.

1. Відео- та аудіо-технології мультимедіа. 2. Технології гіпермедіа в комп\

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
1 6845
Скачать документ

Контрольна робота

на тему:

1. Відео- та аудіо-технології мультимедіа. 2. Технології гіпермедіа в
комп’ютерній графіці. 3. Технології цифрового фото

1. Відео- та аудіо-технології мультимедіа

Відеотехнології мультимедіа. У процесі змішування сигналів основні
проблеми виникають з відеозображенням. Застосування різних TV-стандартів
(NTSC, PAL, SECAM), моніторів та відеоконтролерів вимагає різних
підходів до вирішення цих проблем. Але в будь-якому випадку потрібна
синхронізація зображень. Пристрій genlock дозволяє сумістити на екрані
монітору зображення, згенероване комп’ютером (текст, титри, анімована
або нерухома графіка) та “живе” відео. Пристрій encoder (кодер) дозволяє
перетворити комп’ютерне зображення в форму TV-сигналу та записати його
на відеоплівку.

Настільні відеостудії, що є одним із прикладів застосування систем
мультимедіа, дозволяють готувати суміщені відео-комп’ютерні
кліпи, титри для відеофільмів та допомагають в процесі монтажу
кінофільмів. Але вони не дозволяють обробляти та,5 редагувати аналогове
зображення.

Для того, щоб обробка та редагування аналогового зображення стали
можливими, його необхідно оцифрувати та ввести до пам’яті комп’ютеру.
Для цього призначені плати захоплення (capture board, frame grabbers).

Оцифрований кадр можна змінювати в процесі інтерактивної екранної
обробки (в межах дозволу відеоадаптеру), наприклад, редагувати графічним
редактором (видаляти або додавати деталі, змінювати кольори та масштаби,
додавати спецефекти мозаїки та інверсії тощо). Оброблені кадри можна
записати на диск у графічному форматі, а потім взяти за реалістичний
нерухомий фон для комп’ютерної анімації. Можлива покадрова обробка
початкового зображення та виведення його назад на відеоплівку для
створення псевдореалістичного мультфільму.

Оцифровування аналогових сигналів або породжує величезні масиви даних,
або призводить до втрати якості зображення.

Запис послідовності кадрів у цифровому вигляді потребує великих обсягів
зовнішньої пам’яті: оскільки частота кадрів у NTSC – 30 кадрів/с, а в
PAL/SECAM – 24 кадри/с, то для запам’ятовування 1 с повнокольорового
екранного відео потрібно 20-30 Mb. До того ж послідовність кадрів
потрібно вивести на екран у відповідному темпі – близько ЗО Mb/s. А
такої швидкості передавання інформації не має жодний з існуючих
зовнішніх запам’ятовуючих пристроїв. Щоб виводити на екран комп’ютеру
оцифроване відео, доводиться йти на зменшення обсягу переданих даних
(виведення зменшеного зображення в невеликому вікні, зниження частоти
кадрової розгортки до 10-15 кадрів/с, зменшення кількості біт/піксель),
тобто – на погіршення якості зображення.

Більш радикально проблеми пам’яті та пропускної здатності розв’язують за
допомогою методів стискання/розгортання даних, які дозволяють стискати
інформацію перед записом на зовнішній пристрій, а потім зчитувати та
розгортати в реальному режимі часу при виведенні на екран.

Для рухомих відеозображень існуючі адаптивні різничні алгоритми можуть
стискати дані з коефіцієнтом 100:1-160:1, що дозволяє розмістити на
CD-ROM біля години повноцінного озвученого відео. Робота цих алгоритмів
основана на тому, що як правило наступний кадр відрізняється від
попереднього лише декотрими деталями: обираючи деякий кадр за базовий,
для наступних кадрів можна зберігати тільки відносні зміни. При значних
змінах кадру (монтажному склеюванні, наїзді або панорамуванні камери)
автоматично обирається новий базовий кадр. Для статичних зображень
Коефіцієнт стискання є нижчим -20:1-30:1. Для аудіоданих застосовують
свої методи компресії. Існують такі базові схеми стискання даних.
Асиметрична, коли інформацію стискають в автономному режимі. Одну
секунду відео стискають на протязі декількох секунд або хвилин потужними
паралельними комп’ютерами та поміщають На зовнішній носій. На машинах
користувачів встановлюють дешеві плати декодування, що відтворюють
мультимедіа-інформацію в реальному часі. Це збільшує коефіцієнт
стискання та покращує якість зображення, але користувача, позбавлено
можливості розробляти власні продукти мультимедіа.

Симетрична, коли стискання та розгортання здійснюють у реальному часі на
машині користувача, що може виробляти власну комерційну продукцію, не
виходячи з дому. При цій схемі падає якість зображення (з’являються
“змазані” кольори, розфоку-сованість), але з розвитком технології ця
проблема відходить.

Змішана, коли розробник готує, відлагоджує та випробовує
мультймедіа-продукт на своїй машині з симетричною схемою. Цей
напівфабрикат у стандартному форматі надсилається до фірми, де його
піддають стисканню на Потужному комп’ютері з використанням досконаліших
алгоритмів та поміщають на CD*ROM. Через проблеми симетричної схеми,
іноді обирають змішану схему. Багато фірм веде розробку алгоритмів
стискання відео з більшим коефіцієнтом. В їх основу покладено різні
адаптивні варіанти: DCT {Discrete Cosine Transform), DP CM (Differential
Pulse Code Modulation), а також фрактальні методи. Алгоритми реалізують
апаратно (в вигляді мікросхем), як “firmware” (програми, записаної до
ПЗП) або чисто програмно.

Різничні алгоритми стискання можуть бути застосовані до комп’ютерної
графіки, що дає можливість реалізувати на звичайних ПЕОМ покадровий
запис рисованих мультфільмів великої тривалості. їх можна зберігати на
диску, а при відтворенні -зчитувати, розпаковувати та видавати на екран
у реальному часі, забезпечуючи 24-30 кадрів/с, необхідні для плавного
зображення.

У разі використання спеціальних відеоадаптерів (відео-бластерів),
мультимедіа-ПК стає центром побутової відеосистеми, що конкурує з
найдосконалішим телевізором. Новітні відеоадаптери мають засоби зв’язку
з джерелами телевізійних сигналів та вбудовані системи захоплення кадру
(компресії/декомпресії відеосигналів) у реальному масштабі часу
(миттєво). Відеоадаптери мають швидку відеопам’ять 2-4 Mb та спеціальні
графічні прискорювачі-процесори, дозволяючи отримувати до 30-50 кадрів/с
та виведення повноекранних зображень.

Аудіотехнології мультимедіа. Мультимедіа-ПК містить плату-аудіоадаптер
(саундбластер): це дає стереофонічне звучання та можливість запису на
зовнішні носії звукових сигналів.

Дискові накопичувачі ПК не підходять для запису звичайних (аналогових)
звукових сигналів: вони розраховані на запис цифрових сигналів, які
практично не викривляються при передаванні лініями зв’язку. Аудіоадаптер
має АЦП, який періодично визначає рівень звукового сигналу та перетворює
цей відлік до цифрового коду, що записують на зовнішній носій як
цифровий сигнал. Цифрові вибірки реального звукового сигналу
зберігаються в пам’яті комп’ютеру, наприклад, як WAV-фати. Зчитаний з
диску цифровий сигнал подається на ЦАП, який перетворює цифрові сигнали
в аналогові, які після фільтрації можна підсилити та подати на акустичні
колонки для відтворення.

Важливими параметрами аудіоадаптеру є: частота квантування звукових
сигналів (показує, скільки разів/с беруть вибірки сигналу для
перетворення в цифровий код); розрядність квантування (кількість кроків
квантування, що вимірюється ступенем числа 2). Якщо казати про приблизну
оцінку якості звучання та квантування, то маємо такі набори “частотний
діапазон, вид сигналу, частота квантування”: “400-3500 Hz, ледве
розбірливе мовлення, 5,5 KHz”; “250-5500 Hz, мовлення середньої
якості, 11,025 KHz”; “40-10000 Hz, якість звучання УКХ-приймача, 22,040
KHz”; “20-20000 Hz, звук високої якості, 44,100 KHz”. Що стосується
розрядності квантування, то 8-розрядні аудіоадаптери мають 28 =256
ступенів, що явно недостатньо для високоякісного кодування звукових
сигналів. Тому застосовують в основному 16-розрядні аудіоадаптери, що
мають 216 =65536 ступенів квантування, як в аудіо CD.

Інший спосіб відтворення звуку полягає в його синтезі: при надходженні
до синтезатору керувальної інформації, на її основі формується вихідний
сигнал. Аудіоадаптери синтезують музичні звуки двома методами: частотної
модуляції (стандартний FM-синтез має середні звукові характеристики,
тому на картах встановлюють складні системи фільтрів проти звукових
перешкод); хвильового синтезу, з вибором звуків із таблиці звуків WT
(цей метод забезпечує натуральніше звучання).

Сутність технології WT-синтезу така: на звуковій карті встановлюють
модуль ПЗП із “зашитими” семплами (зразками звучання музичних
інструментів), а WT-процесор за допомогою спеціальних алгоритмів за
одним тоном інструменту відтворює всі інші звуки. Звукові карти
дозволяють не тільки записувати довільні семпли, а й підвантажувати нові
інструменти.

Керувальні команди для синтезу звуку можуть надходити до звукової карти
не тільки від комп’ютеру, а й від іншого пристрою, наприклад, від MIDI
-пристрою. MIDI визначає протокол передавання команд стандартним
інтерфейсом. MIDI -повідомлення містить не запис музики, а посилання на
ноти. Коли звукова карта отримує подібне повідомлення, воно
розшифровується (які ноти й яких інструментів повинні звучати) та
відпрацьовується на синтезаторі. Комп’ютер може через MIDI керувати
різними “інтелектуальними” музичними інструментами з відповідним
інтерфейсом. Для електронних синтезаторів звичайно вказують кількість
тих інструментів, що звучать одночасно, та їх загальну кількість (як
правило, в діапазоні від 20 до 32).

Важливою є програмна сумісність аудіоадаптеру з типовими звуковими
платформами: SoundBlaster, Roland, Adlib, Microsoft Sound System, Gravis
Ultrasound тощо.

Аудіоадаптер є складним технічним пристроєм, побудованим на основі
використання останніх досягнень в аналоговій та цифровій аудіотехніці.
Новітні звукові карти містять цифровий сигнальний процесор DSP або
розширений сигнальний процесор ASP. Вони використовують досконалі
алгоритми для цифрової компресії та декомпресії звукових сигналів,
розширення бази стереозвуку, створення луни та забезпечення об’ємного
(квадрофонічного) звучання. Процесор ASP використовують в разі звичайних
двоканальних стереофонічних запису та відтворення звуку. Його
застосування не завантажує акустичні тракти мультимедіа-комп’ютерів.

2. Технології гіпермедіа в комп’ютерній графіці

Передавання звуку (streaming audio). Спочатку для прослуховування
звукового файлу, вказаного на Wefr-сторінці, використовували технологію
“download-and-play”: мультимедіа-файл починали програвати після того, як
завантажували його цілком.

Технологія “continuos-delivery” дозволяє програвати файл одразу після
отримання його початку. її було реалізовано в програмах InternetWave,
RealAudio , StreamWorks, ToolVox for the Web, TrueSpeech Internet та
інших, які підтримують функції магнітофону (швидкий пошук,
перемотування, пауза, стоп, регулятор гучності тощо). Розробники цих
пакетів розв’язали складні задачі, головною з яких є обмежена швидкість
та великі обсяги передавання інформації мережею. Вони стискують звук,
забезпечуючи потрібну швидкість передавання, за допомогою алгоритмів
стискання з втратами (на слух ці втрати є прийнятними) [38].

Пакети для передавання звуку мають два безкоштовних компоненти: кодер –
для стискання; плеєр – для відтворення. Коде-ри стискують звукові файли
форматів WAV, AU, AIFF, які мають заголовок з інформацією про частоту
дискретизації, розрядність та спосіб оцифровування, кількість каналів
(моно, стерео), довжину файлу. Протокол UDP є ефективнішим для
передавання звуку, ніж TCP: в останьому нема корекції помилок,
викривлені або втрачені пакети ігноруються. Проте при використанні UDP
можуть виникнути проблеми з корпоративними брандмауерами (firewalls, які
розраховано на TCP). Усі плеєри інсталюються до Web-броузеру та добре
працюють з найвідомішими броузерами Microsoft Internet Explorer,
Netscape Navigator, Quarterdeck Qmosaic, NetManage WebSurfer та
броузером служби CompuServe.

Передавання відео (streaming video). Потік інформації при передаванні
відео є значно більшим, ніж при передаванні звуку. Навіть при
застосуванні алгоритмів стискання з втратами цей потік до потрібної
швидкості bps не стиснути. Технології streaming video надають два
способи вирішення проблеми: передавати менше, ніж 24 кадри/с, що нагадує
демонстрування слайдів; стискати потік сильніше на шкоду якості,
оскільки зображення йде неперервно, але якість його погіршується.

Програми, що базуються на технологіях download-and-play, тобто
завантажуй файл повністю та тільки потім дивись та слухай (приклад –
стандарт QuickTime), дозволяють вирішити проблему в тому разі, якщо
потрібні і гарна якість, і 24 кадри/с.

o

.

N

?

1/4

Nлогії зберігання, редагування та перегляду синхронного відео, звуку,
графіки та тексту компанії Apple. Ці технології інтегровано до броузеру
Netscape Navigator, який дозволяє вбудовувати до застосувань для
Internet (applets) звукові та відеоефекти, програвати сценарії QuickTime
та керувати ними. Цей броузер дозволяє дивитись анімацію та відеоролики,
одночасно програючи АЖ)/-файли в фоновому режимі. Як Netscape Navigator,
так і Microsoft Internet Explorer підтримують відеоформат A VI та
аудіоформати WAV, AU, AIFF, MIDI. Internet Explorer також може працювати
з аудіо- та відеоформатами MPEG.

Коротко оглянемо відомі алгоритми стискання відео.

Алгоритм JPEG стискає з втратами окремі зображення, з можливістю зміни
ступеня стискання. Цей алгоритм застосовують для компресії нерухомих
зображень. Він забезпечує високу якість при стисканні 10:1. JPEG
адаптовано і для відео: MJPEG (Motion JPEG) стискає кожен кадр
відеопослідовності за методом JPEG. У підсумку якість зображення є
гарною, але потік інформації є дуже великим.

Алгоритм MPEG стискує цифрове відео приблизно в 150 разів. До цифрового
потоку додається синхронізований стереозвук. Відео майже дорівнює за
якістю VHS (стандарту побутової відео-техніки). У MREG-стисканні
використовують алгоритм JPEG, але в процесі формування потоку даних
передбачається, що два сусідних кадри відеопослідовності мало
відрізняються. Тому в потоці даних, стиснутих за технологією MPEG, є три
типи зображень: Intra (I-frame, опорні) – JPEG -стиснуті зображення, що
використовують для відновлення інших зображень (в типовому випадку їх
задають два рази/с зі стисканням 12:1); Predicted (P-frame,
передбачувані), що містять відмінності поточного зображення від
попереднього (Intra або Predicted) та передбачають високий рівень
компресії; Bidirectional (B-frame, двонаправлені), що містять
відмінності поточного зображення як від попереднього, так і від
наступного (при відновленні результат усереднюється) та передбачають
максимальний рівень компресії. Якщо не вистачає пропускної здатності,
кадри Predicted та Bidirectional опускають.

Телефонні розмови по Internet. За наявності ПК, модему та
повнодуплексної (full duplex) звукової плати, що дозволяє здійснювати
одночасно запис/відтворення, можна розмовляти з абонентом іншої країни
вільно за вартістю on-line (швидкість з’єднання з Internet повинна бути
не менше 9600 bps). Можна обійтися звичайною напівдуплексною звуковою
картою та спілкуватися зі співрозмовником по черзі. Також потрібні
мікрофон та динамік або мікротелефонна гарнітура. Проект FreeWorld
Dial-Up компанії Netscape Communications націлений на те, щоб користувач
Internet вів розмови з абонентами загальнодоступної телефонної мережі.

Програми, що дозволяють вести телефонні розмови крізь Internet,
називають /и/егие/-телефонами (/Р-телефонами, Web-телефонами). Ці
програми стискують мову та передають її через Internet у масштабі
реального часу. Є можливість настроїти чутливість мікрофону та гучність
динаміку, створити “телефонну книгу” з IP- або E-mail-гдресами.
Web-телефони дозволяють передавати файли, обмінюватися текстовими
повідомленнями (chat), рисувати на загальному планшеті (whiteboard)
[100]. Наприклад, програма WebPhone підтримує селекторні ради з чотирма
співрозмовниками, шифрування мовлення, голосову пошту та автовідповідач
тощо.

Зв’язок зі співрозмовником організують одним із двох способів: через
IRC-сервер телефонного зв’язку; напряму за IP- та E-mail адресами
(останній спосіб не завжди є можливим, оскільки деякі
Internet-провайдери присвоюють при кожному підключенні нову IР-адресу).
Завдяки стандарту ITU H.323 на низькошвидкісні аудіо- та
відеоконференції, Web-телефони мають можливість бути сумісними та
працювати один з одним.

Netscape Communications включила до броузеру Netscape Navigator засіб
CoolTalk фірми InSoft та вбудувала технології цієї фірми до своєї
платформи LiveMedia, що підтримує роботу з відео-та аудіоінформацією в
Internet у реальному часі. В броузері Microsoft Internet Explorer також
є можливості Internet-телефонії.

Є програми, що дозволяють обмінюватися голосовими повідомленнями через
Internet або корпоративні мережі intranet, наприклад, CoolWare (CoolWare
Technology).

Internet-телефони можна розцінювати як Internet collaborative tools
(засоби для сумісної роботи в Internet), в яких основним є планшет
(whiteboard) – графічний редактор, який дозволяє працювати над рисунком
декільком співрозмовникам, виконуючи такі основні операції: вставка
файлу з текстового редактору або електронної таблиці; збереження в файлі
змісту екрану та його друк; синхронізація екрану, яка дозволяє всім
учасникам бачити одне й те ж місце на планшеті; стискання
зображення, яке передають, що прискорює обмін даними між учасниками
обговорення; використання вказівника. Деякі засоби для сумісної роботи в
Internet надають такі можливості: сумісне використання застосування
(Application Sharing), наприклад, Microsoft Word; обмін текстовими
повідомленнями (Chat); звуковий зв’язок (Audio Conferencing);
передавання файлів (File Transfer). Усе це реалізоване в Microsoft
NetMeeting; менші можливості мають CoolTalk, Internet Phone, PowWow.
Microsoft NetMeeting – перший продукт, який став підтримувати стандарт
ITU T. 120 на обмін даними між декількома користувачами, що працюють
сумісно (multiuser data conferencing). T. 120 регламентує роботу
планшету, передавання двійкових файлів, звуку, зображення.

Відеоконференції в Internet. Для того, щоб проводити
Internet-відеоконференції, потрібні: модем, адаптер цифрової лінії,
повнодуплексна звукова плата, мікротелефонна гарнітура, відеокамера,
плата введення відео (video capture card), ПЗ. Наведемо приклади такого
ПЗ: Cine Video/Direct (CineCom), Connectix VideoPhone (Connectix),
CoolView (InSoft), Enhanced CU-SeeMe (White Pine Software), VDOPhone
Internet (VDOnet) тощо.

Доступ до Internet повинен бути здійснений крізь модемне з’єднання 28800
bps, а краще – крізь цифрову лінію ISDN (128-256 Kbps) або швидкісні
лінії з 1544 Kbps та вище (наприклад, ТІ або Е1): відеоконференції через
Internet за допомогою модему можливі, але якість їх є вельми
посередньою, тобто 0,25-2 кадрів/с (frames per second, fps) та часте
пропадання звуку; з’єднання крізь ISDN дає 4-9 fps ma нормальний звук;
з’єднання через швидкісні лінії дає 8-10 fps із дозволом 160×120
пікселів та чистий звук.

Справжня відеоконференція – це коли кожен співрозмовник бачить та чує
кожного іншого співрозмовника (true multipoint conferencing). Можливі
спрощені варіанти відеоконференцій: point-to-multipoint (усі бачать та
чують тільки одного); point-to-point (спілкуються тільки двоє) [100]. У
цілому ПЗ для відеоконференцій в Internet тестують за такими
можливостями: обмін текстовими повідомленнями, передавання файлів,
планшет.

3. Технології цифрового фото

Плівочну якість можна отримати тільки на деяких професійних сканувальних
камерах та багатопрохідних апаратах високої вартості. Проте до них усе
більше наближаються недорогі камери. В сфері дешевих фотокамер
любительського рівня здійснюються значні зміни. Присвятимо ним подальший
розгляд.

Перші цифрові камери, що зберігали зображення в електронній формі,
захоплювали його за допомогою чутливих елементів CCD (прилад із
зарядовим зв’язком – ПЗЗ). Цей монолітний чіп являє собою матрицю
мікроскопічних сенсорів, здатних реагувати на рівень освітлення. Кожен
сенсор породжує електричний заряд певної сили, який перетворюється в
числове значення, що кодує колір та тон у заданій точці. Оскільки
CCD-матриця породжує чорно-білі зображення, то для отримання 24-бітового
кольору перед нею розміщають червоний, синій та зелений фільтри: кожного
разу сенсор породжує один із основних кольорів, які накладаються,
створюючи повнокольоровий піксель. Ці складні маніпуляції з даними є
однією з причин невисокого дозволу цифрових фотокамер. У CCD-приладів є
й інші недоліки: споживають багато енергії, вимагаючи великих батарей;
їх ланцюги живлення відрізняються від активних та живильних ланцюгів
іншої електроніки в цифровій камері, тобто комбінувати елемент CCD з
іншими ланцюгами на одному кристалі кремнію складно. Таким чином,
CCD-технологія вимагає застосування трьох різних рівнів напруги,
великого часу та потужних джерел живлення.

На передові позиції за кількістю пікселів, яку може видавати недорога
фотокамера, виходить CMOS-технологія активних сенсорів: чутливим
елементом є дуже мала мікросхема, вироблена за масовою технологією CMOS
APS. Ця технологія, як і CCD, застосовує пласкі матриці світлочутливих
елементів, які передають образ до пам’яті. Але розвиток
напівпровідникових технологій дозволив створювати підсилювачі в кожному
елементі зображення, генеруючи значні токи, що можна передавати крізь
звичайні провідники. Лідером у виробництві CMOS-елементів є компанія
Photobit.

CMOS-активні сенсори споживають набагато менше енергії, що є для
цифрових камер великою перевагою. Але CCD-технологія забезпечує низький
рівень шумів. Ось чому CMOS-камери певний час використовувалися там, де
важливішою є не якість, а дешевизна. На даний час вдалося знизити рівень
шумів у схемах CMOS APS до рівня CCD. До того ж технологія APS видаляє
такі недоліки CCD, як погана чутливість в умовах слабкого освітлення та
низьких температур, складність виробництва матриць великого обсягу.
CMOS-технологію світлочутливих елементів вдосконалено настільки, що
можна знімати сигнали з кожного окремого пікселя.

Першими про випуск для масового ринку цифрових камер за
CMOS-технологіями оголосили корпорації Toshiba та Vivitar. Застосування
технології CMOS дозволяє: випускати чутливі елементи на
підприємствах-виробниках чіпів; суміщати всі функції камери на одному
чіпі та вбудовувати нові чіпи в усі ПК. Так, компанія Creative
Laboratories продемонструвала систему відеоконференцій, в якій роль
телекамери виконував чіп виробництва VLSI Vision. Відомими є також
розробки компаній Eastman Kodak, National Semiconductor, Polaroid,
Hewlett-Packard, IBM, Intel, Omnivision Technologies, Suni Imaging
Microsystems, Matsushita (розвиває чіп, який суміщає світлочутливий
елемент з електронікою стискання).

Але не всі обирають відеочипи CMOS: представники NEC вважають, що
CCD-пристрої більше відповідають запитам ринку, забезпечуючи незрівняно
вищу якість, а корпорація Sony планує розширювати їх виробництво;
фахівці дослідницького відділу CMOS компанії Olympus Optical вважають,
що технологія CCD досягла розквіту та не дозволяє повністю від неї
відмовитись, але що майбутнє – за технологією CMOS.

Цифрові камери фірми Olympus відрізняються від попередників вищим рівнем
якості: об’єктиви невисокої якості з низькою світлосилою замінені
класичним об’єктивом TTL з видошукачем крізь лінзу; камеру можна
пригвинтити до штативу та відкорегувати видошукач відповідно до свого
зору; цифрові камери суттєво легші за плівочні; дозвіл зображення в цій
ціновій категорії поза конкуренцією та дозволяє досягти гарної якості
відбитків на сублімаційному принтері (10×14 см).

Серед дорожчих фотокамер вартістю до 1000$ з дозволом 640×480 та 800×600
потрібно відзначити моделі фірм Agfa, Apple, Canon, Casio, Epson, Fuji,
Kodak, Nikon, Olympus, Polaroid, Ricoh, Sanyo, Sony, Toshiba, Vivitar,
SoundVision, які характеризують за такими параметрами: комп’ютерними
(камера, тіп/тах, матриця, пам’ять, формат, кадри, звук, відеовихід,
платформа), оптичними (оптика, діафрагма, витримка, спалах, фокус,
тіп/тах, видошукач, розмір, вага). Аналізуючи значення цих
характеристик, можна обрати потрібну модель та створити узагальнений
образ оптимальної цифрової камери. Розглянемо його.

Цифрова камера повинна мати всі можливості класичного фотоапарату.
Цінують гарну оптику, трансфокатор з дво- та трикратним збільшенням,
можливість перемикання фокусування з автоматичного режиму на ручний,
макрозйомку. Для зручності зйомки камеру споряджають Z-CD-панеллю, що
може обертатися. Камери мають вбудований спалах, який забезпечує до
п’яти режимів роботи. Бажана функція автоспуску.

Чутливість цифрових фотокамер за стандартом ISO, як правило, за
фотографічними мірками є низькою. Вони споряджені функціями
автоматичного встановлювання балансу білого, виставляють час експозиції,
регулюють витримку.

Зйомка може вестись як окремими кадрами, так і в неперервному режимі з
частотою до 5-75 кадрів/с. Кожен кадр можна супроводжувати текстовими та
звуковими коментарями, супутніми параметрами (дата та час зйомки, рівень
компресії тощо). Для запису та прослуховування звуку є вбудовані
мікрофони та динаміки.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020