.

Процеси еволюції інформаційних артефактів управління (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
209 2924
Скачать документ

Реферат на тему:

Процеси еволюції інформаційних артефактів управління

Ефективне використання інформації у сфері державного управління стає
особливо актуальним за умови становлення в Україні інформаційного
суспільства та впровадження у практику електронного урядування.
Складність процесів перетворення інформації пов’язана, у першу чергу, з
їх динамічністю та мінливістю. Використання принципів динаміки
інформаційних артефактів управління, про яку мова піде далі, дає змогу
структурувати та, як наслідок, спростити деякі з проблем, що при цьому
виникають.

У [2] ми визначили інформаційний простір управління (ІПУ) як
узагальнений фазовий простір, координатами якого є певні сфери
компетентності інформаційних суб’єктів. У цьому просторі діють закони
інфодинаміки артефактів управління або, формулюючи трохи інакше,
динаміки інформаційних артефактів управління, оскільки нас цікавлять не
будь-які, а саме інформаційні артефакти. Контекстом динаміки ІАр є
закономірності перетворень не будь-якої “узагальненої” інформації, а
процеси обміну інформацією у вигляді ІАр у комунікативних контурах
систем управління. Невід’ємними учасниками подібних процесів виявляються
також інформаційні суб’єкти.

Оскільки слово “динаміка” походить від давньогрецького “динамікос” –
сильний, можна очікувати появу у контексті динаміки ІАр певних “сил”,
які спричиняють певні зміни у середовищі управління. Спробуємо дослідити
корені цих сил.

Першу групу таких сил породжує “мова”, точніше, її властивості.

Формально кажуть, що носієм інформації виступає повідомлення. Насправді,
таким носієм є знаки, з яких побудовано повідомлення. Знак має
структуру, яка складається з компонент: (1) те, що означає, тобто
означаюче, і (2) те, що означається, яке включає денотат, десигнат та
коннотат. Від системи знаків залежить дуже багато показників якості
комунікативного процесу: наскільки компактним буде повідомлення,
наскільки точно передається інформація, чи є конструктивна можливість
тлумачення понять, які можуть виявитися незрозумілими для приймача
повідомлення тощо.

Суттєво, що мова, володіючи внутрішньою цілісністю та єдністю,
виявляється поліфункціональною системою. Серед її функцій найважливішими
можна вважати ті, які пов’язані з основними операціями над інформацією
(знаннями людини про реальність) – створенням, збереженням і передачею
інформації.

Розрізняють епістемічну, когнітивну (пізнавальну) та комунікативну
функції мови. “Епістемічна функція пов’язує мову з дійсністю (у одиницях
мови у вигляді гносеологічних образів закріплюються елементи дійсності,
виділені, відображені й оброблені свідомістю людини), а пізнавальна – з
розумовою діяльністю людини (в одиницях мови та їх властивостях
матеріалізуються структури та динаміка думки), тобто мовні одиниці
пристосовані як для номінації елементів дійсності (і у подальшому
збереження знань), так і для забезпечення потреб розумового процесу.
Водночас мова є основним засобом людського спілкування (комунікативна
функція), засобом передачі інформації від того, хто говорить, до того,
хто слухає (адресату)” [3].

Як правило, виділяють сім рівнів елементів мови: (1) фонема – для усної
мови та літера для письмової – вважається найнижчим рівнем, (2) морфема
– мінімальний знак, (3) склад – структурний елемент слова, (4) монема –
найменша одиниця з тих, що означаються, так звана “лінійна одиниця, що
володіє змістом”, (5) слово (або, більш формально, лексема) –
стандартний елемент повідомлення, (6) синтагма – інтонаційно-змістовна
єдність, яка визначає у певному контексті та в певній ситуації окреме
поняття, (7) фраза – основна одиниця мови, яка визначає закінчену думку.

Найбільш важливими для ефективної комунікації є, звичайно, три останніх
рівні наведеної класифікації, оскільки саме вони і визначають те, що ми
називаємо “інформацією”, змістом повідомлення. Перші чотири рівні,
завдяки існуючим для них правилам, виконують роль функцій, що захищають
від помилок (згадаймо поняття “членороздільна мова”, “читабельний
текст”). Частково такі функції виконуються і на рівні слів (спробуйте
записати фразу словами без пробілів або розділових знаків між ними). У
подальшому будемо називати слово найменшою часткою, “елементом” або
“атомом” змісту.

Синтагма, яка відповідає окремому поняттю, та фраза, що становить
закінчену думку, – також є сталими станами змісту. Якщо ми чуємо або
читаємо незакінчену фразу, то, як правило, намагаємося її закінчити. Те
саме відбувається, якщо ми одержимо незакінчену синтагму, тобто
“недовизначене” поняття. З цього можна зробити висновок, що незакінчені
мовні конструкції є хиткими, несталими, а визначені нами “сталі”
конструкції – є, так би мовити, “квантами” змісту.

Окреме слово, а ще частіше – незакінчена фраза, – так би мовити
“притягують” до себе продовження цієї фрази. Це явище і є, мабуть,
першим прикладом вияву динаміки інформації.

Другу групу сил, які впливають на динаміку комунікативних процесів,
складають сили, які пов’язані з процесами “інтерпретації повідомлення”.

У процесі комунікації одержувач може сприймати не всю інформацію, яка
міститься у повідомленні. Коли лектор читає лекцію великій аудиторії,
слухачі, які перебувають у цій аудиторії, сприймають її по-різному.
Кожний знаходить щось своє: людина, добре знайома з предметом лекції,
сприймає максимум переданої інформації, початківець – добре, якщо
половину. Тобто, потенційна інформація поділяється на “корисну”,
зрозумілу інформацію, та “марну”, незрозумілу. Друга, частіше за все,
просто лишається непоміченою, фільтрується. Співвідношення корисної та
марної інформації залежить від багатьох причин, головною з яких можна
вважати поінформованість сприймача.

Все виглядає так, нібито корисна інформація “притягується”, а марна –
“відштовхується” від сприймача, а рівень його поінформованості нагадує
міру сили цього “тяжіння”.

Третя група сил пов’язана з дуже важливою компонентою комунікативної
системи – контекстом. Контекст визначається оточенням, у якому
здійснюється інтерпретація повідомлення. Контекст може визначатися
тематикою лекції, завданням, яке повинна вирішувати людина, метою
рішення, яке вона повинна прийняти, розділом знань, знайомство з яким є
необхідним для розуміння повідомлення тощо. Тобто виходить, що
інформація “багатомірна”, або існує завжди у певному багатомірному
просторі, де і відбувається комунікація.

Ця багатомірність є важливою особливістю інформаційних процесів,
оскільки вона, у першу чергу, стала причиною появи великої кількості
спеціальних мов (кодів), кожна з яких дає змогу вдало вирішувати окремі
проблеми розуміння специфічної інформації. “Розум поступово створює
конструкції та мови, які дозволяють інтерпретувати феномени, що
спостерігаються, описувати їх і робити “зрозумілими”. І найголовніше –
пророкувати явища, саме існування яких раніше не укладалося у які-небудь
схеми, доступні розумінню” – писав академік М.М. Моісєєв [4].

Четверта група сил пов’язана із споконвічною проблемою людського
мислення – проблемою складності. Реальність, яка нас оточує, є дуже
складною. Всі науки, наукові теорії, методології, моделі, є ні чим
іншим, як винаходами розуму, які переслідують одну мету – спрощення
реальності. Принцип спрощення є наслідком глобального “принципу
економії”, який проявляє себе у часткових принципах: принципі мінімуму
дисипації енергії, принципі мінімуму ентропії, принципі економії у мові.
Відомо, наприклад, що рідина у вільному стані прагне зайняти найменший
об’єм. Інформаційні процеси теж не уникли впливу цього принципу. Людина,
коли бажає запам’ятати великий обсяг інформації, найчастіше використовує
прийом поділу його на частини: шляхом повторення, невеликі порції
інформації запам’ятовуються швидше. Психологи вважають, що така
властивість людської пам’яті пов’язана з її організацією, оскільки
інформація, яку сприймає людина, спочатку зберігається у так званій
“швидкій” пам’яті, а вже потім, після засвоєння, – переходить до
“довгострокової”. А швидка пам’ять – швидко працює, але має обмежений
обсяг.

Усі зазначені сили визначають певну динаміку, певні закономірності
існування і перетворення інформації у процесах комунікації.

Кажучи про ІПУ, частіше за все мають на увазі певну якісну модель
простору, субстанцією якого є інформація. Однак, як відомо, знання не
існують самі по собі. Їх творцями та користувачами є інформаційні
суб’єкти, які створюють інформацію, здатні її сприймати, оцінювати та
використовувати.

У вступі до книги Людвіга Вітгенштайна “Tractatus Logico-Philosophicus.
Філософські дослідження” Бертран Рассел зауважує: автор “порівнює
лінгвістичний вислів із геометричною проекцією. Геометрична фігура може
бути спроектована різними способами, і кожен із тих способів відповідає
іншій мові, проте проектні властивості оригінальної фігури залишаються
незмінні, хоч би який спосіб був обраний. Ці проектні властивості
відповідають тому, що в його теорії речення і факту повинно бути спільне
їм обом, якщо речення має стверджувати факт” [5].

gdU3o

Останній образ якнайкраще відповідає нашому визначенню інформаційного
простору. Метод “проектування” є, мабуть, найпоширенішим методом
спрощення. Складне явище з реальності має багато ознак, які його
характеризують. Вивчення такого явища починається з виділення окремих
ознак, що дає змогу побудувати спрощену модель (читай проекцію) цього
явища. Ознаки виділяються за різними правилами: (1) окремі ознаки
видаються досліднику більш вагомими, важливими, ніж інші, і досліднику
уявляється, що вивчення саме цих ознак дозволить зрозуміти найбільш
суттєвий бік явища (саме поняття “бік явища” дуже близьке до поняття
“проекція”), (2) ознаки виділяються і розглядаються окремо, оскільки
дають змогу застосувати певні наукові методи дослідження (наприклад,
якщо ознаки є числовими, то для їх детального вивчення можуть бути
застосовані математичні методи), (3) певні ознаки виявляються
незрозумілими, не піддаються дослідженню, і тому доводиться їх
пропускати (вимушене спрощення).

Те саме можна говорити й про інформацію. Як ми вже відзначали, ІАр є ні
чим іншим, як проекціями ситуацій, подій на “площини” інформаційного
простору (або вони складаються з таких проекцій). І це не випадково,
оскільки головне призначення будь-якого ІАр – це розуміння та
сприйняття.

“Кванти” змісту

Первісним станом будь-якого ІАр є, звичайно, його потенційний стан. Він
однозначно характеризується потенційним словником операндів, який у
подальшому будемо називати скорочено – тезаурусом ІАр. Цей стан повністю
визначається інваріантами завдання [2]. Окремі “наближення” стану ІАр до
потенційного, називаються квазіпотенційними (наприклад, коли окремі
ключові поняття тезауруса необхідно пов’язати певними відношеннями для
точного визначення контексту або змісту).

Динаміка комунікативних процесів, які відбуваються у ІПУ, пов’язана з
двома основними тенденціями: (1) переміщенням ІАр між суб’єктами та (2)
зміною рівня компетентності інформаційних суб’єктів завдяки їх
взаємовідношенням з певними ІАр. Трансформації, які зазнає інформація у
процесі переміщення, зводяться до трьох (а не до двох, як це зазначалося
у [2]) основних типів: (1) реалізація, тобто перетворення
квазіпотенційного представлення ІАр у нормальне (наприклад,
роз’яснення), (2) узагальнення, – зворотна операція, яка пов’язана із
засвоєнням інформації шляхом її “згортання” у квазіпотенційне
представлення, та (3) трансляція, – переклад з однієї мови на іншу.
Множину взаємовідношень між інформаційним суб’єктом та ІАр можна також
звести до трьох основних типів: (1) поглинання інформації, тобто її
сприйняття та розуміння, яке супроводжується фільтрацією – відкиданням
зайвої, незрозумілої інформації, (2) навчання, тобто зростання
компетенції суб’єкта, та (3) забування інформації, яке можна трактувати
як зменшення компетенції.

Не важко помітити, що більшість ІАр можуть перебувати в одному з
чотирьох сталих станів, які можна вважати “квантовими” рівнями ІАр:
рівнем вимог (квазіпотенційним рівнем), концептуальним рівнем,
структурним рівнем та рівнем реалізації. При цьому треба відзначити, що
інші стани – можливі, але вони не є стійкими (сталими).

У загальному випадку ІАр проходять всі фази та переходять з рівня вимог
на концептуальний рівень, з нього – на структурний рівень і далі – на
рівень реалізації. Однак повна послідовність має місце у тому випадку,
коли кожна елементарна трансформація є водночас комунікативним ланцюгом.
Наприклад, якщо тезаурус розробляє аналітик проекту, архітектуру –
архітектор, структуру будує проектувальник і т. д., і всі вони повинні
обмінюватися інформацією у вигляді тих чи інших ІАр. У разі, коли
складність артефакту не перевищує певного порогу, або кілька ролей
об’єднуються у особі окремого виконавця, певні фази можуть пропускатися.

Узагальнення ІАр є “реалізаційною послідовністю навпаки”, тобто, якщо
усі стрілки на рис. 1 повернути у зворотному напрямі, ми отримаємо
послідовність узагальнення.

Стадія декомпозиції ІАр, яку ми спрощено зобразили переходом до
структурного рівня ІАр, насправді є значно складнішою. На цій стадії
здійснюється поділ складного ІАр на окремі, більш прості частини, на що
додатково накладаються реалізаційні послідовності та послідовності
узагальнення для окремих частин.

Важко не помітити, що компетентність інформаційного суб’єкта не є
абсолютною величиною. Навпаки, як і будь-яка інформація, вона може бути
визначена тільки відносно певного ІАр. Навчання суб’єкта виглядає у
цьому контексті як теоретико-множинне об’єднання тезаурусів суб’єкта
(h2Key) та ІАр (h2^) з урахуванням особистостей організованості (h1L)
останнього[1].

Поняття “забування” має для нас подвійний зміст. З одного боку, іноді
буває дуже прикро, якщо ми не можемо ніяк згадати те, що нам видається
досить важливим. З другого, важко увити собі ситуацію, коли б людина
нічого не забувала б: та сумарна кількість відомостей, які проходять
через мозок людини, є настільки величезною, що вона потонула б у ній так
само, як людство тоне у потоках наукової, політичної, побутової та іншої
інформації.

Так чи інакше, а процеси забування можуть бути змодельовані та їх
наслідки – обчислені, наприклад, за методикою фон Фьорстера [6].

Визначені нами трансформації та операції є базовими процесами динаміки
ІАр. Усе інше, що відбувається у ІПУ, – це певна суперпозиція цих
базових процесів. Сили, що діють у ІПУ, впливають на хід процесів і
викликають їх зміни. А нам відомо, що зміни у процесах, які викликаються
певними силами, у фізиці саме і називають динамікою.

Еволюція ІАр

Наші зауваження про те, що архітектура ІАр є фактично його геном
знаходять у контексті динаміки ІАр несподіване підтвердження. Уважно
придивившись до процесів, що протікають у ІПУ, можна відшукати там такі,
які дуже нагадують явища мутації та еволюції.

Між квазіпотенційним станом ІАр та його реалізацією існує
взаємно-однозначна відповідність. Фільтрація може призвести до того, що
у ІПУ з’явиться нова реалізація ІАр яка фактично походить від певної
попередньої архітектури, але сама відповідає вже іншій (найпростіший
випадок – трохи скорочений тезаурус, з якого “випали” кілька
незрозумілих понять). Якщо така реалізація з’явилася у ІПУ і
використовується іншими інформаційними суб’єктами, то що це таке, як не
ІАр-мутант? З цього можна природним чином вивести трактування еволюції
ІАр.

Еволюція ІАр – це дуже складний процес, який розвивається у просторі і
часі. Під “простором” тут розуміється ІПУ, точніше достатня кількість
інформаційних суб’єктів, розкиданих у ньому. Кожен із суб’єктів, шляхом
фільтрації ІАр, може породжувати їх певні мутації. Головний
комунікативний процес є складною композицією вже перелічених нами
простих трансформацій та операцій динаміки ІАр та більш складних
процесів. На всі ці процеси, якщо вони протікають протягом достатньо
довгого часу, накладаються динамічні процеси навчання та забування
інформації. Таким чином, еволюція ІАр виглядає не набагато простішою,
ніж еволюція природних явищ.

Висновки

У класичній фізиці відома так звана “задача про три тіла” – спроба
визначити траєкторії руху трьох взаємодіючих гравітаційних мас, хоча б у
просторі Ньютона, не враховуючи релятивістських ефектів теорії
відносності Ейнштейна, або законів квантової механіки тощо. Згадана
задача не має точного розв’язку, не кажучи вже про ситуації із значно
більшою кількістю мас. Еволюція ІАр також не може бути описана як
однозначний процес, але можна спробувати віднайти для неї принципи
відбору, які повинні спостерігатися у будь-якій еволюції.

Такими принципами відбору (цей термін у широкому розумінні був
запропонований М. М. Моісєєвим [4]) у динаміці ІАр виступають: (1)
закони збереження, (2) принципи економії, найбільш типовим проявом яких
у комунікативних (і деяких інших суто “людських” процесах) є боротьба із
складністю, (3) існування сталих станів (рівнів) для ІАр, (4) деякі
закономірності розвитку природної мови та формальних мов і, звичайно,
(5) “зовнішні” по відношенню до динаміки ІАр принципи: соціального
розвитку людської спільноти і глобальні закони світової еволюції.

Подальші дослідження передбачають побудову моделей, які допоможуть
визначити саме такі закономірності еволюції ІАр, які є характерними для
адміністративного управління загалом та для державного управління –
зокрема.

Список використаних джерел

1. Панчук А. Інформаційна динаміка знань та державне управління // Вісн.
УАДУ. – 1999. – № 4. – С. 356-366.

2. Панчук А.Н. Инфодинамика артефактов управления // Перша міжнародна
науково-практична конференція “Відкриті еволюціонуючі системи” (26-27
квіт. 2002 р.) – К.: ВНЗ ВМУРоЛ, 2002. – С. 16-25.

3. Кибрик А.Е. Язык // Лингвистический энциклопедический словарь. – М.:
Сов. энциклопедия, 1990. – С. 604-606.

4. Моисеев Н.Н. Алгоритмы развития. – М.: Наука, 1987. – 304 с.

5. Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-Philosophicus. Філософські
дослідження: Пер. з нім. – К.: Основи, 1995. – 311 с.

6. Бир Ст. Кибернетика и управление производством: Пер. с англ. – М.:
Наука, 1965. – 392 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020