Контрольна робота
Національна система інститутів та інструментів регулювання міжнародних
валютно-фінансових та кредитних відносин. Державне регулювання
діяльності національного банку України.
Зміст
TOC \o “1-3” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc31961764” 1. Національна
система інститутів та інструментів регулювання міжнародних
валютно-фінансових та кредитних відносин PAGEREF _Toc31961764 \h 3
HYPERLINK \l “_Toc31961765” 2. Державне регулювання діяльності
національного банку України PAGEREF _Toc31961765 \h 13
HYPERLINK \l “_Toc31961766” Література PAGEREF _Toc31961766 \h 27
1. Національна система інститутів та інструментів регулювання
міжнародних валютно-фінансових та кредитних відносин
Принципова структура інститутів, що управляють зовнішньоекономічною
сферою, і в промислово розвинутих країнах, і в країнах, що розвиваються,
приблизно однакова. До неї звичайно входять Кабінет Міністрів,
Міністерство зовнішньої торгівлі або зовнішньоекономічних зв’язків,
митні органи (Управління). Центральний банк, Експортно-імпортний банк,
Центральне статистичне управління (міністерство), Міністерство іноземних
справ, податкові відомства.
Міністерство зовнішньої торгівлі здійснює функції керівництва,
регулювання та контролю у галузі зовнішньої торгівлі, виробляє
розпорядження і слідкує за їх виконанням усіма підвідомчими їй
організаціями.
Сьогодні міністерство виконує такі найважливіші функції:
1) розробляє та здійснює загальні заходи, спрямовані на розвиток
торгових відносин країни з іноземними державами;
2) розробляє проекти торгових договорів, угод і конвенцій з питань
зовнішньої торгівлі, проводить переговори з іноземними державами і
підписує за уповноваженням свого уряду торгові договори та угоди,
контролює виконання міжурядових торгових договорів і угод;
3) складає проекти експортно-імпортних та інших зовнішньоторговельних
планів, регулює і контролює виконання планів із зовнішньої торгівлі,
накреслює заходи щодо поліпшення якості експортних та імпортних товарів;
4) регулює та контролює діяльність експортно-імпортних об’єднань,
торгових представництв за кордоном і торгових радників при посольствах і
місіях своєї країни;
5) займається питаннями митної політики;
6) розробляє та здійснює заходи з валютно-фінансових питань, регулює
надходження платежів за зовнішньоекономічними операціями;
7) вивчає питання транспортування зовнішньоторгових вантажів і контролює
виконання планів перевезень товарів;
8) спостерігає за виконанням наказів, постанов і правил, що стосуються
зовнішньої торгівлі;
9) видає експортні та імпортні ліцензії, реєструє контракти;
10) займається підбором і підготовкою кадрів.
Звичайно основною структурною одиницею Міністерства зовнішньої торгівлі
є управління. За характером діяльності всі управління можна поділити на
три групи:
1. Торгово-політичні управління (регіональні) займаються питаннями
розвитку торгових відносин з окремими групами країн; вони виробляють
основи торгової політики країни, а також заходи щодо укріплення
економічних зв’язків із зарубіжними країнами.
2. Головні товарні (галузеві) управління здійснюють контроль за
виконанням експортних та імпортних планів; вивчають комерційні умови
експорту та імпорту; розглядають заявки зарубіжних держав на поставку та
закупівлю товарів, проводять переговори з іноземними делегаціями щодо
експорту та імпорту; спостерігають за товарною структурою зовнішньої
торгівлі; видають дозволи на ввіз і вивіз товарів; беруть участь у
підготовці типових контрактів і загальних умов поставок.
3. Функціональні управління та відділи. Існує кілька типів таких
управлінь, наприклад, договірно-правове (готує проекти торгових
договорів та угод, урядових постанов; контролює виконання правових умов
договорів та угод); валютне управління (складає валютні баланси з
торгівлі з окремими країнами, видає дозволи на платежі в іноземній
валюті); митне управління (керує місцевими митними організаціями та
контролює дотримання ними законодавства і правил митної справи; вивчає
питання митної політики, готує проекти митних тарифів, бере участь у
розробці проектів міжнародних угод у частині, що стосується митної
справи); управління цін (здійснює загальний контроль за ціновими умовами
контрактів) та ін.
Торгові представництва країни в іноземних державах захищають за кордоном
права даної країни в галузі зовнішньої торгівлі.
Функції та завдання торгових представництв такі:
1) представляти інтереси даної країни в галузі зовнішньої торгівлі і
сприяти розвитку торгових та інших господарських відносин цієї країни з
країною перебування торгового представництва;
2) регулювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування
торгового представництва;
3) здійснювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування
торгового представництва;
4) вивчати загальні економічні умови, зовнішньоекономічні зв’язки та
кон’юнктуру ринків країни перебування, враховуючи інтереси зовнішньої
торгівлі даної країни та подавати відповідну інформацію у Міністерство
зовнішньої торгівлі та Міністерство іноземних справ своєї країни, а
також зовнішньоторговим та іншим зацікавленим організаціям своєї країни.
Центральний банк будь-якої країни відіграє важливу роль в управлінні
зовнішньоекономічною діяльністю валютно-фінансовими інструментами і
насамперед регулюванням курсу національної валюти, який безпосередньо
впливає на експортно-імпортні потоки.
Експортно-імпортні банки здійснюють кредитні та розрахункові функції від
імені уряду. Кредитування зовнішньої торгівлі – надзвичайно важлива
функція, безпосередньо пов’язана зі самим зовнішньоторговим процесом.
Митні органи – це державна установа, що контролює експортно-імпортні
потоки на митному кордоні країни; вони ведуть митну статистику,
розробляють митні правила і процедури, стягують митні збори, мито та
податки.
Міністерство іноземних справ сприяє визначенню зовнішньополітичних
орієнтирів і зовнішньополітичному забезпеченню зовнішньоекономічних
інтересів національних експортерів та імпортерів.
Кабінет Міністрів (центральний апарат уряду) координує діяльність
органів, що беруть участь у процесі управління зовнішньоекономічною
діяльністю, керує процесом узгодження й прийняття національної
зовнішньоекономічної стратегії, політики та законодавства головними
органами державної влади країни.
Багатосторонні міжнародні інститути регулювання
Регулювання зовнішньої торгівлі
ГАТТ (Генеральна угода про тарифи та торгівлю). Основні її принципи –
багатосторонність зовнішньої торгівлі; застосування загального режиму
найбільшого сприяння; зниження митних тарифів та інших обмежень;
взаємність поступок; ведення зовнішньої торгівлі на приватноправовій
основі.
ВТО (Всесвітня торгова організація), її головна мета – сприяння розвитку
торгівлі як засобу економічного зростання та розвитку; вдосконалення
технології.
ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі та розвитку) – спеціалізована
організація ООН, яка займається всією сукупністю питань сприяння
розвитку міжнародної торгівлі на рівноправній і взаємовигідній основі.
Головні функції Конференції: заохочення до міжнародної торгівлі,
особливо з погляду прискорення економічного розвитку; встановлення
принципів і політики, що стосуються міжнародної торгівлі і відповідних
проблем економічного розвитку; розгляд і сприяння координації діяльності
інших установ у рамках системи ООН у галузі міжнародної торгівлі
відповідних проблем економічного розвитку; ведення переговорів і
затвердження багатосторонніх правових актів у сфері торгівлі (у
співпраці з компетентними організаціями ООН); узгодження політики уряду
та регіональних економічних угруповань у сфері торгівлі та пов’язаного з
нею розвитку.
Товарні угоди, асоціації імпортерів та експортерів відіграють важливу
роль у координації політики та цін між експортерами й імпортерами на
окремих світових ринках.
Координація макрополітики.
МВФ (Міжнародний валютний фонд). Основною діяльністю Фонду є сприяння
міжнародному співробітництву у валютній сфері, розширенню та
збалансованому росту міжнародної торгівлі і відповідному зростанню
зайнятості та поліпшенню макроекономічних умов всіх країн-членів Фонду.
Основні завдання МВФ: визначення паритету та курсу валют, надання
країнам-членам кредитів, сприяння конвертованості валют, відміна
обмежень у поточних операціях, консультування з фінансових і валютних
питань.
ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку). Головні її
цілі – сприяння міцному економічному та соціальному розвитку країн, як
тих, що беруть участь, так і тих, що не беруть участі в Організації;
розробка ефективних методів координації їх торгової та
загальноекономічної політики; стимулювання зусиль у галузі надання
допомоги країнам, що розвиваються; сприяння розвитку світового
економічного обміну на багатосторонній недискримінаційній основі.
Інвестиції та промисловий розвиток.
СБ (Світовий банк). Головне завдання Банку полягає у стимулюванні
приватних іноземних капіталовкладень шляхом надання гарантій чи шляхом
прямої участі, а також у сприянні міжнародній торгівлі та підтриманні
платіжних балансів.
Основною діяльністю Банку є надання довгострокових кредитів під
достатньо високий процент.
ЄБРР (Європейський банк реконструкції та розвитку). В основі його
діяльності лежить надання довгострокових кредитів європейським країнам.
ЮНІДО (Організація ООН із промислового розвитку) – спеціалізована
установа ООН з 1984 p., головна мета якої – заохочувати до промислового
розвитку та прискорювати індустріалізацію країн, що розвиваються, а
також координувати всю діяльність ООН у сфері промислового розвитку.
Міжнародні фінансові організації
Міжнародні фінансові організації відіграють усе більшу роль у
міжнародних економічних відносинах. Це пояснюється тим, що саме через
канали цих організацій проходить значна частка світових інвестицій,
купівля та продаж валюти для фінансування експорту й імпорту. Особливо
важливою є діяльність цих організацій для країн із перехідною
економікою, які здійснюють перехід до ринкових відносин і готові
використати як управлінський досвід міжнародних фінансових організацій,
так і власні реальні можливості.
У світовій практиці основні міжнародні фінансові інституції об’єднані
під загальною назвою «Світовий банк». Підрозділи Світового банку
включають Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародну
фінансову корпорацію та Багатостороннє агентство гарантій інвестицій.
Метою діяльності Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) є
сприяння економічному прогресу країн, що розвиваються. Банк надає позики
цим країнам і таким чином допомагає підняти життєвий рівень, фінансуючи
капіталовкладення і цим сприяючи економічному розвитку.
Капіталовкладення спрямовуються як на будівництво доріг і
електростанцій, шкіл і зрошувальних систем, так і на такі види
діяльності, як розвиток сільськогосподарських структур, перекваліфікацію
вчителів, програми поліпшення харчування дітей і вагітних жінок.
Деякі позики Світового банку призначаються для зміни структури економіки
в цих країнах із метою її стабілізації, продуктивності та орієнтації на
ринок. Світовий банк надає «технічну допомогу» та рекомендації щодо
підвищення ефективності окремих галузей, пристосовуючи специфічні
сектори їхніх економік до цілей економічного розвитку.
Основу практичної діяльності Банку складає т.зв. передбачливий
фінансовий менеджмент. Розглянемо його особливості.
Як і будь-якій фінансовій установі, банку потрібні бази капіталів. Уряди
країн-членів забезпечують цей капітал. Однак здійснюють вони це
нетрадиційно, що робить мінімальними накладні витрати. Уряди отримують
акції, але реально сплачують тільки невелику частину їхньої вартості.
Неоплачений баланс залишається недоторканим «до запиту» й оплачується
лише тоді, коли Банк виявляється нездатним оплатити своїм кредиторам.
Цей гарантований капітал не може використовуватися на покриття
адміністративних витрат і надання позик. Світовий банк має винятково
консервативне співвідношення фінансової позиції між основним вкладеним
капіталом і загальним обсягом фінансової діяльності. Інакше кажучи,
частка його неоплачених позик не може перевищувати загальні суми
вкладеного капіталу й активів «до запиту», відрахованих нагромаджень і
надлишків. На відміну від цього, комерційні банки звичайно ставлять під
ризик суми, які перевищують їхній капітал щонайменше у десять разів.
Банк вживає й інших заходів щодо забезпечення свого стабільного
становища на ринках капіталу. Коливання процентних ставок за позиками
безпосередньо визначаються вартістю їх власних запозичень. Банк надає
позики тільки тією валютою, яку він запозичив, що близько підходить до
рівня відрахування прибутку його позик. Це підвищує ризик, зумовлений
плаванням валютних курсів. Позики Банку включають невеликі комісійні –
0,75% за невибраний залишок кредиту.
Принцип політики Банку полягає в тому, що він не переглядає встановлені
проценти чи основні платежі за позиками і не бере участі в угодах про
перегляд боргів відносно виданих ним позик. Це допомагає краще зрозуміти
причини найвищого рейтингу інвестицій Банку на світових ринках, а також
можливостей поширення своїх бонів на ринках найконсервативніших світових
інвесторів. Ці бони, зі свого боку, відкривають для Банку можливості
позичати гроші на будівництво доріг, шкіл, проведення реформ економічної
політики у країнах, що розвиваються.
Існує детально продумана і строго контрольована система прийняття
рішення Банком про фінансування проекту. Для проходження проекту заявник
повинен відповісти на три основні запитання:
1.Установчі питання. Одержувач позики мусить підтвердити, що він має
організацію, менеджмент, персонал і продуману політику для здійснення
проекту. Якщо цього нема, то вказати, які зміни необхідні для виконання
цих умов.
2. Економічні питання (чи перевищують вигоди реалізації проекту затрати;
як проект впливатиме на сімейні доходи, забезпечення робочих місць
місцевого персоналу; яка попередня оцінка рентабельності інвестицій).
3. Фінансові питання (чи є обґрунтованим фінансовий план отримання
позики і чи адекватна запропонована система розрахунків).
Доповідь експертів Банку, котра сумує рекомендації щодо умов позики,
формує основу для переговорів про отримання позики. На переговорах
співробітники Світового банку й одержувач позики домовляються про
необхідні для успішної реалізації проекту шляхом взаємних поступок
заходи. Банк і одержувач позики розглядають всі розбіжності, які
виникають у процесі підготовки й експертизи.
Після переговорів експертна доповідь (включаючи всі зміни, внесені під
час переговорів), доповідь президента Банку та позикові документи
передаються на розгляд Ради виконавчих директорів для затвердження.
Оскільки Банк надає позики під жорстким контролем, його співробітники
спостерігають за реалізацією проекту десять тижнів на рік. Безпосередньо
на .місці здійснення проекту вони виявляють проблеми та визначають шляхи
їх вирішення. Спостереження є важливим інструментом Банку у наданні
технічної допомоги. На відміну від комерційних банків, які просто
затверджують позики та видають їх одержувачу, Світовий банк не
розподіляє свої фонди без наявності свідчення того, що одержувач позики
використовує кошти для досягнення узгоджених цілей. Правила вимагають
застосування коштів тільки на придбання необхідних матеріалів.
На початку свого створення Світовий банк складався з однієї установи –
Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Потім він був доповнений
трьома філіями. Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена для
сприяння зростанню приватного сектора в країнах, що розвиваються, шляхом
надання консультацій та інвестицій без гарантії з боку держав.
Міжнародна асоціація розвитку (МАР) має на меті забезпечення концесійної
допомоги найбіднішим країнам світу. Міжнародне агентство гарантій
інвестицій (МАГІ) було засноване для залучення іноземних інвестицій у
країнах, що розвиваються, страхуючи їх у разі політичного ризику.
В Україні діє Інститут економічного розвитку Світового банку, який
проводить курси та інші підготовчі програми з основ макро-,
мікроекономіки, приватизації, фінансової та банківської систем,
соціального захисту населення, обліку, управління проектами і т.д.
Багатостороннє агентство гарантій інвестицій поки що практично не
забезпечило гарантій для інвестицій в Україні. Проте МАГІ впровадило
електронне середовище в системі Інтернет для підтримки інвестицій на
ринки, що створюються заново. Ряд агентств, які підтримують інвестиції,
пропонують мережу для маркетингу та комунікації для ув’язки приватних
інвесторів, інвестиційних посередників та інших зацікавлених осіб.
Позики Світового банку в Україні мають змінну процентну ставку. Ставка
переглядається кожних півроку. Вона включає затрати Світового банку на
позики коштів своїм членам плюс 0,5% на покриття власних затрат
Світового банку. Додатково береться плата за резервування для клієнта
кредитної лінії.
Позики повертаються протягом 17 років, причому у перші п’ять років
сплачується тільки процентна ставка та кошти за резервування клієнту
кредитної лінії. Повернення основної суми починається з шостого року.
Діяльність міжнародних фінансових організацій набуває в Україні все
більшого значення, зокрема у справі загального співробітництва та
надання державі допомоги у переході економіки на ринкові відносини.
2. Державне регулювання діяльності національного банку України
Національний банк України – найважливіша ланка всієї банківської системи
держави. На відміну від багатьох інших відомств, які постали на ґрунті
колишніх республіканських чи союзних, НБУ являє собою принципово нову
структуру. З’явившись відразу ж після проголошення незалежності, він
став однією з її вагомих ознак.
НБУ забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних запасів та
резервів держави, здійснює з ними операції. Він організує міжбанківські
розрахунки на базі Центральної розрахункової палати.
Діяльність НБУ взаємопов`язана з економічним розвитком України.
Найважливішою метою НБУ є створення грошово-кредитних механізмів,
спроможних забезпечити стабільність гривні – національної грошової
одиниці.
НБУ робить чималий внесок у формування фінансового ринку та ринку цінних
паперів. Він створює умови для об`єктивного курсоутворення, захисту
національної валюти та стабілізації гривні. Особливу роль Національний
Банк відіграє в сфері валютного регулювання та контролю.
В Україні НБУ виник 1991 року за умов розкладу платіжної системи і
відсутності грошової готівки, оскільки гроші друкувалися в Росії. Тоді
потрібно було відірвати безготівкову систему платежів від Росії, щоб
уникнути перекачування грошових коштів, створити засоби обігу – т.зв.
купоно-карбованці. Так чи інакше НБУ виконав ці завдання, заклавши
підвалини формування національної грошової системи в Україні.
Правовий статус, принципи організації і діяльності Національного банку
України визначені Конституцією України та Законом України “Про
Національний банк України”.
Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що
є об’єктом права державної власності та перебуває у його повному
господарському віданні і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який
є державною власністю і служить для забезпечення зобов’язань
Національного банку України.
Згідно зі статтею 99 Конституції України, прийнятою в 1996 році,
основною функцією центрального банку держави – Національного банку
України – є забезпечення стабільності грошової одиниці – гривні. На
виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню
стабільності банківської системи, а також, у межах свої повноважень, –
цінової стабільності.
” – ¤ OOA x z | o u ue ’”AEEEI?OOOe@9 9TH9eUIA?AF?A?U?UI?I?UIA?Ar?A?U?jfaZ ?вління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів. Відповідно до статті 93 Конституції України Національний банк України має право законодавчої ініціативи. Вищим органом управління Національного банку є Рада Національного банку України. Керівним органом Національного банку є Правління Національного банку України. Рада Національного банку складається з чотирнадцяти осіб. Президент призначає сім членів Ради Національного банку, до складу яких входить Голова Національного банку за посадою, шляхом прийняття відповідного Указу. Призначення членів Ради Національного банку проводиться Верховною Радою України шляхом прийняття відповідної Постанови. Статтею 100 Конституції України передбачено, що Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики і здійснює контроль за її проведенням. Кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку за поданням Голови Національного банку. Заступники Голови Національного банку входять до складу Правління Національного банку за посадою. Голова Національного банку України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п'ять років. Національний банк України представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків. Національний банк України підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень. Організаційна структура НБУ: Центральний апарат Національного банку України; Генеральний департамент банківського нагляду Департамент монетарної політики Департамент валютного регулювання Департамент валютного контролю та ліцензування Економічний департамент Департамент економічного аналізу, досліджень та прогнозування Департамент готівково-грошового обігу Департамент платіжних систем Департамент бухгалтерського обліку Департамент інформатизації Фінансовий департамент Юридичний департамент Департамент міжнародних банківських зв'язків Департамент перевезення цінностей та організації інкасації Департамент внутрішнього аудиту Департамент банківської безпеки Департамент персоналу Адміністративний департамент Управління контролю ризиків Секретаріат Голови Правління (з правами самостійного управління) Прес-служба (з правами самостійного управління) Редакція періодичних видань Національного банку України Управління будівництва і реконструкції Філії (територіальні управління) Національного банку України; Головне управління Національного банку України в Автономній Республіці Крим Головне управління по м. Києву і Київській області Обласні Управління Національного банку України Установи Національного банку України Операційне управління Головне Управління Інженерно-технічний центр Центральна розрахункова палата Державна скарбниця Центральне сховище Банкнотно-монетний двір Фабрика банкнотного паперу Структура Національного банку України будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. В статті 2 Закону „Про Національний банк України” визначається правова основа діяльності Національного банку України. Зокрема, там зазначено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом „Про національний банк України” та іншими законами України. Місцезнаходження керівних органів та центрального апарату Національного банку - місто Київ. Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених Законом „Про національний банк України” випадках - також за рахунок Державного бюджету України. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання. Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання. Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами. Національний банк, його установи, філії та представництва мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку. Плановані доходи та витрати Національного банку відображаються в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України та Законом „Про Національний банк України”. Національний банк за підсумками року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року. Формування фондів та резервів Національного банку на покриття фінансових ризиків, пов'язаних із виконанням його функцій, здійснюється згідно з положенням, що затверджується Радою Національного банку України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності. Визначимо основні функції Національного банку України. Національний банк України є: центральним банком емісійним центром валютним органом органом банківського нагляду банком банків банком держави організатором міжбанківських розрахунків Центральний банк Основною функцією Національного банку України, як центрального банку держави, є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Національний банк веде Республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Комерційні банки та іноземні банки можуть здійснювати банківські операції тільки після реєстрації в Республіканській книзі реєстрації банків. Національний банк представляє інтереси України у відносинах із центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями. Емісійний центр Національному банку України належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот та карбування монет створено власний Банкнотно-монетний двір. З введенням у дію Малинської фабрики банкнотного паперу Україна має замкнутий цикл виготовлення національних грошей. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу регіональних управлінь Національного банку на замовлення банків. Національний банк створює і організує діяльність Державної скарбниці України, нагромаджує золотовалютні резерви, які зараховуються на баланс Національного банку. Валютний орган Національний банк України є головним органом, який визначає валютну політику. У сфері валютного регулювання Національний банк: здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України; складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України; контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях. У сфері валютного контролю Національний банк: здійснює контроль за виконанням правил валютних операцій на території України; забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю. Банківський нагляд На Національний банк покладено функцію банківського нагляду та контролю за виконанням банками законодавства з банківської справи, додержанням економічних нормативів, установлених Національним банком, та власних нормативних актів. Для захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків Національний банк установлює для банків такі обов'язкові економічні нормативи: показники капіталу банку; платоспроможність; співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку; показники ліквідності банку; максимальний розмір ризику на одного позичальника. Порядок розрахунку зазначених економічних нормативів визначається Національним банком. Банк банків Для підтримки стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей Національний банк видає банкам кредити, які використовуються для задоволення тимчасових потреб банків і кредитування потреб, пов'язаних з структурною перебудовою економіки України. Виконуючи функцію кредитора останньої інстанції, Національний банк України видає банкам кредити під програми фінансового оздоровлення банків. Рефінансування банків здійснюється через аукціони (з 1994 року), що забезпечує створення рівноправних умов доступу банків до централізованих кредитних ресурсів. Запроваджено ломбардний кредит (з 1996 року) та операції репо під заставу державних цінних паперів (з 1997 року). Банк держави Національний банк організовує і здійснює через уповноважені банки касове обслуговування державного бюджету України. У 1993 році в Україні запроваджено новий механізм касового обслуговування державного бюджету, який виключає автоматизм кредитування державних витрат. Фінансування з бюджету здійснюється в межах наявних коштів. Законом України "Про Національний банк України" Національному банку забороняється фінансування дефіциту державного бюджету. До 1995 року надання прямих кредитів для покриття дефіциту державного бюджету здійснювалося Національним банком України в межах, встановлених Верховною Радою України при затверджені державного бюджету на відповідний рік. Після введення у другій половині 1995 році механізму покриття дефіциту бюджету лише шляхом випуску державних цінних паперів, на Національний банк України покладено виконання операцій з державними цінними паперами, для обліку яких створено депозитарій. Організатор міжбанківських розрахунків Із січня 1994 року Національний банк відповідно до покладених на нього функцій створив і запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Для функціонування цієї системи в Республіці Крим та кожній області створено регіональні розрахункові палати, що об'єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходиться Центральна розрахункова палата у м. Києві. Система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз, та захист від несанкціонованого втручання. Нині банківські установи працюють в системі електронних міжбанківських розрахунків (СЕП) Національного банку України за однією із 7 моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку. Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень (ст.51 Закону „Про Національний банк України”). Підзвітність означає: 1) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку Верховною Радою України за поданням Президента України; 2) призначення та звільнення Президентом України половини складу Ради Національного банку; 3) призначення та звільнення Верховною Радою України половини складу Ради Національного банку; 4) доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про діяльність Національного банку; 5) надання Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі. Стаття 52 закону „Про Національний банк України” регламентує взаємовідносини з Кабінетом Міністрів України. Національний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів. Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу. Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Голова Національного банку або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. У засіданнях Правління Національного банку можуть брати участь члени Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. Не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше, як в межах, визначених Законом „Про Національний банк України”. Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України. Відповідно до статті 55 Закону „Про національний банк України”, Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків, в межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими об'єднаннями, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у статті 55. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України. Нормативно-правові акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України. Відповідно до ст. 57 закону „Про Національний банк України”, для здійснення своїх функцій Національний банк має право безоплатно одержувати від банків, банківських об'єднань та юридичних осіб, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення окремих банківських операцій, а також від осіб, стосовно яких Національний банк здійснює наглядову діяльність відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" інформацію про їх діяльність та пояснення стосовно отриманої інформації і проведених операцій. Для підготовки банківської та фінансової статистики, аналізу економічної ситуації Національний банк має право безоплатно отримувати необхідну інформацію від органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання усіх форм власності. Отримана інформація не підлягає розголошенню, за винятком випадків, передбачених законодавством України. З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них обов'язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком. Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків. Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України. Національний банк здійснює державне регулювання діяльності банків у формах, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність", як безпосередньо, так і через створений ним орган банківського нагляду. Національний банк не має права вимагати від банків виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами Національного банку. Література Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. N 2121-III (із змінами та доповненнями Законом України від 20 вересня 2001 р. N 2740-III) Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (зі змінами від 8 червня 2000 року N 1807-III) Закон України «Про Національний банк України” № 679-XIV вiд 20_05_1999.// В редакції закону N 2922-III від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.117 Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 N 15-93 . Інструкція НБУ №10 «Про порядок регулювання і аналіз діяльності комерційних банків» (у новій редакції) // Галицькі контракти, №2, 1997. Банківська справа. Навчальний посібник.// За ред. проф. Р.І.Тиркала. – Тернопіль:Карт-бланш, 2001 р. Валютне регулювання. В.Ющенко, В.Міщенко. К.:”Знання”,1999р. Управління зовнішньоекономічною діяльностю./Під ред. А.І. Кредісова, К.:ВІРА-Р “Альтерпрес”-2000 р. Філіпенко А.С. Світова економіка, К.:Либідь-2000 PAGE PAGE 27
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
