.

Особливості взаємодії органів державного управління країн ЄС: позитивний досвід для України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
422 4721
Скачать документ

Реферат на тему:

Особливості взаємодії органів державного управління країн ЄС: позитивний
досвід для України

В умовах становлення демократичного державного устрою в Україні
важливого значення набувають питання побудови гармонійних
політико-правових відносин між органами державного управління різних
рівнів. Оскільки на сучасному етапі розвитку нашої держави проблема
відсутності чіткого розподілу компетенції та повноважень органів
державного управління різних рівнів призводить до непорозумінь та
перешкод у здійсненні державного управління, тому дослідження процесів
взаємодії органів державного управління в зарубіжних країнах дасть змогу
нам застосувати досвід європейських країн у вирішенні питання
розмежування владних повноважень органів державного управління різних
рівнів в Україні.

У роботах зазначених науковців частково досліджено взаємодію органів
державного управління європейських країн з різними формами державного
устрою, проаналізовано владні відносини органів державного управління
різних рівнів у зарубіжних країнах. Г.Алмонд, Р.Далтон, Дж.Пауелл,
К.Стром та Д.Кумбіз порівнювали політико-адміністративні відносини
органів державного управління Західної та Східної Європи, Ш.Матіас
аналізував функціонування та взаємодію державних органів системи
територіального управління у Франції.

Однак серед невирішених питань залишаються проблеми чіткого встановлення
правил прийняття рішень урядовими органами влади, порядок створення
державних інститутів та їх владні повноваження, а також питання
розподілу територіальної та функціональної сфер компетенції вищих і
центральних органів влади та органів місцевого самоврядування в Україні.

Метою даного дослідження виступає пошук найбільш сприятливих здобутків
європейського досвіду взаємодії органів державного управління різних
рівнів для вітчизняної системи державного управління.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити наступні завдання:

· проаналізувати європейський досвід взаємодії органів державного
управління різних рівнів;

· визначити основні здобутки європейських країн при регулюванні
діяльності органів державного управління різних рівнів;

· запропонувати шляхи покращення взаємодії органів державного управління
в Україні на основі зарубіжного досвіду.

Науковці зазначають, що при проведенні компаративних досліджень систем
державного управління в різних країнах знаходимо багато відмінностей у
формах організації та діяльності центральних та місцевих органів
державного управління. Ці відмінності залежать, деякою мірою, від
ступеня розвитку цих країн. Одним з найважливіших факторів, що впливає
на структуру державного управління, виступає політичний режим, у рамках
якого функціонують органи державного управління.

Необхідно зазначити, що достатньо часто в країнах з однаковим політичним
устроєм та рівнем соціального та економічного розвитку виникають досить
різні моделі державного управління, що, насамперед, залежить від
територіальної організації держав. Тому з погляду територіального
розподілу компетенції для європейських політичних систем характерні
федеративна, унітарна та конфедеративна форми. Так, наприклад,
федеративна система управління складається з певних територіальних
одиниць, що проводять власну політику (землі в ФРН та Австрії, кантони в
Швейцарії). Центральна влада цих країн має право лише на законній основі
вносити певні зміни у функціонування цих територіальних одиниць.

Як відомо, на відміну від федеративної форми державного устрою, унітарна
система передбачає надання територіям, що входять до її складу,
достатньо малу автономію, оскільки безпосереднє управління здійснює
столиця держави. Територіальні одиниці, такі як департаменти у Франції,
провінції в Італії, графства у Швеції, більшою мірою існують для
адміністративних зручностей управління.

Конфедерація – досить рідкісна форма державного устрою, прикладом якої
виступає Швейцарія. Конфедерація являє собою вільне утворення, складові
частини якого досить активно протидіють центральній владі. Хоча
історично Швейцарія була утворена як конфедерація, але фактично, на
сучасному етапі її розвитку, вона має федеративний тип
адміністративно-державного управління [1, с. 80].

Сучасні науковці виокремлюють кілька причин виникнення конфедеративних
та федеративних форм державного устрою. Перш за все необхідно вказати
історичну причину, а саме, прагнення зміцнити державну безпеку. Разом з
тим бюрократія структурується за федеративним принципом у тому випадку,
коли кілька невеликих держав зацікавлені в агресивній експансії.
Об’єднання дипломатичних та військових ресурсів таких держав зробили
Німеччину часів Бісмарка однією з провідних держав ХІХ ст. [1, с. 80].

Типовими федеративними державами Європи виступають ФРН та Австрія,
характерним для яких є те, що центральні та регіональні інститути
державного управління володіють автономією у визначених областях
державної політики. Необхідно зазначити, що федеративний устрій цих
європейських держав достатньо ефективно захищає місцеву автономію,
створюючи різні рівні управління, кожен з яких відповідає за вирішення
лише вузьких завдань.

Федеративним державам, як і іншим державам світу, притаманні три рівні
державного управління, а саме, національний (федеративний), регіональний
(управління земель, провінцій) та місцевий рівні. Ці одиниці становлять
піраміду державного управління, в основі якої перебувають одиниці
місцевого управління. Середній рівень становлять одиниці управління
землями та провінціями. Основним рівнем вважаються органи центрального
управління.

Необхідно зазначити, що держави з унітарною формою державного устрою
мають також три рівні державного управління, але, на відміну від
федерацій, їх найнижчі рівні державного управління наділені лише
незначною частиною влади.

Важливим є те, що при федеративній формі державного устрою,
адміністративні функції держави поділяються юридично та фактично між
федерацією та суб’єктами федерації, що призводить до неоднорідності
державного апарату, оскільки кожен член федерації може вибирати
структуру своїх адміністративних підрозділів на власний розсуд. Крім
того, федеративний устрій приводить до виникнення двох рівнів
адміністрації, між якими не існує обмеженого зв’язку. Якщо такий дуалізм
не призводить до проблем на федеративному рівні, тоді виникають проблеми
на тому рівні, де інтереси федерації та суб’єктів федерації
перетинаються.

До переваг федеративної форми державного устрою відносять можливість
прийняття оперативних рішень на місцевому рівні державного управління.
Оскільки громадяни тісно співпрацюють з місцевими адміністраціями, тому
вони мають можливість слідкувати за прийняттям рішень на цьому рівні
державного управління та за результатами виконання цих рішень.

Тому місцевим адміністраціям набагато легше експериментувати з новими
програмами, ніж адміністраціям інших рівнів, оскільки ціна поразки тут
набагато менша [2].

Однак прийняття рішень на місцевому рівні має і свої недоліки, оскільки
часто місцеві адміністрації стикаються з проблемою недостатньої
кількості фінансових засобів для реалізації соціальних програм. Крім
того, державні службовці місцевих органів влади недостатньо
кваліфіковані та в деяких випадках корумповані, що призводить до того,
що прийняття рішень на місцевому рівні спричиняє подвоєння послуг та
сприяє погіршенню координації [3, с. 6].

Переважна більшість країн Європи є державами з унітарною формою
державного устрою. Однак розподіл сфер компетенції та обсягу повноважень
між центральними, регіональними та місцевими рівнями управління в кожній
країні має свої особливості. Наприклад, Великобританія та Франція, які
належать до унітарних держав, відзначаються тим, що вищі органи
державного управління мають повноваження, які достатні для проведення
державної політики. Водночас регіональні і місцеві органи влади мають
лише ті повноваження, що були делеговані їм вищими органами державного
управління.

Основна характерна риса унітарних систем полягає у тому, що уряд та
центральні адміністрації мають значний контроль над місцевими органами
влади. Яскравим прикладом цього виступає той факт, що у Франції
навчальні плани для початкових шкіл розробляються центральним
міністерством у Парижі з метою зменшення різниці між регіонами держави.
Крім того, більшість унітарних держав володіють національними
поліцейськими силами та контролюють місцеві поліцейські утворення.
Сталість адміністративної системи в унітарних державах підтримується
завдяки однорідній моделі державної служби [4, с. 48].

Незважаючи на це центральна влада в унітарних державах не може
вирішувати усі питання, що входять у компетенцію місцевих органів
державного управління. До прикладу, у Великобританії графства та бюро,
що виступають одиницями місцевого рівня державного управління, обирають
ради, що формують свої комітети, кожен з яких відповідає за конкретну
сферу управління. У компетенцію цих комітетів входить управління
питаннями освіти, охорони здоров’я, соціальної політики, охорони
правопорядку. Хоча уряд може втрутитись у прийняття рішень на місцевому
рівні та це трапляється украй рідко, оскільки громадяни Великобританії
високо цінують місцеву автономію.

Суттєвим недоліком держав з унітарною формою державного устрою можна
вважати те, що надмірна концентрація влади в центрі може призвести до
повного розчарування та бездіяльності громадян країни, оскільки вони
вважатимуть, що будь-яка активність при вирішенні проблем місцевого
рівня не призведе до бажаних результатів, адже уся влада належить
центру. Це може сприяти відчуженню громадян від уряду та
адміністративно-державних інститутів.

??/?ї влади в центрі, регіональні та місцеві органи державного
управління можуть мати більш ширші повноваження, оскільки набуває
популярності дискусія щодо концепції “нового федералізму”, що відстоює
ідею передачі влади від вищих і центральних органів влади регіональним
та муніципальним. Ця тенденція зумовлена вимогами посилення впливу
місцевих громад на формування державної політики.

Однак централізація влади в унітарних державах може виступати вагомим
позитивом при вирішенні проблемних питань сучасного суспільства,
оскільки у цій системі центральний уряд та адміністрації можуть
розпоряджатись економічними ресурсами, координувати планування та
розвиток, а їх широкі повноваження у сфері оподаткування спрощують
фінансування соціальних програм. Саме тому деякі федеративні держави на
сучасному етапі свого розвитку відрізняються концентрацією влади у
центрі. Так у ФРН федеративний уряд та уряди земель стали проводити
національну економічну політику та фінансувати соціальні програми.

Розглядаючи взаємодію органів державного управління різних рівнів
необхідно зазначити, що в більшості європейських країн до органів
державного управління національного (федеративного) рівня належать
адміністрація президента, апарат парламенту та Верховного суду.
Структура центральних органів управління підлягає частим змінам,
оскільки при зміні уряду змінюються кількість, функції та назви
міністерств. При цьому переважно у всіх державах поділ функцій між
відомствами на рівні центральних, регіональних та місцевих органів
породжує проблеми чіткого розподілу компетенції.

Чимала кількість державних завдань припадає на органи регіонального
рівня державного управління (землі, провінції). Усі регіональні
утворення країн Європи відрізняються між собою важливими елементам. Якщо
у Франції та Бельгії статуси громад одного типу майже однакові, то в
Іспанії та Італії вони різні, навіть якщо належать в основному до двох
великих категорій, щодо ФРН, то кожна з конституцій землі встановлює
свій статус федеративної землі, відмінний від інших. У Бельгії, Франції
та Італії йдеться про статуси, що надаються державою, – а це зовсім не
перешкоджає проведенню консультацій з компетентними регіональними
властями, – тоді як в Іспанії йдеться про статуси, що визначаються
державою, а в ФРН – про справжні конституції, що існували до вступу
земель у федерацію. Принципи існування та головні риси устрою цих громад
гарантуються національною конституцією в ФРН, Бельгії, Іспанії, Італії,
тоді як у Франції ця гарантія надається звичайним законом [1, с. 119].

На регіональному рівні у федеративних країнах землі реалізують власне
право та виконують федеративні закони. Регіональні органи державного
управління в федеративних державах реалізують федеративні закони на двох
рівнях:

· управління за дорученням федерації, при якому адміністративні органи
регіону підлягають правовому контролю з боку федеративного уряду;

· реалізація федеративного права під власну відповідальність, при якому
адміністративні органи регіону підлягають лише правовому нагляду.

На відміну від федеративних держав, в унітарних державах виконання
законів на всій території країни входить в обов’язок усіх органів
державного управління різних рівнів. Крім того, при унітарній формі
державного устрою статус адміністративних організацій у всіх регіонах
визначається законом, дія якого поширюється на усю територію держави.

У державі з федеративною формою державного устрою, на відміну від
унітарного, під системою адміністративно-державного управління
розуміється те, що органи регіонального управління будь-якої землі чи
провінції створюються у кожному випадку відповідно до законів даного
регіону.

Щодо органів місцевого рівня державного управління, то і в унітарних, і
в федеративних державах місцеві органи виконують, як правило, шість
основних функцій:

· громадська безпека та утримання поліції, пожежної охорони та служби
охорони здоров’я;

· програми допомоги людям у віці, дітям та інвалідам;

· регулюючі функції, включно з дорожньою безпекою та захистом прав
споживачів;

· планування громадського будівництва;

· громадські послуги (школи, парки, бібліотеки);

· володіння та розпорядження державними підприємствами [5, с. 86].

При федеративній системі державного управління основні одиниці місцевого
управління – графства та міста – утворюються владою земель та провінцій
і діють у рамках хартій, розроблених законодавцями земель та провінцій.
У державах з унітарною формою устрою статус місцевих адміністративних
організацій визначається законом однаково на всій території держави.

Розглядаючи взаємодію органів державного управління різних рівнів у ФРН
зазначимо, що сучасне керівництво країни сформувало достатньо сильну
федеративну адміністрацію, обов’язки якої полягають у контролі іноземних
справ, збиранні податків, контролі національної безпеки, транспорту,
поштової служби, програм соціального захисту та розвідувальній
діяльності, але на практиці федеративний уряд контролює тільки найбільш
загальні внутрішні програми. Більшість внутрішніх програм реалізується
адміністрацією земель під загальним федеративним керівництвом.

На сучасному етапі розвитку ФРН кожна із її шістнадцяти федеративних
земель має свою конституцію та власну організацію управління.
Компетенція адміністрації земель поширюється на освіту, діяльність
поліції, соціальне забезпечення.

На відміну від Франції, що відзначається достатньо високим рівнем
централізації влади, Великобританія володіє сильними традиціями
самоуправління в рамках унітарної форми державного устрою, оскільки
зміцнення позицій управління місцевих рівнів сприяло певній
децентралізації адміністративної влади в країні.

Історично сформувались такі форми представництва вищих органів влади в
демократичних державах, як президентська і парламентська [6]. У
президентській державі парламент та президент, що уособлюють виконавчу
та законодавчу функції, наділені особливими повноваженнями в межах
конституції, обираються населенням на певний строк та не можуть бути
зміщеними один одним на власний розсуд.

На відміну від президентської держави, у парламентській державі вищий
законодавчий орган влади обирається населенням, а уряд, як вищий
виконавчий орган, призначається обраним парламентом [7]. Переважно у цій
системі жодна з гілок влади не має сталого терміну повноважень. Кабінет
може бути зміщений за допомогою вотуму недовіри з боку парламентської
коаліції. У разі нездатності парламенту сформувати парламентську
більшість до вищого законодавчого органу влади можуть бути застосовані
аналогічні процедури розпуску.

До змішаної системи належать парламентсько-президентські держави,
основна привабливість яких полягає у забезпеченні загальнонародного
обрання глави виконавчої влади, що наділений реальними та
церемоніальними повноваженнями. Одночасно змішана система дає можливість
населенню обирати і парламент, що представлятиме партії, регіональні,
етнічні та корпоративні інтереси.

Отже, розглянувши та проаналізувавши європейський досвід органів
державного управління країн з різними формами державного устрою,
доходимо наступних висновків, що в європейських країнах створено
серйозну політико-правову базу, що регулює відносини між органами
державного управління різних рівнів.

У конституціях європейських країн чітко прописані норми та способи, що
визначають створення органів державного управління, ухвалення ними
рішень та розподіл компетенції і повноважень між ними. Крім того, такі
особливості взаємодії органів державного управління країн ЄС з різними
формами державного устрою ґрунтуються на багатолітніх державницьких
традиціях європейського суспільства.

Тому оптимальними способами покращення взаємодії органів державного
управління в Україні виступає визначення та затвердження на
конституційному рівні чіткого розподілу повноважень між органами
державного управління різних рівнів, упровадження принципів
децентралізації та деконцентрації влади на усіх рівнях державного
управління в країні.

Перспективами подальших досліджень виступає аналіз особливостей
взаємодії органів державного управління країн ЄС, дослідження та
запозичення позитивного досвіду владних відносин органів державного
управління різних рівнів та пропозиції щодо шляхів покращення взаємодії
органів державного управління різних рівнів в Україні.

Список використаних джерел

1. Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах
Запада: США, Великобритания, Франция, Германия: Учеб. пособие. – М.:
Логос, 2001. – 200 с.

2. Walker D. The Changing Dynamics of Federal Aid to Cities. – Wash.,
1981. – P. 9-11.

3. Carter St., Frost M. Environmental Management and Local Government. –
Wash., 1984. – 250 p.

4. Матиас Ш. Система территориального управления Франции после принятия
законов о децентрализации // Вестн. гос. службы. – 1993. – № 5. – 60 c.

5. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи ЄС. – К.: Основи, 1997. –
419 c.

6. Кумбиз Д. Политика и бюрократия в современном бюрократическом
государстве: сравнивая Западную и Восточную Европу //
Политико-административные отношения: кто стоит у власти?: Пер. с англ. /
Под ред. Т.Верхейна. – Братислава; М.: Права человека, 2001. – С. 30-54.

7. Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология
сегодня: Мировой обзор: Учеб. пособие / Пер. с англ. А.Богдановского,
Л.Галкиной; Под ред. М.Ильина, А.Мельвиля. – М.: Аспект-Пресс, 2002. –
537 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020