.

Банк як позичальник: формування кредитних ресурсів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 6576
Скачать документ

Реферат на тему:

Банк як позичальник: формування кредитних ресурсів

Здійснювати операції з кредитування господарських суб’єктів і населення
банк може лише за наявності відповідних кредитних ресурсів. У цьому
плані депозитні операції, тобто операції із залучення коштів на вклади,
можуть розглядатися як органічна складова кредитної політики банку в
цілому. Між кредитними ресурсами і кредитними вкладеннями існує
безпосередній зв’язок. Обсяг кредитних ресурсів, їхня структура, терміни
використання мають відповідати таким же параметрам кредитних вкладень.
Збалансованість кредитних ресурсів і кредитних вкладень — важлива макро-
і мікроеко-номічна закономірність функціонування кредитних відносин.

Для більшості комерційних банків депозити (вклади) є головним видом
пасивів і важливою передумовою проведення активних кредитних операцій.

1. Сутність та джерела формування кредитних ресурсів банку

Кредитні ресурси — кошти, що є у розпорядженні банків і використовуються
ними для кредитних операцій. Банки не в змозі стабільно розвивати
кредитні операції в умовах обмеженості ресурсної бази.

Кредитні ресурси банку поділяються на власні та залучені. Власні ресурси
— це кошти статутного, резервного, страхового та інших фондів банку, що
утворюються за рахунок прибутку, а також нерозподілений протягом року
прибуток. Головне ж місце в складі кредитних ресурсів комерційного банку
посідають залучені кошти. Це кошти клієнтів на поточних рахунках;
депозити юридичних і фізичних осіб; залишки на кореспондентських
рахунках; кошти, що їх залучають з міжбанківського ринку (міжбанківський
кредит); кошти, отримувані від продажу цінних паперів тощо. Одним з
найбільш надійних джерел ресурсів для комерційного банку, підтримання
його ліквідності є депозитні вклади.

Власні та залучені кошти є основними джерелами фінансування кредитних
ресурсів комерційних банків. У перелік пасивних операцій, на право
здійснення яких комерційні банки в Україні повинні отримати ліцензію
НБУ, включені: залучення депозитів юридичних осіб; залучення депозитів
фізичних осіб; отримання кредитів від банків; випуск цінних паперів
(облігацій, ощадних сертифікатів тощо).

Важливим чинником зміцнення ресурсної бази кредитування є оптимізація
джерел формування кредитних ресурсів. Банк повинен сформувати
найефективнішу комбінацію джерел коштів для створення своєї ресурсної
бази. Переважна більшість кредитних ресурсів комерційних банків
утворюється шляхом залучення коштів. Така структура джерел утворення
кредитних ресурсів відповідає умовам ринкових відносин. Найдешевшим
джерелом залучення коштів до комерційних банків є залишки коштів на
розрахункових і поточних рахунках клієнтів.

Зрозуміло, що не всі власні та залучені кошти можуть бути використані
банком для здійснення кредитних операцій. Комерційний банк повинен
завжди мати в наявності необхідні грошові кошти для виконання взятих на
себе зобов’язань щодо забезпечення своєчасного повернення (надання)
коштів своїм клієнтам. Вкладники мають бути впевнені в надійності банку.
Тому в банку створюється обов’язковий резерв ліквідності, що має
гарантувати повернення коштів вкладникам.

Комерційні банки в усіх країнах забезпечують вкладникам резервний запас
на випадок можливих втрат; передбачаються також різноманітні форми
прямого і непрямого страхування. Втрата вкладниками впевненості щодо
фінансової стійкості банків може призвести до масового вилучення
вкладів, що вкрай негативно вплине на загальну економічну ситуацію в
країні.

Для комерційних банків гострим є питання оптимізації структури кредитних
ресурсів і вкладень за сумами і за термінами. НБУ рекомендує при аналізі
балансового звіту комерційного банку використовувати коефіцієнт
співвідношення позик і депозитів. Цей коефіцієнт характеризує здатність
банку залучати депозити для підтримки своїх кредитних операцій та його
можливість давати в кредит ці депозити. Більш високий рівень цього
співвідношення відображає більший елемент ризику: можуть мати місце
менша ліквідність, негативні економічні умови внаслідок відпливу
депозитів. Навпаки низький рівень цього коефіцієнта відображає
недостатні можливості кредитування або небажання банку брати на себе
ризик при наданні позик.

Значна частина кредитних ресурсів комерційних банків залучається на
основі депозитних операцій. Депозитом (вкладом) вважаються тимчасово
залучені грошові кошти фізичних та юридичних осіб або цінні папери,
надані банкові на чітко визначений строк і за відповідну плату (під
відсоток). Депозит — це кошти, що надаються фізичними чи юридичними
особами в управління банку (фінансовій організації). Депозит
оформляється відповідною угодою. У широкому розумінні депозит можна
розглядати як кредит, який надає власник депозиту іншим клієнтам банку
через посередництво цього банку.

У розвинутій ринковій економіці депозитні операції є одним з
найважливіших секторів грошового (фінансового) ринку. Масштаби
депозитних операцій визначаються наявністю в народному господарстві
вільних грошових коштів.

Важливим джерелом кредитних ресурсів є кредити, отримані від інших
банків на міжбанківському кредитному ринку. Міжбанківське кредитування
здійснюється в межах кореспондентських відносин банків і має, в
основному, короткостроковий характер (див. розділ 3).

Операції з розміщення банком коштів на депозит в інших банках вважаються
активними депозитними операціями. Пасивні депозитні операції — це
операції із залучення банком коштів на депозит.

До залучених банківських коштів відносять також гроші, депоновані з
метою забезпечення гарантії платежів при розрахунках акредитивами і
чеками.

Різниця між відсотком, отриманим банком від надання позики, і відсотком,
виплаченим вкладникам, становить сукупний доход комерційного банку. З
цього доходу відраховуються виробничі витрати; виплати заробітної плати
банківському персоналу, витрати на відповідне обладнання і матеріали,
витрати на утримання будов і споруд тощо. Те, що залишається після
сплати податків, становить прибуток банку.

Комерційні банки спрямовують свою діяльність на розширення спектра
послуг щодо залучення коштів клієнтів на банківські рахунки. Банками
гарантується таємниця вкладів, їх збереження і видача на першу вимогу
вкладника.

2. Класифікація депозитів

У колишньому Союзі РСР у банківській практиці під терміном “депозит”
розуміли лише строкові внески. Міжнародна банківська практика розглядає
депозити набагато ширше – як всі можливі види і форми внесення
(залучення або розміщення) грошових коштів на рахунки банку. Суму
депозиту, на яку згідно з умовами депозитної угоди нараховуються
відсотки, заведено називати номіналом депозиту.

Суб’єктами відносин щодо обслуговування депозитів виступають:

— комерційні банки як позичальники;

— підприємства (фірми, організації), банки та інші кредитні установи,
фізичні особи — власники коштів як кредитори.

Власник депозиту є депонентом.

Об’єктом депозитних операцій є внески, які на певний час залучаються на
депозитні рахунки в банк. Це кошти, передані на умовах, визначених
двосторонньою угодою.

У теорії кредитування використовуються різні підходи до класифікації
депозитів. Складність проблеми полягає в тому, що банківська практика
постійно виділяє нові види депозитів, які часто об’єднують в собі
характерні риси і ознаки існуючих раніше видів. Безумовно, формування
таких гібридних видів депозитів ускладнює визначення для них конкретного
місця в загальній схемі класифікації банківських депозитів.

Депозити заведено поділяти на такі:

— до запитання;

— строкові на визначений термін;

— ощадні внески населення;

— ощадні (депозитні) сертифікати.

Депозити до запитання — це зобов’язання, які не мають конкретного
строку. Вклади до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на
першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних
рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від
потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за залишками коштів за
такими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих
рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток.

Внески до запитання розмішують ті, кому потрібні кошти в ліквідній формі
для здійснення поточних розрахунків. До даного виду депозитів входять
також так звані чекові депозити, при яких кошти знімаються з рахунку за
допомогою чеків.

Строкові депозити — це зобов’язання, які мають певний строк. Це кошти,
що зберігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку,
визначеного у депозитній угоді. Як правило, внески на визначений строк
розміщуються у великих сумах. Банки виплачують за строковими депозитами
більш високий відсоток, ніж за депозитами до запитання. Збереження
коштів на строкових депозитах вигідно як клієнту, так і банку. Банки
користуються залученими коштами протягом тривалого і, головне, наперед
обумовленого (відомого їм) терміну. Це дає банку можливість збільшувати
обсяги кредитних ресурсів.

До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити
овернайт — депозити, залучені банком на строк не більше одного
операційного дня (без урахування неробочих днів банку). Строковими
депозитами є також кошти, отримані від інших комерційних банків як
депозит (вклад) на конкретний строк.

Сума, строки та умови приймання строкових депозитів визначаються банком-
позичальником відповідно до його фінансових можливостей за погодженням
із вкладником. Особливості залучення вкладів на строкові депозитні
рахунки регулюються внутрішніми положеннями комерційних банків.

Різновидом довгострокових депозитів на визначений термін є депозитні
сертифікати. Депозитний (ощадний) сертифікат — це письмове свідоцтво
комерційного банку про депонування грошових коштів, що засвідчує право
вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення
встановленого строку суми внеску та відсотків за ним; це письмове
свідоцтво банку про внесення депонентом грошових коштів на депозит.
Випуск ощадних (депозитних) сертифікатів за своїм економічним змістом
подібний до залучення будь-якого іншого строкового депозиту.

У світовій банківській практиці депозитні сертифікати набули великого
поширення. На депозитних сертифікатах зазначається термін вилучення
коштів і розмір належного відсотка. Депозитний сертифікат є цінним
папером, який може здійснювати самостійний обіг на фондовому ринку.
Бланки депозитних сертифікатів виготовляються відповідно до чинних
нормативних вимог і встановлених зразків.

Комерційні банки зобов’язані оприлюднити умови випуску ощадних
(депозитних) сертифікатів шляхом розміщення такої інформації у
друкованих засобах масової інформації чи у загальнодоступному для
клієнтів місці в установі банку, або обома способами одночасно.

Ощадні вклади — це вклади населення, розміщувані у банках з метою
зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерно наявність
спеціальної ощадної книжки, яка видається банком вкладникові і в якій
фіксуються операції з ощадним вкладом. Власник, як правило, зобов’язаний
пред’явити ощадну книжку, щоб покласти гроші на рахунок або зняти їх. У
нашій країні на обслуговуванні ощадних вкладів населення спеціалізується
Ощадний банк.

Клієнт повинен дбайливо зберігати ощадну книжку і у разі її втрати
негайно заявити про це в установу банку. У такому випадку вкладникові
змінюється номер рахунка і видається нова книжка. Друга ощадна книжка за
тим самим вкладом не видається. Всі записи в ощадній книжці здійснюються
посадовими особами безпосередньо в установі банку і тільки в присутності
вкладника або його законного представника чи спадкоємця. Вкладникові
дозволяється перевіряти в установі Ощадбанку відповідність записів за
вкладами в ощадній книжці і в карточці особового рахунка.

До цінних паперів банків як виду депозитів відносять: акції та облігації
акціонерних товариств, що належать комерційним банкам; акції та
облігації, що знаходяться на зберіганні в банку і прийняті в
забезпечення позик тощо.

У загальній системі банківських депозитів виділяють також так звані
спеціальні вклади. До них належать: кошти, зарезервовані на окремих
рахунках для проведення акредитивних розрахунків та розрахунків за
допомогою лімітованих чекових книжок; кошти для факторингових операцій;
кошти для міжбанківських розрахунків; кредиторська заборгованість тощо.

Важливе значення мають міжбанківські депозити, які надаються в межах
кореспондентських відносин між банками. Тимчасово вільні кошти у банку
виникають через відсутність необхідного попиту на кредитному ринку або
невигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів. Часто
міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш
тісних і довірливих кореспондентських відносин між банками.

Іноді банки використовують у своїй діяльності так звані гарантійні
депозити. Вони відкриваються на вимогу банку-кредитора у випадку, коли у
нього існують сумніви щодо знецінення активів, переданих банкові в
забезпечення наданого кредиту, або є ризик неплатоспроможності
клієнта-позичальника. Особливістю гарантійних депозитів є те, що
ініціатором їх створення виступає сам банк, а не депонент.

У Звіті про залишки за депозитами комерційні банки України мають
щомісяця подавати у регіональні управління НБУ дані про такі види
депозитів: міжбанківський ринок — депозити розміщені, депозити залучені;
небанківський ринок

— депозити небанківських фінансових підприємств, депозити нефінансових
державних підприємств, депозити нефінансових недержавних підприємств,
депозити некомерційних організацій, що обслуговують домашні
господарства, депозити фізичних осіб, депозити інших домашніх
господарств, депозити бюджету та позабюджетних фондів України
(державного бюджету, клієнтів, які утримуються з державного бюджету,
місцевих бюджетів), рахунки за довірчими операціями, ощадні сертифікати.

Найбільшою мірою відповідає вимогам забезпечення належної ліквідності
балансу комерційного банку залучення строкових депозитів. Звідси
випливає важливе завдання банку

— зацікавити клієнтів у збереженні їхніх грошових коштів на строкових
депозитних рахунках.

Комерційні банки постійно стикаються із серйозною конкуренцією на ринку
грошових ресурсів при залученні депозитів. Перемагають у цій
конкурентній боротьбі ті банки, що запропонують клієнтам найбільш зручні
і вигідні депозитні схеми. Важливу роль у мотивації клієнтів до
вкладення грошових коштів відіграє рівень відсотка за даним видом
депозиту. Комерційний банк може пропонувати крім відсотка додаткові
фінансові пільги своїм клієнтам.

3. Механізм здійснення депозитних операцій

Механізм залучення комерційними банками України коштів (як у
національній, так і в іноземній валюті) юридичних і фізичних осіб на
депозитні рахунки і випуску ощадних (депозитних) сертифікатів
регулюється Правилами здійснення депозитних операцій для банківських
депозитів (затверджено постановою Правління НБУ від ЗО червня 1998 р. за
№ 250).

Депозитні операції — це операції із залучення або розміщення коштів на
депозит.

Залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється
банком шляхом відкриття строкового депозитного рахунка з укладенням
договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки) або видачі
ощадного (депозитного) сертифіката. За договором банківського депозиту
(вкладу) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника,
зобов’язується виплатити вкладникові суму депозиту (вкладу) та
нараховані відсотки на умовах та у порядку, що передбачені договором.
Договір банківського вкладу має бути укладений письмово.

Правові відносини між банком і клієнтом виникають у момент укладення
депозитного договору обома сторонами і діють до повного виконання
взаємних зобов’язань. Банк гарантує клієнту збереження таємниці вкладу.

Депозитний договір засвідчує право комерційного банку управляти
залученими від юридичних і фізичних осіб коштами та право вкладників
отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і відсотків за
його користування. Сторонами депозитного договору є юридичні та фізичні
особи, які набувають прав і беруть на себе зобов’язання за договором.
Предмет депозитного договору — умови, які характеризують надання банком
послуги клієнтам при проведенні депозитних операцій.

Депозитний договір оформляється в двох примірниках. Співробітник банку
реєструє договір у книзі реєстрації, фіксує дату, номер договору і номер
депозитного рахунка. Договір укладається з обох сторін і скріплюється
печатками. Після повного оформлення договору один примірник видається
клієнту. Якщо із закінченням строку дії договору жодна із сторін не
побажає його розірвати, договір, як правило, вважається продовженим на
такий же строк і на тих же умовах.

Основними реквізитами та умовами депозитного договору мають бути:

— назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад);

— назва та адреса власника коштів;

— дата внесення депозиту;

— сума депозиту;

— дата вимоги вкладником своїх коштів;

— відсоткова ставка за користування депозитом (комерційний банк може
залишити за собою право змінювати відсоткову ставку відповідно до зміни
облікової ставки НБУ з відповідним повідомленням про це вкладника. У
разі незгоди вкладника договір може бути змінений або розірваний
відповідно до чинного законодавства України);

— зобов’язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

— підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої
на це особи та вкладників (для юридичної особи — керівника або
уповноваженої на це особи; для фізичної особи — власника коштів або
уповноваженої на це особи).

Зобов’язання клієнта за депозитним договором полягають у своєчасному
перерахуванні грошових коштів на депозитний рахунок банку; зобов’язання
банку — прийняти грошові кошти на депозитний рахунок, нараховувати
відсотки, забезпечити повне збереження суми внеску і повернути її після
закінчення строку дії договору або достроково за заявою клієнта. Клієнт,
як правило, має право довкладати (частково списувати) грошові кошти чи
нараховані відсотки, якщо це передбачено умовами депозитного договору.
Сторони зобов’язуються зберігати таємницю за усіма діями, пов’язаними з
виконанням депозитного договору.

Вклади в установи банків носять суворо добровільний характер. Банки, як
правило, встановлюють мінімальний розмір первинного внеску. Вкладник —
фізична особа має право оформити за депозитним вкладом довіреність або
заповідальне розпорядження. Власник депозитного вкладу зобов’язаний
заздалегідь повідомити установу банку про дострокову вимогу вкладу за
зазначеним у договорі номером телефону, письмово або при особистій явці.

Згідно з юридичними нормами праву однієї сторони депозитного договору
відповідає зобов’язання іншої сторони.

Стягнення на вклади юридичних і фізичних осіб у комерційних банках може
бути звернено на підставі вироку чи рішення суду, яким задоволене
цивільний позов. Конфіскація вкладів може бути проведена лише на
підставі вироку, що набрав законної сили, або винесеної відповідно до
закону постанови про конфіскацію майна.

Кожний комерційний банк повинен приділяти першочергову увагу сучасним
технологіям управління депозитами (вкладами) і заощадженнями юридичних і
фізичних осіб. Важливе значення має застосування банками різноманітних
святкових, новорічних, відпускних, податкових та інших строкових внесків
з метою нагромадження коштів, достатніх, наприклад, для купівлі
новорічних подарунків (або подарунків на інші свята), оплати видатків на
час відпустки тощо.

Останнім часом поширюється практика роботи вітчизняних комерційних
банків з депозитними сертифікатами. Сертифікати можуть бути номіновані
як у національній, так і в іноземній валюті. Сертифікати сплачуються у
гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, — в іноземній
валюті. Сертифікати можуть випускатися: одноразово або серіями, іменними
або на пред’явника, строковими або до запитання. Строк обігу сертифіката
встановлюється від дати його видачі до дати, коли власник сертифіката
отримує право вимоги депозиту (вкладу) за сертифікатом.

Бланки сертифікатів мають містити такі обов’язкові реквізити: назву
“ощадний (депозитний) сертифікат”; порядковий номер сертифіката та його
серію (якщо випуск є серійним); дату внесення депозиту; розмір депозиту,
який оформлений сертифікатом (літерами та цифрами); зобов’язання банку
повернути суму, внесену на депозит; дату вимоги вкладником суми за
сертифікатом; відсоткову ставку за користування депозитом; умови сплати
відсоткової ставки — у разі вимоги вкладника про повернення вкладу до
обумовленого строку; назву та адресу банку-емітента, а для іменного
сертифіката — назву (ім’я) вкладника; місце для підпису особи, яка
уповноважена банком підписувати зобов’язання, та місце для печатки
банку.

Виготовлення бланків сертифікатів здійснюється тільки на державних
спеціалізованих підприємствах відповідно до вимог Правил виготовлення
бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджених
спільним наказам Міністерства фінансів України, Служби безпеки України і
Міністерства внутрішніх справ України № 98 від 25 листопада 1993 р.

Видача і погашення сертифікатів здійснюється лише емітентом. До
погашення приймаються тільки оригінали сертифікатів. У разі настання
строку вимоги депозиту банк здійснює платіж за пред’явленням сертифіката
на підставі заяви власника або особи, уповноваженої на здійснення цієї
операції, в якій зазначається рахунок, на який мають бути зараховані
кошти.

Банк має передбачити можливість дострокового подання строкового
сертифіката до сплати. У такому разі банк сплачує власникові сертифіката
його суму та відсотки за зниженою відсотковою ставкою, яка визначається
при видачі сертифіката. Якщо термін отримання вкладу за строковим
сертифікатом прострочено, то такий сертифікат вважається документом до
запитання, за яким на банк покладається зобов’язання сплатити зазначену
в ньому суму вкладу та відсотків на дату вимоги.

4. Відкриття і ведення депозитних рахунків

При здійсненні депозитних операцій банк приймає грошові кошти клієнтів
на відповідні балансові рахунки, що визначені планом рахунків
бухгалтерського обліку. Депозитний рахунок — це рахунок, який банки
відкривають юридичним або фізичним особам для розміщення вільних коштів
на депозити з нарахуванням відсотків за депозити.

Депозитні рахунки відкриваються на підставі укладеного депозитного
договору між власником рахунка та установою банку на визначений у
договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного
рахунка господарських суб’єктів і після закінчення строку зберігання
повертаються на цей же поточний рахунок. Відкриття одного депозитного
рахунка на двох або декількох осіб не допускається.

eith

Вкладниками комерційних банків можуть бути громадяни України, іноземні
громадяни і особи без громадянства. Вкладні рахунки відкриваються з
видачею вкладникові вкладного документа. Таким документом може бути
ощадна книжка (іменна чи на пред’явника), ощадний сертифікат, інший
виданий банком документ, що засвідчує укладення з банком договору
ощадного вкладу.

У договорі про відкриття вкладного рахунка обумовлюються: вид вкладу
(строковий чи “до запитання”); сума, що вноситься або перераховується на
вкладний рахунок; розмір плати; термін зберігання; відповідальність
сторін; умови розірвання договору; інші умови за погодженням сторін. У
разі укладення з банком договору ощадного вкладу “до запитання” за
бажанням клієнта на цьому рахунку можуть здійснюватися безготівкові
розрахунки.

Після закінчення строку зберігання коштів на підставі договору
строкового вкладу кошти з вкладного рахунка повертаються вкладникові,
перераховуються на його розрахунковий рахунок відповідно до умов
договору або договір вважається продовженим на умовах вкладу “до
запитання”.

Для комерційного банку вклади “до запитання” є нестабільними, що обмежує
можливість і сферу їх використання. У зв’язку з цим відсоткова ставка за
вкладами до запитання завжди менше ставки за строковими депозитами. Банк
може вимагати від власників такого рахунка підтримання на ньому
заздалегідь обумовленого залишку грошових коштів.

Якщо вклади до запитання носять, в основному, короткостроковий характер,
то строкові вклади вносяться на більш довгий строк. Відповідно вкладник
отримує й більш високий відсоток, ніж за вкладами до запитання. У
зв’язку із стабільністю строкових вкладів банк має можливість
розпоряджатися коштами вкладника тривалий час і відповідно збільшувати
обсяги своїх кредитних операцій. Комерційні банки можуть застосовувати
так звані гібридні депозитні рахунки, які об’єднують властивості внесків
до запитання і строкових внесків. Такі рахунки умовно складаються з двох
частин: прибутково-витратної (до запитання) та строково-накопичувальної
(строкової).

Згідно з Порядком нарахування, обліку, виплати і утримання процентів та
відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку в установах банку
(постанова правління НБУ № 155 від 16 вересня 1994 р.) відсотки за
депозитними рахунками нараховуються за календарне число днів.
Нарахування відсотків за депозитними вкладами проводиться з дня внесення
грошей на рахунок або з дня надходження перерахувань на
кореспондентський рахунок установи банку.

Комерційні банки постійно прагнуть запроваджувати нові види депозитних
рахунків і використовувати прогресивні технології їх обслуговування.
Сучасні схеми банківської роботи з депозитними рахунками побудовані на
принципах максимальної оперативності, ефективності і зркзності для
клієнтів. Загальні правила відкриття та ведення депозитних рахунків
можуть бути індивідуалізовані стосовно кожного окремого клієнта з
урахуванням конкретної фінансової ситуації, що склалась у нього і в
банку.

Депозитні рахунки відкриваються як в національній, так і в іноземній
валютах. Вітчизняні комерційні банки працюють також з так званими
дилінговими депозитними рахунками. В цій схемі клієнт розміщує на
депозитному рахунку кошти в національній валюті — гривнях. Банк щоденно
подає клієнту котирування основних валют (це, як правило, долар США,
німецька марка, російський карбованець, британський фунт стерлінгів).
Клієнт, використовуючи котирування, за власним бажанням змінює валюту
рахунка та розміщує еквівалент вкладу на певний строк. Додатковий доход
при цьому може бути отриманий за рахунок різних відсоткових ставок і
курсових різниць.

Залучення вільних валютних коштів на рахунки в установи банків (а сума
іноземної валюти, що нині перебуває на руках в українських громадян,
досить значна) є надзвичайно

актуальним і важливим для активізації інвестиційних процесів у
національній економіці України. Банки можуть відкривати анонімні валютні
депозитні рахунки.

Депозитні (вкладні) рахунки в іноземній валюті відкриваються фізичним та
юридичним особам (резидентам і нерезидентам) уповноваженими банками.

5. Відсотки за депозитами

Залучення коштів на депозит здійснюється за певною відсотковою ставкою.
Відсоток — це засіб стимулювання залучення депозитів (вкладів) у банк.
Розмір відсоткової ставки за депозитами визначається двома основними
чинниками: 1) сумою вкладу; 2) строком розміщення коштів.

Ставка депозитного відсотка є відношенням суми грошових коштів, що
сплачуються у вигляді відсотка, до суми коштів, які одержані у вигляді
депозиту. Порядок нарахування і виплати відсотків, розмір відсоткової
ставки за вкладом обумовлюються в депозитному договорі. Відсоток має
стимулювати вкладників до тривалого збереження грошових коштів на
банківських рахунках, тобто збереження коштів в організованих формах.

Проявом конкуренції на ринку депозитів є прагнення кредитних установ
залучити до себе вільні кошти юридичних і фізичних осіб на основі більш
високої відсоткової ставки. В останні роки особливо посилилася
конкуренція між Ощадним банком України та комерційними банками за
залучення тимчасово вільних грошових коштів населення (приватних
клієнтів).

Вкладники при прийнятті рішення про розміщення власних коштів на
депозитах керуються насамперед трьома основними міркуваннями: надійність
банку; рівень відсоткової ставки за вкладами; якість обслуговування
клієнтів. Як правило, у вітчизняній банківській практиці проявляється
тенденція: чим стабільніше і надійніше банк, тим меншою мірою він прагне
встановити максимально високі відсоткові ставки за депозитами. І
навпаки, маловідомі банки пропонують максимальні відсоткові ставки,
прагнучи залучити більше вкладів.

Зміна відсоткової ставки за депозитом відбувається за узгодженням сторін
при зміні кон’юнктури ринку кредитних ресурсів, облікової ставки НБУ і
затверджується наказом по банку. Виплата відсотків здійснюється на
поточний рахунок клієнта за його письмовою вимогою. Відсотки за
депозитом можуть сплачуватися: при погашенні депозиту; періодично; при
внесенні коштів на депозит (авансом). У разі дострокового вилучення
вкладником своїх коштів із строкового депозиту розмір відсотка, що
сплачується за даним видом внеску, значно зменшується.

Доходи за депозитними операціями підлягають оподаткуванню відповідно до
чинного законодавства.

Управління “депозитним портфелем” (тобто депозитами, залученими банком)
— важлива складова банківської діяльності. Величина відсоткової ставки
має забезпечувати банкові отримання максимально можливого прибутку при
мінімальному ризику. У кількісному вираженні відсоткова ставка за
депозитами має бути вище рівня інфляції. Проте на практиці в Україні
рівень банківського відсотка за депозитами часто є нижчим від рівня
інфляції. Така ситуація знижує довіру населення і підприємств до
вітчизняних комерційних банків.

У розрахунках відсотків за депозитними операціями передбачається
використання двох фінансових механізмів:

— розрахунки на основі простих (номінальних) відсотків;

— розрахунки на основі складних (фактичних) відсотків;

При використанні простої (номінальної) відсоткової ставки, нарощена сума
депозиту розраховується шляхом множення номіналу депозиту (без
врахування отриманих раніше відсотків) на множник нарощення. Розрахунок
нарощеної суми депозиту здійснюється за формулою

S = P(\ + rn),

де S — нарощувана сума депозиту наприкінці періоду п, тобто номінал
депозиту плюс відсотки;

P — сума номіналу депозиту;

(l + r«) — множник нарощення;

г — річна відсоткова ставка (в сотих частках);

п — строк депозиту у роках.

Сума нарахованих відсотків за депозитом при використанні складної
(фактичної) річної відсоткової ставки розраховується за формулою

де / — сума відсотків за поточний період;

S — нарощена сума депозиту наприкінці попереднього періоду, тобто
номінал депозиту плюс відсотки;

г — річна фактична відсоткова ставка;

п — кількість періодів, за які нараховуються відсотки за депозитом.

Нарахування простих відсотків здійснюється на сальдо за рахунком за
фактичний строк зберігання коштів із врахуванням змін відсоткової ставки
за договором. Нарахування складних відсотків (“відсотків на відсотки”)
здійснюється на сальдо за рахунком і нараховані раніше відсотки із
врахуванням змін відсоткової ставки і строку розміщення коштів.
Розрахунок доходу при складному відсотку ґрунтується на геометричній
прогресії (“відсоток на відсоток”).

Процес нарощування депозиту за рахунок відсотків за депозитом
називається капіталізацією відсотків. Наступне нарахування здійснюється
на суму депозиту з урахуванням відсотків. У разі капіталізації сума
депозиту і нарахованих за ним відсотків повертається депоненту при
погашенні депозиту.

Нарахування відсотків починається з наступного дня після надходження
грошової суми на депозитний рахунок клієнта та проводиться шляхом
множення денного залишку на рахунку на денну відсоткову ставку.

Отже банк може використовувати у своїй діяльності один з двох методів
нарахування відсотків: 1) метод рівних частин; 2) актуарний метод.

У разі використання методу рівних частин при нарахуванні відсотків за
депозитом за кожний період нарахування застосовується проста
(номінальна) відсоткова ставка. При цьому не враховуються нараховані
раніше відсотки. Відсотки за актуарним методом розраховуються з
використанням складної (фактичної) відсоткової ставки, тобто з
урахуванням нарахованих раніше відсотків. У своїй діяльності комерційний
банк може використовувати лише один з цих методів нарахування відсотків.

У момент внесення коштів на депозитний рахунок депозит враховується на
всю суму його номіналу. Відмінності обліку номіналу депозиту
визначаються конкретним методом виплати відсотків. Існує два таких
методи: 1) за період; 2) на період.

У банківській практиці відсотки сплачуються депоненту, як правило, по
закінченні певного періоду, передбаченого депозитною угодою, тобто за
період. У цьому випадку номінальна сума депозиту і сума, що
перераховується на депозитний рахунок, збігаються. У разі сплат
відсотків на період банк сплачує депоненту відсотки в момент внесення
коштів на депозит, тобто авансом. Цей метод застосовується, насамперед,
при обліку дисконтних ощадних (депозитних) сертифікатів. Тут величина
дисконту є сумою відсотків, що сплачена депоненту авансом. Сума цього
дисконту амортизується протягом терміну дії депозитного договору.
Амортизація відсотків — це процес віднесення сум сплачених авансом
відсотків за депозитами на витрати (доходи) на систематизованій основі.
У разі сплати відсотків на період номінал депозиту буде більше, ніж
отримана від депонента сума. Протягом строку дії депозитної угоди сума
авансованих відсотків має бути повністю замортизована.

Національний банк повинен регулювати рівень відсоткової ставки за
депозитами. Йдеться, насамперед, про обмеження банківської конкуренції в
сфері депозитних відсоткових ставок. Після Великої депресії 1929—1933
pp. у США сформувалася загальна точка зору, яка знайшла відображення в
Законі про банки 1933 p., а саме: високі відсоткові ставки за депозитами
стимулюють покупку комерційними банками ненадійних активів, а це у
кінцевому підсумку спричиняє збитки і навіть банкрутство банків.

У колишньому СРСР розмір відсоткової ставки за вкладами був стабільним і
централізовано встановлювався Радою Міністрів (урядом). Державні трудові
ощадні каси СРСР виплачували вкладникам — фізичним особам доход у
вигляді відсотків або виграшів: за вкладами до запитання, умовним, на
єдину ощадну книжку і на поточні рахунки окремих громадян — 2% річних;
за строковими вкладами — 3% річних; за виграшними вкладами доход
виплачувався у вигляді виграшів з розрахунку 2% річних.

У США величина відсотка за строковими і ощадними внесками суворо
регулюється Федеральною резервною системою. Поширеною є точка зору, що
низькі відсоткові ставки за депозитами знижують банківські витрати і тим
самим зменшують ціну банківського кредиту. Надмірна лібералізація у
сфері встановлення відсоткових ставок на ринку депозитів негативно
відображається на стані грошового ринку країни.

У сучасних умовах комерційні банки в Україні проводять самостійну
депозитну відсоткову політику. НБУ регулює відсоткову ставку шляхом
встановлення офіційної облікової ставки. Із зміною облікової ставки НБУ
комерційні банки вимушені змінювати й відсоткові ставки за депозитами.
При формуванні свого депозитного портфеля комерційні банки беруть до
уваги норми обов’язкових резервів (резервних вимог НБУ).

У Росії Центральний банк з метою забезпечення захисту грошових
заощаджень населення вводив кількісні обмеження на залучення депозитів
розмірами статутного капіталу комерційних банків.

Низька відсоткова ставка за депозитами за інших рівних умов обмежує
приплив внесків до банку. Навпаки, достатньо високий розмір депозитного
відсотка дисциплінує комерційний банк, вимагає від нього ефективного
використання цього виду залучених ресурсів, адже банк, отримавши кошти у
тимчасове користування, повинен не тільки повернути їх, але й виплатити
відсоток. Зрозуміло, що виконання цих умов неможливе без одержання
максимального ефекту від використання залучених на депозит коштів.

Вітчизняні комерційні банки повинні проводити сьогодні активну депозитну
політику, спрямовану на широке залучення коштів та їх використання як
кредитних ресурсів.

Відсоткова політика комерційних банків у сфері депозитних операцій має
ґрунтуватися на принципах оптимальності, ефективності, адекватності
ситуації, що реально існує на ринку банківських послуг, враховувати як
власні економічні інтереси, так і інтереси вкладників.

6. Управління і контроль за депозитними операціями у комерційному банку

Управління депозитними, операціями — це сукупність стратегічних і
тактичних заходів, які проводить комерційний банк з метою залучення
тимчасово вільних грошових коштів клієнтів, та утворення на цій основі
кредитних ресурсів. Надійність і сталість джерел формування кредитних
ресурсів забезпечується на основі багатоманітності видів та умов (аж до
індивідуалізації) проведення депозитних операцій стосовно конкретних
юридичних і фізичних осіб.

Ефективне управління депозитними операціями передбачає розширення мережі
та видів депозитних рахунків, задоволення потреб клієнтів в
найрізноманітніших банківських послугах, забезпечення гарантій вкладень
через систему страхування депозитів тощо. Режим функціонування
депозитних рахунків у банку має відповідати потребам максимального
спрощення порядку проведення депозитних операцій

Передумовою здійснення науково обґрунтованого управління депозитними
операціями комерційного банку є попередній аналіз стану, структури і
використання ресурсної бази та пасивних операцій.

Стратегічні інструменти управління депозитами банку включають заходи,
спрямовані на зміцнення його позицій на депозитному ринку, що передбачає
врахування всього комплексу чинників, які створюють зовнішнє середовище
для банківської діяльності. Тактичні інструменти управління депозитними
операціями у банку включають заходи поліпшення внутрішньої організації
депозитної роботи: вдосконалення правил і порядку здійснення депозитних
угод, поліпшення роботи персоналу банку, який займається пасивними
операціями, пошук нових форм роботи з клієнтами, зменшення ймовірності
ризику та нераціональних рішень тощо.

У стратегічному плані управління депозитною діяльністю банку спирається
на маркетинг депозитного ринку, регулювання попиту і пропозиції
депозитних послуг. У тактичному плані управління депозитними операціями
банку передбачає, насамперед, налагодження чіткого моніторингу кількості
та якості свого депозитного портфеля.

Специфічною рисою депозитних операцій є активна роль клієнта банку, який
самостійно визначає величину вкладу, тобто частку своїх доходів, яку він
спрямовує на заощадження. Заходи впливу на економічну поведінку
потенційних вкладників мають посісти вагоме місце в процесі управління
депозитними операціями комерційного банку. Чесність і порядність банку
щодо клієнтів мають бути нормою у будь-яких, навіть самих несприятливих
для банківської діяльності, ситуаціях.

Подорожчання депозитів призводить і до подорожчання кредитних ресурсів
банку. Тому прагнення банку до максимального задоволення потреб
вкладників мають обмежуватися майбутніми можливостями прибуткового
розміщення залучених ресурсів під більш високий, порівняно з депозитами,
відсоток. Для реалізації цього завдання комерційні банки встановлюють
мінімальну суму строкового депозитного вкладу, мінімальний термін, на
який вкладаються грошові кошти, річну відсоткову ставку, періодичність
виплати відсотка (щомісячно, щоквартально, по закінченні строку) тощо.

Ефективне управління депозитними операціями створює умови для
оптимального ресурсного регулювання в комерційному банку. Вміле
маневрування ресурсами – – важливий показник професіоналізму
банківського персоналу.

Пасивні операції комерційного банку органічно пов’язані з активними
операціями. Банківський менеджмент невіддільний від забезпечення
ефективних взаємозв’язків пасивних і активних операцій банку. Залучення
грошових коштів на депозити в банк втрачає будь-який сенс, якщо немає
надійних каналів їх наступного прибуткового розміщення.

Комерційний банк відповідає перед вкладником за зобов’язаннями, що
випливають з депозитного договору, власними коштами, майном і всіма
належними активами.

Проте на сьогодні в Україні немає більш-менш надійних гарантій вкладів,
розміщених в комерційних банках. Згідно з нормативними актами вклади
Ощадного банку гарантуються державою, оскільки цей банк є державним,
однак кошти державного бюджету нині вкрай обмежені. Згідно з Указом
Президента України від 24 листопада 1994 р. проводилася компенсація
грошових заощаджень за вкладами в Ощадному банку України. Грошові
заощадження були збільшені відповідно до індексу зростання споживчих цін
у 1992—1993 pp. у 2200 разів. На суму компенсації видавались так звані
компенсаційні сертифікати.

З метою забезпечення захисту інтересів вкладників — фізичних осіб,
створення фінансових можливостей відшкодування їм коштів у разі
ліквідації комерційного банку постановами правління НБУ від 28 травня
1996 р. № 125 та від 24 червня 1996 р. № 152 затверджено Тимчасовий
порядок формування комерційними банками фонду страхування вкладів
фізичних осіб за рахунок придбання державних цінних паперів та передачі
їх на зберігання Національному банку. Проте цей фонд страхування не
відіграв позитивної ролі у справі гарантування повернення вкладів
(депозитів).

Надійна та ефективна система гарантування вкладів створює умови для
захисту інтересів вкладників на випадок неплатоспроможності чи
банкрутства банку, зменшення ризику кризи банківської системи внаслідок
втрати ліквідності через масове зняття депозитів, підвищення
ефективності управління грошово-кредитною сферою економіки внаслідок
збільшення обсягу депозитів.

Указом Президента України від 10 вересня 1998 р. №996/98 затверджено
Положення про порядок створення Фонду гарантування вкладів фізичних
осіб, формування та використання його коштів. Фонд гарантування вкладів
фізичних осіб є юридичною особою, створюється і функціонує як державна,
економічно самостійна, спеціалізована організація, яка не має на меті
отримання прибутку. Платниками зборів до нього є комерційні банки —
юридичні особи, розташовані на території України. Система гарантування
вкладів вступає в дію, коли вклади стають недоступними, тобто у разі
неможливості виконання банками вимог вкладників щодо повернення коштів
та призначення ліквідатора за рішенням арбітражного суду або
Національного банку України. За станом на 01.01.2001 р. членами фонду
були 133 комерційні банки, які регулярно сплачують збори. Початковий
внесок становить 1% від зареєстрованого статутного капіталу банку,
регулярний збір — 0,5% від загальної суми вкладів (враховуючи відсотки
за ними) за станом на 31 грудня року, що передує звітному. Фондом
відшкодовується загальна сума вкладів одного вкладника в одному
комерційному банку, включаючи відсотки, незалежно від виду валюти станом
на день, коли вклади стають недоступними, але не більше 500 гривень —
суми, що перевищує розмір середнього вкладу в Україні. Розмір
відшкодування за рахунок коштів фонду може у подальшому бути збільшено.

Питання фінансового контролю за депозитними операціями визначаються
чинним законодавством, нормативними актами НБУ і внутрішніми документами
банку. Бухгалтерський облік залучення та розміщення депозитів, сплати
витрат та отримання доходу за ними здійснюється за відповідними групами
балансових та позабалансових рахунків.

Внутрішній бухгалтерський контроль за депозитними операціями має бути
побудований таким чином, щоб гарантувати, що: 1) депозити прийняті на
умовах щодо строків і лімітів згідно з правилами і нормами, схваленими
правлінням банку; 2) всі депозити прийняті на підставі та відповідно до
відсоткової ставки, яка застосовується у банку; 3) всі бухгалтерські
записи, проведені за депозитними рахунками, вірно відображені у
бухгалтерському обліку.

У кожному банку має бути створена система реєстрації депозитів, мета
застосування якої — забезпечити вірний та своєчасний запис у
бухгалтерському обліку суми за депозитами, дати нарахування і сплати
відсотків, дати погашення депозитів та відсоткові ставки. Нарахування
відсотків і здійснення відповідних записів у бухгалтерському обліку
банку має періодично перевірятися особами, які не причетні до
нарахування. Відсотки, відображені на окремих аналітичних рахунках
відсоткових витрат (доходів), мають бути вивірені із сумою відсотків,
сплачених депонентові або отримані від банку.

Гарантією успішного управління депозитними операціями є взаємовигідні
відносини між банком і клієнтом. Щоб збільшити депозитні залучення, банк
повинен ретельно і постійно вивчати інтереси і запити вкладників —
юридичних і фізичних осіб. Важливо, щоби банк надавав вкладникам
найзручніші форми депозитного обслуговування, які б зводили до мінімуму
витрату ними часу.

Західна банківська практика нагромадила значний досвід управління і
контролю за проведенням депозитних операцій. Вміле використання цього
досвіду з урахуванням специфіки вітчизняної економіки і ментальності
населення має суттєве значення для поліпшення роботи комерційних банків
в Україні. Важливо, щоб вітчизняні банки постійно здійснювали пошук
досконаліших методів та інструментів управління депозитними банківськими
продуктами.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020