Реферат на тему:
Розвиток національної сільськогосподарської бібліографії як
інформаційного ресурсу та джерельної бази історії аграрної науки:
історія та проблеми сьогодення
Проблема формування науково обґрунтованої національної галузевої
системи бібліографічних посібників на сьогодні являється дуже
актуальною. Існуюча в колишньому Радянському Союзі система
сільськогосподарської бібліографічної інформації зруйнована, а за 15
років, що минули, в Україні в повному обсязі власної цілісної системи ще
не створено. За цей час утворилися значні прогалини в реєстраційній
державній бібліографії сільськогосподарської літератури і на
сьогоднішній день положення ще не стабілізувалося.
Роль національної бібліографії в забезпеченні загальної доступності
публікацій надзвичайно важлива і з особливою гостротою постає в сучасних
умовах. Українська сільськогосподарська бібліографія має стати частиною
національної інформаційної системи країни.
Технологічний розрив між багатими і бідними країнами виражається також і
в тому, що багаті країни все більш ефективно фіксують інформацію і
здійснюють перехід вже від друкованих форм до автоматизованих.
Ми маємо сьогодні результати діяльності окремих
бібліотечно-бібліографічних центрів України зі створення українського
бібліографічного репертуару, але, на жаль, програми створення
національної бібліографії України ми не маємо.
Прикро, що саме тепер, коли відкрилися реальні можливості розвитку
української науки і культури, питання створення національної
бібліографії та й загалом системи бібліографічних джерел, необхідних для
поглибленого всебічного дослідження різноманітних наукових проблем, і
досі залишається не вирішеним у науково-методичному і практичному плані.
Необхідно створити відповідну матеріально-технічну базу для підготовки
таких видань із залученням видавництв України до цього процесу.
Час вже перейти від дискусій до конкретної всебічно продуманої поетапної
роботи на основі існуючих міжнародних вимог та детально розроблених
методичних інструкцій. Робота важка, трудомістка, розрахована на
тривалий час, але вкрай необхідна.
Аналіз досліджень, у яких започатковано роз’язання даної проблеми.
Багаторазова історія спроб скласти повний реєстр книжкових багатств
України на протязі ХХ століття так і не була реалізована. Цю роботу не
вдалося втілити в життя ні Науковому товариству ім.Т.Г. Шевченка у
Львові, яке ще у 1909 році утворило в своєму складі Бібліографічну
комісію для розробки повної бібліографії українського друку; ні в
20-30-і роки, коли за цю справу взялася визначна плеяда фахівців, таких,
як О. Пастернак, М. Ясинський, М. Сагарда, Ю. Меженко, С. Маслов, Ф.
Максименко та ін. Саме цим ученим належать значні теоретичні та
методичні напрацювання, викладені в цілій низці наукових праць. Але до
практичної реалізації справа, на жаль, не дійшла.
Наступна спроба відновлення роботи над Українським бібліографічним
репертуаром була зроблена у другій половині 40-х років і пов’язана з
ім’ям тодішнього директора ЦНБ АН України Ю. Меженка. Плодом зусиль
ентузіазтів-бібліографів того часу є робоча картотека Української книги
1798 — 1914 рр., що, незважаючи на всі перипетії долі, збереглася як у
Києві, так і в Львові.
Можна перераховувати й інші важливі документи, рішення, починання, які
так і залишилися нездійсненими. Україна залишається чи не єдиною з
держав, що не мають свого національного зводу друкованої продукції. І
сьогодні це питання постає знову, але ще з більшою гостротою,
невідкладністю і низкою нових проблем.
Національна бібліотека ім. В.І. Вернадського НАН України у 1989 році
виступила з пропозицією про відновлення роботи над репертуаром
національного друку України. Ця тема увійшла складовою частиною
державної комплексної програми “Документальна пам’ять України”,
затвердженої Комітетом з науково-технічного прогресу при Кабінеті
Міністрів України. Основною метою даного проекту є побудова на основі
єдиних теоретико-методологічних та організаційних принципів цілісної
системи посібників ретроспективної національної бібліографії, що
забезпечувала б потреби суспільства в бібліографічній інформації про
весь документальний масив, створений у процесі історичного розвитку
української нації, всіх галузей науки, культури, мистецтва тощо.
Український бібліографічний репертуар (УБР) розглядається як національна
ретроспективна бібліографія, що включає в себе зібрані й систематизовані
рукописи та друковані твори, дотримуючись таких рівнів:
а) твори друку українською мовою, незалежно від місця видань;
б) твори друку всіма мовами, видані на території сучасної України;
в) твори друку про Україну і український народ, видані в усьому світі
всіма мовами;
г) твори друку, авторами яких є українці, українські установи, заклади,
організації та об’єднання, видані в усьому світі всіма мовами.
УБР на даному етапі зосереджує свою увагу на обліку національної
друкованої продукції з початку книгодрукування до 1923 р. (з 1924 р.
Книжкова палата України стала видавати “Літописи” друку).
За 15 років, що минули з часу, коли розпочалася робота над УБР,
бібліотеки України уже мають певні напрацювання. Так, наукові бібліотеки
державної системи переглянули свої фонди на предмет виявлення
української книги і в картковому вигляді надіслали ці відомості до
Національної парламентської бібліотеки України (НПБУ), яка підготувала
та видала “Друкований зведений каталог україномовної книги державних
бібліотек та музеїв України. 1798 — 1923. Ч.1.1808 — 1900.”(К., 1999),
“Україномовна книга у фондах НПБУ. 1808 — 1923”, (К., 1996),
“Російськомовна книга у фондах НПБУ. 1816 — 1923.”(К., 1999).
Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського видала декілька
випусків “Україномовна книга. (1798 — 1916)”. Працюють над створенням
УБР Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника, обласні наукові
універсальні бібліотеки. Видано друкований каталог “Українська книга в
фондах Одеської державної наукової бібліотеки ім. М.Горького. 1574-1923”
(Вип. 1-4,5. 1991. 1995) та ін. Але наукова українська
сільськогосподарська книга представлена в цих виданнях не повно.
Величезний сукупний масив сільськогосподарської книги, що зберігається у
фондах бібліотек науково-дослідних установ Української академії аграрних
наук, бібліотек вузів аграрного профілю, багато з яких уже відзначили
свої 70-річні та 100-річні ювілеї, повинен стати базою для створення
українського бібліографічного репертуару галузевої книги. Обстеження,
виявлення і опрацювання книги безпосередньо з книгосховищ бібліотек і
підготовка на цій основі друкованих каталогів буде вагомим
науково-бібліографічним внеском сільськогосподарських бібліотек у
створення системи посібників галузевої національної бібліографії та
стане основою для формування зведеного Українського бібліографічного
репертуару. Державна наукова сільськогосподарська бібліотека УААН теж
розгорнула роботу зі створенню друкованого каталогу “Українська
сільськогосподарська книга у фондах ДНСГБ УААН”. Участь
сільськогосподарських бібліотек України в реалізації комплексної
програми “Документальна пам’ять України” матиме надзвичайно важливе
значення для подальшого вдосконалення системи
інформаційно-бібліографічного забезпечення сільськогосподарської науки
та виробництва. Адже відсутність поточних та ретроспективних репертуарів
національної сільськогосподарської літератури негативно позначається на
рівні наукових досліджень, не дає змоги плідно і в повному обсязі
використати всі досягнення аграрної науки і практики, накопичені в
Україні протягом багатьох сторіч та створити об’єктивну історію розвитку
галузі.
Складний шлях розвитку протягом ХІХ-ХХ століть пройшла і
сільськогосподарська наукова бібліографія. З огляду на проблеми
сьогодення, цікавим є досвід організації науково-допоміжної бібліографії
у 20-х роках ХХ століття, яка визначалась особливостями становлення
української науки в умовах національного відродження. Незважаючи на
неймовірно складні умови і розруху, викликані першою світовою та
громадянською війнами, наукова робота в нашій країні не припинялася,
проводилася багатогранна діяльність з дослідження актуальних питань
науки і техніки, створювалася система галузевих науково-дослідних
установ та вищих навчальних закладів. З розвитком науки виникла потреба
налагодити бібліографічну інформацію. Необхідно відмітити, що
бібліографічна робота велася поряд з дослідницькою в наукових установах.
У багатьох із них були створені бібліографічні бюро, кабінети, комісії з
метою збирання відомостей про літературу та широку інформацію про неї.
Поряд з науковими закладами науково-бібліографічну діяльність
здійснювали і наукові бібліотеки як універсальні, так і галузеві.
Багато уваги проблемі бібліографування сільськогосподарської літератури
приділяв Сільськогосподарський науковий комітет України Наркомату
земельних справ УРСР (СГНК НКЗС УРСР), що діяв з 1919 по 1927 роки і
виконував функції координаційного центру в галузі наукової роботи. До
його складу входило Бібліографічно-бібліотечне бюро. Воно систематично
інформувало про нову сільськогосподарську літературу, вміщуючи
критико-бібліографічні матеріали на сторінках журналів “Вісник
сільськогосподарської науки”, “Вісник Наркомату земельних справ”,
“Український агроном”, “Земельник”. Отримуючи обов’язковий примірник
видань з питань сільського господарства й суміжних дисциплін,
Бібліотечно-бібліографічне бюро на чолі з відомим книгознавцем та
бібліографом Костем Дубняком розпочало роботу зі створення національної
(краєзнавчої, за термінологією тих років) сільськогосподарської
бібліографії. Було підготовлено і видано систематичний покажчик у формі
щорічника “Матеріали сільсько-господарської бібліографії України. 1925
рік. Т. 1, вип. 1 / УСРР. Сільсько-Господарський Науковий Комітет
України. Загальна Секція; Упорядкував К. Дубняк. — Х., 1927. — 227 с.”
Це унікальне видання як для свого часу, так і з огляду на сьогодення
мало всі ознаки національної бібліографії. Як відмічав у “Передмові” К.
Дубняк, сільське господарство є і буде ще не одне десятиліття основною
базою народного господарства. “Тому не дивно, що в царині
сільськогосподарській спостерігається особливо жвавий темп розвитку
науки, наукової творчості, наукових досягнень, а як наслідок того, і
велика видавнича продукція с.-г. літератури, як періодичної, так і
неперіодичної. Досить нагадати, що в 1926 р. на території СРСР виходило
понад 300 періодичних с.-г. видань, що загалом дадуть коло 360 000
статей на різні теми, пов’язані з сільським господарством. Жоден
науковий робітник фізично не в силі ознайомитися з потрібною йому
науковою літературою, що виходить, без відповідної допомоги з боку
спеціальних бібліографічних наукових установ. Само життя висуває на
чільне місце бібліографічну працю і бібліографію, як науку, що є ключ до
всякого знання” [5].
СГНКУ, розуміючи велике значення сільськогосподарської бібліографії і
надаючи великої ваги тій допомозі, що дає бібліографія в справі розвитку
сільськогосподарської науки України, як одна з центральних
бібліографічних установ Республіки, зосередила свою працю на
бібліографії літератури останніх років, починаючи з 1917 р., оскільки
літературу за передреволюційні роки (1889-1917) бібліографував
основоположник с.-г. бібліографії в колишній Росії А.Д. Педашенко (помер
у 1925 р.).
За період перебування СГНКУ у Києві (1919-1923 рр.)
Бібліотечно-Бібліографічне Бюро, не маючи ні своїх штатів, ні
операційних коштів, спромоглося лише на виготовлення бібліографічних
покажчиків поточної с.-г. літератури, що їх друкувало в органі СГНКУ —
“Віснику сільськогосподарської науки”(1922-1927рр.).
І тільки у 1924 р., коли СГНКУ переїхав з Києва до Харкова Бюро одержало
одну штатну посаду бібліографа і розпочало роботу з підготовки
бібліографічних покажчиків “за краєзнавчим принципом”, як пише К. Дубняк
у “Передмові”, а саме “Б.-Б. Бюро друкує бібліографічні покажчики с.-г.
літератури як книжкової, так і журнально-газетної, що видається на
території УРСР, або на території, заселеній українцями (Західна Україна,
Кубань, Амурський край і ін.), тої літератури, що так чи інакше
стосується сільського господарства України, незалежно від місця видання
й мови”[5].
Першим томом своїх праць Бюро випускає систематичний покажчик
сільськогосподарської літератури за 1925 р. за зазначеним вище
краєзнавчим принципом. Такий “краєзнавчий принцип”, застосований 80
років тому, цілком відповідає сучасним науково-методичним визначенням
національної бібліографії [7].
Укладений К. Дубняком щорічник “Матеріали сільсько-господарської
бібліографії України. 1925 рік” по праву вважається першим виданням
національної сільськогосподарської бібліографії і сьогодні є взірцем
високопрофесійної і сумлінної науково-бібліографічної роботи. У
покажчику подано описи понад 7122 назв галузевих видань (книги, журнали)
та статей із журналів і газет. Систематизація вміщених матеріалів
подається за науковою міжнародною Децимальною Бібліографічною системою і
деталізована у великій кількості рубрик та підрубрик, що розкривають
широкий спектр аграрної науки та виробництва того періоду.
Наприклад, у загальному розділі 63 Сільське господарство виділені
рубрики: сільськогосподарська термінологія; енциклопедія; журнали;
календар; СГНКУ, наукові організації; з’їзди; виставки; наука; освіта;
дослідна справа; музеї; бібліографія; статистика. Для полегшення
користування систематичним покажчиком дається абетковий покажчик авторів
(близько 3 тис. прізвищ) та предметний покажчик, а також перелік
скорочених назв газет і журналів (119 назв), що зустрічаються у
бібліографічних описах.
Щорічник подає відомості про опубліковані праці широкого кола визначних
українських вчених-аграріїв, таких, як В. Аверін, А. Бауман, Г.
Висоцький, С. Веселовський, О. Гельмер, К. Гедройц, Є. Вотчал, А.
Дояренко, В. Колкунов, М. Кулешов, Б. Лебединський, С. Кулжинський, Г.
Махов, А. Носів, Б. Рожественський, В. Сазанов, А. Сапегін, С.
Москвичов, Є. Опоків, О. Соколовський, В. Симиренко, А. Терниченко, П.
Тутковський, В. Румянцев, І. Фомічов, В. Юр’єв, О. Яната та інші. Багато
з них згодом були репресовані і тільки в кінці ХХ століття їх імена
почали знову повертатися із забуття.
Непересічне значення в становленні національної бібліографії та для
відтворення історії розвитку аграрної науки України 20-х років ХХ
століття має як покажчик “Матеріали сільсько-господарської бібліографії
України. 1925 рік”, так і “Матеріали для сільсько-господарської
бібліографії України. Вип. 1 / Всеукр. акад. наук.; Академік П.А.
Тутковський. — К., 1923. — 48 с.” (853 назви книг і статей по всіх
галузях сільського господарства, опублікованих в кінці ХІХ століття і до
1917 р.).
Трагічно склалася доля укладача покажчика Костя Дубняка, 1890 року
народження (дата смерті невідома),- географа, економіста і бібліографа;
Голови Бібліографічного Бюро СГНКУ (1919-1927 рр.), керівника
фундаментальної бібліотеки Харківського інституту сільського
господарства та лісівництва (з 1924 р.), професора Інституту народної
освіти і Українського науково-дослідного інституту географії й
картографії у Харкові (1927-1934 рр.) — 1934 р. з ліквідацією Інституту
був репресований разом із його директором [4]. Не судилося здійснитись і
планам Бібліографічно-бібліотечного бюро СГНКУ видати повну бібліографію
с.-г. літератури за 1917-1924 рр. частину 2 покажчика за 1925, 1926,
1927 роки, хоча бібліографічні картотеки цих матеріалів були вже
підготовлені. Та з ліквідацією СГНКУ у 1927 р. картотеки були втрачені,
а значну кількість співробітників СГНКУ у 30-ті роки було піддано
репресіям, як націоналістів та ворогів народу, і про велику самовіддану
роботу цієї організації з розбудови аграрної науки у той надзвичайно
складний переломний період в історії України на довгі десятиліття
згадувати було заборонено.
Це вплинуло негативно і на подальший розвиток національної
сільськогосподарської бібліографії, яка після першого випуску щорічника
так і не відродилася в Україні. А з того часу пройшло вже 80 років.
( * h b
d
h d
gdAEfc
покажчика, підкреслив, що покажчики О.Д. Педашенка були тією
першоосновою, з якої розгорнулася наукова с.-г. бібліографічна робота і
в Радянській Україні.
Розглядаючи історичні етапи розвитку наукової с.-г. бібліографії,
вважаємо за доцільне зупинитися на витоках її виникнення, бо там є
багато чого повчального і для сьогодення, насамперед те, що справі
бібліографування, а значить і пропаганді с.-г. літератури і знань, вже у
пореформеній Росії (після 1861 р.) приділялася державна увага і
підтримка [3].
У другій половині ХІХ століття сільськогосподарська бібліографія Росії
(у складі якої була Україна) отримала значний розвиток. Це пов’язано з
тим, що в результаті розвитку капіталістичних відносин у сільському
господарстві значно збільшилося видання с.-г. літератури і розширилося
коло її читачів, а відслідкувати цей потік інформації без допомоги
бібліографії стає неможливим. Найбільш широко (кількісно і тематично)
с.-г. література була відображена у щорічниках Міністерства державного
майна (з 1894 р. — Міністерства землеробства і державного майна, з 1905
р. — головного управління землевпорядкування і землеробства), які
здійснювали видання “Указатель книг, журнальных и газетных статей по
сельскому хозяйству за … год” (1884-1917).
На виникнення і видання щорічників, безумовно, вплинуло намагання
державних органів керівництва показати стан сільського господарства
Росії, тенденції його розвитку, адже вже у 80-х роках ХІХ століття
гостро постала проблема пошуку шляхів інтенсифікації сільського
господарства.
Це була єдина галузева бібліографія, якій уряд Росії приділяв особливу
увагу, вважаючи, що шляхом видання щорічних покажчиків є можливість
показати стан сільського господарства Росії, тенденції його розвитку,
звернути увагу читачів на с.-г. літературу, яка допомагає вирішувати
актуальні питання сільського господарства. Міністерство державного майна
розпочало видавати щорічники с.-г. літератури з 1884 р.
На випуск щорічників незаперечний вплив мав їхній основний укладач —
Олександр Дмитрович Педашенко (1894-1925) — агроном-статистик,
бібліограф с.-г. літератури, учений-спеціаліст Критико-бібліографічного
бюро Сільськогосподарського вченого комітету Міністерства землеробства і
державного майна. У результаті своєї діяльності зі складання цих
щорічників, які отримали високу оцінку сучасників, О.Д. Педашенко став
відомий як видатний бібліограф сільськогосподарської літератури.
Бібліографічна діяльність О.Д. Педашенка тривала понад 30 років (з 1889
р. по 1925 р.). Усього ним складені бібліографічні описи близько 400 000
публікацій із усіх галузей сільського господарства [2].
Високу оцінку діяльності О.Д. Педашенка дав академік М.І. Вавилов, який
писав: “А.Д. Педашенко является выдающимся библиографом по
сельскохозяйственной литературе, в течение 35 лет ведшим огромную работу
по сельскохозяйственной библиографии. Им составлено и опубликовано свыше
100 печатных работ по с.-х. библиографии, которые ныне являются
незаменимыми справочными изданиями. А.Д. Педашенко показал своим
примером, как надо образцово вести библиографию. Составленные им
сборники являются образцом тонкого и прекрасного квалифицированного
библиографического материала” [3].
У щорічника повно відображалася вітчизняна с.-г. література (книги,
статті, описи винаходів). Література згрупована по 22 основним розділам
з усіх напрямів с.-г. науки і видавництва. Щорічники О.Д. Педашенка з
1889 р. по 1925 р. є єдиним джерелом науково-бібліографічної інформації,
про розвиток аграрної науки, с.-г. виробництва України за цей період.
Вплив О.Д. Педашенка на шляхи розвитку с.-г. бібліографії був
незаперечний, і в різні роки робилися спроби продовжити видання
щорічників с.-г. літератури і налагодити систематичний поточний облік
видань.
Так, у Москві Міжнародним аграрним інститутом були видані “Ежегодники
аграрной литературы СССР за 1926-1928 гг. под ред. И.Н. Кобленца. — М.,
1929”, а з 1931 р. по 1934 р. поточну с.-г. бібліографію здійснювала
Всесоюзна асоціація с.-г. бібліографії, яка видала покажчик “Аграрна
література СССР 1929-1931. — М., 1929-1931”. Асоціація стала видавати
також поточний покажчик “Сельськохозяйственная литература СССР”
(1931-1934 рр.), але 1934 р. припинилося видання сільськогосподарської
бібліографії: асоціація під час репресій 30-х років була ліквідована.
Лише у 1948 році ЦНСГБ ВАСГНІЛ поновила випуск покажчиків
“Сельскохозяйственная литература СССР”, які щомісячно видаються вже на
протязі 57 років і стали незамінним чинником розвитку аграрної науки
всього колишнього Радянського Союзу, у т. ч. і в Україні. Адже найбільш
повно відображено потік публікацій українських учених тільки у
бібліографічних виданнях ЦНСГБ ВАСХНІЛ (нині РАСГН) до 1990 р. З
утворенням незалежних суверенних держав і органів керування аграрною
наукою “Сельскохозяйственная литература” ЦНСГБ РАСГН з 1991 р. стала
державним органом поточної сільськогосподарської бібліографії Росії і
вміщує лише російськомовні публікації з 4-6 періодичних українських
видань.
Відмічаючи 80-річний ювілей нашої першої національної
сільськогосподарської бібліографії і вже увійшовши у ХХІ століття
самостійною державою з великим аграрним потенціалом, ми повинні вирішити
питання про розгортання серйозної великомасштабної роботи зі створення
національної с.-г. бібліографії, враховуючи здобутки наших попередників
та сучасний досвід країн як близького, так і далекого зарубіжжя. Без
повноцінної наукової бібліографії жодна галузь науки і виробництва не
може в сучасних умовах успішно розвиватися, адже “хто володіє
інформацією, той володіє світом”.
Якою ж бібліографічною інформацією володіє вже останні 15 років аграрна
галузь України?
Національний бібліографічний облік друкованої наукової продукції
залишається і сьогодні вкрай незадовільним. Так, як свідчить
статистичний збірник Книжкової палати “Друк України. (1991-1996 рр.)”,
сільськогосподарської літератури за шість років було видано 393
примірники. Це, звичайно, далеко неповний облік усіх видів документів,
особливо малотиражної наукової літератури. Книжкова палата України з
1996 р. заснувала серію “Національна бібліографія України”, серед яких
“Літопис книг” № 1-12 і “Літопис журнальних статей” № 1-24.
Для порівняння наведемо дані про публікації, подані у щорічних звітах
УААН. У 2004 році науковими установами УААН видано 206 найменувань
друкованої продукції, опубліковано 5,5 тис. статей у наукових виданнях.
У дійсності публікації з окремих напрямів та галузей сільського
господарства набагато перевищують за кількістю зареєстровані дані
Книжкової палати. Наприклад, у журналі “Вісник аграрної науки” за 2004
р. опубліковано 221 статтю; Науково-методичний центр УААН “Землеробство”
видав 9 книг та 182 статті у журналах, збірниках та ін. наукових
виданнях; Інститут картоплярства — 54 ст.; Ін-т овочівництва і
баштанництва — 93 ст.; Ін-т садівництва — 184 ст.; НМЦ “Ветеринарна
медицина” — 430 ст., у т. ч. 34 в іноземних виданнях. З питань історії
аграрної науки та сільського господарства лише науковцями ДНСГБ УААН у
2004 р. опубліковано 78 ст. (2003 р. — 75 ст.). У 2003 році науковцями
УААН опубліковано 5,2 тис. статей у наукових виданнях. Видано 136
найменувань друкованих праць. У журналі “Вісник аграрної науки” вміщено
256 тис. статей [6]. Слід зауважити, що з питань аграрної науки та
виробництва велику кількість наукових публікацій подають учені 22-х
аграрних вищих навчальних закладів, наукові установи НАН України, інші
суміжні за галузями наукові установи.
Отже, те, що потрапляє зараз для реєстрації до Книжкової палати України
і відображається у випусках національної бібліографії України, —
краплина в морі інформації. Існуючий стан функціонування національної
бібліографії викликає гостру тривогу. І ми вважаємо, що тільки силами
Книжкової палати України цю проблему не вирішити. Терміново необхідно
відродити галузеву національну бібліографію, створивши для цього
національні інформаційно-бібліографічні Центри, які б здійснювали
координацію та кооперацію цієї роботи з Книжковою палатою України.
Спеціальні галузеві бібліотеки відіграють важливу роль у підтримці і
забезпеченні наукових досліджень і залишаються важливою ланкою в системі
інформаційного забезпечення аграрної науки і виробництва. Державна
наукова сільськогосподарська бібліотека УААН повинна стати потужним
інформаційно-бібліографічним центром зі створення національної
сільськогосподарської бібліографії, як поточної, так і ретроспективної.
В аграрній галузі таким національним центром повинна стати Державна
наукова сільськогосподарська бібліотека УААН, на перших порах
забезпечуючи повномасштабний поточний облік публікацій НДУ мережі УААН
та аграрних ВНЗ. ДНСГБ УААН має для цього певну базу, отримуючи з 2002
р. обов’язковий примірник усіх видань галузі (який, до речі, теж не
завжди ще поступає у повному обсязі, як і до Книжкової палати, але у
відомстві є більше можливостей оперативно впливати на цей процес).
Бібліотека зараз видає “Бюлетень ДНСГБ УААН”, де частково відображаються
нові надходження. На жаль, ДНСГБ УААН не має сучасної потужної
матеріально-технічної бази та відповідної кількості кадрів для створення
поточної національної с.-г. бібліографії, а на черзі стоїть і проблема
створення ретроспективної галузевої бібліографії. Але ці питання повинні
вирішуватися на державному рівні і при державній фінансовій підтримці.
Зараз ДНСГБ УААН працює над створенням системи бібліографічних
посібників, адекватних новим задачам як самої аграрної науки України,
так і її історії. Попри всі фінансові та технічні труднощі діяльність
ДНСГБ УААН у галузі національної бібліографії розгорнулася в останні
п’ять років (2001-2005 рр.) найбільш плідно. Було створено ряд цінних
науково-бібліографічних посібників.
Насамперед ми розпочали роботу в рамках загальнодержавної програми
“Документальна пам’ять України”, одним із елементів якої є створення
Українського бібліографічного репертуару книжкових багатств України з
усіх галузей знань за весь історичний період існування.
ДНСГБ УААН — одна із найстаріших книгозбірень і має найбільш повне
зібрання документів сільськогосподарської тематики. З 2002 р. послідовно
продовжує підготовку та видання каталогів-покажчиків серії “Українська
сільськогосподарська книга (з фондів ДНСГБ УААН)” (укладачі: В.А.
Вергунов, Л.О. Зінченко, Л.Ф. Забудська). Вийшло друком 5 випусків, до
яких включено літературу, видану як українською, так і російською мовами
за такі хронологічні періоди:
Вип. 1. 1868-1900 рр. (2002, 60 с.);
Вип. 2. 1901-1910 рр. (2002, 90 с.);
Вип. 3. 1911-1917 рр. (2003, 99с.);
Вип. 4. 1918-1922 рр. (2004, 59 с.);
Вип. 5. 1923-1932 рр. (2005, 190 с.):
Вип. 6. 1933-1935 рр. (2005, 191 с.).
На черзі видання Вип. 7. 1936-1940 рр.
Ці видання сприятимуть вивченню історичного розвитку сільського
господарства України, аграрної науки, допоможуть у формуванні
джерелознавчої основи наукових досліджень, більш широко розкриють фонди
ДНСГБ УААН як національної книгозбірні.
До посібників національної сільськогосподарської бібліографії
відносяться науково-допоміжні ретроспективні бібліографічні покажчики
“Періодичні видання з агрономії в Україні. 1918-1940 рр. Журнали,
“Бюлетені”, “Вісті”, “Наукові записки”, “Збірники наукових праць”,
“Труди” (укладачі: В.А. Вергунов, О.П. Анікіна, К., 2002. 160 с.) та
“Періодичні та продовжувані видання з агрономії на Полтавщині (ХІХ-ХХ
століття)” (укладачі: В.А. Вергунов, О.П. Анікіна, К., 2002. 48 с.).
Складовою частиною національної бібліографії є започатковані ДНСГБ УААН
три серії біобібліографічних науково-допоміжних посібників. У
біобібліографічній серії “Академіки Української академії аграрних наук”
(1998 р. засн.) видано 24 персональних покажчики; у серії
“Біобібліографія вчених-аграріїв України”(1998 р. засн.) вийшло 14
покажчиків, присвячених визначним ученим України як минулого, так і
сучасності. У 2001 році професором В.А. Вергуновим, директором ДНСГБ
УААН, започаткована історико-бібліографічна серія “Аграрна наука України
в особах, документах, бібліографії”. Вийшло друком 9 випусків, з яких 3
монографії та 6 наукових біобібліографічних збірників, присвячених таким
видатним діячам аграрної науки України, як П.В. Будрін, О.А. Яната, Б.Г.
Іваницький, Д.Ф. Лихвар, О.В. Квасницький, М.І. Вавилов.
Видання цієї серії присвячені історії становлення та розвитку аграрної
науки в окремих галузях та регіонах України, відтворенню призабутих або
маловідомих її сторінок, життя та діяльності визначних творців
вітчизняної аграрної науки 19-20 століття, які несправедливо були
замовчувані або стали жертвами політичних репресій у 30-х роках ХХ
століття. Вони сприяли введенню до наукового обігу раніше недоступних і
маловідомих літературних документів, архівних матеріалів.
ДНСГБ УААН як центр з історії аграрної науки України створила
Національну комп’ютерну базу даних з історії становлення та розвитку
науково-дослідних установ та вищих навчальних закладів аграрної галузі
України, в якій відображені також основні наукові публікації цих установ
за весь історичний період їхнього розвитку. Це є вагомим внеском у
створення ретроспективної національної бібліографії галузі.
Крім того, розпочато роботу зі створення національного електронного
банку даних рідкісних друкованих видань і стародруків на основі вивчення
видового і кількісного складу книжкових колекцій с.-г. бібліотек
України.
На жаль, фінансові можливості та матеріальна технічна база ДНСГБ УААН
залишаються вкрай обмеженими на протязі багатьох років, що не дозволяє
нам перейти до підготовки покажчиків поточної національної бібліографії,
хоча деякою мірою це компенсується виданням з 1999 р. реферативного
журналу “Агропромисловий комплекс України”.
Висновки. Уже не можна відкладати створення оптимальної моделі поточної
національної бібліографії України, і ретроспективної як загального
характеру, так і галузевої. Це повинна бути конкретна, всебічно вивчена
поетапна робота національних науково-бібліографічних центрів усіх систем
і відомств із урахуванням координації та кооперації їхньої діяльності.
Доцільним було б створення єдиного позавідомчого науково-методичного
центру національної бібліографії України, який на основі колективно
вироблених методичних і практичних рішень буде узгоджувати і
спрямовувати діяльність усіх організацій-учасників.
Назріла необхідність у проведенні Всеукраїнської наукової конференції з
національної бібліографії (востаннє подібна конференція проводилась у
1994 р.) для обговорення теоретичних та практичних проблем і постановки
завдань для вирішення у ХХІ столітті на основі новітніх комп’ютерних
технологій.
Національна сільськогосподарська бібліографія (як і загальна) повинна
бути важливою складовою державної програми інформатизації України і
аграрної галузі зокрема. Але, як свідчить світова та вітчизняна
практика, без постійного та достатнього державного фінансування
реалізувати повноцінну програму створення національного бібліографічного
репертуару практично неможливо. Необхідно прийняти на державному рівні
Положення про Національну бібліографію України — національний
інформаційний ресурс з урахуванням міжнародних вимог і стандартів як
засіб, що дозволить забезпечити культурне та інтелектуальне надбання
нації і зробити його доступним сучасним і майбутнім користувачам.
Список літератури:
Вернадский В.И. Избранные труды по истории науки. — М.: Наука, 1981. —
С. 233.
Довгопола О.П. Бібліографія сільськогосподарської літератури: Учбовий
посіб. — Х.:Ред.-вид. від. Кн. палати УРСР, 1972. — 160 с.
Довгопола О.П. З історії сільськогосподарської бібліографії в Україні //
Бібл. вісн. — 1993. — № 1-2. — С.23-27.
Дубняк Кость [Біогр. довідка] // Енциклопедія Українознавства.
Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович; Наук. т-во ім. Т.Г.
Шевченка. — Репринтне відтворення вид. 1955-1984 рр. — К.: Глобус, 1994.
— Т. 2. — C. 60.
Матеріали сільсько-господарської бібліографії України. 1925 рік. Т. 1,
вип. 1 / УСРР. Сільсько-Господарський Науковий Комітет України. Загальна
Секція; Упорядкував К. Дубняк. — Х., 1927. — 227 с.
Звіт про діяльність Української академії аграрних наук за 2004 рік /
УААН; Упоряд.: М.К. Царенко, В.О. Круть, В.С. Гончаров. — К.: Аграр.
наука, 2005. — 318 с.
Омельчук В. Національна бібліографія України: тенденції розвитку,
проблеми розробки / ЦНБ ім. В.І. Вернадського. — К., 1995. — 11 с. Зміст
Видання
© Вергунов Віктор Анатолійович, 2006
© Дерлеменко Таміла Федорівна, 2006
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
