Реферат на тему:
Проект. Історія міста Коломия
Пояснювальна записка
Коли ми взялися писати про Коломию, то не підозрювали того, що чекає нас
на цьому шляху. А сталося неймовірне. Відвідуючи музеї, бібліотеки в
пошуках матеріалів, нас оволоділо відчуття величезної радості. Ми
відчули, що захоплюємося цим містом, своїм містом, таким буденним і
привичним для нас. а насправді зовсім незнайомим, покритим таємницями
свого буття, уквітчаного досягненнями його жителів.
Тут, в цій маленькій роботі. не можливо було нам викласти всього того,
що ми відкрили для себе. Це далеко не те, що хотілося розказати про своє
рідне місто. Адже воно ще майже не вивчене нашими фахівцями і не
досліджене археологами. Хоча, ми і дуже вдячні почесному жителю і
досліднику Коломийщини пану Грабовецькому, що так багато написав
досліджень про Коломию.
Також, ми вдячні нашій вчительці, що таким завданням змусила нас,
побачити привичне місто в іншому світлі.
Коли ми ходили з фотоапаратом вулицями свого міста, то побачили його у
вигляді книги, яку ще треба прочитати, перелискуючи сторінку за
сторінкою, в надії, що і наше покоління залишить на сторінці цієї книги
свої записи для майбутніх поколінь.
З вдячністю нашим вчителям – ми, ваші теперішні учні:
Мета проекту: дослідити історію м. Коломиї через архітектурні пам’ятки,
які збереглися з ХVІ ст.; розширити і збагатити уяву учнів через призму
складання туристичного маршруту пам’ятних місць міста над Прутом.
Зупиніться на вулицях Коломиї, щоб краще зрозуміти минуле і глибше
оглянути сучасне життя міста.
Завдання проекту
Підвищити рівень проінформованості учнів про своє місто.
Виховувати любов до рідного краю, до батьківщини, де ти народився.
Ознайомитися з історичними дослідженнями про пам’ятки архітектури та
пам’ятні місця м. Коломиї.
Переконувати молодь, що треба досліджувати своє коріння і ті місця,
звідки ти родом.
Прививати любов до поезії та пісенної творчості Коломийщини.
Організовувати в школах (ліцеях) атмосферу патріотичного виховання учнів
через призму вивчення та дослідження історії рідного краю.
ВИВЧЕННЯ І ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕМИ
Екскурс від древнього до сучасного м. Коломиї
Історико-археологічні дослідження
Історія стародавньої Коломиї, особливо її літописна доба, сягає у
глибині тисячоліть. Археологи виявили на околицях сучасного міста
пам’ятки, які підтверджують, що майже 6 тисяч років тому у цій
місцевості жили племена, які залишили після себе відому трипільську
культуру.
Археологічні знахідки разом із писемними джерелами засвідчують, що
Коломия належить до найдавніших галицьких міст. Перша літописна згадка
про неї йде від 1241, хоча на думку дослідників є всі підстави рахувати
вік міста значно більшим. Коломия починалася саме як місто-воїн, як
військова фортеця, що охороняла Попрутську оборонну лінію на південному
заході Давньоруської держави. На думку археологів, фортеця вже існувала
в середині ХІІ ст., коли кордони Галицької держави осягнули Нижнього
Дунаю і основного сухопутного торгового шляху – Берладської дороги, що
вела з Галича на Волощину й Дунай. Тоді на берегах Пруту стояли чотири
головні військові фортеці – у Коломиї, Олешкові, Снятині і Чернівцях.
Археологічні пам’ятки Коломиї належать до різних історичних епох.
Коломия історично прив’язана до Берладської дороги. Її західна частина і
до нині зберегла в місті свій колишній напрям і з давніх пір серед
коломиян під назвою Стара дорога. Обіч неї на високім пагорбі над річкою
Чорний потік стояла військова фортеця – перший укріплений центр
первісної Коломиї. І був напроти фортеці, як і в кожному давньоруському
місті, торговий майдан, що й сьогодні називається Старий ринок, а на
південний схід від укріплення на високому лівому березі річки
розміщувалось велике міське поселення.
Археологи дійшли висновку, що майже всі давньоруські міста перестали
існувати в середині ХІІІ ст., під час монголо-татарської навали. І
цілком можливо, що й Коломийська фортеця була спалена в 1259р., коли
монголо-татарський воєвода Бурундай зажадав від Данила Галицького
зруйнувати всі галицькі укріплення. Згодом, укріплений центр Коломиї
знаходився поблизу ратуші. Ця місцина в історичних джерелах мала назву
Старий двір. В документах 1411, 1448 та 1517рр., мова вже йде про нього
як про оборонний замок в Коломиї.
Та часи змінились на гірше, і в середині ХІV старі галицькі землі
захопила Польща. І вже з того часу чужинці не покидали коломийських
вулиць. Чужинці стали господарями замку. На їх замовлення добиралися
кольори першого міського гербу, переважно їхні інтереси захищало надане
місту в 1405р. Магдебурзьке право.
Коломия росла і розвивалася. Осівши на протилежному правому
березі річки Чорний потік, вона поступово дійшла на півдні до старих
берегів Пруту, розбудовуючись також на Схід та Захід.
Для економічного зміцнення місту було надано низку важливих
привілеїв, зокрема право на торгівлю, на соляний склад, на власну вагу.
Магістрат одержав дозвіл відкривати кілька власних цехів та майстерень,
а також збирати на потреби міста податки з кількох навколишніх сіл.
Покуття, а рівно Коломия, стояло на пограниччі Польщі,
Угорщини та Волощини і постійно було ареною не лише міждержавних
конфліктів і грабіжницьких нападів, але й об’єктом меркантильних
стосунків. В 1411р. місто з усім Покуттям було продане на 25 років
молдавському господареві Олександрові з умовою, що останній виступить на
боці Польщі проти Угорщини. З тих міркувань Згодом Коломийський замок
декілька разів дарували молдавським воєводам на утримання.
В 1490 Коломийський замок не встояв перед 10-ти тисячною
армією повстанського ватажка Івана Мухи.
Напади чужинців розпочались на початку XVIст. Та особливо
почастішали в першій половині XVIIст., що привело до великої Руїни. В
1498р. турки і волохи, зруйнувавши місто, пройшли аж на Польщу. Відтоді
вони майже щороку , а то й по кілька разів на рік, палили покутську
землю. В 1502 і 1505 роках Коломия була спалена, горіла вона і в
1513,1520,1431 і в 11594 роках, але повністю, не зважаючи на героїчний
опір коломиян, місто було спалено в 1589р., а населення було або забране
в ясир, або знищене. Тоді ж був зруйнований і домініканський монастир,
вибудований над самим Прутом на захід від теперішнього Студентського
парку, а всі його мешканці були вирізані або повішені на хрестах
монастирського цвинтаря.
В 1612 р. татари і волохи тричі нападали на Покуття, в
1618р. – чотири рази, в 1621 та 1624 роках по два рази. Найбільше терпів
Коломийський повіт, через який татари за цей час проходили 24 рази.
Коломия тоді тричі була спалена і зруйнована.
Польська хроніка за 1621 р. засвідчує: «Місто татарами спалене і люди з
нього вибрані», а за 1624 р. є запис, що татарами місто «з ґрунту
знесене». Під чергового нападу в 1626 р., в місті вже нікому і нічим
було чинити опір ворогові.
Після такої руїни, Коломию потрібно було відбудовувати
заново. Новий коломийський замок був збудований на пагорбі, на якому
пізніше розмістилось подвір’я міської гімназії. Підступи до нього з
південно-східного боку заступав великий став, залишки якого ще й
сьогодні знаходяться в районі вулиці В.Винниченка (колишня вулиця
Мокра). Навколо замку був земляний вал з частоколом та двома баштами, а
також глибокий рів з водою. В’їзди в місто з боку Снятина та Обертина
перекривали звідні мости.
На новому місці було відбудовано Домініканський монастир.
Основні його споруди знаходились там, де тепер стоїть церква святого
Михайла. На схід від нього був монастирський цвинтар. Згодом, після
ліквідації 1788 р. ордену домініканців, монастир закрили, а його
приміщення передали магістрату. В 1855 р. на місці монастиря збудували
церкву святого Михайла.
Середньовічна Ринкова площа в Коломиї суттєво
відрізнялася від теперішньої. За писемними свідченнями це була велика
незабудована прямокутна площа з ратушею посередині. В 1865р. пожежа
знищила давню ратушу(з усім магістратським архівом) і велику частину
навколишніх будинків. Тому в 1877р. на розі площі звели нову ратушу, а
посеред ринку місто збудувало блок домів для погорільців. З того часу в
Коломиї почали з’являтися муровані кам’яниці, поступово витісняючи старі
дерев’яні будівлі.
Торгівля в Коломиї
ae
істо мало 57 пнів, тоді як в Снятині було 20, а в Галичі – 21.
Велике значення надавалося торгівлі. Місто мало особливі привілеї, які
заьороняли купцям під загрозою втрати товару торгівати по селах, а
виключно тільки в Коломиї.
Будівництво нового замку, оборонних споруд міста лягало на плечі
коломиян важким тягарем. Перша половина ХVIIст. пішла на відбудову
міста та залікування ран.
Після побудови нового оборонного замку Коломия вже могла захищатися від
татарських нападів. В 1648р., коли повстанські загони Семена Височана
діяли на Прикарпатті, якраз за стінами коломийського замку знайшла
притулок польська шляхта з навколишніх містечок.
В другій половині ХVIIст. У селах коломийського повіту, особливо в
його гірській частині посилився опришківський рух. Особливого страху
наганяв на польську шляхту Олекса Довбуш. Місто не раз ставало свідком
суду та прилюдної розправи над опришками.
В 1772р., після першого поділу Польщі, покутські землі разом з Коломиєю
відійшли до Австрії. Ця подія позначилася на житті міста: від Коломиї
відійшли села, податки з яких вона використовувала на свої власні
потреби. За новим адміністративним поділом 1781р., Коломия була
включена до Станіславської округи.
Економіка м.Коломиї
Економіка міста на той час була нерозвиненою, природні ресурси майже не
використовувались. Основними галузями були млинарство, гуральництво,
винокурство а також гончарство.
В другій половині ХVIIст. з розвитком нових економічних відносин в
Коломиї відкриваються приватні майстерні, цехи, малі підприємства,
заохочується вкладання коштів у спільні акціонерні заклади, крамниці,
склади, магазини. Згодом це дало можливість місту вийти з кризового
стану.
Новий етап у розвитку Коломиї почався після вступу в дію у 1866р.
Залізниці Львів – Чернівці, а в 1876р. Львів – Бухарест. В Слободі
Рунгурській знайшли нафту, а в Мишині, Стопчатові і Джурові – буре
вугілля. У 1885р., в напрямку Печеніжина, Слободи та Шепарівців проклали
залізничну вітку.
В Коломиї та навколишніх селах побільшало дрібних підприємств, цехів,
майстерень, зросло лісопильне та цегельне виробництво, нових висот
досягла торгівля.
Коломия – важливий залізничний вузол. Могутні тепловози приводять сюди
поїзди з Москви й Одеси, Бухареста і Варшави, Львова, Чернівців,
Козятина і Рахова, Заліщиків і Делятина… Уже на вокзалі ви до певної
міри відчуваєте пульс міста.
Заглянемо в минуле нашого міста. Не так давно, років двадцять тому, по
залізниці прибували і розвантажувались вагони з московськими верстатами
і білоруськими тракторами, донецьким вугіллям і горьковськими
автомобілями, ленінградськими електромоторами і ризькими
радіоприймачами.
На Привокзальну площу приїжджали автобуси маршрутів «Вокзал –
автостанція», «Вокзал – Шепарівці». Вони йшла через центр міста.
Коломия – місце зародження коломийки
Коломийки – особливий жанр українських народних пісень – сьогодні відомі
у всьому світі. У Галицькій гродській книзі є записаний куплет коломийки
з 1702 р. Очевидно, що коломийка зародилася на Прикарпатті. Зміст цієї
коломийки українською мовою був записаний латинськими буквами і звучав
так:
«Бодай тебе роти з’їли,
Ти бичку перістий,
Що не хочеш гречаниці
Із товаром їсти.»
Дослідники вірно зауважили, що коломийки настільки стали популярними на
західноукраїнських землях, що під їх впливом інші пісенні розміри
відійшли на задній план або й зовсім затерлися. Отже, Гуцульщина –
територія, на якій зародилася коломийка, а звідси вона поширилась по
всій Україні. Можна вказати, щодо назви, що коломийка має коломийське
походження. Проте, як і пісня-коломийка, так і танець «коломийка»,
зародившись в середньовіччі на Гуцульщині, поширювались спочатку в
місцях, розташованих на торговельних шляхах, де знаходилась Коломия, а
пізніше і по всій Україні.
Маршрут видатними місцями Коломиї
Ми пропонуємо відкрити наше міто не тільки для коломиян, а і для
туристів, яких дуже хочеться бачити в гостях. Знайомство з містом
полягає не тільки в історичних довідках, ми презентуємо ще й туристичний
маршрут видатними місцями.
Почнемо нашу подорож з залізнодорожнього вокзалу. (фото№ 1)
Наступною запинкою буде меморіальний комплекс воїнам – афганцям, цей
пам’ятник став місцем зустрічі колишніх воїнів і вшануванням пам’яті
загиблих. (фото № 2)
Рухаємося по вул. Січових Стрільців і біля площі Героїв, ліворуч,
знаходився міський Будинок культури (зараз тут молодіжний спортивний
комплекс). (фото № 3)
Ще кілька метрів і ми пропонуємо вашій увазі «візитівку» нашого міста,
архітектурну будівлю, яка потрапила у перелік 10 чудес України, нашу
гордість – музей «Писанка» (фото № 4)
Біля музею туристам пропонується і відпочинковий комплекс готель
«Писанка» (фото № 5), готель «Коломия», кав’ярні, бари, ресторани які
задовільнять найвибагливіших гурманів.
Наступним пунктом нашого маршруту буде площа Шевченка (фото № 6),
будівля універсаму «Коломийчанка» (фото № 7), та міська ратуша(фото №
8). У1877р. міську ратушу перебудували. Замість дерев’яної вежі
вимурували кам’яну. Такою вона збереглася до наших часів. Сюди привезли
тіло легендарного ватажка опришків Олекси Довбуша, вбитого в с. Космачі
24 серпня 1745р. тіло народного героя розрубали на 12 частин і для
остраху населення розвісили на палях в містах і селах Коломийщини. Але
рух опришків тривав ще понад 130 років, і тільки у 1878р., на площі біля
ратуші був страчений останній опришок – М. Дригарук. І ще один
історичний факт – у 1870р., заарештований у Яблунові І.Франко, деякий
час перебував під слідством у будинку ратуші.
Цікавою для туристів може бути розповідь про будівлю сучасної ЗОШ №1
(фото № 9).Це – колишня гімназія. Яка була відкрита ще у 1848р., але
тільки у 1892р. було дозволено відкрити країнстький відділ гімназії. До
того навчання велося німецькою та польською мовами. Навчання було
платне. У коломийській гумназії навчалося багато видатних діячів –
революціонерів, письменників, учених, художників. У 1971р. школі було
присвоєно звання видатного письменника-демократа – Василя Стефаника. У
гімназії навчалися: І.М.Павлик, Л.Мартович, М.Черемшина, В.Стефаник,
Я.Петрак, та інші.
Історико-архітектурною пам’яткою старовини є дерев’яна церква
Благовіщення, побудована у 1587р. (фото №10) У церкві збереглися давній
Іконостас, євангеліє, метрика з 1790року, та ікона роботи відомого
українського живописця ХІХст. Теофіла Копистинського. Біля церкви стоїть
рублена дзвінниця з квадратним наметовим дахом. Ця церква є унікальним
пам’ятником народної архітектури.
Для ознайомлення з нашим містом одного дня екскурсій буде дуже мало,
тому що є ще, на наш погляд, цікаві об’єкти для ознайомлення, наприклад:
Драматичний театр (фото № 11)
Музей «Народного мистецтва і Гуцульщини» (фото № 12)
Музей історії міста Коломиї (фото № 13)
Районний будинок культури(фото № 14)
Не можна не звернути увагу і на цю архітектурну пам’ятку (фото № 15) це
теперішня будівля Коломийського природничо-математичного ліцею на базі
ЗОШ №9. 1945рік – початок літопису цього закладу. На базі ЗОШ №12 було
створено 2 школи: жіночу середню школу №8 і неповну середню школу №9.
1961рік, школа перейшла в колишній міськвиконком (вул.. Драгоманова 1).
2007р, у зв’язку з реорганізацією закладу, школа отримала звання
Коломийського природничо-математичного ліцею.
Очікувані результати:
Усвідомлення учнями духовних цінностей рідного краю.
Підвищення рівня знань учнів шкіл і ліцеїв.
Збереження і знання архітектурних пам’яток міста Коломиї.
Поширення знання історії міста над Прутом.
Виховання національної свідомості учнів через призму історичного
вивчення краю де народився.
Формування свого власного ставлення до розвитку і становлення
культурно-освітянської, технічної, християнської і національної течій,
що існували і продовжують існувати в місті Коломия.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. «Віхи історії»,- Коломия, 2005р.
2. Газета «Вільний голос», – 1999р., №68
3. Газета «Всевідо», – 1999р., №39
4. Газета «Коломийський вісник» – 1998р., №121, №75
5. Газета «Шкільна стежина»,- Коломия від 11. 05.2001р.
6. «Звичаї нашого народу», О. Воропай, – Мюнхен, 1966р.
7. «Коломия» (путівник), П.Ю.Сегал, – Ужгород, 1974р.
8. «Коломия (1939-1941)», С. Андріїшин, – Коломия, 2003р.
9. «Коломиєзнавство», І. Монолатій, – Коломия, 1997
10. «Письменництво в Коломиї», М.Васильчук, – Коломия, 1993р.
11. «Силуети» (коломиєзнавчі тексти), М.Васильчук, – Коломия, 2006р.
12. «Часописи Коломиї (1865-1939)», М. Савчук, – Івано-Франківськ,
1991р.
ФОТО №1
ФОТО №2
ФОТО №З
ФОТО №4
ФОТО№5
ФОТО №6
ФОТО №7
ФОТО №8
ФОТО №9
ФОТО №10
ФОТО №11
ФОТО №12
ФОТО №13
ФОТО №14
ФОТО №15
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
