.

Нормативна база водного кадастру. Значення та правові основи використання лісів. 3.Кадастр природно-заповідного фонду (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 7939
Скачать документ

Контрольна робота

Нормативна база водного кадастру. Значення та правові основи
використання лісів. 3.Кадастр природно-заповідного фонду

Нормативна база водного кадастру

Порядок ведення державного водного кадастру затверджений постановою
Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996 р. № 413. Відповідно до
нього Державний водний кадастр складається з метою систематизації даних
державного обліку вод та визначення наявних для використання водних
ресурсів.

Державний водний кадастр являє собою систематизований звід відомостей
про: поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море
(далі – водні об’єкти); обсяги, режим, якість і використання вод (водних
об’єктів); водокористувачів (крім вторинних).

До державного водного кадастру включаються також відомості про
водогосподарські об’єкти, що забезпечують використання води, очищення та
скид зворотних вод, а саме:

• споруди для акумуляції та регулювання поверхневих і підземних вод;

• споруди для забору та транспортування води;

• споруди для скиду зворотних вод;

• споруди, на яких здійснюється очистка зворотних вод (з оцінкою їх
ефективності).

Державний водний кадастр складається з трьох розділів: поверхневі води;
підземні води; використання вод.

Державний водний кадастр включає дані державного обліку поверхневих і
підземних вод та державного обліку водокористування, які
систематизуються за водними об’єктами та їх ділянками, водозбірними
басейнами річок та морів, басейнами підземних вод, водогосподарськими
ділянками, економічними районами, адміністративно-територіальними
одиницями і в цілому в Україні.

Для оперативного забезпечення державних органів, підприємств, установ,
організацій, громадян необхідними даними про водні ресурси створюються
спеціалізовані автоматизовані інформаційні системи державного водного
кадастру.

Державний водний кадастр ведеться: Держводгоспом за розділом
“Водокористування”: Держкомгеології за розділом “Підземні води”:
Гідрометкомом за розділом “Поверхневі води”. Зазначені відомства є
замовниками робіт щодо складання державного водного кадастру і
затверджують кадастрові матеріали за погодженням з Мінекобезпеки.

Виконавцями робіт з складання державного водного кадастру є визначені
Держводгоспом, Держкомгеологією та Гідрометом спеціалізовані
підприємства, установи та організації.

Під час ведення державного водного кадастру Держводгосп, Держкомгеології
і Гідрометкомом здійснюють:

• планування і виконання робіт з ведення державного водного кадастру;

• розроблення наукових принципів, методичних вказівок та інструкцій з
ведення державного водного кадастру, форм видання відомостей, що
публікуються;

• аналіз, систематизацію та зберігання даних про водні та
водогосподарські об’єкти, водні ресурси, їх режим та якість,
водокористування, а також про водокористувачів;

• оцінку стану водних ресурсів та їх використання;

• ведення бази даних державного водного кадастру засобами
електронно-обчислювальної техніки;

• забезпечення органів державної виконавчої влади даними державного
водного кадастру в необхідному для них обсязі безкоштовно;

• забезпечення даними державного водного кадастру підприємств, установ,
організацій та громадян у встановленому порядку.

Для координації діяльності Держводгосп, Держкомгеології та Гідрометком
разом з Мінекобезпеки створюють Міжвідомчу комісію з питань ведення
державного водного кадастру, яка:

• розробляє загальні принципи ведення державного водного кадастру на
єдиній методичній основі;

• узгоджує основні положення ведення державного водного кадастру та
порядок взаємодії головних виконавців;

• розробляє загальні принципи побудови галузевих автоматизованих
інформаційних систем державного водного кадастру та забезпечує їх
функціонування;

• узгоджує методичні вказівки, макети об’єднаних видань та порядок їх
публікації;

• встановлює порядок міжвідомчого обміну кадастровою інформацією та
видачі користувачам кадастрових даних.

Для деталізації порядку ведення державного водного кадастру, визначення
складу кадастрових даних, порядку обміну інформацією між виконавцями та
уточнення інших питань, спільних для всієї системи ведення державного
водного кадастру, розробляються методичні вказівки, які затверджуються
Держводгоспом, Держкомгеологією та Гідрометкомом за погодженням з
Мінекобезпеки.

Дані Державного водного кадастру використовуються для:

• поточного і перспективного планування використання вод та здійснення
водоохоронних заходів;

• розміщення виробничих сил на території країни;

• складання схем комплексного використання та охорони вод і
водогосподарських балансів;

• проектування водогосподарських, транспортних, промислових та інших
підприємств і споруд, пов’язаних з використанням вод;

• прогнозування змін гідрологічних і гідрогеологічних умов, водності
річок та якості вод;

• розроблення заходів щодо підвищення ефективності роботи
водогосподарських систем;

• нормування водоспоживання і водовідведення, а також1 показників
якості вод;

• розроблення заходів щодо запобігання шкідливій дії вод та ліквідації
її наслідків;

• здійснення державного контролю за проведенням заходів для
раціонального використання та охорони вод;

• регулювання взаємовідносин між водокористувачами, а також між:
водокористувачами та іншими підприємствами, організаціями і установами;

• вирішення інших питань, пов’язаних з обліком та використанням вод.

Фінансування робіт з ведення Державного водного кадастру здійснюється за
рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до статей 81 і 92 Водного кодексу України ( 213/95-ВР)
Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 14 квітня 1997 р. №347
Про затвердження Порядку складання паспортів річок і Порядку
установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними, яка
визначає порядок складання паспортів річок для оцінки їх екологічного
стану і оперативного використання водогосподарськими та іншими
заінтересованими організаціями під час вирішення питань комплексного

використання водних ресурсів і охорони від забруднення, а також для
розроблення прогнозу і заходів щодо оздоровлення річок.

Паспорт річки – це уніфіковане зведення основних даних про водний
режим, фізико-географічні особливості, використання природних
ресурсів і екологічну обстановку в її басейні, а також відпрацювання
рекомендацій щодо підвищення стійкості екологічної системи. Паспорти
розробляються на річки, які мають площу водозбору до 50 тис. квадратних
кілометрів, за замовленням водогосподарських організацій Держводгоспу.
Графіки розроблення паспортів річок загальнодержавного значення
складаються басейновими водогосподарськими об’єднаннями, а річок
місцевого значення – Державним комітетом водного господарства Автономної
Республіки Крим та обласними управліннями водного господарства.

Паспорти річок погоджуються з обласними органами Міністерство екології
та природних ресурсів та місцевими органами виконавчої влади,
затверджуються відповідними водогосподарськими організаціями і постійно
зберігаються у замовників та інституті “Укрводпроект”.

Основними джерелами вихідної інформації для складання паспортів річок є:

• матеріали комплексних польових обстежень річок та їх басейнів;

• дані багаторічних спостерезісень за режимом поверхневих і підземних
вод;

• відомості про природні умови регіону;

• архівні матеріали про екстремальні показники гідрометеорологічних
характеристик;

• матеріали інлісенерно-гідрометеорологічних і спеціальних
експедиційних досліджень;

• топографічні та тематичні карти й плани, складені за матеріалами
аерофотозйомок;

• дані водообліку, Державний водний кадастр;

• схеми комплексного використання та охорони водних ресурсів;

• Державний земельний кадастр та природно-сільськогосподарське
районування території басейну річки;

• фондові й оперативні дані наукових та проектних організацій. У
процесі складання паспорта певної річки визначаються розрахункові

ділянки. Кількість ділянок встановлюється організацією, що складає

паспорт, залежно від розмірів, фізико-географічних особливостей та ,
ступеня антропогенного навантаження на природне середовище басейну
річки, а також санітарного стану річки. Головною проектною організацією
з проведення робіт, пов’язаних із складанням паспортів річок, є інститут
“Укрводпроект”, який здійснює методичне і технічне керівництво цим
процесом, створює банк даних, складає каталог річок України по головних
басейнах, проводить аналіз їх екологічного стану, розробляє заходи щодо
раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.
Інститут “Укрводпроект” на договірних засадах може залучати
спеціалізовані науково-дослідні та проектні інститути для виконання
робіт із складання паспортів річок.

Якість середовища життя за водним фактором – сукупність умов існування
людського суспільства за водним фактором. Визначається наступними
показниками і параметрами:

• хімічний склад води (забезпеченість фізіологічних потреб людини
якісною питною водою, концентрація шкідливих речовин у водах);

• фактори фізичного впливу (шкідлива дія води, ймовірність і частота
небезпечних гідрологічних явищ – катастрофічні повені і наводки, селі,
та ін.) маловоддя, технічний стан гідроспоруд тощо;

• стійкість до антропогенних навантажень (екологічна ємність);

• інформаційне різноманіття гідросфери.

• водозабором.

Діючий водний і земельний кадастри не враховують рівень антропогенного
навантаження та екологічний стан водних ресурсів регіону (басейну), не
дозволяють проводити інтегральні еколого-економічні оцінки
водоресурсного потенціалу, а також недостатньо пристосовані для
вирішення специфічних завдань управління водокористуванням в умовах
посилення ролі реї тональних суб’єктів і переходу до нових форм водних
відносин.

Регіональний водний кадастр формується в адміністративних межах
регіональних суб’єктів України за басейновим принципом на основі
інформації водного і земельного кадастрів та інших даних обліку і
інвентаризації та паспортизації водних об’єктів і ресурсів і оцінці їх
стану. в тому числі даних моніторингу водних ресурсів. Регіональний
водний кадастр є системне зведення даних про об’єкти і землі водного
фонду.

водні ресурси і гідрологічний режим для прийняття необхідних
управлінських рішень при встановленні і зміні структури і режимів
використання територій басейнів, ліцензуванні водокористування,
проведенні екологічної експертизи водогосподарської діяльності,
проектуванні заходів по охороні і відтворенню водних ресурсів,
запобіганню і ліквідації наслідків шкідливої дії вод, формуванні
податкової політики у сфері водокористування і охорони водних ресурсів.

Існуюча система ведення державного водного кадастру (ДВК), що базується
на відомчих автоматизованих системах і пооб’єктному
територіально-галузевому і територіально-басейновому принципі побудови
кадастрової інформації, може служити основою для створення і ведення
РВК.

Значення та правові основи використання лісів

Ліс відіграє неоціненну роль у житті суспільства. Він є потужнім
накопичувачем біологічної маси, основним джерелом кисню. Регулятором
стоку, захисником ґрунтів від ерозії, важливим рекреантом. Ліс –
природний ресурс який дає людству різноманітну сировину та продукти
харчування.

#Л/с – це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та
чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в
своему розвитку біологічно взаємопов’язані, випивають один на одного і
на навколишнє середовище.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та
місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні,
захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні,
виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і
підлягають державному обліку та охороні.

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового
фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю,
але надані для потреб лісового господарства. До лісового фонду не
належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не
віднесені до категорії лісів: окремі дерева і групи дерев, чагарники на
сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і

садових ділянках. Лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікарська
сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються
для задоволення потреб населення і виробництва. Лісові ресурси за своїм
значенням поділяються на лісові ресурси державного і місцевого значення.
До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок
головного користування і живиця. До лісових ресурсів місцевого значення
належать лісові ресурси, не віднесені до ресурсів державного значення.

Корисними властивостями лісів є їх здатність зменшувати вплив негативних
природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, регулювати стік води,
попереджувати забруднення навколишнього природного середовища і очищати
його, сприяти оздоровленню населення та його естетичному вихованню.

Організація лісового господарства передбачає:

> ведення державного обліку лісів;

> поділ лісів за групами та віднесення до категорій захисності;

> виділення господарських частин (експлуатаційні, водоохоронні, захисні
тощо), господарств (хвойні, твердолистяні, м’яко-листяні тощо),
господарських секцій (високопродуктивні, середньопродуктивні,
низькопродуктивні, плантаційні тощо);

> встановлення віку стиглості лісу, способів рубок і відтворення лісових
насаджень, норм використання лісових ресурсів;

> визначення системи заходів щодо охорони, захисту, раціонального
використання та відтворення лісів;

Р здійснення інших організаційно-технічних заходів згідно з основними
вимогами щодо ведення лісового господарства і використання лісових
ресурсів. Ліси України за екологічним і господарським значенням
поділяються на першу і другу групи.

До пертої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні
функції.

Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси першої групи належать
до таких категорій захисності:

* водоохоронні (смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер.
водоймищ та інших водних об’єктів, смуги лісів, що захищають нерестовища
цінних промислових риб. а також захисні лісові насадження на смугах
відводу каналів):

* захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів вздовж
залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного
значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги,
байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових,
гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього
природного середовища). До цієї категорії належать також полезахисні
лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць,
захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг;

* санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси
зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси
першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та
ліси зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій).

* ліси на територіях природно-заповідного фонду (заповідники,
національні природні парки, пам’ятки природи, заповідні урочища,
регіональні ландшафтні парки, ліси, що мають наукове або історичне
значення (включаючи генетичні резервати), лісоплодові насадження і
субальпійські деревні та чагарникові угруповання).

$ h ¦

°

Eсення лісів до державних захисних лісових смуг, захисних смуг лісів
вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та
обласного значення, степових перелісків, байрачних лісів, лісів
населених пунктів, якщо таке віднесення не пов’язане з переведенням
лісів з однієї групи до іншої, провадиться обласними Радами народних
депутатів.

Виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду провадиться
Урядом Республіки Крим та обласними Радами народних депутатів. Порядок
поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захисності та
виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду
встановлюється Кабінетом Міністрів України. Вік стиглості деревостанів
визначається під час проведення лісовпорядкування або спеціальних
наукових досліджень виходячи з основного цільового призначення лісів,
функцій, які вони виконують, продуктивності, біологічних особливостей
деревних порід, а також способів відновлення лісу і затверджується
Міністерством лісового господарства України за погодженням з
Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

Використання лісових ресурсів здійснюється в порядку загального і
спеціального використання. У порядку загального використання лісових
ресурсів громадяни мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно
збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини, квіти,
ягоди, горіхи, інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених
законодавчими актами. Громадяни зобов’язані виконувати вимоги пожежної
безпеки у лісах, користуватися лісовими ресурсами у строки, встановлені
державними лісогосподарськими органами, і способами, що не завдають
шкоди відтворенню цих ресурсів. Спеціальне використання лісових ресурсів
здійснюється в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього
у користування. Земельна ділянка лісового фонду може надаватися одному
або кільком тимчасовим лісокористувачам для спеціальної о використання
різних видів лісових ресурсів. За умови додержання вимог законодавства
України лісокористувачі мають право здійснювати такі види спеціального
використання лісових ресурсів:

* заготівля деревини під час рубок головного користування;

* заготівля живиці; заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб,
кора, деревна зелень тощо);

* побічні лісові користування;

* інші види спеціального використання лісових ресурсів. Спеціальне
використання лісових ресурсів на наданій земельній ділянці лісового
фонду провадиться за спеціальним дозволом – відповідно за лісорубним
квитком (ордером) або лісовим квитком. На відведених земельних ділянках
лісового фонду можуть використовуватися лише ті лісові ресурси, на які
видано спеціальний дозвіл. Постійні лісокористувачі в разі спеціального
використання ними лісових ресурсів і проведення рубок, пов’язаних з
веденням лісового господарства, зобов’язані оформляти на це дозвіл у
встановленому порядку. Заготівля деревини у порядку спеціального
використання здійснюється під час рубок головного користування, що
проводяться в стиглих деревостанах. У виняткових випадках ці рубки
можуть проводитися у пристигаючих деревостанах у лісах другої групи в
порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Деревина
заготовляється також під час рубок, пов’язаних з веденням лісового
господарства (рубки догляду за лісом, санітарні рубки, рубки, пов’язані
з реконструкцією малоцінних молодняків і похідних деревостанів,
прокладанням просік, створенням протипожежних розривів тощо,
лісовідновні рубки в деревостанах, що втрачають захисні, водоохоронні та
інші корисні властивості), і під час проведення інших рубок (розчищення
земельних ділянок лісового фонду, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку
з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо).

У лісах другої групи проводяться всі види рубок способами, що спрямовані
на поліпшення породного складу і продуктивності лісів, відновлення
господарсько-цінних деревних порід, збереження екологічних властивостей
лісів і на ефективне використання їх деревних ресурсів. У лісах першої
групи, проводяться всі види рубок способами, що спрямовані на поліпшення
лісового середовища, породного складу і якості лісів, на своєчасне й
раціональне використання стиглої деревини та посилення захисних,
водоохоронних й інших корисних властивостей лісів. У лісах першого і
другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та у лісах
першої та другої зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих
територій, лісах, що мають наукове або історичне значення (включаючи
генетичні резервати), лісах населених пунктів, лісопаркових частинах
зелених зон. лісоплодових насадженнях, державних лісових смугах,
протиерозійних і приполонинних лісах, особливо цінних лісових масивах і
субальпійських деревно-чагарникових угрупованнях, а також полезахисних
лісових смугах, захисних лісових насадженнях на смугах відводу
залізниць, захисних лісових насадженнях на смугах відводу автомобільних
шляхів, захисних лісових насадженнях на смугах відводу каналів
допускаються тільки рубки догляду, санітарні рубки, рубки, пов’язані з
реконструкцією малоцінних молодняків і похідних дерево-станів,
прокладанням просік, створенням протипожежних розривів, лісовідновні
рубки – в деревостанах, що втрачають захисні, водоохоронні та інші
природні властивості, а також інші рубки (розчищення земельних ділянок
лісового фонду, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку з будівництвом у
встановленому порядку гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо). У лісах
заповідників, заповідних і рекреаційних зон національних природних і
регіональних ландшафтних парків, пам’яток природи, заповідних урочищ у
виняткових випадках можуть проводитись санітарні рубки, рубки, пов’язані
з реконструкцією малоцінних дерево-станів та влаштуванням протипожежних
розривів, лише на підставі наукового обгрунтування і за погодженням з
Міністерством охорони навколишнього природного середовища України. У
смугах лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, лісах зон
традиційної господарської діяльності і господарських зон національних
природних парків, у лісах регіональних ландшафтних парків, а також у
гірських лісах рубки проводяться способами, що спрямовані на збереження
захисних, протиерозійних, водорегулюючих та інших корисних властивостей
лісів. В особливо захисних ділянках лісу може бути повністю або частково
заборонено застосування окремих видів і способів рубок. Правила рубок
лісу затверджуються Кабінетом Міністрів України. Порядок заготівлі
деревини встановлюється Правилами відпуску деревини на пні в лісах
України, що затверджуються Кабінетом Міністрів України

Заготівля деревини під час проведення рубок головного користування, а
також рубок, пов’язаних із веденням лісового господарства, провадиться
постійними лісокористувачами, а також тимчасовими лісокорпстувачами.
яким у встановленому порядку надано право використання заготовленої при
цьому деревини. Заготівля деревини під час проведення інших рубок на
земельних ділянках лісового фонду, наданих для будівельних та інших
роби. провадиться тими юридичними і фізичними особами, яким відведено
земельні ділянки лісового фонду для цих цілей, якщо в рішенні про
надання ділянки не передбачено інше.

Кадастр природно-заповідного фонду

Природно-заповідний фонд відповідно до закону України “Про
природно-заповідний фонд України” становлять ділянки суші і водного
простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу
природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і
виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів,
генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального
екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього
природного середовища.

Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо
якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і
використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової
системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою
охороною.

До природно-заповідного фонду України належать:

* природні території та об’єкти природні заповідники, біосферні
заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки,
заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;

* штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки,
зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки,
зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно
від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути
загальнодержавного або місцевого значення. Залежно від походження, інших
особливостей природних комплексів та об’єктів, що оголошуються
заказниками чи пам’ятками природи, мети і необхідного режиму охорони
заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні,
загальнозоологічні. орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні,
гідрологічні, загально-геологічні. палеонтологічні та
карегово-спелеологічні; пам’ятки природи поділяються на комплексні,
ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Природні заповідники – природоохоронні, науково-дослідні установи
загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в
природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони
природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення
природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових
засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного
використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Основними
завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та
об’єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень
за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі
природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у
підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього
природного середовища та заповідної справи. На природні заповідники
покладається також координація і проведення наукових досліджень на
територіях заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ у регіоні.

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами
міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному
стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення
фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного
середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними,
культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного
значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного
використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу
природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та
естетичну цінність. Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними
рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що
створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних
природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для
організованого відпочинку населення. Заказниками оголошуються природні
території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних
комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться
без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх
власників або користувачів.

Пам’ятками природи оголошуються окремі унікальні природні . утворення,
що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне
значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголошення пам’яток
природи провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших
природних об’єктів у їх власників або користувачів.

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші
відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове,
природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному
стані. Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних
ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або
користувачів.

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації,
розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського
використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом
створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення
наукової, навчальної і освітньої роботи. Ботанічні сади
загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними
установами. Ботанічним садам місцевого значення у встановленому порядку
може бути надано статус науково-дослідної установи.

Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення у
спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх
композицій для найбільш ефективного наукового, культурного,
рекреаційного та іншого використання. Дендрологічні парки
загальнодержавного значення с науково-дослідними природоохоронними
установами. Дендрологічним паркам місцевого значення у встановленому
порядку може бути надано статус науково-дослідної установи. Земельні
ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського
використання і надаються дендрологічним паркам у порядку, встановленому
законодавством України.

Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної
освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних га
місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і
розробки наукових основ її розведення у неволі.

Парками-пам’ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш
визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і
використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та
оздоровчих цілях. Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва
загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними
установами.

Основною формою узагальнення результатів наукових досліджень та
спостережень за станом і змінами природних комплексів, виконаних у
природних заповідниках, біосферних заповідниках, національних природних
парках, є їх літописи природи, матеріали якого використовуються для
оцінки стану навколишнього природного середовища, розроблення заходів
щодо охорони та ефективного використання природних ресурсів,
забезпечення екологічної безпеки. Нині природно-заповідні території в
цілому складають біля 4 відсотків від загальної площі держави (в 1990
році вони займали лише 2,8%). При цьому відсоток заповідання у лісовому
фонді перевищує 10,8%. Лісові об’єкти і території займають більше
половини загальної площі природно-заповідного фонду. Серед
природно-заповідних територій та об’єктів карпатського регіону біля 80%
відносяться до лісових.

Державний кадастр територій та об’єктів природно-заповідного фонду
містить відомості про правовий статус, належність, режим, географічне
положення, кількісні і якісні характеристики цих територій та об’єктів,
їх природоохоронну, наукову, освітню, виховну, рекреаційну й іншу
цінність.

Державний кадастр територій та об’єктів природно-заповідного фонду
ведеться центральним органом виконавчої влади в галузі охорони
навколишнього природного середовища та його органами на місцях за
рахунок державного бюджету.

Для ведення державного кадастру територій та об’єктів
природно-заповідного фонду можуть використовуватися кошти Державного,
республіканського Автономної Республіки Крим та місцевих фондів охорони
навколишнього природного середовища.

Первинний облік кадастрових відомостей щодо територій та об’єктів
природно-заповідного фонду здійснюється адміністраціями природних
заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків,
регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних
парків, зоологічних парків загальнодержавного значення, а також
підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають
інші території та об’єкти природно-заповідного фонду, за їх рахунок.
Формами кадастрової документації є картки первинного обліку і державні
кадастри територій та об’єктів природно-заповідного фонду міст, районів,
областей, Автономної Республіки Крим та України. Зміст кадастрової
документації та строки подання документів первинного обліку визначаються
центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього
природного середовища.

Економічне обґрунтування розвитку природно-заповідного фонду, а також
економічна оцінка природних комплексів та об’єктів, що входять до його
складу, здійснюються відповідно до кадастру територій та об’єктів
природно-заповідного фонду на основі спеціальних методик, які
затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони
навколишнього природного середовища.

PAGE \* MERGEFORMAT 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020