.

Наукові основи, цілі, об’єкти і методи моніторингу ґрунтів. Показники, що діагностують гумусний та агрофізичний стан ґрунтів. Показники, що дають змо

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 8593
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Наукові основи, цілі, об’єкти і методи моніторингу ґрунтів. Показники,
що діагностують гумусний та агрофізичний стан ґрунтів. Показники, що
дають змогу контролювати стан ґрунтів меліоративного фонду

План

Наукові основи, цілі, об’єкти і методи моніторингу ґрунтів.

Показники, що діагностують гумусний та агрофізичний стан ґрунтів

Показники, що дають змогу контролювати стан ґрунтів меліоративного фонду

1. Наукові основи, цілі, об’єкти і методи моніторингу ҐРУНТІВ.

Моніторинг ґрунтів – це система спостережень за станом ґрунтового
покриву, у тому числі ґрунтів, розташованих у зонах радіоактивного та
інших забруднень, з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки,
відвернення й ліквідації наслідків негативних процесів.

Ідея моніторингу ґрунтів походить з Америки (США, Канада), де в рамках
державної служби ґрунтів, як самостійної державної організації,
виступають переважно у дві функції управління земельними ресурсами:
організація земельного кадастру та державний контроль за використанням й
охороною земель.

Моніторинг ґрунтів складається із систематичних спостережень за станом
ґрунтів (зйомки, обстеження, вишукування), виявлення змін, а також
оцінки:

* стану використання угідь, полів, земельних ділянок;

* процесів, пов’язаних із зміною родючості ґрунтів (розвиток водної та
вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури ґрунту, заболочення
та засолення та ін.), заростання сільськогосподарських угідь,
забруднення фунтів пестицидами та іншими токсичними речовинами;

* стану берегових ліній річок, озер, морів, заток, лиманів, водосховищ,
гідротехнічних споруд;

* процесів, пов’язаних з утворенням ярів, зсувів, сольовими потоками,
карстовими, кріогенними та іншими явищами;

* стану ґрунтів населених пунктів, територій, зайнятих очисними
спорудами, гноєсховищами, складами пально-мастильних матеріалів, добрив,
гноєсховища, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних
промислових відходів і радіоактивних матеріалів, а також іншими
промисловим об’єктами.

Залежно від терміну та періодичності проведення спостереження за станом
ґрунтів поділяються на:

* базові – відомості, що фіксують стан об’єкта спостережень на момент
початку ведення моніторингу земель;

* періодичні – через рік і більше;

* оперативні – фіксують поточні зміни.

Основним завданням моніторингу ґрунтів є формування і підтримання на
сучасному рівні системи інформації про стан ґрунтового покриву,
залучення його у господарське або інше використання на певній території,
а саме про зміни у стані ґрунтів, викликаних антропогенними діями.

Для виконання цього завдання проводиться оцінка екологічного стану
ґрунтів у такій послідовності:

– збирання інформації про стан ґрунтів за спеціальним переліком

показників;

– створення банку даних;

– аналіз та обробка інформації;

– порівняння фактичних параметрів з нормативними;

– групування ґрунтів за категоріями згідно з нормативами (агровиробниче
групування);

– розробка заходів регулювання, адекватних екологічному стану

ґрунтів із визначенням площ. Інформацію про стан ґрунтового покриву
області можна отримати у таких організаціях, як:

* обласні філії інституту землеустрою УААН;

* станції хімізації сільського господарства;

* санепідемстанції;

* управління екології та охорони природи;

* управління земельних ресурсів;

* управління лісового господарства;

* гідрогеологічні та гідромеліоративні експедиції;

* облводгоспи та центри комплексного використання водних ресурсів.

Об’єктом моніторингу ґрунтів є весь ґрунтовий покрив країни, незалежно
від форми власності на землю, тобто територій землі, які піддаються
антропогенному впливу (залученню людиною у господарське або інше
використання).

Моніторинг ґрунтів відрізняється від даних земельного кадастру
інформаційним забезпеченням управління земельними ресурсами, тобто
фіксацією перевищення встановлених допустимих норм антропогенного
навантаження і несприятливих (критичних) ситуацій у використанні й
охороні ґрунтів щодо фонового (стандартного)значення.

Моніторингом передбачено спостереження за:

> структурою землекористування та землеволодіння;

> трансформацією земель залежно від цільового призначення;

> станом та якістю фунтів і забруднення ландшафтів;

> станом зрошуваних та осушених земель, а також земель з ознаками
вторинного підтоплення і засолення;

> станом берегових ліній, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток тощо.

Під час моніторингу здійснюється контроль за такими параметрами:

* встановлення критеріїв оцінки стану ґрунтів і визначення доступності
меж, після яких ґрунт потрапляє у критичний стан;

* всебічне вивчення основних функцій ґрунтового покриву;

* вивчення еволюції сучасних ґрунтотворних процесів;

* вивчення напряму та інтенсивності процесів деградації ґрунтів;

* дослідження основних режимів у ґрунтах (водного, повітряного,
поживного та ін.);

* встановлення кількісних величин трансформації земельних ділянок;

* визначення сучасного стану меліоративних територій та оцінки темпів
зміни основних показників осушених і зрошуваних земель за різної
інтенсивності осушення або зрошення;

* оцінка ефективності родючості ґрунтів.

Наприклад, зміни у стані родючості ґрунтів фіксуються за такими
показниками:

– зміни запасів гумусу;

– зміни рН ґрунту (кислотності, лужності);

– зміни вмісту мікроелементів у ґрунті;

– деградація ґрунту на пасовищах (ущільнення, закупорення та ін.);

– підтоплення земельних угідь, заболочення і перезволоження

земель, засолення ґрунтів, заростання угідь чагарниками;

– забруднення ґрунту пестицидами, важкими металами, хімічними та
радіоактивними елементами та іншими токсикантами;

– зміни стану меліорованих земель (іригаційна ерозія, вторинне

засолення, заболочення, надмірне осушення та ін.).

Залежно від призначення, моніторинг ґрунтів поділяється на загальний,
оперативний і фоновий.

* Загальний, або базовий чи стандартний, моніторинг – це оптимальні за
кількістю параметрів спостереження за використанням та охороною ґрунтів,
об’єднаних у єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на
основі оцінки і прогнозування стану земельних ресурсів розробляти
необхідні управлінські рішення.

• Оперативний, або кризовий, моніторинг ґрунтів – це спостереження за
спеціальними показниками цільової мережі пунктів-стаціонарів за окремими
об’єктами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які
визнані зонами надзвичайної екологічної ситуації, а також в районах
аварій із шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення
оперативного реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх
ліквідації, створення безпечних умов для населення.

• Фоновий, або науковий, моніторинг ґрунтів – це спеціальні
спостереження за всіма складовими екосистеми “земля”, а також за
характером зміни складу угідь, процесами, пов’язаними із змінами
родючості ґрунтів (розвиток ерозії, втрата гумусу, погіршення структури
ґрунту, заболочення та засолення), міграцією забруднених речовин та ін.
З його допомогою встановлюються джерела чи причини, які зумовлюють
деградацію ґрунтів.

Фоновий моніторинг ґрунтів здійснюється на станціях-стаціонарах.
Кількість стаціонарів залежить від екологічного стану території,
складності ґрунтового покриву, наявності полігонів із кризовою
ситуацією. Він базується на спеціальних польових дослідах з
використанням аналітичних (радіометричних, мінералогічних, спектральних)
та інших методів.

Технічне забезпечення моніторингу ґрунтів здійснюється автоматизованою
системою даних про земельний фонд.

В Україні державний моніторинг ґрунтів здійснюється на трьох рівнях:
локальному, регіональному та національному.

# Локальний моніторинг ґрунтів проводиться на території окремих
землеволодінь, землекористувань, ділянках ландшафту.

# Регіональний моніторинг ґрунтів здійснюється у межах
адміністративно-територіальних одиниць (область, район), на територіях
економічних і природних регіонів (Західний регіон, Карпатський регіон,
зона Полісся, зона Лісостепу, вільна економічна зона “Яворів” та ін.).

`

b

a

ae

????

^

`

b

a

a

Національний моніторинг ґрунтів проводиться на території України,
відповідно до міжнародної геосферо-біосферної програми “Глобальні
зміни”.

2. Показники, що діагностують гумусний

та агрофізичний стан ҐРУНТІВ

Гумусний стан ґрунтів – сукупність морфологічних ознак, загальних
запасів, властивостей органічної речовини й процесів її утворення,
трансформації та міграції в ґрунтовому профілі.

У різних природних умовах характер і швидкість гумусоутворення
неоднакові і залежать від низки взаємопов’язаних умов ґрунтоутворення:
водно-повітряного і теплового режиму ґрунтів, складу та характеру
надходження рослинних решток, видового складу та інтенсивності
життєдіяльності мікроорганізмів, гранулометричного складу та
фізико-хімічних властивостей ґрунту.

Залежно від водно-повітряного режиму гумусоутворення протікає в аеробних
або анаеробних умовах.

В аеробних умовах, при вмісті вологи, що складає 60-80% від повної
вологоємності, а також за сприятливих температурних умов (25-30 С)
процес розкладу органічних решток розвивається інтенсивно. В цих умовах
активно проходить мінералізація як гумусових речовин, так і проміжних
продуктів розкладу рослинних решток. У ґрунті накопичується відносно
мало гумусу, але багато елементів зольного й азотного живлення рослин.

За постійної і різкої нестачі вологи в ґрунт надходить мало рослинних
решток, сповільнюються процеси розкладу і гуміфікації та накопичується
мало гумусу (рис. 76).

В анаеробних умовах, тобто при постійному надлишку вологи, а також при
низьких температурах процес гумусоутворення сповільнюється.

Найбільш сприятливе для накопичення гумусу в ґрунті чергування періодів
з оптимальним водно-повітряним режимом і посушливим. У таких умовах
проходить постійний розклад органічних решток, їх гуміфікація та
закріплення утворених гумусових речовин мінеральною частиною ґрунту.
Такі умови характерні для чорноземів.

Показники, за якими оцінюється оптимальний гумусний стан ґрунтів, такі:
кількість та запаси гумусу, збагачення його азотом (C:N), збагачення
кальцієм, тип гумусу (Сгк:С ) (табл. 31-32).

Гумусний стан підзолистих лісових ґрунтів характеризується наявністю
потужної підстилки, яка складається з трьох підгоризонтів, середнього
ступеня гуміфікації органічної речовини, середньої збагаченості азотом,
фульватним і гуматно-фульватним типом гумусу, великим вмістом вільних
гумусових кислот та низьким – фракцій, зв’язаних із кальцієм.

Гумусний стан чорнозему типового орного характеризується високим вмістом
органічної речовини та її великими запасами, дуже високим ступенем
гуміфікації, фульватно-гуматним і гуматним типом гумусу, низьким вмістом
вільних гумінових кислот, високим вмістом кислот, які зв’язані з
кальцієм. Потужність гумусових горизонтів у чорноземах – 1 -1,5 м, а на
Кубані досягає 2 м і більше. Одним з основних показників гумусного стану
ґрунтів є вміст органічної речовини в їх поверхневому горизонті. Цей
параметр часто використовують для оцінки гумусного стану.

Гумус – головний акумулятор енергії в ґрунті, що підвищує стійкість
біосфери. Гумусний шар Землі, за В.А.Ковдою, називається гумусосферою.
Ця енергія використовується живими організмами: бактеріями, грибами,
хребетними й безхребетними тваринами.

Кількість гумусу в ґрунті визначає його родючість. Усі фактори родючості
ґрунту тісно зв’язані й взаємозалежні. Від вмісту гумусу залежать:
фізичні властивості, структурність, теплові та водні властивості,
пористість, біологічна активність, поживний режим і поглинальна
здатність ґрунтів. Заходи щодо підвищення родючості ґрунтів та
врожайності сільськогосподарських культур тісно пов’язуються зі
створенням стабільного бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті.

3. Показники, що дають змогу контролювати стан ґрунтів меліоративного
фонду

Меліорація земель як комплекс організаційно-господарських і
технологічних заходів є важливим фактором соціально-економічних
перетворень, що впливає на розвиток агропромислового комплексу,
народного господарства загалом. Як складова оптимізації природного
середовища вона спрямована на поліпшення земельних угідь з метою
оптимального використання природного потенціалу ґрунтів і передбачає
зрошування, осушування, дехімізацію та інші заходи. Однак меліорація
може спричиняти і негативні явища та процеси: пересушування або
перезволожування земель; розвиток небажаних інженерно-геологічних
процесів; недостатній приріст урожайності сільськогосподарських культур.
Тому необхідні отримання систематичної об’єктивної інформації про всі
зміни на меліорованих територіях, аналіз їх причин і тенденцій розвитку,
прогнозування меліоративного стану і його оптимізація, тобто створення
системи меліоративного моніторингу.

Меліоративний моніторинг — система спостережень, оцінювання,
прогнозування та прийняття рішень з метою оптимізації меліорованих
земель і прилеглих до них територій.

Основними завданнями меліоративного моніторингу є:

— вивчення закономірностей багаторічного природного і трансформованого
меліоративною діяльністю людини рівневого та гідрохімічного режиму й
балансу ґрунтових вод;

— вивчення режиму вологості ґрунтів та порід зони аерації;

— вивчення змін гідрогеологічних, гідрологічних та інженерно-геологічних
умов на меліорованих землях і прилеглих до них територіях;

— аналіз та узагальнення гідрогеолого-меліоративної інформації з метою
оцінки фактичного стану осушуваних та зрошуваних земель, визначення
ступеня меліоративного впливу на навколишнє природне середовище;

— гідрогеологічне прогнозування.

Окремі блоки та прямі і зворотні зв’язки між ними (рис. 6.3) формують
систему моніторингу меліорованих земель.

Рис. 3.1. Меліоративний моніторинг земель

Блок «Спостереження» передбачає вибір індикаторних елементів і
параметрів меліоративного стану земель, що підлягають спостереженню та
оцінюванню. Блок «Оцінка фактичного стану меліорованих земель» оснований
на порівняльному аналізі наявного меліоративного стану осушених або
зволожених земель з оцінними критеріями для з’ясування ступеня
несприятливих відхилень у меліоративній ситуації. Важливим елементом
блоку є обрання науково обґрунтованих критеріїв, які повинні
диференціювати меліоративний стан земель залежно від дії осушувальної
або зрошувальної мережі й нормативно обґрунтувати напрями його
оптимізації.

Блок «Прогноз стану меліорованих земель» базується на інформації про
стан меліоративних земель натепер і в минулому. Першочергове значення
має прогнозування глибини залягання ґрунтових вод, яке є головним
критерієм завчасної оцінки меліоративної ситуації й основою для
розроблення і оперативної реалізації необхідних експлуатаційних заходів
з метою регулювання водного режиму території. При прогнозуванні рівнів
ґрунтових вод необхідне встановлення ступеня і особливостей впливу
меліоративних заходів на прилеглі землі з тим, щоб зміни в
натурально-природній ситуації не порушували екологічної рівноваги.

Реалізуючи блок «Оптимізація меліоративного стану земель», необхідно
виявити й ідентифікувати процеси та явища, що порушують нормальне
функціонування меліоративних систем, і визначити заходи, які сприятимуть
оптимізації становища.

Блоки «Спостереження», «Оцінка стану меліорованих земель», «Прогноз
стану меліорованих земель» формують інформаційну систему моніторингу, а
блок «Оптимізація меліоративного стану земель» — систему управління.

Система меліоративного моніторингу зорієнтована на накопичення
необхідних обсягів порівнюваної інформації, оцінювання наявної
меліоративної ситуації, її прогнозування та прийняття рішень із питань
оптимізації.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020