Реферат на тему:
Сутність і склад капітальних вкладень
Капітальні вкладення – це витрати на створення нових, реконструкцію і
технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних
вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних
засобів.
Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається
бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на
капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:
* первісну вартість усіх основних засобів на початок планового періоду;
* наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок
планового періоду;
* суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом
планового періоду;
* орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або
продажу протягом планового періоду;
* орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні засоби
протягом планового періоду;
* вартість основних засобів та суму амортизаційних відрахувань, яка буде
в підприємства на кінець планового періоду.
Вихідними передумовами розробки бюджету капітальних вкладень є:
а) календарний план реалізації інвестиційного проекту;
б) бюджетні заявки на виконання окремих видів робіт і придбання
матеріалів, механізмів, устаткування, розроблених виконавцями окремих
функціональних блоків проекту;
в) загальна стратегія фінансування інвестиційного проекту;
г) попередній графік потоку інвестиційних витрат, складений на етапі
розробки бізнес-плану проекту;
д) фінансовий стан інвесторів проекту.
Бюджет капітальних вкладень включає два розділи: І розділ – “Капітальні
витрати”, II розділ “Надходження коштів”.
Під час розробки розділу “Капітальні витрати” передбачається здійснити
такі розрахунки:
1) виділення із загального обсягу інвестиційних витрат тієї частини, яка
належить до поточного періоду. Це здійснюється в тому разі, коли
тривалість реалізації інвестиційного HYPERLINK
“http://click01.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyHm*FojvBPVcgbOaXvavmN9iio-Gx
SJjscrwp0SX8p9V9EvcKWIC1UoMVVyXxJlW6VMM9QuIj9CFPcg0evZ8*HXHS8BFVkmO6SaaM
38T2O7DarGXdvaJc-wwXnNHaO6pag0kcpkGZJx7ACq73ZNpQtLLHiKeYmqA*YD3VfK*PPP9S
B9aTRlbGQvIPOdi0T6bSSOmZN1*OrxP3An3b77KJuN-222ArN1MmrW*ICjUGvYMKi*aiaSn8
ZvCMeyaxWv3ZSRarqI3ZxNfe9BaI0pQixi7LBHOoPIpnrLkwCWfZ5rPKHL2WGBl0o81yGY9r
eVmustBUHUL2u09QSG2wiltQ3PA3tQsHYx6Stn2laArhh2rLuXaM28kRyznxfntWXyZBnrcx
5E86L8b9TEHRjdmkEHaTveIa5BDQZ1vmO9uZVpAVKbZ4n36Und*3xozrVbVik-VDIbfLHeOA
mlcyZMDTNzsz6nv7DfLoTZqB5g4H62e4jsnB9Ca8nO-tUI8ZW7uVS8wjd4FnALB8uF9PsRqF
HPNZ31eUysdZonL0tU” \t “_blank” проекту перевищує один рік;
2) уточнення обсягу інвестиційних витрат поточного року з урахуванням
корективів, які вносяться підрядчиком у технологію робіт;
3) уточнення обсягу і структури капітальних витрат у зв’язку зі зміною
індексу цін після затвердження показників бізнес-плану проекту;
4) уточнення первісного обсягу капітальних витрат з урахуванням резерву
фінансових коштів, передбачених у контракті з підрядчиком на покриття
непередбачених витрат. Обсяг цього резерву в процесі розробки бюджету
капітальних вкладень має визначитися з урахуванням тільки тих витрат,
які відображені в первісній оцінці інвестиційних ризиків.
Процес розробки розділу “Надходження коштів” передбачає, як правило,
такі етапи:
1) уточнення загального обсягу надходження коштів з метою збалансування
цього показника з показником загального обсягу капітальних витрат, які
відображені в першому розділі бюджету;
2) уточнення структури джерел надходження коштів у разі зміни обсягу
капітальних витрат;
3) забезпечення узгодження обсягу надходження коштів за окремими
періодами формування дохідної частини бюджету з обсягом капітальних
витрат, передбачених в окремі періоди згідно з календарним планом
здійснення робіт.
Бюджет капітальних вкладень, як і календарний план, розробляється
спочатку на наступний рік у розрізі кварталів, а потім у рамках
наступного кварталу деталізується в розрізі місяців.
На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення
капітальних вкладень.
За складання бюджету капітальних витрат і здійснення капітальних
вкладень, треба враховувати їхню структуру. Розрізняють технологічну та
відтворювальну структури капітальних вкладень.
Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення
таких витрат:
* будівельні роботи;
* придбання устаткування, інструментів та інвентарю;
* монтаж устаткування;
* проектно-дослідні роботи;
* інші витрати.
Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення
технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення
питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих
засобів (табл. 8.4).
Наведені дані свідчать, що за останні роки технологічна структура
капітальних вкладень поліпшилася. Якщо в 1996 і 1997 р. спостерігалося
падіння питомої ваги витрат на придбання устаткування, то в 1998 р.
відбулося збільшення питомої ваги витрат на устаткування – з 36% в 1997
р. до 41% в 1998 р. Позитивним є також те, що в 1998 р. зменшилася
питома вага витрат на будівельно-монтажні роботи – з 56% у 1997 р. до
51% в 1998 р.
Відтворювальна структура капітальних вкладень включає такі напрямки
витрат: нове будівництво; технічне переозброєння та реконструкція діючих
підприємств; розширення діючих підприємств; витрати на окремі об’єкти
діючих підприємств. Відтворювальна структура капітальних вкладень
оцінюється як прогресивна, коли в її складі збільшується питома вага
витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств
(табл. 8.5).
Дані таблиці 8.5 показують, що Відтворювальна структура капітальних
вкладень у 1998 р. проти 1995 р. поліпшилась. Так, питома вага витрат на
технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств збільшилася з
54,6% в 1995 р. до 62,1% в 1998 р.
Джерела і порядок фінансування капітальних вкладень
За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури
джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних
вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів (рис. 8.4).
Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить
від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства;
темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності;
структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової
політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами
підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства
тощо.
Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел
фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення
оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:
по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних
вкладень;
по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов’язаного із
подорожчанням капітальних витрат.
Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними
і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести
до погіршання фінансового стану підприємства.
Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних
витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування,
які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.
Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних
вкладень можуть бути:
1) власні фінансові ресурси;
2) позичені фінансові ресурси;
3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових
колективів;
4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;
5) кошти іноземних інвесторів.
Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства,
амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді
засобів, резервів у процесі господарської діяльності.
Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується
на придбання основних засобів.
Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні
вкладення, залежить від балансової вартості основних засобів, норм
амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих засобів.
Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від
розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.
Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у
підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які
мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація
внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження від виконання
будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від
зниження їх собівартості.
Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування
капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується
потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні
будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для
витрат майбутніх періодів та формування незавершеного виробництва. Крім
того, необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися
приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу
включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам,
строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість
робітникам та службовцям із заробітної плати; резерв для наступних
платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в
коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської
заборгованості призводить до збільшення такої потреби.
Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (М) визначається за
формулою:
М = (О – П) – (К1 – К2),
де О – очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві
на початок планового періоду;
П – планова потреба будови в оборотних коштах на кінець планового
періоду;
К1 – наявність кредиторської заборгованості на початок планового
періоду;
К2 – перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.
Якщо результат буде зі знаком “+”, – це свідчить про мобілізацію
внутрішніх ресурсів. Знак “-” – це іммобілізація оборотних коштів. У
такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною
цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або
накопичення запасів.
Наведемо приклад розрахунку (вихідні дані – за табл. 8.6).
Приклад 3.
З таблиці бачимо, що найсприятливішим варіантом визначення мобілізації
внутрішніх ресурсів у будівництві є перший. За вищена-веденою формулою
визначаємо мобілізацію внутрішніх ресурсів у будівництві, яке
здійснюється господарським способом:
М = (90 – 75) – (41 – 56) = 15 + 15 = +30 тис. грн.
Менш сприятливим для визначення мобілізації внутрішніх ресурсів є другий
варіант. Хоч потреба будови в оборотних коштах на кінець планового
періоду зменшується, що дає змогу вивільнити частину коштів за рахунок
мобілізації внутрішніх ресурсів, але водночас зменшення перехідної
кредиторської заборгованості на кінець планового періоду порівняно з
очікуваною кредиторською заборгованістю на початок планового періоду
потребує додаткових коштів для погашення кредиторської заборгованості в
плановому періоді.
М = (210 -196) – (87 – 76) = +3 тис. грн.
Третій варіант свідчить, що у будови в плановому періоді збільшується
потреба в оборотних активах і водночас передбачається зменшення
кредиторської заборгованості, що призводить в цілому до іммобілізації
внутрішніх ресурсів будови, тобто до потреби в додаткових фінансових
ресурсах:
М = (150 – 160) – (62 – 54) = -10 – 8 = -18 тис. грн.
Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними
нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і
враховують у джерелах фінансування капітальних вкладень, які виконуються
господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку
включаються в кошторис будівництва в розмірі 30% собівартості
будівельно-монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від
зниження вартості будівельно-монтажних робіт досягається в результаті
здійснення заходів для зниження планової собівартості будівництва.
Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком
власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення.
До позичених та залучених коштів належать: довгострокові банківські
кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших
боргових зобов’язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які
належать підприємству; фінансування з благодійних засобів; іноземні
інвестиції.
Ue
TH
ln
?
1/4
TH
1/4
////////////iiaaaaaaaaaaaa
?-’th °!b#?$?%th&¦’?’:(h( (A(?*0+2+?.a1O3ooooooooooooooooooooooooooo
C?DXEaeFoGAeJ?QXR?RVSiSoooooooooooooooooooooooooooo
…U†’‹TH‹oooooooooooooooooooooooocc
:¦
даються підприємствам лише в тому разі, коли об’єкти включено до
цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу
проведення капітальних робіт.
За підрядного способу будівництво об’єктів здійснюється відповідними
підрядними організаціями.
Підрядна організація добирає потрібне устаткування, замовляє його,
монтує, виконує будівельні роботи і здає об’єкт. Замовник надає проектну
документацію, купує і доставляє на будову устаткування, конструкції та
деталі.
Відповідальність за об’єкт будівництва покладається на генерального
підрядчика, який виконує основні будівельні роботи, а для проведення
спеціальних робіт (електромонтажні, санітарно-технічні) залучає за
окремим договором спеціалізовані підрядні організації.
Підприємство-замовник і підрядчик укладають договір на будівництво із
зазначенням: форми розрахунків; договірної вартості будівництва;
об’єктів будівництва із вказівкою на наявність проекту й кошторису для
кожного об’єкта; джерел фінансування будівництва; обсягів незавершеного
будівництва, які є на день укладання договору; інвентарної вартості
об’єкта; переліку підрядчиків і підрядних робіт та інших необхідних
даних.
Фінансування будівництва й розрахунки згідно з договором можуть мати
форму авансових платежів за виконані елементи робіт або здійснюватися
після завершення робіт на об’єкті будівництва.
Договірна вартість будівництва розраховується на підставі вартості, яка
визначається згідно з проектом, тобто на підставі фіксованої ціни та
договірних умов її зміни із зазначенням потрібних коефіцієнтів, індексів
та інших критеріїв.
Господарський спосіб будівництва застосовується за будівництва невеликих
об’єктів, реконструкції та розширення діючих підприємств. Господарський
спосіб відрізняється від підрядного тим, що підприємство самостійно,
власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об’єднує
функції і замовника, і підрядчика. У цьому разі розрахунки здійснюються
за фактично виконані роботи, включаючи витрати на утримання підрозділів,
зайнятих організацією будівництва. Після завершення будівництва
підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного в
експлуатацію елемента в складі об’єкта будівництва
Фінансування ремонту основних засобів
Основні виробничі засоби в процесі експлуатації зазнають фізичного зносу
і втрачають свої експлуатаційні якості. У зв’язку з цим ремонт основних
засобів є необхідною умовою виробничого процесу. Від своєчасності та
якості ремонту залежить ефективність використання основних виробничих
засобів на підприємстві.
Своєчасний ремонт основних виробничих засобів запобігає передчасному їх
зносу та вибуттю, продовжує строк служби, підвищує виробничу потужність
та скорочує потребу в нових капітальних вкладеннях.
Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основних виробничих
засобів і полягає в усуненні окремих поломок основних засобів і заміні
або поновленні їхніх окремих частин.
Середній ремонт провадиться для часткового поновлення основних засобів
із заміною деталей, вузлів обмеженої номенклатури, яка визначається
технічною документацією.
Капітальний ремонт машин, устаткувань провадиться для відновлення їх
виробничого ресурсу. При цьому здійснюється, як правило, повне
розбирання машини або верстата, виявлення дефектів, контроль технічного
стану, власне ремонт, складання устаткування після ремонту, його
регулювання та випробування.
Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно,
виходячи з технічного рівня, фізичного зносу основних виробничих засобів
та забезпечення ремонтних робіт матеріально-технічними ресурсами.
Економічна доцільність капітального ремонту основних виробничих засобів
визначається порівнюванням витрат на капітальний ремонт об’єкта з
вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального
ремонту цього об’єкта перевищує вартість аналогічного нового
устаткування, то такий ремонт робити недоцільно.
Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснюється згідно з
планом капітального ремонту. План складають на підставі
кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об’єктів з
урахуванням чинних норм, цін, тарифів. Затверджує план керівник
підприємства.
До складу витрат на капітальний ремонт включають проектно-кошторисні
витрати; оплату ремонтних робіт; вартість придбання нових деталей,
вузлів, агрегатів; вартість заміни зношених конструкцій і деталей у
будівлях і спорудах.
Порядок фінансування капітального ремонту залежить від способу його
проведення. У разі здійснення капітального ремонту машин, устаткування,
транспортних засобів підрядним способом на основі договорів розрахунки
провадяться за актами приймання повністю відремонтованих вузлів,
агрегатів тощо. Розрахунки стосовно ремонту, який здійснюється
господарським способом провадяться, як правило, за окремими елементами
витрат: виплата заробітної плати, оплата рахунків за матеріальні
цінності, деталі, які використані в період проведення ремонту основних
засобів тощо.
Контроль за здійсненням капітального ремонту, оформленням
кошторисно-технічної документації, економним витрачанням грошових коштів
здійснює керівник підприємства.
Підприємства (незалежно від підпорядкування і форм власності) протягом
звітного періоду мають право витрати на всі види ремонтів (поточний,
середній, капітальний) віднести до валових витрат у сумі, що не
перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних засобів на
початок звітного року. У цих самих розмірах названі витрати відносять на
витрати виробництва, тобто на собівартість виробленої продукції.
Усі витрати на ремонт, у тім числі й ті, що перевищують зазначену суму,
відносять на збільшення балансової вартості основних засобів груп 2 і 3
або балансової вартості окремого об’єкта основних засобів групи 1. Таким
чином, вони підлягають амортизації за нормами, передбаченими для
відповідних груп основних засобів.
Витрати на капітальний ремонт орендованих основних виробничих засобів
провадяться згідно з договором оренди. Коли умовами договору
передбачено, що всі витрати на ремонт орендованих основних засобів
провадяться за рахунок коштів орендаря, то в суму орендної плати не
включають відрахування на капітальний ремонт основних засобів.
Орендар може збільшити балансову вартість відповідної групи основних
засобів на вартість фактично проведених поліпшень такого об’єкта.
Орендар має право протягом звітного періоду віднести до валових витрат
будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних засобів, у сумі, що
не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних засобів на
початок звітного року. Витрати, що перевищують зазначену суму,
відносяться на збільшення балансової вартості груп 2 і 3 або балансової
вартості окремого об’єкта основних засобів групи 1 та підлягають
амортизації за нормами, передбаченими для відповідних основних засобів.
Якщо капітальний ремонт орендованого майна здійснюється орендодавцем, то
витрати на капітальний ремонт включаються в орендну плату і сплачуються
орендарем.
Під час розбирання об’єктів, що підлягають ремонту, можуть виявитися
придатні для дальшого використання матеріали, запасні частини тощо. Вони
оприбутковуються, оцінюються, відображаються в обліку і згодом можуть
бути реалізовані або використані в процесі ремонту основних виробничих
засобів. Отримані при цьому кошти є джерелом фінансування ремонту
основних виробничих засобів.
Ремонт основних невиробничих засобів фінансується з прибутку, що
залишається в розпорядженні підприємства, а також інших джерел, за
рахунок яких фінансується поточне утримання зазначених основних засобів.
Література:
Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.
Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.
Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1992 р.
Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 липня 1991 р.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р.
Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р.
Закон України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 р.
Закон України “Про банкрутство” // Відомості Верховної Ради України. –
1992. – №31.
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р.
Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р.
Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 р.
Закон України “Про приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р.
Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р.
Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності” // Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – №2.
Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”
від 26 червня 1997 р.
Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” від 26
червня 1997р.
Закон України “Про державний бюджет України на 1999 р.” від 31 грудня
1998 р.
Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17
грудня 1999р.
Закон України від 13 лютого 1998 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”.
Закон України від 22 лютого 2000 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про підприємництво”.
Закон України від 30 червня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про банкрутство”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про Національний банк України”.
Закон України від 4 листопада 1999 р. “Про запровадження єдиного збору,
який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про оренду державного та комунального майна”.
Закон України від 18 листопада 1999 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір”.
Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 p. №996-XIV.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з
питань оподаткування” від 2 березня 2000 р.
Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 р.” від 17 лютого
2000 р. №1458.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення Державного
інноваційного фонду” від 18 лютого 1992 р.
Постанова Кабінету Міністрів України та НБУ від 19.04.94 р. № 279 “Про
нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств
та організацій та джерела їх покриття”.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про
порядок санації державних підприємств” // Зібрання постанов Уряду
України. – 1994. – № 5.
Типове положення по плануванню обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) в промисловості. Затверджено постановою КМУ
26.04.96 p., №473.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. Затверджено
постановою КМУ 23.04.96 р. № 452.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції будівельно-монтажних робіт. Затверджено постановою КМУ
9.02.96р. №186.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню науково-дослідних
і дослідно-конструкторських робіт. Затверджено постановою КМУ 20.06.96
р. № 830.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану
неплатоспроможних підприємств та організацій // Галицькі контракти. –
1997. – №40.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
інтегральної інвестиційної привабливості підприємств та організацій //
Українська інвестиційна газета. – 1998. -№3.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419 “Про
складання фінансової звітності”.
Постанова Правління Пенсійного фонду України “Про затвердження змін та
доповнень до Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами,
установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове Державне
пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до
Пенсійного фонду України” від 9 січня 2000 р. №1-3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
