UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваВідкриті пошкодження (рани) (реферат)
АвторPetya/www.ukrreferat.com
РозділМедицина, терапія, фізіологія
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось4396
Скачало307
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

 

Реферат на тему:

 

Відкриті пошкодження (рани)

 

Історичний огляд лікування ран

 

Із папіруса Еберса стало відомо, що в древньому Єгипті для лікування

ран використовували мед, масло, вино і навіть зашивали рани за допомогою

швів.

 

У Вавілоні і Асірії існували хірурги, які супроводжували військо. Про

це відомо із кодексу царя Хамурамі (Навуходомосора), написаного у ХV ст.

до н.е. До речі, лікарями у Вавілоні вважали тільки хірургів.

 

На високому рівні (за 500 років до н.е.) знаходилась хірургія у Древній

Індії (про це свідчить Ayur Veda (книга життя). Там хірурги успішно

лікували рани, зашиваючи їх наглухо, після очищення від сторонніх тіл.

 

Надзвичайно багато вклав в учення про рани Гіпократ (460-377 р. до

н.е.). З цього фактично починається учення про загоєння ран, так як це

він сформував поняття первинного загоєння ран без нагноювання та

вторинного з нагноєнням. Він вперше використав металевий дренаж для

дренування ран. Гіпократом закладені і основи гнійної хірургії, описана

клініка флегмон і абсцесів, висловлено основні принципи – ubi pus, ibi

incisio et evacua. Гіпократ підозрював, що гнійні ускладення виникають у

результаті забруднення рани. Він вимагав, щоб операційне поле було

чистим і покритим чистою тканиною. Під час операції користувався тільки

кип(яченою водою. В Древньому Римі – Цельс (І ст. до н.е) вперше

запропонував і використав лігатуру для зупинки кровотечі, для лікування

ран свинцевий дренаж. Клавдій Гален (ІІ ст. до н.е.) накладав шви на

рани, використовував бронзові трубки для дренування. Але він вважав, що

нагноювання є обов(язковою складовою частиною загоєння рани (загоєння

через нагноювання). Висунув хибне положення, що “Pus bonus le laudabile

est” (гній добрий і бажаний) . Тому він надавав велике значення пошуку

“чудодійного засобу”, який би сприяв нагноєнню та швидкому загоєнню

рани. Широкого розповсюдження одержало припалювання ран розпеченим

залізом та киплячою олією для попередження нагноювання. В подальшому

рани лікували під пов(язками з різноманітними маслами, вином, мазями.

 

В середні віки вчення про рани одержало розвиток завдяки італійським

лікарям із університету в Падуї, Салєрно, Болоньї та парижським

хірургам.

 

Роджер із Салєрно пропонував після видалення сторонніх тіл наближувати

краї рани шовковою ниткою (1177 р.).

 

Другий провідний хірург Салернської школи єпископ Теодореко Боргіньйоні

(1205-1296 рр.), являючись противником припалювання ран, рекомендував

сухий метод лікування без нагноєння: “нема необхідності в утворенні гною

в ранах. Нема помилки більшої, чим ця. Таке лікування протиприроднє,

сприяє продовженню хвороби і перешкоджає склеюванню та загоєнню ран”.

Такі погляди розділяв Бруно де Лонгобурго, який в своїй праці

“Cuiruigica Magna” (1252 р.) підкреслював необов(язковість нагноєння.

Писав про загоєння первинним і вторинним натягом, ставив питання про

накладання швів на рану. Пізніше Микола Флорентійський (1350 р.) вперше

провів висічення країв рани з накладанням швів.

 

В зв(язку з появою вогнепальної зброї рани стали більш тяжкими і дуже

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ