Реферат на тему:
Хвороби, що передаються статевим шляхом (гонококова інфекція, сифіліс)
План
Вступ.
Актуальність.
Етіологія.
Джерело збудника.
Механізм і шляхи передачі.
Прояви епідемічного процесу.
Основні напрямки епідеміологічного обстеження.
Протиепідемічні заходи.
Специфічна профілактика.
ХВОРОБИ, ЩО ПЕРЕДАЮТЬСЯ СТАТЕВИМ ШЛЯХОМ (ГОНОКОКОВА ІНФЕКЦІЯ, СИФІЛІС)
Хвороби, що передаються статевим шляхом, – група антропонозів, для яких
характерна передача інфекції при статевому контакті, а також можливе
зараження новонароджених від інфікованих матерів. Основними
представниками цієї групи є гонококова інфекція і сифіліс. Гонококова
інфекція характеризується запаленням слизових оболонок сечостатевих
органів дорослих, а також кон’юнктиви очей у новонароджених. Сифіліс
супроводжується розвитком первинного афекту, вторинним ураженням шкіри
(висипка) і внутрішніх органів. Розрізняють набутий і природжений
сифіліс.
Актуальність. Хвороби, що передаються статевим шляхом, – й досі часті
інфекційні недуги. Втрата частиною населення моральних традицій народу є
передумовою, що сприяє їх поширенню нині. Навіть за умови високого рівня
медичної допомоги ці хвороби залишатимуться актуальними з огляду на те,
що офіційно реєструється лише їх 20-40 %. Соціальна значущість цих
хвороб зумовлена також її несприятливими вислідами (безплідністю при
гонококовій інфекції та формуванням глибоких фізичних і психічних вад у
хворих на сифіліс).
Етіологія. Збудник гонококової інфекції – гонокок Neisseria gonorrhoeae
– грамнегативний диплокок. За формою нагадує кавові зерна, розміщені
попарно увігнутими сторонами досередини. Деякі штами здатні синтезувати
зовнішню капсулу, яка захищає їх від фагоцитозу лейкоцитами. Саме у них
і ще в найпростіших (трихомонадах) гонококи зберігають свою
життєздатність і стійкі до етіотропної терапії, зумовлюючи розвиток
хронічної інфекції.
Поза людським організмом гонококи вкрай нестійкі: швидко гинуть при
незначному нагріванні, висушуванні, під дією ультрафіолетових променів і
звичайних дезінфектантів.
Збудник сифілісу – бліда спірохета Treponema pallidum -спіралеподібна
рухлива бактерія, що слабко забарвлюється. Вона також нестійка у
довкіллі, на неї згубно діють нагрівання, висихання, дезінфектанти,
однак при глибокому заморожуванні може зберігатися роками.
Джерело збудника – хвора людина. Особливо епідеміологічно небезпечні
хворі на безсимптомну хронічну гонококову інфекцію (гонококоносії),
якими у 80-90 % випадків є жінки. У нелікованих випадках вони заразні
протягом декількох місяців або років. Виділення гонококів зі слизової
оболонки сечостатевих органів жінки посилюється під час менструації або
вагітності.
Заразними є хворі на ранній вроджений, первинний і вторинний сифіліс
(протягом 2-4 років). Хворі на пізній вроджений, третинний і
нейросифіліс епідеміологічно безпечні.
Механізм і шляхи передачі. Гонококова інфекція і сифіліс передаються
переважно статевим шляхом (контактний механізм). Інші способи її
передачі можливі, але трапляються значно рідше.
Гонококова інфекція новонароджених – бленорея, що уражає слизову
оболонку очей, є результатом зараження при проходженні голівки дитини
через інфіковані родові шляхи матері або незабаром після пологів через
забруднені руки, білизну тощо. Іноді гонококи можуть передаватися через
спільні рушники чи нічні горщики.
Зараження на сифіліс можливе через поцілунки, предмети домашнього вжитку
(ложки, склянки, цигарки тощо). Доведено плацентарний шлях передачі
блідої трепонеми плоду. Медичний персонал може заразитися при обстеженні
хворих на сифіліс, проведенні діагностичних і лікувальних процедур,
наприклад, оперативного втручання. Траплялись випадки зараження при
переливанні крові, донором якої був хворий на сифіліс.
&
Хвороби, що передаються статевим шляхом, як правило, уражають осіб
активного віку. Захворюваність чітко пов’язана з такими соціальними
вадами, як неперебірливість у статевих стосунках, проституція, пияцтво,
наркоманія тощо.
До гонококової інфекції однаково сприйнятливі люди обох статей. Однак це
захворювання частіше діагностується у чоловіків, оскільки у жінок часто
має безсимптомний перебіг.
Можливі випадки професійного сифілісу серед акушерів-гінекологів,
хірургів і стоматологів у разі грубого порушення ними правил
індивідуального захисту.
При статевому контакті сприйнятливість до гонококової інфекції висока, а
при сифілісі не перевищує 30 %.
Основні напрямки епідеміологічного обстеження. У хворого з’ясовують
можливе джерело збудника (коло статевих партнерів). Усі особи, які мали
статеві стосунки із захворілим за останній час (10 днів при гонококовій
інфекції, 3 міс. при первинному, 6 міс. при вторинному і 1 рік при
ранньому прихованому сифілісі), опитуються і оглядаються лікарем.
Здійснюють серологічне обстеження хворого і контактних для діагностики
сифілісу. У разі пізніх його стадій або вродженої форми обстежуються всі
члени сім’ї.
Лабораторна діагностика гонококової інфекції полягає у виявленні
збудника в мазках з виділень уретри, які забарвлюють за Грамом і
метиленовим синім, розглядають під мікроскопом. Роблять також посіви на
спеціальні середовища, щоб виділити збудника. Діагноз сифілісу
підтверджують за допомогою бактері-оскопічного методу (темнопольова
мікроскопія мазка, взятого з поверхні твердого шанкру) і серологічних
реакцій (Вассермана, іммобілізації трепонем).
Протиепідемічні заходи спрямовані передусім па 1-у і 2-у ланки
епідемічного процесу. Заходи стосовно хворих такі:
? їх виявляють і лікують (осіб без постійного місця проживання і тих,
які не дають відомостей про джерело збудника, а також усіх хворих із
заразними формами сифілісу – стаціонарно);
? на період лікування та нагляду забороняють статеві зносини,
декретованих осіб (працівників дитячих закладів) на час лікування
звільняють від роботи, хворих на гонококову інфекцію дітей не допускають
у дитячий колектив;
? за перехворілими встановлюють диспансерний нагляд з періодичним
обстеженням (при свіжій гонококовій інфекції-2 міс, при хронічній – 8
міс, при сифілісі – 2-5 років);
? диспансерний нагляд за перехворілими припиняють лише після доведення
факту вилікування.
Для розриву шляхів передачі інфекції рекомендують
? використовувати засоби особистої профілактики (презервативи).
Для запобігання бленореї усім новонародженим
? вводять у кон’юнктивальний мішок 1-2 краплі цидиполу, 0,05 % розчину
хлоргексидину біглюконату або 30 % розчину сульфацилнатрію.
Профілактичні заходи включають також обов’язковий облік усіх хворих і
подачу термінового повідомлення у санепідемстанцію (форма № 058/о);
постановку серологічних реакцій (реакції Вассермана чи
мікропреципітації), спрямованих на виявлення сифілісу, в усіх
стаціонарах; клінічне й серологічне обстеження вагітних, донорів і
декретованих осіб; широку санітарно-освітню роботу серед населення.
Специфічна профілактика. Отримано гонококову вакцину. Однак її
застосовують лише з діагностичною (метод провокації для встановлення
виліковування) і лікувальною (при хронічній гонококовій інфекції) метою.
Специфічна профілактика сифілісу не розроблена.
Використання література
1. Підручник. Інфекційні хвороби М.Б. Бітов.
2. Підручник «Гінекологія» автор. Стефан Хміль.
3. Підручник «Епідеміологія» автор Андрейчен ст.. 312-315.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
