.

Догляд за хворими із захворюваннями та пошкодженнями органів черевної порожнини. (перитоніт, апендицит, холецистит) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
441 10158
Скачать документ

Реферат

Догляд за хворими із захворюваннями та пошкодженнями органів черевної
порожнини. (перитоніт, апендицит, холецистит)

Важливе значення в своєчасній діагностиці та лікуванні гострих
захворювань та пошкоджень органів черевної порожнини займає
медсестринське спостереження та догляд за хворими. Догляд за хворими з
“гострим животом”. Медична сестра повинна пам’ятати, що “гострий живіт”
приховує у собі велику небезпеку для здоров’я хворого. Від своєчасного
розпізнавання причини захворювання і надання кваліфікованої медичної
допомоги залежить доля людин».

До встановлення причин захворювання і болю в животі забороняють грілку
на живіт, давати хворим проносне, робити клізму, промивати шлунок,
приймати їжу, алкоголь, знеболювальні препарати.

Біль у животі може виникати при багатьох гострих хірургічних
захворюваннях органів черевної порожнини (перитоніт, апендицит,
холецистит й ін.), які потребують невідкладної хірургічної допомоги. І
якщо вищевказані процедури виконані без показань, вони можуть погіршити
стан хворих і призвести до розвитку різних ускладнень. Приймання
знеболювальних засобів може утруднити діагностику, призвести до помилок,
внаслідок чого буде втрачено час для термінового надання хірургічної
допомоги. При наданні медсестринської допомоги хворим з “гострим
животом” пацієнта необхідно зручно вкласти в ліжко, забезпечити йому
спокій, на живіт покласти міхур з льодом, викликати лікаря та терміново
відправити його в хірургічне відділення.

При виникненні блювання хворого необхідно посадити, одягнути
клейончастий фартух, підставити до ніг миску чи відро, нахилити хворого
до переду і підтримувати його за плечі. Якщо тяжкість стану хворого не
дозволяє сидіти, то медична сестра повинна повернути йому голову набік
для запобігання аспірації блювотних мас (потрапляння їх у дихальні
шляхи), що може призвести до зупинки дихання, розвитку аспіраційної
пневмонії. Біля рота розміщують лоток. Під голову хворого підкладають
клейонку. Під час блювання необхідно знаходитись біля хворого. Після
кожного акту блювання слід полоскати порожнину рота водою або 2%
розчином натрію гідрокарбонату, попередньо видаливши блювотні маси з
ротової порожнини гру-шеподібним балоном. У ряді випадків блювання може
супроводжуватись появою запаморочення, втратою свідомості. В таких
випадках слід використати нашатирний спирт, серцеві засоби (дигоксин,
строфантин, корглікон). Блювотні маси необхідно відправити на аналіз, їх
збирають у сухий чистий скляний посуд із щільно прилягаючим корком,
маркують (вказують дату, прізвище хворого, відділення і назву
дослідження) і відправляють у лабораторію.

З дозволу лікаря для припинення блювання хворому можна дати випити
м’ятні краплі, холодну, підкислену лимонною кислотою воду, 0,5% розчин
новокаїну, шматочки льоду, церукал, мотиліум.

Слід пам’ятати, що згідно з існуючим положенням, усі діагностичні,
організаційні й тактичні питання при наданні невідкладної допомоги
хворим з “гострим животом” повинні бути вирішені впродовж двох, максимум
чотирьох годин. Після встановлення діагнозу підготовку хворого до
операції здійснюють індивідуально, залежно від характеру основного
захворювання, тяжкості стану, віку й ін. Передопераційна підготовка
повинна бути інтенсивною і нетривалою.

Інколи перед операцією проводять часткову санітарну обробку: миють лише
забруднені ділянки тіла, дезінфікують ймовірне операційне поле,
проводять гоління. Медична сестра під контролем лікаря повинна визначити
групу крові хворого, виміряти температуру тіла, відправити кров на
визначення резус-фактора. При термінових показаннях налагоджує
внутрішньовенне вливання і з уже підключеною системою доставляє хворого
в операційну, де йому продовжують проводити необідні заходи з корекції
гомеостазу під час анестезії і операції.

Догляд за хворими з перитонітом. Лікування і догляд за хворими з
перитонітом є ефективним при правильній організації ведення
передопераційного і післяопераційного періоду. Хворого на перитоніт
необхідно помістити в палату інтенсивної терапії, надати йому положення
Фовлера, дати кисневу маску, на живіт покласти міхур з льодом,
загорнувши його в пелен-ку. За призначенням лікаря необхідно поставити
товстий зонд у шлунок і відсмоктати його вміст. У тяжкохворих зондування
шлунка проводять у положенні лежачи на боці, з низько опущеною і ледь
повернутою набік головою. При проведенні промивання шлунка слід
пам’ятати, що одномомен-тно в шлунок можна вводити не більше 1л рідини.
Не рекомендують також швидко наповнювати шлунок рідиною, це може
викликати блювотний рефлекс. Після закінчення промивання для пригнічення
росту і розмноження кишкової мікрофлори в шлунок необхідно ввести
200-300 мл кисню за допомогою шприца Жане. Поряд із цим, для боротьби з
інфекцією за призначенням лікаря необхідно внутрішньом’язово або
внутрішньовенне ввести антибіотики широкого спектра дії, краще
цефалоспоринового ряду (цефазолін, цепролекс, цефотаксим й ін.).

Для підвищення реактивності організму застосовують імуноглобулін,
антистафілококову плазму, 5% розчин полібіоліну (5 мл). Для боротьби з
інтоксикацією вводять неогемодез, ентеродез, неокомпенсан й ін. Для
покращення мікроциркуляції — реополіглкжін, реоглюман. Для
парентерального харчування переливають 200-300 г білкових препаратів
(альбумін, протамін), жирові емульсії (1,5-2 г жирів на 1 кг ваги
хворого) в поєднанні з амінокислотами, розчини глюкози тощо. Слід
зазначити, що вливання розчинів глюкози швидко підвищує осмотичний тиск
крові, відновлює водний дефіцит, підсилює перехід рідин з тканин у кров,
розширює судини, збільшує діурез. Глюкозу призначають тільки з інсуліном
(ІОД інсуліну на 4-5 г глюкози). Хворим проводять комплексну
вітамінотерапію, корекцію водно-електролітного обміну. Об’єм інфузійної
рідини повинен становити до 2,5-3 л. З метою профілактики
тромбоемболічних ускладнень призначають антикоагулянтипрямої дії
(гепарин, кальципарин, фраксипарин) під контролем стану згортальної
системи крові. Одночасно проводять профілактику пневмонії (інгаляції,
дихальна гімнастика, вібраційний масаж і ін.).

Передопераційна підготовка повинна здійснюватися швидко та інтенсивно.
Хворого необхідно оперувати тільки після покращення його стану,
діяльності серцево-судинної, дихальної систем, корекції
водно-електролітного, білкового, вуглеводного і жирового обмінів.

Використовуючи комплекс адекватної терапії, у більшості випадків
вдається добре підготувати хворих до операції, навіть у термінальній
фазі перитоніту та з тяжким ступенем інтоксикації.

Особливістю ведення післяопераційного періоду у хворих з перитонітом є
продовження лікування, яке було розпочате в передопераційному періоді і
залежить від динаміки перебігу, особливостей перитоніту, характеру
проведеного оперативного втручання, темпу нормалізації обміну і життєво
важливих функцій організму. Ефективність лікування контролюють за
реакцією і станом хворого (пульс, артеріальний тиск, добовий діурез,
біохімічні показники крові).

Після закінчення операції хворого переводять у палату інтенсивної
терапії. До повернення його з операційної необхідно підготувати
функціональне ліжко, розправити білизну, провітрити палату. Хворого
вкладають на ліжко так, щоб у разі необхідності можна було б підійти до
нього зі всіх боків. Оперовані хворі потребують пильного нагляду
сестри-анестезистки до повного пробудження (впродовж 2 год). Після цього
хворому надають напівси-дячого положення (Фовлера) в ліжку, щоб
перешкодити скупченню ексудату в піддіафрагмальному і підпечінковому
просторах.

Одразу ж після операції на ділянку післяопераційної рани накладають
мішок з піском або міхур з льодом для попередження виникнення гематоми.
При наявності дренажів їх доточують трубками (можна від систем для
переливання крові) і підключають до вакуумної системи або опускають в
окремі баночки, наповнені антисептиком, і перевіряють періодично їх
прохідність. При сприятливому перебізі післяопераційного періоду дренажі
видаляють на 3-4 день після операції. Назо-гастро-інтестинальний зонд,
проведений під час операції для декомпресії кишечника, теж доточують і
опускають в окрему банку. Щоб зонд не турбував і не викликав болю,
пролежнів, у ніздрі необхідно закапувати вазелінове або обліпихове,
шипшинове, інше масло, періодично змінювати його положення. Поява
гикавки, зригувань, блювання свідчить про непрохідність зонда. У цих
випадках необхідно терміново перевірити його прохідність, промити шлунок
і повідомити лікаря. Видаляють інтубаційний зонд після появи
перистальтики кишечника й відходження газів, на 5-6 день після операції.
Робити це необхідно повільно, без зусиль, при появі неприємних відчуттів
у хворого, болю в животі необхідно на дея-кий час (10-15 хв) припинити
видалення зонда, оскільки він може завернутись і зав’язатись. Після
видалення зонда слід перевірити його цілісність.

При наявності спраги хворому можна дозволити з другого дня після
операції пити невеликими ковтками мінеральну воду. Досить часто рідина,
прийнята через рот, виділяється через зонд, промиваючи шлунок і сам
зонд. Годування хворих необхідно розпочинати тільки після ліквідації
парезу кишечника і відновлення перистальтики, їжу призначають малими
порціями по 6-8 раз на добу, починаючи з кефіру, перетертого супу,
бульйону, чаю. Поступово в раціон включають яйця, відварне м’ясо, рибу,
масло та ін.

Хворі потребують добросовісного догляду: виконання гігієнічних процедур,
протирання спини, масажу м’язів ніг, рук. Необхідно слідкувати за
порожниною рота, щоб не допустити стоматиту, паротиту. Одночасно
проводять профілактику пневмонії – призначають содові інгаляції,
дихальну гімнастику та ін. Для зменшення болю впродовж 2-3 днів
призначають знеболювальні (анальгін, омнопон, промедол і ін.), снодійні.
За призначенням лікаря проводять інфузійну терапію. Інтенсивна терапія у
хворих з перитонітом продовжується 8-10 днів. Інколи для детоксикації
організму використовують складні методи очищення крові та плазми від
токсичних продуктів за допомогою гемо-, плазмосорбції.

Використовуючи комплекс сучасного лікування, вдається врятувати життя
більшості хворих, навіть із розлитим перитонітом.

Догляд за хворими з проривною виразкою. Хворих з проривною виразкою
шлунка або дванадцятипалої кишки госпіталізують у хірургічне відділення.
Транспортування здійснюють на ношах машини невідкладної допомоги у
вигідному для хворого положенні (на боці, на спині). Супроводжуючий
персонал повинен спостерігати за станом хворого.

Слід пам’ятати, що хворим з сильним больовим синдромом до встановлення
кінцевого діагнозу без дозволу лікаря категорично забороняють вводити
знеболювальні, спазмолітичні, наркотичні препарати. Тільки за
призначенням лікаря проводять протишокові заходи. Медична сестра
організовує забір необхідних аналізів, проводить венепункцію і здійснює,
при необхідності, введення медикаментозних засобів для корекції
водно-електролітного, білкового, вуглеводного обмінів і ін.

При категоричній відмові хворого від операції йому необхідно ввести
товстий зонд у шлунок і проводити постійне відсмоктування вмісту за
допомогою шприца Жане або вакуумної системи. Загалом, догляд і
спостереження за хворими з проривною виразкою в передопераційний і
післяопераційний період здійснюється, як при перитоніті. Хворому
проводять постійне відсмоктування шлункового вмісту, внутрішньовенне
вливання рідин, препаратів крові, введення антибіотиків. Давати пити і
годувати хворого розпочинають з 2-4 дня після операції, з відновленням
перистальтики кишечника. Якщо хворий поступає у перші години
захворювання і операція виконана своєчасно і правильно, післяопераційний
період звичайно проходить нормально, без ускладнень, і закінчується
одужанням хворого.

z|oe

|oe

????????$?????? холодною водою, попередньо обгорнувши його рушником чи
пеленкою). Поряд із цим, необхідно ввести внутрішньовенне 10 мл 10%
розчину хлориду кальцію, а внутрішньом’язово – 2 мл розчину вікасолу,
адроксону та ін. При наявності геморагічного шоку проводять реанімаційні
заходи (див. розділ “Тактика медичної сестри при кровотечах”).

Якщо кровотеча виникла у стаціонарі, медична сестра зобов’язана
терміново сповістити лікаря. При цьому вона повинна постійно знаходитися
біля хворого, уважно спостерігати за його станом, показниками пульсу,
артеріального тиску; викликати лаборанта для проведення аналізу крові
(еритроцити, гемоглобін, гематокрит); налагодити систему для
внутрішньовенного вливання. За призначенням лікаря вона проводить
інфузійну терапію і виконує необхідні маніпуляції.

Якщо стан хворого покращився і немає ознак продовження кровотечі,
хворому здійснюють консервативне лікування і спостереження. При
наявності ознак кровотечі, що триває, і погіршенні стану хворого
проводять екстрене хірургічне втручання. Після операції на шлунку у
хворих можуть виникати скарги на біль в епігастрії, відрижку, гикавку і
ін. внаслідок атонії (парезу) або непрохідності анастомозів шлунка. При
перших ознаках застою необхідно за участю лікаря ввести зонд у шлунок і
відсмоктати його вміст шприцом Жане або залишити зонд для постійного
пасивного виділення шлункового вмісту. Медсестра повинна слідкувати за
станом зонда, виділеннями з нього. Одночасно за призначенням слід ввести
засоби, що тонізують мускулатуру шлунка (60-70 мл 10% розчину хлориду
натрію; Імл 0,05% розчину прозерину; 10-20 ОД пітуїтрину).
Моторно-евакуаторна функція оперованого шлунка, як правило,
відновлюється на 3-4 добу. Особливою небезпекою є недостатність швів,
накладених на шлунок, або створеного анастомозу, що може спричинити
розвиток перитоніту. Медична сестра повинна слідкувати за станом
дренажів черевної порожнини, контролювати виділення із них. Поява в
дренажних трубках крові або шлункового вмісту є ознакою кровотечі або
недостатності швів шлунково-кишкового анастомозу. При нормальному
перебізі післяопераційного періоду дренажні трубки видаляють, на 3-4
добу. Годування розпочинають тільки з дозволу хірурга, який оперував
хворого. Поряд із цим, у хворих проводять заходи для корекції
гомеостазу. Гемотрансфузійну терапію проводять за показаннями. Цільну
донорську кров переливають лише у тих випадках, коли неможливо отримати
її компоненти (еритроцитарну масу, плазму та ін.). Переливати
еритроцитарну масу слід із свіжозамороженою плазмою у співвідношенні
1:3.

Після виписування хворих із стаціонару для подальшої реабілітації їх
направляють на санаторно-курортне лікування (Моршин, Поляна Квасова,
Миргород і ін.) і ставлять на диспансерний облік.

Схема ведення післяопераційного періоду у хворих, після операцій на
шлунку:

1. Положення хворого: а) 1-2 год після операції — горизонтальне; б)
через 3-4 год після операції – напівсидяче.

2. Вставання хворого: а) з першого дня активна гімнастика, в тому числі
дихальна; б) з третього дня – сидіти і вставати з ліжка; в) 4-5день
-ходити.

3. Знімання швів: а) 7-й день – знімання швів “через один”; б) 8-й день
– знімання решти швів.

4. Догляд за шлунково-кишковим трактом: туалет порожнини рота, масаж
підщелепних та білявушних слинних залоз, введення назо-гастраль-ного
зонда, декомпресія кукси шлунка, промивання шлунка 1% розчином
бікарбонату натрію або 1:10000 розчином марганцевокислого калію,
введення 200 см3 кисню.

5. Дієта: 1-й день: полоскання порожнини рота кип’яченою або мінеральною
водою; 2-й день: ковтками через 15-20 хв – несолодкий чай, відвар тмину,
шипшини; 3-й день: при появі перистальтики — лужні мінеральні води,
суміш Спасокукоцького, солодкий чай; 4-й день: сирі яйця, шоколад, лужні
мінеральні води, чай; 5-й день: сирі яйця, лужні мінеральні води, кефір,
нежирний бульйон, солодкий чай; 6-7 день: сирі яйця, фруктові соки,
компот, перетертий суп, манна каша, кефір, сметана, білі сухарі; 8-9
день: сирі яйця, фруктові соки, перетертий суп, йогурт, кефір, компот,
сметана, манна каша, парові котлети, картопляне пюре, білі сухарі; 10-й
день: стіл 1а; 11-й день: стіл 16; 12-й день: стіл 1; 13-14 день: стіл
15.

Догляд за хворими з апендицитом. У більшості випадків хворі на гострий
апендицит своєчасно звертаються за медичною допомогою і не потребують
особливої передопераційної підготовки. У випадку пізнього звертання за
допомогою, наявності гострого апендициту, ускладненого перитонітом,
хворого готують до операції як при перитоніті. Після апендектомії при
неускладненому гострому апендициті післяопераційний період перебігає, як
правило, без ускладнень. Для зменшення болю хворим впродовж 1-2 днів
призначають знеболювальні, інколи – наркотики. Якщо немає ускладнень,
дозволяють сідати і вставати „на 2-3-й день після операції. З появою
перис-тальтики кишечника (кінець 2-3 доби) хворим’ дозволяють приймати
їжу. Першу перев’язку проводять на 2-й день після операції. Дренажі
видаляють залежно від перебігу післяопераційного періоду (3-4-а доба).
При відсутності ускладнень виписування хворого із стаціонару здійснюють
на 7-8 день.

Схема ведення післяопераційного періоду у хворих після апендектомії: І.
Режим: 1. 1-й день: а) хворий знаходиться в ліжку (бажано –
функціональному); б) проводити дихальну гімнастику і ЛФК (рухи руками і
ногами); в) у кінці дня можна повертатись на правий бік. 2. Вставання
хворого з ліжка: а) при хронічному і гострому апендициті – на 2-3 день
(індивідуальний підхід); б) при сприятливому перебізі післяопераційного
періоду у хворих з деструктивними формами апендициту – на 4-5 день, при
ускладненнях – строго індивідуальний підхід.

II. Зняття швів: а) 5-й день – зняття швів “через один”; б) 6-й день
-зняття всіх швів.

III. Дієта: а) при перебізі післяопераційного періоду без ускладнень:
1-й день – голод, змочування губ; 2-й день – несолодкий чай, мінеральна
вода, кефір, йогурт; 3-й день – суп, рідка манна каша, сире яйце; 4-6
день – стіл №15; б) при ускладненнях – строго індивідуальний підхід.

IV. Основні призначення медикаментів і маніпуляцій: 1) 1-2 день -розчин
промедолу 1-2% – 1,0 або 2,0 мл підшкірне; 2) антибіотики (відповідно до
чутливості мікрофлори) — при гострому, особливо деструктивному
апендициті; 3) содові інгаляції, гірчичники на грудну клітку,
вібраційний масаж, дихальна гімнастика – для профілактики і лікування
запальних процесів дихальних шляхів; 4) газовивідна трубка — на 2 день,
гіпертонічна клізма при стійкому метеоризмі – на 3 день, акт дефекації
повинен бути на 3-4 день.

V. Виписування хворого із стаціонару при відсутності ускладнень на 7-8
день.

Догляд за хворими з гострим холециститом. Хворих на гострий холецистит
госпіталізують тільки в хірургічне відділення. Медична сестра слідкує за
виконанням призначень, ставить йому холод на праве підребер’я, готує
систему для інфузійної терапії, проводить переливання трансфузійних та
медикаментозних засобів. При цьому слідкує за загальним станом хворого,
визначає температуру тіла, рахує пульс, вимірює артеріальний тиск. Про
всі зміни в стані хворого своєчасно інформує лікаря. При наявності у
хворого гострого деструктивного холециститу, ускладненого перитонітом,
одночасно з проведенням інтенсивної терапії сестра готує його до
операції, яку проводять за життєвими показаннями через 2-3 год після
поступлення його в стаціонар. У цих випадках хворому проводять часткову
санітарно-гігієнічну обробку тіла, виконують необхідні додаткові
дослідження (загальний аналіз крові, сечі, визначення групи крові,
Rh-фактора, рівня білірубіну та ін.). Особ-ливої підготовки потребують
хворі з гострим холециститом, ускладненим механічною жовтяницею, при
якій порушується функція печінки, не засвоюються жири і особливо вітамін
К. Нестача вітаміну К призводить до порушення згортання крові і
підвищеної кровоточивості. Для її попередження необхідно своєчасно
хворим ввести вікасол, хлорид кальцію, провести переливання плазми,
фібриногену та ін. Деякі дослідники для передопераційної і операційної
корекції підвищеної кровоточивості пропонують апротин (похідне
-амінокапронової кислоти), транексамову кислоту, десмопресин й ін. У
післяопераційний період хворим після холецистектомії через 3-4 год після
операції надають напівсидячого положення в ліжку. У перші два-три дні
призначають болезаспокійливі (анальгін, баралгін, спазмалгон тощо),
наркотичні препарати (омнопон, промедол й ін.). У цей же період
здійснюють інфузійну терапію: вливають 5% розчин глюкози з інсуліном,
ізотонічний розчин натрію хлориду (2,5-3 л на добу), реополіглкжін,
перфторан. З другого дня після операції дозволяють вживати малими
ковтками мінеральну воду без газу або несолодкий чай, відвар шипшини,
тмину. Після лапароскопічної холецистектомії хворим дозволяють вставати
на другий день після операції, після лапаротомної — на 3-4 день. При
операціях, що закінчуються дренуванням загальної жовчної протоки, в
післяопераційному періоді медична сестра повинна слідкувати, щоб
дренажна трубка не випала з рани; щоб вона нормально функціонувала; щоб
виділення з трубки збирались у банку; доповідає лікареві про зміну
кольору, кількість виділеної жовчі. Після затихання запального процесу в
жовчних шляхах з 7-8-го дня після операції кінець дренажної трубки
затискають або піднімають на 1-2 год вище тіла хворого, потім цей термін
продовжують. Якщо стан хворого покращується, жовтяниця спадає, лікар на
12-14 день після операції проводить контрольну холедо-хографію (через
холедохостомічну трубку в загальну жовчну протоку повільно вводить 10 мл
діодону або діодрасту, білігносту, тріомбрасту та ін.). Якщо загальна
жовчна протока прохідна, контрольна речовина вільно поступає в
дванадцятипалу кишку, дренажну трубку забирають. При тривалих жовчних
норицях, значних втратах жовчі її необхідно збирати в чистий посуд і
через 15-20 хв після їди давати пити хворому. Для покращення приймання
жовчі її можна змішувати з пивом.

Схема ведення післяопераційного періоду у хворих після

холецистектомії:

І. Положення хворого: через 3-4 год після операції — напівсидяче.
II. Вставання хворого: 1. Після лапаротомної холецистектомії –
а) в перші два дні активна гімнастика; б) з другого дня сидіти в ліжку;
в) з третього дня вставати; г) з четвертого дня починати ходити
(індивідуальний підхід). 2. Після лапароскопічної холецистектомії —
вставати і ходити з другого дня після операції.III. Зняття швів: 7-8-й
день після операції.

IV. Дієта: 1-й день — внутрішньовенне введення рідин, кровозамінників,
спрямованої дії; 2-й день – ковтками чай, переварену, мінеральну воду,
внутрішньовенне введення рідин, кровозамінників; 3-й день — ковтками
чай, мінеральну воду, відвар шипшини, кефір, йогурт, внутрішньовенне
введення рідин, білкових препаратів; 4-й день — слабкий чай з молоком (1
склянка), молоко 50 г, кефір, йогурт, вегетаріанський суп 150 г; 5-й
день – слабкий чай з молоком (1 склянка), морквяний сік -100 г,
перетерта гречана каша з маслом або рідкий суп (150 г); 6-й день – сир
зі сметаною (150 г), морквяне пюре (150 г) з маслом -5г, вегетаріанський
суп (150 г); 7-й день – чай з молоком або відвар шипшини (1 склянка),
перетерта гречана каша з маслом або картопляне пюре (100 г), перетертий
вегетаріанський борщ із сметаною — 250 г, сухарі, парові котлети; 8-й
день — фруктові соки (1 склянка), вегетаріанський суп (200-250 г), сир
зі сметаною (150 г), рідкий суп, сухарі або черствий білий хліб,
картопляне пюре; 9-11 день – дієта №5.

Використана література

Журавлева Антонина Ивановна, Граевская Нина Даниловна Спортивная
медицина и лечебая физкультура.- М.: Медицина, 1993.- 432с.

Медицина катастроф.- К.: Здоров’я, 2001.- 348с.

Український реферативний журнал “Джерело”. Сер 1. Природничі науки.
Медицина.- : , 2001.-

Олеарчик Андрій Всесвіт хірурга.- Львів: Медицина світу – МС, 2006.- 800
с.

Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна .
Сер.:Медицина.- Харків: , 2002.- 134с.

Джерело: Український реферативний журнал: Серія 1. Природничі науки.
Медицина.2002.- К.: , 2003.-

Бисярина Валентина Павловна Анатомно – физиологические особенности
детского возраста.- М.: Медицина, 1968.-

Сердюк Александр Андреевич Глубинная медицина.- Запорожье: Дикое Поле,
2003.- 216с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020