Реферат на тему
Оцінка кредитоспроможності позичальника
План
Оцінка кредитоспроможності позичальника.
Форми забезпечення повернення банківських позичок
1. Оцінка кредитоспроможності позичальника.
До кредитної угоди фахівець банку повинен ретельно проаналізувати
кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто здатність своєчасно
повернутипозичку, вивчити фактори, які можуьть спровокувати її
неповернення.
Збереженість основної суми боргу є одним із головних принципів, який
завжди має дотримуватись при здійсненні банком позичкової операції. Тому
оцінка якості потенційного позичальника є одним із важливіших етапів
процесу кредитування. Прицьому особливе значення має встановлення
обгрунтованості кредиту. Жодні додаткові заходи захисту неможуть
запобігти кризовій ситуації, якщо позичка в своїй основі не є
обгрунтованою.
Одним із елементів оцінки кридитоспроможності є зясування персональних
якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися
на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна
здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобовязань
перед іншими кредиторами і в минулому.
Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність
його балансу, ефективність виробництва иі використання основного і
оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська ,
статистична і фінансова звітність, позичальника, матеріали попередніх
перевірок на місці, пргнози фінансового стану клієнта протягом усього
періоду кредитування.
Оскільки банк як позичальник може моти різних клієнтів- підприємницькі
структури (юридичні особи), фізичні особи і банки- оцінка їх
кредитоспроможності здійснюється неодноково.
Оцінка фінансового стану позичальника- юридичної особи здійснюється за
допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за
балансом. Серед них:
· коефіцієнт загальної ліквідності ( К1);
· коефіцієнт абсолютної ( термінової) ліквідності (К2);
· коефіцієнт автономності (К3);
· коефіцієнт маневреності власних коштів (К4).
Названі показники розраховуються за формулою:
К1=( ЗЗ+ ГК+ ДЗ+ КФВ)\ ЗК, де
ЗЗ- запаси і затрати;
ГК- грошові кошти;
ДЗ- дебіторська заборгованість;
КФВ- короткострокові фінансові вкладення;
ЗК- забов’язання короткострокові.
Теоретичне значення К1 не меше 2- 2,5. Це означає, що на кожну гривню
короткострокових зобов’язань підприємство повино мати 2- 2,5 гривні
ліквідних активів.
К2 = (ГК + КФВ)\ ЗК
Теоретичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності не менше 0,2 –
0,25. Це означає ситуацію, при якій потенційний позичальник повинен на
кожну гривню короткострокових зобов’язань мати 20- 25 коп. абсолюитно
ліквідних активів.
К3= З\ ВК, де
З – усі зобов’язання;
ВК – власні кошти.
Теоритичне значення К3 – не більше 1, тобто зобов’явзання потенційного
позичальника не повинні перевищувати його власні кошти.
К4= (ВК- ОА)\ ВК, де
ОА – основні активи.
Теоретичне чначення К4 не може бути меншим 0,5, тобто величина оборотних
активів ( ВК- ОА) позичальника не може бути меншою половини всіх власних
коштів.
Крім наведених коефіцієнтів ліквідності, можуть застосовуватись і інші,
які можна об’єднати в певні групи показників:
· погашення боргу;
· ділової активності;
· рентабельності;
· використання основногокапіталу.
У групу показників погашення боргу входять коефіцієнти:
· грошового потоку (К5);
· прцентних виплат (К6).
К5= (П0+ А – Д)\ З, де
П0 -прибуток після сплати податків;
А – амортизація;
Д – дивіденди;
З – зобов’язання, строком виконання до одного року.
Коефіцієнт грошового потоку показує, яка частина грошових надходжень
клієнта спрямовується на покриття основного боргу і процентів за
позиками, строком повернення до одного року. Чим нищий коефіцієнт
грошового потоку, тим менший резерв міцності для погашення боргів. При
зниженні коефіцієнта, що дорівнює 1, забезпечується фінансова
стабільність клієнта.
К6 = (П1 + ПП) \ ПП, де
П1- прибуток до сплати податків;
ПП – процентні платежі.
Коефіцієнт процентних виплат дає змогу оцінити, у скільки разів прибуток
клієнта перевищує процентні платежі за позичками. Він не може бути
меншим за 1, інакше здатність клієнта повернути позичку опиниться під
загрозою.
Показникиділової активності складаються з трьох коефіцієнтів
оборотності:
· дебіторської заборгованості (К7);
· запасів і витрат (К8);
· кридиторської заборгованості (К9).
К7=(Дср * 365)\ СПК, де
Дср – середня сума дебіторськизх рахунків;
СПК- сума продажів у кредит.
Абсолютне значення цього показника важливе тільки для порівняння з
аналогічним показником інших підприємств- родичів або показників
попередніх періодів даного підприємства. Він дає можливість оцінити
швидкість оплати рахунків позичальника. Збільшення значення показника
оборотності дебіторської заборгованості вказує на уповільнення швидкості
платежів на користі позичальника, а зменшення – на прискорення такої
швидкості.
К8=( ЗЗ* 365)\ СТ, де
ЗЗ – запаси і затрати;
СТ- собівартість проданих товарів і послуг.
Як і попередній показник, він використовується тільки для порівняння.
Висока оборотність свідчить про ефективне використання ресурсів, але
вона може бути передвісником виснаження запасів і незадоволеного попиту
споживачів.
К9= (Р0 *365)\ Сп, де
Р0 – рахунки до оплати;
Сп – сума податку.
І цей показник використровується для порівняння. Він дає змогу оцінити
швидкість оплати клієнтом рухунків постачальників. Підвищення
коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості може вказувати на
проблеми з притоком готівки, а зниження- на дострокову сплату рахунків.
Показники рентабельності включають:
· рентабельність підприємства ( Р1);
· рентабельність реалізованої продукції ( Р2);
F P
?????????????
????????i?P
· рентабельність акціонерного капіталу (Р3);
· рентабельність активів ( Р4);
· рентабельність витрат ( Р5).
Р1= ЧП\ ( СОБк + СОНк) *100%, де
ЧП – чистий прибуток;
СОБк – середній залишок оборотного капіталу;
СОНк – середній залишок основного капіталу.
Р2=ЧП \ В * 100%, де
В – виторг від реалізації продукції.
Р3= ЧП\ Ак *100%, де
АК – акціонерний капітал.
Р4 = ЧП\ А *100%, де
А – активи.
Р5 = ЧП \ З *100%, де
З – затрати.
Наведені показники рентабельності немають певних стандартів. Їх
використовують у динаміці і для порівняння з аналогічними показниками
інших підприємств даної галузі господарювання.
Оцінка фінансового стану позичальника- комерційного банку здійснюється
на підставі:
· дотримання ним обов’язкових економічних нормативів та показників
діяльності передбачених нормативними актами Національного банку
України;
· аналізу прибутків та збитків;
· аналізу якості активів та пасивів;
· створення резервів для покриття можливих втрат від активних операцій;
· виконання зобов’язань комерційним банком в минулому;
· якості банківського менеджменту.
При здійсненні оцінка фінансового стану позичальника – фізмчної особи
має бути враховані:
· соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості,
рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;
· сімейний стан клієнта;
· вік та здоров’я клієнта;
· доходи і витрати клієнта;
· інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та
своєчаснісьть їх погашення і процентів за ними, а також користування
іншими банківськими послугами;
· зв’язки клієнта в діловому світі тощо.
Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного
позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт
про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на
підставі цієї звітності. Але це невичерпує усіх відомостей про клієнта.
Є ще інші джерела до яких належать архіви банку, інформація від інших
фінансово-кредитних установ, еконмічна преса тощо.
Банк кредитор має право вимагати у клієнта список банків і фінансових
установ з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен
з’ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з
постачальниками, своїми працівниками.
Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить
висновки про здатність клієнта повертати борги , а одже, і про
моржливість укладання з ним кредитної угоди.
2. Форми забезпечення повернення банківських позичок
Під формою забезпечення повернення банківської позички слід розуміти
конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора
на його використання організацію контролю банку за достатністю даного
джерела.
Основною передумовою повернення банківською позики є цільові грошові
надходження, дохід, прибуток від реалізації об’єкта, що прокредитований.
Але будь -яка кредитна операція пов’язана з певним ризикоим. Тобто
можлива ситуація, що позичальник не зможе отримати достатню суму
цільових гошових надходжень, доходу, прибутку, і тому не забезпечить
своєчасного повернення боргу. Для страхування цього ризику
застосовуються певні форми страхування повернення боргу або певні
гарантії.
Отже, в банківській практиці використовується два джерела погашення
позичок- первинні і вторинні.
Для фінансово стабільних позичальників, які належать до першокласних
клієнтів банку, цілком достатньо закріпити в кредитній угоді первинне
джерело погашення позички. Але першокласні клієнти не є домінуючими в
загальній масі позичальників, тому в більшості випадків банки змушені
застосовувати, поряд з первинними, і вторинні (додаткові) засоби захисту
від кредитного ризику, тобто вимагати від позичальників певного
забезпечення.
В Україні згідно з чиним законодавством банки можуть використовувати
такі форми забезпечення позичок:
· застава;
· гарантія;
· перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої
особи;
· іпотека;
· страхова угода (поліс).
Застава – це спосіб забезпечення зобов’язання. Найпоширінішою є застава
обумовлена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і
формляє це угодою з кредитором.
Заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога. Це означає, що
договір застави не має самостійного характеру його неможна укладати поза
договором, виконання якого він забезпечує.
Предметом застави може бути будь- яке майно, яке відповідно до
законодавства України може бути відчуженне заставодавцем, а також цінні
папери і майнові права.
Заставне майно мусить мати:
· високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в грошові кошти;
· здатність до тривалого користування (як правило протягом терміну
користування позичкою);
· стабільні ціни;
· низькі витрати щодо зберігання і реалізації;
· легкий доступ для контролю.
Кредитор- заставодержатель має право реалізувати заставне майно, якщо
забезпечене ним зобов’язання не буде виконано.
Кредитор має право в разі невиконання боржником -заставодавцем
забезпеченого заставою зобов’язання отримати задоволення з вартості
заставного майна раніше інших кредиторі боржника.
Застава повина забезпезчити не тільки повернення позички, а й сплату
процентів і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж
розмір позички.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
