Проект житлового приміщення двохкімнатної квартири (дипломна)

Дипломна робота

на тему:

Проект житлового приміщення двохкімнатної квартири

Зміст

Вступ 3

Розділ І. Ретроспектива розвитку інтер’єру

1.1 Історія розвитку інтер’єру 9

1.2 Розвиток дизайну 12

1.3 Характеристика дизайну 13

Розділ II. Композиційні засади проектування інтер’єру

2.1 Композиція в оформленні інтер’єру 15

2.2 Роль кольору в інтер’єрі 18

Розділ III. Етапи проектування об’єкту

3.1 Дизайнерське рішення 24

3.2. Кухня 27

3.3 Спальня 27

3.4 Ванна кімната 28

3.5 Коридор 28

Розділ IV. Матеріали для оздоблення інтер’єру квартири

4.1. Фарби, клеї, шпаклівки 29

4.2. Паркет 37

4.3. Гіпсокартон 44

Розділ V. Економічна частина

5.1. Розрахунок витрат матеріалів, затрачених на спальню 49

5.2. Розрахунок витрат матеріалів, затрачених на кухню 51

5.3. Розрахунок витрат матеріалів, затрачених на коридор 53

5.5. Розрахунок витрат матеріалів, затрачених на санвузол 55

Розділ VI. Заходи пожежної безпеки та охорона праці

6.1. Комплекс заходів та засобів щодо забезпечення пожежної

безпеки об’єкта 57

6.2. Система запобігання пожежі 59

6.3. Система протипожежного захисту 63

Висновок 66

Література 68

Додатки 69

Вступ

Дизайн за своєю природою є універсальним (двояким): з одного боку, як
мистецтво, з іншого, як технічний витвір. Звертаючись до об’єктивних
законів розвитку техніки і враховуючи загальні утилітарні потреби людей,
дизайнери мають справу з загальнолюдськими інтернаціональними
особливостями предметного світу. Але, з іншого боку, вони включені в
конкретну систему виробництва і розподілення, працюють над речами, які
мають товарну цінність, зачіпають складні соціально-естетичні механізми
формування ідеалу, функціонування художньої культури.

Якщо художник зайнятий в тих галузях промисловості, які пов’язані з
використанням прикладного мистецтва і ремесел, де обробка виробів
ведеться ручним способом, він є дизайнером тільки в тому випадку, коли
створені за його рисунками або моделями речі випускаються значним
тиражем, надходять у продаж і не вважаються його особистою роботою.

Задачі дизайну не обмежуються тільки покращенням зовнішнього вигляду
предметів, а включають і всесторонне опрацювання структурних зв’язків
між предметами, що надають предметному середовищу необхідної
функціональної композиційної єдності.

Спроби визначення дизайну продовжуються. Одним із важливих питань при
визначанні суті дизайну є питання про співвідношення дизайну з іншими
видами мистецтва, про те, як дизайн може входити у сферу художньої
творчості.

Дизайнери, як і інженери-конструктори, працюють над формою промислових
виробів, які виготовляються серійно, використовуючи при цьому арсенал
художніх засобів формоутворення. Іншими словами, інженер, спираючись на
свій «технічний» розум, може виконувати роботу дизайнера. Часто буває,
коли дизайнер бере на себе функцію інженера, проробляючи технічні
деталі, спираючись на так зване неупереджене судження, на свою художню
інтуїцію.

Якби у сфері інженерного конструювання можна було логічно прийти до
нової форми виробу і конструкції, коли б виріб був повністю незалежним
від наявних матеріальних ресурсів, від трудових навичок людей і традицій
виробництва, а споживачі завжди відповідали б ідеальній моделі, тоді
з’явилась би можливість повного поєднання проектного конструювання і
дизайну. Однак в дійсності ще далеко все не так. Навіть у найскладніших
з технічної точки зору галузях проектування, суворо детермінованих
зовнішніми умовами, існує багато варіантів рішень. Прикладами можуть
бути різноманітні форми літаків, автомобілів, електронної техніки.
Дизайн і тому стає необхідним, що він використовується як механізм
регулювання зв’язків між окремими елементами виробництва і виникаючими в
ньому відповідностями.

Була поширена думка, що дизайн (на відміну від художньої творчості)
пов’язаний тільки з серійними формами і їх промисловою обробкою. Ми
знаємо, що це було тільки тоді, коли нову професію хотіли відділити від
ремесла з його примітивним виробництвом і від прикладного мистецтва, де
найважливішим є унікальність окремих рішень. Однак у практиці дизайнерів
є не тільки серійний виріб. Вони працюють над формою і конструкцією
унікальних технічних приладів для освоєння космосу і складних виробів з
мінімальним застосуванням промислової обробки (так зване виконання
унікального дизайну). Дизайнерів і тих, хто користується їх виробами,
цікавить, в першу чергу, функціональна і естетична якість, а не те, як
вони були виготовлені: серійно чи індивідуально. Адже є такі прилади і
цілі комплекси нової апаратури, які виготовляються принципово в одному
екземплярі, але по суті є значущими віхами в розвитку техніки і дизайну.

Все це означає, що принципи дизайну не можуть бути виведені тільки із
системи виробництва подібно до того, як уява про критерії форми
предметного оточення не можуть бути виведені із візуально обраних
уявлень. Дизайн виростає із єдності сфери виробництва і споживання,
займаючи особливе місце в ряді інших видів художньої творчості.

Як же працюють дизайнери? Вихідними в творчості є специфіка
використовуваних матеріалів і закономірностей формоутворення, які
підпорядковуються суворим законам природи (законам механіки, оптики,
кольорознавства і ін.). Але дизайнери ставлять перед собою відповідну
мету: співставити безкінечні різновиди технічних форм, які породжені
зовнішніми об’єктивними причинами і підпорядковані законам природи, з
особливими сприйняттями їх людьми, з визначеною технологією такого
сприйняття. Тоді на місце хаосу форм приходить упорядкована система, в
середині якої знаходиться людина. Дизайнери старанно враховують і самі
впливають на вдосконалення здібностей людини сприймати предметне
оточення. Для цього багато уваги слід приділяти вивченню механізмів
емоційного і естетичного сприйняття, включаючи і знання психології.

Однією з важливих проблем у дизайні є визначення того, на якому етапі
створення речі або комплексу речей будуть сформульовані дизайнерські
завдання, що дуже важливо для технічного пошуку і організації
виробництва, в тому числі і для відкриття та застосування нових, не
існуючих раніше матеріалів і способів їх обробки, видів конструкцій та
ін.

Зміна і покращення існуючого предметного середовища поєднується з
винаходом, з передбаченням, причому не тільки в технічному, а й у
художньому плані. Тому виникає необхідність включати художників у склад
проектних організацій. Художнє сприйняття принципово цілісне, і тільки
художник здатний наочно поєднати в своєму сприйнятті утилітарні та
естетичні параметри речі. Він володіє даром образного передбачення,
художнього моделювання матеріального середовища в умовних формах і
матеріалах (макети, ескізи, експериментальні пошуки форм).

Художник має добре розвинену зорову пам’ять, що допомагає йому швидко і
успішно асимілювати нові, ще не відомі форми в художній і духовній
культурі. Саме в дизайні моделюється і деталізується емоційне відношення
людей до нової технічної реальності, яка вимагає великих затрат
матеріальних і людських ресурсів. Суцільний образ такої реальності,
створюваний художником, потребує ще розчленування на складові елементи,
перекладу їх на мову техніки і економіки управління виробництвом, без
чого він залишається лише утопічним передбаченням майбутнього. Тому цим
і пояснюється посилення уваги в дизайні до усестороннього
експериментального і загальнотеоретичного прогнозування, заснованого на
системному підході до явища. На відповідному етапі розвитку дизайну ця
тенденція знайшла вираження в теоріях «тотального проектування
середовища». Весь тотальний світ охоплювався розумно, до нього підходили
на одному систематичному ключі. Дизайн сприймається як антипод хаосу і
рівночасності у створенні середовища, утверджуючи цінність лиш найбільш
«коротких» і тому лаконічних форм. А завдяки тому, що в масовому і
серійному виробництві будь-які закладені в нього форми і типорозміри
одержують значні тиражі і широко розповсюджуються в житті, ці предмети
набирають рис відповідного стилю. Тому і проблеми стилю в дизайні стали
вирішуватись дещо по-іншому, ніж в інших видах художньої творчості. Вони
пов’язанні з вивченням можливої лаконічної мови форм, його модульності з
акцентами на головні смислові форми, на використанні стереотипів
мислення візуальних знаків. У дизайні більше ніж в решті видах художньої
творчості проблеми стилю виявились пов’язаними з проблемами стилізації,
свідомого перенесення рішень, логічних і функціонально виправданих у
своїх межах форм, на речі і явища зовсім іншого характеру. Так, успіхи
авіації з її аеродинамічними формами призвели до виникнення обтікаючого
стилю, а підкреслена технічність сучасної електронно-обчислювальної
техніки і радіоапаратури використовується як модна форма в сучасній
побутовій техніці.

Спеціалізація, або стайлінг, як її називають у дизайні, не несе в собі
негативних якостей. Вона використовується тільки для зміни технічних
форм, для підкреслення їх ефективності. Але, звичайно, найчастіше
стайлінг стає знаряддям комерційного підходу до проектування речей, які
розглядаються перш за все як товар і є регулятором в системі
товарообігу, впливаючи на споживчі переваги. Для роботи з невиправданою
стилізацією дизайну художники вивчають споживчі і
функціонально-естетичні норми відношення людей до підкреслено сучасного
і спадкового, з минулого, предметного оточення.

Співвідношення між обраною стилізацією форм і об’єктивно-функціональними
рішеннями в дизайні неоднозначні. Адже функціональні підходи в дизайні
можуть бути орієнтовані на ті ж складові і стилістичні норми та переваги
на вимоги торгівлі, тобто враховуючи культурно-історичну ситуацію свого
часу. І все те, що створювалось художниками абсолютно щиро, у вигляді
вічних, об’єктивно-функціональних форм, через деякий час вже
сприймається як локальний стиль, зовнішня прикмета минулого історичного
періоду, а умови, які здавались художникам об’єктивними, по суті справи
були результатом вимог виробництва і економіки.

Щоб зрозуміти ситуацію, дизайнери користуються деякими
техніко-економічними і соціально-психологічними дослідженнями, моделюють
за допомогою свого художньо-образного мислення типи можливих споживачів,
спостерігають поведінку людей у великих і малих колективах. Все це
необхідно для прогнозування середовища майбутнього, для реального
утвердження нових форм і потреб, які оберігають зв’язок з історичними
традиціями формування матеріальної культури. Проте було б несправедливо
приписувати дизайну рішення всіх проблем формування матеріального
середовища. Адже таку мету ставить перед собою і архітектура, з якою
дизайн постійно і тісно пов’язаний. Коли професія дизайнера була ще
маловідома, дизайнерів часто називали «архітекторами виробів
промислового виробництва». Працюючи над конструкцією, функціональним
призначенням і зовнішнім виглядом предметів, дизайнери дійсно нагадують
архітекторів, які займаються подібними завданнями проектування
інтер’єрів, малих архітектурних форм.

Сьогодні вже немає сенсу сперечатися щодо того, куди віднести дизайн: до
мистецтва чи до техніки. Усі нарешті дійшли висновку, що дизайн – це
самостійний напрям проектної діяльності промислових виробів з усіма
притаманними йому атрибутами: історією, теорією, практикою, які
пов’язані з мистецтвом і технікою. Проте питання, як і чого навчати
майбутнього фахівця-дизайнера, своєї актуальності ще не втратило.

Розділ І. Ретроспектива розвитку інтер’єру

1.1 Розвиток інтер’єру.

На протязі всієї історії розвитку культури людина прагнула прикрасити
своє життя, зробити красивими всі необхідні їй предмети – одяг, житло,
посуд.

В наш час з особливою пристрастю входять поняття, як художник і
суспільство, краса і користь, творчість і потрібність. Важливо, щоб усе,
що нас оточує, несло в собі красу і потрібність як необхідну умову життя
цивілізованого суспільства.

Це стосується і декоративно-оформлюваного мистецтва: своїми специфічними
виразними способами декоративне мистецтво разом з архітектурою формують
внутрішній світ людини, її погляди, культуру, мораль, життєві принципи.

Художник все інтенсивніше працює над проблемою середовища, комплексного
її вирішення в синтезі з архітектурою. Коли ми говоримо про житлове
середовище, про інтер’єри суспільних будов, то маємо на увазі не тільки
єдність звичних і красивих виробів. Середовище – це не тільки
матеріальне поняття, це – простір, наповнений взаємовідносинами людей,
це єдиний духовний і матеріальний світ.

Якщо в минулому використання декоративного мистецтва в інтер’єрах
суспільних будов частіше всього були стихійними, то в даний час ще на
стадії проектування художники і архітектори реалізують не тільки рішення
загальної теми, зв’язаної з призначенням будови в цілому, а і
використовують найбільш виразні форми різних видів декоративного
мистецтва.

Архітектори, будівельники, художники, скульптори, майстри прикладного
мистецтва, спираючись на досягнення будівельної науки і техніки,
підвищують художній рівень обробки приміщень. При цьому в інтер’єрі
широко використовують як традиційні – камінь, дерево, кераміка, скло,
так і сучасні матеріали – наприклад, полімер. Вибираючи для обробки той
чи інший матеріал, архітектори прагнуть до створення єдиної композиції
інтер’єра, сполучення матеріалів з призначенням приміщень. Специфіка
інтер’єрів громадських закладів дозволяє широко використовувати в їх
оформленні оригінальні композиційні рішення, твори
монументально-декоративного і прикладного мистецтва, художні меблі.
Можна привести безліч прикладів будівель, де в інтер’єрі всі елементи
повністю відповідають функціональним завданням. Це Палац культури
“Україна” в Києві, Кремлівський палац з’їздів у Москві.

Архітектурні рішення інтер’єру – це складне сполучення архітектурної
форми, конструкції, простору, масштабу, пропорцій, ритму, кольору і
світла, направлене на повне виявлення громадських ідей і максимально
відповідає функціональному призначенню приміщень.

Первісна людина мало часу і сил віддавала творчості, вся енергія йшла на
боротьбу із стихією, голодом, ворожими племенами. Людина була перш за
все мисливцем, її художня творчість навіяна навколишньою природою,
багатим тваринним світом. Печерний інтер’єр складали шкури звірів,
коріння, камені, на яких грілися біля багаття, приймали їжу.

Первісні люди прикрашали своє житло, тобто печери, розписами на стінах.
Головними мотивами зображень, що часто покривають обширні площини, є
наповнені життям і рухами окремі фігури великих тварин, що є об’єктами
полювання. Точні, легкі контури ліній починають відігравати важливу
роль, на перший план виступають сміливо і точно покладені
загальнокольорові плями, нанесені охристою фарбою: червоною, коричневою,
чорною і жовтою. Зустрічається таке накладання фарб одна на одну, яке
створює вигляд об’єму.

З часом у людини з’явилося бажання прикрасити своє житло. Архітектурні
пам’ятки свідчать про те, що вже в стародавній Греції будівельники
турбувалися про оформлення інтер’єру. При оформленні внутрішніх
просторів використовувались штукатурка дерева для стін, мозаїчна
підлога. Для суспільних споруд використовується позолота, інкрустація із
золота і глазурі на мармурі, пластини із чеканної міді, стрункі вази,
амфори із кераміки, на яких зображені різні сцени із життя людей, які
прикрашають інтер’єри стародавніх греків.

В Греції створюється архітектурний ордер – строгий художньо осмислений
порядок розміщення частин споруди.

Для кожної будівлі грецький зодчий вибирав особливе місце і так будував
свою споруду, що вона органічно зливалася з природою, доповнювала її,
виростала із неї. Природний мармур був основним будівельним матеріалом.

У стародавньому Єгипті стіни будівель покривали малюнками. Особливо
інтенсивно і якісно з використанням дорогих матеріалів оформлялись
культові споруди. Храми виділялись від зовнішнього світу масивними
високими стінами. Величність храмів вражала глядача своїм оздобленням.

У стародавньому Римі будуються купольні покриття, що вражають своєю
величчю. Розвивається монументальний живопис, обробка каменем і
інкрустація, архітектурні твори прикрашають скульптурою.

Особливо розкішно відзначається інтер’єр Візантії: мармуровий набір,
розписана штукатурка, мозаїка.

Унікальне мистецтво Київської Русі. Прекрасна Київська “Софія”, Золоті
ворота, які донесли до нас прекрасні зразки сакрального мистецтва, яка є
синтезом багатьох видів декоративного мистецтва.

Прекрасні приклади оформлення’ інтер’єру, особливо світського залишили
нам Бароко і Класицизм.

Український народ будував своє житло не із дорогих матеріалів, а з
каменю, цегли. Та яке б не було просте житло, а українці із своїм
внутрішнім прагненням краси також намагалися прикрасити своє житло. Це і
розписані печі, і стіни на Сході, печі кахлю та ліжники в горах, які
кожен по-своєму створювали затишок.

1.2. Розвиток дизайну.

Виникнення дизайну пов’язано з розвитком промисловості наприкінці ХІХ
ст., коли вузька спеціалізація виробництва призвела до руйнування
універсальності творчих сил людини та, як наслідок, до втрати естетичної
цінності предметів, які вироблялися промисловим способом.

У 1851 р. у Лондоні відбулася промислова виставка, враження від якої
висловив один з її відвідувачів: «Незважаючи на розвиток науки і
техніки, успіхи цивілізації у художній справі поступаються досягненням
минулих сторіч. Таке ж ганебне визнання напрошується від зіставлення
сучасних виробів з виробами наших предків. При всьому технічному
прогресі наші вироби поступаються їм за формою та навіть за їх
практичною пристосованістю та доцільністю».

Цим відвідувачем був Г. Земпер, засновник технічної естетики. Через
шість років відомий англійський теоретик та соціолог Д. Рескін відзначив
з цього приводу: «Те, що створюється поспішно, вмирає також поспішно;
те, що коштує всього дешевше, у підсумку виявляється найдорожчим», –
зафіксувавши у даному висловлюванні зв’язок між доцільністю, корисністю
та красою. Отже, виникнення дизайну пов’язано з власне процесом розвитку
людської цивілізації. З самого свого виникнення дизайн орієнтувався на
досягнення єдності трьох принципів: корисності, зручності та краси.

Розробку даних принципів здійснив Г. Земпер, який у 1860- 1863 pp.
написав працю «Стиль у технічних та тектонічних мистецтвах, або
Практична естетика», де сформулював фундаментальний закон дизайну: форма
предмета повинна залежати від його функції у людській практиці,
матеріалу виготовлення та технології виробництва, а також визначатися
рівнем соціально-історичного розвитку суспільства.

У нашій країні ідеї дизайну набули розвитку на початку XX ст., що
пов’язано з діяльністю Страхова, Енгельмейера, Столярова та ін. У 1920
р. були створені перші організації, які спеціально займалися розробкою
дизайнерських проблем – Всеросійські художньо-технічні майстерні. У
1962p. був створений ВНДІТЕ – Всесоюзний науково-дослідний інститут
технічної естетики. Цей центр дизайнерської теорії та творчості мав
філії в багатьох містах (наприклад, у Харкові), а на великих
підприємствах працювали спеціальні художньо-конструкторські бюро.
Водночас були організовані перші спеціальні вищі та середні навчальні
заклади (наприклад, Харківський художньо-промисловий інститут, нині –
Харківська державна академія дизайну і мистецтв, яка є головним закладом
підготовки дизайнерських кадрів України), де розпочалася підготовка
фахівців такого профілю.

1.3 Характеристика дизайну.

У 1964 р. на міжнародному семінарі дизайнерів у Бельгії було прийнято
таке визначення дизайну:

Дизайн – це творча діяльність, метою якої є виявлення формальних якостей
промислових виробів. Ці якості включають і зовнішні особливості виробів,
але головним чином – структурні та функціональні взаємозв’язки, які
перетворюють вироби в єдине ціле як з точки зору споживача, так і з
точки зору виробника.

Таким чином, були виділені головні специфічні особливості дизайну як
різновиду естетичної діяльності.

Сучасні принципи дизайну – поєднання в цілісній структурі і гармонійній
формі всіх суспільно-необхідних якостей об’єкта, що проектується.
Основними робочими категоріями дизайнерського проектування є образ,
функція, морфологія, технологічна форма, естетична цінність.

Здійснення ідеї створення цілісного об’єкта потребує глибокого знання
основних законів і тенденцій розвитку економіки, виробництва,
споживання, а також розуміння духовних потреб суспільства. Тому дизайн
базується на наукових основах моделювання об’єкта, поєднує наукові
принципи з художніми в проектному образі.

Теоретичною базою сучасного дизайну є технічна естетика – наукова
дисципліна, яка комплексно вивчає соціальні, естетичні, функціональні,
ергономічні і технічні аспекти формування предметно-просторового
середовища і складає науково-методичні основи дизайну.

Мета дизайну (художнього конструювання) полягає у формуванні
гармонійного предметного середовища, яке найбільш повно задовольняє
матеріальні та духовні потреби людини.

Основне призначення дизайну полягає в тому, щоб створювати предмети
промислового виробництва, які здатні «по-людському ставитися до людини»,
тобто були гідними посередниками між виробником та споживачем. Дизайн
призначений здійснювати масову культурно-естетичну комунікацію, щоб
передати через предмети побуту, засоби виробництва, речі повсякденного
використання певний тип естетичного смаку. Дизайн пов’язує в одне ціле
матеріальну та духовну культуру суспільства, забезпечуючи цілісність
цивілізації. Дизайн охоплює і діяльність дизайнера, і результати його
праці -предмети, що пройшли художньо-конструкторську розробку, і
особливий метод проектування – художнє конструювання, і власну теорію –
технічну естетику – науку, яка досліджує проблеми створення гармонійного
предметного середовища.

Художнє конструювання як метод дизайну передбачає висунення нової
художньо-проектної ідеї та розробку нової функціональної структури,
раціональне втілення цієї ідеї та гармонійне, виразне стилістичне
оформлення предмета.

Предмети, які є результатом діяльності дизайнера, повинні бути
функціональними, а саме: досконало виконувати своє практичне
призначення; бути зручними та безпечними під час експлуатації, тобто
задовольняти вимоги ергономіки; бути естетично виразними, тобто мати
інформаційно-виражальну форму і бути цілісними композиційне.

Розділ II. композиційні засади проектування ІНТЕР’ЄРУ

Інтер’єр – відносно замкнуте і організоване у функціонально-естетичному
відношенні простору в середині будинку.

Інтер’єр – складова частина архітектури. Під інтер’єром розуміється
оформлення внутрішніх приміщень в будові, квартирі.

Мистецтво інтер’єру – це способи створення виразного внутрішнього
середовища будови. Організація простору будови залежить від їх
призначення (житлові, суспільні, виробничі, навчальні та ін.) і
підкоряються загальним вимогам, закономірностям (психофізіологічним,
соціальним, будівельним).

Проектування інтер’єру здійснюється за допомогою архітектурних і
будівельних креслень, найважливіші з яких наступні: план –
горизонтальний розріз будови з показом стін і перегородок, обладнання і
меблі, плафон – проекція стін із світильниками, розгортки – фасад кожної
стіни, перспектива – умовне зображення загального виду інтер’єру.

Рішення інтер’єру включає в себе функціональні і естетичні завдання. При
цьому велику роль відіграє художньо-декоративне мистецтво, яке повинно
гармонійно синтезувати масштабність, пропорції, ритм, фактуру, рельєф,
колір і світло для створення найбільш естетичного сприймання
архітектурно-художньої композиції, задуманої архітектором і художником.
Художньо-декоративне мистецтво – це не прикрашування, а розумне
використання художніх засобів.

2.1 Композиція в оформленні інтер’єру.

Слово “композиція” в перекладі з латинської означає з’єднання, зв’язок,
побудова. Розрізняють три основних види композиції: фронтальну, об’ємну
і глибинно просторову. Такий розподіл в якійсь мірі умовний, так як на
практиці ми маємо справу з поєднанням різних видів композиції.

Характерною ознакою фронтальної композиції є розподіл в одній площині
елементів форми в двох напрямах по відношенню до глядача -вертикальному
і горизонтальному.

Об’ємна композиція являє собою форму, що має відносно замкнуту поверхню
і що сприймається з усіх сторін. Виразність і якісність сприйняття
об’ємних композицій залежать від взаємозв’язку і розміщення їх
елементів, від точки зору. Виразність і якісність форми залежить також
від висоти горизонту. В процесі сприйняття об’ємної форми при низькому
горизонті виникає враження її монументальності. З приближениям глядача
до предмету збільшується перспективне скорочення його граней. Об’ємна
композиція завжди взаємодіє з навколишнім середовищем.

Глибинно-просторова композиція складається з матеріальних елементів,
об’єктів, поверхонь та простору, а також інтервалів між ними.

Одним із найважливіших засобів приведення різноманітних елементів форми
до єдності, упорядкування їх розташування є ритм, який притаманний
різноманітним явищам і формам природи, трудовим процесам і т.д.

Ритм – це рівномірне чергування розмірених елементів, порядок поєднання
ліній, об’ємів, площин. Ритм діє на наші почуття. Ми сприймаємо не
тільки оком, але й на слух. Ритм притаманний і статичним предметам.
Наприклад, в архітектурних спорудах – ритмічний розподіл вікон по
горизонталі і вертикалі. Ритм можна помітити і в площинному зображенні
(орнамент).

Закономірне чергування об’ємів, граней, а також упорядкована зміна
характерних елементів, форми – все це використовується в якості
специфічного засобу композиції, як для окремих предметів і споруд, так і
для комплексів.

Ритм може бути спокійний і не спокійний, може бути направлений в одну
сторону, або збігатися до центру, направленим як по горизонталі так і по
вертикалі.

Бажане враження від предмета можна досягти правильним використанням всіх
можливостей ритму, продуманим чергуванням елементів, об’ємів, кольорових
плям, як би направляючих рухатись око в співвідношенні з вибраним
ритмом.

Широко використовується кольоровий ритм. Кольоровий ритм створює
своєрідний кольоровий ритм.

Ми не можемо зорово сприймати виріб закінченим, якщо його маси
конструктивно не врівноважені. Воно повинно бути не тільки фізично, а й
зорово стійким. Отже, важливе місце в композиції займає рівновага.

Рівновага – це такий стан форми, при якому всі елементи збалансовані між
собою. Вона залежить від розподілу мас композиції відносно її центру.
Рівновага, як і ритм притаманна рослинному і тваринному світу. Рівновага
об’ємів, або частин любого предмета викликає почуття спокою, упевненості
і стійкості.

Динаміка – це зорове сприймання руху, стрімкості, форми. Динамічна форма
може бути притаманна як нерухомим так і рухомим об’єктам. Динамічність
робить форму активною, помітною, виділяючи її серед інших.

Статика – це стан спокою, рівноваги форми, стійкість у всьому її ряду, в
самій геометричній основі. Статичність вимагає рівних спокійних ліній:
мас, чітких членувань по горизонталі та вертикалі.

Симетрія є одним з важливих засобів досягнення єдності і художньої
виразності форми. Симетрія – принцип організації, де елементи
розташовані правильно відносно осі площини, або центру. Симетрія є
дзеркальна і осьова.

Широко застосовується також асиметрія – розташування елементів, при
якому вісь симетрії відсутня. Асиметрія – принцип організації площини,
який базується на динамічній врівноваженості елементів, на враженні руху
їх в межах цілого.

Симетрія і асиметрія допомагають досягти художньої виразності статичних
і динамічних композицій.

Застосування принципів гармонії в художньому оформленні інтер’єру має
велике значення. Гармонійна композиція полегшує сприйняття естетичної і
змістовної інформації. На принципах гармонії ґрунтується композиційна
побудова шрифтового, ілюстративних матеріалів.

Принципами, які визначають естетичну якість стендів, композиційну
гармонійність, є повторення цілого в його частинах, відповідність
розмірів, рівновага, ритм, пропорції. Принцип повторення цілого в його
частинах полягає в наявності провідної ознаки в елементах композиції.
Він забезпечує послідовність її сприймання й полегшує зміну зон уваги
при переході від одних елементів до інших.

Принцип відповідності розмірів вимагає визначити спільну закономірність
співвідношення частин і цілого в процесі сприймання. Цей принцип
враховують при застосуванні планшетів прямокутної форми із
співвідношенням 2 : 3, 3 : 4, 3 : 5 (близько до золотого перерізу), 9 :
10 (динамічний квадрат).

Принцип рівноваги забезпечує зрівноваження частин і цілого відносно
просторової осі, головним чином по вертикалі, оскільки на сприймання
впливає на земне тяжіння. Найпоширенішим способом забезпечення
зрівноваження стендів є симетричне їх розташування відносно вертикальної
або горизонтальної осі. Така композиція створює враження статичності.
Центральний елемент композиції стає головним.

Також поширеною є асиметрична композиція. Вона дає можливість знаходити
багатоваріантні рішення.

Важливе значення для будь-якої композиції мають такі художні засоби як
пропорція – зв’язки між розмірами і ритм – повторення елементів, зв’язок
відстаней.

2.2 Роль кольору в інтер’єрі.

Колір являється найважливішим фактором формування і сприймання
інтер’єру, фізіологічно, психологічно і естетично впливає на людину
відповідно з функціональним призначенням інтер’єру. Колір може
створюватись штучно: фарбуванням поверхонь і окремих деталей або засобом
обробки матеріалів.

В останньому випадку великий вплив на сприймання кольорових площин
вказує фактура і характер матеріалів. Дзеркальна або глазурна фактура
при падаючому на них світлі відбивають його паралельним пучком світла і
дають світлі бліки. Від матових площин дещо шершавих, світло розсіюється
в різних напрямах.

Світ, який оточує людину, надзвичайно кольоровий. Колір може сприйматися
легким або важким, теплим або холодним, колір може викликати
переживання, збудження або стрес, створити гармонію, він може створювати
чудеса, але здатний призвести до катастрофи.

Встановлено, що деякі кольори сонячного спектра, так звані теплі тони
-червоні, оранжеві, жовті – діють на людину збуджуючи, розширюють
зіниці, прискорюють пульс, викликаючи загальну втому. Другі, так звані
холодні тони – сині, голубі, зелені – заспокоюють, зменшують втому очей.

Під час підбору наближених кольорових плям необхідно врахувати їх
взаємодію один на одного. Так жовтий колір на синьому фоні здається
жовтішим, ніж на червоному. Колір фону також впливає на зорове
сприймання предметів – на світлому фоні предмет сприймається темнішим, а
на темному – світлішим.

В приміщенні можна створити враження простору, використавши світлі
холодні тони. Теплими – червоними, коричневими токами – можна, навпаки,
створити враження звуження простору.

Приміщення, пофарбовані в голубі, сині, зелені кольори, здаються більш
прохолодними, ніж вони насправді, а пофарбовані в оранжеві, жовті, –
більш теплими.

Сучасне кольоробачення потребує цілеспрямованого кольорового оформлення
інтер’єрів любого призначення. Принципи кольоробачення повинні лежати в
основі роботи архітектора і художника по інтер’єру, бо кольорове рішення
інтер’єрів надає значну психологічну дію на людину. Наприклад, в
заводських приміщеннях колір повинен поліпшувати продуктивність праці, в
лікувальних закладах надавати заспокійливий вплив.

В громадських закладах кольорову палітру можна вирішувати як з допомогою
контрастних співвідношень, так і нюансних зближень кольорів. При
співвідношенні декількох кольорів в інтер’єрі повинен переважати
який-небудь один колір. На вибір кольору впливає також об’єм приміщень –
у великих приміщеннях кольори можуть бути більш насиченими. Домінуючий
колір в обробці приміщень звичайно сприймається мало насиченим, а
кольори окремих деталей повинні бути йому контрастні. Одноколірність у
рішенні інтер’єрів призводить до монотонності, а без порядкове
використання великої кількості кольорів створює враження переживання.

Але оскільки “інтер’єр” це невід’ємна частка архітектури, то роль
кольору тут не обмежується створенням комфортних умов, а й
багаточисельністю певних факторів.

Зокрема це:

1) структура, форма і величина приміщення;

2) ступінь освітленості природнім світлом;

3) характер джерела штучного освітлення;

4) кольорове оточення;

5) відстань до стіни де є присутні елементи оформлення (в даному випадку
інформаційні стенди);

6) загальна композиційна ідея;

7) мікроклімат приміщень;

8) розмір і матеріал огороджуючих поверхонь;

9) сторона світу з якого знаходиться приміщення.

Із множини засобів необхідно вміти вибрати більш ефективні для
конкретного інтер’єру, бо кожна ідея вимагає власних засобів вираження.
Але вибір не можливий без знань закономірностей, які керують цими
засобами:

1. Відношення.

2. Пропорції.

3. Ритм.

4. Контраст.

5. Нюанс.

6. Масштабність.

7. Співрозмірність.

8. Співпідлеглість.

При використанні принципу нюансу твір майже не виділяється на фоні, а,
значить, не несе в собі сильного емоційного впливу. Така трактовка буває
викликана призначенням приміщення. Часто необхідний ефект отримують за
рахунок фактур, однаково замальованих.

При складанні кольору необхідно врахувати відбиваючу властивість
кольору. В залежності від призначення приміщення, його кубатуру,
кількість проникаючого денного світла, характеру вечірнього освітлення,
визначається ступінь насиченості того чи іншого кольору. Щоб завчасно
розрахувати насиченість і відтінок фарбування по цих ознаках, слід
керуватися коефіцієнтами відбивання світла поверхнями пофарбованими у
різні кольори. В приведеній нижче таблиці вказані коефіцієнти відбивання
деяких із них.

Білий 85%

Світло-коричневий 35%

Світло-жовтий 75%

Світло-зелений 65%

Світло-синій 63%

Жовтий, середній 65%

Сірий, середній 55%

Зелений, середній 52%

Синій, середній 35%

Темно-червоний 13%

Темно-синій 8%

При зображенні на стендах малюнків і при виконанні самих стендів слід
враховувати дані коефіцієнти, щоб приміщення – в даному випадку клас –
здавався світлішим чи темнішим, коли це потрібно, в залежності від того,
яке ми ставимо перед собою завдання.

Використовуючи дані таблиці кольорової символіки, можна створити певний
настрій, що потрібен для даного інтер’єру. Наприклад:

Встановлено, що деякі кольори сонячного спектру, так звані теплі тони

– червоні, оранжеві, жовті – діють на людину збуджуючи, розширюють
зіниці і навіть прискорюють пульс, викликають загальну втому.

Розглянемо деякі символи кольорів:

КОЛЬОРИ СИМВОЛИ ГЕРАЛЬДИЧНІ СИМВОЛИ

Білий чистота, невинність, світло, прохолодний, сліпучий, блискучий.
срібло, правдивість, християнство, Європа.

Жовтий сонце, світло, радість, ревнощі, свіжий, юний, легкий, світлий,
звеселяючий. золото, сміливість, багатство, Азія, буддизм.

Оранжевий спека, енергія, радість, злість, сухий, схвильований.

Червоний вогонь, енергія, радість, любов, боротьба, гнів, близький.
сила, революція, Америка.

Фіолетовий старість, віра, смиренність, похмурий, важкий, задумливий.
сум, лихо.

Синій космос, сум, холод, вірність, серйозність, свіжий, віддаляючий.
мудрість.

Зелений природа, спокій, молодість, скромність. плодючість, розквіт,
Австралія, Іслам.

Чорний темрява, морок, важкість. смерть, жалоба, Африка.

Блакитний холод, вода, лід, стомлений. невинність

Пурпурний пишність, гідність, влада, держава, зрілість, багатство,
урочистість, розжареність.

Інші, так звані холодні тони – сині, голубі, зелені – заспокоюють,
зменшують втому очей. Враховуючи цю обставину, що людське око краще
сприймає цю гаму, то можна з впевненістю сказати, що стіни учбових
закладів краще зафарбовувати (оформлювати) в цій гамі. Загальна
кольорова гама в світлих тонах сприяє збільшенню освітлення.
Взаємопоєднані холодні і теплі кольори у приміщенні створюють робочий
настрій.

Як правило, кількість кольорів робочого місця повинно обмежуватись
трьома – чотирма, бо велика кількість кольорів може призвести до
розсіяння уваги. Із всіх кольорів один повинен бути головним і визначати
основний колорит.

Розділ III. Етапи проектування об’єкта

3.1. Дизайнерське рішення.

При створенні інтер’єру спальні варто враховувати індивідуальні смаки.

Покладатися на моду – справа невдячна

Перетворити спальну кімнату на справжній витвір дизайнерського мистецтва
під силу кожному!

Бабусину шафу – сюди, ліжко – туди, а тут я буду працювати! Такий підхід
при умеблюванні спалень, на жаль, ще й досі не втрачає позицій. А як же
фантазія?

Маленька темна спальня? Не проблема!

Здавалося б, про який дизайн спальні може йти мова, якщо кімната
маленька та ще й розташована з північного боку, а отже, сонячного світла
в ній дещо бракує. На жаль, ця проблема знайома багатьом не з чужих
слів. Як відома і ситуація, коли в одній кімнаті необхідно поєднати
спальню, вітальню, робоче місце, а подекуди навіть дитячу. Однак,
виявляється, усе це не перешкода для того, щоб перетворити власну
опочивальню на справжній дизайнерський шедевр.

При створенні інтер’єру спальні, як і будь-якої іншої кімнати, варто
враховувати насамперед індивідуальні смаки. Покладатися на моду або ж
якісь окремі тенденції – справа невдячна, адже яким би стильним не було
дизайнерське рішення, воно навряд чи буде повністю враховувати потреби
окремої людини. То ж, зважившись змінити вигляд спальні, необхідно
насамперед з’ясувати усі “плюси” та “мінуси” кімнати.

Найперше, на що варто звернути увагу, це форма кімнати. Найкраще щоб
вона була правильною, без зайвих виступів та ніш. Однак, навіть якщо
вашій спальній кімнаті бракує лаконічності форм, недоліки можна
перетворити на переваги.

Таким чином з ніші можна легко зробити стильний вбудований гардероб,
вирішивши таким чином і проблему зберігання речей. Зрештою, нішу
доцільно використати і як робоче місце. Єдине, про що варто подбати у
такому разі, так це про відмежування робочої зони від спальної. А тут,
як кажуть, була б лише фантазія! Адже зробити це можна як за допомогою
ширми, так і використавши горизонтальні жалюзі. Загалом можна підійти до
ситуації і зовсім нестандартно та зробити таку собі “таємну кімнату”,
замаскувавши вхід портьєрами, розсувною шафою для книг і навіть великим
дзеркалом.

Якщо спальня не відзначається особливо великими розмірами, її можна
збільшити візуально саме за допомогою значної дзеркальної площі.
Зважаючи на загальну площу кімнати, слід підбирати і меблі. Варто
пам’ятати, що громіздкий декор робить невеличке приміщення ще меншим.
Тому для невеликих спалень якнайкраще пасують лаконічні стилі.

Що до освітлення, то і справді, більшість прагнуть зробити спальну
кімнату найсвітлішою в домі. Однак навряд чи такий задум вдасться, якщо
вікна виходять на північ, схід і північний схід. Допоможе у цьому
випадку вдало підібраний колір стін. Загалом для “північних” кімнат
доцільніше обирати більш теплу та світлу кольорову гаму.

Окрім того можна принаймні замінити звичайні двері спальні на скляні. І
навіть до цього варто підійти з фантазією та використати вітраж або ж
гофроване скло.

Що ж до штучного освітлення, то воно має бути м’яким та не надто
інтенсивним. Таке світло сприяє релаксації. Дуже яскраве світло,
навпаки, не дає ефекту розслаблення. До того ж воно дає виразні тіні,
тим самим загострюючи загальні риси кімнати та підкреслюючи недоліки.

Щоб досягти ефекту м’якості освітлення, можна використати абажур,
плафони з матового скла. Загалом, не варто забувати і про те, що
спальній кімнаті зазвичай не пасують розлогі люстри. їх краще замінити
торшерами або ж бра. Можна використовувати і точкові джерела освітлення.

Цікавим рішенням може стати використання багатьох дрібних джерел світла,
світловий пучок яких направлений у стелю. Відображаючись від стелі,
світло розсіюється, створюючи ефект “ніжного” світла.

Для особливо романтичних натур можна порадити “живе полум’я” свічки. Цей
варіант, звісно, навряд чи підійде для постійного використання, зате тут
можна пофантазувати на тему підсвічників.

Напевне, варто згадати й про те, що саме за допомогою штучного
освітлення кімнату можна розбити на декілька зон. Це безпрограшний
варіант у випадку, коли спальня поєднує в собі функції ще якоїсь
кімнати.

“Персональний” колір.

Виявляється, чималу роль у оформленні спальної кімнати відіграє саме
домінуючий колір інтер’єру. Важливо, щоб опочивальня була насамперед
комфортною для людини та налаштовувала на відпочинок.

Домінуючим об’єктом кольору в спальній кімнаті є покривало на ліжку.
Доповнити обрану кольорову гаму можна по-різному. Безпрограшним
варіантом є оформлення вікон на кілька тонів світліше. Звісно,
загального стилю слід дотримуватися і у дрібницях. Однак перенасичувати
одним кольором кімнату не варто.

Підбирати “головні” барви слід не лише за схемою “подобається – не
подобається”. Певний вплив на самопочуття людини може мати і психологія
кольору. Так, рожевий у спальні налаштовує на медитацію та сон. Однак
його не бажано обирати людям, які одужують після хвороби. Зелений є
кольором благополуччя. І це, напевно, найкращий вибір для оздоровчого і
тонізуючого сну. Синій сприяє порозумінню між партнерами. Він чудово
підходить і тим людям, які полюбляють почитати перед сном. Жовтий –
колір дружби і любові. Що ж стосується червоного, то він символізує
пристрасть та енергійність.

Загалом не варто використовувати у спальній кімнаті занадто яскраві та
“бадьорі” кольорові гами, адже вони не лише не налаштовують на
відпочинок, а й стомлюють нервову систему. Тому перевагу слід віддавати
пастельним, спокійним тонам.

Оригінально виглядають спальні, в яких яскравий колір виступає не
домінуючим, а додатковим, своєрідним акцентом. Однак присутнім такий
лейтмотив має бути лише у дрібницях.

Завданням даної дипломної роботи було розробити проект двохкімнатної
квартири.

Загальна площа квартири становить – 86,6м .

До складу даної квартири входять такі приміщення: кухня, спальня,
вітальня, коридор, ванна.

3.2. Кухня

Площа кухні становить 10,5м2.

Приміщення кухні умовно поділено на дві зони: зону приготування їжі та
зону відпочинку .Зонування відбувається за рахунок кольорового вирішення
простору, використання в зонах різних матеріалів в оздобленні стін та
підлоги. Також зону приготування їжі від зони відпочинку відділяє барна
стійка, а в зоні відпочинку розміщено акваріум.

В інтер’єрі кухні було використано гамму теплих кольорів : червоний,
коричневий відтінки та імітація під позолоту.

Стіни в зоні приготування їжі частково оздоблено декоративним каменем з
імітацією під “дикий” камінь, який обрамлено дерев’яними брусами з
ефектом “старого дерева”, а також пофарбовано в червоний колір. В зоні
відпочинку стіни оздоблено декоративною цеглою та дерев’яними брусами і
пофарбовано в кофейно-пісочний колір.

3.3. Спальня

Приміщення спальні займає площу 12 м2. Простір кімнати було збільшено за
рахунок лоджії. Це було спричинено необхідністю розмістити в спальні
робочої зони.

Інтер’єр спальні було виконано в класичному стилі в теплій, пастельній
гаммі, тут використано відтінки жовтого кольору в поєднанні з білим.

Одну із стін спальні оздоблено декоративними гіпсовими колонами, між
якими розміщено камін.

В стіні, що поділяє спальню на робочу зону та зону відпочинку розміщено
вікна розмальовані в техніці вітраж. Проникаючи через вітражі природне
світло набуває м’якості і приємності для зору людини, завдяки чому
досягнуто особливо затишної обстановки, яка налаштовує на відпочинок.

Іншу стіну оздоблено гіпсовою ліпниною, яка від ліжка плавно переходить
до стелі, утворюючи при цьому стінку ліжка.

Стеля спальні складається з 3-х рівнів і поділена на дві частини,
змонтованим з гіпсокартону коробом. Цей короб з одного боку кімнати
продовжується на стіні і служить своєрідною підставкою для настінного
телевізора, котрий розміщено над каміном. З іншого боку короб переходить
в гіпсову спинку ліжка. Гіпсокартону конструкцію стелі пофарбовано в
білий колір.

3.4 Ванна кімната

Площа ванни становить 8м2 .

В оздобленні приміщення ванної кімнати було використано плитку-мозаїку
лимонного, зеленого та білого кольорів .На підлозі викладено плитку
блідо-зеленого та блідо-жовтого кольорів у шаховому порядку.

3.5. Коридор

Коридор займає площу 12м2.

В оздобленні стін коридору було використано мінеральну штукатурку та
водоемульсійну фарбу. Інтер’єр виконано в охристо-коричневих кольорах. В
покритті підлоги використано лінолеум з імітацією мармурової крихти
золотисто-пісочного кольору.

Розділ IV. Матеріали для оздоблення інтер’єру квартири

4.1 Фарби, клеї, шпаклівки

Інтер’єр житлового простору як не можна краще відображає особу його
мешканців. І справа не тільки в меблях і аксесуарах. Досить поглянути на
стіни, побачити їх фактуру і колір, щоб зрозуміти, хто і який в будинку
господар.

Головний “коник” будь-якого інтер’єру — не матеріали і колір, а
“концепт”, образ. Від нього багато в чому залежить, як відчуватиме себе
людина в домашньому або робочому просторі. Повинен бути кістяк, який би
“обростав” інтер’єром. Повинне бути хороше архітектурно-планувальне
рішення. Повинна домінувати функціональність. Коли знайдено рішення, яке
“працюватиме” на власника житла, тоді можна думати, чим пофарбувати
стіни і “наситити” інтер’єр.

На сьогоднішній день переважна більшість з представлених оздоблювальних
матеріалів практична, зручна в застосуванні і експлуатації, екологічна і
розрахована на будь-який гаманець. “Одягом” для стін можуть стати
дерево, алюмінієва планка, тканини… Але найпопулярнішими як і раніше
залишаються шпалери. Легкість обклеювання ними поверхонь, багатий вибір
малюнків, кольорів і фактур, а також широкий ціновий діапазон може
задовольнити навіть най прискіпливішого замовника. Правда, найпростіші
паперові шпалери сьогодні практично не застосовують. А ось
грубоволокнисті шпалери під фарбування користуються цілком заслуженою
популярністю. Вони практичні: щоб освіжити або кардинально змінити
зовнішність інтер’єру, можна просто пофарбувати ті, що вже є. Популярні
текстильні шпалери. їх поверхня є різними фактурами, матовими або
блискучими, частіше однотонні або з орнаментальними узорами. Основні
виробники — ESSEF (Франція), RASCH (Німеччина) і деякі інші.

Цікавість можуть викликати шпалери на основі акрилового матеріалу Dralon
і покриттям з щільно сплетених ниток (BEKAERT WALLTEXILES, Бельгія).
Пробкові шпалери — недешеве, але варте грошей задоволення.

Вони не так давно з’явилися на вітчизняному ринку, але вже стали
популярні головним чином завдяки своїй екологічності. На ринку
представлено близько тридцяти різновидів цього матеріалу. Один з
найдорожчих видів шпалер — металізовані. Це гладкі однотонні полотна із
забарвленням під срібло, бронзу, золото, або що мають на поверхні
малюнок. Основні виробники ARTE (Metallics, Бельгія), ТЕККО (Metallics
Handmade) і ERFURT (все — Німеччина). До дорогих відносять також
велюрові, текстильні і килимові шпалери. Вони по-королівськи вишукані і
розкішні.

Є шпалери з бамбука, джуту, рисового паперу, різного очерету, водоростей
і т.д. Ними обклеюють як цілі кімнати, так і окремі поверхні (стінки
ширм, меблі); Ці шпалери екзотичні і екологічні. Виробники — EIJFFINGER
(Голландія), ОМЕХСО (Бельгія), PHILLIP JEFRIES (США). Є шовкові шпалери,
є шпалери, що імітують дерев’яні і металеві покриття. Є купонні шпалери,
коли малюнок розташований тільки зверху або знизу.

Є шпалери і ручної роботи. Вони дорого коштують, випускаються в
Німеччині і Італії. Є декоративне покриття, що претендує на звання
“шпалери”. Це — бельгійські оббивні тканини, наприклад, від BEKART
TAXTILS. Застосовуються при обробці стін так звані “рідкі шпалери”. А на
звання найвишуканіших можуть претендувати шпалери в національному стилі.
Гамма штукатурок для обробки стін справді безмежна. Це і “грубі”
структурні матеріали, за допомогою яких можна створювати об’ємні узори
на стінах; і “венеціанські” штукатурки (які, до речі, вже виходять з
моди). Все більший інтерес викликає у замовників класичний фресковий
розпис по мокрій штукатурці. Правда, це складний процес і під силу лише
професійному художнику. Ціна не кожному доступна, але приміщення з
розписом завжди виглядатиме ексклюзивно. Не менш ефектно виглядають на
стіні і фарби. Наприклад, можна одержати покриття з однотонним фоном і
вкрапленнями різноколірних декоративних крапок, застосовуючи мозаїчні
фарби. А ефекту перламутру можна досягти, застосовуючи фарби з
перламутровим ефектом. Особливі технології нанесення фарб і застосування
при цьому різних інструментів дозволяють добиватися також різних
декоративних ефектів, наприклад, передати на поверхні структуру дерева,
досягти ефекту старизни або імітацію “під мармур” і т.п. При чому —
навіть без допомоги фахівців.

У групі матеріалів “фарби-штукатурки” представлена продукція таких
торгових марок як VALPAINT, ISAVAL, ALPA, CAP, OIKOS, JOBI, SADOLIN,
TIKKURILA, VIVA-COLOR, VIERO. Що стосується вітчизняних операторів, то
інтерес може представити продукція ЛАКМА, ЛІДЕР, ХІМРЕЗЕРВ, СУМИХІМПРОМ.

Широке розповсюдження в домашніх інтер’єрах, зокрема, в кухнях і
санвузлах, одержала керамічна плитка. Цей матеріал підкуповує
екологічністю і зовнішнім виглядом. Можливості його практично безмежні:
з допомогою керамічної плитки можна викласти і однотонне цілісне
покриття, і хитромудрі мозаїчні картини, і навіть відтворити той, що
любиться багатьом стиль “під старизну”. Достатньо відомі на ринку
керамічної плитки імена — PORCELANOSA, AZTECA (Іспанія), MARAZZI,
BISAZZA (Італія) AP0CZN0 (Польща). Представляють продукцію від провідних
брендів АГРОМАТ, МИЛЕНИУМ-КОН-ЦЕПТ і деякі інші. Може застосовуватися
при внутрішній обробці стін натуральний або штучний камінь. Цей матеріал
відрізняють міцність, довговічність і респектабельний зовнішній вигляд.
Правда, більше він все ж таки буде доречний не в “домашніх умовах”, а на
стінах і підлозі приміщень суспільного призначення.

Сухі будівельні суміші.

За допомогою сухих будівельних сумішей (СБС) можна виконати не тільки
ремонтно-відновні, але і обробні роботи. Вони практичні, з ними зручно
працювати, і сам робочий процес рухається швидко. А результат
відрізняється міцністю, довговічністю і надійністю.

Асортимент СБС налічує пристойний перелік найменувань: це штукатурки,
шпаклівки, наливні підлоги, клеї, гідроізоляційні і ремонтні суміші.

Ґрунтовки, шпаклівки, штукатурки

Ґрунтовки, штукатурки і шпаклівки — різні по застосуванню матеріали.

Ґрунтовки звичайно використовують для просочення і зміцнення основ. Є і
спеціальні Ґрунтовки, які служать для видалення цвітіння на поверхнях і
грибків.

Товстим шаром шпаклівок звичайно усуваються значні дефекти поверхні.
Стартову штукатурку наносять товстим (1-3 см) шаром. Невеликий, як
правило, одно – двох міліметровий шар фінішної шпаклівки призначений для
остаточного вирівнювання поверхні. Для фінішної обробки звичайно
використовують пастоподібні шпаклівки або декоративні штукатурки.
Останні можуть бути полімерні, полімерно-цементні, акрилові, силікатні,
силіконові. Величезний асортимент кольорів і фактур декоративних
штукатурок, представлених на вітчизняному ринку, дозволяє інколи
створювати справжні шедеври. За допомогою спеціальних інструментів і
технологій нанесення, можна добитися на стіні покриття, що імітує,
наприклад, текстиль, деревину, мармур.

Суміші для вирівнювання підлоги ще називають нівелірмасами або сумішами,
що самовирівнюються. Основна властивість їх — висока текучість, завдяки
якій і вирівнюється поверхня розчину. Текучість забезпечується
високоякісними, ретельно просіяними і такими, що калібруються
наповнювачами, а також різноманітними добавками. Нівелірмасу виливають
на вирівняну поверхню рівномірними порціями і розрівнюють. Ходити по
такій підлозі можна вже через декілька годин.

СБС і економія

–

.

4

????2

–

p

¶

ae

P?‚?”?i( 6 T f ?   ¦ ¶ ? 1/4 a , 8 @ @ B f n ?n p ? ” ?” – ? 1/4 ?1/4 3/4 O a ?a a …kdn ????? Fавляються в готовому вигляді (сухому або пастоподібному). Споживачу СБС залишається лише розчинити склад водою. СБС для штукатурних і облицювальних робіт мають ряд переваг перед розчинами, виготовленими на буд-майданчику. Склад їх стабільний. Містять вони багатофункціональні добавки, які покращують властивості матеріалу і знижують витрату цементу до 50 кг/мЗ. Деякі з добавок, що входять до складу СБС, є загусниками, стабілізаторами і пластифікаторами, і підвищують міцність і водоутримуючу здатність розчину. Крім того, суміш, що міститься в упаковці СБС можна використовувати не відразу, а готувати склади порціями виходячи з об'ємів оздоблювальних робіт. Для сучасних СБС характерна низька витрата матеріалу. Підрахувати необхідну кількість продукту, наприклад, шпаклівки або штукатурки, можна, перемноживши ширину, довжину і висоту оброблюваного приміщення. З одержаного числа віднімаємо площу вікон-дверей і отриманий результат множимо на рекомендовану витрату матеріалу, вказану на упаковці. Враховуючи численні переваги СБС, їх активно застосовують при теплоізоляції будівель і приміщень (так звана закріплююча теплоізоляція). Така система припускає широке застосування СБС самого різного призначення (клей, штукатурка) і створення з їх допомогою монолітної багатошарової конструкції, що працює як єдине ціле. В цілому, крупні виробники СБС пропонують споживачу цілий комплекс матеріалів, необхідних для оздоблювальних робіт. Нешкідливе фарбування. Природні мінеральні, рослинні і тваринні сировинні матеріали, такі як льняне олія і земляні пігменти, були компонентами фарб ще в кам'яному віці. Старовинні рецепти виготовлення фарб з природних компонентів дійшли і до наших часів, і за ними виготовляли фарби на деяких підприємствах аж до середини минулого століття. Але незабаром природні компоненти були "потіснені" "зручнішими" синтетичними фарбами. Як виявилося — ненадовго, оскільки, на думку учених, вони сприяють створенню несприятливого хімічного фону. Органічні сполуки, такі як ацетон, ксилол, толуол, етилбензол і т. д., що містяться в синтетичних фарбах, розкладаючись, представляють небезпеку для здоров'я людини. Вони потрапляють через легені і шкіру в кров, накопичуються в організмі, викликаючи алергію чи ряд інших захворювань. Крім того, синтетичні з'єднання, випаровуючись, стають частиною міського смогу, а потім піднімаються в атмосферу, завдаючи шкоди озоновому шару. На відміну від синтетичних матеріалів натуральні фарби практично нешкідливі для навколишнього середовища і людини. їх основою є субстанції природного походження: рослинні масла (льняне, соняшникове, соєве, чортополохове і деякі інші), віск (карнаубовий, канделіловий, бджолиний і т. д.), рослинні смоли і пігменти. Як розчинники використовуються: цитрусове масло, скипидар і каніфоль. Єдиний їх мінус — триваліший час для висихання. Повернення до фарб на основі природних компонентів — цілком природне. Більше того — цього вимагають і міжнародні нормативи. Вимоги Незалежно від складу фарби, до сучасних лакофарбних покриттів пред'являється ряд загальних вимог: екологічність, зручність в нанесенні, легкість в подальшому догляді. Крім того, є і спеціальні вимоги, пов'язані із специфікою конкретного місця, яке планується пофарбувати. Наприклад, фарби для підлоги в приміщеннях з великою прохідністю повинні володіти підвищеною зносостійкістю, а в приміщеннях з підвищеною вологістю слід використовувати матеріали з високою вологостійкістю. При виборі фарби для споживача важливі декоративні властивості (структура, колір, ступінь глянцю), технологічні властивості і ціна. Декоративні властивості Сучасні технології дозволяють додати фарбам, по-перше, безліч всіляких відтінків. Причому, одержати будь-який колір можна навіть протягом декількох хвилин, використовуючи спеціальні колоруючі машини. По-друге, фарби можуть мати різний ступінь глянцю. За цією ознакою вони діляться на високоглянцеві, глянцеві та матові та глибокоматові. В даний час найбільшою популярністю користуються матові матеріали. Фахівці відзначають, що експлуатаційні властивості матових фарб вищі, ніж у глянцевих фарб. Сучасні фарби дозволяють зробити поверхню гладкою або додати їй певну фактуру. Остання може бути одержана як за рахунок властивостей самого матеріалу, так і за допомогою спеціальних інструментів і технологій нанесення. Можливе навіть отримання різних оптичних ефектів, наприклад, зміна кольору залежно від освітленості і точки зору. Експлуатаційні характеристики Експлуатаційні характеристики — вельми важливий показник фарби. До таких відносять стійкість до миття і стирання, механічних навантажень, забруднюючих і агресивних речовин, хімічних реагентів, подальшу ремонтопридатність, довговічність і т.д. Найголовніший критерій — стійкість до миття і стирання. Він характеризується числом проходів щіткою певної жорсткості у вологому або сухому стані до порушення барвистого шару. Звичайно виробники вказують цей показник на тарі. Як, втім, і те, які експлуатаційні властивості матеріалу, і на яких поверхнях і в яких приміщеннях їх краще застосовувати. Наприклад, фарби для сирих і вологих приміщень повинні володіти підвищеною біологічною стійкістю (для цього в їх склад вводять спеціальні добавки). У лікарнях, промислових приміщеннях, лабораторіях і мийних цехах, де поверхні піддаються дії бризок хімікатів і дезинфікуючих складів, застосовують хімічно стійкі фарби. Крім того, фарби можуть мати різні спеціальні властивості. Випускаються термостійкі і терморегулюючі, електроізоляційні, стійкі до рентгенівського випромінювання фарби і т.п. Деякі зарубіжні виробники навіть розробили відповідно до експлуатаційних вимог нормативи. Інтерес в цьому плані можуть представити фінські стандарти. Згідно яким ,фарби, наприклад для внутрішніх робіт, розподіляються на чотири класи. До першої відносяться матеріали для поверхонь в сухих приміщеннях, які піддаються невеликій зовнішній дії І з невисокими вимогами до декоративного вигляду. У другій включені матеріали для поверхонь в сухих приміщеннях, наприклад, стіни в спальнях і вітальнях. До третього класу відносять фарби для поверхонь в сухих і вологих приміщеннях, що піддаються інтенсивній зовнішній дії, і до яких пред'являються жорсткі експлуатаційні вимоги. Наприклад, стіни і стелі в кухнях, туалетах, на сходових клітках і в громадських приміщеннях. Четвертий клас — це фарби для приміщень, які піддаються особливо сильній дії, і вимоги до них особливо жорсткі. Покриття цього класу повинні витримувати сильні механічні дії, дію води, хімікатів, протистояти утворенню цвілі. Технологічні властивості До технологічних властивостей відносять покриття, час висихання, адгезію, зручність нанесення, тиксотропність складу, забарвлення, і деякі інші властивості. При покупці фарби слід пам'ятати, що отримується не літр фарби, а забарвлена ним площа. Причому при порівнянні фарб повинно йтися саме про літри, а не кілограми, як це ще практикується серед українських виробників, оскільки фарби останніх поколінь важать менше своїх старих "побратимів". І деколи дорожча і якісніша фарба вигідніше за дешеву, але з низьким ступенем покриття. Час висихання визначає швидкість виконання робіт. Звичайно цей параметр пишеться на упаковці. Проте він указується для цілком конкретних (нормованих) умов, а на фактичний час висихання впливає безліч чинників: температура повітря і підлоги, вологість в приміщенні і т.д. Висока адгезія є умовою утворення високоякісного лакофарбового покриття. Велике значення для поліпшення адгезії має правильна підготовка поверхні і дотримання технології нанесення. Щоб лакофарбовий матеріал добре наносився на поверхню, у нього повинна бути певна консистенція, визначена параметром в'язкості. Дуже в'язкий матеріал буде важко нанести. У протилежному випадку можливі патьоки, особливо на вертикальних поверхнях. Особливе значення в'язкість має при нанесенні покриття за допомогою фарбопульту. Щоб матеріал було зручно наносити, але в той же час уникнути патьоків, у фарби вводять спеціальні тиксотропні добавки. Тиксотропністю фарби називається її властивість збільшувати свою текучість при перемішуванні. Тиксотропна фарба при нанесенні валиком або пензлем не тече і не капає з інструменту, але в той же час добре розтікається по поверхні, утворюючи рівну плівку. 4.2. Паркет Паркет — екологічно чистий матеріал. Проводиться він з природного матеріалу — деревини. Але це має на увазі витягання деревини з лісу (а не "вирубування лісу", як говорять деякі). І у ряді ЗМІ останнім часом почали з'являтися публікації про "масові рубки", які нібито приводять до порушення екологічного балансу навколишнього середовища. Чи так це насправді? І чи не тому ростуть ціни на продукцію з натуральної деревини, зокрема на паркет? Розмови про порушення екологічного балансу, пов'язаного з витяганням деревини з лісів (лісозаготівель), і про те, що наша країна бідна лісами, не відповідають дійсності. У Україні, за його словами, загальна площа лісів — більше 10 млн. гектарів. Об'єми лісозаготівель у нас щорічно складають всього 15-16 млн. мЗ дерева. При цьому, коли з лісових екосистем витягують деревину, обов'язково така ж кількість її заповнюється в межах екосистеми штучним або природним шляхом. Там, де локально проводилася вирубка, через 2-3 роки (залежно від тієї, що виростає раніше там породи) висаджується молоде насадження. Середній щорічний приріст лісів складає у нас близько 35 млн. мЗ, що значно більше, чим витягання деревини з лісу. За оцінками, без збитку для лісгоспів і екосистеми в цілому можна витягувати, щонайменше, близько 20-25 млн. м лісоматеріалів в рік. Попит на паркет, за оцінками фахівців, впродовж останніх років стабільний, і знижуватися не буде. Перша з причин того — наша ментальність, якої дерево як матеріал близько і зрозуміло. Це традиційний матеріал, і він користується незмінною любов'ю споживачів. Друга — щорічне і стабільне зростання добробуту українців. Третя — зростання ринку будівництва житла (зокрема котеджного) в Києві і регіонах. Четверта — зростання пропозиції за рахунок наповнення ринку паркету продукцією нових гравців. При виборі паркету як підлогового матеріалу замовник на перше місце ставить якість. На друге — екологічність. При цьому буває, що покупці паркету ставлять питання: звідки "родом" дерево, з якого виготовлений паркет. Вони не хочуть, щоб підлоговий матеріал, який лежатиме у них удома, був проведений з дерева, що виросло в забрудненій (читай — радіаційної "чорнобильської") зоні. Хоча побоювання таким чином одержати опромінювання, не обґрунтовані. Річ у тому, що дерево вилучається з лісових екосистем не раніше чим через 50-80 років після того, як його посадили. А паркет проводиться, як правило, з "серцевини" — центральної частини стовбура деревини (тобто частини, що відноситься до "до-чорнобильського віку" дерева). Вже якщо і могла "осісти" десь на дереві, наприклад, та ж радіація, то хіба що — на корі. А вона обов'язково знімається першої в процесі переробки деревини. Але якщо питання про чистоту від радіації паркету стає буквально "наріжним каменем", тоді треба вдаватися до сертифікації лісових матеріалів. Надійніше купувати матеріал з деревини, проведеної на територіях лісгоспів центральних і західних областей України — Сумської, Вінницької, Хмельницької, Черкаської, Полтавської, Тернопільської, Львівської і ін. Екологічність паркету, перш за все, в тому, що виготовляється він з природного матеріалу — деревини, що володіє ще такою важливою якістю як гігієнічність. Економічність означає, що при дорожнечі, що здається на перший погляд, паркет, при дотриманні правил технології укладання і відходу, прослужить не менше ста років! Естетичність — це привабливий зовнішній вигляд, ознака доброго смаку і презентабельності. Паркет однаково добре буде виглядати як на підлозі квартири в "хрущовці", так і в залах приватного 300-500-метрового особняка, захоплюючи господарів своєю природною красою. Теплота дерева, з якого виготовлений паркет, додає приміщенню затишок. Крім того, паркетна підлога може стати справжнім витвором мистецтва, адже для його виготовлення використовують практично всі породи деревини різних кольорів і відтінків... Дерево на вибір Вибір паркету залежить від смаків господарів, призначення приміщення, ступеня інтенсивності ходіння, умов експлуатації, освітленості, твердості і міцності деревини, а також кольору, геометричних розмірів. Для виробництва паркету використовують дуб, ясен, горіх, клен, березу, бамбук, червоне дерево... Деякі з порід "грають" основні ролі, а деякі — другорядні, тобто використовують їх по мінімуму — як правило, із-за їх дорожнечі. До таких відносять цінні породи дерев: бамбук, різні породи червоного дерева (яких ста, і які, як збірний образ називають просто — "червоне дерево"). Але навіть використання невеликої кількості такого дерева в паркеті примушує підлогу "звучати" по-новому, надає йому багатому і розкішному вигляду. За кольором породи деревини паркет світлий (бук, ясен, сосна, клен, модрина) і темний (горіх, червоне дерево). Проміжне положення займають дуб, граб, вишня, тик. По ступеню міцності і твердості деревина паркет (за збільшенням) розподіляється таким чином: ялина, сосна, береза, вишня, граб, вишня, дуб, бук, ясен, клен, горіх. Тверді породи менше реагують на зміну вологості повітря. Паркет з них підійде і для спальні, і для вітальні, і кухні, і передпокою. Найпопулярніший у покупців — дубовий паркет. Він надає будь-якому приміщенню благороднішого вигляду і менш інших порід реагує на зміну вологості. Деревина ясена відрізняється міцністю і еластичністю, строкатістю забарвлення, але вона більш ніж дуб реагує на зміну вологості. Паркет з буку красивий, але дуже "капризний" до зміни вологості. "Золота середина" між дубом і буком — паркет з ясена. Останнім часом завдяки розвитку дизайнерської майстерності спостерігається високий інтерес до паркету з клена. Тверда, але вельми капризна до змін вологості деревина цього матеріалу характеризується тим, що колір паркету з часом з майже білого перетворюється на медовий. Паркетний асортимент Паркетом можна називати різані планки з масиву натуральної деревини. На сьогодні найбільш поширені декілька різновидів паркету: штучний (класичний), паркетна дошка з масиву, художній: геометричний, мозаїчний (блоковий (на сітці), і модульний (склеєний масив), палацовий. Штучний паркет є окремими дерев'яними планками (деталі з масивної деревини з взаємно паралельними пластами, що фрезеруються, профільованими кромками з пазами і гребенями для щільного з'єднання) завдовжки від 200 до 500 мм, шириною 40-90 мм і завтовшки 14-22 мм. Дотримуючись існуючих стандартів, кожна фірма-виробник має свою власне сортування продукції, що випускається. Довговічність штучного паркету визначається завтовшки робочого шару — відстанню від лицьової поверхні паркетної планки до гребеня. Деякі фірми-виробники навмисно збільшують товщину робочої поверхні, чим збільшують термін служби паркетної підлоги. Набору, або мозаїчний паркет складається з щитків, зібраних з дрібних пакетних планок товщиною від 8 до 12 мм. Лицьова сторона щитка захищена спеціальною сіткою, яка віддаляється відразу після настилання паркету. Модульний (блоковий) паркет є склеєним між собою в заводських умовах, тобто готові до укладання, паркетні модулі. Він буває різної товщини — від би до 15 мм. Серед достоїнств цього виду паркету: прийнятна ціна і простота укладання, оскільки велика площа модуля дозволяє значно скоротити час монтажу паркетної підлоги. Модульний паркет має презентабельний зовнішній вигляд, заданий ще на виробництві: малюнок може бути візуально навіть нітрохи не гірше, ніж, наприклад, малюнок художнього паркету. Паркетна дошка — це дошка великого розміру (палубна) з масиву деревини. Інший різновид паркетної дошки — багатошарова конструкція. Підстава її — низькосортні пиломатеріали. Для лицьового шару використовують тверді породи деревини. Буває паркетна дошка трьох видів: паркетна дошка (масив), двошарова і тришарова. Масив — це крупна паркетна планка завдовжки 600-2500 мм, шириною 90-200 мм і завтовшки 12-22 мм. Двошарова паркетна дошка складається з робочого шару і основи, яка виготовляється з соснових порід дерев. Конструкція тришарової паркетної дошки є робочим шаром, соснову підкладку і що стабілізує шар. її довжина 2000-2500 мм, ширина 90-200 мм і товщину 14-22 мм. Для з'єднання паркетних дошок між собою на їх бічних і торцевих гранях є шпильки і пази. Основна перевага паркетної дошки — швидкість і зручність укладання. Цей вид підлогового покриття проводиться готовим до укладання, збирається в заводських умовах з окремих паркетних дощечок і там же покривається лаком. Недоліки — неможливість циклювання і небагатий вибір малюнків і порід дерев. Художній (і палацовий) паркет — дорогі, складні у виготовленні і трудомісткі при укладанні, але найкрасивіші для огляду види паркету. Виготовлення елементів художнього паркету може проводитися за допомогою механічних верстатів як в заводських умовах, так і збиратися на місці укладання. Палацовий паркет — це 100 % ручна робота: збирання елементів узору, виконаних в заводських умовах з різних порід деревини на підлозі замовника. Паркет в дизайні інтер'єру Натуральний паркет може зрадити житло і стати основою нового дизайну. Паркет, двері і меблі повинні поєднуватися між собою, підкоряючись єдиному стильовому рішенню. При виборі породи дерева слід враховувати особливості кімнати. Якщо вона простора, світла, з високими стелями, краще вибрати темне дерево з широкими планками. Якщо ж кімната маленька, і не дуже світла, то варто зупинити погляд на світлому, блискучому паркеті. Традиційне дерево для паркету — дуб. М'яка на вигляд текстура деревини робить цей паркет дуже красивим. З часом дубовий паркет темніє, набуває вид благородної старовини. Паркет з берези пожвавить будь-яку кімнату. Береза в числі дуже не багатьох порід деревини, які мають властивість блищати і іскритися на світлі. Вона краще всього підійде для спальні, завдяки такій підлозі контраст між світлом і тінню ставати яскравіше. Мербау, який додає підлозі червоно-коричневий відтінок, поєднуватиметься з білими стінами і світлими меблями просторої вітальні. А якщо хочеться чогось незвичайного? Тоді варто скомбінувати довгі і короткі планки і укладати їх у різних напрямах — вийде незвичайний узор і ексклюзивна підлога. Інший ефективний спосіб створення унікального дизайну на підлозі — використання різної по структурі і кольору деревини. Сміливе поєднання світлого Клена і червоно-коричневої вишні пожвавлять будь-яке приміщення. Ясен — дерево казок і легенд. Паркет з білого ясена створює незвичайно світлий, повітряний інтер'єр і наповнює приміщення спокоєм і гармонією. Технологія укладання Технологія укладання паркету і якість вживаних матеріалів визначають довговічність готового покриття підлоги і його зовнішній вигляд. Найжорсткіші вимоги при укладанні паркету пред'являються до підстави підлоги. Перепади висот повинні складати не більше 2 мм, а вологість — не більше 5%. Якщо підстава буде нерівна, підлога почне з часом "скрипіти", і паркет прослужить менше покладеного терміну. Підстава паркетної підлоги повинна бути жорстко пов'язана з міжповерховим перекриттям, володіти міцністю, щоб витримувати дію зсувних навантажень при сезонних коливаннях вологості, характерних для житлових опалювальних приміщень. Як основа для паркетної підлоги може служити (залежно від конструкції міжповерхових перекриттів): або цементне стягування завтовшки не менше 50 мм (для панельних перекриттів), або чорнова дерев'яна підлога завтовшки не менше 35 мм (для дерев'яних блокових перекриттів). Стягування повинне виконуватися із застосуванням цементно-піщаних розчинів (цемент марки не нижче 400 в співвідношенні з піском 1:3 без добавок перетворювача), не повинна мати внутрішніх порожнин, порожнеч, крізних тріщин. При використанні цементно-піщаного стягування як підставу підлоги потрібно обробити її гідро ізолюючим складом для зниження гігроскопічності. Поверхня підстави повинна бути рівною. Якщо величина перепадів по висоті підстави перевищує 4 мм на довжині 2 м, поверхню необхідно вирівняти. Для цього на дерев'яному підставі застосовується строжка, а на цементному — вирівнюючі розчини. Як проміжний шар між підставою підлоги і паркетом рекомендується застосування листової вологостійкої фанери завтовшки 10 мм, закріпленої на підставі підлоги за допомогою клею і механічно — кріпленням дюбелями (або саморізами — у разі чорнової підлоги як підстава). Фанеру уздовж стиків слід прошліфовувати грубозернистою шкіркою для усунення перепадів по товщині листів. Всі "вологі" роботи повинні бути завершені почала укладання паркету. Період між завершенням заливки стягування і початком укладання паркету складає 30-45 діб. Існує три основні схеми укладання паркету: 1. Підстава — гідроізоляція — вологостійка фанера — клей — цвях — паркет — лак; 2. Підстава — гідроізоляція — клей — паркет — лак; 3. Підстава — гідроізоляція — нівелірмаса — що додатковий стабілізує шар — клей — паркет — лак. Укладати паркет потрібно при температурі в приміщенні не нижче +18°С і відносної вологості повітря не вище 60%. Для укладання паркету краще використовувати клей на спиртній основі. Шліфовка паркету проводиться через 3-4 дні після укладання у декілька етапів з використанням шліфувальних абразивних матеріалів різної зернистості (від грубої до тонкої). Перед лакуванням паркет ретельно протирається злегка вологою ганчіркою. Також з приміщення віддаляється весь пил. Лакування паркету рекомендується виконувати у вигляді багатошарового покриття із застосуванням високоміцних і зносостійких паркетних дисперсійних лаків. При бажанні, на лак може бути ще нанесений спеціальний гель. Експлуатація Щоб паркетна підлога прослужила відведений їй термін, в приміщеннях, де вона укладається, необхідно чітко дотримувати правила експлуатації. Перші три тижні після покриття паркету лаком слід оберігати підлогу від механічних навантажень. В цей час не можна пересувати меблі і робити вологе прибирання. Слід своєчасно видаляти з поверхні паркету пісок і грязь, уникати попадання на нього всіляких розчинників. Ніжки меблів, які стоятимуть на паркеті, треба оббити повстю. А на ніжки крісел встановити спеціальні ролики. Не рекомендується ходити по паркету у взутті з металевими набійками і на "шпильках". У приміщенні, де укладений паркет, повинна бути оптимальна вологість 50-60%. Якщо вологість постійно перевищує допустимі параметри, або, навпаки, занижена, паркет почне "коробити" і "ламати". Щоб уникнути цього взимку при включеному опалюванні, слід використовувати спеціальні зволожувачі повітря. А якщо вологість перевищує допустимі параметри, — спеціальні осушувачі. Бажано хоч би раз на рік натирати підлогу спеціальними паркетними поліролями. Для підтримки відмінного зовнішнього вигляду підлоги необхідно раз в 7-10 років (у міру стирання лаку) перешліфовувати паркет і наново покривати його лаком. 4.3. Гіпсокартон Гіпс — один з якнайдавніших будівельних матеріалів. І сьогодні він у фаворі. Його багатофункціональності позаздрить будь-який обробний матеріал, не говорячи вже про достоїнства, до яких можна віднести міцність; легкість; швидкість і простоту монтажу, що виключає "мокрий" процес; хороше звукопоглинання; збереження тепла; якість поверхні, що виключає будь-які нерівності; мінімальну вартість і високі дизайнерські якості. Гіпсокартонні листи легко ріжуться ножем, в них без праці можна виконати отвір потрібної форми. Але головна перевага цього матеріалу — нешкідливість для здоров'я. Замовник, архітектор, дизайнер і будівельник завжди ставлять питання про те, як утілити в життя задумані непрості рішення, реалізувати складні форми інтер'єру, досягти чистоти і геометричної точності лини, приховати наявні дефекти стін, і спростити процес формоутворення, ведучий не тільки до ускладнення, але і до дорожчання робіт. Відповідь проста: застосувати гіпсокартонні системи. Сьогодні вони надають якнайкраще співвідношення архітектурних і технічних можливостей. Гіпсокартон — основа методу "сухого" будівництва, що дозволяє швидко, з мінімальними витратами матеріалу і часу зробити ремонт або перепланування в будь-якому приміщенні. Це вельми популярний будівельний матеріал, який використовується в будівництві і декоруванні нових будинків, офісів, при переплануваннях і реконструкціях перегородок, сухої полови, підготовці стін, стель, колон і балок перед нанесенням фінішних обробних матеріалів. Функціональні особливості гіпсокартону Гіпсокартон — одинаковий по товщині модифікований шар гіпсу, обтягнутий спеціальним картоном. Ширина його уніфікована — 1,20 м (1,25), а довжина буває різною: 2; 2,4; 2,б;2,8 і 3,0 метра. Зчеплення картону з гіпсом забезпечується за рахунок застосування склеювальних добавок. Сам картон виконує роль як армуючого каркаса, так і основи для нанесення любого обробного матеріалу — шпалер, керамічної плитки, декоративної штукатурки, фарби. Г/к плити мають наступну класифікацію: • облицювальні панелі для стін: • панелі для облицьовування стель; • панелі для швидкого монтажу сухої полови; • панелі для пристрою перегородок; • панелі для будівництва мансард. Основна відмінність стінного і стельового гіпсокартону — в товщині: стінний — 12, 5 мм, стельовий — 9 мм. У Німеччині, наприклад, проводять плиту "товстун" завтовшки 20 і 25 мм. Ці дві групи в свою чергу представлені в трьох категоріях, що відображають їх якісні характеристики: класичний, вологостійкий і вогнестійкий, хоча сьогодні на ринку представлені ще декілька видів — вогнетривкий і вогне-вологотривкий, гнучкий і акустичний. Вологостійкий можна ще назвати просоченим, оскільки, завдяки насиченню силіконовими гранулами, поглинання їм волога зменшується на 30%. Не дивлячись на те, що не горить, при високих температурах він руйнується. Щоб уникнути цього в гіпс додають "арматуру" — скловолокно і одержують вогнестійкий матеріал. Застосування Класичний застосовується скрізь, де не потрібні які-небудь особливі його якості. Вологостійкий — в приміщеннях з підвищеною вологістю (кухні, ванні кімнати, санвузли, лазні, басейни). Вогнестійкий — в приміщеннях з підвищеними вимогами протипожежної безпеки. Вогне-вологотривкий використовують при обробці мансардних приміщень, попит на які за останній час значно виріс. Гнучкий застосовують для обробки приміщень, в яких реалізуються складні архітектурно-дизайнерські задумки: будь-які криволінійні або ажурні перегородки, багаторівневі стелі, арочні отвори, ніші, зведення і навіть світильники. Він є плитою завтовшки 6,5 мм, яку для отримання невеликих радіусів вигину (50-60 см) треба розмочувати і формувати по лекалах. Але є і так званий "гнучкий" лист, який армований скловолокном. Його не треба розмочувати і формувати — в цьому випадку лист відразу кріпиться до готового каркаса. Використовуючи його, можна досягти радіусу вигину до 60 см. Плити КНАУФ використовуються для створення арочних отворів. Залежно від їх товщини радіус вигину сухої плити може бути від 1 до 2,5 метрів. При мокрому вигині він значно зменшується — до 0,3-1,0 метра. Щоб правильно виконати мокрий вигин, лист гіпсокартону укладають робочою стороною на грати, щоб зайва вода могла вільно стікати. Лист перфорують голчатим валом, потім зволожують розпилювачем або кілька разів малярним валом. Після достатнього зволоження лист укладають на шаблон, згинають і фіксують до повного висихання. Готовий сухий елемент кріплять до каркаса. Згинати плиту слід в подовжньому напрямі. Колони і інші криволінійні елементи з малим радіусом моделюють за допомогою плит КНАУФ з паралельними П-подібними пропилами. При цьому плити укладаються на шаблон, фіксують, пропили заповнюють шпаклівкою КНАУФ Уніфлотт. Висохлий виріб шпаклюють і виконують фінішну обробку. З цих же плит можна робити каскадні (або Z-образні стелі), V-обрізні вирізи, виступи будь-якої форми, імітувати ті або інші конструктивні елементи. Акустичний, що є плитами з перфорацією і звукопоглинальним покриттям, вирішує задачу звукопоглинання усередині приміщення. Використовується цей звукопоглинальний матеріал в студіях звукозапису, концертних залах, де він кріпиться і на стіни, і на стелю. Акустичні плити випускаються в стінному (ширина 1,2 (1,25) м і довжину від 2,0 до 3,0 м) і касетному (600 600 мм) форматах. Конструкції Гіпсокартон — швидко-монтуючий матеріал. Для монтажу виробів необхідний металевий профіль і кріпильні деталі, які у вартості конструкцій складають 85%. Профілі діляться на стінні (ті, що кріпляться до стіни), і що направляють. Переплутати їх складно, оскільки вони відрізняються по вигляду — стінний менш широкий. Слід звернути увагу, що деякі фірми, що комплексно займаються продажем і монтажем конструкцій, застосовують деколи не металевий, а дерев'яний профіль, про що умовчують. Це неприпустимо, оскільки для подібних конструкцій потрібен тільки металевий профіль завтовшки не менше 0,55 мм, а профілі з дерева просто ненадійні: вони вбирають вологу, що викликає деформацію вмонтовуваного матеріалу і призводить до руйнування самої конструкції. Треба уважно віднестися і до самих металевих профілів, оскільки сьогодні вітчизняний ринок наповнений неякісними профілями, виготовленими з тоншої сталі, із зменшеними розмірами бортів. При монтажі максимально допустимий, або вірніше сказати рекомендований крок профілів — 40 см, рідше робити не варто, оскільки плити при більшому кроці можуть трохи деформуватися за рахунок власної тяжкості. Тоді ви не одержите ідеальну стелю або будь-яку іншу поверхню. Буває і так, що в боротьбі за клієнта фірма умисне знижує ціну на , в той же час, збільшуючи вартість тих, що комплектують. Тому при виборі постачальника, треба звертати увагу на ціну всіх складових конструкції. Розділ V. Економічна частина 5.1. Розрахунок витрат матеріалів, затрачених на спальню 5.1.1. Розрахунок робочої площі стін СПАЛЬНЯ НАЗВА висота м довжина м ширина м площа м2 площа для роботи м2 спальня 2,8 4,3 2,8 12 стіна фасадна 2,4 4 9,6 3,96 стіна внутрішня 4,8 11,52 9,92 Двері 2 0,8 -1,6 стіна внутрішня 2,8 4,3 9,6 9,6 стіна внутрішня 2,8 4,8 11,52 11,52 РАЗОМ 35 5.1.2. Розрахунок матеріалів, затрачених на стіни Назва Одиниці виміру Ціна одиниці грн. Затрати на 1 м На всю площу Сума грн. штукатурка кг 15 - цемент кг 9,50 1 35 297,5 - вапно кг 0,7 2 70 49 - пісок кг 0,1 10 350 35 шпаклівка стартова кг 1 1 35 35 шпаклівка фінішна кг 15 0,33 11,55 17,325 фарба водоемульсійна л 9 0,125 4,375 39,375 кутник відкосів м/п 2 - 20 40 РАЗОМ 14,455 513,2 5.1.3. Розрахунок робочої площі стелі Стеля Довжина м Ширина м Площа м2 43 2,8 12 5.1.4. Розрахунок матеріалів, затрачених на стелю Назва Одиниці виміру Ціна одиниці гри. Затрати на всю площу Сума грн. гіпсокартон (9мм) м2 32 20 640 металоконструкція: ОД м/п 4,33 50 216,5 УД м/п 3,7 18 66,6 ЕС ПІТ 0,8 50 40 саморізи: по металу шт 0,03 100 3 для гіпсокартону шт 0,05 200 10 дюбеля шт 0,15 100 15 шпаклівка кг 1,5 2 3 сітка м/п 8 20 160 фарба л 9 2,5 22,5 карниз м/п 5 18 90 Разом 1266,6 5.1.5. Розрахунок робочої площі підлоги Підлога Довжина м Ширина м Площа м2 4,3 2,8 12,04 5.1.4. Розрахунок матеріалів, затрачених на підлогу МАТЕРІАЛИ назва одиниці виміру ціна одиниці грн. затрати на 1 м2 на всю площу сума грн. паркет м2 70 1 1400 лак л 12 0,3 6 72 клей л 9 0,25 5 45 Разом 1517 5.2. Розрахунок витрат матеріалів, затрачених на кухню 5.2.1. Розрахунок робочої площі стін Назва Висота м Ширина м Площа м2 Площа для роботи М2 стіна фасадна 2,8 3,5 10,5 2,56 віконний пройом 2,2 3,2 -7,04 стіна несуча 2,8 4 9,6 8 двері 2 0,8 -1,6 стіна несуча 2,8 3,2 7,68 10,96 стіна несуча 2,8 3,2 7,68 РАЗОМ під покраску 21,52 РАЗОМ кладка декоративної цегли 6 5.2.2. Розрахунок матеріалів, затрачених на стіни Назва Одиниці виміру Ціна одиниці грн. Затрати на 1 м2 На всю площу Сума грн. штукатурка кг 15 322,8 - цемент кг 8,5 1 21,52 182,92 - вапно кг 0,7 2 43,04 30,128 - пісок кг 0,1 10 215,2 21,52 шпаклівка стартова кг 1 1 21,52 21,52 Продовження таблиці шпаклівка фінішна кг 1,5 0,33 7,1016 10,652 4 фарба водоемульсійна л 9 0,125 2,69 24,21 кутник відкосів м/п 2 - 13 26 дерев'яні бруси м/п 10,1 - 9 90,9 цегла декоративна шт 1,5 - 330 495 будівельний розчин кг 6,5 - 200 1300 Разом 2202,85 5.2.3. Розрахунок робочої площі стелі Стеля Довжина м Ширина м Площа м2 3 3,5 10,5 5.2.4. Розрахунок матеріалів, затрачених на стелю Назва Одиниці виміру Ціна Одиниці Грн. Затрати на 1 м2 На всю площу Сума грн. шпаклівка стартова кг 1 1 12,8 12,8 шпаклівка фінішна кг 15 0,33 4,224 6,336 фарба водоемульсійна л 9 0,125 1,6 14,4 Разом 33,536 5.2.5. Розрахунок робочої площі підлоги Стеля Довжина м Ширина м Площа м2 3,5 3 10,5 5.2.4. Розрахунок матеріалів, затрачених на підлогу Назва Одиниці виміру Ціна одиниці грн. Затрати на 1 М2 На всю площу Сума грн. ламінат м2 40 1 6 240 плитка м2 60 1 7 420 клей л 9 0,25 3,5 31,5 Разом 591,5 5.3. Розрахунок витрат матеріалів, затрачених на коридор 5.3.1. Розрахунок робочої площі стін Назва Висота м Ширина м Площа м2 Площа для роботи м2 стіна несуча 2,8 2,2 5,28 3,68 Двері 2 0,8 1,6 стіна несуча 2,8 4 9,6 6,4 Двері 2 0,8 1,6 стіна несуча 2 5,4 12,96 11,36 стіна несуча 2,4 1,5 3,6 2 1,6 двері 2 0,8 1,6 стіна несуча 2,8 1,5 3,6 3,6 Разом 28,64 5.3.2. Розрахунок матеріалів, затрачених на стіни Назва Одиниці виміру Ціна одиниці грн. Затрати на 1 м На всю площу Сума грн. штукатурка кг 15 - цемент кг 8,5 1 29 246,5 - вапно кг 0,7 2 58 40,6 - пісок кг 0,1 10 290 29 шпаклівка стартова кг 1 1 29 29 шпаклівка фінішна кг 1,5 0,33 9,57 14,355 фарба водоемульсійна л 9 0,125 3,625 32,625 кутник відкосів м/п 2 - 15 30 РАЗОМ 422,08 5.3.3. Розрахунок робочої площі стелі Стеля Довжина м Ширина м Площа м2 6 2 12 5.3.4. Розрахунок матеріалів, затрачених на стелю Назва Одиниці виміру Ціна одиниці грн. Затрати на 1 м2 На всю площу Сума грн. шпаклівка стартова кг 1 1 14 14 шпаклівка фінішна кг 1,5 0,33 4,62 6,93 фарба водоемульсійна л 9 0,125 1,75 15,75 Разом 36,68 5.3.5. Розрахунок робочої площі підлоги Підлога Довжина м Ширина м Площа м2 6 2 12 5.3.4. Розрахунок матеріалів, затрачених на підлогу Назва Одиниці виміру Ціна одиниці грн. Затрати на 1 м2 На всю площу Сума грн. ламінат м2 28 1 14 392 клей л 9 0,25 6 54 Разом 446 5.5. Розрахунок витрат матеріалів, затрачених на санвузол 5.5.1. Розрахунок робочої площі стін назва висота м ширина м площа м2 площа для роботи м2 стіна несуча 2,8 3 2,6 8 двері 2 0,8 1,6 стіна несуча 2,8 2,4 5,76 5,76 стіна несуча 2,8 3 7,2 7,2 стіна несуча 2,8 2,45 5,76 5,76 Разом 26,72 5.5.2. Розрахунок матеріалів, затрачених на стіни назва одиниці виміру ціна одиниці грн. затрати на 1 м2 на всю площу сума грн. штукатурка кг 15 - цемент кг 8,5 1 25 212,5 - вапно кг 0,7 2 50 35 - пісок кг 0,1 10 250 25 плитка мозаїка м2 89 1 25 2225 клей л 9 0,25 8 72 Разом 2569,5 5.5.3. Розрахунок робочої площі стелі Стеля Довжина м Ширина м Площа м2 3 2,6 7,8 5.5.4. Розрахунок матеріалів, затрачених на стелю Назва Одиниці виміру Ціна одиниці грн. Затрати на їм2 На Всю Площу Сума грн. шпаклівка стартова кг 1 1 8 8 шпаклівка фінішна кг 1,5 0,33 2,64 3,96 фарба водоемульсійна л 9 0,125 1 9 Разом 20,96 5.5.5. Розрахунок робочої площі підлоги Підлога Довжина м Ширина м Площа м2 3 2,6 7,8 5.5.6. Розрахунок матеріалів, затрачених на підлогу Назва Одиниці виміру Ціна одиниці грн. Затрати на їм2 На Всю Площу Сума грн. стяжка кг 500 300 плитка м2 60 1 8 480 клей л 9 0,25 8 72 Разом 852 Розділ VI. Заходи пожежної безпеки та охорона праці 6.1. Комплекс заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта. Під пожежною безпекою об'єкта розуміють такий його стан, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей. Забезпечення пожежної безпеки об'єкта досить складне і багатоаспектне завдання, тому до його вирішення необхідно підходити комплексно. Комплекс заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта складається із відповідних систем, кожна з яких підрозділяється на підсистеми, а ті, в свою чергу, на підсистеми нижчого рівня, які на рис. 1 не показані. Рис. 1. Загальна схема комплексу заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта Основними системами комплексу заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта є: система запобігання пожежі, система протипожежного захисту та система організаційно-технічних заходів. Оскільки дві перші системи достатньо об'ємні та потребують більш детального вивчення, то розглянемо їх окремими пунктами розділу. Всі заходи організаційно-технічного характеру на об'єкті можна підрозділити на організаційні, технічні, режимні та експлуатаційні. Організаційні заходи пожежної безпеки передбачають: організацію пожежної охорони на об'єкті, проведення навчань з питань пожежної безпеки (включаючи інструктажі та пожежно-технічні мінімуми), застосування наочних засобів протипожежної пропаганди та агітації, організацією ДПД та ПТК, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень, будівель, об'єкта в цілому та ін. До технічних заходів належать: суворе дотримання правил і норм, визначених чинними нормативними документами при реконструкції приміщень, будівель та об'єктів, технічному переоснащенні виробництва, експлуатації чи можливому переобладнанні електромереж, опалення, вентиляції, освітлення і т. п. Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та застосування відкритого вогню в недозволених місцях, недопущення появи сторонніх осіб у вибухонебезпечних приміщеннях чи об'єктах, регламентацію пожежної безпеки при проведенні вогневих робіт тощо. Експлуатаційні заходи охоплюють своєчасне проведення профілактичних оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного устаткування, а також інженерного господарства (електромереж, електроустановок, опалення, вентиляції). 6.2. Система запобігання пожежі Система запобігання пожежі — це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на унеможливлення умов, необхідних для виникнення пожежі. Умови, необхідні для виникнення пожежі (горіння). Одним із основних принципів у системі запобігання пожежі є положення про те, що горіння (пожежа) можливе лише за певних умов. Основною умовою є наявність трьох чинників: горючої речовини, окисника та джерела запалювання (так званий трикутник Лавузьє). Крім того, необхідно, щоб горюча речовина була нагріта до необхідної температури і знаходилась у відповідному кількісному співвідношенні з окисником, а джерело запалювання мало необхідну енергію для початкового імпульсу (запалювання). Так сірником неможливо запалити дерев'яну колоду чи стіл, у той же час аркуш паперу легко загориться. В табл. 1 наведені значення мінімальної енергії, необхідної для займання деяких паро-, газо- та пилоповітряних сумішей. До джерел запалювання, які ініціюють горіння належать: відкрите полум'я, розжарені предмети, електричні заряди, теплові процеси хімічного, електричного та механічного походження, іскри від ударів та тертя, сонячна радіація, електромагнітні та інші випромінювання. Джерела запалювання можуть бути високо-, середньо- та малопотужними (табл. 2) Горючими речовинами вважаються речовини, які при дії на них високої температури, відкритого полум'я чи іншого джерела запалювання можуть займатися і в подальшому горіти з утворенням тепла та зазвичай випромінюванням світла. До складу переважної більшості горючих речовин входять вуглець (Карбон) та водень (Гідроген), які є основними горючими складниками цих речовин. Крім вуглецю та водню горючі речовини можуть містити й інші елементи та сполуки. Є також ціла низка горючих речовин, які являють собою прості елементи, наприклад сірка, фосфор, вуглець. Горючі речовини не лише відрізняються за своїм хімічним складом, а й за фізичним станом, тобто можуть перебувати в твердому, рідинному чи газоподібному стані. Як правило, найбільш небезпечними у пожежному відношенні є горючі речовини в газоподібному стані. Горючі речовини мають різну теплотворну здатність, тому температура на пожежах залежить не лише від кількості речовини, що горить, але й від її складу. В таблиці 3 наведена температура полум'я, під час горіння деяких речовин та матеріалів. Таблиця 1 Мінімальна енергія, що необхідна для займання деяких паро-, газо-та пилоповітряних сумішей (при тиску 1 атм. та температурі 20 °С) Речовина Мінімальна енергія, мДж Речовина Мінімальна енергія, мДж Речовина Мінімальна енергія, мДж Водень 0,011-0,02 Етиловий Вугілля 40 Ацетилен 0,02-0,05 спирт 0,65 Алюміній 50 Сірководень 0,068 Стеарат Казеїн 60 Бензол 0,2-0,55 алюмінію 15 Поліетилен 80 Пропан 0,26-0,3 Сірка 15 Цинк 100 Метан 0,28-0,47 Цирконій 15 Полістирол 120 Ацетон 0,6 Магній 20 Феромарганець 250 Таблиця 2 Потужності деяких джерел запалювання Джерело запалювання Потужність, Дж/с Менше 20 20-500 Більше 500 Сонячні промені + Сигарета + Іскра + Головня + Сірник + Запальничка + Багаття + + Лазер + Блискавка + До окисників належать хлор, фтор, оксиди азоту, селітра тощо, однак з практичної точки зору найбільш важливе значення має горіння, яке виникає при окисненні горючої речовини киснем повітря. Зі зменшенням вмісту кисню в повітрі уповільнюється швидкість горіння, а при вмісті кисню менше 14% (норма 21%) горіння більшості речовин стає неможливим. Хоча деякі речовини містять кисню стільки, що його достатньо для реакції горіння без доступу повітря (порох, вибухівка). Таблиця 3 Температура полум'я під час горіння деяких речовин та матеріалів Речовина, матеріал Температура полум'я, °С Речовина, матеріал Температура полум'я, °С Стеарин Деревина Торф Спирти Целулоїд Нафтопродукти Парафін (свічка) 640-690 700-1000 770-790 900-1200 1100-1300 1100-1300 1430 Сірка Метан Водень Сірководень Ацетилен у повітрі Ацетилен у кисні Магній 1820 1950 2130 2195 2150-2200 3100-3300 близько 3000 На рис. 2. наведено графічне зображення умов, необхідних для виникнення горіння. Якщо хоча б одна з цих умов не виконується, то горіння не виникає. Рис. 2. Необхідні умови для виникнення горіння Після виникнення, горіння протікає тим інтенсивніше, чим більшою є площа контакту горючої речовини з окисником (паперові обрізки горять інтенсивніше ніж пачки паперу) і чим вищою є концентрація окисника, температура та тиск. При пожежах температура досягає 1000-1300 °С, а в окремих випадках, наприклад при горінні магнієвих сплавів — 3000 °С. Окисник разом з горючою речовиною утворює, так зване, горюче середовище, яке здатне горіти після видалення джерела запалювання. Тому система запобігання пожежі включає такі два основні напрямки: запобігання утворення горючого середовища і виникнення в цьому середовищі (чи внесення в нього) джерела запалювання. Запобігання утворення горючого середовища досягається: застосуванням герметичного виробничого устаткування; максимально можливою заміною в технологічних процесах горючих речовин та матеріалів негорючими; обмеженням кількості пожежо та вибухонебезпечних речовин при використанні та зберіганні, а також правильним їх розміщенням; ізоляцією горючого та вибухонебезпечного середовища; організацією контролю за складом повітря в приміщенні та контролю за станом середовища в апаратах; застосуванням робочої та аварійної вентиляції; відведенням горючого середовища в спеціальні пристрої та безпечні місця; застосуванням в установках з горючими речовинами пристроїв захисту від пошкоджень та аварій; використанням інгібувальних (хімічно активні компоненти, що сприяють припиненню пожежі) та флегматизаційних (інертні компоненти, що роблять середовище негорючим) добавок та ін. Запобігання виникнення в горючому середовищі джерела запалювання досягається: використанням устаткування та пристроїв, при роботі яких не виникає джерел запалювання; використанням електроустаткування, що відповідає за виконанням класу пожежо- та вибухонебезпеки приміщень та зон, груп і категорії вибухонебезпечної суміші; виконанням вимог щодо сумісного зберігання речовин та матеріалів; використанням устаткування, що задовільняє вимоги електростатичної іскробезпеки; улаштуванням блискавкозахисту; організацією автоматичного контролю параметрів, що визначають джерела запалювання; використанням швидкодіючих засобів захисного вимкнення; заземленням устаткування, видовжених метал оконструкцій; використанням при роботі з ЛЗР інструментів, що не допускають іскроутворення; ліквідацією умов для самоспалахування речовин і матеріалів; усуненням контакту з повітрям пірофорних речовин; підтриманням температури нагрівання поверхні устаткування пристроїв, речовин та матеріалів, які можуть контактувати з горючим середовищем нижче гранично допустимої (80% температури самозаймання). 6.3. Система протипожежного захисту Система протипожежного захисту — це сукупність організаційних заходів а також технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей небезпечних чинників пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї. Протипожежний захист об'єкта здійснюється за такими чотирма напрямками: 1. Обмеження розмірів та поширення пожежі: — розміщення будівель та споруд на території об'єкта із дотриманням протипожежних розривів та інших вимог пожежної безпеки; — дотримання обмежень стосовно кількості поверхів будівель та площі поверху; — правильне планування та розміщення виробничих цехів, приміщень, дільниць у межах будівлі; — розміщення пожежонебезпечних процесів та устаткування в ізольованих приміщеннях, відсіках, камерах; — вибір будівельних конструкцій необхідних ступенів вогнестійкості; — встановлювання протипожежних перешкод у будівлях, системах вентиляції, паливних та кабельних комунікаціях; — обмеження витікання та розтікання легкозаймистих та горючих рідин при пожежі; — влаштування систем автоматичної пожежної сигналізації та пожежогасіння. 2. Обмеження розвитку пожежі: — обмеження кількості горючих речовин, що одночасно знаходяться в приміщенні; — використання оздоблювальних будівельних та конструкційних матеріалів з нормативними показниками вибухопожежонебезпечності; — аварійне стравлювання горючих рідин та газів; — своєчасне звільнення приміщень від залишків горючих матеріалів; — застосування для пожежонебезпечних речовин спеціального устаткування із посиленим захистом від пошкоджень. 3. Забезпечення безпечної евакуації людей та майна: — вибір такого об'ємно-планувального та конструктивного виконання будівлі, щоб евакуація людей була завершена до настання гранично допустимих рівнів чинників пожежі; — застосування будівельних конструкцій будівель та споруд відповідних ступенів вогнестійкості, щоб вони зберігали несучі та огороджувальні функції протягом всього часу евакуації; — вибір відповідних засобів колективного та індивідуального захисту; — влаштування систем протидимового захисту, які запобігають задимленню шляхів евакуації; — влаштування необхідних шляхів евакуації (коридорів, сходових кліток, зовнішніх пожежних драбин), раціональне їх розміщення та належне утримання. 4. Створення умов для успішного гасіння пожежі: — встановлення у будівлях та приміщеннях установок пожежної автоматики; — забезпечення приміщень нормованою кількістю первинних засобів пожежогасіння; — влаштування та утримання в належному стані території підприємства, під'їздів до будівельних споруд, пожежних водоймищ, гідрантів. Висновок Різноманітність естетичних відношень людство відтворило як естетичні категорії. Водночас усвідомлювався процес формування власне естетичного відношення, що започаткувало, крім інших, і категорію естетичної діяльності як специфічної здатності особистості та людства в цілому перетворювати дійсність за законами краси. Ця діяльність пов'язана з усіма проявами людської діяльності, проте має ряд особливо будь-якій утилітарній діяльності (як індивідуальній, так і колективній) є хоча 6 елементи загальнолюдського значення, змісту, сенсу, які відтворюють загальнолюдську цінність даної діяльності. З цим загальнолюдським началом пов'язано естетичне забарвлення або естетичний зміст людської діяльності. Кожен, хто володіє естетичною свідомістю, свідомо або несвідомо працює, діє, оцінює дійсність у співвідношенні зі своїми естетичними уявленнями. Тому на ступінь естетичної забарвленості даного виду діяльності справляє істотний вплив таке: якість естетичного смаку; зміст естетичного ідеалу; розвиненість естетичного почуття, емоцій та уявлень суб'єкта діяльності. Мета естетичної діяльності - перетворення дійсності за законами краси, тобто за законами ритму, симетрії, пропорції, гармонії тощо. Це пов'язує естетичну діяльність з діяльністю творчою, яка акцентує на перетворюючому характері впливу, естетичний намір вносить якісний сенс, «зверхідею» цього перетворення. Зв'язок між естетичним та творчим характером людської діяльності є діалектичним, відсутність будь-якого аспекту позбавляє сенсу діяльність в цілому. Результатом естетичної діяльності є не тільки світ предметів та навколишнє середовище, що перетворюються за законами краси, а й сама людська суб'єктивність, яка збагачується та удосконалюється завдяки розвиненому творчому уявленню та іншим навичкам і умінням, що мають естетичну природу. Серед них: відчуття форми, уміння та асоціацією, образне мислення, інтуїція, а також уміння організувати свою працю так, щоб вона приносила насолоду. Здійснення ідеї створення цілісного об'єкта потребує глибокого знання основних законів і тенденцій розвитку економіки, виробництва, споживання, а також розуміння духовних потреб суспільства. Тому дизайн базується на наукових основах моделювання об'єкта, поєднує наукові принципи з художніми в проектному образі. Сучасні принципи дизайну - поєднання в цілісній структурі і гармонійній формі всіх суспільно-необхідних якостей об'єкта, що проектується. Основними робочими категоріями дизайнерського проектування є образ, функція, морфологія, технологічна форма, естетична цінність. Теоретичною базою сучасного дизайну є технічна естетика - наукова дисципліна, яка комплексно вивчає соціальні, естетичні, функціональні, ергономічні і технічні аспекти формування предметно-просторового середовища і складає науково-методичні основи дизайну. Художнє конструювання як метод дизайну передбачає висунення нової художньо-проектної ідеї та розробку нової функціональної структури, раціональне втілення цієї ідеї та гармонійне, виразне стилістичне оформлення предмета. Предмети, які є результатом діяльності дизайнера, повинні бути функціональними, а саме: досконало виконувати своє практичне призначення; бути зручними та безпечними під час експлуатації, тобто задовольняти вимоги ергономіки; бути естетично виразними, тобто мати інформаційно-виражальну форму і бути композиційно цілісними. Література 1. И.Т.Волкотруб. Основы художественного конструирования. -Киев: "Вища школа", 1982. 2. А.С.Косяк, Н.П.Лесовой, В.П.Полежаев. Художественное оформление школы. - Киев: "Радянська школа", 1971. 3. В.Н.Кропотов, Н.В.Мажура. Отелочные материалы в интерьере. -Киев: "Вища школа", 1981. 4. В.П.Уренев. Архитектура предприятий общественного питания. -Киев: "Будівельник", 1981. 5. П.Е.Шпара. Техническая естетика и основы художественного конструирования.-Киев: "Вища школа", 1978. 6. Шевченко В.Я. Композиция плаката . - Харьков: Колорит, 2004. 7. Энциклопедический словарь юного художника. - М.: Педагогика, 1983. 8. Гройс Б. Мистецтво, дизайн, політика// Українське мистецтво. №3, 2004. 9. Федоров М. Эстетическая ценность предметной среды. // Вопросы технической естетики.-1970- вып,2. 10. Настольная книга дизайнера интерьера Дженни Гиббс. Москва, 2008. PAGE PAGE \* MERGEFORMAT 68

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter