Реферат
На тему:
Медико-соціальні аспекти охорони здоров’я матері та дитини
Охорона здоров’я матері та дитини – це комплекс державних і громадських
заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я жінок і дітей та покращання
демографічної ситуації, на забезпечення здорового всебічного розвитку
молоді та дітей. Будь-яке суспільство має бути зацікавленим у
відтворенні та збереженні повноцінного людського потенціалу.
Медико-соціальне значення системи охорони здоров’я матері та дитини
визначається її провідною роллю в збереженні та поліпшенні здоров’я
жінки, зниженні материнської смертності та смертності немовлят,
вихованні здорового, гармонійно розвиненого покоління.
Здійснення численних державних, громадських, медико-соціальних заходів
повинно відбуватися на основі засад, передбачених відповідними
законодавчими актами.
Законодавча база охорони здорову я жінок і дітей в Україні включає
більшість визнаних на міжнародному рівні прав людини.
Згідно з Конституцією України:
– людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і
безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (стаття 3);
• кожна людина має невід’ємне право на життя і здоров’я та право на їх
захист (стаття 27);
• кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне
страхування (стаття 49).
У 1991 р. Україна ратифікувала Конвенцію 00H про права дитини, підписала
Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту та розвитку
дітей і розробила план дій щодо її реалізації.
Вирішення проблем охорони здоров’я матері та дитини, в т.ч. медичного
забезпечення, залежить від соціального та економічного статусу жінки.
Рівність прав чоловіка та жінки в усіх сферах життя закріплена 24
статтею Конституції. Реалізація задекларованої рівності може бути
реально забезпечена лише належними соціально-економічними умовами.
Важливе значення має створення оптимальних умов для забезпечення прав
жінок. Це передусім стосується реалізації положень, визначених
документами Міжнародної організації праці (МОП).
Більшість з них так або інакше спрямована на захист репродуктивної
функції жінки.
Конвенція МОП № 103 (1952 р.) передбачає державну допомогу майбутній
матері – забезпечення необхідного рівня життя, медичної допомоги,
заборону під час вагітності працювати в важких та шкідливих умовах,
надання відпустки до та після пологів, для виховання дитини.
Ці положення знайшли відтворення в VII розділі Основ законодавства
Україна про охорону здоров’я (1992 p.).
Чільне місце у вирішенні проблем збереження та зміцнення репродуктивного
здоров’я належить заходам щодо планування сім’ї.
Мета планування сім’ї, за визначенням ВООЗ, полягає в:
• запобіганні небажаній вагітності;
• можливості регулювати час народження дитини;
• самостійному визначенні сім’єю кількості дітей;
• народженні бажаних здорових дітей;
• профілактиці захворювань, які передаються статевим шляхом;
• профілактиці безпліддя.
В Україні затверджена Національна програма планування сім’ї (1995 р.).
З метою виконання цієї програми та проекту Фонду Народонаселення ООН
“Підтримка Національної програми планування сім’ї”, а також для
покращання стану репродуктивного здоров’я наказом МОЗ України від
17.03.99 р. за № 64 в роботу центрів планування сім’ї впроваджується
менеджмент-інформаційна система (МІС) “Репродуктивне здоров’я”.
Принцип найкращого забезпечення інтересів дитини відповідно до статті 3
Конвенції ООН закріплено в Кодексі про шлюб і сім’ю, Цивільному,
Кримінальному, Кодексі законів про працю, Основах законодавства України
про охорону здоров’я. Він відтворений також у законах України щодо
освіти, сприяння соціальному становленню та розвитку молоді, соціального
захисту інвалідів і громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи.
На соціальний захист сімей з дітьми спрямований Закон України “Про
державну допомогу сім’ям з дітьми” (1993 р. із змінами, внесеними в 1999
p. №563-XIV).
Цей закон установлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки
сімей з дітьми шляхом надання державної допомоги з урахуванням складу
сім’ї, її доходів, віку, стану здоров’я дітей тощо.
До видів державної допомоги віднесена допомога:
• з вагітності та пологів;
• при народженні дитини;
• з догляду за дитиною;
• з догляду за дитиною-інвалідом;
• з тимчасової непрацездатності.
• в зв’язку з доглядом за хворою дитиною;
• на дітей одиноким матерям;
• на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням;
• на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів,
або коли стягнення аліментів неможливе.
З 1996 р. держава реалізує Національну програму “Діти України”.
$ N J
L
?
J
L
L
L
Nльного захисту жінок і дітей займаються також неурядові організації. В
державі діють і співпрацюють понад 20 всеукраїнських жіночих організацій
(Спілка жінок України, Союз українок, Жіноча громада та ін.), майже 400
неурядових організацій, які проголошують роботу з дітьми як свою
статутну діяльність (Дитячий фонд України, Український молодіжний
Чорнобильський фонд, Асоціація захисту дітей-інвалідів тощо), близько 80
організацій та об’єднань регіонального рівня.
В Україні діє ряд міжнародних програм, спрямованих на вдосконалення
системи охорони материнства та дитинства.
Міжнародну допомогу в їх здійсненні надають установи ООН (ВООЗ,
ЮНІСЕФ), Європейський Союз, уряди США, Німеччини, Канади, Великої
Британії, Франції тощо, а також міжнародні фонди та неурядові
організації.
Зміст наведених законодавчих документів і державних програм свідчить про
забезпечення організаційних засад діяльності держави щодо охорони
материнства та дитинства. В місцевих органах виконавчої влади створені
підрозділи з відповідних питань.
Для реалізації державної політики в сфері охорони дитинства Кабінет
Міністрів України (Постанова від 3 серпня 2000 р. № 1200) реорганізував
Міжвідомчу комісію з координації дій щодо виконання Конвенції ООН про
права дитини Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту
та розвитку дітей і Національної програми “Діти України”, в Міжвідомчу
комісію з питань охорони дитинства.
Без активної державної соціальної та фінансової підтримки служб охорони
материнства та дитинства створити належні умови для поліпшення їх
здоров’я неможливо.
В квітні 2001 р. прийнятий Закон України “Про охорону дитинства”. Цей
закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний
загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав
дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист і всебічний
розвиток встановлює основні засади державної політики в цій сфері.
Проте в першу чергу зусилля держави та громадськості повинні бути
спрямовані на діяльність відповідних служб, ефективність якої залежить
від багатьох чинників.
Передусім потрібно провести ретельний аналіз стану системи, її засад,
матеріально-технічної бази, організації та якості діяльності
лікувально-профілактичних закладів охорони здоровуя.
Забезпеченню медичною допомогою жінок і дітей буде сприяти:
• збереження служб охорони здоров’я матері та дитини, їх адаптація до
змін в економіці держави;
• реформування ПМСД на засадах сімейної медицини, з визначенням її
пріоритетності жінкам і дітям;
• впровадження ефективних технологій в роботу лікувально-профілактичних
закладів;
• профілактика захворюваності;
• гігієнічне виховання з акцентом на пропаганду здорового способу життя.
Медична допомога жінкам і дітям ґрунтується на загальних принципах
організації лікувально-профілактичної допомоги, проте має більш виражену
профілактичну спрямованість і надається поетапно:
/ етап – медична допомога майбутній матері та підготовка її до
материнства;
// етап – комплекс заходів з антенатальної охорони плода, здійснюваних
спеціалізованими акушерсько-гінекологічними закладами, загальною мережею
лікувально-профілактичних закладів, санаторіями для вагітних;
/// етап – інтранатальна охорона плода – забезпечення допомоги при
пологах у акушерських відділеннях пологових будинків чи багатопрофільних
лікарень, або в дільничних лікарнях;
IV етап – лікувальна допомога новонародженим у відділеннях
новонароджених пологових будинків і відділеннях новонароджених дитячих
лікарень;
V етап – охорона здоров’я дітей дошкільного віку, здійснення
профілактичних заходів;
VI етап – охорона здоров’я дітей шкільного віку. Важливими складовими
частинами системи охорони здоров’я
матері та дитини є акушерсько-гінекологічна допомога та
лікувально-профілактична допомога дітям.
Акушерсько-гінекологічна допомога надається в 464 жіночих консультаціях,
89 пологових будинках, а також акушерських і гінекологічних відділеннях
лікарень.
Розширюється мережа медико-генетичних закладів, до яких відносяться
обласні та міжобласні, регіональні центри, медико-генетичні
консультації, Львівський НДІ спадкової патології, Інститут генетики
репродукції (м. Київ).
Створено центри, відділення, кабінети дитячої та підліткової
гінекології. Кабінети відкриті в обласних центрах і великих містах.
У деяких регіонах у кожному районному центрі працюють лікарі-гінекологи
дитячого та підліткового віку.
Лікувально-профілактична допомога дітям надається в самостійних дитячих
поліклініках і поліклініках у складі дитячих об’єднаних лікарень.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter