.

Вибір стратегічного профілю зовнішньоекономічної діяльності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
406 5264
Скачать документ

Реферат на тему:

Вибір стратегічного профілю зовнішньоекономічної діяльності

Нині у практиці міжнародного бізнесу сформувалося чотири основних
стратегічних профілі міжнародних компаній, з урахуванням яких доцільно
виробляти основні стратегічні рішення. Зазначені профілі такі:
етноцентризм, поліцентризм, регіоноцентризм і геоцентризм (табл. 1). 

Етноцентризм. Етноцентричне підприємство розглядає свій міжнародний
розвиток як вторинний стосовно “внутрішньої експансії”, а зовнішній
ринок – як “поглинач” надлишків продукції. Підприємство схильне до
централізації основних маркетингових рішень і має тенденцію відтворювати
на зовнішніх ринках політику і процедури, які використовуються спочатку
на внутрішньому ринку. 

Поліцентризм. Підприємство визнає важливість специфічних чинників, що
впливають на його міжнародну діяльність, а також вплив цієї діяльності
на оборот капіталу і рентабельність. Для повної гарантії найкращого
врахування названих чинників допускається високий ступінь автономії,
навіть незалежності, щоб для кожної країни виробити свою політику. Таким
чином, маркетинг здійснюється на територіальній основі, і акцент
робиться не так на теперішній чи довгостроковій подібності ринків, як на
розбіжностях між ними.

Регіоноцентризм і геоцентризм. Ці два поняття означають певний ступінь
зрілості у сприйнятті підприємством своєї міжнародної активності.
Регіоноцентризм розглядає світ як сукупність ринків, що мають деякі
загальні характеристики. Геоцентризм трактує світ як єдиний ринок.

Ці два підходи дозволяють здійснювати політику, що поєднує загальні
умови ринку з нюансами його конкретного освоєння. Деякі рішення
приймаються для світового ринку в цілому – єдина марка продукції,
загальна тональність реклами, тоді як інші рішення стосуються регіонів
(спеціальний асортимент, збутові мережі, політика цін тощо). Саме на цих
двох стадіях можна виділити ефективну стандартизацію процедур і
застосування розробленої планової стратегії і поведінки в окремих
сегментах світового ринку.

У табл. 1 наведено детальні характеристики всіх чотирьох стратегічних
профілів міжнародних компаній, що полегшують напрацювання стратегічних
рішень українськими компаніями для закордонних операцій, з одного боку,
а також розуміння стратегії поведінки закордонних компаній в Україні.
Зокрема стратегія етноцентризму в Україні представлена такими фірмами,
як “Кока-Кола”, “Пепсі-Кола”, “Мак-Дональдс” та ін. Таблиця дає змогу
легко орієнтуватися в усіх основних аспектах менеджменту: місіях,
структурах, фінансах і т.д.

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ

Основою стратегічного менеджменту є стратегічне планування, яке тут
розуміється як процес формування, оцінювання і прийняття стратегій
розвитку бізнесу. До питань стратегічного планування належить також
контроль реалізації планів і їхнє коригування. Стратегічні плани
базуються на прогнозуванні майбутнього стану підприємства і зовнішнього
середовища, їхнім призначенням є мобілізація ресурсів і координація
діяльності всіх підрозділів підприємства в напрямку досягнення заявлених
довгострокових цілей (збільшення прибутку, зниження собівартості, вихід
на міжнародний ринок, збільшення масштабів діяльності, створення
спільних підприємств і т.ін.).

Історично стратегічному плануванню в бізнесі передувало довгострокове
планування, що практикувалося в 50-х і 60-х роках XX ст.,

коли ринки ще розросталися і політика компаній базувалася на уявленнях
про безупинне зростання. Кризові явища у світовій економіці початку 70-х
років, що супроводжувалися такими явищами, як насичення попиту,
посилення конкуренції, зміни в технології, нестабільність зовнішнього
середовища змусили переглянути методи планування, які стали
неадекватними проблемам, що виникли. Сформувалося розуміння, що сила
компанії базується на можливості розвинути потенціали стратегічного
успіху – стратегічні переваги, тобто ринкові переваги, такі як високі
стандарти якості продукції (послуг), низькі витрати, ефективна мережа
розподілу, високий імідж. Звичайно стратегічні переваги випливають з
аналізу, по-перше, особливостей фірми порівняно з її конкурентами і,
по-друге, сприятливих і несприятливих чинників навколишнього середовища.
Останнім часом до цих позицій додають ще дві: здатність до швидких змін
у стратегії й організації у відповідь на зміни навколишнього середовища,
а також культуру організації в плані сприйняття і реалізації стратегії.

Безперервне планування, тісно пов’язане з постійно діючою і
використовуваною системою маркетингової інформації, захищає підприємство
від несприятливих зовнішніх впливів, дає змогу своєчасно виявляти і
враховувати тенденції розвитку ринків, технологій, зміни в масовій
свідомості та інші чинники, що визначають умови функціонування бізнесу і
його ефективність.

Впровадження на практиці” стратегічного планування дає ряд переваг,
оскільки воно змушує фірму більш чітко визначати свої завдання і
політику; веде до кращої координації зусиль працівників організації і
визначення показників діяльності фірми для наступного контролю; привчає
керівників постійно мислити перспективно і готувати підприємство до
несприятливих змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі; дає змогу
більш наочно демонструвати взаємозв’язок усіх посадових осіб.

Численні дослідження показують, що стратегічне планування підвищує
якість управління, приводить його у відповідність до вимог швидких і
часто непередбачуваних змін у зовнішньому середовищі. Це сприяє
зростанню обгрунтованості управлінських рішень і концентрації
довгострокової і поточної діяльності менеджерів, спрямованої на
досягнення глобальних цілей фірми.

ЗМІСТ І ПОСЛІДОВНІСТЬ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ

У розробці стратегії враховується багато факторів: характер діяльності
підприємства, його структура і кадровий потенціал, особливості галузі,
тенденції розвитку макроекономічних процесів, стан правової бази, що
регламентує умови господарської діяльності, та ін. 

Горизонт стратегічного планування, тобто часовий інтервал, на який
ведеться планування, звичайно змінюється від одного року до п’яти і в
кожному конкретному випадку залежить від стабільності економічного стану
і передбачуваності майбутнього, терміну впровадження прийнятих
стратегічних рішень, середньої тривалості часу, необхідного для
реалізації конкретної ідеї від її зародження до практичного
впровадження.

Кількість і зміст етапів розробки стратегічних планів, а також сама їхня
форма можуть істотно змінюватися залежно від конкретних умов. До числа
чинників, що впливають на послідовність і зміст робіт із стратегічного
планування і управління, належать: форма власності підприємства; його
тип (спеціалізоване чи диверсифіковане), галузева приналежність; рівень
концентрації виробництва (велике, середнє чи мале підприємство); рівень
розвитку ринкових відносин і ринкової інфраструктури; стан маркетингової
орієнтації підприємства; рівень освоєння методів стратегічного
планування і т.д.

У цілому процес стратегічного планування і управління обов’язково
передбачає використання широкого кола інформаційних джерел й інтенсивної
аналітичної роботи, зміст і послідовність етапів виконання якої наведено
на рис. 9. 

Таким чином, у розробці стратегії планування умовно виділяють такі
етапи:

– стратегічний аналіз і прогностичне забезпечення;

– визначення мети і завдань підприємства;

– варіантна розробка стратегії (власне стратегічне планування);

– реалізація;

– контроль за виконанням;

– Оцінювання і коригування стратегічного плану.

Стратегічний аналіз і прогностичне забезпечення розробки стратегії.

На цьому етапі формується інформаційна база стратегічного планування і
управління, досліджуються тенденції розвитку широкого кола процесів і
явищ у галузі, на ринках збуту, у цілому в економіці, що впливають на
умови функціонування підприємства. При цьому визначаються найважливіші
проблеми і чинники розвитку організації, перспективи і потенційні
загрози, пов’язані з процесами, що відбуваються в навколишньому
середовищі.

Метою першого етапу робіт є якісний і кількісний аналіз поточного стану
і врахування багатьох чинників, що впливають на результати
виробничо-господарської діяльності підприємства. Це дає змогу визначити
сильні його сторони, можливості і загрози, пов’язані з впливом
навколишнього середовища, вийти на сукупність необхідних рішень з
основних напрямків діяльності об’єкта управління і приступити до їхньої
попередньої варіантної розробки.

Визначення цілей і завдань підприємства. На основі першого етапу робіт
визначаються глобальні цілі підприємства (його “місія”, “програмна
заява”), що служать вихідною базою для встановлення пріоритетних
напрямків виробничо-господарської діяльності. Формуються також критерії
розподілу ресурсів і намічаються конкретні кількісні завдання
підприємства, визначення яких забезпечує можливість концентрації сил і
засобів для досягнення поставлених цілей. Це дає змогу визначити
фундаментальні завдання розвитку об’єкта управління, склад і
обґрунтованість яких безпосередньо впливають на ефективність стратега.

Варіантна розробка стратегії (власне стратегічне планування). На цьому
етапі розробляються альтернативні варіанти стратегічних планів, програм
і дається їхня порівняльна оцінка, аналізуються і підтверджуються вищою
ланкою управління стратегічні розробки підрозділів, забезпечується
узгодженість різних планів, програм та інвестиційних рішень. Широко
використовується методика “портфельного планування”, коли формується не
один варіант стратегії, а складається пакет (“портфель”) можливих
стратегій, що розробляється для стратегічних господарських підрозділів
(СГП). З такого портфеля і робиться відбір найкращої для конкретних умов
стратегії.

Варіантна розробка стратегії розвитку підприємства включає:

– вибір стратегічних альтернатив, їх аналіз і визначення базової
стратегії;

– формування функціональних стратегій, включаючи стратегію маркетингу,
фінансову, НДДКР, розвитку виробництва, зовнішньоекономічної діяльності,
соціального розвитку, організаційних змін, екології і т.ін.

Реалізація, контроль за виконанням і коригування стратегічного плану. На
цьому етапі широко використовуються різноманітні підходи. Реалізація
стратегії може забезпечуватися через єдиний стратегічний план
підприємства або через плани і програми стратегічних господарських
підрозділів (у цьому випадку на рівні організації забезпечується
розподіл ресурсів і здійснюється загальний контроль), або шляхом
включення окремих стратегічних завдань (у першу чергу, інвестиційних і
науково-технічних) в оперативно-тактичні плани і програми.

У будь-якому випадку головним завданням етапу реалізації є просування в
напрямку стратегічних цілей при максимально можливому пристосуванні до
реальних умов, що складаються на підприємстві. Коригування планів на
цьому етапі забезпечує безперервний циклічний характер стратегічного
планування, орієнтацію його на максимальне врахування змін у
внутрішньому і зовнішньому середовищі.

Результативність стратегічного управління залежить від організації
процесу стратегічного планування (див. рис. 10). Як правило, ресурси
планування розподіляються неефективно. Значно більше зусиль витрачається
на інформаційний аналіз порівняно з розробкою і впровадженням стратегії.
Це неминуче призводить до неповної реалізації запланованого. За деякими
оцінками, до 95 % стратегічних планів за останні двадцять років не були
виконані повністю. Збільшення рівня докладених зусиль на етапах розробки
і впровадження, а також накладання фаз процесу шляхом виділення змін,
впровадження яких можна починати до закінчення розробки стратегії,
гарантує більш успішну реалізацію стратегічного плану. 

Процес стратегічного планування є безперервним річним циклом робіт, в
якому беруть участь практично всі підрозділи підприємства. Як правило,
кінцевий варіант плану і бюджету розглядає комітет зі стратегічного
планування, а затверджує плани вище керівництво. На рис. 11 показаний
календарний план процесу стратегічного планування, розроблений відомою
американською корпорацією “Міннесота Майнінг енд Мен’юфекчерінг”
(“ЗМ”). 

У підрозділах на нижньому рівні організаційної структури корпорації
аналізуються сильні і слабкі сторони підприємства, зовнішні сили,
конкуренти, а також визначаються ресурси, необхідні для досягнення цілей
корпорації. Ці плани передаються у стратегічні центри бізнесу для
розгляду і узгодження. Узагальнені плани далі подаються в комітет зі
стратегічного планування, що складається з віце-президентів, які
представляють чотири відділення корпорації. Плани кожного центру
розглядаються не менше, ніж двома віце-президентами. Результати розгляду
обговорюються з керівництвом центру, узгоджуються всі розбіжності між
керівництвом відділення і центру. В липні правління корпорації розглядає
загальний стратегічний план і затверджує пріоритети бюджетних витрат,
які потім передаються у відділення і нижче. У підрозділах розробляються
плани дій і формуються бюджети. На вищих ланках плани агрегуються і,
нарешті, у грудні на засіданні правління затверджується остаточний
варіант стратегічного плану і бюджет. 

5.3.2. РОЗРОБКА СТРАТЕГІЇ ПОВЕДІНКИ ПІДПРИЄМСТВА НА ЗОВНІШНЬОМУ РИНКУ

Поведінка організації на зовнішньому ринку значною мірою визначається
внутрішніми її можливостями і перспективами розвитку при досягнутому
рівні стратегічного управління. У той самий час стратегія
зовнішньоекономічної діяльності є однією з важливих складових
стратегічного плану підприємства і системи стратегічного управління.

Процес розробки стратегії поведінки організації на зовнішньому ринку
включає шість етапів:

– всебічний аналіз стану і розвитку зовнішньоекономічної діяльності;

– аналіз очікуваних змін у кон’юнктурі зовнішнього ринку;

– аналіз можливостей на зовнішньому ринку з урахуванням прогностичних
змін у його кон’юнктурі;

– аналіз внутрішньої і зовнішньої бюджетно-податкової політики і впливи
змін у ній на умови діяльності організації;

– аналіз тенденцій розвитку світової економіки, стан і тенденції
розвитку світового ринку, включаючи ринок кредиту, зовнішньоторговельної
політики різних країн, оцінка впливу змін у ній на умови функціонування
організації;

– розробка довгострокової стратегії зовнішньоекономічної діяльності з
урахуванням існуючого і прогнозного стану на зовнішніх ринках, а також
можливостей і очікуваних змін в умовах функціонування підприємства.

Розробка стратегії поведінки організації на зовнішньому ринку
здійснюється на трьох різних рівнях: глобальному, стратегічному і
тактичному.

Глобальний рівень охоплює довгострокові аспекти діяльності на основі
визначення найважливіших цілей, сукупність яких розглядається як єдине
ціле. При цьому планування здійснюється на рівні керівництва
підприємства з урахуванням можливих довго- і середньострокових варіантів
розвитку.

На тактичному (поточному) рівні планування зовнішньоекономічної
діяльності концентрується на визначенні конкретних цілей, досягнення
яких є умовою ефективного використання наявних ресурсів для реалізації
глобальних цілей на існуючих ринках збуту.

На першому етапі розробки стратегії поведінки організації на зовнішньому
ринку об’єктами всебічного аналізу є:

– стан на ринку товарів і послуг, що поставляються підприємством при
теперішній структурі виробництва і збуту;

– оцінка діяльності підприємства з позиції споживача, товарів і послуг;

– оцінка діяльності організації з позиції ринку. На етапі аналізу
очікуваних у кон’юнктурі ринку змін (другий етап) визначаються тенденції
розвитку ринку і їхній вплив у перспективі на становище підприємства.
При цьому прогнозується вплив змін у кон’юнктурі ринку на потенційні
обсяги і умови збуту товарів і послуг відповідно до очікуваного попиту і
пропозиції.

На третьому етапі розробки зовнішньоекономічної стратегії при оцінюванні
можливостей організації об’єктом аналізу є: очікувана динаміка обсягів
зовнішньоекономічної діяльності; доцільність переорієнтації на нові
ринки збуту; умови діяльності в новому середовищі і доцільність
скорочення її в традиційних сферах і сегментах ринку.

Об’єктом аналізу бюджетно-податкової політики (четвертий етап) є розгляд
впливу відповідних чинників на умови функціонування організації при
змінах фіскальної політики в межах країни і за кордоном.

На п’ятому етапі розробки зовнішньоекономічної стратегії аналізуються
тенденції розвитку світової економіки і зовнішньоекономічних зв’язків і
дається оцінка очікуваного впливу на умови функціонування організації.
Для цього беруться до уваги прогнозні зміни в зовнішньоторговельній
політиці різних країн, в їхній загальногосподарській кон’юнктурі,
враховуються тенденції розвитку світового ринку і т.д.

Результати всебічного аналізу зовнішньоекономічних зв’язків, прогнозних
оцінок і перспективних умов розвитку на всіх п’ятьох етапах служать
вихідною базою для ‘формулювання довгострокової стратегії поведінки
організації на зовнішньому ринку.

Розробка стратегії зовнішньоекономічної діяльності на шостому етапі
передбачає:

– формування глобальної довгострокової цілі (місії) зовнішньоекономічної
діяльності;

– розробку альтернативних варіантів досягнення цілі зовнішньоекономічної
діяльності;

– поділ (декомпозицію) глобальної цілі зовнішньоекономічної діяльності
на ряд взаємозалежних підцілей;

– порівняння варіантів досягнення цілі зовнішньоекономічної діяльності,
вибір стратегічних альтернатив, оцінювання можливостей і наслідків
їхньої реалізації і формування стратегії поведінки підприємства на
зовнішньому ринку.

Стратегічне управління пов’язане з визначенням цілей організації і з
приведенням її взаємозв’язків із навколишнім середовищем у відповідність
до внутрішніх можливостей і завдань розвитку.

Таким чином, стратегічний менеджмент у сфері зовнішньоекономічних
зв’язків сприяє стабілізації і зміцненню стратегічних позицій
підприємства, забезпеченню його тривалої життєздатності при зміні
зовнішніх умов функціонування. 

ПРОЦЕС СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ

Процес стратегічного планування є незамкненою системою, функціонування
якої пов’язане із систематичним аналізом зовнішнього середовища і
гнучким реагуванням на зміну зовнішніх умов функціонування підприємства.
В результаті аналізу визначаються і встановлюються причини і масштаби
відхилень, що забезпечує своєчасне реагування на виявлені зміни і
здійснення відповідних коригуючих заходів.

Планування стратегії зовнішньоекономічної діяльності є підсистемою
стратегічного управління і складовою процесу стратегічного планування,
що відрізняється від планування стратегії тільки етапами реалізації і
подальшої оцінки його обгрунтованості й ефективності. У зв’язку з цим
правомірною є рівнозначність понять “планування стратегії” і
“стратегічне планування”.

Моделі процесу стратегічного планування поведінки організації на
зовнішньому ринку є різними рівнями агрегування і дезагрегування таких
етапів:

а) розробка місії і цілей організації;

б) аналіз зовнішнього середовища;

в) аналіз сильних і слабких сторін організації;

г) аналіз альтернатив і вибір стратегії;

д) управління реалізацією стратегії;

е) оцінювання стратегії діяльності організації і її коригування.

Перелік етапів дає уявлення про послідовність процесу планування
стратегії поведінки організації на зовнішньому ринку. Проте варто
враховувати, що за відносною його простотою прихована велика кількість
зворотних зв’язків між різноманітними етапами і значні розбіжності в
рівні агрегування останніх. У зв’язку з цим робота над кожним етапом
може містити в собі значну кількість повторів, а також ускладнюватися
суттю, трудомісткістю і великими обсягами робіт з
інформаційно-аналітичного забезпечення.

Варто враховувати також і те, що в сучасних умовах організації не
володіють необхідною для ефективного стратегічного планування
інформацією ні про себе, ні, тим більше, про зовнішнє оточення і
перспективи змін у ньому. В організаціях, як правило, немає компетентних
менеджерів, спроможних забезпечити розробку і реалізацію стратегії
підприємства в цілому і зовнішньоекономічної його діяльності зокрема.

МІСІЯ І ЦІЛІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Оскільки місія і цілі служать орієнтиром для всіх наступних етапів
розробки стратегії, вибір їх е першим і найвідповідальнішим рішенням при
стратегічному плануванні, результатом якого є визначені обмеження
відповідно до напрямків діяльності організації, пов’язані з аналізом
альтернатив її розвитку.

Залежно від масштабів намічених змін і встановленого терміну досягнення
кінцевого результату цілі організації діляться на короткострокові, або
тактичні (результат очікується в найближчому майбутньому),
середньострокові і довгострокові (стратегічні), для досягнення яких
необхідно п’ять і більше років.

?

!”2*-///////////?aeaeaeaeaeaeaeaeOaeaeaeae

„A`„Aa$gd™m?

T?U?Yoooocooooooooooooooooooooo

gd™m?

.„?…TH?A?b‹?oooooooooooooooooooooooooooo

»:1/41/2ooooocoooooooooooccooooooo

gd™m?

або програмною заявою організації (Ф. Котлер). Генеральна ціль (місія) є
найбільш широким за змістом і рівнем узагальнення умов і перспектив
розвитку рішенням, що приймається керівництвом підприємства. Місія
характеризує сутність об’єкта управління, мету його існування і властиве
організації і сфері управління місце і призначення.

Глобальну (генеральну) ціль необхідно підкріпити комплексом заходів, що
забезпечували б досягнення бажаного результату. У зв’язку з тим, що
реалізація таких заходів потребує визначеного часу і засобів, генеральна
ціль містить у собі систему цілей щодо основних напрямів діяльності
підприємства, орієнтованих на виконання ним своєї місії. Реалізація
кожної з них пов’язана з розробкою власної стратегії. Одним із напрямків
стратегічного планування є зовнішньоекономічна діяльність.

Найбільш поширене визначення цілей на основі таких головних функцій
промислового підприємства:

– виробничо-технологічної, що відображає основне призначення організації
у виробництві даного виду (видів) товарів і послуг відповідної якості;

– господарсько-економічної, обумовленої необхідністю забезпечення
рентабельної роботи підприємства;

– науково-технічної, пов’язаної з використанням можливостей НТП як умови
виробництва конкурентоспроможної продукції;

– зовнішньоекономічної, що визначає поведінку організації на зовнішніх
ринках збуту;

– соціальної, пов’язаної із забезпеченням відповідного рівня соціального
захисту працівників;

– екологічної, обумовленої необхідністю наближення до мінімуму
техногенного навантаження на природне середовище. 

Визначення цілей підприємства ускладнюється браком загальновизнаних
методик. У вирішенні цього завдання перевага надається творчим,
неформальним підходам. Водночас певне практичне значення мають такі
загальні правила:

– цілі мають визначатися на основі відповіді на запитання, що таке
виробничо-збутова діяльність організації (її бізнес), в якому напрямку
вона розвивається і якою їй варто було б бути. Виявлені при цьому цілі
визначають дії, спрямовані на реалізацію основного завдання
підприємства;

– цілі мають бути реальними, стимулюючи до певних практичних дій, і
поділятися на конкретні завдання, виконання яких може бути доручено
відповідним особам. Таке членування є основою для оцінювання дій і
стимулом для досягнення цілей;

– цілі мають забезпечувати можливість концентрації сил і засобів для
їхнього практичного втілення. З усіх видів діяльності вони мають
відображати саме ті фундаментальні проблеми, важливість яких
виправдовувала б зосередження основних трудових, матеріальних і
фінансових ресурсів для їхнього вирішення. Внаслідок обмеженості
ресурсів і необхідності їхнього раціонального використання цілі повинні
визначатися вибірково, з урахуванням реальних можливостей їх досягнення,
а не охоплювати абсолютно усе;

– визначаючи цілі, їх слід обирати декілька (з урахуванням
взаємозалежних підцілей). Спроба окреслити “єдину правильну ціль”
зменшує коло пошуку і може повести у неправильному напрямку;

– необхідно забезпечувати узгодженість і взаємозв’язок між стратегічними
і тактичними цілями, що сприяє безперервності процесу їх досягнення;

– розробляючи й обговорюючи цілі, бажано широко залучати працівників
організації, що є гарантією концентрації зусиль колективу на їхнє
визначення, сприйняття і реалізацію.

Цілей у підприємства може бути дуже багато, що викликає необхідність
їхнього ранжирування. Воно полягає у виділенні головної цілі і
додаткових, які нею визначаються. При цьому для досягнення головної цілі
висуваються цілі другого рівня, для їх досягнення намічаються цілі
третього рівня і т.д.

Кінцевим результатом ранжирування є розробка дерева цілей, при створенні
якого останні можуть групуватися за часовими інтервалами,
функціональними і функціонально-часовими ознаками.

Чітке визначення цілей у сфері зовнішньоекономічної діяльності – важлива
умова успішного виходу на зовнішні ринки. Не менше значення має також
приведення цілей у відповідність до існуючих ресурсів, оскільки
позитивні зміни в кон’юнктурі ринків збуту далеко не завжди погоджуються
з цілями підприємства і його ресурсними можливостями.

За певних умов на тих чи інших ринках збуту може скластися ситуація,
сприятлива для значного короткострокового зростання прибутковості при
нестійкій кон’юнктурі в майбутньому. В таких випадках і потрібне чітке
визначення цілей зовнішньоекономічної діяльності як найважливішої
передумови недопущення втягування підприємства у програшні ситуації.
Випадкові, стихійні рішення іноді бувають вдалими, але тільки
цілеспрямоване стратегічне планування дозволяє зводити до мінімуму
можливі ризики.

Пріоритетність цілей зовнішньоекономічної діяльності організації значною
мірою визначається досягнутим рівнем виходу на зовнішні ринки збуту і
зацікавленістю в його підвищенні. Ця зацікавленість виявляється у
поведінці організації на зовнішньому ринку, що може характеризуватися
етноцентризмом, поліцентризмом, регіоноцентризмом і геоцентризмом.

АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Аналіз ділового навколишнього середовища необхідний для передбачення
майбутніх процесів його розвитку. Це дає змогу своєчасно вживати заходи
щодо адаптації до змін у зовнішньому середовищі на основі розробки і
реалізації стратегічних рішень на вищому рівні управління. Аналіз
навколишнього середовища є базою макроекономічних, соціально-політичних,
виробничих і технологічних прогнозів, служить для оцінювання
довгострокових можливостей організації в умовах передбаченого розвитку
відповідних процесів. Передбачення загроз і сприятливих можливостей є
передумовою своєчасної розробки ситуативних планів на випадок їх
виникнення, що полегшує формулювання стратегії, яка дозволяла б
організації досягти цілі її розвитку і перетворити несприятливі
обставини у вигідні умови функціонування.

Загрози і сприятливі можливості, викликані змінами в зовнішньому
середовищі, можуть проявитися в економічній, політичній, ринковій,
технологічній, конкурентній, соціальній і міжнародній сферах діяльності.
Відповідно до їхнього складу і групуються чинники, вплив яких є об’єктом
аналізу. Прикладний інструментарій аналітико-прогнозних робіт включає
експертні оцінки і трендову екстраполяцію, імітаційне і
еко-номіко-математичне моделювання, конкурентні зіставлення, мозковий
штурм і використання методу Дельфі, розробку сценаріїв розвитку, “дерево
цілей”, аналіз впливу і взаємодії трендів.

Макроекономічний аналіз. Метою його є оцінювання тенденцій і динаміки
розвитку макроекономічних процесів, економічної ситуації в країні й
галузі. Аналіз загальногосподарської кон’юнктури включає прогнози
розвитку економіки, виражені за допомогою таких макроекономічних
показників, як рівень інфляції, зайнятості, цикли ділової активності,
стан грошового обігу і т.д. Найбільш узагальненим показником, що
використовується у прогнозах, є розмір валового національного продукту.

Одним із найважливіших питань, що потребує з’ясування при
мак-роекономічному аналізі й прогнозуванні, є визначення стадії ділової
активності, на якій знаходиться економіка країни, і оцінювання часу
входження її в таку стадію циклічного розвитку. Зіставлення отриманої
інформації з характеристикою стану підприємства дає змогу вибрати
найбільш ефективну стратегію, що враховує не лише потенційні можливості
об’єкта управління, але й сукупність економічних чинників, що впливають
на його розвиток як зі знаком “плюс”, так і зі знаком “мінус”.

Цикл ділової активності (“дно” економічного циклу, розширення, пік і
спад ділової активності) є предметом посиленої уваги економістів.
Важливим вважається не тільки визначення тривалості етапу в часі й
розміру зміни економічних показників, але й наближення “точки перегину”
(піку або “дна” економічного циклу). При цьому враховується, що кожний
етап циклу ділової активності має свої, тільки йому притаманні
особливості “поведінки” економіки. Вони стосуються зростання ВНП, рівня
зайнятості, купівельної спроможності підприємств і населення, інфляції,
державної податкової і кредитної політики, грошового обігу і т.д. Тому
знання “точки перегину” в циклі ділової активності дозволяє підприємству
своєчасно підготуватися до змін у загальногосподарській кон’юнктурі.
Підприємство або використовує сприятливі економічні можливості, або
займається пошуком шляхів компенсації впливу заздалегідь передбачених
негативних макроекономічних процесів.

Найбільш простим інструментом прогнозування циклів ділової активності
служать провідні індикатори. Вони являють собою числові економічні ряди,
що спадають або зростають подібно до ВНП. До таких змінних належать нові
замовлення на товари тривалого користування, середня тривалість робочого
тижня, загальний обсяг будівельних контрактів, ціни на акції, деякі
оптові ціни і т.д. Провідні індикатори застосовуються для оцінювання
рівня наближення економіки до “точки перегину”. Якщо більшість провідних
індикаторів зростає (чи падає вниз), це служить сигналом настання піку.

Крім циклу ділової активності важливим для підприємства є своєчасне
оцінювання наслідків змін у державній економічній політиці. Насамперед
це стосується заходів щодо вдосконалення господарського механізму,
особливо у сфері оподаткування і кредитування, державне замовлення на
продукцію, антиінфляційних заходів, державних інвестицій і т.д.

Слід зазначити також, що стратегічне планування і управління можливі
лише за умови економічної стабільності, оскільки з посиленням
економічної невизначеності прогнози розвитку економічного середовища
втрачають надійність. Наслідком цього стає звуження планового горизонту.

Аналіз соціально-політичного середовища. Політична стабільність –
ключовий чинник зменшення економічної невизначеності і своєчасного
створення несуперечливої системи економічного законодавства, що
регламентує підприємницьку діяльність. У центрі аналізу внутрішнього і
зовнішнього соціально-політичного середовища перебуває оцінка
загальнополітичної ситуації в країні, стабільності виконавчої влади, а
також політичного ризику капіталовкладень у даному регіоні.

Значення аналізу міжнародних чинників для українських організацій
істотно зросло після скасування монополії на зовнішню торгівлю.
Підприємства, що працюють чи збираються працювати на світовому ринку,
повинні приділяти першорядну увагу соціальним і політичним процесам, що
відбуваються в реально існуючих і потенційних країнах-експортерах і
імпортерах. Необхідно приділяти постійну увагу політиці урядів інших
країн, змінам у їхніх зовнішньоторговельних режимах, спрямованих на
захист внутрішніх виробників, розширенню національних ринків у цілому чи
окремих галузях. З урахуванням чинників зовнішнього середовища стратегія
організації може бути спрямована на пошук захисту з боку уряду України
проти іноземних конкурентів, на зміцнення внутрішнього ринку або на
розширення зовнішньоекономічної активності.

Заслуговує на увагу і система державного регулювання економіки, зміни в
господарському законодавстві, що стосуються перспектив державного
регулювання у сферах соціального захисту населення, зовнішньої торгівлі,
політики ціноутворення, демонополізації, екології, охорони праці та
здоров’я, обмежень на виробництво й імпорт товарів на основі контролю за
їхньою якістю, наукових досліджень і розробок.

Аналіз виробничого середовища. У центрі аналізу виробничого середовища
знаходяться виробничі прогнози, засновані на вивченні виробничих
напрямків можливого розвитку і деяких кількісних розмірів, що
характеризують структурні зміни у промисловому і сільськогосподарському
виробництві.

Виробничий прогноз повинен грунтуватися на інформації про перспективи
(зростання чи падіння) виробництва конкретних видів продукції, що
виготовляються підприємством, а також на таких характеристиках
підприємства, як прибутковість, капіталовкладення, динаміка основних
виробничих фондів і т.д. Структурні зміни прогнозуються для зменшення
невизначеності при прийнятті стратегічних рішень, що стосуються можливої
заміни сировини, змін кваліфікаційного складу робітників, заміни
обладнання, технологій тощо. Значну увагу слід приділяти можливим змінам
структури і характеру попиту на продукцію, що виробляється чи освоюється
підприємством. 

Важливим елементом оцінювання очікуваного стану виробничого середовища є
конкурентний аналіз. Він включає встановлення рівня конкуренції за
кількістю і рангом конкурентів, оцінювання їхніх сильних і слабких
сторін. Це полегшує вибір стратегії і тактики конкурентної боротьби в
тих сферах економіки, в яких спостерігається або прогнозується відносне
насичення ринку окремими видами товарів. Особливо важливим є
конкурентний аналіз для експортних товарів чорних металів і деяких видів
хімічної продукції в умовах несприятливої кон’юнктури ринків збуту,
оскільки поставки їх на зовнішні ринки пов’язані із загостренням
конкурентної боротьби.

Аналіз технологічного середовища передбачає оцінювання очікуваних змін у
процесі науково-технічної конкуренції, прогнозування можливості появи
принципово нових технічних засобів і технологій або можливості
нетрадиційного використання відомих технологій і т.д.

Аналіз технологічного середовища проводиться з урахуванням
науково-технічних тенденцій і змін, що відбуваються в науці і належать
до даної галузі виробництва. Особлива увага приділяється передбаченню
можливостей технологічного прориву, появі товарів із принципово новими
характеристиками. Прогнозні оцінки є основою формулювання стратегії
підприємства у сфері НДПКР. Вона охоплює вирішення таких питань, як
розмір і структура бюджету науково-дослідних робіт, створення власної
дослідницької бази, спільна з іншими фірмами наукова розробка проблем
вдосконалення виробництва, придбання ліцензій тощо.

Аналіз технологічного середовища дає змогу порівняти свої можливості з
можливостями конкурентів із забезпечення належного технологічного рівня
виробництва і високого науково-технічного рівня продукції, що
виготовляється або знаходиться в стадії освоєння.

У цілому аналіз зовнішнього технологічного середовища дає можливість, в
кінцевому результаті, визначити спрямованість впливу економічних,
політичних, ринкових, соціальних, технологічних, конкурентних і
міжнародних чинників на умови функціонування об’єктів управління. Це
полегшує для керівництва організації пошук відповідей на запитання про
те, які зміни в зовнішньому оточенні вплинуть на поточну стратегію, які
з них викличуть загрозу для її обгрунтованості, а які полегшать
досягнення стратегічних цілей.

Аналіз зовнішнього технологічного середовища завершується складанням
переліку як зовнішніх загроз, так і очікуваних позитивних змін, з якими
буде стикатися підприємство. Форма представлення цього переліку може
бути різною, але, як правило, вона має передбачати ранжирування чинників
за масштабами їхнього впливу на організацію. Для наочності й полегшення
роботи керівників, зайнятих плануванням стратегії, всі чинники можуть
бути згруповані за ознаками позитивних можливостей і загроз і
проранжировані з урахуванням рівня зменшення їхнього впливу.

АНАЛІЗ СИЛЬНИХ І СЛАБКИХ СТОРІН ОРГАНІЗАЦІЇ

Аналіз зовнішнього середовища, підкріплений оцінкою стану підприємства,
його можливостей і перспектив розвитку служить вихідною базою для
урахування сильних і слабких сторін організації при розробці стратегії
її поведінки на внутрішньому і зовнішньому ринках. Стан підприємства є
оцінкою ситуації, що склалася на період розробки стратегії розвитку, і
мета аналізу – це виявлення проблем і можливостей використання
внутрішніх ресурсів і резервів.

Для оцінювання ситуації на підприємстві збирається й опрацьовується
інформація, що характеризує стан виробничо-технічної бази, системи
постачання, організації управління, рівень НДПКР, фінансовий стан і т.д.
Важливе значення має також конкурентний аналіз, під час якого
порівнюються основні характеристики організації (зміни норми прибутку,
обсягу продажів, продуктивності праці, виробничих витрат) з відповідними
параметрами декількох основних конкурентів.

Екстраполяція тенденцій, що склалися, і результати конкурентних
порівнянь дають змогу визначити проблемні сфери, на яких зосереджуються
подальші розробки стратегії розвитку. Визначення таких проблемних сфер
охоплює основні аспекти оцінювання діяльності підприємства:

– процес виробництва продукції, що враховує і структурні зміни у випуску
виробів поточної номенклатури;

– процес створення нової продукції, що включає весь цикл робіт від
висування ідеї і проведення НДПКР до виготовлення дослідного зразка;

– процес розвитку виробництва, заснований на освоєнні випуску нових
виробів або модернізації традиційних, включаючи комплексну підготовку
виробництва, його реконструкцію і технічне переозброєння.

Об’єктами вивчення при аналізі поточної ситуації служать: стан,
структура і технічний рівень виробництва, наявність виробничих
потужностей; науково-технічний потенціал; ефективність коопераційних
зв’язків і системи матеріально-технічного постачання; відповідність
кадрового забезпечення потребам розвитку і відповідність систем
управління і організаційної структури підприємства завданням його
розвитку.

Аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища служить інструментом пошуку
“вузьких місць” і відносних переваг підприємства, приведення в дію
резервів підвищення ефективності виробництва.

Маючи достатньо повне уявлення про чинники, вплив яких є потенційною
загрозою або створює додаткові сприятливі можливості, керівництво вищого
рівня управління повинне дійти однозначного висновку щодо співвідношення
сильних і слабких сторін діяльності організації. Для цього необхідно
відповісти на запитання, чи має вона достатньо внутрішніх сил для того,
щоб скористатися сприятливими можливостями і змінами, що очікуються в
майбутньому, а також врахувати внутрішні слабкості, які можуть
ускладнити можливість поліпшення стану взагалі і зовнішньоекономічної
діяльності зокрема.

Оцінювання сильних і слабких сторін функціонування організації можливе
за умови діагностики внутрішніх проблем, яку називають управлінським
обстеженням. У стратегічному плануванні воно охоплює маркетинг, фінанси,
виробництво, персонал, організаційну культуру та імідж підприємства.

Частка ринку і конкурентоспроможність належать до найбільш важливих
показників, що характеризують успіхи і невдачі підприємства. Останні
обумовлені визначеною залежністю між часткою ринку, освоєною
підприємством, і його прибутковістю, внаслідок чого ці показники є
об’єктом постійного контролю.

Різноманітність і якість асортименту значною мірою визначають стійкість
ринкового стану організації. Проте для оцінювання останнього необхідно
враховувати і тип підприємства (спеціалізоване або диверси-фіковане).
Спеціалізовані компанії, що мають справу з монопродуктом, насамперед
приділяють увагу показникам зростання і завоюванню більшої частки ринку,
а диверсифіковані відчувають необхідність у такому більш загальному
показнику, як збільшення обсягу прибутку.

Ринкова демографія безпосередньо впливає на чисельність споживачів і
обсяги продажу, внаслідок чого не втрачає своєї актуальності своєчасне
виявлення в ній яких-небудь змін. За сучасних умов проблема
ускладнюється соціальним розшаруванням суспільства, зменшенням у
населення купівельної спроможності і переоцінкою суспільних цінностей.

Ринкові дослідження і розробки нових товарів і послуг, а також зусилля у
освоєнні нових ринків збуту є важливою умовою зберігання і зміцнення
ринкового стану. Саме невміння реагувати на зміни в ринковій кон’юнктурі
і своєчасно переключатися на виробництво продукції, що користується
попитом, є основною причиною того, що більшість українських переробних
підприємств потрапили в складне фінансове положення.

Література

Акофф Р. Планирование будущих корпораций. – М., 1985.

Ансофф И. Стратегическое управление. – М., 1969.

Bowman С. The Essence of Strategic Management. – N.-Y., 1990.

Гусев Ю.В. Стратегия развития предприятий. – СПб., 1992.

Грейсон Дж. (мл.), О’Дел К.Л. Американский менеджмент на пороге XXI
столетия. – М., 1991.

Зовнішня торгівля. – 1999. – № 1, 2, 3.

Кинг У., Клиланд Д. Стратегическое планирование и хозяйственное
управление. – М., 1982.

Котлер Ф. Основы маркетинга. – М., 1990.

Кредисов А.И., Березовченко С.Н., Волошин В.В. и др. Управление
внешнеэкономической деятельностью: Учеб. пособие / Под общ. ред. А.И.
Креди-сова. – К., 1996.

Лэнд Питер Э. Менеджмент – искусство управлять. – М., 1995.

Лобанова Е. Стратегическое планирование и прогнозирование на предприятии
// Российский экономический журнал. – 1992. – № 3.

ЛюкшиновА.Н. Стратегический менеджмент: Учеб. пособие для вузов. – М.,
2000.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020