Реферат на тему:
Міжнародні розрахунки
Міжнародні розрахунки проводяться перш за все у зовнішній торгівлі за
надані послуги і продані товари та некомерційні операції при
кредитуванні й русі капіталів між країнами, в тому числі пов’язаному з
будівництвом об’єктів за кордоном при наданні різноманітних допомог,
підтримок.
Міжнародні розрахунки – це регулювання платежів за грошовими
зобов’язаннями та вимогами, які виникають між юридичними особами та
громадянами різних країн на підставі економічних, політичних,
науково-технічних, культурних та інших відносин. Серед міжнародних
розрахунків переважають платежі з зовнішньої торгівлі, кредитів та
інвестицій. Міжнародні розрахунки в основному провадяться через банки за
допомогою кореспондентських відносин, що обумовлюють ведення кредитними
установами кореспондентських рахунків. Ці рахунки провадяться переважно
у безготівковому порядку.
Стан міжнародних розрахунків залежить від умов зовнішньоторговельних
контрактів, міжнародних правил та звичаїв, банківської практики,
валютного законодавства та інших факторів.
Форми міжнародних розрахунків, що застосовуються у міжнародній практиці,
подібні до тих, які мають місце у внутрішньоекономічних розрахунках. Це
інкасо, акредитив, банківські перекази. Інкасова форма міжнародних
розрахунків здійснюється відповідно до Уніфікованих правил по
інкасо/ERI, що видані Міжнародною торговою палатою. Ділиться на інкасо з
попереднім акцентом документів та інкасо з негайною оплатою. З метою
гарантії та прискорення платежу часто розрахунки здійснюються
телеграфом.
Акредитивна форма розрахунків регламентується Уніфікованими правилами та
звичаями для документарних акредитивів/ERA 500. Документарний акредитив
пов’язаний із представленням товарних документів, за якими банк бере на
себе зобов’язання провести за дорученням імпортера оплату товарних
документів експортеру чи акцептувати тратту.
Якщо ці стандартизовані процедури не використовуються, то
зовнішньоторгові партнери можуть домовитися про “недокументарні платіжні
угоди”; такими, наприклад, є:
– попередня оплата (завдаток): оплата при видачі доручення;
– авансовий платіж до або під час поставки;
– чистий платіж (clean payment);
– оплата з відстроченим терміном платежу (deferred payment).
Авансові платежі або оплата вже отриманого товару здійснюються шляхом
банківського переказу валюти імпортером експортеру. Ці перекази часто
поєднуються з іншими формами міжнародних розрахунків з гарантією банку,
який у випадку несплати вартості товару імпортером здійснює платіж проти
товаророзпорядчих документів, одержаних від експортера. Використання
банківських переказів сприяє прискоренню та спрощенню міжнародних
розрахунків. Коли розрахунки ведуться з використанням відкритого
рахунку, товар постачається на умовах його наступної оплати, а належна
сума заноситься імпортером на рахунок експортера. Платежі здійснюються
за згодою у встановлений період, а остаточне врегулювання заборгованості
з відкритого рахунка – через банки, із застосуванням інших форм
міжнародних розрахунків. Тому банки, як правило, не виділяють міжнародні
розрахунки з відкритого рахунка, а включають їх в інкасо чи через
банківські перекази. Основні переваги та недоліки цих форм наведені у
табл. 3.
БАНКІВСЬКИЙ ПЕРЕКАЗ
Банківський переказ – це основна форма міжнародних розрахунків у
сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших
форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі).
Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі
банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть
комісію за проведення операції (рис. 18).
Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до
відвантаження товару, після відвантаження товару, через певний період.
Оплата до відвантаження означає аванс. У цьому випадку імпортер у
встановлені контрактом строки або після повідомлення експортера про
готовність товару до відвантаження дає доручення банку здійснити переказ
валюти на користь експортера. Отримавши таке повідомлення, експортер
відвантажує товар. Боржник передає своєму банку відповідний формуляр у
трьох примірниках і в такий спосіб доручає йому переказати на рахунок
свого кредитора певну Суму грошей.
Порядок виконання банківського переказу такий:
1) переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту проти
повідомлення продавця про відвантаження;
2) експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від
перевізника;
3) експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші
комерційні документи імпортеру;
4) імпортер подає заявку на переказ;
5) імпортер отримує товарі
6) банк імпортера, отримавши заявку на переказ, здійснює списання грошей
з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок
банка-кореспондента;
7) банк експортер:
а) перевіряє одержані документи;
б) списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок
постачальника;
в) передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку
клієнта.
Для здійснення переказів, які надходять регулярно, призначені тому
самому одержувачу й сума яких щоразу однакова, можна скористатися так
званим дорученням банку на проведення операцій за зобов’язаннями клієнта
за його рахунок. У такому випадку банк платника щоразу автоматично
переказує у відповідний час заздалегідь визначену суму. Для боржника це
не тільки заощадження часу, але й гарантія того, що він не пропустить
термін сплати.
ЧЕКИ У ЗОВНІШНІЙ ТОРГІВЛІ
Велику роль у зовнішній торгівлі відіграє розрахунок чеком.
Чек – спеціальний документ, який містить письмове розпорядження банку
видати (перерахувати) вказану в ньому суму грошей з поточного рахунку
особи, яка підписала чек. Існують різні види чеків. Банківський ордерний
чек може за бажанням клієнта виступати замість переказу. Як правило, він
відсилається банком безпосередньо отримувачу. Іноді чек вручається
чекодавцю, щоб він передав або надіслав його отримувачу. В більшості
випадків цей чек пред’являється отримувачем банку-кореспонденту банку
чекодавця. Після перевірки підписів банку чекодавця може бути виписана
сума в іноземній валюті. Якщо в банку-платника немає кореспондентських
відносин з банком чекодавця, чек посилається банку, який має такі
кореспондентські відносини, де й кредитується за рахунок отримувача.
Якщо пред’являючи чек, виписаний, як правило, в іноземній валюті,
покупець вимагає національну валюту, сума виплачується за касовим
курсом, який котирується на день оплати чека на валютній біржі чи на
міжбанківському валютному ринку з даного виду розрахункових документів.
Іншим видом чека в міжнародному обігу є клієнтський чек, за допомогою
якого чекодавець здійснює платіж безпосередньо своєму партнеру, що в
цілому виявляється швидше, ніж платіж за допомогою переказів. На відміну
від банківського, клієнтський чек виставляється клієнтам на їхній банк.
Це в більшості випадків розрахункові чеки на пред’явника, виписані в
національній чи іноземній валюті залежно від домовленості сторін.
Чекодавець пересилає чек своєму партнеру за кордоном, який пред’являє
його своєму банку для кредитування рахунку. Якщо пред’явник чека
визначається банком кредитоспроможним, йому одразу ж записується на
кредит рахунку дана сума з відміткою “З умовою отримання”. У даному
випадку запис на кредитування рахунку отримувача здійснюється швидше,
ніж при переказі. Якщо на думку банку, якому пред’явили чек, пред’явник
не володіє відповідною платоспроможністю, банк не кредитує його рахунок
відразу, а бере чек на інкасо і оплачує його після підтвердження свого
кореспондента. За способом передачі розрізняють три види чеків:
– чек на пред’явника – кожен власник чека вправі пред’явити його для
оплати чи подати на інкасо. Його правомірність не підлягає перевірці;
пише на звороті текст: “Для мене на ордер фірми “XXX” і підпис. Таким
чином, фірма “XXX” стала правомірною і може, в свою чергу, скористатися
правами, які надає наявність чека, щодо банку платника чи особи, що
виписала чек. Вона може також передати чек через механізм індосаменту
іншим особам чи фірмам (за ордером). Останній, хто отримає чек,
зобов’язаний довести своє право, пред’явивши безперервний ланцюг
індосаментів. Цей вид чеків, як правило, використовується на
міжнародному рівні;
– іменний чек.
За способом оплати розрізняють:
– наявні чеки;
– розрахункові чеки;
– кросовані чеки.
Відомі також дві форми закреслення:
– звичні кросовані чеки;
– специфічно кросовані чеки.
Особливим видом чеків у некомерційному міжнародному обігу є єврочек. Це
національні чеки, які можуть використовуватися і за кордоном.
Іншим видом чеків є дорожній (туристський) чек, який виписується як в
національній валюті, так і в доларах США.
Ризик неплатежу при чековому обігу суттєво вищий, ніж при переказі,
особливо за клієнтськими чеками, коли немає гарантій, що банк, на який
вони видані, здійснив платіж.
ВЕКСЕЛЬ
Одним з найважливіших інструментів розрахунків (і кредитування), які
використовуються в міжнародній торгівлі, служить вексель. Існують два
основних види векселів:
– соло-вексель (простий) – боргове зобов’язання однієї особи сплатити
вказану суму іншій особі;
– тратта (переказний) (bill of exchange, draft) – безумовна пропозиція
однієї особи, адресована іншій, сплатити в призначений термін третій
особі певну грошову суму. У міжнародних розрахунках найчастіше
використовується переказний вексель (тратта).
Форма векселя має важливе значення, оскільки при її недотриманні вексель
втрачає силу зобов’язання. Реквізити векселя (тратти):
– вексельна позначка (мітка), тобто визначення документа як векселя
(bill of exchange, Wechsel, lettre de change);
– сума векселя (безумовна вказівка виписати певну суму грошей);
– назва трасата (боржника);
– строк платежу;
– місце платежу;
– ремітент (отримувач);
– дата і місце складання векселя;
– підпис векселедавця (кредитора).
Вексель є абстрактною угодою, тому що не вказується матеріальна основа
боргу. Звідси випливає: предметом вексельного зобов’язання завжди є
гроші, а не товари і не цінні папери. Роблячи пропозицію платнику
(трасату) здійснити платіж за векселем, векселедавець (трасант) також
вступає в зобов’язувальні відносини з ремітентом, оскільки у випадку
відмови трасата виконати пропозицію трасанту останній сам повинен
здійснити платіж за векселем. Згода трасата заплатити за векселем
оформляється у вигляді акцепту. Платник може обмежити акцепт частиною
суми, тоді по решті суми вексель не прийнятий.
Термін платежу за векселем має бути одним для всієї вексельної суми.
Вексель без вказівки терміну платежу розглядається як такий, що має
сплачуватись при пред’явленні.
Кредитор має три шляхи використання векселя:
– тримати до настання терміну оплати;
– використати для погашення своїх боргових зобов’язань;
– продати комерційному банку (облікувати вексель).
Перший спосіб очевидний. Другий шлях представляє собою передачу прав за
векселем. Вона здійснюється шляхом нанесення передавального запису на
звороті векселя (або аллонж) – індосаменту. Особа, яка поступається
правами, називається індосантом, а особа, яка їх отримує, – індосатом.
Здійснення індосаменту дорівнює по правовим основам видачі нового
векселя, тому індосат отримує самостійне право вимоги.
Схема обігу переказного векселя виглядає так (рис. 19): фірма X постачає
товар фірмі Y, а та, у свою чергу, свій товар – фірмі Z. До здійснення
розрахунків фірма Y виявляється одночасно і дебітором (перед X), і
кредитором (перед Z). Фірма Y може пустити в обіг переказний вексель, де
пропонує фірмі Z у певний термін і в певному місці виплатити певну суму
X. Фірма Y відсилає тратту фірмі Z для акцепту і акцептовану тратту
(вексель) передає фірмі X. Фірма X, реалізуючи вексель, отримує платіж.
Ланцюжок передач векселя може бути довшим і виявитися замкнутим.
Вексель може виписуватись у будь-якій валюті. Але, як правило, він
виписується у валюті країни, в якій має здійснюватись платіж. Вексель
може бути виданий і в валюті іншої країни з оплатою в валюті країни
платежу.
Застосування векселів у зовнішньоторговельних розрахунках підприємств
може обмежуватися валютним законодавством.
Для здійснення міжнародних розрахунків із своїми закордонними партнерами
резидент має право:
– здійснити переказ зі свого валютного рахунку, відкритого в банку;
– купити валютні кошти на міжбанківському валютному ринку;
– отримати в банку кредит в іноземній валюті для виконання зобов’язань
за імпортним контрактом.
Валютний ринок – це система економічних і організаційних відносин,
пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют і платіжних
документів в іноземних валютах.
Операції на міжбанківському валютному ринку можуть здійснювати тільки
суб’єкти даного ринку, до яких належать:
– НБУ або центральний банк;
– уповноважені банки (комерційні банки, які отримали ліцензію на право
здійснювати операції з валютними цінностями);
– уповноважені фінансово-кредитні установи (які отримали ліцензію на
право здійснювати операції з валютними цінностями).
Банки відіграють центральну роль на зовнішніх валютних ринках, оскільки
вони продають і купують іноземну валюту, що, безумовно, є суттєвим
елементом у міжнародних торговельних угодах.
Згідно з правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному
ринку України юридичні особи-резиденти мають можливість купувати
іноземну валюту для забезпечення своїх зобов’язань перед нерезидентом з
оплати продукції (робіт, послуг) і інших майнових прав. Функції
валютного контролю банку при купівлі підприємством іноземної валюти на
міжбанківському валютному ринку України полягають в отриманні від
клієнтів необхідних документів для купівлі валюти:
– договір (контракт);
– вантажні митні декларації;
– товаросупровідні документи;
– акт виконаних робіт;
– специфікації;
– інвойси та інші документи, які стосуються даного договору.
Після перевірки пакету документів, купівлі валюти на міжбанківському
валютному ринку України і зарахування іноземної валюти на рахунок
клієнта банк ставить відмітку: “валюта куплена” (сума, валюта, дата).
Дана відмітка проставляється банком на оригіналі контракту, на
оригіналах вантажних митних декларацій клієнта. У випадку купівлі за
дорученням клієнта іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку
України коштів під імпортний контракт, банк контролює списання валютних
коштів з рахунків клієнта протягом 5 банківських Днів з моменту їх
зарахування на нього. Якщо клієнт не переказує куплені на УМВР кошти
протягом 5 днів за кордон або представляє письмову відмову від куплених
валютних коштів, банк продає кошти на міжбанківському валютному ринку
України.
Література
Акофф Р. Планирование будущих корпораций. – М., 1985.
Ансофф И. Стратегическое управление. – М., 1969.
Bowman С. The Essence of Strategic Management. – N.-Y., 1990.
Гусев Ю.В. Стратегия развития предприятий. – СПб., 1992.
Грейсон Дж. (мл.), О’Дел К.Л. Американский менеджмент на пороге XXI
столетия. – М., 1991.
Зовнішня торгівля. – 1999. – № 1, 2, 3.
Кинг У., Клиланд Д. Стратегическое планирование и хозяйственное
управление. – М., 1982.
Котлер Ф. Основы маркетинга. – М., 1990.
Кредисов А.И., Березовченко С.Н., Волошин В.В. и др. Управление
внешнеэкономической деятельностью: Учеб. пособие / Под общ. ред. А.И.
Креди-сова. – К., 1996.
Лэнд Питер Э. Менеджмент – искусство управлять. – М., 1995.
Лобанова Е. Стратегическое планирование и прогнозирование на предприятии
// Российский экономический журнал. – 1992. – № 3.
ЛюкшиновА.Н. Стратегический менеджмент: Учеб. пособие для вузов. – М.,
2000.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
