Контрольна робота
на тему:
1. Суть і значення біологічної рекультивації земель. 2. Вимоги до
гірничо-технології рекультивації земель. 3. Суть і зміст лісової
рекультивації земель
1. Суть і значення біологічної рекультивації земель
Біологічна рекультивація земель – це комплекс біологічних заходів,
спрямованих на відновлення родючості порушених земель з метою
вирощування на них сільськогосподарських і лісових культур.
Вона поділяється на два основні види: сільськогосподарську рекультивацію
і лісову, або лісогосподарську, рекультивацію.
Сільськогосподарська рекультивація передбачає вирощування на порушених
землях відповідного асортименту сільськогосподарських культур і в
подальшому переведення цих земель у ріллю, кормові та інші види
сільськогосподарських угідь.
Лісова, або лісогосподарська, рекультивація передбачає вирощування на
порушених землях відповідного набору лісових культур, які пізніше можна
використовувати як товарні чи паркові лісопосадки, спортивно-оздоровчі
та захисно-декоративні зони.
Вибір того чи іншого виду біологічної рекультивації базується на аналізі
і врахуванні економічних, господарських і фізико-географічних
особливостей родовища або окремих його копалин, до яких належать:
цінність землі та її призначення, склад і властивості ґрунтових
субстратів, складених у відвали, а також перспектива можливого
використання порушених земель після їх гірничотехнічної та біологічної
рекультивації.
Враховуючи, що в Україні спостерігається тенденція до скорочення площ
ріллі, що припадає на душу населення, перевага повинна віддаватися
сільськогосподарській рекультивації. Проте для неї потрібне обов’язкове
нанесення на сплановану поверхню відвалів родючого шару грунту або
потенційно родючих розкривних порід. Так, згідно з існуючими
рекомендаціями, у випадку сільськогосподарської рекультивації товщина
кореневмісного шару мас бути не меншою їм, і він повинен мати такі
фізичні та агрохімічні властивості: щільність складення (об’ємна маса) –
не більше 1,5 г/см3; вміст гумусу – не менше 2 % у
сільськогосподарському освоєнні та 1,0 % у лісовому; вміст водорозчинних
сульфатів натрію і магнію – не більше 5 %, хлоридів – не більше 0,01
%,рН-6-8.
Вибираючи культури для вирощування на рекультивованих землях, необхідно
передусім орієнтуватися на рослинність, яка росла на території родовища
або росте на відпрацьованих відвалах і сусідніх староорних землях. У тих
випадках, коли на території відпрацьованих відвалів розкривних порід
можливе осідання, у перші роки не можна висівати багаторічні трави, а
доцільніше замінювати їх однорічними бобово-злаковими сумішками.
Важлива практична мета біологічної рекультивації – скорочення розриву
між початком відчуження земель і їх наступним використанням, чого, на
жаль, не дотримуються гірничо-видобувні підприємства.
Тривалість рекультивації може сягати 10-15 років і більше. Адже цей цикл
закінчується лише тоді, коли гумусу в новоствореному шарі буде на рівні
сусідніх староорних земель.
Під час відновлення земель треба враховувати, що без належного догляду
рекультивовані землі може знищити ерозія. Щоб цього не сталося потрібно
вже з самого початку біологічної рекультивації передбачити відповідні
протиерозійні заходи.
Треба пам’ятати, що відновлення порушених земель спрямоване не тільки на
їх повернення у сільськогосподарський чи лісовий фонд, запобігання
зсувів або ерозії, але й на створення екологічно збалансованої системи,
яка б становила економічну і природно-естетичну цінність.
Звичайно, у біологічній рекультивації не завжди вдається виконати усі
вимоги проекту з рекультивації або накреслені заходи. В такому випадку
треба провести коректування або визначити нові науково обґрунтовані
роботи з рекультивації земель.
2. Вимоги до гірничо-технології рекультивації земель.
Гірничотехнічна рекультивація – це комплекс гірничотехнічних робіт,
спрямованих на підготовку територій після завершення на них розробок
родовищ корисних копалин або інших робіт, що призвели до порушення
земної поверхні, з метою їх подальшого використання у відповідних
галузях народного господарства.
У випадку відкритих розробок корисних копалин гірничотехнічна
рекультивація включає:
* будівництво доріг, гідротехнічних і меліоративних споруд;
p r Ue T
r Ue V
і землі придатних (родючих та потенційно родючих) ґрунтів і порід;
* планування поверхні порушених земель;
* виположування або терасування відкосів відвалів і бортів кар’єрних
виїмок;
* ліквідацію наслідків осідання відвалів і протиерозійні заходи;
* комплекс меліоративних заходів, спрямованих на поліпшення хімічних і
фізичних властивостей порід і їх сумішей, з яких складається поверхневий
шар рекультивованих земель (за необхідності).
Усі ці роботи виконуються підприємством, яке проводить гірничі роботи
або спеціалізованими організаціями із рекультивації. Склад робіт
встановлюється проектом відповідно до прийнятого напряму рекультивації.
Гірничотехнічна рекультивація, як правило, повинна вписуватись у
загальну технологію розробки родовища і формування відвалів, а гірничі
роботи повинні забезпечувати:
> селективне зняття ґрунту і потенційно родючих гірських порід, їх
транспортування, складування, зберігання або безпосереднє використання
для рекультивації порушених земель;
> розміщення малопридатних і непридатних гірських порід у нижній частині
відвалів. Якщо ж родовище представлене тільки малопридатними і
непридатними для рекультивації породами, тобто придатні породи відсутні,
то вимоги селективної розробки стосуються їх: при цьому непридатні
породи вкладаються в основу відвалу, малопридатні — на поверхню. Валове
формування відвалів з точки зору наступної рекультивації застосовується
тільки в тому випадку, якщо не порушуються технічні умови на
проектування біологічної рекультивації та дотримання вимог державного
стандарту;
У виконання основних обсягів робіт щодо планування поверхні,
виположування відвалів і бортів залишкових кар’єрних виїмок;
> формування оптимальних за геометричними параметрами відвалів,
створення у зоні відкритих розробок сприятливих екологічних умов для
рослин і тварин;
> комплексне вилучення із розкривної товщі попутних копалин, які мають
промислове значення (наприклад, вапняку – для виробництва вапна,
скельних порід, каолінів, глин і пісків – для будівництва, металургійної
промисловості та ін.). Якщо неможливо безпосередньо використати попутні
корисні копалини, то їх необхідно складувати в окремі відвали з
урахуванням наступної розробки;
> оптимальне вилучення і мінімальні терміни використання земель у
технологічному процесі.
3. Суть і зміст лісової рекультивації земель
Лісова рекультивація земель передбачає створення на відпрацьованих
відвалах розкривних порід лісових насаджень різного типу. Переважно вона
поширена в лісовій зоні під час освоєння порушених земель (відвалів,
кар’єрів та ін) незначної площі, складених придатними і малопридатними
породами. В останньому випадку лісопосадки створюються після меліорації
порід щодо поліпшення фізичних і хімічних властивостей та спеціальними
агротехнічними заходами. Ліси протиерозійного, ґрунтозахисного
призначення за необхідності створюються в різних грунтово-кліматичних
зонах.
На неглибоких зниженнях відвалів, крутих схилах, відкосах, необхідно
створювати ремізні насадження із дерев та чагарників, які служать
резерватом для тварин і птахів.
У несприятливих умовах рекомендується створювати меліоративний тип
лісових культур. До складу деревних порід вводяться такі насадження
дерев-азотонакопичувачів: вільха чорна і сіра, акація жовта і біла,
рокитник, обліпиха та ін.
Підбираючи асортимент деревних і чагарникових порід, необхідно
враховувати лісопридатність розкривних порід, цільове призначення
лісових культур рекультивованої ділянки, біологічні властивості рослин.
Посадку дерев рекомендується проводити навесні у прийняті для даної зони
строки, використовуючи посадковий матеріал високої якості.
Для формування економічно й екологічно стійких насаджень треба
створювати змішані типи лісокультур за участі головних порід до 90 %,
другорядних до 20 %, чагарників до 20 %. Співвідношення може змінюватися
залежно від призначення лісокультури.
У лісах, що створюються на порушених землях, необхідно передбачити
протипожежні заходи, особливо в лісонасадженнях поблизу населених
пунктів або поряд із сільськогосподарськими угіддями. У масивних
насадженнях рекомендується створення смуг з посівом трав’янистих рослин.
Використана література
Панас Р.М. «Рекультивація земель». Вища освіта України. Новий світ –
2000, 2007.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
