Реферат на тему:
на тему:
Правопорушення і юридична відповідальність
План
1.Правопорушення (поняття, ознаки).
2. Види правопорушень. Міжнародне правопорушення.
3. Склад правопорушень та їх елементи.
4. Юридична відповідальність (поняття і поділ).
5. Ознаки юридичної відповідальності.
6. Види юридичної відповідальності.
1.Правопорушення (поняття, ознаки).
Противоправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується
порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є
правопорушення. Правопорушення є антиподом правомірної поведінки.
Правопорушення – це суспільно небезпечне, винне, протиправне діяння
деліктоздатного суб’єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну
відповідальність.
Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конкретний
індивідуальний або колективний суб’єкт у певний час, у певному місці.
Щоб визнати ту чи іншу дію правопорушенням, необхідно встановити, чи має
вона ознаки правопорушення.
До основних ознак правопорушення належать:
суспільна небезпечність (шкідливість), тобто заподіяння шкоди суспільним
відносинам, які охороняються законом (шкода може бути моральною,
матеріальною чи фізичною);
правопорушенням може бути тільки діяння – дія чи бездіяльність. Думки,
переконання, бажання, настрої, світогляд, соціальні або особисті
властивості не є правопорушеннями і відповідно не можуть виступати як
підстави юридичної відповідальності;
протиправність діяння, тобто це діяння повинно безпосередньо порушувати
конкретну норму права. Діяння, не врегульовані законодавством не
вважається правопорушенням;
винність діяння, тобто умисного чи необережного ставлення особи до
вчиненого діяння і його наслідків. Про винність говорять тоді, коли
особа повинна була обрати варіант поведінки, але вчинила всупереч праву;
деліктоздатність суб’єкта, який вчинив правопорушення, тобто він за
віком і станом психічного здоров’я усвідомлює характер своїх дій, керує
ними та передбачає їх наслідки;
юридичне карне діяння, тобто за його вчинення передбачається певні вид і
міра юридичної відповідальності;
причинний зв’язок між діянням і соціально небезпечними наслідками, що
наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими
причинами.
Відсутність хоча б однієї з названих вище ознак не дозволяє розглядати
діяння, як правопорушення. Ознаки правопорушення повинні аналізуватись у
сукупності, системно.
2. Види правопорушень.
Міжнародне правопорушення.
Залежно від ступеня суспільної шкідливості чи небезпеки правопорушення
поділяють на злочини і проступки. 4.1. ст.П Кримінального кодексу
України дає поняття злочину.
Злочин – це передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне
діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.
Зі злочинами пов’язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони
посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні
й особисті права людини. Злочинами є тільки кримінальні правопорушення.
Проступок має зовнішню схожість зі злочином, але він має меншу ступінь
суспільної небезпеки.
Проступок – це суспільно шкідливе протиправне винне діяння (дія або
бездіяльність), що порушує приписи інших, крім Кримінального кодексу,
норм права.
Проступки діляться на такі види:
адміністративні – це правопорушення, які посягають на державний чи
громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на
встановлений порядок управління;
дисциплінарні – це правопорушення, які посягають на трудову, державну,
військову, навчальну та інші види дисципліни;
цивільні – це правопорушення, що здійснюються у сфері майнових і
особистих немайнових відносин.
Поряд із національним правом держав існує і міжнародне право. Порушення
його норм є міжнародними правопорушеннями (деліктами), які породжують
міжнародно-правову відповідальність, тобто обов’язок правопорушника
(деліквента) відновити порушений правопорядок і відшкодувати спричинені
збитки.
Отже, міжнародне правопорушення – це свідома і неспровокована поведінка
суб’єкта міжнародних відносин, внаслідок якої сталося порушення
міжнародного правопорядку.
За характером наслідків і ступенем суспільної небезпечності серед
міжнародних правопорушень розрізняють: найтяжчі (злочини проти людства),
серйозні та ординарні.
Злочини протії людства – це найтяжчі міжнародні правопорушення, які
ставлять під загрозу загальний мир і безпеку держав і народів. Поняття і
класифікація цих злочинів закріплені у статутах Нюрнберзького (ст. 6) і
Токійського (ст. 5) міжнародних військових трибуналів, створених після
Другої світової війни для покарання головних німецьких та японських
воєнних злочинців.
Згідно з положеннями і принципами цих статутів, що були підтверджені
спеціальними резолюціями Генеральної Асамблеї ООН від 1 І грудня 1946 р.
та від 21 листопада 1947 p., злочини проти людства поділяють на три
основні групи: злочини проти миру, воєнні злочини та злочини проти
людяності.
Злочини проти миру – це планування, підготовка, розв’язування та ведення
агресивної війни, участь у загальному плануванні чи змові, спрямовані на
здійснення будь-яких із згаданих вище дій тощо.
Воєнні злочини – це порушення законів і звичаїв ведення війни.
Наприклад, використання забороненої зброї; безглузде, невиправдане
військовою необхідністю руйнування населених пунктів; використання дітей
як військової сили; вбивства військовополонених чи знущання над ними;
вбивства заручників тощо.
Злочини проти людяності – це посягання на загальновизнані права і
свободи людини. Наприклад, убивства, знущання, перетворення на рабів,
заслання та інші жорстокі дії, вчинені щодо цивільного населення
окупованої території; переслідування з політичних, расових чи релігійних
мотивів; посягання на загальновизнані права і свободи людини.
Одним із найнебезпечнішнх злочинів проти людяності є геноцид, тобто дії,
що чиняться з наміром знищити цілком або частково певну національну,
етнічну, расову або релігійну групу як таку, у тому числі: вбивство
членів такої групи; заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень або
спричинення розумового розладу; навмисне створення для певної групи
таких життєвих умов, які розраховані на її цілковите або часткове
фізичне знищення; заходи, спрямовані на те, щоб запобігти народжуваності
дітей у середовищі такої групи тощо.
Серйозні міжнародні правопорушення – це такі порушення норм міжнародного
права, які хоча безпосередньо і не ставлять під загрозу загальний мир та
безпеку держав і народів, але зачіпають їхні істотні інтереси.
Наприклад, радіоактивне забруднення навколишнього середовища, порушення
свободи відкритого моря (державне піратство), передача ядерною державою
ядерної зброї неядерній державі, виробництво і накопичення забороненої
зброї і т.д.
Ординарні міжнародні правопорушення – це такі порушення
міжнародно-правових норм, які зачіпають інтереси окремих держав і
народів. Наприклад, порушення угоди про розподіл водних ресурсів
прикордонної річки.
Від міжнародних правопорушень слід відрізняти недружні акти, спірні
ситуації і злочинні вчинки окремих фізичних осіб проти міжнародного
права.
Недружній акт – це така умисна поведінка держави, яка спрямована проти
інтересів іншої держави, але при цьому не порушує міжнародного права.
Наприклад, підвищення митних податків.
Спірна ситуація – це така ситуація у розвитку міжнародних відносин, коли
між державами з певних питань виникли суперечності, але порушення
міжнародного правопорядку з їхнього боку немає.
Злочинні вчинки окремих фізичних осіб проти міжнародного права – це такі
дії окремих фізичних осіб, які заборонені нормами національного права
держав і боротьба з якими ведеться також відповідно до міжнародних угод
та загальновизнаних міжнародно-правових звичаїв. Наприклад, до таких дій
належать піратство, тероризм, наркобізнес, виготовлення і продаж
іноземної валюти тощо.
Для того щоб те чи інше конкретне діяння було
визнано
правопорушенням, необхідно, щоб воно відповідало певним у законі
ознакам.
Вони дозволяють відмежовувати правопорушення від порушень
інших
соціальних норм і утворюють поняття “склад правопорушення”.
^?
h
h
h
h
h
h
h
h
„
yyyy`„
„
yyyy`„
„
yyyy`„
h
h
h
h
?????об’єктивного і суб’єктивного характеру, за наявності яких
суспільно небезпечне діяння визнається конкретним правопорушенням.
Склад правопорушення включає чотири елементи:
об’єкт;
об’єктивну сторону;
суб’єкт;
суб’єктивну сторону.
Об’єкт правопорушення – це ті суспільні відносини, які охороняються
нормами права і на які посягає дане правопорушення.
Об’єктивна сторона правопорушення – це зовнішнє вираження протиправного
діяння, яке посягає на об’єкт, що охороняється нормами права, завдає
йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Вона містить: дію чи
бездіяльність, суспільно небезпечні та шкідливі наслідки, причинний
зв’язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обставини та ситуацію
скоєння правопорушення. Тобто об’єктивна сторона описує як здійснене
правопорушення.
Суб’єкт правопорушення – це деліктоздатна фізична чи юридична особа.
Рівень деліктоздатності фізичної особи залежить від її віку, стану
фізичного та психічного здоров’я, посади та інших обставин. Фізичних
осіб поділяють на громадян, осіб без громадянства та іноземних громадян,
[снують також поняття „приватна особа”, „посадова особа”, „службова
особа”, „спеціальний суб’єкт”.
Слід зазначити, що суб’єктами ряду видів правопорушень можуть бути не
тільки фізичні особи, а й державні та громадські органи, організації,
але бони не можуть бути суб’єктами злочинів.
Суб’єктивна сторона правопорушення – це внутрішнє психологічне
ставлення суб’єкта до вчиненого протиправного діяння та його наслідків.
Тобто суб’єктивна сторона описує, чому вчинене правопорушення.
Ознаками суб’єктивної сторони є вина правопорушника, мотив та мета
вчинення правопорушення.
Під виною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею
суспільно небезпечного діяння і суспільно небезпечних наслідків у формі
умислу або необережності.
Умисел поділяється на прямий і непрямий.
Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер
свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх
настання.
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний
характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і
хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Необережність при скоєні правопорушення має місце тоді, коли особа
передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але
легковажно розраховувала на їх запобігання, або не передбачала
можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх
передбачити.
Залежно від вольового критерію розрізняють такі види необережності, як
самовпевненість і недбалість.
Мотив – це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і
спонукають її до вчинення правопорушення.
Мета – це уявлення особи, котра скоює правопорушення, про бажаний
результат, до якого вона прагне.
Мотив і мета близькі за значенням. Якщо мотив показує чим керується
особа, яка вчиняє правопорушг аня, то мета показує те, до чого прагне
суб’єкт правопорушення.
4. Юридична відповідальність (поняття і поділ).
Одним із основних засобів забезпечення правомірної поведінки та боротьби
з правопорушеннями с юридична відповідальність. Юридична
відповідальність установлюється компетентними органами держави і
пов’язана із здійсненням державного примусу. Юридична відповідальність є
наслідком правопорушення.
Юридична відповідальність – це передбачене законодавством і застосоване
до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення.
Юридична відповідальність поділяється на:
перспективну (позитивну);
ретроспективну (негативну).
Позитивна юридична відповідальність – це сумлінне виконання своїх
обов’язків громадянським суспільством, правовою державою, колективом
людей та окремою особою.
Ретроспективна юридична відповідальність – це специфічні правовідносини
між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що
характеризуються засудженням протиправного діяння і суб’єкта
правопорушення, покладення на останнього обов’язку витерпіти позбавлення
і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру
за скоєне правопорушення.
5. Ознаки юридичної відповідальності.
Юридична відповідальність характеризується певними ознаками:
виникає тільки при наявності правопорушення;
основною підставою юридичної відповідальності є склад правопорушення;
передбачає примусове позбавлення правопорушника певних соціальних благ
(особистих, майнових або духовних);
притягнення до юридичної відповідальності здійснюється спеціально
уповноваженими на це особами і тільки у відповідності із процесуальними
нормами;
визначена нормами права як один із видів державного примусу, у формах
каральних і правовідновлюючих заходів;
завжди пов’язана з оформленням визначених правових приписів, які
пов’язані з юридичною відповідальністю;
суворою регламентацією заходів державного примусу у нормах права.
6. Види юридичної відповідальності.
Залежно від того, до якої галузі законодавства належіть правова норма,
що порушена, який вид правопорушення вчинено (злочин, поступок)
розрізняють і види юридичної відповідальності:
кримінальна відповідальність полягає у застосуванні заходів
кримінального покарання до фізичних осіб, винних у скоєні злочину. Вона
передбачається Кримінальним кодексом і застосовується тільки в судовому
порядку;
адміністративна відповідальність полягає на накладені на винних фізичних
та юридичних осіб адміністративних стягнень за адміністративні
правопорушення (тобто проступки). Застосовується судами та органами
державного управління до осіб, які не підпорядковані їм по службі;
цивільна відповідальність полягає у накладені цивільно-правових стягнень
на фізичну чи юридичну особу за порушення договірних зобов’язань,
заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також порушення
особистих майнових прав;
4) дисциплінарна відповідальність полягає у
накладенні адміністрацією підприємств, установ, організацій
дисциплінарних стягнень на працівника за вчинення дисциплінарних
проступків, як правило, за порушення правил внутрішнього розпорядку.
Конституційна відповідальність – це відповідальність державного органу
або посадової особи за порушення Конституції або конституційного
законодавства. Наприклад, імпічмент, тобто особлива процедура виявлення
недовіри президенту або міністру, висловлена парламентом, що зумовлює
його відставку; розформування державного органу; визнання виборів
недійсними; відкликання депутата тощо. Ця відповідальність може
реалізовуватись як у процесі конституційно-правових відносин, наприклад
імпічмент, розформування органу, так і через норми інших галузей права.
Наприклад, якщо у діях особи, що порушила конституційну норму, є склад
злочину, то така особа має бути притягнута і до кримінальної
відповідальності за його скоєння.
Міжнародно-правова відповідальність. Настає за порушення норм
міжнародного права і може передбачати політичні, економічні та воєнні
санкції.
Докладна характеристика кожного з цих видів юридичної відповідальності
дається у відповідних розділах підручника, присвячених конкретним
галузям права.
Якщо внаслідок дисциплінарного проступку завдано майнову шкоду, то
застосовується також матеріальна відповідальність, що полягає
в обов’язку повністю або частково відшкодувати завдану шкоду.
Крім галузевого, існує ще один поділ юридичної відповідальності на види.
Критерієм цього поділу є органи, які уповноважені накладати
відповідальність.
Зокрема розрізняють:
відповідальність, яку накладають органи державної влади;
відповідальність, яку покладають на правопорушника судові й інші органи
юрисдикції;
відповідальність, до якої правопорушник притягується
адміністративними органами (органами державного управління).
Таким чином, всі види юридичної відповідальності вирішують одні й ті ж
завдання, виконують одні й ті ж функції, мають єдину кінцеву мету, а
саме: ліквідація правопорушень у суспільстві.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
