.

Четверта класична ситуація: формування новітніх напрямів світової економічної теорії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3288
Скачать документ

Реферат на тему:

Четверта класична ситуація: формування новітніх напрямів світової
економічної теорії

План

1. Пошуки нової класичної ситуації в останній третині XX ст,: загальне і
специфічне

2. “Неокласичне відродження” і монетаризм

3. Теорія раціональних сподівань – радикальний варіант “неокласичної
революції”

1. Пошуки нової класичної ситуації в останній третині XX ст.: загальне
і специфічне

До початку 70-х років економічна теорія існувала і .розвивалась в умовах
третього класичного стану. Він не виключав наявності інших, периферійних
напрямів в науці, свободи творчості і крити-ки пануючої ортодоксії.
Пробним каменем для економістів стало їх відношення до кривої Філліпса
(1958), яка показувала існування стійкого і передбачуваного оберненого
зв’язку між рівнем безро-біття і рівнем інфляції. Звідси виводився і
альтернативний взаємо-зв’язок між цими показниками: високі темпи
інфляції повинні су-проводжуватися низьким рівнем безробіття і навпаки.

У 1968 р., коли кейнсіансько-неокласичний синтез був ще досить
непохитним, відомі американські вчені М. Фрідмен та Е. Фелпс під-дали
сумнівам криву Філліпса. Вони стверджували, що емпіричний взаємозв’язок
між безробіттям та інфляцією щезне, якщо на ньому намагатимуться
будувати економічну політику. М. Фрідмен і Е. Фелпс доводили, що
рівноваговий, або природний, рівень безробіття визна-чається пропозицією
праці, попиту на неї, оптимальним часом по-шуків роботи та іншими
мікроекономічними факторами, а не се-реднім темпом зростання грошової
маси.

Світова економічна криза 1974-1975 рр. супроводжувалась зрос-таючою
високою інфляцією разом із зростаючим безробіттям та падінням
виробництва.’Такий хід подій спростував один із основ-них постулатів
кейнсіанської економічної теорії, згідно з яким інфля-ція і безробіття –
взаємовиключні явища.

Так, у США в 1970-1975 рр. інфляція і безробіття були при-близно на
однаково високому рівні. Межі коливання середньоріч-них темпів зростання
інфляції становили 5,7-9,1 відсотка, а безро-біття – 4,9-8,5 відсотка.
Подібне становище було типовим і для інших країн – членів Організації
економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Неокласики значно применшують або й заперечують сприятли-вий вплив
кейнсіанського макроекономічного регулювання на ста-білізацію сукупного
попиту і підтримання зайнятості в повоєнний період. Разом з тим віра в
ефективність механізму макроекономіч-ного регулювання була значно
підірвана в зв’язку з рядом невирі-шених проблем (структурне безробіття,
взаємосуперечливість мети підтримання рівноваги платіжного балансу і
повної зайнятості, дес-табілізуючий вплив часових лагів, невизначеність
регулюючого впли-ву окремих інструментів, стагфляція тощо). Уразливість
кейнсіансь-кої теорії була обумовлена також тим, що в ній принижувалась
роль змін грошової маси, грошово-кредитної політики як засобу
регулювання кон’юнктури.

Отже, в кінцевому підсумку комплекс причин призвів до кон-статації кризи
пануючої ортодоксії (кейнсіанства) і чергового пере-осмислення та
переоцінки економічних теорій і програм держав-ного макроекономічного
регулювання в країнах розвиненої ринко-вої економіки. “Більше не
існувало консенсусу, що кейнсіанська модель є надійним орієнтиром при
формуванні політики, спрямо-ваної на усунення розриву між потенційним і
фактичним рівнем виробництва” (Дж. Стейн).

Особливо значних змін зазнала західна економічна теорія в 70- 80-ті роки
XX ст., насамперед під вирішальним впливом змін умов
соціально-економічного розвитку ринкового господарства. Всі на-прями
економічної думки збагатилися новітніми теоріями: неокла-сика –
монетаристськими, пропозиції, суспільного вибору, ра-ціональних
сподівань тощо; неокейнсіанство – фінансової неста-більності,
ендогенності пропозиції грошей, імпліцитних (неявних, неписаних)
контрактів, пошуку ефективної заробітної плати, інсай-дерів –
аутсайдерів та ін.; неоінституціоналізм – індустріального,
постіндустріального та інформаційного суспільства, трьох хвиль
ци-вілізації тощо; неолібералізм – екологічно спрямованого соціаль-ного
ринкового господарства тощо. Зросло розшарування, “розми-вання”
всередині кожного з напрямів. Ще більше посилилась взаємна опозиція між
ними, відцентрові (дезінтеграційні) процеси. Проте разом з тим кожний із
наведених вище напрямів продовжує збері-гати свої докорінні
напрямоутворюючі ознаки. Прибічники неокла-сики, як і раніше, твердять
про тенденцію розвинутої ринкової еко-номіки до рівноваги, стабільності,
оптимального використання ре-сурсів завдяки конкуренції, гнучкості цін і
заробітної плати, стиму-лам і доходам. Прихильники неокейнсіанства,
навпаки, виходять з того, що в розвиненій ринковій економіці існують
корінні причини, які здатні викликати відхилення від стабільності та
повного вико-ристання ресурсів, тому необхідне активне втручання держави
в господарське життя. Їх об’єднує спільна мета – спростувати
нео-класичну систему, довести до кінця розпочату Кейнсом революцію в
економічній теорії, створити новий синтез макро- і мікроекономіки.

2. “Неокласичне відродження” і монетаризм

Процес руйнації попереднього класичного стану і пошуків ново-го
консенсусу отримав в західній літературі назву “неокласичного
відродження”, або “неоконсервативної контрреволюції”. Дійсно, в основі
його лежить висунення на перший план і подальший розви-ток неокласичного
напряму з його обгрунтуванням тільки ринко-вих механізмів регулювання
економіки. Проте такий поворот по-дій – це не просто збіг традиційних
постулатів і висновків неокла-сичної ортодоксії з економічною
кон’юнктурою 70-80-х років. Особливості сучасного етапу НТР,
інтернаціоналізації господарських відносин, а також кардинальні зрушення
в соціальній структурі розвинених країн ринкової економіки, безсумнівно,
стимулювали процес переосмислення і певного перегляду застарілих уявлень
неокласики, розробки нових теорій.

Процес “неокласичного відродження” включав такі основні еле-менти,
просякнуті ідеями докейнсової економічної теорії.

1. Реституцію (відновлення) монетаризму, яка означала повер-нення
мікроекономіці її вирішального місця в економічній теорії.

2. Розробку та уточнення теорії сподівань, вихід із визнання
раціональності поведінки господарських агентів.

3. Поширення принципів індивідуалізму на процес прийняття урядових
рішень (теорія суспільного вибору).

4. Подальшу лібералізацію економічного життя і політики в ме-жах теорії
і практики економіки пропозиції, соціального ринково-го господарства.

Ядро економічного неоконсерватизму становить монетаризм як досить
суперечлива амальгама положень ряду відомих шкіл і тео-рій (зокрема,
маржиналізму, кількісної теорії грошей, концепцій австрійської і
чиказької шкіл). У літературі вказується на значні розбіжності в
розумінні змісту і цілей монетаризму як його прибіч-никами, так і
противниками. “Навіть ті, хто вважає себе монета-ристами, розходяться в
думках з приводу точного змісту доктрини, яку вони сповідують” (Р.
Селден). В найбільш широкому смислі під монетаризмом розуміють всі
економічні доктрини, які надають особ-ливого значення ключовій ролі
грошей і пов’язані з розробкою кредитно-грошової політики, спрямованої
на регулювання грошо-вої маси в обігу. “Монетаризм розуміємо як
сполучення двох при-нципів: 1) “гроші мають значення”, іншими словами,
зміни в кре-дитно-грошовій сфері чинять домінуючий вплив на загальну
госпо-дарську кон’юнктуру; 2) центральні банки можуть регулювати
за-гальну кількість грошей, що обертаються” (Р. Селден). Саме такі
концепції регулюючого впливу на відтворювальні процеси через сферу
грошового обігу реалізуються у 80-90-х роках у різних фор-мах і з різною
часткою успіху в господарській політиці США та ряду інших розвинених
країн Заходу. Однак необхідно підкресли-ти, що “монетаристська
контрреволюція” – це зовсім не раптова і несподівана відповідь на
стагфляцію 70-х років або реакція на кри-зу кейнсіансько-неокласичного
синтезу. Монетаризм має власну історію, глибоке коріння і яскраво
виражені особливості в еконо-мічній науці, а його основоположні принципи
тією чи іншою мі-рою постійно присутні або враховуються в різних
програмах регу-лювання економіки.

В основу сучасних монетаристських концепцій покладено тра-диційну
кількісну теорію грошей, ідейні витоки якої відносяться ще до XVII ст.
Вона розроблена в працях таких видатних теорети-ків грошей, як Р.
Кантільон, Д. Юм, Г. Торнтон, Д. Рікардо, А. Мар-шалл, І. Фішер та ін.
“Те, що ми звикли називати кількісною тео-рією грошей, – пише визнаний
основоположник монетаризму, лауреат Нобелівської премії з економіки
(1976) М. Фрідмен, – … тепер називається монетаризмом”. Відповідно до
цієї теорії ціни товарів і вартість грошей встановлюються лише на ринку,
де рі-вень товарних цін буде тим вищий, чим більша кількість грошей в
обігу і, отже, нижча їх купівельна спроможність.

Новітній етап в розвитку монетаризму розпочався наприкінці 60-х – на
початку 70-х років. В умовах стагфляції монетаристи і їх противники
зосередили увагу на розробці моделей процесів, які відбувалися в
кредитно-грошовій сфері.

Спостерігається чітке розмежування сучасного монетаризму з основними
постулатами кейнсіанської теорії і політики, що здій-снюється по таких
лініях:

1. Реабілітація закону Сея, в результаті якої кейнсіанство, що
орієнтується на управління сукупним попитом, повинно поступи-тися місцем
теорії, яка орієнтується на пропозицію.

2. Монетаристська критика активного втручання держави в еко-номіку
зовсім не означає принципового заперечення державного втручання в процес
відтворення, а пов’язана з критикою конкрет-ної економічної політики. (В
цьому випадку йдеться про політику, засновану на кейнсіанських методах
регулювання ринкової еконо-міки.)

3. Вихваляння приватного підприємництва, безмірного його під-несення як
двигуна економічного розвитку.

4. Монетаристська політика регулювання грошової маси як го-ловний
інструмент управління економікою.

В цілому монетаристи з інших позицій, ніж кейнсіанці, підхо-дять до
аналізу проблеми впливу грошей на економіку. М. Фрідмен вважає
неправильним постулат постійної швидкості обігу грошей. На його думку,
вона є функцією ряду ключових економічних змін-них, які не брались до
уваги кейнсіанцями. Останні ж розглядають фрідменівське трактування
кількісної теорії грошей як спробу більш витонченої модифікації
кейнсіанської концепції переваги ліквідності.

.

ій політиці монетаристи пропонують різні заходи щодо регулювання
грошової маси в обігу як головної форми державного регулювання
економіки. На почат-ку 70-х років М. Фрідмен виступив за законодавче
регулювання грошової маси державою з тим, щоб щорічно збільшувати її на
декілька відсотків. При цьому М. Фрідмен і його прихильники з чиказької
школи виходили з передумов, згідно з якими розширен-ня процесу
відтворення в довготерміновому періоді відбувається нібито з приростом
грошової маси в обігу. Звідси вони вважають можливим зробити висновок
про те, що збільшення грошової маси, яке регулюється Центральним банком,
неминуче супроводжується економічним зростанням.

По суті головна функція монетаризму полягає в тому, щоб під-порядкувати
економічну теорію практичним завданням держави, щоб політика в галузі
грошового обігу більшою мірою відповідала потребам держави і
господарюючих суб’єктів у збільшенні грошо-во-кредитної маси в
конкретних умовах перманентної інфляції.

Очевидно, що “монетаристська революція” пов’язана не лише з активізацією
політики регулювання грошового обігу. Її необхідно розглядати в більш
широкому політико-економічному контексті. При такому аналізі специфічно
монетаристських уявлень про регулю-вання сучасної ринкової економіки
виразно проявляється їх глибо-ко консервативний характер, відвертий
захист інтересів підприєм-ців в отриманні максимального прибутку.
Монетаристи рішуче ви-ступають за згортання соціальних програм,
припинення виплати державних пенсій тощо. Тут легко виявляється
антипрофспілкова, антиробітнича спрямованість. Відстоюючи ідеї свободи
вибору у своїх працях, М. Фрідмен та інші провідні теоретики монетаризму
(Ф. Кейген, К. Бруннер, Д. Лейдлер та ін.) часто забувають вказу-вати
ціну, яку доведеться за це заплатити суспільству, і позбавля-ють людей
можливості зробити дійсно вільний, незалежний вибір, відокремити ілюзії
від реалій.

3. Теорія раціональних сподівань – радикальний варіант “неокласичної
революції”

Важливу складову частину неокласичного напряму становить теорія
раціональних сподівань (ТРС). В літературі вона має також назву теорії
макрораціональних сподівань (Ф. Модільяні), нової класичної школи
(“новокласики”), відгалуження монетаризму з ра-ціональними сподіваннями
(Дж. Тобін), школи Р. Лукаса Т. Сар-джента – Н. Уоллеса (К. Хувер) та
ін. Всі назви так чи інакше відбивають різні риси теорії – від її
провідного персонального складу до гіпотези про раціональний характер
сподівань агентів господа-рювання.

Поняття “раціональні сподівання” вперше запропонував амери-канський
економіст Дж. Мут ще в 1961 р. Однак його значення для теорії
стабілізаційної політики було з’ясовано лише через десятиліт-тя, після
виходу в світ статті Р. Лукаса “Сподівання і нейтральність грошей”
(1972). В ній вперше були викладені положення ТРС. За-гальні причини
появи ТРС ті самі, що й у випадку інших сучасних теорій неокласичного
напряму. Проте існувала і важлива специфіч-на причина, а саме –
безпосередня реакція на “недостатню ради-кальність” монетаризму. В
рамках моделі Фрідмена – Фелпса гро-шова і фіскальна політика не чинить
впливу на довготерміновий рівноваговий рівень безробіття або реального
виробництва, але може мати короткотерміновий ефект. Така модель виходить
з того, що якщо подібний ефект дійсно існує, то не слід ігнорувати його
роль для короткотермінових стабілізаційних заходів. Стверджується, що
довгочасна рівновага в реальному господарстві ніколи не досягаєть-ся і
що всі ми завжди живемо в світі короткотермінових процесів.

Представники ТРС піддають критиці такий підхід, виступають за “чистоту”
класичної теорії, проти певної непослідовності М. Фрід-мена і його
прихильників, їх поступки посткейнсіанцям у вигляді визнання можливостей
короткотермінового впливу урядових захо-дів на стан виробництва і
зайнятості. З цією метою теоретики “но-вокласики” запропонували замість
теорії адаптивних сподівань М. Фрідмена теорію раціональних сподівань.

У рамках моделі Фрідмена – Фелпса уряд може контролювати безробіття лише
тоді, коли темп поточної інфляції відхиляється від сподіваного темпу.
При умові раціональності сподівань подібні відхилення не можуть
виникнути, крім випадків, коли органи влади примудряються якимось чином
здійснювати цілком непередбачу-вану грошову (або в межах кейнсіанських
традицій – фіскальну) політику. Тому ТРС розглядається як альтернатива
можливому монетаристсько-посткейнсіанському синтезу, як варіант
відновлення неокласичних принципів на новій основі, очищення від
будь-яких натяків на державне втручання – навіть у вузьких межах
монетаристських антиінфляційних заходів або податкової політики в дусі
“економіки пропозиції”.

З одного боку, існує тісний генетичний зв’язок ТРС з монета-ризмом. Його
визнають і самі представники ТРС. Значна частина відомих представників
інших напрямів економічної теорії (Дж. То-бін, Ф. Хан, Н. Калдор)
взагалі вважають ТРС відгалуженням моне-таризму, згідно з яким гроші
нейтральні як в довготерміновому, так і в короткотерміновому періоді.
Проте, з другого боку, ТРС має ряд особливостей, які обумовлюють її суть
як варіанта “неокласичної революції”.

В основу ТРС покладені три фундаментальні передумови:

1) раціональний характер формування сподівань господарських агентів,
згідно з яким останні ефективно і цілеспрямовано вико-ристовують усю
наявну інформацію для прогнозування майбут-нього розвитку кон’юнктури і
грунтують на цих сподіваннях свої рішення;

2) гнучкість ставок заробітної плати і цін, а також швидке (прак-тично
миттєве) їх пристосування до змін попиту і пропозиції;

3) високий ступінь конкурентності ринків (товарів і економічних
ресурсів) і їх здатність швидко та повністю “розчищатися” від
над-лишків, в результаті чого для системи характерний стан постійної
рівноваги (В. М. Усоскін, Л.Харріс, К. Р. Макконнелл, С. Л. Брю).

Звідси робиться висновок: ТРС – більш радикальна атака на стандартну
(тобто традиційний кейнсіансько-неокласичний син-тез.- Авт.)
макроекономічну теорію, ніж монетаризм (Р. Дорн-буш, С. Фішер).

Представники ТРС стверджують, що попередні концепції (в тому числі і
ортодоксальні монетаристські) мають передумовою систе-матичний “обмін”
господарюючих агентів, а це суперечить осно-вам раціональної поведінки в
ринковій системі. Економічний інди-від не лише пасивно пристосовується
до минулого досвіду, а й ак-тивно використовує величезний обсяг наявної
поточної інформації, насамперед прогнози відносно урядових заходів, для
більш точного передбачення наступних тенденцій господарського розвитку.
Об-разно кажучи, він діє як досконалий комп’ютер. В умовах форму-вання
сподівань учасників господарського процесу на “раціональ-ній” основі
урядові заходи, спрямовані на “обман” населення, зокрема розрахунок на
несподіване прискорення інфляції, не можуть мати успіху. Вони будуть
“розшифровані” і випереджені відповід-но діями господарських суб’єктів.

Висновок представників ТРС полягає в тому, що грошово-кре-дитна і
фіскальна політика неефективна не лише в довготерміно-вому, айв
короткотерміновому періоді. Вони вважають, що дис-кретна стабілізаційна
політика скоріше посилює, ніж пом’якшує циклічні коливання (виникнення
останніх приписується “недоскона-лій інформації”). У зв’язку з цим вона
повинна бути усунена на користь принципу “правил політики”, тобто на
користь дотримання правил монетарної політики. Як слушно зауважує Л.
Харріс, це по-ложення має давні традиції в монетаристський думці, хоч до
70-х років для його обгрунтування не застосовувалась схема раціональ-них
сподівань.

1 Головну ставку прибічники ТРС роблять на відродження віри у можливості
і ефективність раціональної поведінки господарських суб’єктів на основі
раціональних сподівань.

Однак чимало вчених піддають ТРС гострій критиці. Вона зво-диться до
кількох основних заперечень.

По-перше, сумнівна передумова ТРС про те, що господарські агенти добре
обізнані із способом функціонування економіки і майбутніми результатами
економічної політики держави.

По-друге, існують відмінності в наявній інформації урядових органів і
господарських агентів. Економічна політика уряду може сприяти виникненню
відмінностей між фактичним і сподіваним темпом інфляції навіть у
випадках систематичного зв’язку її (полі-тики) з попередніми подіями,
адже розуміння цих подій і власних рішень урядовими органами
відрізняється від аналогічних уявлень господарських суб’єктів.

По-третє, навіть при умові рівномірного розподілу всієї інфор-мації
немає підстав для обгрунтованих тверджень про раціональ-ність сподівань.
Вони можуть формуватися як адаптивні.

По-четверте, нереалістичне допущення про високий ступінь конкурентності
всіх ринків і миттєве (або хоч би швидке) присто-сування їх до зміни
ринкових умов. Ціни і ставки заробітної плати негнучкі.

По-п’яте, виходячи з нереалістичного припущення про швидке і повне
пристосування ринків, ТРС не може переконливо пояснити причини існування
загальних економічних криз і високих рівнів безробіття.

По-шосте, на противагу твердженням прихильників ТРС існує достатньо
свідчень про реальний вплив активної державної еконо-мічної політики на
рівень виробництва і зайнятості. Кінцеві оцінки ТРС неоднозначні. З
одного боку, стверджується, що в нинішній момент переважна більшість
економістів не згодна з ТРС. Звер-тається також увага на малий
практичний ефект ТРС. З другого боку, підкреслюється наукове значення і
з певними застереження-ми, перспективність ТРС. Автори відомого
підручника “Макроеко-номікс” професори Р. Дорнбуш та С. Фішер пишуть:
“Може мати місце революція раціональних сподівань. Проте якщо навіть
вона досягне успіхів, то буде багато в чому спиратися на існуючу
струк-туру макроекономічної теорії. І навіть якщо вона радикально не
переформує макроекономічну теорію, то все ж таки призведе до серйозних
змін в розумінні формування сподівань і процесу еко-номічної політики.
На додаток вона дасть поштовх новій роботі в галузі мікрооснов,
заробітної плати і визначення цін”. Відносно відсутності теперішнього
загального визнання доречності ТРС про-фесори Р. Макконнелл і С. Брю
застерігають, що нові ідеї, які спо-чатку здаються нереалістичними і
революційними, мають здатність стати з часом правдоподібними і
загальноприйнятими. Отже, оста-точна оцінка ТРС залишається відкритою,
ставка зроблена на плин часу.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020