Реферат на тему:
Українська етнопедагогіка про здоров’я та фізичний розвиток дитини
”Здоровому все здорово”. – говориться в одному народному прислів’ї. В
іншому – стверджується: “Без здоров’я і сили, то й світ немилий”.
Споконвіків правила хорошого гону зобов’язували запитувати про здоров’я
рідних, близьких, знайомих. Зичимо здоров’я з нагоди різних свят та
урочистостей. Ми настільки звикли до цього слова, що навіть не
задумуємось, який то великий дар – наше здоров’я, що без нього людина не
може бути щасливою.
У діяльності трудової людини постає чимало проблем, для подолання яких
потрібні чималі зусилля. Сила і витривалість в народі високо цінуються.
Ці риси батьки і прагнули виховати у своїх дітях. Вдалий фізичний
розвиток дитини сприяв виробленню таких життєво необхідних рис як
відвага, рішучість, наполегливість, чесність, дисциплінованість,
працьовитість, впевненість у своїх можливостях, здатність до подолання
усіх труднощів.
Фізичне виховання тісно поєднується у народній педагогіці з розумовим і
моральним. Про це свідчить велика кількість народних висловів:
? Сила без голови шаліє, а розум маліє.
? Сила та розум – краса людини.
? В здоровому тілі – здоровий дух.
? Щоб працювати, треба силу мати.
Добре розуміючи, що каліцтво або хвороба травмує людину, не робить її
щасливою, батьки прагнули, щоб діти росли здоровими, сильними,
бадьорими:
? Коли немає сили, то її світ немилий.
? Горе стихає, здоров’я зникає і радість минає.
Великим щастям для людини вважалося збереження здоров’я і працездатності
до самої смерті:
? Не смерть страшна, а недуга.
? Пай, Боже, померти на роботі (стоячи).
Тому щодня вітаючись, люди зичать один одному здоров’я.
Турбота про здорове покоління програмувалася ще в дошлюбний період, під
час весілля і у подальшому зумовлювала поведінку вагітної жінки. Завжди
в народі засуджувалися ранні шлюби, бо організм матері ще недостатньо
зміцнів для продукування потомства. “Дуже погано, коли діти дітей
родять”, – кажуть в народі. Дані статистики підтверджують мудрі народні
настанови.
Лише у 10 державах світу узаконено вік вступу у шлюб нижчий 16 років.
Найбільше дітей від підлітків народжується в Африці.
У світі щорічно рання вагітність стає гіркою долею близько мільйона
підлітків. У світі щорічно від ранньої вагітності та пологів помирає
близько 250 тисяч підлітків.
Не дозволялося укладати шлюб із найближчими родичами, бо це погано
впливає на спадковий фактор.
Під час весілля не дозволялося нареченим пити спиртні напої, курити.
Вагітну – жінку намагалися відсторонити від важких робіт, оберегти від
нервових потрясінь, дбали про повноцінне, якісне харчування. Про це
свідчить багато народних повір’їв, приписів, звичаїв, якими повинна
користуватися вагітна жінка. Про це добре описано у книзі С Пушика
«Галицька брама»:
? заборонялося лазити в піч та витрушувати сажу, бо в дитини буде
задуха;
? носити перед собою в запасці нарубані дрова, бо між ними може бути
великий сучок і завдати шкоди матері;
? не можна наступати па коромисло, бо в дитини на ногах будуть нариви ;
? ходити треба обережно, щоб не впасти та не пошкодити плоду;
? не можна лякатись. Якщо при переляку торкнутись будь-якої частини
тіла, то у дитини па тому місці буде родима пляма і матиме вигляд того,
чого злякалась жінка.
Щоб дитинка прийшла на світ здоровою і неушкодженою, пологи обставлялися
магічними дійствами: відчиняли двері, замки, розв’язували всі вузли,
(щоб дитина легше вийшла на світ); породіллю обкурювали зіллям.
Дбаючи про психічне здоров’я кликали бабу-повитуху. Це була жінка, яка
розумілася на жіночих хворобах, відзначалася високими моральними
якостями, жила у згоді, мирі та любові з усіма. Вважалося, що дитинку
мають прийняти добрі ласкаві руки людини, яка нічого лихого не може
наврочити новонародженому. Баба-повитуха стелила верітку на призьбі, а
на вікно виставляла горщик з борщем ( на знак того, що відбувається у
хаті); відтинала пупа хлопчика на сокирі (щоб майстром був і добрим
господарем), дівчинці – на гребені (щоб була рукодільницею). Потім
стукала легенько голівкою дитини до притули печі, щоб дитя “було таке
міцне, як пригула печі”, купала в літеплі (вода кімнатної температури).
У купіль додавали те зілля, яке мама сама назбирала на Івана Купала чи
Трійцю, промовляючи:
Кидаю любисток, щоб всі любили;
чорнобривці, щоб сини і дочки мали брови, як шнурочки;
листя дуба, щоб сипи і дочки були, як дубочки;
ромашки, щоб ніжними були як ромашки;
У купіль хлопчиків клали коріння дев’ятисилу (щоб сильними були);
материнку і чабрець, щоб зростали з рідним словом в рідному краю, а
запах материнки і чабрецю завжди повертав до рідних порогів. Усе це
лікарські рослини, наділені антисептичною дією.
Скупану дитину обсушували біля палаючої печі. Це диктувалося не тільки
вимогами гігієни, а й давнім звичаєм: прилученням до домашнього вогнища.
На дитинку накидали батькову сорочку, щоб батькова сила і всі найкращі
якості перейшли в дитину, і щоб батько зразу ж від миті народження
відчував турботу про виховання своєї кровинки.
Інтуїтивно відчуваючи себе органічною частинкою природи, наші прадіди
турбувались і дбали про природне середовище.
Знаючи про інформативні властивості води, вони для першої купелі дитини
брали непочату воду, тобі о набрану до сходу сонця, додавали до неї
свячену та відвари трав.
Дієвим найдоступнішим засобом зміцнення здоров’я були оздоровчі сили
природи: повітря, вода, сонце, земля.
Повітря. Народна педагогіка всіляко заохочувала перебування на свіжому
повітрі. “Як дитина бігає і грається, то їй здоров’я усміхається”,
-говорилось в народі. В одній із притч розповідається про незаможного
селянина, у якого бігало но двору багато рожевощоких здорових дітей, та
пана, у якого був єдиний тендітний хворобливий синок. Після місячного
перебування у родині селянина єдина панська дитина поздоровшала, стала
такою ж рожевощокою, як і селянські діти. Висновок напрошується такий:
свіже повітря і здорова селянська їжа сприяли покращенню здоров’я та
апетиту.
Загартовування повітрям є найбезпечнішим засобом зміцнення здоров’я.
Перебування на свіжому повітрі сприяє тому, що організм дитини звикає до
різних змін температури, адаптується до природних кліматичних умов,
оздоровлюється аероіонами ( у потоках повітря, які дмуть з моря,
переважають натрієві, бромисті, магнієві солі; вітер з луків несе
.черевний і квітковий пилок та аероіони фітонцидів). Окрім того,
сучасними вченими розроблена методика прийому повітряних ванн, які
можуть бути найрізноманітнішими, і в залежності від температури,
спрямовані на покращення функціонування того чи іншого органу чи
системи.
Вода. В індійській книзі Ріг-Веди (1500 р. до н.е.) написано:
“Десять переваг дає обмивання: ясність розуму, свіжість, бадьорість,
здоров’я, силу, красу, молодість, чистоту, приємний колір шкіри та увагу
красивих жінок”.
У великому пошанівку вода й у нашого народу. Воду називають кров’ю
землі. З одного боку – це цілюща животворна сила, основа всього живого
на землі, з другого – грізна, руйнівна стихія.
Наші прадіди вважали, що всі немочі і хвороби людські наслані нечистою
силою. Тому вірили в цілющі властивості води, поклонялися їй як
животворній очищувальній силі. її освячення в церквах елемент багатьох
релігійних свят. Святять на Водохреща, Стрітення. Спаса. Свяченою водою
окроплюють хати, будівлі, на Різдво ставлять біля куші.
На Поліссі вважалось, що “стрітенська вода” – найкращі ліки від усього і
для всіх, “богоявленською” користувались, як голова болить, пристріт чи
болять очі.
На Поділлі для профілактики обтирали свяченою водою все тіло дитини.
На Гуцульщині у великій пошані була йорданська вода. Особливо вважалась
помічною при судомах.
”Водичко-йорданичко, обмиваєш луги, береги, коріння, біле каміння, умий
сего Івана, чисто вродженого від бруду, гніву, ненависті і всякого
злого” – загальновідоме замовляння.
Наші прадіди вірили: якщо вода мас властивість змивані бруд, то вона з
таким успіхом може очищати людину від хвороби, існувало кілька форм
очищувальних обрядів водою:
? купання (перед Великоднем у Великодний Четвер, його називали Чистим;
обливании у поливаний понеділок);
? обмивання, вмивання на Великдень тою водою, в яку опущені свячені
писанки, щоб дівчата були такі красні, як писанки;
? качання по росі, вмивання нею на Івана Купала до схід сонця.
Гартувальні процедури (щоденне умивання, обтирання хворих місць
свяченою водою, посилання дітей під літній дощ, ходіння босоніж по росі
та ін.) теж дуже культивувалися.
Сучасна медицина широко рекомендує водні процедури, які суттєво змінюють
хімічну і фізичну терморегуляцію організму, підвищують обмін речовин,
стимулюють діяльність центральної нервової системи та ін. Серед найбільш
поширених оздоровлюючих та лікувальних водних процедур с вологе
обтирання, контрастний душ, купання в морській воді, лазня та ін.
Сонце. На Волині вірять, що сонце – цар неба, який світить і гріє вдень,
а вночі ховається за землю, обходить її і на ранок знову з’являється на
сході.
На Поділлі кажуть, що сонце – це відблиск лиця Божого, і тому воно так
яскраво світить.
На Гуцульщині кожен, побачивши сонце, що сходить, побожно знімає
головний убір, і, повернувшись обличчям до сходу, віддає йому глибокий
поклін, хреститься і шепче слова молитви: “Слава тобі, Господи, за
личенько твоє Господнє, що ся показало”.
Не дивно, ідо наші предки обожнювали сонце, поклонялися йому. Адже
доказано вченими, що життя існує на землі також і завдяки сонячній
енергії. А про цілющі властивості сонячних променів говорив ще Гіппократ
(5 ст. до н.е.):
“Воно дуже корисне: поліпшує обмінні процеси, дихання, кровообіг,
підвищує тонус нервової системи”.
Наші прадіди з обережністю використовували сонце як засіб оздоровлення,
підставляючи під сонячні промені лише незначні ділянки тіла. Однак ми,
дорослі і діти, здебільшого порушуємо рекомендації лікарів щодо прийому
сонячних ванн, забуваючи про дослідження вчених про підвищену
радіоактивність сонця, що у свою чергу викликає ріст ракових клітин.
Земля. Рідна земля завжди асоціюється з образом матері. На чужині вона
талісман, оберіг від біди та нещастя:
? орали грудочку землі в далеку дорогу;
? земля давала силу (знесиленийу битві з ворогом торкався землі);
? годувала й одягала людину (земля наша мати, що посієш, те будеш мати);
? і забирала в кінці .життєвого шляху (земля дає все і забирає усе); У
теплу пору і діти, і дорослі, ходили босоніж. Це був прекрасний засіб
гартування організму, запобігання плоскостопості.
Та й тепер діти із задоволенням, особливо малі, бігали б босоніж, але не
завжди є для цього відповідні умови та й не так часто дорослі їм
дозволяють. Хоча такий засіб зміцнення здоров’я відомий з давніх-давен.
Ще у Стародавній Греції “босоходіння” було своєрідним культом. У ті часи
діти мали право носити взуття лише з 18 років. Д. Локк (І7ст.) вважав
босоходіння одним із важливих засобів фізичного виховання. Німецький
вчений Себастіан Кнейп в кінці минулого століття вперше запропонував
босоходіння як ефективний засіб профілактики багатьох хвороб.
Ходіння босоніж має своє наукове підґрунтя. Фізіологи доводять, що
підошви ніг належать до найбільший рефлексогенних зон людського
організму. Ноги – це наче розподільний щит, на якому є 72 тисячі
нервових закінчень, через які можна підключитися до будь-якої частини
тіла. Ось чому ходіння босоніж є своєрідним і дієвим засобом
оздоровлення.
При простудних захворюваннях, хворобах шлунку та ін. широко
використовували лікарські рослини, настоянки трав та коріння. Не було
такої великої кількості алергічних діток. Сучасні ж батьки при
найменшому недомаганні дають дітям антибіотики, що часто викликає
алергічну реакцію. У той час, коли можна, наприклад, при нежиті
закапувати ніс соком буряка, моркви та ін. Не дозволяють навіть у хаті
ходити босоніж, тим самим позбавляють активізації біологічно активних
точок, що стимулюють захисні сили організму і загартовують його.
Отже, завдання батьків та вихователів – переосмислити підходи до
формування здорової дитини.
На допомогу можуть прийти дві авторські програми та декілька авторських
посібників, матеріали яких здебільшого базуються на наукових
дослідженнях та народних традиціях виховання здорової дитини:
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
