Реферат на тему:
З історії вивчення галофільної рослинності в Україні засобами
бібліотечно-інформаційної роботи
Державна наукова сільськогосподарська бібліотека УААН є найбільшою та
провідною книгозбірнею з питань сільського господарства та суміжних із
ним галузей в Україні. Її науковий фонд налічує близько 1 млн.
примірників вітчизняної й іноземної літератури, а також в його
розпорядженні унікальні видання ХІХ-ХХ століття, а саме: праці наукових
товариств, перші публікації досліджень видатних учених, різноманітні
с.-г. довідкові видання, видання суміжних галузей тощо. Головне завдання
статті — показати значення бібліотечно-інформаційної роботи для
розкриття наукових фондів ДНСГБ УААН.
На території України площа солонцюватих земель становить 2,8 млн. га, у
тому числі засолені угіддя з природною рослинністю займають площу
близько 1 млн. га та відіграють велику роль як природна кормова база.
Найбільші масиви засолених ґрунтів із природною рослинністю скупчені в
приморській смузі Чорного й Азовського морів та в Присивашші, на
терасовому лівобережжі середнього Дніпра (Київ, Конотоп,
Дніпропетровськ); на правобережжі середнього Дніпра
(Білоцеркісько-Обухівсько-Кагарлицький масив); на Дністро-Бузькому
вододілі в районі залягання балтського ярусу; на лівобережжі середнього
Дінця (Вовчанськ, Куп’янськ, Старобільськ, Луганськ), а також
зустрічаються невеликими ділянками в заплавинах річок лісостепової та
степової зони.
Робота в справі поліпшення засолених ґрунтів ішла в основному в напрямі
хімічної меліорації солонців (гіпсування) та застосування відповідної
агротехніки, і тільки останні роки науковці стали більше уваги звертати
на біологічні методи меліорації, підбір і виведення солестійких рослин,
травосіяння, а також стали більше уваги приділяти вивченню історії
галофільної рослинності в Україні.
З 1991 року Україна стала самостійною, незалежною державою, у зв’язку з
чим збільшився інтерес до об’єктивного висвітлення історичного минулого,
зокрема до аграрної історії. Вважаючи на це у читальній залі
започатковано серію книжкових виставок, присвячених даній проблематиці.
На базі наукового фонду за допомогою засобів бібліотечно-інформаційної
роботи був зроблений екскурс в історію виникнення галофільної
рослинності в Україні.
На книжковій виставці експонувалися видання другої половини ХІХ століття
— першої половини ХХ століття з фондів ДНСГБ УААН. Під час підготовки
експозиції було звернено увагу на те, що до 1917 року ґалофільна
рослинність України була мало вивчена і окремих робіт, присвячених їй,
не було. Ґалофільну рослинність описували разом з іншими типами
рослинності.
У кінці ХІХ ст. Вільним Економічним Товариством були організовані широкі
комплексні дослідження ґрунтів, які очолював видатний російський
ґрунтознавець Докучаєв В.В. У складі цих експедицій працювали такі
видатні ботаніко-географи, як Танфільєв Г.І., Краснов А.М., Висоцький
Г.М. та ін. У 1889 році Танфільєв Г.І. супроводжував Докучаєва В.В. в
його поїздці по Полтавській губернії, а в 1893 році працював з ним як
ботанік у складі степової експедиції, що була організована Лісовим
департаментом. У результаті цих досліджень Танфільєв Г.І. опублікував
ряд визначних геоботанічних праць, присвячених лісовій рослинності
півдня Росії та ботаніко-географічним дослідженням, проведеним у
степовій зоні. В цих працях поряд з характеристикою лісової, степової і
лучної рослинності подаються відомості і про рослинність засолених
ґрунтів. Танфільєв Г.І. вважав, що причиною безлісся степів є багатство
степових ґрунтів і підґрунтя на солі. Він твердив, що всюди на земній
кулі відкладання лесу на поверхні зумовлює безлісся цих територій [28],
[29].
З експонованих на книжковій виставці наукових праць видно, що Краснов
А.М. вивчав рослинність Харківської і Полтавської губерній. У його
працях подані відомості про рослинність засолених ґрунтів.
Характеризуючи рослинність Харківської губернії, він відзначав, що в
річкових долинах цієї місцевості рідко трапляється рослинність засолених
ґрунтів, якою так багата Полтавська губернія [15], [16].
Про ґалофільну рослинність Лівобережжя середнього Дніпра знаходимо
відомості у працях ряду ботаніків, які досліджували рослинність цього
району. Акінфієв Н.Я., вивчаючи флору річки Орель, у 1899 році у своїй
праці “Ботаническое исследование Новомосковского уезда Екатеринославской
губернии” відмітив на солончаках ряд характерних ґалофільних видів:
солонець трав’янистий (Salicornia herbacea), галіміону бородавчасту
(Halimione verrucifera), галіміону черешчату (Halimione pedunculata),
кермек каспійський (Limonium caspium), подорожник Корнута (Plantago
Сornuti) та ін. [1].
Пачоський Й.К. для колишнього Переяславського повіту у своїй статті
“Очерк флоры окрестностей г. Переяславля Полтавской губернии” наводить
із ґалофільних рослин айстру солончакову (Tripolium vulgare), подорожник
солончаковий (Plantago maritima), подорожник Корнута (Plantago cornuti),
бульбокомиш морський (Bolboschoenus maritimus) і осоку розсунуту (Carex
distans). У своїй праці він відмітив, що солончакова рослинність в
околицях Переяслава зустрічається дуже рідко [25].
Про ґалофільну рослинність приморської смуги України наводять відомості
ряд ботаніків, які досліджували її в окремих місцях. Згадування про
галофільну рослинність знаходимо також у працях Срединського М.К.,
Потебні А.А. кінця ХІХ ст., але в них наводяться лише окремі флористичні
списки, а всебічного фітоценологічного опису не дається.
На початку ХХ ст. рослинність півдня України вивчав і Пачоський Й.К.,
який у третьому випуску опису рослинності Херсонської губернії присвятив
окремий розділ рослинності солончаків, де навів список рослин, що
ростуть виключно на солончаках приморської смуги і на засолених ґрунтах
всієї губернії. На характеристиці солончакової рослинності він
зупиняється також при розгляді інших типів рослинності [23], [24].
Планові дослідження рослинного покриву на території України були
розпочаті лише після 1917 року. Ці дослідження були, перш за все,
пов’язані з вирішенням ряду важливих народногосподарських питань:
гідробудівництвом, проведенням меліоративних, землевпорядних та
лісовпорядних робіт, підвищенням продуктивності природних кормових угідь
тощо. Під час проведення цих досліджень вивчалася і рослинність
засолених ґрунтів. Найбільші площі, зайняті ґалофільною рослинністю на
території України, як було вище вказано, знаходяться на лівобережжі
Середнього Дніпра, лівобережжі Сіверського Дінця, в приморській смузі
Чорного та Азовського морів і в Присивашші. Відповідно до цих територій
та згідно з експонованими на книжковій виставці видань розглянемо
дослідження, які проводилися після 1917 року.
У басейні ріки Сіверського Дінця вивченням рослинності в цей період в
основному займалися геоботаніки Харківських наукових установ. Так, Котов
М.І., будучи ще студентом університету, вивчав флору Харківщини, у тому
числі й ґалофільну. У 1915 році поблизу с. Верхня Дуванка на стовпчастих
солонцях він помітив такі рослини, як полин морський (Artemisia
maritima), покісниця розставлена (Atropis distans), стелюшок
солончаковий (Spergularia salina)та ін. Досліджуючи рослинність
колишньої Кочинівської цілини на стовпчастих солонцях схилів балок, він
також помітив ряд ґалофільних видів [9], [13].
Починаючи з 1926 року, у степах колишньої Старобільської округи
проводили дослідження Дохман Г.І., Лавренко Є.М. та ін. У 1933 році вони
опублікували працю “Рослинність Старобільських степів”. Поряд із
рослинністю степів автори дали характеристику рослинності на солонцях,
які трапляються тут на схилах балок [18].
Літературні дані про рослинність засолених ґрунтів терас Сіверського
Дінця і його приток теж дуже обмежені. Відомості про неї подає Лавренко
Є.М., який дослідив околиці озера Лиман Зміївського району і у своїй
праці “Растительность озера Змиевского лимана Харьковской губернии”
відзначив ряд характерних ґалофільних видів [17].
Про ґалофільну рослинність заплави річки Оскол наводять відомості Котов
М.І. та Прошкіна-Лавренко А.І. У своїх працях вони вказують також на ряд
характерних солончакових рослин, таких як солонець трав’янистий, содник
простейний, айстра солончакова та ін. [12], [27].
Ґалофільній рослинності лівобережжя середнього Дінця присвячена праця
Білика Г.І. “Рослинність засолених ґрунтів лівобережжя середнього
Дінця”, який за дорученням Інституту ботаніки АН УРСР у 1936-1938 рр.
проводив тут дослідження рослинності засолених ґрунтів. До праці додані
численні геоботанічні описи конкретних ділянок, зроблені в різних місцях
району дослідження, а також подані короткий загальний нарис рослинності
цього району і опис ґалофільної рослинності схилів балок терас
Сіверського Дінця та терас приток річок Оскол, Куп’янки, Жеребця,
Красної й Айдара. У кінці праці наводиться схема розподілу формацій за
зниженням рельєфу та розглядаються питання генезису рослинності
засолених ґрунтів лівобережжя середнього Дінця і питання господарського
використання ґалофільної рослинності [4].
Ґалофільній рослинності Донбасу присвячена стаття Котова М.І.
“Засоленные почвы и их растительность в Донецком бассейне”, в якій автор
наводить дані про зростання на солончаках солонцю трав’янистого
(Salicornia herbacea) та содника простертого (Suaeda prostrata), а на
солонцях — полину солончакового (Artemisia salina), морківника Бессера
(Silaus Besseri) тощо [11].
|
~
~
?????????вець Віленський Д.Г. В її складі були геоботаніки Котов М.І., Прянішніков О.В., Єліашевич О.А.. Характерною особливістю цих досліджень було комплексне вивчення ґрунтів та рослинності. Результати досліджень були опубліковані в статті Віленського Д.Г. "Почвы долины р. Самары в районе работ Днепростроя" та у статті М.І.Котова "Растительность поймы р. Самары по исследованиям 1926 г. по заданию Днепростроя". У цих працях подана характеристика рослинності засолених ґрунтів дослідженого району. Так, Віленський Д.Г. наголошує, що вище с. Новоселівки основний фон рослинного покриву утворюють солончакові рослини. .Котов М.І. в околицях Новомосковська поблизу прибережної смуги також спостерігав солончаки з такими рослинами, як солонець трав'янистий, содник простертий тощо [5], [8]. У 1933-1933 рр. були проведені агроінвентаризаційні дослідження ґрунтів і рослинності в ряді адміністративних районів України, організованих Управлінням землеустрою НКЗ УРСР. На лівобережжі Придніпров'я такі дослідження проводились у Кременчуцькому, Козельщацькому та Золотоніському районах. Загальне керівництво геоботанічною частиною цих досліджень здійснював Клеопов Ю.Д. Пізніше на підставі цих та інших досліджень, які проводилися за завданням Інституту ботаніки на початку 30-х років він опублікував статтю "Геоботанічний ескіз лівобережжя середньої Наддніпрянщини". У ній рослинності засолених ґрунтів відведено окремий розділ, в якому подані загальні закономірності розподілу рослинності на засолених ґрунтах і дана характеристика її формацій та асоціацій [7]. Геоботаніки Єліашевич О.А. та Левицька Г.М. на початку 30-х років ХХ ст. провели значні дослідження рослинності південної частини лівобережжя середнього Дніпра, пов'язані з вище названими агроінвентаризаційними дослідженнями 1932 року [6], [20]. Вивченню ґалофільної рослинності району лівобережжя середнього Дніпра присвячена праця Г.І. Білика "Рослинність засолених угідь лівобережжя середньої Наддніпрянщини" [3]. На підставі його подальших досліджень була опублікована праця "Ґалофільна рослинність УРСР", в якій подано схему класифікації ґалофільної рослинності України. Після 1917 року більш широко почали вивчати і рослинність засолених ґрунтів приморської смуги. У праці Лавренка Є.М. і Прянішнікова О. "Рослинність Нижньодніпровських (Олешківських) пісків та південного району, що з ними межує (по дослідженням 1925 р.)" подано характеристику рослинності солонцево-солончакового комплексу надморської смуги Скадовська — с. Іванівка (берег Ягорлицької затоки) [19]. Рослинності Присивашшя присвячені праці Поповича Ф.Я., Левітіної Ф.Я. та Шалита М.С. [21], [26]. Багато років вивченню рослинності півдня України віддав Білик Г.І. Ґалофільній рослинності присвячена його монографія "Солончакова рослинність приморської смуги УРСР", яка вийшла у 1941 році. Висновки. За допомогою засобів бібліотечно-інформаційної роботи, використовуючи науковий фонд ДНСГБ УААН, було висвітлено історію вивчення галофільної рослинності в Україні. Експоновані на книжковій виставці наукові видання ще раз вкотре підтвердили думку про те, що відомості про галофільну рослинність України на кінець ХІХ — половину ХХ ст. подані в численних геоботанічних працях, але узагальнюючої праці до кінця першої половини ХХ ст. ще не було. І тільки згодом, у 1963 році, вийде монографія Білика Г.І. "Рослинність засолених ґрунтів України", в якій автор наведе історію вивчення рослинності засолених ґрунтів, дасть характеристику засолених ґрунтів як середовища росту рослин, зробить аналіз флори засолених ґрунтів та історію її розвитку, дасть детальну геоботанічну характеристику рослинних угруповань, пов'язаних із засоленими ґрунтами, а також розгляне питання раціонального використання угідь із засоленими ґрунтами і поліпшення рослинного покриву на них [2]. Книжкова експозиція привернула до себе велику увагу науковців і фахівців агропромислового виробництва України, студентів вищих і середніх навчальних закладів, усіх тих, хто не байдуже ставиться до свого історичного минулого. Усі, без винятку, експоновані видання користувалися великим попитом серед відвідувачів. У читальній залі Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки будуть і надалі проводитися такі книжкові виставки, оскільки Бібліотека вважає своїм священним обов'язком поділитися з підростаючим поколінням накопиченими минулими століттями знаннями зі своєї духовної скарбниці. Список літератури: Акинфиев Н.Я. Ботаническое исследование Новомосковского уезда Екатеринославской губернии // Материалы к познанию фауны и флоры России. В.ІІІ.: Отд. ботаники. — М., 1899 — С. 231-267. Білик Г.І. Рослинність засолених ґрунтів України. — К.: Вид-во АН УРСР,1963. — 297 с. Білик Г.І. Рослинність засолених угідь лівобережжя середньої Наддніпрянщини // Геоботанічний зб. — К.: Вид-во АН УРСР, 1937 — С. 24-31. Білик Г.І. Рослинність засолених ґрунтів лівобережжя середнього Дінця // Геоботанічний зб. — К.: Вид-во АН УРСР, 1938. — №2.- С. 58-75. Виленский Д.Г. Почвы долины р. Самары в районе работ Днепростроя // Почвоведение. — 1927. — №4. — С. 31-48. Еліашевич О.А. Луки середнього Дніпра (Курилівської плавні) // Зб. наук. робіт Дніпропетровського бот. саду. — Дніпропетровськ, 1937. -№ 2. — С. 57-72. Клеопов Ю.Д. Геоботанічний ескіз лівобережжя середньої Наддніпрянщини // Журн. біологіч. циклу ВУАН. — 1934. — №2. — С. 37-66. Котов М.И. Растительность поймы р. Самары по исследованиям 1926 г. по заданию Днепростроя //Труды совещ. геоботаников-луговедов при Гос. луговом ин-те. — Б/м: Изд-е Госуд. лугового ин-та, 1929. — С. 23-31. Котов М.И. Ботанико-географический очерк растительности меловых обнажений по р. Осколу и его притокам // Журн. Рус. ботан. о-ва. — 1927. — Т. ХІІ. — № 1-2. — С. 173-182. Котов М.И. Геоботанический очерк полуострова Тюбек в Сиваше // Ботан. журн. СССР. — 1933. — № 1-2. — С. 95-98. Котов М.И. Засоленные почвы и их растительность в Донецком бассейне // Природа. — 1933. — № 8-9. — С. 97-98. Котов М.И. Материалы к растительности долины р. Оскола // Журн. рус. ботан. о-ва. — 1931. — № 5-6. — С. 446-455. Котов М.И. Список новых, редких и более интересных растений, собранных нами или наблюдавшихся по р.Осколу в Воронежской губернии (б.Бирючинский и Валуйский уезд) и в Харьковской губернии (б. Купянский уезд) // Бюл. Воронежского о-ва естествоиспытателей природы. — Воронеж: Изд-во Ворон. гос. ун-та, 1927. — Т. ІІ, вып. 1. — С. 77-92. Котов М.І., Прянішніков О.В. Геоботанічний нарис острова Бірючого в Азовському морі // Журн. Ін-ту ботаніки АН УРСР. — 1937. — № 13-14. — С. 27-34. Краснов А. Ботанико-географический очерк Полтавской губернии. Естественно-историческая часть: Отчёт Полтавскому губернскому земству // Материалы к оценке земель Полтавской губернии. — Полтава: Изд-е Полт. губерн. земства, 1894. — № 16. — С. 83-103. Краснов А. Материалы для флоры Полтавской губернии // Труды О-ва испытателей природы при Харьковском ун-те. — Харьков, 1890. — Т. XXIV. — С. 57-73. Лавренко Е. Растительность озера Змиевского лимана Харьковской губернии // Природа и охота на Украине / Всеукр. союз охотников и рыболовов. — Харьков, 1924. — С. 76-92. Лавренко Є., Дохман Г. Рослинність Старобільських степів // Журн. біоботанічного циклу ВУАН. — 1933. — № 5-6. — С. 22-43. Лавренко Є., Прянішніков О. Рослинність Нижньодніпровських (Олешківських) пісків та південного району, що з ними межує (по дослідженням 1925 р.) // Матеріали по дослідженню ґрунтів України. — Харків, 1926. — Т. І, вип. 3. — С. 44-58. Левицька А.М. Геоботанічний нарис другої тераси Дніпра (Обухівський масив) // Зб. наук. робіт Дніпропетровського бот. саду. — Дніпропетровськ, 1936. — № 1. — С. 35-47. Левітіна Ф.Я., Шалит М.С. Про рослинність островів Чурюка та Чурю-Тюба на Сиваші Мелітопольської округи (колишній Дніпровський повіт Таврії) // Охорона пам'яток природи на Україні. — К., 1927. — С. 15-24. Пастушко Є.І. Рослинність засолених ґрунтів долин середнього Дніпра (Єлізаветівсько-Курилівський масив) //Зб. праць Дніпропетровського бот. саду. №2. — Дніпропетровськ, 1937. — С. 32-38. Пачоский И.К. Описание растительности Херсонской губернии. І.: Леса. — Херсон: Изд. Ест-ист. музея Херсон. губ. земства, 1915. — С. 94-119. Пачоский И.К. Описание растительности Херсонской губ. ІІІ.: Плавни, пески, солончаки, сорные растения // Материалы по исследованию почв и грунтов Херсонской губернии. — Херсон, 1927. — С. 88-95. Пачоский И.К. Очерк флоры окрестностей г. Переяславля Полтавской губернии // Записки Киевского о-ва естествоиспытателей. — К., 1893. — Т.ІІІ, вып.1. — С.154-166. Попович Ф.Я. Корневые системы растений солонцово-солончакового комплекса Присивашья // Ботан. журн. — 1937. — № 5. — С. 435-450. Прошкина-Лавренко А.И. Материалы к изучению микрофлоры соленоватых водоемов Купянского уезда Харьковской губ. // Журн. Русского ботан. о-ва. — 1924. — Т. 9. — С. 46-51. Танфильев Г. Ботанико-географические исследования // Труды экспедиции, снаряженной Лесным департаментом под руков. проф. В. Докучаева. Научный отдел. . — СПб: Изд. Лесн. департамента, 1898. — Т. ІІ, вып. 2. -С. 1-135. Танфильев Г. Пределы лесов на юге России // Труды экспедиции, снаряженносй Лесным департаментом под руководством профессора В. Докучаева. Научный отдел. Т. ІІ, вып. 1. — СПб: Изд. Лес. департамента, 1894. — 105 с. Зміст Видання © Гриценко Надія Федорівна, 2006 © Гудзеватий Володимир Васильович, 2006
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
