Реферат на тему:
Іліада
В «Іліаді», яка містить 15 700 віршів, розповідається про події 51 дня
з останнього—десятого року Троянської війни: Художню єдність поемі надає
наскрізна тема — гнів Ахілла — наймогутнішого з грецьких героїв,
ображеного на Агамемнона, який нахабно відібрав у нього полонянку
Брісеіду. Розгніваний Ахілл відмовляється від участі в битвах, внаслідок
чого греки зазнають однієї поразки за іншою. Марно ахейські вожді
(греків) умовляють його забути про образуй повернутися на поле бою, він
категорично відмовляється, але дозволяє своєму найкращому другові
Патроклу скористатися (з тим, щоб настрашити ворогів) своїм бойовим
обладунком. Патрокл іде на двобій із Гектором (старшим сином троянського
царя Пріама) й гине у нерівній боротьбі. Дізнавшись про смерте друга,
Ахілл забуває про особисті образи. У новому обладунку3, вихованому самим
Гефестом, він грізно кидається в бій і вбиває Гектора. Пізно вночі до
намету Ахілла таємно приходить старий Пріам і благає повернути йому тіло
сина, щоб достойно поховати. В душі Ахілла (зразка «героїзму й
доблесті», за висловом В. Г. Бєлінського) пробуджується людяність: разом
із Пріамом він оплакує загибель героїв і нарікає на ті страждання, які
завжди несуть із собою війни. Завершується поема описом урочистого
похорону Гектора.
З часів «Іліади» для європейської епічної поеми обов’язковим стає її
співвіднесеність з якоюсь героїчною подією далекого минулого; з нею
асоціюються соціальні відносини «того часу, коли епічна поема
оформлюється як художнє ціле». При цьому не тільки події минулого, а й
сучасність свідомо трасформується, перетворюючись на щось ідеальне,
здатне зберегти значення еталону в плані патріотичного й героїчного,
морального й етичного станів членів суспільства.
В «Іліаді» відображено й наче сплавлено докупи ознаки й прикмети
суспільних відносин та матеріальної культури як часів історичної
Троянської війни, так і Східної Греції (Іонії) IX—VIII ст. до н. е.
Щасливо уникнувши небезпеки під час проходження між двох страшних потвор
— Сцілли й Харібди — та повз острів підступних Сирен, Одіссей досягає
країни мудрого й гостинного царя Алкіноя, який допомагає йому
повернутися на Ітаку, Перемігшиї за допомогою вірного раба — свинопаса
Евмея — та свого сина Телемаха усіх «наречених», Одіссей відновлює своє
становище царя f таки і ще довго править своїм народом.
j
?
юються і на жіночі характери: образ дружини, представлений в «Іліаді»
Гекубою, Андромахою й Геленою, а в «Одіссеї» — Пенелопою, Геленою й
Аретеєю, має, проте, суттєві відмінності. Разом s тим. незважаючи на всю
різноманітність індивідуальних рис у своїх характерах, усі героїні
гомерівського епосу залишаються начебто в межах колективної етики. У них
відсутня діалектика душі. Гомер, подібно до інших класиків античного
світу, ще не вмів вловлювати й тонко відображати різні зміни у
характерах під впливом зовнішнього середовища й життєвих обставин.
Дивовижне знання життя, гостре реалістичне чуття саме до прогресивних
тевденцій сучасності, виняткове багатство мови поєднуються у Гомера з
геніальністю художніх відкриттів. Власне, в «Іліаді» й «Одіссеї» у
зародковому вигляді містяться всі різновиди європейської літератури, що
розвівалася згодом від часів Середньовіччя і до наших днів. Разом з тим
ми знаходимо в Гомера і багато наївно-архаїчного, успадкованого ним від
давніх фольклорних пам’яток, що не дійшли до нас. Як приклад можна
навести застосоване ним «божественне втручання» й закон «хронологічної
несумісності». Гомер був глибоко переконаний у реальній могутності
присутніх скрізь богів, у повній залежності людських доль від їхньої
волі, бо він ще мислив міфами. Звідси прагнення Гомера, хоча й не часте,
до «божественного втручання», що «зав’язує» й «розв’язує» складні вузли
й ниті доль його героїв. Події, що відбуваються одночасно, Гомер
зображує не як такі, що проходять паралельно, а у послідовному порядку.
Античний митець ще не в змозі фіксувати складне переплетення подій в
єдиному розвиткові. Однак у його поемах вже міститься й певна критика
традиційних міфологічних уявлень, його боги помітно «олюднені».
У 1849 p. вийшла друком «Одіссея» у перекладі В. А. Жуковського, який
«вбачав в епосі Гомера наївний і патріархальний світ, що відповідає за
духом давньоруському опоетизованому минулому у давньоруському дусі»1. Ці
переклади зробили поеми Гомера здобутком найширших читацьких мас усієї
Росії. Однак, незважаючи на величезне культурно-історичне значення й
безперечні високі поетичні якості, переклади Гнєдича й Жуковського мали
значні відхилення від оригіналу. Перший науковий переклад поем Гомера
російською мовою здійснив відомий письменник і перекладач В. В.
Вересаев2, якому пощастило підкреслити і сувору простоту, і красу, і
життєвість їхньої мови, далекої від бундючної парадності та зайвої
урочистості.
Після С. Руданського над перекладами Гомерових поем українською мовою
працювали П. Ніщинський, П. Куліш, В. Самійленко, 1. Франко, Леся
Українка. Повний український переклад поем Гомера на сучасному науковому
рівні, із словником та коментарями виконав Борис Тен («Одіссея» в його
перекладі вийшла 1963 p., «Іліада» —1978 р.).
У нашу добу поеми Гомера стали широковідомими в Україні і в Росії. Вони
і далі привертають увагу дослідників-науковців. Серед останніх робіт
слід особливо відзначити опубліковану в 1983 р. капітальну монографію І.
В. Шталь «Художній світ гомерівського епосу», що містить глибокий аналіз
художнього мислення Гомера.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
