.

Організація банківського кредитування (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4221
Скачать документ

Реферат на тему

Організація банківського кредитування 

План

1. Банківський кредит та його класифікація.

2. Умови та порядок укладення кредитної угоди.

3. Засоби захисту від кредитного ризику. 

1. Банківський кредит та його класифікація

Банківський кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі, що
передається у тимчасове користування на засадах строковості, повернення,
платності, забезпеченості та цільового використання.

Строковість кредиту означає, що позики підприємствам видаються на певний
строк, по закінченні якого вони повинні бути повернені.

Повернення кредиту означає, що отримані підприємством залучені кошти
повинні бути повернені через певний час. Повернення кредиту
забезпечується безперервністю кругообігу коштів і переходом їх в
завершальній стадії в грошову форму.

Платність кредиту полягає в тому, що кредити банк видає підприємствам за
певну плату, яка називається процентом. Розмір процента встановлюється з
таким розрахунком, щоб сума отриманих від позичальника відсотків
покривала витрати банку по залученню коштів, необхідних для даного
кредиту, витрат на ведення банківської справи і забезпечувала одержання
певного доходу.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для
захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу
через неплатоспроможність позичальника. В банківській практиці найбільш
розповсюдженими є такі форми забезпечення кредитів: застава майна,
гарантія або поручительство, страхування кредиту та інші.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на
конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Кредити надаються на
здійснення таких заходів: збільшення основних та оборотних фондів
підприємств; накопичення сезонних запасів ТМЦ, незавершеного
виробництва, готової продукції та товарів; інвестиції; викуп державного
майна; споживчі потреби громадян; інші заходи, у разі розриву між
надходженнями коштів та їх витратами в процесі виробництва.
Забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської
діяльності позичальника і формування та збільшення статутного фонду
комерційних банків та інших господарських товариств.

Кредити комерційних банків можна класифікувати за різними ознаками та
критеріями. Найбільш прийнятною є така класифікація банківських
кредитів:

1. За основними категоріями позичальників;

o кредити галузям народного господарства;

o кредити населенню;

o кредити державним органам влади.

2. За цільовим спрямуванням:

o виробничий (поповнення обігових коштів та основних засобів);

o споживчий (споживчі цілі населення). 

3. За строками користування:

o строкові, тобто надані на визначений у договорі строк, які, в свою
чергу, можуть бути:

а) короткостроковими (до 1 року);

б) середньостроковими (1-3 роки);

в) довгостроковими (понад 3 роки);

Короткостроковий кредит надається підприємствам для покриття витрат по
формуванню оборотних коштів на строк до одного року. Цей строк
використання короткострокового кредиту обумовлений тим, що кругообіг
оборотних коштів здійснюється звичайно протягом одного року. Тому після
здійснення кругообігу цих коштів одержаний кредит повинен бути
повернений банку.

Середньо- і довгостроковий кредит надається підприємствам для покриття
витрат по формуванню основних фондів на строк понад один рік. Цей строк
використання кредиту обумовлюється тривалим функціонуванням основних
засобів і перенесенням їх вартості на продукт частинами.

o до запитання (онкольні) – видаються на невизначений строк. Позичальник
повинен погасити такий кредит за першою вимогою банку. Якщо банк не
вимагає погашення, то кредит повертається на розсуд позичальника;

o прострочені – по яких строк погашення, встановлений кредитним
договором, минув;

o відстрочені (пролонговані) – щодо яких за клопотанням позичальника
банком прийняте рішення про перенесення строків погашення кредиту на
більш пізню дату.

4. Залежно від забезпечення:

o забезпечені (ломбардні) – надаються під забезпечення (заставу майна,
поручительство, гарантію, страхування ризику неповернення кредиту тощо);

o незабезпечені (бланкові) – надаються без забезпечення. Незабезпечені
(бланкові) кредити, що називаються у банківській практиці довірчими,
надаються лише під зобов’язання позичальника погасити позичку. Вони
пов’язані з великим ризиком для банку, тому потребують ретельнішого
вивчення кредитоспроможності позичальника і надаються під більш високий
процент.

5. За методами надання:

o у разовому порядку, коли рішення про надання приймається окремо по
кожному кредиту;

o відповідно до відкритої кредитної лінії, тобто кредити надаються у
межах завчасно визначеного ліміту кредитування без погодження кожний раз
із банком умов кредитного договору;

o гарантовані – банк бере на себе зобов’язання у разі потреби надати
кредит клієнту визначеного розміру протягом відповідного періоду.
Гарантовані кредити, в свою чергу, можуть бути двох видів: з обумовленою
датою видачі кредиту та з наданням кредиту в міру виникнення потреби в
ньому.

6. Залежно від кількості кредиторів:

· надані одним банком;

o консорціумні, тобто такі, що надаються консорціумом банків, в якому
один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників
потрібну кредитоодержувачу суму ресурсів, укладає з ним договір і надає
кредит. Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;

o паралельні, що передбачають участь в їх наданні кількох банків. Тут
кредити одному позичальникові надають різні банки, але на одних,
завчасно погоджених, умовах.

7. Залежно від порядку погашення:

· поступово (в розстрочку);

· водночас із закінченням строку кредитного договору;

· у відповідності з особливими умовами, визначеними кредитними
договорами.

8. За характером і способом сплати процентів:

o з фіксованою процентною ставкою;

o з плаваючою процентною ставкою;

o зі сплатою процентів у міру використання наданих коштів (звичайний
кредит);

· зі сплатою процентів одночасно з отриманням кредиту (дисконтний
кредит).

Кредити з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної
економіки. З метою зменшення ризику недоотримання прибутку або
запобігання збитків в умовах інфляції при видачі кредитів на значні
строки банки використовують плаваючу процентну ставку. В цьому випадку у
відповідності з кредитним договором процентні ставки періодично
переглядаються і звичайно прив’язуються до рівня облікової ставки
центрального банку та фактичного темпу інфляції.

9. За ступенем ризику:

· стандартні;

· нестандартні, до яких, в свою чергу, відносяться: кредити під
контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні

2. Умови та порядок укладення кредитної угоди

Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються
на підставі кредитних договорів.

Кредитний договір – це юридичний документ, що визначає взаємні обов’язки
і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім
кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не
може змінюватися в односторонньому порядку. Кредити надаються після
укладання кредитного договору. Умови договору визначаються для кожного
клієнта індивідуально, з тим щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і
перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і
включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір
відсоток за кредит та інші умови, які не суперечать чинному
законодавству.

На практиці комерційні банки розробляють типові форми кредитних угод,
основними положеннями яких є:

1. Опис суб’єктів угоди – визначається, хто позичальник, хто кредитор,
при цьому визначаються юридичні права сторін, що підписують договір.

2. Опис умов кредитування – вказуються сума і строк кредиту, порядок
його видачі та погашення. Банк перевіряє обгрунтованість замовленої суми
кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів
позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на
основі оборотності цінностей, що кредитуються, та окупності понесених
витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в
розстрочку.

3. Зобов’язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити проценти
за користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від
таких чинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку,
рівня облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, строків
користування позикою, ризику заходу, що кредитується тощо. Розмір плати
за кредит встановлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від
позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів,
витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання
відповідного прибутку.

4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами
кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова
угода).

5. Обмежувальні умови, до яких відносяться: захисні та негативні.

Захисні статті – це перелік дій чи умов, яких повинен дотримуватись
позичальник протягом дії кредитного договору (зобов’язання періодично
подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку
інформацію про свою господарську діяльність).

Негативні статті – це список умов, які не повинен допустити позичальник
(заборона отримання додаткових кредитів, передачі в заставу третім
особам активів, надання гарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати
вище встановленого рівня, злиття з іншими компаніями);

6. Права суб’єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати
дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитної угоди.
Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позички,
підвищення суми позички, права достроково погашати кредит.

7. Санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов
кредитної угоди карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на
суму боргу або на суму кредиту, або на суму порушення. Банк може
заперечити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового
погашення кредиту, відмовитись від подальшого співробітництва з
клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов
кредитної угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції.
В угоді можна зазначити, хто буде відшкодовувати витрати на вирішення
спорів.

8. Строк набуття угодою чинності.

9. Можливості зміни умов угоди.

10. Юридичні адреси суб’єктів угоди, підписи уповноважених осіб,
скріплені печатками.

Договір укладається на один рік і більш тривалий термін, якщо клієнт
користується кредитами постійно або об’єктом кредитування є основні
засоби, або на більш короткий термін при тимчасовій потребі в коштах або
наданні окремого кредиту. Кредитний договір вступає в силу з дати
надання кредиту позичальнику (дата надходження коштів на рахунок
позичальника або дата сплати платіжних документів з позичкового рахунку
позичальника) і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за
його користування.

3. Засоби захисту від кредитного ризику

Кредитний ризик – це ризик несплати позичальником кредитору основного
боргу і процентів за його користування. Звідси, під кредитним ризиком
слід розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх
ресурсів, недотримання прибутків або збільшення витрат у результаті
здійснення певних фінансових операцій.

Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що визначають
ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати через погіршення
фінансового стану позичальника, відсутність належних організаційних
здібностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, який
приймає рішення про кредитування, та інші обставини.

Найбільш загальні засоби страхування ризиків у банківській практиці
зводяться до їх диверсифікації (тобто розподілу, регулювання структури і
розмірів), а також до постійного контролю з боку банку за виконанням
необхідних співвідношень і нормативів (наприклад, нормативу
максимального розміру ризику на одного позичальника, нормативу великих
кредитних ризиків, що встановлюються центральним банком) та здійснення у
разі необхідності заходів по їх коригуванню.

Істотну роль при цьому відіграє наявність у банку належної інформаційної
бази і сучасних технологій, кваліфікованого персоналу, а також
проведення постійних заходів з прогнозування економічної кон’юнктури.
Однак здійснення подібних заходів потребує значних витрат і доступне
лише досить великим банкам.

Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за
допомогою таких заходів:

o лімітування кредитів;

o диверсифікації портфеля позичок банку;

o контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні
боргу;

o страхування кредитних операцій;

o достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;

o аналізу кредитоспроможності позичальника.

І спосіб – встановлення позичальникам лімітів кредитування. Як правило,
банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах
кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках
встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за
кредитом на певну дату.

D F ? ? ? o x

z

” hl

hl

hl

F ? o z

можуть бути поновлювальні, коли кредит надається і погашається в межах
встановленого ліміту, і непоновлювальні, коли після надання і погашення
кредиту відносини між банком і клієнтом припиняються. У ряді випадків
питання про видачу кредитів вирішується банком кожний раз індивідуально.

ІІ спосіб – диверсифікація кредитних вкладень. Це означає розподіл
кредитів між різними суб’єктами правовідносин, клієнтами різних форм
власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. В
деяких випадках дотримання банком диверсифікації здійснюється за
допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.

Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде
ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність
банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж кількох.

ІІІ спосіб – оперативність при стягненні боргу – передбачає необхідність
підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку
користування кредитом. Банк повинен слідкувати за станом справ у клієнта
і у разі необхідності застосовувати упереджувальні дії щодо захисту
своїх інтересів.

IV спосіб – страхування кредитних операцій. Він означає, що банки
повинні створювати страхові фонди як на макро-, так і мікро-рівнях, а
також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових
компаніях.

V спосіб – забезпеченість кредиту. 

У країнах з розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми
забезпечення кредитів:

o гарантія, або порука третьої сторони;

o переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;

o застава товарних запасів;

· застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів,
дорогоцінних металів, страхування.

Гарантія, або порука – це зобов’язання третьої особи погасити борг
позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформляється як
самостійний обов’язок гаранта чи поручителя.

Переуступка контрактів практикується при кредитуванні будівельних
компаній, що здійснюють регулярні поставки товарів або послуг за
контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок
чого надходження коштів від замовника зараховуються в погашення кредиту.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку
рахунку, що вимагає оплати за поставлені позичальником товари.

Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть
бути: сировина, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.

Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні
експортно-імпортних операцій. Заставою тут виступають документи, що
підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються
коносамент і накладні.

Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому предмет
застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки
може бути майно, пов’язане із землею, – будівлі споруди, квартири,
земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо.

Заставою по кредиту можуть бути такі види рухомого мийна: обладнання,
машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового
вжитку.

Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шляхом індосаменту
і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Умовою
використання цінних паперів як форми застави мас бути їх висока
ліквідність.

Також зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема,
надання позичальнику кредиту за умови накопичення та зберігання останнім
протягом встановленого терміну визначеної суми коштів на вкладі, при
видачі позичок індивідуальним позичальникам за заставу приймаються
поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату
заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей –
корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при
кредитуванні фермерських господарств – урожай (зібраний або у корінні за
умови його страхування).

Оцінка ефективності різних форм забезпечення повернення кредиту (на
прикладі Німеччини) приведена в таблиці 1.

Таблиця 1.

Ефективності різних форм забезпечення повернення кредиту

(на прикладі Німеччини)

Форма забезпечення повернення кредиту Кількість 

балів Максимальна сума кредиту в % до забезпечення

 

 

1. Іпотека  

3  

60 – 80

2. Застава вкладів, що знаходяться в банку, який надав кредит  

3  

100

 

3. Поручительство (гарантія 2 В залежності від ступеня
кредитоспроможності поручителя (гаранта) – до 100

 

4. Застава цінних паперів

   

2 Цінні папери, які приносять твердий процент, – 70-80,

акції – 50-60

5. Переуступка вимог по поставці товарів або наданні послуг

   

1  

20 – 40

У практиці роботи українських комерційних банків найпоширенішими формами
забезпечення зобов’язань позичальника перед банком є застава майна,
гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів,
переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі,
страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення
кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави
визначені Цивільним кодексом України.

VI спосіб – оцінка кредитоспроможності позичальника. У процесі роботи,
що передує укладанню кредитної угоди, працівник банку повинен ретельно
проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто його здатність
своєчасно погасити кредит, виявити фактори, які можуть спричинити
непогашення позички. Кредитоспроможність позичальника, на відміну від
його платоспроможності, не фіксує неплатежі за минулий період чи на
певну дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на найближчу
перспективу. Отже, кредитоспроможність – це якісна оцінка позичальника,
яка дається банком до розгляду питання про можливість і умови
кредитування і дозволяє передбачити ймовірність своєчасного поверненні
позичок та їх ефективного використання.

Межі вивчення кредитоспроможності залежать від:

o розміру позички;

o терміну позички;

o результатів минулої діяльності позичальника;

o забезпечення кредиту (яка форма забезпечення передбачається);

o взаємовідносин банку з клієнтом.

Жодних твердих правил щодо цього не існує, оскільки кожний клієнт, що
подав кредитну заявку, може мати специфічні особливості, які вимагають
більш детального вивчення.

Банк може використовувати різні джерела інформації про
кредитоспроможність потенційного позичальника:

o використання карток на всіх вкладників і позичальників, якщо такі
ведуться в банку;

o отримання інформації з зовнішніх джерел, використання великої
кількості довідкових та аналітичних звітів; при цьому в діловому світі
неухильно дотримуються правил передачі конфіденційної інформації (в США
ці відносини регулюються Етичним кодексом про обмін банками інформацією
щодо кредитоспроможності комерційних фірм).

У вітчизняній практиці організації кредитування такого
високоорганізованого та якісного джерела зовнішньої інформації про
кредитоспроможність підприємств поки що немає. Однак, якщо банк
зацікавлений в підтвердженні достовірності окремих моментів діяльності
потенційного позичальника, він може отримати зовнішню інформацію від
інших банків, куди раніше звертався позичальник, від постачальників,
покупців, конкурентів, органів податкової інспекції, а також шляхом
вивчення архівів банку і фінансової преси;

· фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і збитки), які
є основним джерелом внутрішньої інформації. Розрахунок різних
коефіцієнтів на основі цих звітів дозволяє глибше проаналізувати дійсний
стан справ потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку
і здатність погасити позику.

Одночасно з цим вивчається репутація позичальника, його чесність,
порядність, взаємовідносини з іншими банками, компетентність керівників,
досвід і знання справи, потенційні можливості, особистий добробут
позичальника, ринкова вартість підприємства та інші.

Оцінка кредитоспроможності – процес творчий, що вимагає від банківських
працівників глибоких економічних знань, аналітичного мислення, вміння
визначати та оцінювати тенденції в господарській діяльності і
фінансовому стані позичальників, зокрема можливості дотримання ними
принципів кредитування, прогнозувати майбутній стан справ позичальника і
передбачати обставини, які можуть на них вплинути.

Здійснюючи оцінку кредитоспроможності, комерційні банки України
керуються власними положеннями, що розробляються кожним банком, а також
повинні враховувати нормативні вимоги НБУ, зокрема Рекомендації щодо
визначення фінансового стану позичальників (постанова НБУ від 29.09.97 №
323) та Положення про порядок формування і використання резерву на
можливі втрати за позиками комерційних банків (затверджене правлінням
НБУ від 16.12 98 № 520).

Згідно з цими документами НБУ виділяє три групи позичальників:

· юридичні особи, крім комерційних банків;

· комерційні банки;

· фізичні особи.

Для оцінки фінансового стану юридичної особи враховують такі економічні
показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки,
рентабельність, ліквідність, собівартість продукції, грошові потоки,
склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Крім того, враховуються фактори суб’єктивного характеру: ефективність
управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних
та структурних змін в економіці, погашення кредитної заборгованості
позичальника у минулому, професіоналізм керівництва, державна підтримка
позичальника тощо.

Згідно з даним положенням для оцінки кредитоспроможності
позичальника-юридичної особи комерційні банки повинні обов’язково
враховувати такі показники:

1. Коефіцієнт загальної ліквідності ( ), який характеризує, наскільки
обсяг поточних зобов’язань за кредитами і розрахунками можна погасити за
рахунок усіх мобілізованих оборотних активів: 

.

* Витрати майбутніх періодів включаються до складу поточних активів у
тій частині, яка буде використана (списана) протягом 12 місяців з дати
балансу.

** Доходи майбутніх періодів включаються до складу поточних зобов’язань
у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

Ця інформація зазначається у Примітках до фінансової звітності.

не менше 2,0 – 2,5.

), який показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов’язань
може бути погашена негайно:

** Доходи майбутніх періодів включаються до складу поточних зобов’язань
у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

Ця інформація зазначається у Примітках до фінансової звітності.

не менше 0,2 – 0,25.

), який характеризує розмір залучених коштів на 1 грн. власних коштів:

не більше 1,0

), який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі
заборгованості:

.

Нормативне значення не менше 0,2.

), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

.

Нормативне значення не менше 0,5.

При здійсненні оцінки кредитоспроможності та фінансової стабільності
банки можуть використовувати й інші показники.

Для отримання комплексної оцінки кредитоспроможності позичальника
потрібно визначені показники порівняти з оптимальними і на підставі їх
аналізу вирішувати питання про можливість надання кредиту.

Кредит надається банком, як правило, позичальникам з найбільш високою
кредитоспроможністю, які забезпечують своєчасне його погашення за
рахунок отриманих доходів.

Якщо позичальником виступає комерційний банк, то оцінка його фінансового
стану здійснюється на підставі:

o дотримання обов’язкових економічних нормативів та показників
діяльності комерційного банку, передбачених нормативними актами НБУ;

· аналізу прибутків і збитків;

· аналізу якості активів і пасивів;

· створення резервів;

· виконання зобов’язань комерційним банком у минулому;

· якості банківського менеджменту.

Якщо позичальником є фізична особа, то при здійсненні оцінки її
фінансового стану мають бути враховані:

o соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості,
цінних паперів, постійної роботи, сімейний стан;

o наявність реальної застави;

o вік та здоров’я клієнта;

o загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

o інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та
своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування
іншими банківськими послугами;

o зв’язки клієнта у діловому світі тощо.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020