Реферат на тему:
Взаємний вплив хвороби і психіки, психічна деривація дітей. Особливості
поведінки медсестри в роботі з хворими дітьми
План
Загальні закономірності взаємовияву хвороби і психіки.
Внутрішня картина хвороби.
Психічна деривація дітей.
Особливості поведінки медсестри в роботі з хворими дітьми.
Будь-яка хвороба тією чи іншою мірою змінює життєдіяльність організму –
впливає на фізичний та психічний стан. В свою чергу зміна функції
психіки призводить до видозміни певних проявів захворювання. Тобто чітко
проявляються взаємо вияви хвороби та психіки, а саме її різних сфер.
Зміни відчуття і сприйняття. Змінюються пори відчуття і вибірковість
сприймання. Хвора людина починає насторожено прислухатись до своїх
відчуттів, звертати уваги на яких раніше не помічала. Усвідомлення
хвороби змінює осмислення і емоційне забарвлення відчуттів.
Будь-яка хвороба призводить до остенізації організму. Таку пори відчуття
знижується подразники стають надсильними (гіперстезія). Тому хворий не
переносить яскравого світла, шуму, запахів, перепадів температури. Біль
змінює емоційний стан людини. Розвивається аcенізація; коло інтересів
звужується лише навколо болю. Існує психічний феномен, згідно з якими
інтенсивність болю прямо пропорційно функціональним порушеннями і
обернено органічним ураженням. Змінюється увага, якщо здорова людина в
зоні активної уваги утримує в середньому 7 об’єктів, то хворих внаслідок
асенізації об’єм уваги зменшується.
Зміни мислення та пам’яті. Виснажлива хвороба послаблює всі процеси
пам’яті (фіксацію, утримання, відтворення). Хворі намагаються осмислити
причини, суть, наслідки захворювання. Деколи недуга супроводжується
напливом несприятливих думок, що мають виражене емоційне забарвлення.
Часто негативне (страхи).
Зміни емоційно-вольової сфери. Недуги викликають стани тривоги і страху,
що можуть смаки рівня відчаю та паніки. Тривалі захворювання
супроводжуються депресією, яка може перетворитись в апатію. Внаслідок
асенізації та пригніченого стану вольові процеси послаблюються, зник
апетит, сексуальна активність; спостерігається загальна слабкість і
знесилення.
В свою чергу між хворобою і емоційною сферою зворотній зв’язок –
виражені емоції супроводжуються вегетативним синдромом.
Зміни особистості. Частіше виникають і важче перебігають захворювання у
меланхоліків та холериків. Хронічні захворювання можуть викликати явища
психозів.
Недуга зміню градацію інтересів та цінностей. Людина усвідомлює, що
найціннішими в житті – здоров’я.
Госпіталізм і психічна депривація є психологічними феноменами, які
розвиваються у дорослих людей і дітей внаслідок тривалого перебування
поза сім’єю, зокрема – в лікарнях, будинках немовляти, тижневих дитячих
яслах.
Госпіталізм розвивається у дорослих, але частіше похилого віку, а явища
психічної депривації – у дітей.
Факторами, які сприяють їх виникненню, є: бідний психічний клімат у
середовищі, недостатність людської уваги до дитини чи хворого,
недостатність емоційного прояву з боку обслуговуючого персоналу. Ці
чинниками викликають у дітей так звану психічну депривацію, яка
проявляється пасивністю, затриманням розвитку в них навичок спритності й
розумових здібностей.
Як наслідок – прояви психічного регресу. Дитина ніби повертається в
минулий етап свого розвитку: втрачає деякі вже набуті навички, наприклад
гігієнічні, такі, як підтримування чистоти тіла, самостійне виконання
сечовиділення і дефекації, втрачають уміння самостійно одягатись, не
розвивають мовних навичок, розмовляють менше і гірше, не вміють гратись.
З емоційної сторони дитина реагує:
1. Депресією, нудьгою і плачем.
2. Шумним, злобним протестом, біганиною, пошуками матері.
3. Аутизмом, замкнутістю, не “впізнає” маму, яка її відвідує. Це
підсвідоме витіснення – дитина безсвідомо “карає” маму за те, що вона її
залишила.
4. Утилітарне ставлення до факту госпіталізації. Дитина починає вимагати
до себе багато уваги, бо вона “хвора”, або не бажає виписуватись із
лікарні, щоб іти до школи.
5. Отупіння, яке в більшості випадків має риси моторного регресу:
монотонні, стереотипні кивальні рухи, смоктання пальців, неартикулярні
звуки й інші неадекватні прояви моторної активності, що не відповідають
віку дитини.
Кожен медичний працівник дитячого лікувального закладу
повинен знати особливості психіки, темпераменту хворої дитини із
врахуванням її віку, характеру і важкості захворювання, а також фактори,
які визначають поведінку дитини.
&
ресів, духовних запитів, занять улюбленою справою. В умовах стаціонара
діти почуваються одинокими серед незнайомих людей, страждають від
нестачі ласки, уваги, тепла материнських рук. Діти не вміють формувати
скарги і на окремі симптоми — відчуття болю, вигляд крові та ін. — іноді
проявляють бурні емоційні реакції, які не відповідають важкості
захворювання. У дітей дошкільного віку відсутнє усвідомлення хвороби в
цілому. Навіть при легкому перебігу пневмонії у дітей раннього віку
з’являються ознаки дратливості, послаблення інтересу до іграшок,
порушення сну, зниження апетиту.
Під час хвороби яскраво виявляються недоліки виховання дитини, її
егоїзм, нестриманість, вередливість, вимогливість щодо задоволення своїх
бажань та примх. Яка причина цього? У хворої дитини в період гострого, а
особливо хронічного захворювання нерідко послаблюються гальмівні процеси
в корі великого мозку, з’являється емоційна нестійкість, нестриманість у
вчинках, слабкий контроль розуму над почуттями. Тимчасово може
обмежуватись здатність до самообслуговування. Звичайно, дітям на
допомогу приходять медперсонал і батьки, які готові виконати будь-які
їхні прохання, а часом і примхи. Хвора дитина починає жити в атмосфері
постійної підвищеної турботи. Але надмірна увага, максимальна готовність
дорослих виконати будь-яке бажання хворого поступово (а іноді швидко)
виробляють у дітей егоїзм і споживацьке ставлення до людей, які
опікуються ними.
Отже, необхідно піклуватися не лише про фізіологічні потреби хворої
дитини, а й про здорову морально-психологічну обстановку, яка б
виключала культивування егоїзму, егоцентризму, розслабленості та
зніженості, черствості й озлобленості.
У більшості дітей однією з основних причин негативних емоційних реакцій
є почуття страху перед можливим болем і незрозумілими їм медичними
маніпуляціями. Звідси прояви різкого негативізму не тільки до
лікувальних процедур, але й до спілкування з медичною сестрою, особливо
якщо в її руках шприц чи інші медичні інструменти й апарати. Необхідно
допомогти дитині подолати почуття страху, вмовити її на проведення
процедури і виконати останню по- можливості без болю. Тут медсестра має
покладатися на свою професійну майстерність.
Одне з важливих завдань медичної сестри — знаходити контакт з дітьми,
особливо у відділеннях, де лікуються діти раннього віку. Турботливе,
уважне ставлення до дитини, вміння зрозуміти її — це свого роду
мистецтво, в якому професійний рівень поєднується з особистими якостями
медичної сестри. В такій роботі необхідні певні знання з дитячої
психології. Дуже важливо відволікати увагу дитини від хвороби, захопити
її грою — таким важливим елементом життя дитини. При роботі зі старшими
дітьми необхідно, крім ігрового компоненту, знайти цікаве заняття для
заповнення їхнього дозвілля. Можна зацікавити дітей малюванням,
ліпленням з пластиліну, вишиванням, колективним та індивідуальним
читанням тощо.
У спілкуванні з підлітком контакт знайти легше, якщо спиратися на його
самостійність. Неприпустимо обговорювати стан його здоров’я при інших
хворих, оскільки це може травмувати психіку дитини-підлітка і порушити
контакт з нею.
Серйозні труднощі виникають у медичних працівників дитячих відділень при
спілкуванні з батьками. Природними є переживання, стурбованість батьків,
страх за дитину. Необхідно тактовно і переконливо пояснити батькам, що
їхня тривога при спілкуванні з дитиною може вплинути на неї негативно.
Нелегко буває досягнути взаєморозуміння з батьками, які нездатні
критично оцінити реальні факти і дуже емоційно реагують на захворювання
дитини. В таких випадках медична сестра повинна виявити терпіння,
витримку і вміння переконувати.
Ніколи не слід позбавляти батьків надії на одужання дитини, але й не
можна давати невиправданих обіцянок щодо швидкого одужання. Медична
сестра не повинна давати прямих відповідей на запитання про діагноз,
результати лабораторних обстежень, не слід обговорювати при інших хворих
та батьках стан дитини, треба завжди контролювати свої дії в присутності
батьків.
Використана література
Український реферативний журнал “Джерело”. Сер 1. Природничі науки.
Медицина.- : , 2001.-
Олеарчик Андрій Всесвіт хірурга.- Львів: Медицина світу – МС, 2006.- 800
с.
Нейчев Славчо Клиническая микробиология.- София: Медицина и физкультура,
1977.- 317с.
Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна №494.-
Харків: Основа, 2000.- 93с.- (Медицина; Вип.1)
Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна .
Сер.:Медицина.- Харків: , 2002.- 134с.
Джерело: Український реферативний журнал: Серія 1. Природничі науки.
Медицина.2002.- К.: , 2003.-
Спортивная медицина, лечебная физическая культура и массаж.- М.:
Физкультура и спорт, 1985.- 351с.
Бисярина Валентина Павловна Анатомно – физиологические особенности
детского возраста.- М.: Медицина, 1968.-
Сердюк Александр Андреевич Глубинная медицина.- Запорожье: Дикое Поле,
2003.- 216с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
