Реферат на тему:
Навчання та підвищення кваліфікації
У сучасних умовах будь-які навички і знання швидко старіють, тому
ключову роль в управлінні персоналом відіграють фахове навчання і
розвиток.
На провідних підприємствах навчання і розвиток персоналу є комплексним
безперервним процесом. Важливість безперервного навчання підтверджують
такі чинники:
– впровадження нової техніки, технологій, виробництво сучасних товарів,
збільшення комунікаційних можливостей створюють умови для ліквідації або
зміни деяких видів робіт, у зв’язку з чим потрібна кваліфікація не може
бути гарантована базовою освітою;
– світ перетворюється в ринок без меж з високим рівнем конкуренції між
країнами та між підприємствами. Країни і підприємства, що мають сучасні
технології і програми безперервної освіти, лідирують в умовах цієї
конкуренції – вони мають можливість у найкоротші терміни відповісти на
будь-який “виклик” підвищенням продуктивності праці;
– для підприємства більш ефективним і економічним є збільшення віддачі
від уже працюючих співробітників на основі їхнього безперервного
навчання, ніж від залучення нових працівників.
Навчання персоналу передусім потрібне в тих випадках, коли: працівник
приходить на підприємство; працівника призначають на нову посаду або
доручають йому нову роботу; у працівника не вистачає навичок для
виконання своєї роботи, а також коли відбуваються серйозні зміни в
економіці підприємства, у зовнішньому середовищі.
Навчання і розвиток персоналу включає:
– навчання, що у формі отримання загальної і фахової освіти дає
необхідні знання, навички і досвід;
– підвищення кваліфікації, завдання якого – поліпшення фахових знань і
навичок;
– навчання в школі управління і керівництва, що дає потрібні знання і
підготовку при вступі на керівну посаду і формує рівень керівника;
– перекваліфікація, що, по суті, дає другу освіту. Мета перекваліфікації
– дати можливість працівникам опанувати новий для них фах.
Для розвитку персоналу потрібно:
– підтримувати здібних до навчання працівників;
– поширювати знання і передовий досвід;
– навчати молодих кваліфікованих співробітників;
– усвідомлення управлінським персоналом важливості розвитку
співробітників;
– знижувати плинність персоналу.
Фахове і посадове зростання – найважливіший мотив у діяльності більшості
працівників. Відсутність можливості зростання часто призводить до
зниження трудової активності працівників і погіршення діяльності
підприємства. Фахове зростання тісно пов’язане із проблемою кадрового
резерву і плануванням кар’єри. Як зразок можна взяти наведену нижче
схему службово-посадового і фахового зростання працівника (рис. 2).
???????¤?¤?$???????V?Принципово важливим є виділення як самостійних і
незалежних шляхів фахового зростання – кар’єри керівника і кар’єри
спеціаліста. Варто зазначити, що посадове зростання не має суперечити
кар’єрі спеціаліста. У результаті багато спеціалістів, які прагнуть бути
керівниками, повинні істотно підвищувати свій кваліфікаційний рівень.
Для більшості професій необхідно підвищувати кваліфікацію, що включає:
– одержання нових спеціальних знань і навичок;
– застосування отриманих знань і навичок, що не використовувалися
раніше;
– підвищення і розширення кваліфікації;
– поліпшення якісних і кількісних показників виконаної роботи;
– адаптацію до мінливих умов виробничого процесу.
У результаті система управління людськими ресурсами, що передбачає
управління різноманітними аспектами реалізації кадрової політики,
потребує створення відповідної системи підготовки менеджерів людських
ресурсів, що об’єднує конкретний фах і спеціалізацію, а також
різноманітні кваліфікаційні рівні. Таке навчання спеціалістів є
багаторівневою системою безперервної освіти, що включає фахову
підготовку, перепідготовку і постійне підвищення кваліфікації кадрів у
даному виді управлінської діяльності.
Складність процесу управління людьми у сфері зовнішньоекономічної
діяльності полягає в тому, що менеджеру потрібно не тільки раціонально
використовувати фаховий потенціал своїх працівників, але і сприяти його
зростанню. Особливої уваги заслуговують працівники, від яких залежить
розробка і реалізація політики підприємства у всіх сферах діяльності,
стратегічне мислення і, нарешті, результативність управління
підприємством у цілому.
Література
Акопова Е.С. Мировая экономика и международные отношения.-
Ростов-на-Дону, 2001.
Вейл П. Искусство менеджмента. Новые идеи для мира хаотических перемен.
– М., 1993.
Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. – М., 1991.
Герчикова И.Н. Менеджмент: Учеб. для вузов. – 3-е изд., перераб. и доп.
– М., 2001.
Гительман Л.Д. Преобразующий менеджмент: Лидерам организации и
консультантам по управлению: Учеб. пособие для вузов. – М., 1999.
Друкер Питер Ф. Задачи менеджмента в XXI веке: Учеб. пособие для вузов:
Пер. с англ. – М., 2000.
Зовнішня торгівля. – 1999. – № 1, 2, 3, 4.
Зовнішня торгівля. – 2000. – № 1, 2, 3.
Зовнішня торгівля. – 2001. – № 1.
Ковалев А. Г. Руководителю о работнике. Практический аспект изучения
личности. – М., 1988.
Кунц Т., О’Доннел С. Управление: системный и ситуационный анализ
управленческих функций. – М., 1994.
Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. – М.,1992.
Травин В. Основы кадрового менеджмента. – М., 1997.
Фуллер Д. Управляй или подчиняйся. Проверенная техника эффективного
менеджмента. – М., 1992.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter