Реферат на тему:
Італія – загальна характеристика
1. Географічне положення.
Італія є однією із найдревніших держав світу. Ще в II-І тисячоліттях до
Христа на Апеннінському півострові жили племена італіків, які заснували
Рим. Пізніше цією територією володіла Візантія, завойовували її франки
та інші племена. У середньовіччі Італія була роздрібнена. Як єдина
держава постала в 1870 р.
Італія розташована на півдні Європи, у басейні Середземного моря. її
територія складається із трьох географічно окреслених частин —
материкової, куди входить Паданська низовина і схили Альпійської
гірської дуги; Апеннінського півострова, що розташований між Адріатичним
і Тірренським морями; островів Сіцілія, Сардінія та ін.
На території Італії розташовані дві карликові держави: Республіка
Сан-Маріно і держава-місто Ватикан як центр римо-католицької церкви.
Італія — морська держава. Близько 80% державних кордонів омиває
Середземне море, що сприяє вигідним міжнародним зв’язкам. Через порти
Генуя, Венеція і Трієст здійснюється перевезення міжнародних вантажів.
Сухопутні кордони Італії проходять через Альпи, тут вона межує з
Францією, Швейцарією, Австрією і Словенією.
У післявоєнний період Італія встановила сучасні сухопутні кордони з
Францією (1947 p.), а відтак — з колишньою Югославією.
Нині Італія — високорозвинена індустріально-аграрна країна. За обсягом
ВНП вона вийшла на третє місце у Європі (1152 млрд доларів СІНА, 1998
р.) після Німеччини і Франції, випередивши Великобританію і всі інші
країни Європи. Свого сусіда по макрореґіону Іспанію вона перевищує більш
ніж удвічі, а в розрахунку на одного жителя — майже на одну п’яту.
Політичний устрій. Італія — парламентська республіка. Главою держави є
президент, якого обирають на сім років. Законодавча влада належить
парламенту. Виконавчу владу здійснює Рада Міністрів. Політична система
базується на демократичному плюралізмі і багатопартійності. Останнім
часом особливу популярність здобули: “Ліга Півночі”, партія ПДС (ліві
демократи), “Вперед, Італія”, “Національний Альянс”, Італійська
комуністична партія. Такий розподіл політичних сил свідчить про перевагу
новоутворених партій і об’єднань та кризу довір’я до корумпованих
чиновників з партій популістського спрямування.2. Населення.
За чисельністю населення (57,3 млн осіб, 2000 р.) Італія займає третє
місце в Європі після Російської Федерації, Німеччини і перше — у
Південній Європі. Більшість населення становлять італійці (94,1%),
сардинці (2,7%), ретороманці (1,3%) та інші національності (1,9%).
Національні меншини, у своїй більшості, проживають у прикордонних
районах вздовж Альпійських гір.
Переважна більшість віруючого населення — католики (83,2%). Церква в
Італії відокремлена від держави. Однак, вона має величезний вплив на
життя італійців.
Середня щільність населення — 190 осіб/км2. За цим показником Італія
займає п’яте місце у Європі і перше — серед країн Південної Європи.
Найщільніше заселені рівнини Ломбардії і Ліґурії, де найсприятливіші
умови для інтенсивного землеробства і розвитку промисловості. Тут
щільність населення перевищує 300 осіб/км.
У країні переважає міське населення (77%), основна частина якого
проживає у Північній Італії, особливо на Паданській рівнині. Більшість
міст Італії мають багатовікову історію і відомі у світі своїми
архітектурними пам’ятками старовини та унікальними музеями. Водночас
вони є осередками сучасної промисловості, науки, культури, важливими
транспортними вузлами, адміністративними центрами (Мілан — 4,2 млн
жителів, Неаполь — 3,0 млн, Рим — 2,8 млн, Турин — 1,3 млн, Палермо —
734 тис, Генуя — 701 тис, Болонья — 412 тис, Флоренція — 408 тис,
Катанія — 364 тис, Барі — 353 тис, Венеція — 318 тис, Мессіна — 275 тис,
Верона — 259 тис, Трієст — 231 тис. осіб та ін.
Для Італії характерна значна еміграція як в заокеанські країни — СІЛА,
Канаду, Аргентину, Бразилію, так і в сусідні — Німеччину, Францію,
Швейцарію. Всього від кінця XIX ст. з Італії виїхало майже ЗО млн осіб.
Основною причиною цього було аграрне перенаселення та значне безробіття,
яке не зменшилось і в період дев’яностих років XX ст. Так, якщо в 1970
р. число безробітних становило 3% економічно активного населення, а в
1985 р. — 10,2%, в 1994 р. — 11,5%, то в 1999 р. — 11,6%.
3. Природно-ресурсний потенціал.
Природні умови Італії забезпечують широкі можливості для вирощування
різноманітних сільськогосподарських культур: винограду, цитрусових,
маслин, овочів тощо. Цьому сприяють субтропічний середземноморський
клімат Півдня Італії, а також перехідний клімат від субтропічного до
помірного, що охоплює територію Північної частини країни і зокрема
Паданської рівнини.
Найбільшими ріками є По, Тібр, Арно. Північні ріки живляться талими
водами льодовиків і атмосферними опадами. Тому вони повноводні і
використовуються для виробництва дешевої електроенергії. На півдні річки
влітку мілководні і навіть пересихають.
Наймальовничішими в Італії є озера, що розміщаються в районі Альп.
Більшість із них льодовикового походження (Лаґо-Маджоре, Гарда, Комо).
На берегах озер створені курорти світового значення.
У країні переважають окультурені ландшафти. Лісистість території
становить 20%. Ліси розміщаються переважно в Альпах.
За геологічною будовою Італія молода країна. Тому вона бідна на
мінеральні ресурси, особливо на металорудні.
Серед паливно-енергетичних ресурсів важливе значення має кам’яне
вугілля, що знаходиться в Сардінії і Тоскані, але його низька якість
спричинилась до майже цілковитого припинення видобутку після закриття
сардінських шахт у 1972 р. Тому вугілля імпортується в основному із США,
країн СС та Центрально-Східної Європи.
Родовища природного газу зосереджені у долині річки По, в центрі
Апеннінського півострова, на острові Сіцілія і на континентальному
шельфі. Однак запаси його невеликі.
Значними є ресурси водної і геотермальної енергії. Після Другої світової
війни більше половини електроенергії вироблялось в Італії на ГЕС. Однак
до кінця XX ст. її обсяги значно знизились, склавши всього одну п’яту
загального виробництва.
Видобуток вугілля припинено через його нерентабельність.
Родовища поліметалічних руд (цинк, свинець, срібло й інші метали)
знаходяться у Східних Альпах і на острові Сардінія. За запасами ртутної
руди Італія займає одне з перших місць у світі (Тоскана).
У Центральній Італії є значні запаси марганцевих руд. Донедавна Італія в
основному забезпечувала власні потреби в алюмінію-сірці (Сіцілія), цинку
(Сардінія). Однак уже на початку 1990-х років основних мінеральних
ресурсів стало не вистачати. Видобуток палива теж відстає від зрослих
потреб у ньому на внутрішньому ринку. Італія залишається також
імпортером основних енергоресурсів. Натомість надра Італії багаті на
будівельні матеріали — мармур, граніт, туфи. У Тоскані видобувають
всесвітньо відомий ніжно-білий мармур, який використовували древні
римляни.
4. Промисловість
В Італії забезпечує понад 40% національного доходу. В ній зайнята значна
кількість економічно активного населення — разом із будівництвом понад
32%. Для галузевої структури промисловості характерна висока питома вага
обробних галузей (приблизно одна третя), які є основою італійської
індустрії. Саме в цих галузях зосереджені найбільш кваліфіковані трудові
ресурси і здійснюється основне виробництво валового національного
продукту. Середньорічні темпи/ їх приросту наприкінці 80-х років
становили 3,8%, в тому числі в металургійній промисловості — 5,5%, в
хімічній — 5,6, у машинобудуванні — 3,9, у виробництві засобів
транспорту — 2,4%. Зростання цих галузей триває і в 90-ті роки XX ст.
У структурі галузей обробної промисловості провідне місце займає
машинобудівний комплекс (понад 35%), куди відносяться загальне
машинобудування, виробництво транспортних засобів, випуск
електротехнічного і електронного обладнання, виробництво деталей. Друге
місце належить хімічній промисловості. Далі ідуть харчова, текстильна,
взуттєва і швейна промисловість.
Розвиток паливно-енергетичної промисловості Італії залежить від імпорту
сировини. Країна щорічно ввозить близько 100 млн т нафти і лише 10%
загальної потреби видобувається в Італії (острів Сіцілія, район Мілана).
Видобуток природного газу Італії забезпечує понад одну четверту його
потреби, становлячи 20 млрд м2 (1997 р.). За цим показником Італія
займає 20-те місце у світі і 5-те у Європі. Решту потреби в природному
газі Італія задовольняє за рахунок його імпорту з Алжиру, Лівії,
Нідерландів, Російської Федерації.
Кам’яне вугілля для енергетичних потреб теж завозиться. Головними його
постачальниками є США.
Виробництво електроенергії у 1997 р. становило 241 млрд кВт-год — 11-те
місце у світі і п’яте — у Європі. Виробництво електроенергії переважно
зосереджене на теплових електростанціях, які працюють на привозному
вугіллі і відходах великих нафтопереробних підприємств. Самі
електростанції тяжіють до великих промислових центрів, зокрема, до
нафтопереробних комплексів.
Атомна енергетика згорнута і не подає струму з 1987 р.
Невеликі потужності ГЕС зосереджені на альпійських притоках р. По.
Італія володіє потужною нафтопереробною промисловістю, яка задовольняє
не лише внутрішні потреби, значна кількість нафтопродуктів експортується
у сусідні європейські країни. Нафта в Італію доставляється танкерами із
країн Південно-Західної Азії, Північної Африки та з інших регіонів і
країн світу. Нафтопереробні підприємства збудовані поблизу морських
портів, що розташовані вздовж берегової лінії Апеннінського півострова і
на острові Сіцілія. У Північну Італію та за межі країни (до північних
сусідів) прокладено розгалужену мережу нафтопродуктопроводів, що
наближує нафтопереробні підприємства до споживачів нафтопродуктів.
Чорна металургія майже повністю зорієнтована на використання імпортної
сировини (залізної, марганцевої руди, руд легованих металів),
металобрухту. Коксівне вугілля повністю ввозиться, в основному зі США.
Тому великі металургійні підприємства (комбінати повного циклу)
розміщені у портових містах Генуї, Неаполі, Таранто, куди морем
доставляється необхідна сировина, або у великих центрах машинобудування,
тобто у місцях збуту продукції. Найпотужніший в Італії металургійний
комбінат розміщений в Таранто. На ньому щорічно виплавляється понад 10
млн т сталі. Значним металургійним центром Півдня Італії є металургійний
комбінат біля Неаполя.
Загалом у 1998 р. було виплавлено 27,0 млн т сталі (за цим показником
Італія займає 8-ме місце у світі і третє — у Європі) та майже 11 млн т
чавуну — відповідно 11 і 5-те місця.
Окремі види продукції чорної металургії, зокрема стальні труби і листову
сталь, Італія експортує.
Кольорова металургія базувалась до кінця 1980-х pp. переважно на
місцевій сировині. Розміщення її галузей має свою специфіку. Так,
виробництво міді, цинку та алюмінію зосереджене переважно у Північній
частині Італії, свинцю — на південно-західній частині острова Сардінія,
ртуті — в Тоскана. За кількістю виплавленої ртуті Італія займає одне із
перших місць у світі.
Італійська кольорова металургія відома у світі виробництвом магнію,
цинку (273 тис. т) і алюмінію (590 тис.т). Сировина для продукування
магнію поширена майже повсюдно.
На гірничо-металургійному комбінаті в Манчано, що поблизу Ґросет-то,
продукують також сурму.
Машинобудування. Основна кількість підприємств цієї галузі розміщена на
Півночі, де вдосталь кваліфікованої робочої сили, а також надійне
сусідство з індустріально розвиненими країнами, що входять до
Європейського Союзу.
У структурі галузі домінує транспортне машинобудування: виробництво
легкових автомобілів, локомотивів і вагонів, двигунів для суден і
авіації.
Первістком автомобілебудування в Італії є концерн “Фіат” з центром у
Турині. Другим важливим центром автомобілебудування є Мілан, де
знаходяться компанії “Альфа-Ромео”, “Лація” і “Брескія”.
У 1996 р. в Італії виготовлено 1,66 млн автомобілів, у тому числі 1,4
млн легкових, 260 тис. вантажних. За їх виробництвом Італія займала
восьме місце у світі.
Суднобудівна промисловість розвивається в Генуї, Трієсті, Спеції,
Ліворно, Таранто.
B V ?
–
B. Електронна промисловість розвинена у Мілані, Павії, Римі, Флоренції
та інших містах Центральної і Південної Італії.
Хімічна промисловість спеціалізується на випуску хімічних волокон,
барвників, засобів захисту рослин, мінеральних добрив. Сировиною для цих
виробів служить розмаїта місцева сировина, а також імпортна нафта, газ,
апатити.
Для галузей хімічної промисловості характерною є територіальна
спеціалізація. Так, виробництво тонкої хімії зосереджене на Північному
Заході; продуктів нафтопереробки — на Північному Сході, продуктів
неорганічної хімії — у Центрі, хімії органічного синтезу та мінеральних
добрив — на Півдні.
Легка промисловість має розвинену текстильну, взуттєву та швейну галузі,
продукція яких популярна не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому
ринках. Підприємства текстильної промисловості зосереджені у Північній і
Центральній Італії, де знаходиться чимало невеликих “текстильних”
містечок. До найбільших центрів цієї галузі відносяться міста Прато і
Неаполь.
Взуттєва і швейна галузі розвиваються переважно на Північному Заході.
Найбільшим і найвідомішим у світі центром виробництва взуття є м.
Віджевано, поблизу Мілана.
У світі за виробництвом взуття Італія займає друге місце (295 млн пар),
за випуском швейних виробів — друге.
Харчова промисловість за ВВП займає серед галузей обробної промисловості
третє місце після машинобудування і хімічної промисловості.
Серед галузей харчової промисловості найрозвиненішими є борошномельна,
що розміщена у всіх великих центрах і портових містах Італії. На півдні
чимало підприємств виробляють не лише муку, але й макарони, за випуском
яких Італія займає перше місце у світі.
Цукрові заводи в 1997 р. виробили 1,8 млн т цукру. Вони розміщені
переважно у Паданській рівнині і працюють на місцевій сировині.
Високо розвинена в країні консервна промисловість, яка переважно
базується на переробці фруктів, овочів, зокрема помідорів (6 млн т).
Італія відома у світі за виробництвом оливок і оливкової олії
(відповідно 3,2 і 0,6 млн т), які зосереджені в областях оливкових
насаджень — Апулії, Кала-брії, Сіцілії.
Тютюнова промисловість відокремлена від сировинної бази на півдні Італії
і розвивається у таких містах, як Рим, Мілан, Турин, Болонья, Венеція.
Сільське господарство. Італія належить до країн, що мають
високопродуктивне сільське господарство, яке базується на приватних
засадах господарювання. Три чверті господарств мають наділи до 5 га.
Водночас дві п’ятих сільськогосподарських угідь зосереджені у
господарствах площею понад 50 га землі. В цілому країна не забезпечує
себе продовольством за рахунок власного виробництва, зокрема вона
змушена імпортувати деяку частину м’яса і пшениці, хоча фрукти і овочі
експортує на європейські ринки.
Ґрунтові умови Італії сприятливі для землеробства, хоча через різкі
сезонні коливання в опадах багато земель потребують зрошення.
Землеробство на зрошувальних землях добре розвинене в Ломбардії і
П’ємонті.
У структурі сільськогосподарських угідь найбільше припадає на орні землі
(35%), на луги і пасовища (19%), на сади, виноградники, оливкові
культури (11%).
Італія спеціалізується на вирощуванні цитрусових, фруктів, винограду,
оливкових, зменшуючи при цьому посівні площі під зернові культури.
Сільське господарство має землеробський напрямок. Головною галуззю є
рослинництво, що виробляє три п’ятих товарної продукції. Важливою
галуззю рослинництва є овочівництво. Річний збір овочів досягає майже 15
млн т, четверте місце у світі і перше — у Європі. Найбільше вирощують
томатів в областях Кампанія і Апулія. Італію називають “першим садом
Європи”. Серед фруктових (щорічно вирощується 20 млн т) переважає
вирощування яблук, груш, апельсинів, персиків, черешень. Зокрема, в 1998
р. було зібрано понад 2,0 млн т яблук, що є другим показником у Європі і
п’ятим — у світі. Найпродуктивніші фруктові сади ростуть на північному
сході в передгір’ях Альп і Апеннін. На півдні поширені мигдаль, грецькі
горіхи, фундук.
Кліматичні умови Італії дуже сприятливі для вирощування цитрусових,
особливо на Півдні. їх щорічний збір перевищує 3 млн т. Лише апельсинів
щорічно вирощується понад 2,5 млн т, що становить три четвертих валового
збору цитрусових у країні. За урожайністю цитрини (650-700 тис. т)
Італія займає сьоме місце у світі (1999).
Важливе місце у сільському господарстві традиційно займає
виноградарство. У 1997 р. зібрано 8,2 млн т винограду, що вивело Італію
на перше місце у світі. Виноград вирощують по всій країні, але найбільші
його плантації знаходяться в Апулії, Венето, Емілії-Романьї, Сіцілії,
Тоскані, Лаціо, Кампанії. Відомою італійською культурою є оливкові
плантації, які переважають на Півдні.
Важливою галуззю рослинництва вважається зернове господарство. У 1999 р.
було вирощено 20,0 млн т збіжжя. Інтенсифікація виробництва зерна дає
змогу щорічно без розширення посівних площ отримувати додатково понад
500 тис. т зерна. У структурі зернових культур переважає пшениця. Так, у
1999 р. її зібрано 7,8 млн т, що становить більше 39% загального збору
зернових. Слід зазначити, що італійці вирощують переважно тверді сорти
пшениці, які використовуються для виробництва високоякісних макаронів.
Країна займає перше місце у Європі за збором тютюну, який вирощується
переважно на Півдні (понад 100 тис. т).
Тваринництво хоча і не є головною галуззю сільського господарства
Італії, бо його розвиток стримується конкуренцією більш дешевої
продукції країн ЄС, але має досить виразну спеціалізацію, базуючись на
природних особливостях території країни та існуючому попиті на ту чи
іншу продукцію. Промислово розвинена Північ спеціалізується на молочному
скотарстві. Тут знаходяться головні райони вирощування ВРХ — Ломбардія,
П’ємонт, Венето, Емілія-Романья і значні площі соковитих лугів.
Центральна Італія спеціалізується на м’ясному тваринництві і в першу
чергу — свинарстві.
Транспорт. Географічне розташування Італії — витягнутість країни з
півночі на південь — визначає конфігурацію сучасної транспортної мережі.
Більшість доріг мають меридіальне спрямування, за винятком тих
комунікацій, що прокладені по Паданській рівнині. Тут вони мають широтне
спрямування.
Основним засобом переміщення в Італії є автомобільний транспорт. На його
частку припадає понад 75% сухопутних перевезень вантажів. Загальна
протяжність шосейних доріг перевищує 300 тис. км. Швидкісні автостради
нараховують 6 тис. км. Італія — батьківщина стародавніх римських доріг і
сучасних автострад. Загальна чисельність легкових автомобілів у країні
перевищує 31 млн, вантажних і автобусів — 5,8 млн.
Найважливіша автострада:
Мілан-Болонья-Флоренція-Рим-Неаполь-Реджо-ді-Калабрія, яку ще називають
“автострадою Сонця”. Максимально допустима швидкість на автострадах — ПО
км/год, проїзд — платний. Вартість проїзду залежить від класу
автомобіля.
На залізничний транспорт припадає лише 10% загальних вантажоперевезень.
Протяжність залізниць — 16 тис. км. Понад 50% залізниць електрифіковані.
Найбільшим залізничним вузлом є Мілан. Найважливіші залізничні колії
прокладені по східному і західному узбережжях Апеннінського півострова.
Центральною магістраллю є лінія Мілан-Болонья-Флоренція-Рим.
Морський транспорт забезпечує 90% зовнішньоекономічних перевезень. Його
тоннаж досягає 7,5 млн брутто реєстрових тонн. Морські порти — Ґенуя,
Венеція, Трієст забезпечують зв’язки Північної Італії з дунайськими
країнами, Америкою, Східною Африкою і Азією, обслуговують транзити
Швейцарії, Австрії, Німеччини. Неаполь — головний туристичний і
пасажирський порт на півдні Італії. Через Неаполь здійснюються зовнішні
економічні зв’язки з країнами Північної Африки і Західного
Середземномор’я. Морськими воротами Рима є порт Чівітавекк’я. Щорічно
морськими портами ввозиться майже 60 і вивозиться — 180 млн т вантажів.
Усе більшого значення для перевезення вантажів і пасажирів набирає
повітряний транспорт. Найбільшими за обсягом пасажиропотоків є
міжнародні аеропорти Рима (Фьюмичіно) і Мілана (Лінате і Мальпенса).
В Італії створена система магістральних нафто- і газопроводів, що
з’єднують промислові центри з портами. Деякі трубопроводи мають
міжнародне значення. Від Генуї, Венеції і Трієста прокладені
нафтопроводи до Швейцарії, Австрії і навіть до Німеччини.
Сфера послуг в Італії, як у більшості розвинених країн Європи, переважає
виробничу сферу і за часткою у ВНП, і за кількістю зайнятих. Так, частка
сфери послуг у ВНП становила 69,0% (1998 p.).
Підвищення життєвого рівня італійців сприяло розвитку таких важливих
галузей, як фінансово-кредитна сфера і страхування, охорона здоров’я і
освіта, індустрія відпочинку і туризму, яка стала найбільш прибутковою
галуззю сфери послуг.
Географія міжнародного туризму дуже строката. Найбільша кількість
відвідувачів (близько 60%) припадає на чотири туристичні райони —
Вене-то, Трентіно-Альто-Адідже, Тоскана і Лаціо, де знаходяться
найатрактивніші гірські ландшафти, привабливі морські пляжі,
архітектурні пам’ятники високої пізнавальної цінності.
Існуюча готельна база Італії (близько 5 млн місць) цілком задовільняє
потреби як внутрішнього, так і міжнародного туризму. За кількістю місць,
рівнем їх комфорту Італія займає друге місце у світі і перше — у Європі.
Всесвітньо відомими і найбільш популярними серед іноземних відвідувачів
є туристичні центри Венеції, Рима, Неаполя, Генуї, Флоренції. Щорічно
Італію відвідує близько 30 млн туристів.
Туризм є високоприбутковою галуззю економіки. Доходи від міжнародного
туризму сягають майже 9% вартості італійського експорту. Країна має
позитивне туристичне сальдо — близько 15 млрд доларів доходу щорічно.
5. Зовнішні економічні зв’язки.
За своїм економічним потенціалом Італія відноситься до групи
найрозвиненіших країн світу “великої сімки”, до якої, крім Італії,
належать США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Канада. У
міжнародному поділі праці Італія спеціалізується на вивозі продукції
машинобудування і металообробки, яка становить понад дві п’ятих усього
експорту. За останнє десятиліття, поруч із легковими автомобілями і
деякими видами верстатів, обладнанням для целюлозно-паперової
промисловості, легкої, харчової і поліграфічної промисловості, що
вивозяться, виросла частка виробів швейної, текстильної, взуттєвої
промисловості, хімікатів, продовольчих товарів, зокрема овочів, фруктів,
цитрусових, вин; зменшилась питома вага енергоносіїв, будівельних
матеріалів, руд чорних і кольорових металів. В 1996 р. експортовано
продукції на суму 233,8 млрд доларів.
В імпорті головне місце займають машини і обладнання, перш за все
складне (майже 33%), а також хімікати (12,5%), чорні і кольорові метали
(11%). Завозять італійці також продовольчі товари, паливно-енергетичні
ресурси, зокрема нафту, кам’яне вугілля, природний газ;
сільськогосподарські машини, бавовник. Імпорт в 1996 р. становив 193
млрд доларів. Отже, італійська економіка в середині 1990-х років досягла
активного торговельного балансу. Так, у 1999 р. — 45,8 млрд дол.
Для збільшення позитивного сальдо торговельного балансу важливе значення
мають валютні надходження від туризму, перекази від сезонних робітників,
що виїжджають на заробітки у багатші європейські країни і у країни
Північної Америки, а також від емігрантів, що постійно проживають за
межами Італії. Останніми роками спостерігається доволі значний приплив
іноземного капіталу у вигляді інвестицій і займів.
Основними торговельними партнерами є країни ЄС і США.
Італія прагне розширювати зв’язки з Україною. Вона одна із перших у
січні 1992 р. визнала суверенітет України. В цьому ж році у Києві
відкрилося італійське посольство, вирішується питання про створення
спільних підприємств, наприклад, планується спільне освоєння родовищ
облицювального каменю у північних областях України. Частки у зовнішньому
торговельному обігу України становить 2,1%.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
