Реферат на тему:
Предмет та поняття екологічного права
План
Предмет екологічного права.
Поняття екологічного права.
Література.
Предмет і поняття екологічного права
Еколого-правова наука України і система екологічного права ще зовсім
молоді.
Екологія — це наука, яка висвітлює проблеми взаємодії живих організмів з
тим природним середовищем, в якому вони перебувають. Екологія вивчає
питання взаємодії людини і природи, взаємодії суспільства і природи,
тобто ті екологічні відносини, які регулюються й охороняються нормами
права. Система таких норм і становить екологічне право.
Предметом екологічного права є суспільні екологічні відносини, що
складаються з приводу використання природних ресурсів та охорони
довкілля.
Екологічні правовідносини — це складна галузь суспільних відносин, які
охоплюють відносини щодо використання, відтворення та охорони різних
об’єктів природи. Залежно від об’єктів природи, їх можна поділити на сім
груп: відносини, що виникають з приводу використання і охорони земель,
вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного світу, надр і рослинного
світу [83, с 10].
Сьогодні можна говорити, що в Україні склалася національна система
екологічного права як комплексна галузь права, що об’єднує правові форми
і правові відносини, які виникають у процесі взаємодії суспільства і
природи.
Екологічне право сьогодні — це узагальнений інтерес, узаконена суспільна
потреба у збереженні, раціональному використанні та відтворенні
природних ресурсів, охороні ландшафтів, екосистеми та довкілля в цілому
як умови подальшого існування людської цивілізації.
З нормативної точки зору, екологічне право — це система норм і правил,
що регулюють відносини в галузі охорони, використання, відтворення всіх
природних ресурсів, екологічної безпеки, охорони довкілля, життя і
здоров’я людей від негативного впливу забрудненого довкілля.
Особливість екологічного права як комплексної галузі визначається тим,
що воно включає земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне,
флористичне, атмосфероохоронне, заповідне законодавство, які або вже
сформувалися в окремі галузі права (земельне, водне, лісове, гірниче),
або ж існують як галузі законодавства, але процес їх формування в галузі
права триває.
Комплексний характер екологічного права виражається не тільки в тому, що
воно об’єднує зазначені вище галузі права, а й включає цілий блок
законодавства, яке регулює відносини в галузі охорони навколишнього
природного середовища. (Це, зокрема Закон про охорону навколишнього
природного середовища, постанова Кабінету Міністрів України від 13 січня
1992 р. № 18, яка встановлює порядок стягнення платежів за забруднення
навколишнього природного середовища, та ін.).
Екологічне право об’єднує правові норми, які регулюють правовідносини на
основі спільного предмета правового регулювання [72].
Предметом правового регулювання екологічного права є відносини в галузі
охорони та використання природних ресурсів, охорони довкілля в цілому,
цінних природних об’єктів і комплексів, екосистем і ландшафтів, клімату,
життя та здоров’я людей від негативного впливу забрудненого довкілля.
Екологічне право взаємопов’язано з іншими галузями права і може бути
реалізовано тільки в такій взаємодії. У цьому виявляється єдність як
правової системи загалом, так і екологічного права зокрема. Так, норми
лісового права встановлюють порядок заготівлі деревини на корені. Плата
ж за використання лісових ресурсів передбачена нормами загальної
частини, які встановлюють порядок стягнення та нормативи платежів за
використання природних ресурсів.
Таким чином, екологічне право — це комплексна галузь права, яка об’єднує
правові норми, що регулюють різноманітні відносини в сфері охорони
довкілля. Екологічне право існує і реалізується в тісному взаємозв’язку
з іншими галузями права.
Не можна також не погодитись з В.І. Андрейцевим, який визначає
екологічне право таким чином: поняття екологічного права — це
інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об’єднує
сукупність еколого-правових норм, що регулюють екологічні відносини з
метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів,
забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування
екологічної безпеки, реалізації захисту екологічних прав [72].
На поточний момент маємо масове поширення екологічного та
еколого-правового нігілізму. Керівники підприємств, установ і
організацій та громадяни або не знають еколого-правового законодавства,
або ж свідомо ігнорують його. Раніше “на догоду” плану, тепер — “в
інтересах порятунку народу України від економічної катастрофи”. Нерідко
можна почути, що краще бути отруєним і ситим, ніж голодним у чистому
довкіллі. Найбільше вражає, що сім’ї, діти, онуки керівників підприємств
осіб, які можуть впливати на екологічну ситуацію, часто проживають у
зоні впливу цих підприємств — забруднювачів довкілля. Навіть така
ситуація не є вирішальним чинником у прийнятті управлінських рішень, які
часто ігнорують екологічні вимоги.
З огляду на це, паралельно з підготовкою нагально потрібних
законопроектів про державний екологічний контроль, про статус зон
надзвичайних екологічних ситуацій, необхідним є розроблення проекту
Закону України “Про екологічну освіту і виховання”. В основу його має
бути покладено принципи комплексності та безперервності екологічної
освіти і виховання підростаючого покоління, починаючи з дитячих
дошкільних закладів і школи. Екологічне виховання дітей є одним із
обов’язків батьків.
Такі самі принципи мають бути закладені в систему підготовки фахівців
(як в системі професійної освіти, так і у системі вузівського навчання),
а також наукових і науково-педагогічних працівників і всіх видів
підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. Кожний випускник
навчального закладу повинен мати мінімум екологічних знань як
обов’язкову умову (і для навчального закладу, і для майбутнього фахівця)
одержання диплому чи іншого документа про здобуту освіту чи фах.
Підприємства, установи і організації зобов’язані виділяти кошти на
екологічну освіту та виховання їхніх працівників, проводити екологічну
атестацію кадрів. Наявність знань і вміння приймати екологічно виважені
і обґрунтовані рішення мають бути умовою допуску до роботи. У зв’язку з
цим можливо і доцільно розробити Збірник кваліфікаційних екологічних
вимог для всіх професій і спеціальностей, який використовувався б на
випускних іспитах, при прийнятті на роботу та атестації кадрів, вважає
В.І. Андрейцев.
Таким чином, можна створити систему екологічного права, яка забезпечила
б врегулювання суспільних відносин у галузі охорони довкілля та
формування особи, готової до добровільного додержання законодавства.
Неможливо уявити собі людство поза природою, земними умовами його
існування. Життя людини тісно вплітається у систему взаємозв’язків явищ
природи, що створюють основу людського буття. Навіть незначні зміни
природних умов (температури, вологості, атмосферного тиску, хімічного
складу повітря, води тощо) впливають на людину.
Руйнування довкілля викликало відповідну реакцію суспільства фахівці
наводять такі аргументи: 1) якщо охорону природи тлумачити в
традиційному сенсі, тобто визнавати, що ця охорона визначається людьми
для людей, постає небезпека, що вона буде пов’язана з їхніми
господарськими інтересами, від чого довкілля лише постраждає; 2)
антропоцентризм призведе до того, що враховуватимуться інтереси лише
нинішнього покоління, в жертву якому приноситимуться інтереси прийдешніх
поколінь.
У спеціальній літературі небезпідставно система законодавства
визначається єдністю об’єктивного і суб’єктивного. Об’єктивне — це
суспільні відносини, які регулюються юридичними законами, а суб’єктивне
— методи регулювання: імперативний, диспозитивний тощо. Оскільки природа
має надзвичайну соціальну цінність, її захист повинен здійснюватися
переважно імперативним методом, якому притаманний найбільш високий
потенціал дієвості. Певну роль у захисті природи відіграє мета, яку
переслідує юридичне законодавство екологічного змісту (дозволити,
обмежити, заборонити відповідно до потреб природи).
Величезне значення має проблема співвідношення між системою екологічного
права і системою екологічного законодавства. Екологічне право — це
відображення прав природи, яких вона не може бути позбавлена з
будь-якого приводу. Це її життєве право, від якого залежить і добробут
людей. Екологічним законодавством слід вважати сукупність правил,
вироблених і прийнятих з додержанням належної процедури відповідними
компетентними органами. Екологічне право в основному дістає своє
вираження в екологічному законодавстві. Однак воно може відображатись і
в різних формах суспільної свідомості: в екологічних звичаях, моралі,
соціальних уявленнях про природні об’єкти як про естетичні цінності
тощо.
Якщо система екологічного законодавства — це категорія юридична, то
система екологічного права — необхідна умова збереження та здорового
розвитку природи, тобто це система належного буття останньої, категорія
цілком природна. Проблема співвідношення між екологічним законодавством
і екологічним правом має завжди вирішуватися на науковій основі. Йдеться
про взаємодію різних галузей наукового знання — гуманітарного і
природничого.
Система екологічного права визначається системою об’єктів природи,
розвитком суспільства і рівнем навантаження на системи природи, а
система екологічного законодавства — розвитком юридичної думки в її
співвідношенні з розвитком суспільства. Остання система свідомо
створюється людьми. Системи екологічного права і екологічного
законодавства перебувають у постійному русі, зазнають змін, оскільки
розвиток суспільства призводить до зростання антропогенного навантаження
як на природу загалом, так і на окремі природні об’єкти.
?Ae
Основоположним елементом системи екологічного права потрібно вважати її
природний зміст. Таким елементом у системі екологічного законодавства є
юридична норма. Ми виходимо з того, що системою екологічного
законодавства необхідно вважати цілісність, яка складається з окремих
законодавчих актів, що перебувають між собою у взаємодії. Як правило,
екологічний закон діє не сам по собі, а у взаємовідносинах і на підставі
інших законів, причому не лише екологічного змісту.
Основні принципи і завдання екологічного права
Для кожної галузі права, в тому числі й для екологічного, характерні
свої принципи, на яких ґрунтується сукупність її правових приписів.
Разом з тим кожна галузь враховує і загальні принципи права, але під
кутом зору специфіки правового регулювання певних груп суспільних
відносин. Саме ця специфіка визначає характер галузі права та сукупність
її принципів.
Екологічні відносини, які виникають з приводу належності природних
об’єктів відповідним суб’єктам, використання та відтворення цих
об’єктів, охорони навколишнього природного середовища, зумовлюють
специфічність екологічного права, що є юридичною формою цих відносин. Ця
специфічність визначається екологічними факторами, в основі яких лежать
закони природи, ігнорувати які неприпустимо.
Доводиться констатувати, що в еколого-правовій науці не приділено
достатньої уваги дослідженню принципів екологічного права. Однак
оскільки останнім притаманні й загальні принципи права, доцільно
звернутися до їх характеристики.
Разом з тим у загальній теорії права принципи останнього розкриваються
через такі категорії, як відправні засади, основні ідеї, провідні
засади, наскрізні ідеї, панівні основи, які відбивають основні устої
суспільного ладу, об’єктивно зумовлені існуючими екологічними
відносинами. Слід зважати на те, що загальна теорія права по відношенню
до галузевих юридичних дисциплін займає провідне становище, є
узагальнюючою наукою, яка має спрямовуюче та методологічне значення.
Вона становить теоретичну базу для розробки спеціальних проблем, що
стоять перед галузевими правовими науками. Тому загальні принципи права
повинні враховуватись останніми. При цьому найважливіші риси змісту
права, як правило, формулюються юридичною наукою як його принципи.
Значення принципів права допомагає його вивченню, орієнтує нормотворчу
діяльність і враховується в процесі застосування права.
Важливим і проблемним є врахування принципів у процесі застосування
права. Так, реалізація принципів може здійснюватися поряд з іншими
нормами екологічного законодавства, що є загальноприйнятим і не потребує
багато зусиль при застосуванні, а ось застосування принципів в аналогії
права, тобто якщо екологічні відносини не врегульовані жодним
нормативним актом, застосовуються загальні засади екологічного
законодавства (принципи). На практиці це майже не реалізується, оскільки
застосування аналогії права закріплено лише у теорії, а не на
нормативному рівні, що і викликає невпевненість у практикуючих юристів,
суддів. На практиці у випадках відсутності регулювання певних
екологічних відносин, суду краще відмовити у задоволенні позову,
посилаючись не відсутність відповідних нормативних актів, ніж
застосувати аналогію права. На сьогоднішній день ця проблема вже
вирішилась у цивільних відносинах, що закріплено у ст. 8 Цивільного
кодексу України, але ж не всі екологічні відносини мають цивільний
характер, тому ця проблема в екологічному праві залишається нагальною..
Необхідно не забувати: якщо екологічні відносини не врегульовані
нормативними актами, але є нормативні акти, що регулюють подібні за
змістом відносини, то застосовуються саме вони (аналогія закону), а не
принципи.
Застосування аналогії права потребує свого обґрунтування, для цього
потрібно мати чітке уявлення про існуючі принципи екологічного права.
Уявляється, що при підході до розуміння і визначення принципів
екологічного права потрібно виходити з єдності самостійної (не
комплексної) галузі права, враховуючи чинне законодавство.
До основних принципів охорони навколишнього природного середовища
відносять:
1) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання
екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних
ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої
діяльності;
2) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я
людей;
3) запобіжний характер заходів щодо охорони довкілля;
4) екологізацію матеріального виробництва на основі комплексності рішень
у питаннях охорони довкілля, використання та відтворення відновлюваних
природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;
5) збереження просторової та видової різноманітності та цілісності
природних об’єктів і комплексів;
6) науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та
соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних
знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та
прогнозування стану довкілля;
7) обов’язковість екологічної експертизи;
8) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає
на стан навколишнього природного середовища, формування у населення
екологічного світогляду;
9) науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої
діяльності на навколишнє природне середовище;
10) безоплатність загального та платність спеціального використання
природних ресурсів для господарської діяльності;
11) стягнення плати за забруднення довкілля та погіршення якості
природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням
законодавства про охорону довкілля;
12) вирішення питань охорони довкілля та використання природних ресурсів
з урахуванням ступеня антропогенної змінності територій, сукупної дії
факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;
13) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони
довкілля;
14) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на
основі широкого міждержавного співробітництва.
В. Петров визначає екологічні принципи як основні положення, керівні
засади, що перебувають в основі взаємодії суспільства і природи. Як
бачимо, у цьому визначенні розкривається поняття принципів екології
взагалі, але нічого не говориться про правовий зміст принципів
екологічного права. Деякі дослідники, аналізуючи питання загальної
теорії екологічного права, не торкаються принципів останнього, що не
можна визнати виправданим.
Принципи екологічного права закріплюються легально або виводяться із
законодавства. Функція екологічного права як більш загальна
спрямованість забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи в
літературі розглядається як правове регулювання екологічних відносин.
Незважаючи на те, що до принципів екологічного права пристосовуються
загальні положення принципів права взагалі, еколого-правові принципи
мають особливості, притаманні лише їм.
Важливою особливістю є те, що, ґрунтуючись на екологічному
законодавстві, вони відображають сутність природних явищ, які
розвиваються за своїми законами [97]. Отже, передумовою еколого-правових
принципів є сукупність правових явищ. Причому право (як самостійне
соціальне явище) не може не враховувати даного екологічного фактора.
Якщо екологічне право адекватно відображає сутність екологічних
факторів, його можна розглядати як ефективне. Ігнорування або недооцінка
цього фактора призводить до викривлень в екологічному праві.
Потрібно вважати специфічним і те, що принципи екологічного права
забезпечують поєднання державного (владного) регулювання певних груп
екологічних відносин і автономного (юридичної рівності) правового
регулювання відповідних груп останніх, що характерно для екологічного
права і відрізняє його від будь-якої іншої галузі права. Дана
особливість зумовлена як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами.
Необхідність загальнодержавного управління багатьма питаннями,
пов’язаними з екологією, зумовлена екологічними факторами, а не
бажаннями певних управлінських органів. Оскільки правові явища
розвиваються за своїми законами, управління з боку держави повинно бути
науково обґрунтованим і кваліфікованим, що не під силу окремим
індивідам, які перебувають у певних екологічних відносинах, що
ґрунтуються на принципах юридичної рівності.
Ігнорування екологічних факторів може призвести (і на практиці нерідко
призводить) до серйозних прорахунків у галузі екології, що негативно
позначається на економічних, соціальних та інших питаннях. З огляду на
це, важко погодитись із твердженням, що на даному етапі розвитку нашого
суспільства було б передчасним оголошення пріоритету екології перед
економікою, оскільки економічний розвиток України в умовах побудови
ринкових відносин не дозволяє це зробити. Уявляється, що пріоритетність
вирішення екологічних завдань перед іншими має бути непорушною. Разом з
тим не можна до вирішення цього питання підходити прямолінійно.
Пріоритетність екологічних вимог зумовлена й тим, що вирішення багатьох
економічних і соціальних завдань безпосередньо залежить від екологічного
стану в державі.
Своєрідною особливістю є й те, що більшість еколого-правових принципів
спрямована на забезпечення екологічної безпеки в державі з метою
створення безпечного середовища для життя і здоров’я людей. У ст. 16
Конституції України зазначено, що забезпечення екологічної безпеки і
підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком
держави. Розгорнуте розуміння екологічної безпеки подано у ст. 50 Закону
України “Про охорону навколишнього природного середовища”, де зазначено,
що екологічна безпека — це такий стан довкілля, за якого забезпечується
запобігання погіршенню екологічної обстановки і виникненню небезпеки для
здоров’я людей. Екологічне законодавство України виходить з
пріоритетності захисту екологічних прав громадян перед іншими правами.
Література
«Екологічне право» Навчальний посібник для дистанційного навчання за
ред.. Т.М. Кілічава. Київ, 2006 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
