Реферат на тему:
Аналіз крові. Діагностика за аналізом крові
У клініці найширше застосовують морфологічні дослідження клітин крові –
загальний аналіз крові, що включає в себе вивчення кількісного і
якісного складу формених елементів крові (числа еритроцитів, лейкоцитів
та співвідношення окремих їх форм, вмісту гемоглобіну). У деяких хворих
у разі потреби проводять додаткові дослідження: підрахунок
ретикулоцитів, формули тромбоцитів (показники периферичної крові
здорових осіб (додаток 2).
Визначення гемоглобіну.
Вміст гемоглобіну в крові визначають для діагностики анемій, еритремії,
еритроцитозів, оцінки ступеня крововтрати, впливу іонізуючого
опромінення, згущення крові при дегідратації організму, ефективності
гемотрансфузії. Показник гемоглобіну у здорових жінок становить 120-140,
у чоловіків – 130-160 г в 1 л крові.
Підрахунок еритроцитів здійснюють під мікроскопом у заданому об’ємі
крові. Для цього застосовують лічильну камеру – скляну пластину з
особливим заглибленням, на дні якого нанесена лічильна сітка з великими
і малими квадратами відомої площі – 1/25 і 1/400 мм2 (рис.8.4). Найбільш
поширена сітка Горяєва з 225-ма великими квадратами, 25 з яких мають по
16 малих квадратів. На краї заглиблення камера накладається і щільно
притирається покривне скельце, таким чином між нижньою поверхнею скла і
дном заглиблення створюється замкнутий простір, висота якого дорівнює 1
мм. Об’єм частини камери, дно якої становить малий квадрат, складає 1
/400 мм2. Краплю розведеної крові вносять під притерте покривне скло
камери. Підрахунок еритроцитів здійснюють у 5 великих квадратах і,
знаючи об’єм цієї частини камери, вираховують вміст еритроцитів в 1 л
крові. Вміст еритроцитів у здорових жінок становить 3,8-4,7-Ю12 в 1 л,
чоловіків – 4,0-5,0-1012 в І літрі крові.
Знаючи число еритроцитів у крові і вміст у ній гемоглобіну, вираховують
його концентрацію в одному еритроциті. Для цього користуються умовною
величиною (колірним показником), що вираховується за формулою:
КП = число грамів гемоглобіну х 3
три перші цифри числа еритроцитів
У нормі колірний показник наближається до 1,0. Зниження показника менше
0,85 (гіпохромія еритроцитів) свідчить про недостатнє насичення
еритроцита гемоглобіном, показник вище 1,05 (гіперхромія еритроцитів)
виявляється при розмірах еритроцитів, більших від нормальних.
Причиною збільшення кількості еритроцитів в одиниці об’єму крові
(еритроиитозу) може бути втрата організмом рідини або надмірна продукція
еритроцитів кістковим мозком, що спостерігається при еритремії,
захворюваннях серця, інтоксикаціях, зневодненні тощо.
Зменшення числа гемоглобіну і еритроцитів свідчить про наявність анемії;
при залізодефіцитній анемії в більшій мірі знижується вміст гемоглобіну,
зменшується колірний показник. При мегалоцитарних анеміях колірний
показник зростає внаслідок більших розмірів еритроцитів.
Для діагностики різних захворювань крові важливе значення має оцінка
форми, величини, забарвлення еритроцитів, наявності у них включень. Такі
дані одержують при дослідженні забарвленого за методом
Романовського-Гімзи мазка крові.
Нормальні еритроцити (нормоцити) у мазку виглядають як круглі сплощені
диски рожевого кольору діаметром 6-8 мкм (рис. 8.5). Вони не мають ядер,
в центрі їх помітне просвітлення, всі еритроцити мають однакові круглу
форму, величину і забарвлення. При анеміях спостерігають неоднакову
інтенсивність забарвлення еритроцитів – анізохромію, неоднакові їх
розміри – анізоцитоз. Зустрічаються клітини менших розмірів – мікроцити
(середній діаметр 5,5 мкм), рідше – більших розмірів – макроцити
(середній діаметр – 8,0-8,5 мкм, мегалоцити (діаметр більший 12,5 мкм).
Для залізодефіцитних анемій характерний мікроцитоз, для В]2-дефі-цитної
анемії – мегалоцитоз. Макроцитоз буває при захворюваннях печінки.
При порушенні дозрівання еритроцитів виявляють пойкілоцитоз – зміну
форми клітин на овальну, грушоподібну, витягнуту, у вигляді тутових
ягід, пластин тощо, причому різні еритроцити мають неоднакову форму.
Пойкілоцитоз найчастіше спостерігається одночасно з мікроцитозом.
При малярії в еритроцитах виявляють специфічні включення
червоно-фіолетового кольору у вигляді крапочок, зерняток. Усі
перераховані зміни еритроцитів ще називають дегенеративними.
Ознаки патологічної регенерації еритроцитів. Еритроцити в нормі
фарбуються еозином у рожевий колір. Недозрілі еритроцити, які
забарвлюються за методом Романовського-Гімзи рожевим і синім барвниками
і називаються поліхпоматофільними.
За кількістю ретикулоцитів у крові можна оцінити регенераторну здатність
кісткового мозку. В нормі на кожні 1000 еритроцитів нараховують 6-8
ретикулоцитів. При регенераторних анеміях число їх може досягати 30-50 і
більше на. 1000 еритроцитів. Значне збільшення кількості ретикулоцитів
(ретикулоцитоз) спостерігається при гемолітичний анемії. При гемолізі,
крововтратах він є сприятливою ознакою. Незначна кількість ретикулоцитів
або повна відсутність їх у мазку є ознакою зниження регенераторної
діяльності кісткового мозку, що спостерігається при гіпо- та
арегенераторних анеміях.
Дослідження клітин білої крові. Найчастіше при клінічному обстеженні
проводять підрахунок загальної кількості лейкоцитів. Зміна загальної
кількості лейкоцитів свідчить про стан кровотворних органів та їх
реакцію на шкідливі впливи. Збільшення числа білих клітин крові –
лейкоцитоз -є ознакою активації лейкопоезу. а їх зменшення – лейкопенія
– може бути наслідком пригнічення функції кровотворних органів, їх
виснаження або підвищеного розпаду лейкоцитів.
Лейкоцитоз часто зустрічається і за фізіологічних умов, наприклад, у
вагітних та в період лактації, після їди, фізичних та психічних
навантажень. За патологічних умов причиною лейкоцитозу можуть бути
гострі інфекції, запальні та гнійно-септичні процеси, коматозні стани
(уремічна, діабетична, печінкова коми), різноманітні інтоксикації
(харчові, чадним газом, миш’яком, похідними бензолу), злоякісні
новоутворення, асептичні запалення, значні крововтрати, гемолітичні
кризи, струс мозку, оперативні втручання тощо. Вираженість лейкоцитозу
залежить від реактивності організму та його лейкопоетичної діяльності.
Тому при низькій опірності організму навіть виражений гнійний процес
може супроводжуватися відсутністю лейкоцитозу.
Лейкопенія спостерігається при деяких інфекціях (черевний тиф, малярія,
бруцельоз, затяжний септичний ендокардит, вірусний гепатит),
колагено-зах. Зустрічається вона й при захворюваннях крові: гострому
лейкозі, хворобі Аддісона-Бірмера, деяких спленопатіях, що перебігають з
гіперспленіз-мом (див. спленомегалічний синдром), а також при
гіпопластичних станах кровотворення, причиною яких часто є хронічні
інтоксикації бензолом, променева хвороба. В багатьох випадках лейкопенія
спричиняється прийомом ліків (сульфаніламіди, барбітурати, цитостатики
тощо). Тому необхідно контролювати стан крові хворих при призначенні їм
цих ліків та проведенні променевої терапії. При запальних та
гнійно-септичних станах лейкоцитоз може згодом змінюватись на
лейкопенію. Це є несприятливою ознакою і може вказувати на пригнічення
кровотворення.
– N o
h5
h5
h5
h5
h5
o
Cпаді тканин. Характерним для активного нейтропоезу є не лише збільшення
числа нейтрофілів, а й омолодження їх складу (або зсув вліво – ядерний
зсув нейтрофілів). Він полягає у збільшенні у формулі крові частки
молодих форм нейтрофілів – паличкоядер-них, юних форм, іноді –
мієлоцитів. При деяких патологічних станах (ВІ2-дефіцитна анемія,
поліцитемія, променева хвороба) та у 20 % здорових осіб може
спостерігатись ядерний зсув вправо, який характеризується переважанням
зрілих форм нейтрофілів з 5-6 сегментами ядер замість звичайних 2-3.
Зменшення числа нейтрофілів – нейтропенія — виникає при пригніченні
функції кісткового мозку токсинами деяких мікробів (збудників черевного
тифу, бруцельозу тощо), вірусів, іонізуючою радіацією, деякими
медикаментозними засобами.
Збільшення загальної кількості лімфоцитів (лімфоцитоз) спостерігається
при вірусних ураженнях, в період видужання після інфекційних хвороб. У
хворих на кашлюк, інфекційний лімфоцитоз, туберкульоз, хронічний
лімфолейкоз виявляють до 80 % лімфоцитів у мієлограмі. Лімфоцитоз при
агранулоцитозі або лімфатичній лейкемоїдній реакції (див. лейкемоїдний
синдром) є несприятливою ознакою, що свідчить про виснаження
гранулоцитопоезу. Зменшення кількості лімфоцитів (лімфопенія)
спостерігається при запальних і гнійно-септичних хворобах, деяких тяжких
інфекціях. Абсолютна лімфопенія буває при лімфогранулематозі,
лімфосаркомі, злоякісній лімфомі. Різко виражена лімфопенія з абсолютною
нейтропенією розвивається при променевій хворобі.
Збільшення кількості еозинофілів (еозинофілія) понад 5-6 %
спостерігається при алергічних реакціях (бронхіальній астмі, дерматозах,
сироватковій хворобі), гельмінтозах, а також при колагенозах
(ревматизмі, дерматоміозиті), синдромі Дреслера, лімфогранулематозі,
хронічному мієлолейкозі, злоякісних новоутвореннях, деяких інфекційних
хворобах (скарлатина, туберкульоз, сифіліс). При інфекційно-септичних
захворюваннях поява еозинофілів на фоні лімфоцитозу і незначного зсуву
формули вправо є ознакою одужання.
Зменшення кількості (еозинопенія) або відсутність у крові еозинофілів
(анеозинофілія) спостерігаються в розпал гострих інфекцій з вираженим
інтоксикаційним синдромом (черевному тифі, сепсисі, тяжких формах
туберкульозу тощо), при агонії, аплазії кісткового мозку, гіперпродукції
кортикостероїдів (гострі інфекції, інтоксикації, шок, операція, пологи).
Прогностичне значення вони мають лише в комплексі з іншими компонентами
гемограми. Збільшення числа еозинофілів без ядерного зсуву – показник
неінфекційної природи еозинофілії.
Зростання кількості базофілів (базофілія) зустрічається при хронічному
мієлолейкозі, поліцитемїї, гострих тромбоцитопеніях, а також при
гіпофункції щитоподібної залози.
Збільшення числа моноцитів (моноцитоз) може бути при сепсисі,
туберкульозі, малярії, вісцеральному лейшманіозі, сифілісі, інфекційному
мононуклеозі, вірусних хворобах (вітрянці, краснусі, кору, грипі,
дифтерії, висипному тифі). Кількість моноцитів може бути збільшеною при
злоякісних пухлинах, лімфогранулематозі, агранулоцитозі, грибкових
ураженнях (кандидозі), затяжному септичному ендокардиті. Зменшення
вмісту моноцитів (моноцито-пенія) завжди зустрічається при тяжких
септичних процесах, гіпертоксичних формах черевного тифу, інших тяжких
інфекційних хворобах.
При підрахунку лейкоцитарної формули важливо оцінювати не тільки її
кількісні зсуви, але й якісні зміни формених елементів. Чутливим
показником наявності патологічного процесу є дегенеративні зміни
лейкоцитів: токсична зернистість нейтрофілів, вакуолізація цитоплазми,
наявність у лейкоцитах різних включень, дегенеративні зміни ядра –
пікноз, каріоліз. Іноді в мазках крові виявляють розпливчасті плями, що
забарвлюються, як ядерна речовина лейкоцитів. Це так звані тіні
Боткіна-Гумпрехта – залишки ядерного хроматину, що свідчать про
надлишковий розпад лімфоцитів – лімфоцитоліз.
Дослідження тромбоцитів. Визначення кількісних і якісних змін
тромбоцитів належить до спеціальних досліджень крові. Підраховують їх у
мазках, забарвлених за Романовським-Гімзою.
Зміна числа тромбоцитів спостерігається у вигляді тромбоцитозу і
тромбоцитопенії. Тромбоцитоз може виникати при мієлопро-ліферативних
процесах (хронічному мієлолейкозі, поліцитемії, остеомієлоск-лерозі),
геморагічній тромбоцитемії, злоякісних новоутвореннях (особливо при
пухлинах легень та підшлункової залози), гнійних процесах,
лімфогранулематозі, активних формах туберкульозу легень, після значних
крововтрат, спле-нектомії, при оперативних втручаннях, асфіксії.
Тромбоцитопенія є проявом ураження кісткового мозку з пригніченням
тромбоцитопоезу. Зменшення числа тромбоцитів буває при хворобі Верльгофа
та симптоматичних тромбоцитопеніях, гострому лейкозі, гіпопластичній
анемії, променевій хворобі, колагенозах, хронічному нефриті,
спленопатіях, при тривалому вживанні таких медикаментів, як
сульфаніламіди, хінін, барбітурати, стрептоміцин та інші.
Визначення швидкості осідання еритроцитів.
Збільшення показника спостерігається при більшості запальних процесів,
інфекціях, злоякісних новоутвореннях, розпаді тканин, причому в певній
мірі пропорційно тяжкості ураження. Особливо різко зростає ШОЕ при
запально-гнійних процесах, колагенозах, злоякісних новоутвореннях,
мієломній хворобі.
Зменшення ШОЕ буває при зниженні загальної кількості білка крові
(аліментарна та ранова дистрофії, виснажливі хвороби), підвищенні
кількості С02 в крові (при серцевій недостатності), збільшенні загальної
кількості еритроцитів (еритремії), підвищенні вмісту в крові жовчних
кислот (механічна та паренхіматозна жовтяниці), тривалому прийомі деяких
медикаментів (кальцій, діуретики, фенобарбітал, ацетилсаліцилова
кислота). Нормальна ШОЕ не виключає наявності захворювання, при якому,
як правило, вона збільшена. З іншого боку, у здорових людей ШОЕ не буває
збільшеною.
Дослідження згортальної системи крові.
1. Визначення часу згортання крові. Користуються способом Лі та Уайта. В
нормі взята з вени кров, підігріта в пробірці на водяній бані при 37 °С,
через 5-10 хв згортається. Час згортання крові подовжується при
збільшенні антикоагуляційної активності крові або зниженні концентрації
прокоагу-лянтів, а при схильності до тромбоутворення (наприклад, при
ДВЗ-синдромі, гострому гнійному запаленні, крупозній пневмонії,
дифтерії, гострому ревматичному поліартриті та ін.) – скорочується. При
гемофілії А час згортання крові збільшується до декількох годин, значно
подовжується він при тяжких захворюваннях печінки.
2. Визначення тривалості кровотечі за Дюке характеризує час спонтанної
зупинки кровотечі після ушкодження дрібних судин. Пучку пальця або мочку
вуха хворого проколюють скарифікатором на глибину 3 мм. Кров, що
самостійно виділяється, кожні 30 с знімають фільтрувальним папером.
Проміжок часу від появи першої краплі крові до припинення забарвлення
нею фільтрувального паперу і є часом тривалості кровотечі. В нормі він
становить 2-4 хв. При тромбоцитопенії час кровотечі значно збільшується,
а при порушенні тонусу капілярів стає більшим розмір крапель крові
(рис.8.7).
3. Ретракція кров’яного згортка також характеризує кількість і
активність тромбоцитів, оскільки вона відбувається під впливом
виділеного ними ретрактозиму. 3-5 мл крові, взятої з вени, інкубують
добу в пробірці при температурі 37 °С, після чого вираховують відношення
об’єму сироватки, що відділилася, до загального об’єму крові. Індекс
ретракції в нормі становить 0,3-0,5.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
