Реферат з краєзнавства
Визначні пам’ятки стародавнього Галича, Галицькі музеї
Визначні пам’ятки Стародавнього Галича
Візитною карткою минувшини нашого краю, безперечно, залишається Галич —
стольне місто галицьких князів. Воно виросло на високих пагорбах, які
однаково є привабливими взимку чи влітку, навесні чи восени. Там, де дві
ріки — Луква і Лімниця — наввипередки поспішають до Дністра, колись у
сиву давнину поселилися наші предки. Родючі поля, на яких вони сіяли
жито-пшеницю, забезпечували їх хлібом насущним, а висока гора з
священним Крийлісом слугувала захистом у разі небезпеки — нападу
ворогів.
Ніхто зараз не може достеменно сказати, скільки часу минуло відтоді. Та
й, зрештою, хіба це тепер важливо, коли ми, нащадки тих далеких
пращурів, так зжилися з рідною землею, що, здається, були на ній вічно.
Саме тут, на галицьких пагорбах, багато віків тому почало битись серце
неповторної частинки України — Галичини, ймення якому Галич.
Тепер давній Галич — заповідник. Заповісти нам він хоче не тільки свою
багату історію і славні діла великих галичан, але й пам’ять про минуле.
Польща, яка у 1349 році захопила землі Галичини і приєднала їх до своїх
володінь, з певною байдужістю поставилася до долі Галича. Правда, поляки
не робили спроби перейменувати місто, хоча його історія і не в’язалась з
історією польської корони. Навпаки, саме за польських часів над
галицькою пристанню, де уже зародився осередок нового міста, було
збудовано укріплений замок.
Розміщувався він на високій Замковій горі, у північно-східному куті
Прилуквинської височини. Вибране для замку місце було досить вдалим, з
трьох боків гора мала стрімкі схили і лише четвертий потребував
захисного рову. Галицький замок не випадково зводився на краю гори.
Гадаємо, що раніше схил був пологим. Коли на ньому були зведеш стіни, а
також внутрішні приміщення, вони були засипані землею, що бралася з
рова, який мав відмежувати замок від південної частини височини. Адже,
як твердять дослідники, на глибині 4-8 метрів під цитаделлю замку є
підземелля, що має два поверхи. У них колись розміщувалась відома у
середньовіччі тюрма. Окремі підземні приміщення використовувались як
склади пороху, зброї чи провіанту на випадок нападів ворогів. Наразі на
Галицькому замку ведуться реставраційні та відновлювальні роботи. Уже
відбудована Шляхетська вежа і частина оборонної стіни. На черзі
спорудження каплиці Святої Катерини, а також розкриття і консервація
підземної частини В’їзної вежі з північно-східного боку.
Стрімкими сходами спускаємось із Замкової гори до центру сучасного
Галича. Перед нами відразу постає церква з недавно збудованою дзвіницею.
Цей архітектурний витвір своїм завершенням прив’язується до купола
церкви Різдва Христового.
Дзвіниця має дві цікаві деталі. Перша – на ній встановлено старий дзвін,
котрий ще у 1897 р. подарувала церкві родина Маркевичів.
На відміну від дзвіниці церкви Різдва Христового має глибоке коріння.
Побудована вона в середині ХІV ст. на місці попередньої дерев’яної. У
другій половині ХVІІ ст. деякий час була кафедрою Галицько-Львівської
єпархії. Особливістю церкви є те, що вона не має західного входу. Церкву
кілька разів ремонтували. У 1998 о. позолочено її купол.
Ще один об’єкт, який обов’язково треба відвідати у Галичі, – храм Св.
Пантелеймона. Це єдина споруда, яка збереглася із XIII століття. Давній
храм на Виноградній горі дивом уцілів впродовж віків.
Тільки стоячи під стінами собору, можна переконатися, якою досконалою у
ті далекі часи була техніка обробки каменю, які прикраси витісували з
нього галицькі майстри.
Коли проводиш рукою по стінах собору, відчуваєш, що ти насправді
доторкаєшся до минулого. Це відчуття, яке охоплює тут завжди, стає
частинкою твоєї душі.
На тесаних блоках собору багато графіті (написів і малюнків).
Найвідомішим і найпоширенішим є розквітлий хрест, або, як ми його
називаємо, – «хрест у човні». Зараз цей знак є логотипом Національного
заповідника «Давній Галич» і центральною складовою герба і прапора
Галича.
Галицькі музеї
Історичні місця Галича-Крилоса здавна привертали увагу науковців і,
насамперед, археологів.
У 60-х pp. XX ст. у Крилосі почав працювати філіал Івано-Франківського
краєзнавчого музею. Самостійною культурно-освітньою одиницею музей став
у 1990 році, а з 1994 увійшов до складу Національного заповідника
«Давній Галич».
Що зараз цікавого у Музеї історії Галича пропонується для огляду
відвідувачів? Насамперед, привабливо виглядають оновлені екс позиції
археологічного відділу. В залі середньовічного Галича туристи мають
змогу оглянути макет панорами княжого града, що відтворює центральну
частину міста та околиці з численними оборонними укріпленнями та
монастирями, які оточували Галич з чотирьох сторін світу.
У вітринах та в експозиції музею представлені оригінальні знахідки,
віднайдені під час археологічних розкопок, а деколи й випадково простими
людьми на поверхні землі після оранки. Є тут унікальні керамічні
полив’яні плитки, які не мають аналогів у давньоруській кераміці. Серед
виробів з кістки виділяються стилоси (писала), у яких один кінець
загострений, а інший прикрашений рельєфним зображенням тварин.
Ювелірні вироби представлені позолоченими медальйонами, прикрашеними
перегородчастою емаллю, срібними кульчиками, срібними пластинками,
браслетами. На Крилоській горі у 1947 р. під час копання колодязя було
знайдено скарб арабських срібних монет-дирхемів, загальною кількістю
більше 1000 штук. Зі зразків зброї у музеї є залізні мечі, наконечники
стріл, бойове спорядження галицького дружинника. Про освіченість галичан
у середні віки свідчать віднайдені клейма майстрів, а на денцях посудин
зображений символ свастики, або, як його називають у Галичі, – знак
«сонця білих хорватів»
Особливо цікавими для огляду є численні кам’яні рельєфні та литі
бронзові іконки, кам’яні хрестики різної величини, що входили до складу
жіночих прикрас, різні види нагрудних хрестиків-енколпіонів. Все це
свідчить про те, що наші предки були глибоко віруючими людьми і ця
традиція залишається незмінною впродовж віків.
На продовження теми хочемо нагадати, що колись у Галичі був золотий
хрест із прикріпленим шматком дерева, на якому був розп’ятий Ісус
Христос. Зараз він зберігається у Вавелі біля Кракова. Поляки вивезли
його у 1340 році. Розкиданими по світу є такі галицькі реліквії, як
Крилоське Євангеліє 1144 р. (зберігається у Третьяковській галереї в
Москві), Галицьке Євангеліє 1266-1301 pp., переписане пресвітером
Георгієм з болгарського оригіналу (зберігається в Публічній бібліотеці
м. Санкт-Петербурга). Чимало цінних речей з княжого Галича знаходиться у
музеях Львова та Івано-Франківська. В краєзнавчому музеї останнього, до
речі, знаходиться кам’яний саркофаг, у якому було поховано одного з
найвидатніших володарів Галицької землі – Ярослава Осмомисла. Зі
спорудженого ним у середині XII ст.
Задум створити музей просто неба на Івано-Франківщині виник ще в
радянські часи. На початку 80-х pp. минулого століття на виділену площу,
що складала 6,8 гектара, було перевезено та встановлено 5 архітектурних
об’єктів. Пізніше, на жаль, будівництво припинилося і відновилося тільки
в 1994 p., коли музей увійшов до складу Національного заповідника
«Давній Галич». Нині в ньому встановлено 11 пам’яток, що представляють
чотири етнорегіони Прикарпаття: Покуття, Опілля, Бойківщину та
Гуцульщину. А взагалі, згідно з генеральним планом забудови Музею, у
ньому передбачається розмістити 26 об’єктів.
Експонати, розміщені у середині перелічених будівель, відповідають
інтер’єрам селянського житла середини – кінця XIX століття. Тут можна
побачити великі колекції посуду (тарілки, горнята, глечики), збірки
народних тканин, вишивок та одягу, сільський реманент, предмети побуту,
ритуальні атрибути. Все це відповідає регіональному колориту культури
Прикарпаття.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
