Науковий реферат
Вивчення життєпису письменника у школі
План
1. Нерозривний зв’язок творчості письменника з обставинами його життя.
2. Особливості вивчення біографії письменника різними віковими групами
учнів.
3. Проблема вивчення біографії письменника.
4. Джерела вивчення біографії майстрів слова.
5. Форми і методи викладу життєпису письменника. Знайомство учнів із
«творчою лабораторією» митця слова.
1. Біографії письменників служать взірцем для учнів. Вивчення життєпису
письменника має пізнавальне і виховне значення. Адже біографія
вивчається не сама по собі, а поєднується із творчістю письменника.
Виховання учнів засобами художнього слова — процес цілісний, у якому
взаємодіють вплив образів твору й особистість його автора. Показове
висловлювання з цього приводу І. Я. Франка: «Про свої новели скажу
тільки одно, що майже всі вони показують дійсних людей, котрих я колись
знав, дійсні факти, на котрі я дивився або про котрі я, як то кажуть,
переміряв власними ногами. В такім розумінні — всі вони частки моєї
біографії». А висловлювання Т. Г. Шевченка, що «історія мого життя є
частиною історії моєї батьківщини» можна застосувати до життєписів усіх
письменників.
Вивчення життєвого шляху письменника повинне бути своєрідною
психологічною та естетичною підготовкою до розгляду його творчості.
Особа письменника в будь-якому випадку повинна розглядатись в
нерозривному зв’язку з епохою, що її породила. Розкривати духовний світ
письменника — якоюсь мірою означає дати характеристику історичним явищам
того часу. Особливо на це слід наголошувати вчителеві при вивченні
української класики.
Світогляд письменника виявляється в його громадських справах, ставленні
до явищ соціального і культурного життя, публіцистиці, листах, але не
меншою мірою він дає себе знати в тематиці, сюжеті, образах створюваних
книг. Із цього приводу спадають на гадку слова Й. В. Гете: «Хто хоче
розуміти поета, мусить піти в поетову країну».
Проте не всі поети полюбляли, щоб афішували їхнє життя. Так, Леся
Українка не поділяла думки, ніби для розуміння творів необхідно знати
життєпис автора. «Не знаю, як для кого, а для мене та хвилина, коли б я
побачила свою докладну біографію в друку, була б найприкрішою хвилиною
мого життя, дарма, що в моїй біографії не знайшла б нічого особливо
цікавого, ні надто ганебного для мене самої». Подібну думку висловлював
російський письменник О. М. Горький, коли радив критикам «не ритись у
чужій білизні», тобто не торкатися інтимних моментів у біографії
письменника. Якоюсь мірою це і зрозуміло: не кожен письменник хоче
виносити на суд громадськості окремі сторінки свого життя. Він міг
помилятись у певний час, припускатись неправильної оцінки суспільних
явищ, окремих подій або вчинків своїх друзів тощо. А тому словеснику
потрібен певний такт і уміння: що слід сказати учням, а що, можливо,
опустити в ході розповіді. Так, наприклад, розкриваючи десятикласникам
життєпис М. М. Коцюбинського, мабуть, не слід розповідати учням про
«інтимний роман» з Шурою Аплаксіною або про трагізм «сімейного гріха» А.
Головка.
На думку багатьох учителів-практиків, у старших класах повинен бути
єдиний підручник без поділу його на «хрестоматію» і «критику». Тому
слушною є думка вчителя Льва Воловця із Львівщини, що в школу повинне
прийти нове покоління підручників: «За своїм глибоким переконанням (і ие
підтверджують підручники з літератури західної діаспори), для вивчення
літератури у школі досить одного підручника, який поєднує в собі художні
тексти і стислі коментарії до кожного з них. Це хрестоматія-критика, де
вміщені біографії письменників, а після художнього твору чи уривків з
нього йдуть запитання й завдання, розраховані на розвиток логічного й
образного мислення школярів, і лише вслід за цим — стислий коментар до
твору, який виходить із його проблематично-ідейно-художньої творчості,
місця у творчому доробку автора й усієї літератури» (Літературна Україна
/ 23 січня 1997 року).
Неприпустимо розкривати особу митця слова у відриві від важливих подій
епохи. В реакції письменника на значні події свого часу розкриваються
його суспільні погляди, характер і темперамент. Так, наприклад,
одинадцятикласникам слід сказати, що О. П. Довженко ніколи не стояв
осторонь важливих подій у своїй державі і бажав щасливого життя
українському народові.
У низці літературознавчих праць домінує думка, що письменник як творча
індивідуальність формується на основі трьох факторів: талант, соціальний
досвід, ідейні переконання. Кожен із вказаних факторів слід розглядати
не ізольовано, а в гармонійній єдності. ,
2. Шкільна програма з літератури передбачає різний ступінь розкриття
біографічного матеріалу: в V-VIII-x класах — це виклад коротких
відомостей про письменника, а в старших класах — поглиблене вивчення
життєвого та творчого шляху.
Простежимо, як у шкільних підручниках розглядаються важливі епізоди з
життєпису письменника.
V VI-IX кл. — на прикладі життя і творчості Т. Г. Шевченка.
VI клас (підручник О. М. Бандури і Є. М. Кучеренко) — уривок із повісті
С. Васильченка «У бур’янах» — «Дитинство Шевченка».
VII клас (підручник Василя Цимбалюка) — вступне слово автора підручника,
стаття Олеся Гончара «Невідцвітне слово». Невеличкі повідомлення-вставки
автора підручника до окремих творів: до «Заповіту» — «Як створювався
«Заповіт», до поезії «Мені однаково», «І виріс я на чужині» — «Дума про
Україну», до «Тополі» — «Балади Шевченка».
VIII клас (підручник О. М. Бандури, Н. Й. Волошиної) — біографія
письменника подана комбінованими уривками: уривки статей із підручника
«Історія української літератури» (Т. З, 1968 p.), спогади П. Мартоса —
«Епізоди з життя Шевченка», О. Афанасьєва-Чужбинського — «Спомини про Т.
Г. Шевченка»; М. Савичева — «Короткочасне знайомство із Тарасом
Григоровичем Шевченком», Ф. О. Піскунова — «Спогади поручика Фролова про
солдатську службу Шевченка в Новопетровському укріпленні».
У старших класах біографія письменника найчастіше подається окремим
розділом або вплітається у ті розділи, де характеризується його
творчість.
IX клас (підручник Б. Степанишина) — «Дитинство», «У світі мистецтва.
Омріяна воля», «На нашій, не своїй землі», «Орлиний злет духу і проба
гарту», «В незамкнутій тюрмі», «На такій волі, як собака на прив’язі»,
«В зеніті слави і страждань», «Смерть та безсмертя», окремий розділ
«Загальна характеристика творчості».
X клас ( підручник 1992 р. — за редакцією професора Б. М. Борщевського)
— на прикладі творчості 1. Франка. Життєвий і творчий шлях І. Франка:
«Вогонь батькової кузні», «Шкільні роки», «В центрі громадського життя»,
«Шлях боротьби і тяжких випробувань».
XI клас ( підручник 1993 р. — О. С. Непорожній, І. Р. Семенчик). Назви
деяких критичних статей: Остап Вишня — «Чародій сміху», Іван Кочерга —
«Дорогою до майстерності», М. П. Стельмах — «Син великої рідні», Григір
Тютюнник — «Усе починається з дитинства», Олесь Гончар — «Разом з
народом».
Не можна перевантажувати учнів відомостями дріб’язковими та не
суттєвими, бо вони можуть спростити образ письменника. У доборі
біографічного матеріалу має бути збережене почуття міри, такт, певна
наукова логіка.
3. Кілька зауважень, як розглядалась проблема вивчення біографії
письменника в чинних підручниках і посібниках із методики викладання
літератури для вищої школи.
Якщо опустити ідеологічні настанови, якими грішили всі методичні праці
за часів тоталітарного режиму, то підручник Є. А. Пасічника вигідно
вирізняється в цьому плані. У розділі «Вивчення біографії письменника»
окремо розглядаються принципи, джерела, форми і методи вивчення
біографії письменника. Заслуговують на увагу рекомендації про виклад
біографії письменника у вигляді монологічної лекції із застосуванням
ораторських прийомів, завдань на активізацію мислення учнів, «заочної
екскурсії», створення емоційного фону розповіді, заслуховування
учнівських рефератів, самостійний аналіз епістолярної літератури,
мемуарів тощо. Зрозуміло, що у викладі бракує детального опису окремих
уроків, які ілюстрували б пезні тези автора підручника. А в цілому
розділ охоплює широке коло питань, як правильно подавати життєпис
письменника. Чого не можна сказати про підручник В. Я. Неділька для
університетів. Біографія письменника розглядається у розділі
«Особливості вивчення різних видів програмового матеріалу» (підрозділ
«Монографічні теми»). На жаль, автор обмежується здебільшого загальними
фразами типу: «Для актуалізації знань корисно провести фронтальну
бесіду, в якій пригадати твори, вивчені в попередніх класах або
прочитані самостійно, інші апперцептивні дані — залежно від конкретних
умов. Скажімо, здійснена раніше екскурсія до музею чи на батьківщину
письменника, переглянутий кінофільм чи театральна вистава за його
творами, про-слуховування грамзапису художніх текстів або пісень на його
слова тощо. Ефективним може бути використання мемуарної літератури,
епістолярної спадщини, художньо-біографічних творів. До цієї роботи
варто залучити учнів, що можуть виступити зі стислими повідомленнями,
доповідями, рефератами». Так і напрошується — дайте ж зразки таких видів
роботи. Бо наведені авторами приклади — лише окремі побічні зауваження,
поради стосовно вивчення біографії письменника.
Слушною є думка заслуженого учителя України, переможця Всеукраїнського
конкурсу «Вчитель року-1999» Олега Демчука, висловлена ним у книзі
«Життєпис письменника (конспекти нестандартних уроків)»: «Щоб зацікавити
школяра, йому потрібно пропонувати не реєстр великої кількості подій, а
в нарисовій формі — літературно-психологічний портрет письменника. Для
його укладання найкращим матеріалом можуть бути спогади сучасників
митця, листи, автобіографічні та художньо-біографічні твори,
літературознавчі розвідки. Слід менше уваги приділяти датам, назвам,
другорядній інформації, а більше — цікавим епізодам з його життя, до
того ж епізодів з підтекстним зверненням до почуттів учнів».
Дещо суперечливі думки висловлює І. Д. Ходорківський, коли виступає
проти «біографічного методу» вивчення літератури». Він радить
знайомитись із письменником на матеріалі історико-біографічних творів,
написаних про нього. Виходячи з основ марксистської методології, 1. Д.
Ходорківський застерігає, що образ митця у такому творі має бути
«типовим». А де ж тоді творча індивідуальність митця, його власні болі й
радощі, його творча лабораторія?! Ось приклад твердження автора
посібника: «Досліджуючи матеріал, залучаючи значну кількість допоміжного
матеріалу, письменник-романіст насамперед «ліпить» з нього характер
людини, який повинен постати перед нами в усій своїй величі і
складностях, суперечностях. Показати індивідуальні якості людини,
зробити цей образ типовим — центральне творче завдання письменника».
4. Заслуговують на увагу окремі методичні статті із питань вивчення
біографії письменника у школі, які з’явились у методичній пресі 60-90-х
років. Авторами їх є учителі-практики й учені-методисти. У них на
конкретних прикладах із практики роботи вчителів-словесників подано
фрагменти уроків вивчення життєпису майстрів художнього слова,
передбачених шкільною програмою з української літератури.
Багатий матеріал, зокрема біографічний і літературно-критичний, уміщений
у спеціальних альбомах про життя і творчість видатних
письменників-класиків, які видало у 70-80-х роках видавництво «Рад.
школа» (тепер «Освіта»). У документах, фотографіях та ілюстраціях подано
життєписи І. П. Котляревського, І. Я. Франка, Лесі Українки, П. Г.
Тичини, М. Т. Рильського, В. М. Сосюри та ін.
Добру справу в той час зробило це ж видавництво, коли розпочало ще з
50-х років видавати методичні посібники типу вивчення творчості окремого
письменника у школі або збірник методичних статей про нього. Не зважаючи
на деяку зайву методичну регламентацію з’ясування біографічного та
літературного матеріалу, ці посібники містять значний фактичний матеріал
для викладу життєпису письменника.
У формі художнього нарису подавались біографії митців слова у вступних
статтях серії «Шкільна бібліотека» до вибраних творів письменників, що
виходили у видавництвах «Дніпро», «Молодь», «Каменяр», «Рад. школа», їх
автори — відомі вчителі-методисти, які зуміли пропонованим матеріалом
заінтригувати юного читача.
5. Оскільки методика викладання літератури — наука творча, вимагає від
учителя певного практичного досвіду роботи в школі, то, щоб уникнути
релятивістських суджень, посилатимемось на методичні прийоми викладу
біографії письменника у старших класах, які довелось спостерігати у ряді
шкіл Житомирщини.
Розглянемо приклад уроку-викладу біографії письменника у формі
художнього нарису.
… «Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по
Васильківщині невеличка річка Раставиця. Серед долини зеленіють розкішні
густі та високі верби, там ніби потонуло в вербах село Вербівка…».
Пам’ятаємо, що цими словами розпочинається повість «Микола Джеря» І. С.
Нечуя-Левицького.
Батьківщина Нечуя-Левицького — Черкащина, Шевченкова земля, оспівана в
думах і піснях. Тут, у містечку Стеблів, що біля Корсуня, 25 листопада
1838 року в родині священика народився син Іван. Його батько, Семен
Степанович Левицький, був освіченою, прогресивно налаштованою людиною.
На власний кошт він збудував приміщення для громадської крамниці та
організував школу для селянських дітей. У цій школі пізнав ази грамоти
майбутній письменник. Уже згодом в «Уривках з моїх мемуарів та згадок»
він зазначав: «Спочатку сорокових років мій панотець почав вчити мене
читати, писати та загадував мені вчити коротеньку «Священну історію»
напам’ять».
Восьмирічного хлопчика батько одвіз до Богуслава для вступу у
«підготовчий клас» духовного училища. Обстановка в училищі не сприяла
навчанню. Схоластика, знущання вчителів, жорстокість — такими були його
будні. Вчився І. Нечуй-Левицький успішно, був здібним і старанним учнем
та добрим товаришем, до нього не раз зверталися за допомогою
однокласники.
У 1852 році закінчив училище, а наступного року вступив до Київської
духовної семінарії. У «Життєписі Івана Левицького (Нечуя)», написаному
ним самим, майбутній письменник так зазначає про той час навчання: «В
семінарії було легше жити: там не було ні різок, ні паль, наука була
інтересніша». Далі він згадує про «молодих вчителів літератури, які у
кожному класі семінарії на власний кошт і на гроші семінаристів
позаводили маленькі бібліотеки». На цей час припадає його знайомство з
художньою літературою.
Після закінчення Київської духовної семінарії викладав географію,
арифметику, старослов’янську мову в Богуславському духовному училищі, а
в 1861 році повертається до Києва навчатись у духовній академії. У
двадцятирічного юнака з’являється потяг до писання літературних творів.
Закінчивши у 1865 році академію, Левицький відмовляється від духовної
кар’єри й іде учителювати, не залишаючи водночас думки про літературну
працю. Він переконаний, що освіта народу, наука і література — «…це
єдине джерело, звідкіль поллється світ на Україну…». Левицький
викладає словесність у Полтавській духовній семінарії, в Каліші
(Польща), в Кишиневі (Бессарабія). У своєму «Життєписі» письменник
розкриває ті обставини, які змушували його тривалий час приховувати свою
літературну діяльність: «Почавши писати свої повісті в той час, коли
була заборонена українська література, я ніколи не говорив про це: об
тім навіть не знали ті товариші, що жили зі мною на одній квартирі, не
знав батько, хоч ще до його смерті вже були надруковані в «Правді» перші
мої повісті».
У 47 років магістр богослов’я І. С. Левицький, достроково залишивши
службу і вийшовши на пенсію, переїздить до Києва, де цілком віддається
літературній діяльності…
Далі учням дев’ятого класу рекомендуємо самостійно опрацювати матеріал
підручника і скласти хронологічну таблицю життя і літературної
діяльності письменника.
6
8
@
B
hm^
8
Рекомендована література 1. Бойко М. 1. Вивчення життєпису художника слова. — К.: Рад. школа, 1975. 3. Музичка М. Штрихи до біографії Василя Стефаника / Дивослово. — 1995. — № 5-6. — С 32-36. 4. Неділько В. Я. Методика викладання української літератури в середній школі. — К.: Вища школа, 1978. 5. Пасічник Є. А. Українська література в школі. — К.: Рад. школа, 1983. 6. Програми середньої загальноосвітньої школи. Українська література, 5-11 класи. — К.: Освіта, 1998. 7. Пультер С. О. Особливості вивчення біографії письменника в старших класах. — В кн. Методика викладання української мови і літератури, вип. 8. — К.: Рад. школа, 1978. — С 36-45. 8. Пулыпер С. О., Колесник К. І. Життєпис письменника на уроках літератури в старших класах. — //Українська мова і література в школі. — 1999. —№4. —С 33-37. 9. Степанишин Б. І. Викладання української літератури в школі. — К.: Проза, 1995. 10. Творчий світ письменника (літературно-критичні матеріали про творчість українських радянських письменників). — К.: Рад. школа, 1982. PAGE PAGE 19
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
