.

Інноваційно-технологічний підхід у державному регулюванні складних соціально-економічних систем (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
217 1538
Скачать документ

Реферат на тему:

Інноваційно-технологічний підхід у державному регулюванні складних
соціально-економічних систем

Сьогодні однією із головних ознак розвиненості будь-якого суспільства є
концентрація знань, критерієм якості управління – ефективність, а
вирішальним фактором розвитку – інновація. Ми стаємо свідками
безпрецедентного явища: соціальна практика вже неможлива без
використання інтегрованих знань і інноваційних технологій, і ті, хто не
визнає цієї максими, залишається траєкторією суспільного прогресу.
Інноваційна технологія органічно поєднує в собі зв’язок рутинних і
творчих дій, і таким чином стає проміжною ланкою між знаннями і
практикою.

Увага дослідників до проблем “технологізації” управлінської діяльності
не випадкова, і пояснюється наступними фактами:

– науково-технічний прогрес тісно корелює з технологіями управління, що
базуються на науковому програмуванні, математичному і соціальному
проектуванні;

– існуюча соціальна реальність потребує принципово нових методів її
пізнання і трансформації;

– суспільні відносини значною мірою ускладнюються. Вже можна вважати
науково обґрунтованим той факт, що не тільки виробництво, а й будь-який
інший вид соціальної діяльності має свою внутрішню логіку розвитку і
функціонування. Технологія як наукова дисципліна не тільки розкриває
сутність цієї логіки й описує її, а й вказує на шляхи трансформації її
іманентних принципів в імперативні вимоги до соціального суб’єкта [1, с.
40];

– соціальний результат має бути прогнозованим і науково обґрунтованим.

Усе це дає підстави вважати, що на сьогодні дослідження в напрямі
розробки і впровадження інноваційних технологій в практику державного
управління є актуальними і конче потрібними.

Проблеми використання соціальних технологій привертають увагу багатьох
вітчизняних і зарубіжних дослідників. У наявних наукових публікаціях
розглядаються теоретико-методологічні аспекти впровадження інноваційних
технологій в практику управлінської діяльності (В.Іванов, В.Патрушев,
Є.Шилз, Г.Менш, Д.Сахал, Я.Ван Дейн), можливості й переваги використання
соціальних технологій в управлінні політичними і економічними процесами
в Україні (В.Князєв, Ю.Сурмін, Р.Кондратьєв), соціальне управління, що
базується на технологіях (М.Марков, М.Стефанов, Е.Боно, В.Подшивалкіна),
взаємозв’язок соціальної інженерії, соціального проектування і
соціальної технології (В.Дудченко), моделювання складних соціальних
систем (В.Афанасьєв, І.Пригожин, В.Солов’єв, Ю.Волков), філософські
аспекти технологій (В.Каширін), соціальне проектування (Г.Антонюк) тощо.

Незважаючи на значну кількість напрацювань вказаної тематичної
спрямованості, невичерпаними залишаються питання теоретичного
обґрунтування напрямів використання інноваційних технологій у
регулюванні складних соціально-економічних систем.

Отже, мета даного дослідження полягає в науковому обґрунтуванні напрямів
використання інноваційних технологій у державному регулюванні
соціальними і економічними процесами на регіональному рівні.

Термін “технологія” було започатковано наприкінці XVIII – початку XIX
ст. І.Бекманом, який розглядав її як сукупність ремісничого мистецтва,
навичок, знарядь, виробничих операцій і т. ін. [2, с. 247]. Надалі
“технологічний підхід” знайшов своє поширення у різних галузях наукових
знань, що відбувалось завдяки напрацюванням таких вчених, як А.М.Ампер,
В.М.Севергін, Д.І.Менделєєв, Г.Дозі та ін. У 1822 р. при формуванні
навчального посібника з технології В.М.Севергін зазначає: “Ремесла,
фабрики, мануфактури, заводи, мистецтва, промисловість взагалі – ці
джерела багатства держав і народів поширились на численні гілки, що для
повного їх осмислення необхідно привести у такий систематичний порядок,
який може слугувати вказівником щодо розвитку окремих частин цілого…
Проте і перші початкові нариси можуть являти собою важливий посібник до
вивчення науки, настільки обширної і складної, але такої корисної, як є
технологія” [2, с. 249].

З часом елементи промислової технології зазнавали природної
трансформації, і у середині 60-х років ХХ ст. технологія вже стає
невід’ємною складовою управлінської культури. Так, В.С.Дудченко виділяє
наступні напрями розробки і впровадження соціальних (управлінських)
технологій:

– теорія і практика соціального планування;

– розробка цільових комплексних програм розвитку регіонів, галузей, сфер
суспільної діяльності (з початку 70-х рр.);

– соціальне проектування – розробка організаційних проектів вирішення
стандартних чи повторюваних соціальних проблем (70-80 рр.);

– управлінські та інші види консультування, які орієнтуються на
конкретні проблеми чи на процес їх вирішення (80-ті рр.);

– ігротехнічна діяльність [3, с. 3-4];

Соціальна технологія – це багатогранне та комплексне явище, що може бути
представлено так:

– техніка соціального життя або соціальне життя, що надходить з його
безпосередності [4, с. 12];

– відповідний спосіб здійснення людської діяльності з досягнення
суспільно вагомих цілей [3, с. 4].

– спеціально організована галузь знань про способи і процедури
оптимізації життєдіяльності людини в умовах зростаючої взаємозалежності,
динаміки і оновлення суспільних процесів [5, с. 310];

– метод управління соціальними процесами, що забезпечує систему їх
відтворення у відповідних параметрах – якості, властивості, обсягів,
цілісності діяльності та ін. [5, с. 310];

– засіб реалізації людиною конкретного складного процесу шляхом його
розподілу на систему послідовних взаємопов’язаних процедур і операцій,
що виконуються більш чи менш однозначно і мають на меті досягнення
високої ефективності [1, с. 8].

,

XU

які втілюють у собі якісно новий рівень використання ресурсів
(соціальних, природничих, управлінських, духовних, виробничих тощо).
Технології розкривають рівень застосування наукових досягнень у
практичній діяльності, і чим коротший ланцюжок між наукою і практикою
тим досконаліші є технології.

Інновація, на думку Т.Тідда, Д.Бессанта і К.Павітта, – це процес
перетворення можливостей у нові ідеї, які широко впроваджуються в
практику [6, с. 10]. Інновація і технологія тісно пов’язані між собою,
саме через технологію інновація знаходить своє поширення і дифузію.

Аналізуючи соціальні інноваційні технології, ми виходимо з самої природи
управлінської діяльності, яка розкривається через низку
суб’єктно-об’єктних впливів системного характеру та проявляє себе через
різноманіття механізмів, форм і взаємообумовлених зв’язків. Виходячи з
цього, інноваційно-технологічний підхід в управлінні характеризується:

– відповідними засобами розв’язання суперечностей між наукою і практикою
(проектування, математичне і соціальне програмування);

– орієнтацією на досягнення соціально вагомих результатів, що тісно
корелюють з потребами суспільства;

– спрямованістю на розвиток наукової творчості;

– орієнтацією на високотехнологічні інформаційні технології;

– раціональним використанням природних, соціальних, культурних,
виробничих, управлінських та інших видів ресурсів;

– функціональним розподілом управлінської діяльності на внутрішні
взаємообумовлені етапи, фази, операції з метою формування відповідних
вимог до суб’єкта управління;

– розробкою внутрішньої логіки процесу чи явища, на підставі якого
формується поетапність дій з досягнення встановлених цілей;

– відповідним рівнем культури управлінської діяльності.

Використання інноваційно-технологічного підходу в регулюванні складних
регіональних соціально-економічних систем зумовлено, на наш погляд,
наступними обставинами:

– складністю і “відносною випадковістю” поведінки суб’єкта управління;

– необхідністю раціонального використання обмежених ресурсів
(природничих, економічних, соціальних тощо);

– прискоренням глобалізаційних змін, які вимагають сучасних
(інноваційні) підходів до регуляторної діяльності (зазнає якісних змін
тип соціального управління, директивне управління поступається місцем
процесам самоуправління і саморегулювання);

– необхідністю забезпечення співвідносності між керуючою і керованою
системами;

– вимогами використання інноваційних методів дослідження соціальної
реальності;

– складністю розв’язання протиріччя між науковою творчістю і
нормативно-процесуальною практикою;

– необхідністю у розробці критеріїв до оцінки соціальних фактів,
формуванні соціальних цінностей і стандартів;

– необхідністю у використанні нових форм і методів збирання, обробки і
аналізу інформації.

Інноваційна (соціальна) технологія вбирає в себе іманентні
характеристики соціального простору і часу. Технологія, на думку
В.Князєва, опосередковує зв’язок теорії і практики, є необхідною
складовою будь-якої культури, трансформує наші бажання й можливості в
реальні здібності і ефективні дії [4, с. 8]. Елементами соціального
простру виступають суспільство, держава, регіон, сім’я, інші соціальні
інститути і організації. Соціальний простір дозволяє виявити зв’язки між
людиною і суспільством, розкрити механізми її соціалізації і розвитку.
Ю.Сурмін, досліджуючи особливості соціального простору регіональної
системи, зазначає: “Для реального соціального простору регіону властиві
такі його характеристики, як відносна незалежність від інших
регіональних соціальних просторів, дискретність, що складається у
виділенні окремих просторових утворень, протяжність, багатовимірність,
гуманістичність, що припускає підпорядкованість простору потребам
розвитку і самореалізації особистості” [7, с. 292].

Соціальний простір можна розглядати як коло взаємодії людини і
суспільства, і якщо межами цієї взаємодії обрати регіональний рівень, то
як предметна сфера застосування інноваційно-технологічного підходу
стають наступні процеси:

– функціонування і розвитку регіону;

– нормативно-правового забезпечення і регламентації взаємовідносин між
соціальними інститутами і організаціями;

– виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ;

– централізації і децентралізації управління;

– формування каналів зворотного зв’язку;

– формування соціальних стандартів і вимог до суб’єкта управління;

– формування самодостатності і конкурентоздатності регіональної системи,
тощо.

Інноваційно-технологічний підхід щодо регулювання складних
соціально-економічних систем має розглядатися і як сучасний метод
поєднання теорії і практики державного управління, і як реальний
інструмент державного менеджменту завдяки якому раціональні
(інноваційні) знання знаходять найкоротший шлях до практики управління,
таким чином роблячи її більш логічною і ефективною.

Подальшою перспективою дослідження слід вважати розробку механізмів
впровадження інноваційних технологій у практику державного регулювання
соціально-економічного розвитку регіону.

Список використаних джерел

1. Марков М. Технология и эффективность социального управления. – М.:
Прогресс, 1982. – 265 с.

2. Каширин В.П. Философские вопросы технологии: Социологические,
методологические и техноведческие аспекты. – Томск: Изд-во Томского
ун-та, 1988. – С. 247.

3. Дудченко В.С. Социоинженерная деятельность, социальное
проектирование, социальные технологии: Автореф. дис… д-ра соц. наук: Д
021.01.01 / Белгородский технолог. ин-т стройматериалов. – Белгород,
1994. – С. 3-4.

4. Князєв В.М. Соціальна технологія та управління політичними процесами.
– К.: Нац. ін-т стратег. дослідж., 1995. – С. 8-12.

5. Иванов В.Н., Патрушев В.И. Инновационные социальные технологии
государственного и муниципального управления. – 2-е изд., перераб. и
доп. – М.: ЗАО Изд-во “Экономика”, 2001. – 327 с.

6. Антонюк Л.Л., Поручник А.М., Савчук В.С. Інновації: теорія, механізм
розробки та комерціалізації: Монографія. – К.: КНЕУ, 2003. – 394 с.

7. Сурмін Ю. Проблеми формування і впровадження регіональних соціальних
технологій // Вісн. УАДУ. – 2000. – № 3. – С. 292.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020