі постачання сільського госпо-дарства, виробничих операцій
на фермах; зі зберігання, переробки і розподілу сільськогосподарської
сировини і предметів споживан-ня, створених з неї. За визначенням Е.
Роя, автора підручника з агробізнесу, останній трактується як система
координації забезпе-чення сільського господарства необхідними ресурсами
і здійснен-ня послідовних стадій виробництва, переробки і розподілу
продо-вольства і волокна.

Виходячи з викладеного вище, агробізнес є відтворювальним комплексом
галузей і сфер економіки, державних законодавчих і виконавчих установ,
які функціонують в єдності й забезпечують виробництво, переробку і збут
продукції на основі сільськогоспо-дарської сировини. Важливою складовою
частиною агробізнесу є продовольчий комплекс (ПК), який не включає в
себе галузі пере-робки сільськогосподарської сировини нехарчового
призначення. Це поняття широко розповсюджене в країнах Західної Європи,
що пояснюється відсутністю в них вітчизняної технологічної сировини
(бавовни, льону тощо). Частка ПК навіть у США становить 9/10 всієї
виробленої сільськогосподарської продукції.

Рівень розвитку і структура АПК в розвинутих країнах різні залежно від
ступеня економічного розвитку, природно-географіч-них,
соціально-історичних особливостей його формування. Найбіль-шим є
агробізнес США, на який припадає близько 19 відсотків валового
національного продукту і близько 20 відсотків усіх зайня-тих у країні. В
країнах Західної Європи на відміну від США особли-вістю формування АПК є
те, що цей процес відбувається не тільки в межах національної економіки,
а й на основі світогосподарських зв’язків. Останнє обумовлено тим, що ці
країни практично не за-безпечують себе повністю сільськогосподарською
сировиною і не-обхідними засобами виробництва. Окремі продовольчі
об’єднання здійснюють свою діяльність далеко за межами національних
кор-донів. У зв’язку з цим можна вважати, що в майбутньому сформу-ється
міжнаціональний АПК Західної Європи. В її країнах частка АПК у валовому
національному продукті різна. Так, найбільші мас-штаби агробізнесу в
Європейському Союзі характерні для Данії (13 відсотків ВНП), Італії (12
відсотків), Франції (12 відсотків).

Розвиток АПК дає можливість виробляти таку кількість продо-вольства, при
якій значна частина суспільства звільняється від сільсь-когосподарської
праці. Наприклад, у кінці 80-х років один голлан-дський фермер своєю
працею виробляв продовольства для харчу-вання 118 чол., в Данії – 105,
Бельгії – 92, Великобританії – 88, у США- 82, Німеччині – 67, Франції –
45 чол. Проте готове до споживання продовольство – результат не тільки
зайнятих безпо-середньо в сільському господарстві, а й в інших галузях
агробізне-су. В США за даними на початок 90-х років його частка
становила 90 відсотків вартості виробленого продовольства, а частка
власне сільського господарства – всього 10 відсотків. Таке
співвідношення закономірне: чим більше розвинутий агробізнес, тим нижча
частка вартості продукції, виробленої в самому сільському господарстві.

Отже, ефективність агропромислового виробництва характери-зує його
економічна структура (за вартістю виробленої продукції, чисельністю
зайнятих, величиною інвестицій тощо).

Узагальнюючим показником рівня розвитку агробізнесу, резуль-тативності
його ланок і оптимальності міжгалузевих зв’язків є кін-цевий продукт
(КП). Його вартісна структура показує джерела формування, відтворювальні
зв’язки цієї багатогалузевої виробни-чо-економічної системи. У
формуванні КП особливо чітко виділяє-ться три стадії, або сфери, кожна з
яких характеризується своїми специфічними функціями:

1. Виробництво засобів виробництва для агробізнесу та його
обслуговування.

2. Сільськогосподарське виробництво.

3. Переробка і реалізація продукції з сільськогосподарської си-ровини.

Відносно високий рівень розвитку агропромислового виробниц-тва дає змогу
стабільно забезпечувати продовольством населення в розвинутих країнах.
Щодо інших регіонів цього сказати не можна.

За даними ООН, у сучасних умовах добре харчуються 1,5 млрд чол„
достатньо- 1,8 млрд і недостатньо понад 1,7 млрд чол. Низь-кий рівень
розвитку виробничого потенціалу характерний для країн, що розвиваються.
Тут зберігаються відносно високі темпи приро-сту населення при
недостатньому розвитку виробничої бази, що загострює продовольчі
проблеми в цих країнах.

gd? 0

Однак при всіх досягненнях агропромислового виробництва в розвинутих
країнах воно має багато проблем і суперечностей. Нау-ково-технічна
революція дала значний імпульс його розвитку і за-безпечила перехід до
машинної стадії виробництва. Здійснюється комплексна механізація
виробничих процесів, широко використо-вуються біотехнологія, генна
інженерія, електронно-обчислюваль-на техніка, послуги аерокосмічної
служби. Сьогодні відбувається перехід від малопотужної техніки до машин
середньої та великої потужності, які працюють на великих швидкостях з
використан-ням широкозахватних навісних машин і механізмів. Вони мають
комп’ютери, які спостерігають за роботою і регулюють відповідні процеси.
Широко запроваджуються хімізація землеробства, вико-ристання
отрутохімікатів для захисту рослин і тварин від хвороб та шкідників.

Під дією цих процесів сільськогосподарське виробництво кон-центрується у
великих фермах, різко зростає продуктивність праці не лише в
рослинництві, айв тваринництві. Це веде до зменшення кількості
фермерських господарств, до загального, хоч і нерівно-мірного за
галузями витіснення робочої сили із сфери сільського господарства. Так,
у Західній Європі один працівник, використову-ючи сучасну техніку, може
обробити 100-150 га орної землі, відго-дувати 4-5 тис. свиней, видоїти
100-120 корів. Звідси скорочення кількості фермерів внаслідок укрупнення
виробництва в сільсько-му господарстві призводить до зниження
життєздатності сільської місцевості.

Процес концентрації виробництва і витіснення значного числа дрібних
фермерів з аграрної сфери найбільш розповсюджений у США. За даними
Управління технологічних оцінок конгресу цієї країни, частка великих (і
середніх) ферм в майбутньому буде про-довжувати зростати. Так, з 1982 по
2000 р. група ферм з річною реалізацією від 200 тис. до 499 тис. дол.
збільшиться з 4 до 10 від-сотків загальної чисельності господарств, а
група з реалізацією біль-ше 500 тис. дол. – з 1 до 4 відсотків. В
результаті ці “середні” і “комерційні” ферми до початку третього
тисячоліття будуть стано-вити 14 відсотків усіх господарств, на частку
яких припадатиме основна частина продукції галузі. В США так само, як і
в Західній Європі і Японії, переважають сімейні ферми, що є суттєвою
харак-теристикою зазначених вище процесів.

Для більшості розвинутих країн останні десятиріччя характери-зуються
посиленням процесів надвиробництва щодо платоспромож-ного попиту ряду
сільськогосподарських продуктів. Звідси зростає об’єктивна необхідність
державного регулювання аграрної сфери. В західноєвропейських країнах у
80-і роки більше уваги приділя-лось сімейним господарствам, зокрема було
оголошено, що метою аграрної політики є збереження якомога більшої
кількості селян-ських сімейних господарств, забезпечення стабільності на
аграр-них ринках, боротьба з надвиробництвом шляхом зниження
заку-півельних цін. Створюються умови для обмеження виробництва
сільськогосподарських продуктів. Найбільш рішучі зусилля в цьому напрямі
були зроблені в ФРН, де в 1988 р. було прийнято два нові закони (про
сприяння вилученню з сівообороту земель і сприяння припиненню
сільськогосподарської діяльності). Для цього виділя-лись державні
субсидії: “рента за припинення виробництва”, “мо-лочні пенсії” тощо.

Складні проблеми постали у зв’язку із збереженням природного середовища.
Застосування хімікатів у рослинництві, промислових ме-тодів відгодівлі у
тваринництві призводить до посилення забруднен-ня грунту, води, повітря.
Все більш загострюється проблема утилі-зації відходів, особливо в
країнах з малою територією. Наприклад, у Нідерландах прийнято закон,
який забороняє на більшій частині краї-ни подальше збільшення поголів’я
тварин; будівництво нових примі-щень для свинарства і птахівництва
повністю заборонено. В Австра-лії передбачається позбавлення податкових
та інших пільг тих сільсь-когосподарських виробників, які утримують
більше тварин, ніж це визначено так званою “стелею” (граничною нормою).
У Німеччині встановлений неоподаткований мінімум для тих фермерів, в
яких кількість тварин не перевищує 330 одиниць “умовної великої рогатої
худоби”. У цій країні, як і в інших, законом встановлені граничне
допустимі норми добрив, які слід вносити на 1 га площі.

Індустріалізація сучасного сільськогосподарського виробництва поставила
проблему якості продовольчих товарів. Надмірне втор-гнення хімії в
аграрне виробництво стимулює прагнення до макси-мізації валових зборів
урожаю, а також прибутку, що ставить під загрозу основну масу населення.
Тенденції до погіршення якості продовольства фахівці виявили давно. Так,
вчені Одеського селек-ційно-генетичного інституту в середині 70-х років
опублікували результати дослідження якості зерна за двадцять років.
Зокрема, зазначалось, що скорочується питома вага в зерні білків,
вуглево-дів, каротину та інших складових, які визначають його якісні
ха-рактеристики. Підкреслювалось, що це характерно для зерна, яке
вирощують на всіх континентах (Західна Європа, Америка, Австра-лія,
Азія, Африка).

Постійно виникають конфлікти між виробниками і організація-ми споживачів
з питань шкідливих для здоров’я людини матеріалів, які містяться в
сільськогосподарських продуктах. З 1988 р. в краї-нах Європейського
Союзу заборонено використання гормонів ро-сту при вирощуванні телят і
відгодівлі дорослих тварин на м’ясо. У зв’язку із виявленими у
Великобританії в 1996 р. складними за-хворюваннями внаслідок вживання
яловичини заборонено її екс-порт з країни та різко обмежено внутрішнє
споживання, намічена програма примусового знищення значного поголів’я
великої рога-тої худоби з відшкодуванням фермерам збитків за рахунок
держа-ви та Європейського Союзу. Звичайно, в усіх таких прикладах
при-сутній елемент конкурентної боротьби.

Під тиском громадськості в багатьох країнах вступають в силу закони, які
посилюють вимоги до якості продовольства і обмежу-ють використання
хімічних речовин в аграрному виробництві. В ряді країн прийнято закони
про захист ґрунтових вод. Застосу-вання найшкідливіших хімічних добрив
обмежується законодавст-вом. Це об’єктивна необхідність сьогодні. В США
в ґрунтових во-дах Айови і Каліфорнії виявлені отруйні
сільськогосподарські хімі-кати. В Італії, наприклад, через забруднення
перед населенням 12 міст виникла проблема питної води.

Активність організацій споживачів і зростання загальноосвітньо-го рівня
масового споживача сприяли підвищенню вимог до якості
сільськогосподарських продуктів. З’явились об’єднання фермерів, які
здійснюють альтернативне землеробство, створено Міжнарод-ну федерацію
органічного землеробства, при деяких вузах працю-ють кафедри
альтернативного землеробства.

Отже, виробництво хімічно та екологічно чистого продовольства відкриває
нові перспективи для розвитку аграрної сфери. Автори-тетні експерти
вважають, що сільське господарство знаходиться на порозі нового витка
наукового прогресу, який забезпечить вирішен-ня вказаних.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020