Реферат на тему:
Зміст, завдання та методи фінансового планування
Планування було прерогативою командно-адміністративної системи. Головна
мета фінансового плану підприємства полягала у виявленні невикористаних
ресурсів і визначенні суми HYPERLINK
“http://click01.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyK4HGCpNplf*IxE4-FQNOn3AKC1kZ
4DBE2hSBeYQLrHRy*Aqrck4TAu0JkDzRFZn2x6t5SL0ylU1LwTOSfhm*YRjcPR9Wqk9K52Vk
Q0lXZt*YgmAHjRydHkz4MGDEJJptN6mA7*jN8KGVrwfDvXDMmkgxt4xXF9IyP9FT7wIeA-5y
cNnAkEGVAip93eZTvPU3J6uZ58KW4vQXDbUB4*m1SPQOYtRz2J6UVzV1cy0z-aTMYsP4souB
6eQJEWnhGr0sWHjmV5aeB5YtF1wepOkSqV*iMF2yvqlc6ekcamQz952yemOnmzdn6myUSMbp
e3WReuuSdxtVLtmgyeLg9-R5bT5WHDuAccaQ5HyXbEHXbvenqo3ODXTvWfWX*TXxcV8u6faw
UPnZAbVQUhsGtj*dnDlxhbpu-O2uXhu-36d8YHkSVWe3yigaT-mCnPd1ymnmNcnCoV2UtUnt
0KjajYvvkl51PHPVncrqO1AvwELwkEUVqZXfqsmiJhYsQA*CMUYHhXhC*4” \t “_blank”
платеж ів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів
підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат централізовано
нормувались. Надмірна централізація фінансів за планово-директивної
економіки послаблювала економічні стимули для розширення виробництва. Це
негативно позначалось на результатах фінансово-господарської діяльності
підприємств. Державні дотації в багатьох галузях сягали значних
розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними.
Галузеві Міністерства займалися перерозподілом доходів та прибутків
підприємств. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів
ефективно працюючих підприємств вилучалась для фінансування державних
видатків та на покриття витрат збиткових підприємств галузі.
За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність
керівника підприємства за його фінансовий стан. Саме тому зросло
значення перспективного, поточного та оперативного фінансового
планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення
рентабельності підприємств.
Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення
розширення кругообороту виробничих фондів, досягнення високої
результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які
забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства.
Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки
нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме
само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову
кон’юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з
відповідними негативними наслідками для засновників.
Сьогодні фінансове планування вимагає використання нових принципів
організації. Його зміст та форми мають бути суттєво змінені у зв’язку з
новими економічними умовами та соціальними орієнтирами.
За адміністративної економіки фінансове планування базувалось на
директивних планових показниках виробничого та соціального розвитку
підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскільки підприємства вже
не одержують директивних вказівок “зверху”. Державне замовлення, яке
збереглося, утратило своє колишнє директивне значення і розглядається
підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції. Відтак
фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон’юнктуру,
ураховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти
моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними,
трудовими та фінансовими ресурсами.
Фінансове планування – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів
за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з
виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому
періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської
діяльності необхідними джерелами фінансування.
Фінансове планування втілює встановлені цілі у форму конкретних
фінансових показників і забезпечує фінансовими ресурсами закладені в
виробничому плані економічні пропорції розвитку.
Значення фінансового планування полягає в тому, що воно дає можливість
визначити життєздатність проекту підприємства за умов конкуренції і є
інструментом одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.
Отже, основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:
* забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними
фінансовими ресурсами;
* установлення раціональних фінансових відносин із суб’єктами
господарювання, банками, страховими компаніями;
* визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального
його використання;
* виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок
раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;
* здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.
Фінансове планування дає змогу розв’язати такі конкретні питання:
які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні; які
джерела їх надходження;
чи достатньо фінансових ресурсів для виконання накреслених завдань;
яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди,
банкам та іншим кредиторам;
як повинен здійснюватися розподіл та використання прибутку на
підприємстві;
як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів
підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.
У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст
полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і
витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела
покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний,
розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень,
економіко-математичного моделювання.
Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на
основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів
розраховується потреба суб’єкта підприємницької діяльності у фінансових
ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є
ставки податків, ставки, зборів та внесків, норми амортизаційних
відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають
галузевими, регіональними та індивідуальними.
За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники
розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які
беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.
Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових
розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть
використовуватися різні критерії вибору:
* максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;
* економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;
* економія поточних витрат;
* мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;
* максимум абсолютної суми одержаного прибутку.
Фінансове планування (крім уже згадуваних способів розрахунків) потребує
широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб
уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв’язків між
фінансовими показниками та факторами, які їх визначають.
Економіко-математична модель – це точний математичний опис факторів, які
характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного
явища і здійснюються з допомогою математичних прийомів. Моделювання може
здійснюватися за функціональним та кореляційним зв’язком.
Еко-номіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від
середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової
обгрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів
виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним
вибором оптимального варіанта фінансового плану.
Зміст фінансового плану та порядок його складання
За ринкової економіки для вирішення виробничих та комерційних завдань,
які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка
внутрішньофірмового документа – бізнес-плану.
Бізнес-план має:
* давати конкретні уявлення про те, як функціонуватиме підприємство, яке
місце воно займатиме на ринку;
* містити всі виробничі характеристики майбутнього підприємства,
детально описувати схему його функціонування;
* розкривати принципи та методи керівництва підприємством;
* обов’язково містити програму управління фінансами, без якої неможливо
розпочати справу та забезпечити ефективність її виконання;
* показати перспективи розвитку підприємства інвесторам та кредиторам.
При складанні бізнес-плану керуються такими стимулюючими мотивами:
1) подати інформацію про підприємство та про наміри власників;
2) викласти стратегію і тактику підприємства та показати, як взаємодіють
різноманітні підрозділи підприємства, будучи одним цілим;
3) висвітлити фінансові цілі та розробити детальні кошториси, з
допомогою яких можна проконтролювати фактичні витрати та доходи;
4) переконати третю сторону надати необхідні кошти або сприяти
підприємству в іншій формі.
Узагальнення ще не дуже великого досвіду складання бізнес-планів
вітчизняними підприємствами дає змогу виділити такі галузі їх
застосування:
– вибір економічно вигідних напрямків та способів досягнення позитивних
фінансових результатів підприємствами за нових умов господарювання,
неплатоспроможності суб’єктів;
– підготовка підприємствами інвестиційних проектів для залучення
інвестицій та банківських кредитів;
– складання проектів емісії акцій, облігацій та інших цінних паперів
підприємств;
– залучення іноземних інвесторів для розвитку підприємств;
– обгрунтування пропозицій щодо приватизації підприємств державної та
комунальної власності.
За умов економічної кризи перехідного періоду бізнес-план підприємства
має передусім вирішувати завдання поліпшення його фінансового стану. У
цьому зв’язку розгляд саме фінансового аспекту бізнес-плану є
найактуальнішим.
істю. Цей розділ бізнес-плану включає такі складові:
– прогноз обсягів реалізації;
– баланс грошових надходжень та витрат;
– таблицю доходів та витрат;
– прогнозований баланс активів та пасивів підприємства;
– розрахунок точки беззбитковості.
Нині, коли підприємствам надано самостійність у плануванні, вони можуть
не складати фінансового плану або складати його в будь-якій довільній
формі, що її вони вважають для себе найбільш прийнятною.
Враховуючи зміни в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності, які
відбуваються з введенням національних стандартів (положень)
бухгалтерського обліку, можуть бути запропоновані такі форми і зміст
поточного фінансового плану (табл. 10.2).
Поточне фінансове планування є складовою частиною перспективного плану,
є, власне, його конкретизацією. Воно полягає в розробці: плану руху
грошових коштів, плану про прибутки (збитки), плану бухгалтерського
балансу.
Складання фінансового плану може відбуватися в три етапи:
1. Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року.
2. Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників, на підставі
яких розраховуватимуться планові фінансові показники.
3. Розробка проекту фінансового плану.
Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні Доходів та
витрат.
Поточний фінансовий план складається на рік з розбивкою по кварталах,
оскільки протягом року потреба в грошових коштах значно змінюється і
може статися брак або надлишок фінансових ресурсів.
Розбивка річного фінансового плану на більш короткі проміжки часу дає
змогу відстежувати виникнення вхідних і вихідних грошових потоків,
визначити потребу в залученні коштів.
Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку показників
дохідної, а потім витратної його частин.
Підприємства, які не складають бізнес-плану, виручку від реалізації
визначають методом прямого рахунку, виходячи із запланованого обсягу
асортименту виробів, або з допомогою укрупненого методу. Підприємства,
які працюють з бізнес-планом, виручку від реалізації відображають у
“Прогнозі обсягів реалізації”.
У процесі складання плану доходів та витрат необхідно перевірити
взаємоузгодженість запланованих сум витрат та відрахувань із джерелами
покриття їх відповідними доходами та надходженням коштів, передбачених у
першому розділі плану доходів та витрат. Витрати на реалізацію
продукції, передбачені в другому розділі плану доходів та витрат,
повинні покриватися з виручки від реалізації продукції та послуг (за
вирахуванням податку на додану вартість та акцизного збору).
Якщо виручка від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням
податків) виявляється меншою за витрати на реалізовану продукцію, тоді
прибуток у першому розділі буде відсутній. У другому розділі з’являться
збитки в сумі перевищення витрат над виручкою.
Після визначення всіх статей плану доходів та витрат та підведення
підсумку в кожному розділі перевіряють рівень їхньої збалансованості.
Для цього підсумки першого розділу порівнюють з підсумками другого
розділу плану доходів та витрат. HYPERLINK
“http://click01.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyHOwYOSDaJkw7d-2MprD9LMO5uOqq
U4P3aacyyjHyXrYUGg-VdaBxas8IOkDUA3CfceYYZ-uHMwa0svIekZOPuRpoVyofB-Y6V4IP
aw7gT7dq52hEvs7cvWwS-ws7HQbakaTF3BCMu4vUn1*zm*LHGXz2E6hoX4Nvqpa9xUwBI-sW
AK6VGQqEj8yOotGSfB*SWfKu4eZ1DWxR4Q57WHZdNvJ9gGbE-eqY7wKktTVhM6-Mcp0HjObv
-vYiAPzKkwNYvUidUM8*ml-1yB8OcjZxPypk2DSVgh1O7UF0iobhzrura*uT*unLzIj1kCFU
BJbf*r0qu*q9SBZxrsvGrGwgUV5qlY-E0AYUzeGzz3zcPEkECDCHVPvai7BV5DLLAqTpXiPS
bVreOUpsMgkx4Ux7Pr05hTI5Pd*Bw5a5aCoAQbDKGmvQ1ojdvDqsFbCEqss1eiqPmBAMU9Xa
nyJ*RhwQxBnYpwpZSKUVzmmnWyOouQl59fC*4*Y88h8OGlz” \t “_blank” Сальдо
всіх надходжень і всіх витрат характеризують фінансовий результат
діяльності підприємства. Якщо має місце негативний фінансовий результат
(збиток), необхідно переглянути витрати в бік зменшення або відшукати
додаткові резерви доходів та надходження коштів.
Таким чином, у процесі фінансового планування здійснюється конкретна
ув’язка кожного виду витрат з джерелом фінансування.
Поточний фінансовий план можна розробляти на підставі річного плану руху
грошових коштів за видами діяльності з розбивкою по кварталах.
За допомогою такої форми плану підприємство може перевірити реальність
джерел надходження грошових коштів і обґрунтованість їхнього витрачання
за видами діяльності.
Література:
Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.
Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.
Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1992 р.
Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 липня 1991 р.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р.
Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р.
Закон України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 р.
Закон України “Про банкрутство” // Відомості Верховної Ради України. –
1992. – №31.
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р.
Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р.
Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 р.
Закон України “Про приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р.
Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р.
Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності” // Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – №2.
Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”
від 26 червня 1997 р.
Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” від 26
червня 1997р.
Закон України “Про державний бюджет України на 1999 р.” від 31 грудня
1998 р.
Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17
грудня 1999р.
Закон України від 13 лютого 1998 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”.
Закон України від 22 лютого 2000 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про підприємництво”.
Закон України від 30 червня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про банкрутство”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про Національний банк України”.
Закон України від 4 листопада 1999 р. “Про запровадження єдиного збору,
який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про оренду державного та комунального майна”.
Закон України від 18 листопада 1999 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір”.
Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 p. №996-XIV.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з
питань оподаткування” від 2 березня 2000 р.
Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 р.” від 17 лютого
2000 р. №1458.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення Державного
інноваційного фонду” від 18 лютого 1992 р.
Постанова Кабінету Міністрів України та НБУ від 19.04.94 р. № 279 “Про
нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств
та організацій та джерела їх покриття”.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про
порядок санації державних підприємств” // Зібрання постанов Уряду
України. – 1994. – № 5.
Типове положення по плануванню обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) в промисловості. Затверджено постановою КМУ
26.04.96 p., №473.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. Затверджено
постановою КМУ 23.04.96 р. № 452.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції будівельно-монтажних робіт. Затверджено постановою КМУ
9.02.96р. №186.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню науково-дослідних
і дослідно-конструкторських робіт. Затверджено постановою КМУ 20.06.96
р. № 830.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану
неплатоспроможних підприємств та організацій // Галицькі контракти. –
1997. – №40.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
інтегральної інвестиційної привабливості підприємств та організацій //
Українська інвестиційна газета. – 1998. -№3.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419 “Про
складання фінансової звітності”.
Постанова Правління Пенсійного фонду України “Про затвердження змін та
доповнень до Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами,
установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове Державне
пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до
Пенсійного фонду України” від 9 січня 2000 р. №1-3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
