.

Управління ризикозахищеністю підприємства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1270 15427
Скачать документ

Реферат на тему:

Управління ризикозахищеністю підприємства

План

1. Сутність підприємницького ризику. Невизначеність.

2. Класифікація ризиків в економіці.

3. Аналіз ризику. Концепція управління ризикозахищеністю підприємства.

1. Сутність підприємницького ризику. Невизначеність

Розгляд господарського суб’єкта ринку (фірми, підприємства, об’єднання,
холдингу) як виробничої системи, тобто як сукупності взаємодіючих між
собою, а також з довкіллям елементів змушує визнати, що його розвиток
носить стохастичний характер. Тому рішення, що приймаються власником
виробничої системи, завжди пов’язані з ризиком.

Що таке ризик в економіці? Перш за все, визначення ризику повинно бути
таким, що відображало б стохастичний характер розвитку виробничої
системи, тобто давало можливість її імовірнісної формалізації—побудови
імовірнісної моделі ризику. В основі теорії ймовірності лежить поняття
випадкової події, а точніше простору елементарних випадкових подій (його
позначають W). Поняття випадкової події в теорії ймовірностей чисто
абстрактне поняття — це довільна множина. Елементарна подія – це подія,
з якої не слідує ніяка інша, крім самої себе. У сучасній теорії
ризикології, ризики розглядаються як цілком реальні події.

Серед елементарних подій в економіці виділяють важливий їх клас —
наслідки. Наслідком в ризикології є: шкода, втрати, перевитрати, збитки,
виграш, програш, вигода, прибуток, дохід, відхилення від цілі. Шкода,
втрати, перевитрати, збитки, банкрутство, небажане відхилення від цілі
складають поняття наслідків з негативним результатом, а виграш, вигода,
прибуток, дохід, відхилення від цілей у позитивний бік складають поняття
наслідків з позитивним результатом.

Коли випадкові події в економіці не дають наслідків, то говорять про
випадкові події з нульовим результатом.

Ризик в економіці – іде можливість з невизначеним результатом випадкових
подій в економічних відносинах, процесах і явищах суспільства.

Наведене визначення ризику дозволяє розглядати його як імовірнісну
категорію, а події називати ризиковими.

Приклад 1. Випадкова подія (позначимо її А) – банкрутство банку.
Наслідок (позначимо В) – втрата вкладених коштів клієнтів банку. Подія А
– ризикова.

Слід зауважити, у прикладі 1 не всі наслідки виявлені, дивлячись очима
теорії імовірності для події В існує протилежна подія — в — збереження
вкладу. Подія В має негативний результат, подія в – позитивний. Приклад
1 вказує на те, що кожна ризикова подія має принаймні два можливі
наслідки, і ризики можна зобразити у вигляді такої схеми (рис. 1):

Рис. 1. Структура ризикових подій в економіці

З точки зору теорії імовірності наслідки утворюють певну групу
елементарних подій.

Перейдемо до визначення господарського ризику в економіці.

Будемо розглядати множину подій (їх називають діяльністю суб’єктів
господарювання), які мають безпосереднє відношення до нього. Сукупність
ризикових подій для суб’єкта господарювання назвемо його ризиковою
діяльністю. Це можуть бути ризикові події, джерелом виникнення яких є
сам суб’єкт господарювання, у цьому випадку говорять про ризикові події
суб’єктивного характеру, так і зовнішні ризикові події відносно суб’єкта
господарювання – ризикові події об’єктивного характеру.

Господарський ризик в економіці – це можливість
об’єктив-ного-суб’єктивно характеру, з невизначеним результатом,
випадкових подій в економічних відносинах, процесах і явищах
суспільства.

Що таке невизначеність?

Звернення до такої операції над подіями в теорії ймовірностей як
слідування з однієї події А іншої — В (позначають, А=>В) дає можливість
відображення структури ризикової події (див. рис. 1) у термінах цієї
операції А=>В, А—випадкова подія, В — наслідок.

Ризикова подія А аналізованого суб’єкта господарювання, джерелом якої
він є, може виникати як наслідок об’єктивної випадкової події С (С=>А).
У цьому випадку випадкова подія С називається причиною ризикової події А
(або просто причиною ризику). У широкому розумінні, причина ризику (його
активний початок) — це випадкове явище, подія, що спонукає іншу ризикову
подію (ризикову діяльність), яка може потенційно відбутися.

Елементарні випадкові події, з яких складається випадкова подія С
(причина ризику), називають факторами ризику (умовами, обставинами
ризику).

Причини ризику разом з ризиковою подією назвемо ризиковою ситуацією
(С=>А).

Приклад 2. Причиною виникнення банкрутства банку (подія А) може бути
конкурентна боротьба банків (подія С — конкурентний фактор). Конкурентна
боротьба банків разом з банкрутством банку створюють ризикову ситуацію.

У підсумку можна погодитися, що ризик — ситуаційна характеристика
діяльності суб’єкта господарювання, пов ‘язана зі станом невизначеності.
Таким чином, ризик є наслідком невизначеності.

Ризикові ситуації бувають:

1. Визначені, коли є повна інформація про фактори ризику,

що створюють ризикову ситуацію.

2. Невизначені, коли така інформація відсутня повністю або частково;
невизначені ситуації називають просто ” невизначеність”.

Серед факторів ризику важливе місце займає фактор часу. По відношенню
його значення невизначені ситуації, в яких знаходиться суб’єкт
господарювання називають станом невизначеності, в яких знаходиться
суб’єкт господарювання. Таким чином, стан невизначеності є одномоментним
зрізом ризикової ситуації.

Оскільки ризикові події можуть бути як об’єктивного характеру, так і
суб’єктивного, то відповідно можна розгадати об’єктивну і суб’єктивну
невизначеність.

Об’єктивна невизначеність, коли є часткова або відсутня інформація про
внутрішні фактори суб’єкта господарювання, що утворюють ризикову
ситуацію.

Суб’єктивна невизначеність, коли є часткова або відсутня зовсім
інформація про зовнішні фактори, що утворюють ризикову ситуацію.

2. Класифікація ризиків в економіці

Класифікація ризиків суб’єкта господарювання.

Для розуміння класифікаційної структури ризиків потрібно Ввести ряд
понять.

Предметами будемо називати множину випадкових подій, Які не слідують ні
з яких інших.

Предмети, що породжують невизначеність називають джерелом ризику.

Приклад 3. Банк є джерелом ризику втрат вкладів його клієнтів.

Як відомо, класифікація у загальному значенні — це система супідрядних
понять у якій-небудь галузі знання, складена на основі обліку загальних
ознак об’єктів і закономірностей зв’язків між ними. Класифікація
дозволяє орієнтуватися в різноманітті об’єктів і є джерелом знання про
них.

Визначення об’єктів класифікації ризиків можна здійснити за такою
схемою:

С=>А=>В,

де С — причини і джерела ризикових подій, А — ризикові події, В — їх
наслідки. Таким чином, класифікація ризиків повинна здійснюватися за
причинами, джерелами і результатами їх наслідків.

Взагалі в економіці можна виділити чотири джерела виникнення ризиків:

— господарська діяльність;

— особистість;

— політична ситуація;

— природні явища.

За масштабом джерел виникнення ризиків в економіці ризики можна
розглядати на:

а) рівні країни;

б) рівні регіону;

в) рівні галузі;

г) рівні підприємства, фірми, організації.

Перших три ризики можна об’єднати одним поняттям — макроризики, останній
— мікроризики. У свою чергу ризики господарської діяльності за масштабом
можна поділити на господарські ризики країни, регіону, галузі,
підприємства.

Якщо стати на шлях формалізації, то маючи за певною ознакою N випадкових
подій, що породжують ризикові події, із них можна утворити 2м-1
підмножин подій, які можуть бути джерелами ризиків. Число 2К-1 може бути
досить великим і це наводить на думку про неможливість створення єдиної
класифікаційної схеми ризиків в економіці. Слідуючи Балабанову [13],
дамо орієнтовну схему класифікації ризиків в економіці на мікрорівні.

За результатами наслідків усі ризики в економіці можна поділити на
виправдані і невиправдані. Виправдані ризики — це ризики з нульовим або
негативним результатом, невиправдані — це ризики з негативним або
позитивним результатом, а також з негативним або нульовим або позитивним
результатом. В економіці виправдані ризики називають чистими (простими,
статичними, об’єктивними), а невиправдані — спекулятивними (динамічними,
суб’єктивними).

До чистих ризиків належать: природні, політичні, торгові. Найважливіший
клас ризиків складають фінансові ризики,

пов’язані з випадковими втратами фінансових ресурсів (грошових коштів)
як власних, так і позикових.

За кінцевим результатом фінансові ризики належать до спекулятивних
ризиків. У свою чергу фінансові ризики розділяються на три види –
комерційні ризики, ризики пов’язані з купівельною спроможністю грошей,
інвестиційні. Подальшу класифікацію кожного виду фінансових ризиків і їх
характеристики можна знайти в багатьох виданнях з теорії ризику.

У процесі проведення господарсько-фінансової діяльності підприємство
постійно стикається з виникненням різних ризикових подій, що обумовлює
необхідність побудови класифікаційної схеми ризиків суб’єкта
господарювання. В основі класифікаційної схеми ризиків покладена
залежність фінансових результатів підприємства від його діяльності (рис.
2).

Рис. 2. Структурна схема ризиків діяльності підприємства

Таким чином, основою класифікацій ризиків у діяльності підприємства є
наслідки ризикових подій і їх результатів. Подальша класифікація ризиків
суб’єкта господарювання здійснюється за факторами, що обумовлюють
суб’єктивну і об’єктивну невизначеність його економічної поведінки.

Так ризики діяльності підприємства — це множина випадкових подій з
можливими наслідками для нього. Ризики діяльності підприємства
поділяються на ризики звичайної діяльності і ризики надзвичайної
діяльності. Ризики надзвичайної діяльності підприємства — це ризики з
нульовим або негативними результатами за такими факторами зовнішнього
характеру:

1. Природно-географічні фактори.

2. Демографічні фактори.

3. Суспільно-політичні фактори.

Ризики за природно-географічними факторами називають просто природними,
за демографічними факторами — демографічними, за суспільно-політичними —
політичними. Стосовно суб’єкта господарської діяльності серед природних
ризиків виділяють екологічні ризики, що пов’язані із забрудненням
довкілля і майнові ризики — це ризики втрати майна внаслідок стихійних
природних явищ (пожежі, повені, землетрусу і т.д.), як правило, з
негативним фінансовим результатом — втрати майна. Майнові ризики можна
класифікувати і за суспільно-політичними факторами — це ризики втрати
майна в результаті кримінальних дій (крадіжки, диверсії, рекету),
відчуження майна в силу дій місцевих органів влади або інших власників.

Серед політичних ризиків слід виділити податкові ризики, що виникають
для суб’єкта господарювання в результаті зміни податкового
законодавства.

Інші ризики — це ризики звичайної діяльності (див. рис. 2) поділяються
на ризики фінансової діяльності, інвестиційної діяльності, іншої
операційної діяльності. Останні діляться на ризики основної діяльності,
збутової діяльності і ризики управління.

Ризики фінансової діяльності— це множина випадкових подій, які приводять
до змін розміру, складу власного і позикового капіталу підприємства і їх
співвідношення. Класифікація ризиків фінансової діяльності здійснюється
за факторами як зовнішнього характеру, так і внутрішнього і за
результатами їх наслідків. Так, за фактором зовнішнього характеру
купівельної спроможності грошей, фінансові ризики поділяються на
інфляційні і дефля-ційні, валютні. У свою чергу валютні ризики
підлягають подальшій класифікації. Що стосується ризикових подій,

пов’язаних із зміною співвідношення між власним і позиковим капіталом,
то вони складають поняття ризику фінансової стійкості підприємства.
Ризикові події, що відносяться до ліквідності оборотних активів
підприємства, породжують ризик неплатоспроможності підприємства.

Ризик інвестиційної діяльності характеризується такою ризиковою подією
як інвестування коштів з такими наслідками: повна або часткова втрата
вкладених коштів, недоотримання очікуваних доходів або отримання понад
запланованих доходів. За результатами інвестиційний ризик належить до
спекулятивних. За факторами зовнішнього характеру (по відношенню
ринкового середовища) інвестиційний ризик класифікується: процентний
ризик і кредитний ризик. У свою чергу процентний і кредитний ризики
підлягають подальшій класифікації. За факторами внутрішнього характеру
(філософія підприємства і принципи його діяльності) інвестиційні ризики
класифікуються за видом інвестицій: 1) ризики капітальних інвестицій; 2)
ризик фінансових інвестицій; 3) ризики реінвестиції.

Під ризиком фінансового інвестування результатів ризикові події, що
виникають у результаті проведення таких господарських операцій:
придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших
фінансових інструментів. Як відомо, фінансові інвестиції поділяються за
способом вкладення в залежності від участі чи неучасті в управлінні
підприємством. Тому ризики фінансового інвестування можна поділити на
ризики: 1) прямого інвестування, 2) портфельного інвестування. Ризики
прямого інвестування — це ризики господарських операцій, які
передбачають внесок коштів або майна в статутний капітал юридичної особи
в обмін на корпоративні права або безпосереднє внесення будь-яких
цінностей на основі договору інвестицій. Ризик портфельних інвестицій
виникає в результаті ризикових подій, що пов’язані з придбанням цінних
паперів і інших фінансових інструментів за грошові кошти на біржовому
ринку.

Ризики капітальних (реальних) інвестицій це ризики пов’язані із
вкладенням коштів у створення, реконструкцію і технічне переоснащення
підприємств, інших об’єктів нерухомості і нематеріальних активів, що
підлягають амортизації.

Усі види інвестиційних ризиків капітального інвестування, прямого
інвестування і портфельного інвестування підлягають подальшій
класифікації.

До ризиків основної діяльності відносять ризикові події, пов’язані з
виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг).

Ризик виробничої діяльності характеризується ризиковими подіями при
здійсненні будь-яких видів виробничої діяльності. Це ризикові події:
неадекватного використання сировини’, росту собівартості, втрат робочого
часу, використання нових методів виробництва, зниження цін на продукцію
підприємства, ріст фонду заробітної плати, зниження запланованих об’ємів
виробництва і реалізації продукції, низька дисципліна постачання,
фізичний і моральний знос обладнання.

У свою чергу виробничі ризики можна поділити на чисті і спекулятивні.
Серед виробничих ризиків можна виділити один із найбільш небезпечних
видів ризиків — ціновий ризик. Він проявляється в непередбаченому
підвищенні або падінні рівня цін на ресурси і вироблену продукцію.

Ризик збутової діяльності — це ризики, що виникають у процесі реалізації
товарів і послуг, вироблених або куплених підприємством. За кінцевим
результатом їх можна поділити на чисті і спекулятивні. Серед чистих
збутових ризиків виділяють транспортні ризики.

Спекулятивні збутові ризики — це комерційні ризики.

Назвемо декілька причин комерційних ризиків:

> зниження об’ємів реалізації внаслідок падіння попиту на товар,
витискання його з ринку конкуруючим товаром;

> підвищення закупівельної ціни товару;

> підвищення витрат обігу в порівнянні з плановим. Ризики в управлінні —
це ризики в прийнятті управлінських

рішень, що здійснюються в умовах невизначеності, тому ризик в управлінні
може розглядатися як характеристика ризикових подій, що виникають у
результаті цілеспрямованої діяльності суб’єкта управління в умовах
невизначеності.

Слід розуміти прийняття управлінських рішень у ризиковій ситуації і
ризик у прийнятті управлінських рішень. Перше поняття відноситься до
ідентифікації (класифікації) тих ризиків,

в умовах яких приймаються управлінські рішення. Вірніше, управлінські
рішення приймаються, коли ідентифікація ризиків уже відбулася. Що
стосується другого поняття, то після прийняття управлінського рішення
уникнути ризику, можливо, і не вдасться, і більше того можливе його
посилення. Збільшення ризику (збільшення імовірності ризикової події) в
кількісному вимірі і складає поняття ризику в прийнятті управлінських
рішень. Наступний приклад говорить сам за себе. Якщо підприємець знає,
що в результаті конкурентної боротьби (ризикової події) він втрачає
близько 10% запланованого прибутку і в результаті прийняття
управлінського рішення на зменшення втрат прибутку він втрачає 15%
запланованого прибутку, то 5% = 15—10 втрат прибутку складають величину
ризику від прийнятого рішення. Таким чином, на ризик звичайної
діяльності прямо впливають управлінські ризики (див. рис. 2).

Ризик у прийнятті управлінського рішення, виходячи із самого його
визначення, — це ризик у виборі альтернатив. Він існує як на стадії
мотивації прийняття рішень, у цьому випадку експериментально розрізняють
мотивований ризик — розрахований на ситуаційні переваги в діяльності і
немотивований ризик (коли ні на що не розраховують), так і на стадії
вибору оптимальних рішень (плану дій), у цьому випадку ризик може
розглядатися як ризикова ситуація вибору між двома варіантами дій — може
бути більш привабливим, але менш надійним і навпаки на стадії реалізації
рішень ризик розглядають по відношенню очікуваних результатів як
виправданий і невиправданий. Коли ризик дає позитивний результат, то він
виправданий, коли негативний або нульовий результат — то невиправданий.

Такий підхід до ризику управлінських рішень дозволяє в рамках концепції
мотивації пояснювати прояв в особистості тенденцій до ризику, схильність
до ризику, тобто в умовах вибору завдань різної складності виявити
зв’язки між рисами характеру особистості і її схильності до ризику.
Таким чином, це дозволяє підійти до поняття ризику в психології. У
психології ризик означає звернення до діяльності при відсутності
впевненості в досягненні цілі (мети).

Що нового вносять у загальну класифікацію управлінські ризики? їх
безпосередній вплив на ризики звичайної діяль-

ності є доповненням до характеристики вже існуючих ризиків. Як приклад
можна розглянути більш широкий клас ризиків, ніж збутові ризики — це
маркетингові ризики. Маркетингові ризики — це такий вид ризиків, який
виникає під час збуту продукції (послуг), а також у процесі взаємодії з
контрагентами і партнерами з метою організації продаж. Маркетингові
ризики поділяються на:

• безпосередньо збутові ризики;

• ризики взаємодії з контрагентами і партнерами в процесі

організації продажу продукції;

• ризики непередбачуваної конкуренції.

У свою чергу, безпосередньо збутові ризики поділяються на:

— ризик помилкового вибору цільового сегменту ринку;

— ризик недостатнього менеджменту (вибору стратегії) продажу продукції;

— ризик неправильної організації маркетингових досліджень;

— ризик помилкового ціноутворення;

— ризик невдалої організації мережі збуту і просування товару.

Всі ці ризики належать до ризиків прийняття управлінських рішень.

До ризиків непередбачуваної конкуренції належать:

а) ризик входу на продуктовий ринок (управлінський);

б) ризик зародження нових фірм;

в) ризик експансії на місцевий ринок з боку зарубіжних експортерів.

На основі приведеної класифікації ризиків можна робити подальшу їх
структуризацію. Серед ризиків прийняття управлінських рішень важливе
місце займають ділові ризики — як категорія, що визначає здійснення
діяльності в умовах невизначеності, при яких існує ймовірність
відхилення від досягнення поставленої цілі. Якщо такою метою є прибуток,
то такий діловий ризик назвемо підприємницьким. Джерелом виникнення
підприємницьких ризиків є підприємницька діяльність. Класифікація цих
ризиків здійснюється за видами підприємницької діяльності — виробничої,
комерційної, фінансової, страхової.

По відношенню суб’єкта господарської діяльності ризики можна поділити на
зовнішні та внутрішні. Джерелом зовнішніх ризиків є зовнішнє довкілля по
відношенню суб’єкта господарювання. Джерелом внутрішніх ризиків є саме
підприємство. Підприємницькі ризики, що входять до внутрішніх ризиків,
складають групу так званих систематичних ризиків. Це ризики
неефективного менеджменту, помилкової маркетингової політики.

Серед зовнішніх ризиків важливе місце посідає група несистематичних
ризиків, їх ще називають ринковими або бета ризиками — це валютні,
процентні та кредитні ризики разом узяті.

Несистематичні ризики виникають у випадку будь-якого виду
підприємницької діяльності. Дана група ризиків є тим максимальним
набором ризиків, перевищення яких означає зниження ефективності суб’єкта
господарської діяльності.

3. Аналіз ризику. Концепція управління ризикозахищеністю підприємства

?????Призначення аналізу ризику — одержання необхідних даних для
прийняття управлінських рішень стосовно участі в певній економічній
діяльності (проекті) з метою передбачити способи захисту від можливих
негативних наслідків ризикових подій.

Існуючі методи аналізу ризику традиційно поділяються на якісні та
кількісні. Необхідність якісного аналізу закладена в наявності
суб’єктивних складових ризику і, як наслідок, неможливістю достовірного
одержання однозначних чисельних оцінок. Кількісні методи, навпаки,
базуються на цілком конкретних із заздалегідь відомих первинних
розподілів величин невизначеностей.

Найпростіша схема якісного аналізу ризику передбачає ідентифікацію
окремих видів ризику, виявлення і аналіз факторів, що змінюють
конкретний вид ризику. Ідентифікація вважає встановлення класифікації
господарських ризиків, притаманних діяльності підприємства, завершення
формування загального портфеля господарських ризиків.

Існує безліч методів переходу від якісного аналізу до кількісного, які
складають поняття кількісної моделі ризику.

Схема кількісного аналізу ризику полягає в оцінці ступеня імовірності
окремого виду господарського ризику, визначення можливих фінансових
утрат. При кількісному аналізі ризику використовуються такі методи:

• імовірнісно-статистичний;

• метод зон ризику;

• метод експертних оцінок;

• аналітичний.

Зупинимось на короткій характеристиці цих методів.

Імовірнісно-статистичний метод застосовується в тих випадках, коли
підприємство має значний об’єм аналітико-статистичної інформації. Під
час даного методу використовуються дані, що стосуються результативності
розглядуваних дій підприємством. Цей метод використовує такі статистичні
інструменти, як: середні величини, дисперсію, середнє квадратичне
відхилення, коефіцієнт варіації, теорія ймовірностей випадкових величин.

Метод зон ризику створений на основі імовірнісно-статистичного методу.
Зоною ризику називають діапазон утрат (доходу, прибутку, їх
імовірності), у границях якого втрати (доход, прибуток їх імовірність)
не перевищують допустимого значення встановленого рівня. Щодо певного
виду підприємницької діяльності, то під зоною ризику розуміють діапазон
утрат (доходу, прибутку їх імовірності), у межах якого даний вид
підприємницької діяльності ще можливий. Метод зон ризику поділяється на
три види:

• метод доцільності затрат;

• метод утрат прибутку;

• метод розподілу ймовірностей.

Метод експертних оцінок відрізняється від статистичного лише методом
збору інформації. За цим методом збір і вивчення статистичних даних
здійснюється різними спеціалістами (даного підприємства або зовнішніми
експертами). У найбільш загальному вигляді суть даного методу полягає в
тому, що підприємство виділяє певну групу ризиків і розглядає, яким
чином вони можуть впливати на його діяльність. Цей розгляд зводиться до
подання бальних оцінок за ймовірністю виникнення того або іншого виду
ризику. Є різні методи експертних оцінок ризику.

Аналітичний метод побудови моделі ризику найбільш складний, оскільки
теорія ігор, що лежить в його основі, доступна лише вузькому колу
спеціалістів. Частіше використовується підвид аналітичного методу —
аналіз чуттєвості моделі. Він складається із таких кроків: вибір
ключового показника, відносно якого і відбувається оцінка чуттєвості
(внутрішня норма доходності, чистий приведений доход, рівень
рентабельності, об’єм продажу тощо); вибір факторів (рівень інфляції,
стан економіки та інші); розрахунок значень ключового показника на
різних етапах (закупівля сировини, виробництво, реалізація,
транспортування). Сформовані таким чином послідовності затрат і
надходжень фінансових ресурсів дають можливість визначити потоки фондів
грошових Коштів для кожного моменту часу (відрізка часу), тобто
визначення ефективності.

Цілеспрямовані дії по обмеженню ризику носять назву управлінських
ризиків. Під обмеженням ризику розуміють Подолання інформаційної
невизначеності як суб’єктивного так І об’єктивного характеру.

Стратегію і тактику в управлінні ризиком називають ризик-іненеджментом.

Практика менеджменту виробила такі методи управління ризиком (рис. 3).

Рис. 3. Схема методів управління ризиками

1. Уникнення ризику означає просто ухил від заходів, пов’язаних з
ризиком.

2. Утримання ризику означає, що ризик лишається за суб’єктом ризику.

3. Передача ризику означає, що суб’єкт ризику (наприклад, інвестор)
передає відповідальність за ризик кому-небудь іншому (наприклад,
страховій компанії).

4. Зниження ризику — це зниження ступеня ризику, тобто зменшення
ймовірності ризику і об’єкту втрат.

Для зниження ступеня ризику обирають такі методи (способи) (рис. 4).

Рис. 4. Методи оптимізації ризиків

Стан підприємства — це одномоментний зріз його діяльності (або
діяльність, віднесена до певного періоду часу). Коли говорять про
ризиковий стан підприємства, то мають на увазі ризикову його діяльність.
Коли говорять про ризикозахище-ність підприємства, то мають на увазі
ефективність управління ризиком діяльності підприємства. Управління
ризиками забезпечить стійкість підприємства, його здатність протистояти
несприятливим ситуаціям. Управління ризиком -багатоступеневий процес,
який має за мету зменшити або компенсувати втрати, шкоду на
підприємствах у ризикових ситуаціях. Процес управління ризиком
складається з таких етапів:

— аналізу ризику;

— вибору методів впливу на ризик;

— прийняття рішень.

Виходячи із класифікаційної схеми 2 (класифікації як складової аналізу
ризику) можна визначити процес управління ризиком.

1. Ризикозахищеність у надзвичайній діяльності підприємства.
Ризикозахищеність у надзвичайній діяльності підприємства

може бути досягнута, використовуючи такий метод управління ризиком, як
передачу ризику, наприклад, страховій компанії з виплатою страхових
внесків або передачі частини ризику партнером по проекту з передачею при
цьому долі прибутку від реалізації проекту. Навіть у випадку певного
страхування ризику підприємство може бути обтяжене ризиком, а саме —
управлінським ризиком (ризиком прийняття управлінських рішень), що має
прояв у вигляді ризику втраченої вигоди — невдалого проведення процесу
страхування, що в кінцевому результаті може привести до перевитрати
коштів.

Не часті і катастрофічні ризикові події, як правило, загрожують самому
підприємству. При цьому середні характеристики втрат, шкоди в даному
випадку грають невелику роль. У прийнятті управлінських рішень відносно
таких ризиків слід керуватися характерними для них максимально
прийнятими розмірами втрат, шкоди.

Покриття таких ризиків, як правило, здійснюється через страхові фонди,
із яких може бути отримано відшкодування збитків.

2. Ризикозахищеність фінансової діяльності підприємства. Коли мова йде
про ризикозахищеність фінансової діяльності

підприємства, то в першу чергу мають на увазі управління ризиком його
фінансової стійкості. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що
ресурси, вкладені у підприємницьку діяльність, повинні окупитися за
рахунок діяльності, а одержаний прибуток повинен забезпечити
самофінансування і незалежність підприємства від зовнішніх запозичень.
Фінансова стійкість — це стан активів підприємства, що гарантує йому
постійну платоспроможність.

Кількісний аналіз ризику втрати фінансової стійкості підприємства
доцільно проводити, використовуючи метод зон, а саме – доцільності
затрат. За цим методом загальний фінансовий стан підприємства поділяють
на п’ять фінансових зон, розташованих за ступенем стійкості фінансового
стану підприємства.

1. Зона абсолютної стійкості, тобто безризикова зона.

2. Зона нормальної стійкості. Ця зона відповідає області мінімального
ризику, коли є мінімальна величина запасів і затрат. Ця зона гарантує
платоспроможність підприємства.

3. Зона нестійкого стану. Вона відповідає області підвищеного ризику,
коли є надлишок величини запасів і затрат.

4. Зона критичного стану. Ця зона відповідає області критичного ризику,
коли в наявності затоварення продукцією.

5. Зона кризового стану. Вона характеризується перевищенням запасів і
затовареністю готової продукції, тобто підприємство перебуває на межі
банкрутства.

Ідентифікація цих зон здійснюється рядом показників, які, у свою чергу,
формують показник, що відокремлює нормальну і ненормальну стійкість або
зону критичного стану від зони кризового фінансового стану (стану
банкрутства). Цей показник визначається за формулою:

Він являє собою покриття короткостроковими кредитами і позиками вартість
найменш ліквідних оборотних активів — виробничих запасів і готової
продукції (за собівартістю, тобто включати витрати обігу). Фінансова
нестійкість вважається допустимою, коли Р Використана література. Кизим М.О., Забродський В.А., Зінченко В.А., Копчак Ю.С. Оцінка і діагностика фінансової стійкості підприємства.- Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003.- 144с. Ротштейн Олександр Петрович, Ракитянська Ганна Борисівна Діагностика на базі нечітких відношень в умовах невизначеності.- Вінниця: Універсум, 2006.- 276с. Андрушків Б.М. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. -Львів.: "Світ", 1999. Веснин В.Р. Менеджмент для всех. - М.: "Знание", 2004. Мескон М.Х. Основы менеджмента. - М.: 2005 Герчикова И.Н. Менеджмент. - М.: "Юнити",2004 Мескон М.Х. Альберт М. Хэдоури Ф. Основы менеджмента. -М.: "Дело", 1999.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020