.

Програми профілактики бездомності як складова державної соціальної політики (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
325 3953
Скачать документ

Реферат на тему:

Програми профілактики бездомності як складова державної соціальної
політики

Бездомність, яка останнім часом набула суттєвого поширення як в
Україні, так і в країнах Європи, потребує постійного вивчення та
аналізу, формування відповідної політики та розробки системи заходів,
спрямованих на зменшення кількості бездомних людей. Одним із важливих
методів вирішення проблеми бездомності є запобігання бездомності чи її
профілактика, яка є важливою складовою стратегій подолання бездомності
прийнятими урядами або місцевою владою в багатьох європейських країнах.
Але для України значне поширення бездомності – досить нова проблема і
відповідна політика та державні механізми, спрямовані на подолання
бездомності, перебувають лише на початковому етапі формування. Тому
актуальним є вивчення підходів, що застосовуються в профілактичних
програмах подолання бездомності в західних країнах, основних шляхів,
інструментів та методів, які використовуються для запобігання
бездомності, системи управління зазначеними програмами, координації їх
із іншими програмами соціальних послуг.

Проблеми формування та розвитку програм профілактики бездомності, як і
підходи до розробки та впровадження політик щодо бездомності, ще не
знайшли адекватного висвітлення в українській науковій літературі.
Питання визначення профілактики щодо бездомності, зміст та організація
превентивних заходів, їх взаємодія з іншими програмами підтримки та
допомоги вразливим групам населення у вітчизняній науковій літературі ще
не розглядалися.

Для розуміння профілактики доцільно використати модель, яка широко
застосовується в медицині та була запропонована Д.Клейном і С.Голдстоном
[8].

Вона визначає три типи профілактики: первинне, вторинне та третинне
втручання.

Первинна профілактика передбачає заходи, спрямовані на попередження
виникнення певної події чи поведінки, які виникають уперше, тобто
йдеться про те, щоб запобігти виникненню бездомності ще до того, як вона
може виникнути. Багато факторів можуть спричиняти ризик бездомності, але
коли мова йде про прийняття рішення, на які саме групи потрібно
спрямовувати зусилля для профілактичної діяльності, то до уваги,
насамперед, потрібно брати такі фактори, як втрата доходів чи ризик їх
втрати, звільнення з інституційних закладів чи вихід із соціальних
програм, сімейне насильство, проблеми з психічним здоров’ям та
залежність від психоактивних речовин.

Зусилля вторинної профілактики зосереджуються на ранньому втручанні
одразу ж після того, як визначено ризики, але ще до того, як тяжкі
проблеми виникли. У випадку бездомності вторинна профілактика спрямована
на тих, хто щойно став бездомним. Утручання полягає в тому, щоб зробити
період перебування в стані бездомності якомога коротшим та забезпечити
умови для запобігання повторного стану бездомності. Мета вторинної
профілактики стосується допомоги людям, які вперше в своєму житті стали
бездомними та запобігти тому, щоб стан бездомності став епізодичним чи
хронічним і тривав роками.

Третинне втручання вважається не зовсім профілактикою, оскільки воно
спрямоване на зміну ситуації, в якій люди вже переживають стан
бездомності. Проте втручання на цьому етапі може бути успішним та
допоможе припинити хронічну бездомність, інакше кажучи, запобігти
продовженню бездомності.

Таким чином, профілактика бездомності стосується потреб тих осіб, які
ризикують стати бездомними, перебувають у стані бездомності чи
повертаються до стану бездомності [2].

Профілактика бездомності включає діяльність і втручання, які спрямовані
на:

– скорочення тимчасового і термінового проживання на користь допомоги та
створення умов для стабільного проживання, насамперед для молоді і сімей
з дітьми та одиноких людей;

– скорочення випадків повторювальної чи хронічної бездомності;

– скорочення рівня бездомності серед груп ризику та вразливих груп
населення.

Стратегії запобігання можуть включати різні методи, до яких удається
уряд і місцева влада, та передбачати, наприклад, одноразову чи
короткотермінову фінансову допомогу для сплати квартирної плати,
юридичну допомогу чи можливості для участі в програмі надання
тимчасового чи соціального житла. Вони також включають більш
систематичні стратегії, спрямовані на створення відповідних послуг, що
допомагали б людям, які проживають у таких інституційних закладах, як
тюрми або лікувальні заклади не потрапляти на вулиці чи до системи
притулків, а також запобігали б виникненню бездомності у випадках
сімейних криз та домашнього насильства. Так, наприклад, у Чикаго
найбільш поширеною програмою, що використовується для запобігання
бездомності, є надання одноразової чи короткотермінової фінансової
допомоги. Приблизно три мільйони доларів урядових фондів виділяється
мешканцям цього міста щорічно на надання одноразової квартплати, плати
по закладній чи на комунальні послуги. За даними одного з досліджень,
проведеного в США, житлові субсидії допомагають уникнути стану
бездомності близько 80% сімей, які вперше стали бездомними [10].

Іншим прикладом превентивної діяльності може бути приклад роботи
Програми підтримки наймачів житла м. Манчестер (Manchester Tenancy
Support Service) [9], яка була створена муніципальною радою міста. Ця
програма здійснюється в партнерстві між департаментами житла, соціальних
послуг та охорони здоров’я. Різні агенції, що працюють під керівництвом
зазначених департаментів у разі встановлення, що в їх клієнтів існує
ризик виникнення проблем із житлом, переадресовують їх до цієї програми.
Фахівець програми насамперед з’ясовує, що спричиняє загрозу втратити
житло, а потім вдається до відповідних заходів, таких як: оформлення
фінансової допомоги, залучення юриста, переговори з власником житла,
якщо це наймане житло, надання тимчасового житла тощо.

Досвід європейських країн свідчить, що профілактичні програми є найбільш
результативними, коли вони поєднують стратегію та ресурси як на
державному, так і на місцевому рівні. Крім того, заходи профілактики
мають відповідати потребам певних цільових груп, на які спрямовані. Так,
наприклад, муніципалітет м. Гаага (Нідерланди) започаткував програму,
спрямовану на потреби таких груп, як колишні ув’язнені (в Україні ця
група досить широко представлена в загальній популяції бездомних),
колишні пацієнти психіатричних клінік та колишні наркозалежні. Її мета –
призупинити маргіналізацію шляхом надання підтримки в трьох сферах –
житло, працевлаштування та добробут.

Профілактика вимагає розуміння причин бездомності, так само, як і впливу
бездомності на фізичне та психічне здоров’я осіб на такі сфери, як
навчання дітей, батьки яких живуть в притулках, стосунки людей, що
перебувають в притулках тощо. А це означає, що є потреба в зростанні
усвідомлення і розумінні причин та ризиків бездомності саме в
конкретному контексті життя громади, оскільки очевидно, що вони
по-різному проявляються, наприклад, у великих містах західного та
східного регіону України, в столиці та невеликих містах.

Профілактика бездомності охоплює як сферу житлової політики, так і сферу
соціальної політики, політики у сфері охорони здоров’я, а також
економічної політики, оскільки йдеться як про велику кількість
маргіналізованих людей, людей, які обтяжені особистими проблемами, мають
проблеми зі здоров’ям, так і цілі громади, що перебувають в
неблагополучних умовах унаслідок їх географічного чи економічного
становища. Тому створення політики, яка б передбачала заохочення та
фінансування основних послуг та тих, які відповідають потребам клієнтів
з огляду на місцеві умови, дозволить більш ефективно усувати ризики
виникнення та поширення бездомності, сприятиме залученню ресурсів
громади.

Також важливим чинником результативної профілактики є інформування
населення та підвищення його обізнаності щодо питань, пов’язаних з
володінням та наймом житла, набуття громадянами навичок реалізації та
захисту своїх прав на житло.

gd%QD

телефонні лінії, де можна отримати інформацію, куди, як і до кого
звертатися в разі загрози стати бездомним, працівники соціальних
агенцій, що надають послуги різноманітним групам клієнтів, мають
інформацію про програми та заклади, що надають підтримку та допомогу
бездомним.

Згідно із ст. 10 Закону України у рамках відповідних програм проводяться
освітні та просвітницькі заходи з інформування населення щодо норм
законодавства з питань придбання, відчуження, оформлення і державної
реєстрації прав на житлові приміщення та земельні ділянки, щодо інших
правочинів, предметом яких є житло, стосовно обов’язків і
відповідальності учасників житлових та суспільних правовідносин [11].
Але, незважаючи на те, що з часу прийняття Закону пройшло більше року,
питання щодо того, хто повинен розробляти та впроваджувати ці програми,
яким цільовим групам вони повинні адресуватися та яким чином будуть
знаходити свою цільову аудиторію, залишаються не з’ясованими.

Як свідчить досвід західних країн, політика, спрямована на запобігання
бездомності, є результативною тоді, коли її основні заходи плануються на
регіональному на місцевому рівні. Тому українському урядові слід
заохочувати та створювати умови для того, щоб місцева влада могла
формувати власну політику щодо бездомності та надавати підтримку в її
фінансуванні. Однією з умов цього може бути вимога розробляти власні
стратегії подолання бездомності місцевою владою. Подібна практика,
наприклад, існує у Великій Британії, де після прийняття закону про
бездомність 2002 (The Homelessness Act 2002) центральний уряд всіляко
заохочує розробку та впровадження стратегії подолання бездомності на
місцевому рівні, одним із ключових елементів якої є профілактика
бездомності.

Для України також актуальною є розробка стратегії подолання бездомності
на державному рівні, яка могла б стати основою для формування
відповідної політики та включала таку складову, як програма попередження
бездомності. Для її створення можна рекомендувати наступне:

– при розробці програми орієнтуватися на підхід, який фокусується на
причинах бездомності, передбачає їх вивчення та аналіз;

– створювати та розвивати послуги для бездомних, які б забезпечували
можливості для допомоги та підтримки, насамперед, на ранніх етапах
виникнення бездомності;

– запобігати бездомності через створення різноманітних можливостей
постійного доступного житла та створення “запасів” тимчасового житла в
громаді, таких як гуртожитки, будинки тимчасового проживання, соціальні
гуртожитки;

– запобігати бездомності серед сімей, дітей та молоді шляхом створення
різноманітних можливостей для тимчасового проживання;

– запобігати бездомності шляхом інформування, консультування, надання
підтримки в пошукові та наймі житла, зокрема через ведення переговорів з
власниками помешкань, які здаються в найм, та посередництво при
виникненні конфліктів;

– поєднувати запобігання бездомності з наданням підтримки для лікування
наркотичної та алкогольної залежності;

– запобігати бездомності через посилення ролі освіти та навчання,
зокрема професійного;

– створити систему координації соціальних послуг та послуг з розширеної
юридичної допомоги у випадках, коли існує загроза виселення чи
примусового (нечесного) продажу житла;

– розробити програми підтримки та заохочення власників помешкань
надавати їх в найм бездомним людям;

– визначити тенденції та причини бездомності через вдосконалення системи
збирання даних про бездомних людей та сім’ї, включаючи випадки
повторюваної бездомності;

– розробити та прийняти визначення бездомності, яке стосувалося б і тих
людей, які ризикують опинитися в стані бездомності;

– ідентифікувати причини бездомності в різних регіонах України та
визначити райони найбільшого ризику.

Також важливим інструментом запобігання бездомності може бути розвиток
практики попереднього планування перед звільненням чи випискою з
резидентного закладу, яке б здійснювалося спільно його персоналом та
житловими органами місцевої влади, базувалося б на оцінці потреб
потенційно бездомної особи та забезпечувалося відповідними ресурсами.

Висновки. Профілактика бездомності вимагає широкого спектра дій і має
включати як наявність достатньої кількості доступного дешевого житла,
так і ефективні процедури його використання та розподілу. Але якщо
зазначені заходи вимагають значних фінансових вкладень та часу, то
забезпечення мережі інтегрованих місцевих послуг, які були б здатні
швидко і результативно реагувати на ризики виникнення бездомності, є
наразі дуже актуальними і широко використовується в практиці діяльності
урядів країн Західної Європи щодо запобігання бездомності.

Також важливим є розробка та використання заходів, що могли б
забезпечувати первинну та вторинну профілактику, а також третинне
втручання, які в комплексі будуть здатні забезпечити як подолання й
зменшення ризиків для людей опинитися на вулиці, так і припинення
хронічної бездомності.

Очевидно, що заходи з профілактики бездомності можуть бути ефективними
лише за умови об’єднання зусиль та побудови партнерських відносин між
різними міністерствами та їх структурами на місцях, оскільки стосуються
житлових та соціальних питань, проблем, пов’язаних з охороною здоров’я,
захисту прав тощо.

Перспективи подальших досліджень з даної теми, на наш погляд, мають
стосуватися існуючої практики запобігання бездомності, яка є в Україні,
зокрема досвіду накопиченому громадськими організаціями, його
узагальненню та застосуванню в пілотних програмах на рівні окремих міст
чи регіонів. Також більш детального вивчення потребують профілактичні
програми, що діють у країнах Європи, система їх фінансування,
координації функцій між органами державної влади та місцевого
самоуправління, управління програмами, методи профілактики, що
застосовуються в цих програмах, можливості використання подібної
практики в Україні.

Список використаних джерел

1. Burt M.R., Hedderson J., Zweig J., Ortiz M.J., Aron-Turnham L.,
Johnson S.M. Strategies for Reducing Chronic Street Homelessness: Final
Report. Washington, DC: U.S. Department of Housing and Urban
Development. – 2004. – 210 р.

2. Shinn M., Baumohl J., and Hopper K. The prevention of homelessness
revisited // Analyses of Social Issues and Public Policy. – 2001. – Vol.
1. – P. 95-127.

3. Lindahl L. The value and benefits of home modification services for
older people // The ENHR Conference July 2nd – 6th 2004, Cambridge, UK.
– 20 р. – Available from http://www.ibf.uu.se

4. Hughes J. Supporting People, Offenders and Communities // Housing
Studies Association Spring Conference 2-3 April, 2003, University of
York, UK. – 9 р. – Available from http://www.york.ac.uk.

5. Clark C., Rich A.R. Outcomes of Homeless Adults with Mental Illness
in a Housing Program and in Case Management Only // Psychiatric
Services. – 2003. – Vol. 54. – P. 78-83.

6. Tsemberis B.S., Moran L., Shinn M., Asmussen S., Shern D. Consumer
preference programs for individuals who are homeless and have
psychiatric disabilities: A drop-in center and a supported housing
program. // American Journal of Community Psychology, 2003. – Vol. 32. –
N 3/4. – Р. 305-317.

7. Tosi A. Rehousing and social reintegration of homeless people. A case
study from Milan // Innovation, 2005. – Vol.18. – N 2. – P. 183-204.

8. Klein D.C., Goldston S. (eds). Primary Prevention: An Idea Whose Time
Has Come. Washington, DC: Government Printing Office. – 1977. – 477 р.

9. Tenancy support // Available from http://www.renewal.net

10. Burt M.R., Pearson C., Montgomery E.A. Strategies for Homelessness.
Washington, DC: Department of Housing and Urban Development. – 2005 //
Available from http://www.urban.org

11. Закон України про основи соціального захисту бездомних громадян і
безпритульних дітей // http://www.rada.kiev.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020