.

Сутність культурно-дозвіллєвої діяльності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1883 33214
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

на тему:

Сутність культурно-дозвіллєвої діяльності

План

1. Соціально-культурна цінність дозвілля.

2. Функція дозвілля.

3. Форми та види відпочинку.

4. Принципи організації відпочинку.

Використана література

І. Соціально-культурна сутність дозвілля

Теорія дозвілля на сучасному етапі її розвитку характеризується
міждисциплінарністю, спирається надані багатьох наук: психології,
педагогіки, соціології, філософії, географії, економіки. Однак, з другої
половини XX ст. дозвілля відокремлюється як самостійна галузь знання, що
вивчає значення вільного часу в житті людини, його змістове наповнення,
розвнтоклюдини на доз в Іллі.

У вітчизняних і зарубіжних енциклопедіях та довідниках дозвілля
визначається як: “Вільний, незайнятий час, прогулянка, звільненість від
справ” (Даль В. ”Словарь живого великорусского языка”); “Вільний від
роботи час, на дозвіллі – вільний від справ” (ОжеговС. “Толковый словарь
русского языка”); “Частина позаробочого часу, що залишається у людини
після виконання необхідних невиробничих обов’язків: пересування на
роботу і з роботи, сон, прийняття їжі, інших видів побутового
самообслуговування” (“Велика радянська енциклопедія”). Зарубіжними
вченими вважається, що дозвілля як науковий термін походить від
латинського слова “lісеrе”, то у перекладі означає “бути дозволеним”,
французького слова “loisir” (“вільний час”) та англійського слова
“leisure”‘ (“свобода вибору дій”).

Починаючи з II половини XX століття, сформувалися концепції, що
розглядають дозвілля як складову часового простору, як вид людської
життєдіяльності, як психологічний стан людини, як ознаку цілісного
способу життя. Розглянемо детальніше кожну із цих складових.

Дозвілля як складова часового простору (кількісна концепція дозвілля)
передбачає розподіл бюджету часу людини на робочий та неробочий.
Відповідно до цієї концепції, дозвілля ототожнюється з позаробочим
часом, вивчається як вільний час людини і набуває характерних ознак
вільного часу людини в цілому; розглядається як істотна складова
вільного часу, що звільняє людину від усіх побутових, робочих та
сімейних обов’язків, має рекреаційне та розважальне наповнення.
Відповідно до кількісної концепції, дозвіллєвий час використовується
людиною за її власним бажанням.

Дозвілля як окремий вид життєдіяльності людини розглядає дозвілля як
діяльність (творчу, конструктивну або ж безцільну та асоціальну).
Дозвіллєва діяльність відрізняється від інших видів життєдіяльності
людини тим, що здійснюється відповідно до потреб індивіда, з метою
отримання задоволення. З точки зору прибічників діяльнісної концепції,
роль дозвілля полягає у відновленні психічних та фізичних сил людини,
підвищенні її освітнього та духовного рівня, здійсненні дише тих занять
у вільний час, що відповідають потребам та бажанням людини і приносять
їй задоволення у процесі самої діяльності.

Дозвілля як психологічний стан людини розглядається крізь емоційне
сприйняття людиною дозвіллєвих занять. Згідно з цією концепцією,
дозвіллєвими вважаються ллтше ті види діяльності, що сприймаються
людиною позитивно.

Дозвілля характеризується специфічними ознаками, пріоритетними серед
яких слід назвати:

– свободу вибору дозвіллєвої діяльності, свободу від обов’язків;

– добровільну участь в дозвіллєвій діяльності;

– бажання отримати радість та задоволення;

– самодостатність та самотинність;

– компенсаш’йністьдозвілля.

Головними ознаками дозвілля вважають свободу від обов’язків та
добровільність участі. Дозвілля передбачає звільнення людини від тих
функцій, що покладають на неї різні соціальні інститути (сім’я, церква,
школа, суспільство). Тому в умовах перетворення дозвіллєвих занять на
складову навчання, роботи, релігійної, політичної чи господарської
діяльності, відбуваються суттєві зміни в самій природі дозвілля, навіть
якщо ці дозвіллєві заняття задовольняють людину. Дозвілля, що має на
меті конкретну соціальну або матеріальну мету, доцільно називати
“напівдозвіллям”.

Дозвілля, яке не має жодної корисливої мети, крім задоволення та
відпочинку, є “чистим дозвіллям” [10]. J Г Дозвіллєва ініціатива
виявляється не просто в діяльності, а в діяльності добровільній,
свідомій; діяльності, що співпадає з інтересами та уподобаннями людини.
”Якщо у побутових, і особливо в трудових зайняттях ритм та темп
діяльності, як правило, визначаються зовнішніми чинниками, то тут вони
повністю залежать від внутрішнього спрямування та бажань людини. Такий
високий рівень свободи та самостійності є воістину ідеальним і в
сучасних умовах може мати місце лише у сфері вільного часу” [14, С. 13].
Тому дозвіллєва діяльність залежить, в основному, не від зовнішніх, а
від внутрішніх потреб та мотивів людини.

Як зазначає російський вчений Стрельцов Ю., “основним стимулятором тут
(на дозвіллі — 1.П.) найчастіше є задоволення від вільної реалізації
функціональних можливостей – фізичних, інтелектуальних, емоційних…
навіть чітко фіксований результат важливий не сам по собі, а як умова і
засіб продуктивного прояву певних здібностей” 114, С.22].

Зважаючи на множинність та різноманітність класифікацій дозвілля,
загальноприйнятою вважається класифікація дозвілля за такими ознаками:

– видом активності (пасивне та активне дозвілля);

– періодичністю (щоденне, щотижневе, відпускне, святкове);

– тривалістю (короткочасне, довготривале, епізодичне);

– напрямами діяльності (творче, рекреаційне, культурне, спортивне,
декоративно-прикладне, туристичне).

Дозвілля має свої обсяги та структурне наповнення. Структура дозвілля
охоплює: споживання культурних цінностей, спілкування, творчі зайняття,
хобі, рекреаційні та оздоровчі заходи, суспільно-корисну роботу,
самоосвіту, пасивний відпочинок, асоціативні прояви [додаток 1.1 ]. З
кінця XX ст. в суспільстві істотно збільшується обсяг вільного часу, що
значно впливає на участь населення в дозвіллєвій діяльності. Дозвілля
залежить від загального бюджету часу людини та його поділу на робочий і
позаробочий, від витрат на сон, споживання їжі, сімейно-побутові
питання, транспорт (тобто, необхідні життєві витрати), від рівня
соціального, культурного, медичного обслуговування населення. Збільшення
обсягу дозвілля можливе за умов скорочення часу для роботи;
удосконалення діяльності соціальних, “транспортних, оздоровчих,
комунальних та інших служб тощо. Ні питання досліджують Годбей Г.,
Левкович Б., Робінзон Дж., Янкело-вич Д. та інші [Godbay G., Robinson J,
Time for Life: The Surprising WaysAmericans Use Their Time. University
Park, PA: Pennsylvania State University Press, 1997; The increasing
prospects for leisure // Parks and recreation. — 1997. – № 6; Lefkowitz
B. Breaktime. New York, 1979; Yankelovich D. New Rules: Searching for
Self- Fufillment in a World Turned Upside Down. New York, 1981; Samuel
N. The Future of Leisure Time // New Routes for Leisure. Lisbon,
Portugal.

2. Функція дозвілля.

На кожному з етапі в історичного розвитку дозвілля ви кону-вал о різні
функції, відповідаючи соціальному замовленню суспільства, потребам,
бажанням та інтересам окремої особистості. В науковій літературі з
питань дозвілля, проблема його функцій набула належне філософське,
педагогічне, культурологічне розкриття. В наукових школах зарубіжжя —
американській, французькій, німецькій, англійській — такі поняття, як
“функції” та “принципи” розрізняються за кількістю, назвами, змістом.
Особливо це показово при визначенні функцій дозвілля.

У перекладі з латинської мови слово “функція ” означає роль, сферу
діяльності, коло обов’язків, призначення. Поняття функції
використовується в багатьох сферах життєдіяльності людини і має різне
змістове навантаження. Так. в біології функція означає діяльність та
розвиток організму; в соціальних відносинах — вияв ознак певного
об’єкта; в соціальних інститутах — окремий напрям діяльності, шо
реалізує їх суспільне призначення. Вважається доречним поділ функцій
дозвілля на основні або постійні, генетично притаманні дозвіллю та
тимчасові, ті, що виникають лише на певних етапах дозвіллєвої
діяльності.

При формулюванні функцій дозвілля необхідно враховувати істотні та
специфічні риси дозвілля, потреби суспільного розвитку та
практикоорієнтований характер дозвілля.

Головними соціальними функціями дозвілля є рекреаційна, комунікативна,
соціальна, творча, ціннісно-орієнтаційна, пізнавальна та виховна
додаток 1.2].

Рекреаційна функція спрямована на зняття виробничої перевтоми,
психологічної перенапруги, відтворення фізичних, інтелектуальних,
емоційних сил людини; на зміцнення здоров’я шляхом здійснення
дозвіллєвим об’єднанням ігрових, оздоровчих, розважальних, спортивних,
туристично-екскурсійних програм, проведення вечорів відпочинку,
видовищних заходів, театралізованих вистав, масових свят. Рекреаційна
функція є однією з провідних для сучасних дозвіллєвих закладів, її мета
– сприяти відпочинку, неформальному спілкуванню. Рекреаційний потенціал
дозвіллєвих закладів реалізується завдяки змінюваності видів дозвіллєвої
діяльності, спілкуванню з іншими, змаганням, мистецтву, фізичним
навантаженням, інтелектуальним програмам. Рекреаційна функція яскраво
виявляється у таких формах роботи, як концерти, художні видовища,
спортивні змагання, художня творчість, аматорські об’єднання, свята,
туристичні заходи. На відміну від вітчизняних вчених, які розглядають
рекреаційну функцію дозвілля як другорядну, в зарубіжних країнах
рекреації надається особливого значення. Вважається, що в рекреаційних
дозвіллєвих заходах відбивається сутність та особливості вільного часу.
Разом з тим слід підкреслити, що досить часто, особливо в американській
моделі дозвілля, рекреаційний компонент переважає, витісняючи дозвіллєві
заняття, спрямовані на культурний та творчий розвиток людини.

Kфункція дозволяє розширити можливості для спілкування, подолання
самотності, знаходження нових друзів. Вона яскраво виявляється в таких
формах дозвілля, як диспути, дискусії, вечори відпочинку, конференції,
конкурсні та розважальні програми, просвітницькі акції тощо. При цьому,
сила дозвіллєвого об’єднання полягає не в безпосередньому впливі на
людину, повідомленні їй певної інформації (телебачення, до речі, таких
можливостей має значно більше), а в тому, що на дозвіллі людина має
можливість різноманітно діяти сама. Інформаційне спілкування передбачає
обмін думками, задоволення естетичних та пізнавальних потреб; в
емоційному спілкуванні на першому плані — задоволення потреб у
співчутті, співпереживанні, взаєморозумінні, дружній підтримці. Емоційне
спілкування протікає в нерегламентованих формах і не потребує додатових
зусиль та витрат.

Соціальна функція дозвілля сприяє тому, щоб кожна особистість мала
власну гідність, могла найти зміст свого існування, сприяє інтеграції
людини в суспільство, задовольняє можливість самоідентифікації, дозволяє
відчути свою приналежність до певної спільноти. Вона поєднує в собі, на
нашу думку, функції адаптації, соціалізації, психологічної профілактики
і пов’язана з соціально-культурними, рекреаційними, дозвіллєвими
проектами для інвалідів, осіб похилого віку, представників етноменшин,
“важких” підлітків. Ця функція набуває особливого значення на сучасному
етапі, коли людина соціально розчарована, емоційно загублена, духовно
принижена, не вірить у майбутнє, цинічна по відношенню до минулого;
прагматична у своєму підході до сьогодення; втрачає повагу до великих
моральних цінностей та норм.

Творча функція спрямована на створення умов для вияву й розвитку
творчого потенціалу особистості за межами професійно-трудової та
сімейно-побутової діяльності шляхом участі особистості у виставках,
творчих вечорах, в різноманітних гуртках, хобі-групах. у роботі
майстерень, літературних, музичних, народознавчих віталень, художніх
салонів. Творча функція дозвілля забезпечує не просто відпочинок та
розваги людини, а й самоудосконалення у вільний час. Маючи різноманітні
інтереси, людина прагне визнання своїх здібностей та вмінь на дозвіллі.
Це особливо важливо, коли людина засобами дозвілля намагається
компенсувати невдоволення або невизнання в інших сферах діяльності.
Творча функція яскраво виявляється в таких формах дозвілля, як виставки,
ділові ігри, конкурси, фестивалі, бесіди, самодіяльні концерти,
туристичні походи, технічні гуртки, прикладна творчість.

У своїй пізнавальній функції дозвілля постає складовим компонентом
неперервної освіти, підкреслюючи важливість самовдосконалення й
самоосвіти, духовного збагачення особистості. Пізнавальна функція
дозволяє задовольнити потреби в додатковій інформації, в поширенні та
набутті нових знань. На відміну від навчальних закладів, дозвіллєва
діяльність не обмежується певним регламентом та правилами, її реалізація
залежить від бажання, ініціативи та самодіяльності членів дозвіллєвого
закладу з урахуванням їх індивідуальних інтересів та запитів.
Пізнавальна функція яскраво виявляється в роботі клубів для людей
“золотого” віку, гуртків, довідково-консультаційних служб, інформаційних
кабінетів.

Ціннісно-орієнтаційна функція полягає у формуванні системи ціннісних
уявлень та орієнтацій особистості, мотивів, ідеалів, переконань,
життєвої позиції і виявляється у ставленні індивіда до навколишнього
середовища, до інших людей, до самого себе. Сприймаючи певні події,
факти, предмети, наукові концепції, поведінку інших людей, навколишній
світ, людина завжди оцінює та формує певне ставлення до них. Оцінювання,
сприйняття та розуміння людиною будь-чого відбиває її ставлення до
певного явища і впливає на активність особистості.

Виховна функція дозвілля має специфічні особливості, які полягають у
добровільному включенні людини в дозвіллєву діяльність і виявляється в
цілеспрямованому розвитку особистісних потенціалів (пізнавального,
ціннісно-орієнтаційного, творчого, комунікативного). Дозвіллєвий заклад
часто постає в ролі додаткової школи як паралельне з навчальною
установою джерело знань, набуття певних навичок і розширення
культурно-дозвіллєвих інтересів. Підкреслюючи виховну функцію дозвілля,
наголосимо натому, що будь-який дозвіллєвий заклад має істотні
відмінності від інших педагогічних організацій (загальноосвітніх,
спортивних, музичних навчальних закладів). Його специфіка полягає в
тому, то, на відміну від інших педагогічних систем, удозвіллєвій
установі (особливо це стосується клубів та гуртків) педагогічний процес
постає як предметна діяльність, але результати цієї діяльності є лише
засобом вирішення конкретних завдань, а не самоціллю.

3. Форми та види відпочинку.

Функції дозвілля визначають його рівні:

? пасивний відпочинок як найпростіший рівень дозвілля, то не має
перспективних цілей, дозволяє звільнитися від виробничої перевтоми,
побути у спокої, психологічно розслабитися; пасивне дозвілля є складовою
життя людини;

? розважальне дозвілля включає прогулянки, спортивні та видовищні шоу,
відвідування театрів, ігри, рекреаційні заходи і сприяє емоційній та
фізичній розрядці; розважальне дозвілля вимагає від людини певної
підготовки, вольових зусиль, застосування фізичних та психічних сил;

? пізнавальне дозвілля передбачає активну участь людини у дозвіллєвій
діяльності, спілкування в хобі-групах, з однодумцями, формує світогляд
людини, розвиває її духовний світ, соціальні зв’язки та творчі
уподобання;

? творче дозвілля характеризується духовною насиченістю, соціальною
активністю, сприяє культурному збагаченню, створенню нових духовних
цінностей [додаток 1.3].

Закономірності дозвілля полягають в тому, що:

– дозвіллєва діяльність здійснюється у вільний для людини час, надає
свободу вибору дозвіллєвих занять та участі в них, зміст дозвіллєвої
діяльності нерегламентований і не запрограмований;

– багатоманітність видів дозвіллєвої діяльності, синтетичність та
великий діапазон, дозволяють інтегруватирізні види дозвіллєвої
діяльності, створюють підвищені (порівняно з іншими складовими
соціально-культурної діяльності) можливості для вияву й розвитку
творчого потенціалу людини, залучення до кращих досягнень світової
культури;

– міжособистісне культурне спілкування на дозвіллі посилює привабливість
дозвіллєвої діяльності для людини і відкриває можливості для розвитку
культури особистості;

– самодіяльна й ініціативна основа дозвіллєвої діяльності передбачає
активну участь особистості в дозвіллєвих заходах; якщо зміст дозвіллєвої
діяльності неадекватний інтересам та потребам особистості, можливості
дозвілля лишаються нереалізованими і не впливають на творче розкриття
особистості;

– дозвілля створює умови для духовного розпитку особистості, обміну,
засвоєння та створення нових духовних цінностей;

– дозвілля є засобом соціалізації особистості; завдяки участі в
дозвіллєвій діяльності особистість засвоює досвід суспільства, його
цінності, накопичує соціальні знання та норми поведінки.

4. Принципи організації відпочинку.

На сучасному етапі розвитку дозвіллєвої сфери зарубіжжя формується нова
система принципів дозвіллєвої діяльності, зумовлена економічними,
соціальними, культурними, політичним процесами в суспільстві. На відміну
від закономірностей, принципи дозвіллєвої діяльності відбивають ті
вимоги, що висуваються суспільством перед дозвіллєвою сферою для
успішного виконання суспільного призначення дозвілля.

Принципи становлять теоретичні, соціальні, культурні, політичні,
організаційні засади, на яких ґрунтується дозвіллєва діяльність [додаток
1.2]. Зарубіжні вчені визначають такі загальні принципи дозвіллєвої
діяльності:

– системність як цілеспрямована, системна організація дозвіллєвої
діяльності з метою раціонального використання вільного часу, розвитку
соціальної активності та індивідуальної ініціативи людини, відволікання
її від асоціальної поведінки;

– добровільність як певна незалежність дозвілля, відсутність
регламентації з боку держави та інших структур, вільний вибір людиною
дозвіллєвих занять;

– диференціація як врахування особливостей різних верств населення, умов
праці, професійних інтересів, вікової специфіки, статевих ознак, рівня
духовного розвитку особистості;

– доступність та якісність дозвіллєвих послуг як задоволення потреб і
запитів клієнтів дозвіллєвого закладу, систематичне вивчення їхніх
бажань, прогнозування розвитку дозвіллєвої сфери;

– відповідність дозвіллєвих послуг місцевим умовам –
соціально-демографічним, економічним, культурно-освітнім, політичним,
практичній діяльності людини.

Однак провідним у дозвіллєвій діяльності вважається принцип інтересу, що
означає врахування інтересів особистості, сприяє не лише їх задоволенню,
а й пробудженню нових потреб і запитів, формує нові духовні цінності.
Принцип інтересу передбачає відповідність дозвіллєвого заняття нахилам
та уподобанням особистості.

Принципи та функції дозвіллєвої діяльності постійно змінюються, що
пояснюється змінами та розвитком суспільного життя. Особливо це
стосується положень та завдань, пов’язаних з ідеологією та культурною
політикою конкретної держави.

Використана література

1. В.Й. Бочелюк «Дозвіллєзнавство». Київ, 2006.

2. С.Н. Иконниковой «Клубоведение». Москва, 1980.

3. В.И.Белоконь «Культурно-досуговая деятельность». Мелитополь, 2002.

4. І.В, Петрова «Дозвілля в зарубіжних країнах». Київ, 2005.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020