.

Міжнародний фінансовий менеджмент. Міжнародні фінансові організації. Стратегії та діяльність ТНК Стратегічне планування в Україні (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
959 7952
Скачать документ

Контрольна робота

1.Міжнародний фінансовий менеджмент. Міжнародні фінансові організації 2.
Стратегії та діяльність ТНК 3. Стратегічне планування в Україні.

Зміст.

Частина 1: Теоретичні завдання…………………………………….2

1.Міжнародний фінансовий менеджмент. Міжнародні фінансові організації…2

2. Стратегії та діяльність ТНК………………………………………………….6

3. Стратегічне планування в Україні……………………………………………12

Частина 2: Ситуаційно – аналітичні завдання…………………..15

1.Проаналізуйте вплив конкретних ТНК, що діють в Україні……………….16

2. Охарактеризуйте стиль керівництва Б. Гейтса………………………………17

Список використаної літератури………………………………….18

Частина 1: Теоретичні завдання

1.Міжнародний фінансовий менеджмент. Міжнародні фінансові організації.

Міжнародний фінансовий менеджмент – особливий вид менеджменту, головними
цілями якого виступають формування, розвиток та використання
конкурентних переваг фірми за рахунок можливості ведення бізнесу в
різних країнах з використанням економічних, соціальних, демографічних
особливостей цих країн та взаємодії між різними країнами .

Суть міжнародного фінансового менеджменту:

Формує, розвиває конкурентні переваги в системі “НІОКР – виробництво –
продажі – сервіс” на основі використання можливостей різник країн і
міжнародної взаємодії

Шукає можливості розвитку бізнесу та трансформування їх в конкурентні
переваги фірми в певних країнах та в контексті взаємовідносин між
різними країнами.

Менеджмент виробляє стратегії росту та розвитку з залученням багатьох
країн

Шукає та використовує конкурентні можливості через глобалізацію.

Міжнародні фінансові організації грають велику роль у міжнародному
фінансовому маркетингу. Це відбувається тому, що саме через канали цих
організацій проходить значна частка світових інвестицій, покупка і
продаж валюти для фінансування експорту й імпорту. Особливо важлива
діяльність цих організацій для країн, що здійснюють перехід до ринкових
відносин і готові використовувати як управлінський досвід міжнародних
фінансових організацій, так і власні реальні можливості.

У міжнародній практиці основні міжнародні фінансові інститути об’єднані
під загальною назвою “Світовий банк”. Підрозділу Світового банку
включають Міжнародний банк реконструкції і розвитку. Міжнародну
фінансову корпорацію, а також Багатобічне агентство гарантій інвестицій.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку заснований у червні 1944 р. на
валютно-фінансовій конференції в Бретон-Вудсі (США) під егідою ООН.
Метою діяльності Міжнародного банку реконструкцій і розвитку (МБРР) є
сприяння економічному розвитку країн, що розвиваються. Капіталовкладення
направляються як на будівництво доріг і електростанцій, шкіл і
зрошувальних систем, так і на розвиток сільськогосподарських структур,
перекваліфікацію вчителів, програми підвищення життєвого рівня населення
й ін.

Деякі позики Світового банку призначаються для зміни структури економіки
в цих країнах з метою її стабілізації, розвитку й орієнтації на ринок.
Перші позики Світового банку були використані на фінансування
зруйнованою війною економіки країн Західної Європи. Сьогодні
пріоритетним напрямком діяльності Банку є надання позик країнам Африки,
Азії, Латинської Америки, Близької Схід і Європи, особливо Східної.

Роботу Світового банку координує Рада керуючих. Кожна з країн-учасниць
представлена в Раді одним керуючим, як правило, посадовою особою в ранзі
міністра. Рада керуючих делегує свої повноваження нечисленній групі
представників — Раді директорів-розпорядників. Місце знаходження Ради —
Вашингтон. Рада директорів-розпорядників несе відповідальність за
рішення, що стосуються операцій Світового банку, і за твердження позик.
Рішення по останнім приймаються на основі економічних, а не політичних
критеріїв. Президент Світового банку є одночасно Головою Ради
директорів-розпорядників. Керівництво і щоденні операції Банку виконують
більш ніж 7 тисяч співробітників з більш ніж 100 країн світу.

Спочатку Світовий банк складався з однієї установи — Міжнародного банку
реконструкції і розвитку. Потім він був доповнений трьома філіями.
Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена в 1956 р. для
сприяння розвитку приватного сектора в країнах, що розвиваються, шляхом
надання консультацій і надання інвестицій без гарантії з боку держави.
Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена в 1960 р. для
забезпечення концесійної допомоги найбільш бідним країнам світу.
Багатобічне агентство гарантій інвестицій (МАГІ) було створено для
залучення іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, надаючи
страховку у випадку політичного ризику.

Ці філії були створені з метою виконання різних задач. Кожний з них має
власний статут і самостійне членство. Президент МБРР є одночасно
президентом конкретної філії, Рад виконавчих директорів керує МБРР, МФК
і МАР (МАГІ має окрему Раду директорів, більшість його членів є
виконавчими директорами МБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) був заснований у 1944 р. на конференції
світових лідерів у Бретон-Вудсі. Головна задача Фонду полягала в тому,
щоб нормалізувати національну монетарну політику 30-х років у
післявоєнний період. Будівництво доріг, мостів, комунікацій,
енергетичних систем і інших основних будівельних споруджень, зруйнованих
війною в Європі, покладалося на Міжнародний банк реконструкції і
розвитку.

Якщо Світовий банк надає позики країнам, що розвиваються, то до послуг і
ресурсів МВФ можуть звертатися всі країни. З огляду на, що міжнародна
торгівля й інвестиції мають глобальний характер, кожна країна купує і
продає іноземну валюту для фінансування експорту й імпорту. МВФ здійснює
моніторинг таких угод і проводить консультації з країнами-членами щодо
шляхів створення гнучкої стабільної монетарної системи. МВФ також
пропонує надання технічної допомоги на рівні макроекономічного
менеджменту і розширює фінансову допомогу країнам, що взяли на себе
зобов’язання змінити економічну політику.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) заснована в 1960 р. як філію
Світового банку. Головна відмінна риса її діяльності полягає в тому, що
вона надає безпроцентні позики найбільш бідним країнам світу. Тільки ті
країни, річний прибуток у який на душу населення складає менше ніж 1305
дол. США, мають право на позику МАР. Однак на практиці переважна
більшість позик МАР бути надано країнам, що мають доход на душу
населення 800 дол. США і нижче. Позики МАР, відомі як “кредити”, мають
10-літній період відстрочки і підлягають оплаті протягом 35—45-літнього
періоду (відповідно до кредитоспроможності країни-одержувача). Грошові
надходження, що потім МАР дає в борг, формуються за рахунок внесків
найбільш розвитих країн. Незважаючи на те що МАР юридично є незалежної
від Світового банку організацією, вона використовує його персонал і
організаційно-технічні засоби.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЕБРР) був створений у 1991
р. для фінансування малого і середнього бізнесу в країнах Центральної і
Східної Європи. Капітал банку складає 20 млрд. екю (чи 22 млрд. дол.).
Євробанк існує для того, щоб “сприяти переходу до ринкової економіки, а
також розвитку приватної підприємницької ініціативи в країнах
Центральної, Східної Європи і СНД”. Для досягнення цієї мети банк
фінансує визначені проекти (причому тільки комерційно доцільні і
прибуткові) у 26 країнах, що знаходяться на різних рівнях цього
переходу.

Головні інструменти фінансування: кредити (їхня частка найбільш висока —
78%), акціонерний капітал (21%,Міжнародні фінансові організації і ця
частка постійно росте) і банківські гарантії (1%).

Основними фінансовими рішеннями в міжнародному менеджменті є:

Процеси комунікації та прийняття рішень (включаючи моделі та методи);

Базові функції управління (стратегічне планування і реалізацію
стратегій, побудова організації, мотивація, контроль і координація);

Питання групової динаміки і керівництва;

Питання ефективності діяльності фірми (управління персоналом,
виробництвом, маркетингом ).

2. Стратегії та діяльність ТНК

В науковій літературі нині утверджується висновок, що до сучасних ТНК
навряд чи можливо застосувати категорію конкретної національної
належності. В рамках стратегії глобалізації І країна початкового
базування дедалі частіше розглядається ними лише як один із районів з
певними перевагами розміщення. ТНК беруть участь у міжнародному поділі
праці на двох рівнях — внутрішньофірмовому і міжфірмовому.
Внутрішньокорпораційний поділ праці, який визначає характер і способи
взаємодії окремих структурних ланок у процесі міжнародного усуспільнення
виробництва, складається під впливом стратегії ТНК. На міжфірмовому
рівні такий поділ праці починає дедалі більше складатися не між
країнами, а між діючими в них ТНК.

Глобальна конкуренція між фірмами змушує їх розглядати світ як
величезний цілісний ринок. Незважаючи на олігополістичний характер
структури багатьох сегментів цього ринку, тут відбувається постійна
зміна співвідношення сил між агентами економічної діяльності внаслідок
передусім змін у перевагах власності, а також еволюції переваг
інтерналізації й розміщення. ТНК — найдинамічніший структурний елемент
світової економіки. За мобільністю, здатністю до трансформації зв’язків
та організаційних структур, швидкістю реакції на імпульси НТР вони
набагато перевершують національні або регіональні форми господарських
утворень. На відміну від них ТНК не прив’язані до тієї чи іншої
території, а отже здатні з’єднати фактори виробництва різної державної
належності і брати участь в освоєнні ринків у будь-якій частині світу.

Логіка глобальної конкурентної боротьби змушує середні та дрібні фірми,
що мають перевага власності, брати участь у міжнародній виробничій
діяльності, щоб відстояти чи закріпити свої позиції на ринку. Технічний
прогрес розширює можливості трансграничних операцій для таких фірм
завдяки подрібненню технологічного процесу, розвитку інформаційних і
транспортних систем. Скорочення транспортних витрат та витрат,
пов’язаних з передаванням інформації, дає змогу навіть невеликим фірмам
користуватися перевагами інтерналізації за допомогою координації
діяльності в різних країнах світу. Зростання витрат дрібного
виробництва, пов’язаних з відсутністю економії на масштабах, а також із
зростанням заробітної плати, робить для таких фірм особливо привабливим
використання вигод від міждержавних відмінностей у вартості факторів
виробництва, тобто переваг розміщення.

Традиційним напрям стратегії ТНК — проста інтеграція, яка допускає
винесення за кордон окремих технологічних стадій виробництва продукції.
В межах внугрішньофірмового поділу праці на зарубіжних філіях,
наприклад, організується виготовлення проміжної продукції, там же іноді
відбувається складання готових виробів, які реалізуються в країні
базування або в третіх країнах. Аналогічні виробничі ланки складаються і
в сировинних ТНК, де окремі філії можуть виконувати послідовні функції
переробки сировини. Масштаби, напрями та характер зв’язків, що виникають
у межах простої інтеграції, можуть бути різними, але головне, у чому
полягає технологічний парадокс ТНК — неможливість самостійного
функціонування філії, її інтегрованість у виробничий ланцюг ТНК .

Головним стимулом для реалізації стратегії простої інтеграції є
використання переваг розміщення (доступу до сировини, дешевої робочої
сили та ін.) щодо тих чи інших видів виробництва ТНК. Батьківська
компанія при цьому контролює весь виробничий ланцюг (через володіння
капіталом чи неакціонерні форми), централізуючи деякі корпоративні
функції.

Глобальний характер конкуренції не тільки робить нововведення більш
значимими для транснаціональних корпорацій, але обумовлює необхідність
пошуку нових шляхів створення інновацій. Традиційна більшість ТНК
застосовувало один із двох класичних типів проведення технологічної
політики: політика глобального центра і політика поліцентризму.

Політика глобального центра

Даний тип політики складається в пошуку нових технологій у країні
базування для створення нових продуктів і процесів, використовуючи
централізовані ресурси материнської фірми, і поширенні інновацій по
світових відділеннях ТНК.

Гарним прикладом використання цього типу політики служить історія появи
цифрового перемикача АХЕ компанії Erricson. Причиною розробки радикально
нової системи переключення, заснованої на нових принципах і технологіях,
став прогноз попиту і розвитку технологічних тенденцій на ринку
телекомунікацій, а приводом — втрата очікуваного замовлення з боку
австралійського поштового відомства. Крім того, до моменту ухвалення
рішення про розгортання проекту в той час невелика і не відома за межами
своєї країни французька фірма СІТ — Alcatel на господарській виставці
був представлений принципово новий тип перемикача — цифровий. Це було
явною погрозою стратегії фірми Erricson, заснованої на технологічному
лідерстві.

Аналіз показав, що потенціал нового винаходу дуже високий, але і ризики
дуже великі: новий продукт вимагав більш 50 млн. фунтів і близько 2 тис.
людино-літ дослідницьких зусиль. Крім того, за попередніми оцінками було
потрібно не менш п’яти років перед тим, як новий цифровий перемикач
можна буде запропонувати на ринок. Однак корпоративні менеджери Erricson
вирішили зробити ставку на розробку «АХЕ», як був названий новий
продукт. Весь комплекс досліджень виконувався у Швеції компанією
Erricson. Підприємство було забезпечено всіма повноваженнями і
ресурсами, для того щоб розробити новий продукт якомога швидше. У
результаті до 1976 р. компанія одержала свій перший діючий «АХЕ», а до
1984 р. система була впроваджена в 59 країнах світу.

Глобальна конкуренція також змушує до поліпшення якості технологічної
продукції і тому зараз розроблене тотальне управління якості методом
міжнародних стандартів якості Якість — це сукупність характеристик
об’єкта, що відноситься до його здатності задовольнити встановлені і
передбачувані потреби

Система якості — це сукупність організаційної структури, методик,
процесів і ресурсів, необхідних для здійснення керування якістю.

p

?

??e(

o

?

?e(

a@jBaeBrCzDID„EAERKAQ„Xx^aa??????r??

ph$в, починаючи з визначення потреб ринку і закінчуючи задоволенням
вимог.

Керування якістю — це ті аспекти виконання загальної функції керування,
що визначають політику в області якості, мети і відповідальність, а
також здійснюють їх за допомогою таких засобів, як планування якості,
оперативне керування їм, його забезпечення і поліпшення в рамках системи
якості. Обов’язку по керуванню якістю лежать на всіх рівнях керівництва,
але очолювати його повинна вища адміністрація. У керування якістю
утягують усі члени організації.

Стандарти ISO серії 9000 були розроблені технічним компонентом ISO/ТК
176 в ррезультаті поєднання національного досвіду різних країн стосовно
функціонування систем якості Вони не стосуються конкретного сектору
промисловості чи економіки і являють собою наставляння по керуванню
якістю і загальні вимоги по його забезпеченню, вибору і побудові
елементів системи якості. Ці стандарти містять опис елементів, що
повинні включати системи якості, а не порядок їхнього введення тією чи
іншою організацією. Вони не ставлять метою спонукати до створення
однакових систем якості тому, що в різних організацій різні потреби.
Побудова і шляхи впровадження систем якості повинні обов’язково
враховувати конкретні цілі організації, продукцію, що вона робить,
процеси, що при цьому використовуються, а також конкретні методи праці.

За роки, що пройшли з часу опублікування цих стандартів, вони одержали
широке визнання і поширення; більш 50 країн прийняли їх у якості
національних. Після цього почався процес їхнього широкого застосування
для сертифікації систем якості, що викликав потребу у визначенні правил
самої процедури сертифікації і вимог до експертів, що здійснюють
перевірку системи.

З цією метою ISO /ТК 176 підготував і опублікував у 1990-1992 р. два
стандарти ISO серії 10000:ISO 10011 і ISO 10012. Перший, ISO 10011,
має три самостійні частини: 1) наставляння по перевірці системи якості;
2) кваліфікаційні вимоги до експертів-аудиторів по перевірці системи
якості; 3) керівництво програмою перевірки якості. Другий, ISO 10012,
містить вимоги по забезпеченню якості вимірювального устаткування.

Надалі минулому внесені зміни в стандарти ISO серію 9000 і ISO 8402
для більшої зручності користування ними, після чого вони мають наступний
склад.

ISO 8402 : 1994 керування якістю і забезпечення якості. Словник. У
цьому стандарті, зокрема, дається визначення якості як сукупності
характеристик об’єкта, що відносяться до його здатності задовольняти
встановлені і передбачувані потреби.

ISO 9000 : 1994 стандарти по керуванню якістю і забезпечення якості.
Вони складаються з таких частин: 1) наставляння на вибір і застосування;
2) наставляння на вибір 18ПРО 9001, 18ПРО 9002 і 18ПРО 9003; 3)
наставляння по використанню 18ПРО 9001 для розробки, постачання й
обслуговування програмного забезпечення; 4) наставляння по керуванню
програмою надійності.

ISO 9001 : 1994 системи якості. Модель для забезпечення якості при
проектуванні, розробці, виробництві, монтажі і ^обслуговуванні. Цей
стандарт варто застосовувати тоді, коли необхідно підтвердити здатність
компанії-постачальника до управлінню процесами при проектуванні і
виробництві відповідної продукції. Установлені вимоги спрямовані
головним чином на досягнення задоволеності споживача за допомогою
попередження невідповідностей продукції на усіх ; стадіях від
проектування до обслуговування.

ISO 9002 : 1994 системи якості. Модель для забезпечення якості при
виробництві, монтажі й обслуговуванні. Цей стандарт треба застосовувати
тоді, коли необхідно підтвердити здатність компанії-постачальника до
керування процесами при виробництві відповідної продукції.

ISO 9003 : 1994 системи якості. Модель для забезпечення якості при
остаточному контролі й іспитах. Цей стандарт варто застосовувати тоді,
коли необхідно підтвердити здатність постачальника до добору
невідповідної продукції і керуванню її утилізацією в процесі остаточного
контролю й іспитів.

ISO 9004 : 1994 керування якістю й елементи системи якості. Ці
стандарти складаються з таких частин: 1) наставляння; 2) наставляння по
послугах; 3) наставляння по матеріалах, що переробляються; 4)
наставляння по поліпшенню якості; 5) наставляння по програмах якості; 6)
наставляння по забезпеченню якості при керуванні проектуванням; 7)
наставляння по керуванню конфігурацією; 8) наставляння по принципах
системи якості і їхніх застосувань для керування.

Рамки навчального посібника не дозволяють розглянути всі стандарти ISO
серію 9000, тому дамо лише загальне представлення системи якості згідно
з цими стандартами.

Об’єктом керування якістю є виробничий процес, у ході якого при
створенні продукції формується її якість, а суб’єктом — система якості
як інструмент керування їм.

Відповідно до цілями і стратегією ведеться планування, здійснюється
мотивація кадрів і організується змістовна робота всього підприємства і
його елементів, що є об’єктами керування. На наступному етапі
здійснюється контроль об’єктів керування, у результаті чого формується
інформація про фактичне положення справ. Ця “внутрішня” інформація
доповнюється “зовнішньої”, що дозволяє порівняти свої досягнення з тим,
що потрібно в зовнішньому світі.

У результаті такого порівняння розробляються необхідні заходи, що
впроваджуються після ухвалення рішення керівництвом, у міру необхідності
коректуються плани робіт, вносяться зміни в систему мотивації кадрів.

Після впровадження заходів знову здійснюється контроль, формується
інформація, розробляються і впроваджуються нові заходи. Таким чином,
цикл керування повторюється. Якщо вжиті заходи були обрані вірно й
успішно впроваджені, то наступний цикл керування проводиться вже на
більш високому рівні, підтверджуючи тим самим ефективність керування.

3. Стратегічне планування в Україні.

Після здобуття незалежності та виходи України на міжнародну арену як
незалежної держави постало дуже багато питань. Одним з головних є
стратегічне планування на Україні. Ясно одне, що для подолання того
кризи, яка зараз є на Україні, необхідно чітко та з урахуванням всіх
особливостей економіки України намітити її подальшу діяльність.
Особливостями в стратегічному плануванні України є певні особливості
економіки України та її ресурсів. Україна довгий час перебувала у складі
колишнього Радянського Союзу, в Україні діяла адміністративно-командна
економіка. Зараз, в період переходу України до ринкових відносин,
інвестиційний клімат не є сприятливим для зарубіжних компаній , оскільки
є великий ступінь ризику.

Деякі з основ стратегічного планування малих та середніх підприємств
України:

Стратегія росту фірми полягає у визначені основних направлень розширення
ділової активності фірми.

Розширення активності фірми в “глибину” –сегментація існуючих ринків з
метою об’єднання своєю продукцією нових груп споживачів.

Розширення активності фірми в “ширину” – діверсіфікація виробництва,
тобто поповнення виробничої програми новими видами виробів, як
зв’язаними з основним профілем підприємства так і не зв’язаними з ним

Стратегія інтернаціоналізації – освоєння нових , зарубіжних ринків,
використовуючи не тільки розширення експорту товарів, але і експорту
капіталів, коли за кордоном створюються підприємства, заводи і фабрики,
випускаючі на містах , в колишніх країнах – імпортерах товари, обминаючи
торговельні бар’єри.

Стратегія глибокого проникнення (старий товар – старий ринок) ефективна,
коли ринок ще не переповнений . Пропонуючи старі товари на старому ринку
, можна отримати переваги знижуючи витрати виробництва та продаючи
товари за цінами нижче ніж у конкурентів.

Стратегія розвитку ринку (старий товар – новий ринок). Фірма намагається
збільшити продажі існуючих товарів на нових ринках чи на нових сегментах
старого ринку.

Нижче приведені основні стратегії , які, на мою думку, є
найоптимальнішими для ринку України.

Стратегія копіювання. Під оригінальний, запатентований товар великої
фірми випускають копії.

Стратегія участі в продукті великої фірми. Багато крупних фірм
відмовляються від участі малих не ефективних підприємств, але малі
підприємства намагаються приєднатись до фірм

Саме так відбувається в Україні, де останнім часом намітилася тенденція
до розвитку малих підприємств, для яких характерна набагато велика
гнучкість у порівнянні з великими (хоча й імовірність розоритися в них
теж набагато вище). На підтримку інноваційних процесів стали
направлятися засобу комерційних і фінансових структур, засоби і гранти
від закордонних і українських благодійних фондів. Таким чином,
відбувається деяка трансформація системи фінансування.

Зміна структури і характеру технологічних зв’язків припускає, у свою
чергу, розвиток міжнародної кооперації українських суб’єктів
інноваційної діяльності. Цьому сприяли розрив зв’язків із традиційними
партнерами і поява нових можливостей, насамперед завдяки відкриттю
границь і зниженню рівня таємності у вітчизняній інноваційній сфері.

Малий інноваційний бізнес може ефективно працювати тільки в умовах добре
налагодженої інфраструктури передачі технологій (взаємодії між різними
секторами науки, наукою і виробництвом, центром і периферією) і системи
комунікацій. Однак така система не створена, і навіть того її початку,
практично ліквідовані. Наприклад, комп’ютерні бази даних, що містять
інформацію про публікації, переведені в більшості бібліотек на
комерційну основу і доступні тільки визначеному колу користувачів. Тому
сьогодні дуже важливо, по-перше, створення бази даних про наявні
розробки і попит на них; по-друге, надання допомоги в поширенні такої
інформації (у першу чергу регіонам).

Необхідні непрямі міри заохочення державою науково-технічної діяльності
і прискорення інноваційного циклу, зокрема податкові пільги виробникам
продукції й експортних пільг для підприємств, що реалізують готові
високотехнологічні вироби. Закордонні країни виявляють істотну цікавість
до інновацій і продукції цих наукомістких галузей, обумовлений поруч
факторів:

1) ціновим, оскільки українські технології, техніка і
висококваліфікована праця дешевше аналогічних закордонних;

2) суб’єктивним: ерудиція наших фахівців щодо міжнародних юридичних
процедур оформлення прав власності, основ високотехнологічного
менеджменту і маркетингу невисока.

Отже вище були приведені основні стратегії, які використовують великі
закордонні фірми. Вони не є найоптимальнішими для України, оскільки
ринок споживачів України та ринок споживачів, наприклад США набагато
відрізняються, перш за все купівельною спроможністю. Як на мене, то
Україні варто користуватись стратегією приєднання до крупних
підприємств, оскільки фінансів для того, щоб існувати самостійно в
Україні не вистачає.

Частина 2: Ситуаційно – аналітичні завдання.

Проаналізуйте вплив конкретних ТНК, що діють в Україні.

Оскільки ТНК це в основному ринок технологій, то велика кількість
технологічних розробок, що представлена на Україні – закордонного
виробника. Це ринок мобільних телефонів, де немає жодного українського
виробника, телевізори, відеокамери, побутові пристрої. Для того щоб
знайти тут українського виробника, необхідно постаратись.

З одного боку це добре, оскільки світові технології , які присутні на
ринку України значно полегшують та допомагають у веденні господарства,
приватного бізнесу. Бюджет країни отримує певну частку надходжень від
перевезення цих технологій через митницю, та продажу їх на території
України. Вони задовольняють потреби споживачів у більшій мірі аніж
українські технології та взагалі Україна приймає участь у всіх світових
новинах та розробках. Є де які з них, без який просто не можливо
функціонування малого та приватного бізнесу, офісів, різноманітних фірм.
Яскравим прикладом може бути: програмне забезпечення Windows,монітори та
телефони Nokia, Samsung, факси, ксерокси Panasonic. Завдяки таким
технологічним розробкам в Україні значно полегшилось як побутове так і
ділове життя багатьох українців.

Але звісно, як і будь-де у такій постановці речей є певні недоліки. А
саме:

відсутня підтримка вітчизняного виробника, країна втрачає багато коштів
від цього, виробництво не розвивається.

Як не прикро, але Україну відносять до групи “третіх” країн і тому
продукція яка поставляється на ринок країни є не якісною та зроблено не
на заводі – виробнику, а країнах де дешева робоча сила.

Те, що захід забезпечує Україну побутовими пристроями та новими
технологічними розробками світу, не сприяє розвитку українських
технологій, оскільки не має такої потреби, та є певна не довіра до
українських технологій.

Охарактеризуйте стиль керівництва Біла Гейтса.

Я не думаю, що знайдеться така людина, яка б заперечила те, що компанія
Біла Гейтса є всесвітнім взірцем надійності , стійкості , потужності.

Завдяки тому, що компанія Microsoft своєчасно та вдало почала
співробітництво з ІВМ, вони разом створили новий вид комп’ютерів –
мікрокомп’ютери, тим самим ставши провідними виробниками комп’ютерів в
світі. Але не вміло та не вдало використовуючи гібридну стратегію ІВМ
залишилась з нічим та згодом зазнала великих збитків, а Гейтс тим часом
з постачальника MS DOS для ІВМ перетворився у світового лідера .

Зараз компанія Microsoft є монополістами на ринку комп’ютерів і не
збираються залишати цю позицію. Він не дає затьмарити свої технології
іншим , робить все нові та нові розробки, освоює нові ринки збуту.

Список використаної літератури

1.Международный менеджмент . Учебник для вузов/ Под ред. С.Э.
Пивоварова, Д.И. Баркана – СПб: Издательство «Питер», 2000 – 624 с.

2.Международный менеджмент : Учебное пособие. – К: МАУП,2000 – 240 с.

3.Управление внешнеэкономической деятельности: Учебное пособие / Под
общ. Ред А.И. Кредисова – К. Вира – Р ,2001 – 640с.

4.Ансофф И. Стратегическое управление. М; Экономика 1989

5.Світова економіка . Підручник / Під. ред. А.С. Філіпенко, В.С. Будкін.
К. – 2000

PAGE 1

PAGE 18

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020