Реферат на тему:
Платіж. правові основи здійснення платежу
Платіж – найважливіший аспект міжнародної торгівлі. 1 саме його
неправильна організація є причиною катастрофічних результатів тієї чи
іншої міжнародної угоди.
Між платежем у рамках внутрішньої торгівлі й міжнародним платежем існує
дві основні розбіжності:
1) в міжнародній торгівлі порядок платежів може регулюватися двома або
декількома державами, в той час як розрахунки у внутрішній торгівлі
регулює тільки одна держава;
2) в міжнародній торгівлі, як правило, задіяні дві або декілька валют. У
практиці є багато способів здійснення платежу. В цьому розділі ми
зупинимося на деяких.
1. Передоплата. Використовується, як правило, у таких випадках:
– коли покупець невідомий для продавця, наприклад, коли експортер
здійснює перший продаж даному конкретному покупцеві або коли експортер
не впевнений у кредитоспроможності покупця;
– коли політична й економічна ситуація в країні покупця нестабільна.
Передоплата перекладає весь ризик на покупця.
2. Відкритий рахунок. Покупець дає банку розпорядження сплатити
визначену суму у визначений проміжок часу після дати, зазначеної на
інвойсі (накладній).
3. Продаж комерційних документів. Банки і торгові компанії, чия
кредитоспроможність не піддається сумніву, часто здійснюють платежі в
обмін на правовстановчі документи або навіть самі виступають у ролі
покупців і продавців.
4. Продаж за посередництвом торгових (експортних) компаній. Продавець,
не знайомий із ринком і умовами в країні експорту, може передати майно
торговим компаніям, що беруть на себе всі відповідні фінансові ризики.
Виробники товару в таких випадках просто продають товар торговій
компанії, що потім перепродує його за кордон. Цей засіб платежу часто
використовується, якщо торгівля здійснюється у формі товарообміну.
5. Факторинг. У широкому значенні це процес, в якому банк видає гарантію
простого векселя імпортера. Ризик продавця в такий спосіб зменшується,
оскільки банк заплатить необхідну суму, якщо імпортер (покупець) не
виконає своїх зобов’язань.
На практиці факторинг, як правило, здійснюється шляхом придбання
документів, що підтверджують борг, у кредитора. Найчастіше цей метод
платежу застосовується для середньострокового кредитування.
Хоча у вісімдесяті роки постійно зростав відсоток угод, що фінансувалися
за допомогою факторингу, угоди з використанням факторингу продовжують
складати незначний відсоток загального обсягу світової торгівлі.
6. Банківський акцепт деякою мірою подібний до факторингу. Суть його
полягає в тому, що банк забезпечує негайний наявний платіж експортеру,
продавши виданий імпортером кредитний білет на повторному ринку. Банк
гарантує платіж імпортера, але експортер все ж зо-
бов’язаний вимагати платежу від імпортера, а сторона, що отримала
переказний вексель, придбаний на повторному ринку, має право стягнути
зазначену в ньому суму з експортера, якщо банк не виконає гарантію цим
векселем у зазначений термін. Експортер може звільнити себе від такого
обов’язку, написавши на векселі “без права регресу”.
7. Платіж після одержання. Платіж після одержання – найбільш часто
використовуваний засіб здійснення платежу в міжнародній торгівлі. Він
здійснюється в двох формах:
– платіж після одержання товарів, що застосовується вкрай рідко і
можливий лише при абсолютній довірі продавця до покупця;
– платіж після одержання документів, що застосовується набагато частіше
і є одним із найпоширеніших засобів платежу.
Суть цього методу в тому, що продавець передає товаросупроводжувальні
документи, накладні (інвойси), страхові сертифікати через свій банк у
закордонний банк. До документів додається виписаний продавцем переказний
вексель на покупця. Сторона, що виписує вексель, називається трасантом,
сторона, що повинна акцептувати переказний вексель або заплатити по
ньому, називається трасатом. Переказний вексель (його ще називають
“тратта”) може обертатися при дотриманні таких умов:
– тратта підписана трасантом;
– тратта містить нічим не обумовлену вимогу сплатити визначену суму;
– у тратті зазначено, що вона підлягає оплаті за вимогою або в
зазначений час;
– у тратті сказано, що вона підлягає оплаті держателю тратти або особі,
зазначеній у тратті.
Існує три види платежів після одержання:
– платіж із використанням термінової тратти. В цьому випадку всі
зазначені вище документи продавець передає іноземному банку із
вказівками не передавати їх покупцю доти, доки останній не здійснить
акцепт векселя;
– платіж із використанням тратти, термінової після пред’явлення. В цьому
випадку всі зазначені вище документи продавець передає іноземному банку
із .вказівками не передавати їх покупцю доти, доки останній не заплатить
за векселем;
– платіж із використанням “чистої” тратти. В цьому випадку експортер
передає банку імпортера тільки тратту, а всі інші документи передає
покупцю прямо. Банк імпортера не контролює здійснення платежу. Чиста
тратта використовується, як правило, тільки в тих країнах, де це
викликано причинами юридичного характеру (наприклад для оп-тимізації
оподатковування) або де цього вимагають правила валютного регулювання.
8. Консигнація. Дуже часто консигнація використовується у відносинах між
експортером і його закордонним представником або дочірньою компанією. За
умовами консигнації, покупець не зобов’язаний сплачувати за отриманий
товар, поки він не перепродасть його.
ГАРАНТІЇ І ФІНАНСУВАННЯ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ
У здійсненні торгівлі, особливо, коли продавець і покупець не мали
раніше тривалих ділових відносин, виникають значні ризики, пов’язані з
нестачею інформації.
Продавець може не знати:
– чи є покупець платоспроможною особою;
– чи можна покладатися на інформацію про платоспроможність покупця від
осіб, що з ним працювали;
– чи не виникне перешкод у пересуванні коштів із країни покупця у
вигляді норм валютного регулювання (особливо, якщо мова йде про “тверду
валюту”);
– якщо дозволено приймати платіж у валюті покупця, наскільки великий
ризик зміни валютного курсу;
– якщо немає заборон переказувати кошти з країни покупця, чи можуть
виникнути які-небудь тимчасові затримки.
З іншого боку, покупець не знає:
– чи можна покладатися на те, що продавець поставить товар, і здійснити
передоплату;
– чи будуть поставлені товари відповідати за якістю і кількістю
домовленості сторін;
– чи будуть товари перевозитися достатньо кваліфікованим перевізником і
чи будуть вони належним чином застраховані;
– чи можуть товари під час перевезення бути пошкодженими;
– чи надасть продавець покупцю такі документи, які дозволять продавцю
вимагати товар у митних органів;
– чи надасть продавець документи, які підтверджують, що товар відповідає
вимогам законодавства країни-продавця і країни-покупця (сертифікати
відповідності, експортні й імпортні ліцензії і т.ін.);
– які можуть виникнути затримки в одержанні товару в країні покупця.
Ці ризики можна значною мірою зменшити, якщо залучити до здійснення
угоди третю сторону. Вона, як правило, краще інформована про аспекти
торгової угоди, що викликають побоювання у сторін договору
купівлі-продажу. Вона може прийняти на себе частину ризику й у такий
спосіб зменшити “тягар”, що несуть сторони договору купівлі-продажу.
Продаж, при якому використовується акредитив, показує, як ці ризики
можуть бути частково “перекладені” на третю особу, що:
– має більше інформації;
– може належним чином оцінити ризики, що виникають;
– здатна звести ризик угоди до мінімуму.
В угоді з використанням акредитива такими особами можуть бути:
– банк продавця;
– банк покупця;
– принаймні один перевізник.
Гарантії продавцю. Акредитив – документ, за яким банк, що його випустив
(банк-емітент), за умови надання продавцем усіх документів до проданого
товару (транспортних накладних, ліцензій, страхового сертифіката тощо),
які підтверджують, що товар переданий перевізнику, зобов’язаний
виплатити продавцю суму, зазначену в транспортній накладній.
ЗБЕРІГАННЯ ТОВАРУ НА СКЛАДІ
e
e
th
*
,
?
¬
e
,
¬
У деяких випадках виникає потреба у зберіганні товару, для якого немає
місця в торговому закладі покупця. Існують підприємства (товарні
склади), що спеціально займаються зберіганням товарів. Іноді товар
береться на зберігання й іншими підприємствами. Угоду з передачі товару
на схов часто називають договором схову.
Договір схову, як правило, містить такі положення:
– одна сторона (зберігач) приймає від іншої сторони (довірителя) на схов
певне майно, як правило, на певний строк;
– довіритель (або інша особа, що діє від його імені) має право в
будь-який час вимагати майно, здане на зберігання;
– зберігач зобов’язаний видати майно за першою вимогою довірителя або
особи, що діє від його імені (наприклад за дорученням), незалежно від
терміну зберігання;
– зберігач зобов’язаний вжити всіх заходів, необхідних для збереження
прийнятого майна;
– зберігач зобов’язаний безперешкодно допускати представників довірителя
до приміщення, де зберігається майно, з метою перевірки комплектності;
– довіритель зобов’язаний після закінчення терміну дії договору одержати
здане на збереження майно самостійно або видати доручення на одержання
майна третій особі.
У торгівлі велике значення мають свідоцтва про прийом товарів на
зберігання. За такими свідоцтвами (вони ще називаються складськими
варантами) товар, що знаходиться на складі, може бути закладено або
продано.
ТОВАРООБМІН. БАРТЕР
У тих випадках, коли імпорт товарів “прив’язаний” до експорту в країну
постачальника імпортованих товарів, причому вартість імпорту повністю
або частково погашається вартістю експорту і таким чином на цю суму не
здійснюється платіж грошима, має місце товарообмін.
У торговій практиці товарообмін здійснюється різними способами. Серед
них можна виділити три групи договорів, причому кожна з них має свої
відмінні характеристики:
1) бартер;
2) ”buy back”;
3) “counterpurchase”.
Бартер. У бартерній угоді товар обмінюється на товар. Гроші в ній
використовуються не як засіб платежу, а “беруть участь” у ціноутворенні.
Як правило, для здійснення бартеру укладають одну угоду, а не дві. Такий
договір не завжди легко скласти. При його складанні слід мати на увазі
те, що:
– у договорі необхідно зазначити, що сторони погоджуються обмінятися
товарами, причому товари, поставлені однією стороною, будуть
компенсацією за товари іншої сторони;
– тоді як у міжнародному договорі купівлі-продажу можна просто вказати
назву товару, у договорі бартеру важливо зазначити:
* назву товару;
* вимоги до якості товару;
* його докладний і точний опис;
* хто буде перевіряти відповідність товарів за якістю і яким чином буде
проходити процедура перевірки;
* графік поставки і відповідні терміни;
* коли виникає право огляду товару (у момент поставки або додатково – в
оговорених заздалегідь проміжних пунктах);
– для бартерних операцій не підходять розрахунки документарними
акредитивами. Тому розрахунки звичайно забезпечуються паралельними
банківськими гарантіями. Звичайно паралельні банківські гарантії
оформлюються у вигляді резервного акредитива. За таких умов платежу
сторона, що сумлінно виконала свої зобов’язання за бартерним договором,
може при невиконанні умов договору партнером одержати кошти в
конвертованій валюті як компенсацію за поставлені товари;
– сторони звичайно домовляються обмінюватися товарами, загальна вартість
яких “однакова”. Очевидно, що така умова може призвести до непорозумінь,
якщо сторони заздалегідь не домовляться, яким чином визначається
вартість товарів:
* сторони можуть заздалегідь узгодити, що зазначені ними товари мають
однакову вартість, або
* сторони можуть встановити зовнішній орієнтир, на основі якого
визначається вартість товарів і який жодна зі сторін не може змінити,
або
* сторони можуть встановити коефіцієнти зміни вартості товарів;
– у бартерному договорі необхідно точно встановити одиницю і порядок
виміру товару;
– важливо встановити точний розмір неустойки у випадку непоставки
товарів, поставки з простроченням або поставки товарів, що не
відповідають договору;
– потрібно встановити метод визначення “суттєвого порушення” договору;
– також бажано вказати таке: якщо на основі узгодженого методу одна із
сторін має підстави думати, що її права за договором були порушені
“суттєво”, вона має право на свій розсуд вимагати сплати передбаченої в
договорі суми, навіть якщо за договором ця сторона повинна прийняти
поставку товару, навіть якщо він поставлений із запізненням.
Варто також мати на увазі, що багато держав намагаються заборонити або
обмежити бартерні операції і для цього вживають найрізноманітніших
заходів, що можуть негативно вплинути на бартерну торгівлю (наприклад,
встановлюють складніший порівняно з торгівлею товарами за гроші режим
оподаткування).
“Buy back”. “Buy back” – різновид товарообміну, за яким підприємство, що
постачає устаткування для будівництва, одержує платіж товарами, які
потім вироблятимуться на цьому підприємстві. До таких операцій вдаються,
щоб звести до мінімуму для себе наслідки загального спаду ділової
активності.
Є два види подібних угод.
У першому випадку платіж за надане устаткування і ноу-хау надходить
безпосередньо у вигляді товарних поставок. Звичайно підприємство, що
надає устаткування, одержує розрахунок через тривалий проміжок часу (до
10 років). Забезпечити здійснення платежу можна одним із двох способів:
– одержувач устаткування може взяти на себе зобов’язання видати
постачальнику устаткування гарантійний документ. При цьому варто мати на
увазі, шо такий документ повинен мати силу за межами країни одержувача
устаткування;
– одержувач устаткування може відкрити спеціальний рахунок, з якого
постачальник може зняти гроші, якщо не буде здійснена своєчасна
компенсація вартості поставленого устаткування.
Таку угоду дуже складно сформулювати в одному договорі. Мабуть, найбільш
оптимальним видом угод типу “buy back” є їх другий різновид.
Другий вид угод: платіж за надане устаткування або ноу-хау здійснюється
відразу і грошима. При цьому одержувач цього майна сплачує гроші тільки
після того, як постачальник візьме на себе зобов’язання купити в нього
товари, виготовлені з використанням поставленого устаткування і (або)
технологій. Угода оформляється у вигляді трьох договорів:
– договір купівлі-продажу устаткування або ноу-хау;
– договір купівлі-продажу товарів, зроблених за допомогою устаткування
або ноу-хау;
– протокол, у якому два договори купівлі-продажу пов’язуються і
встановлюються права й обов’язки сторін.
“Counterpur chase”. За договором ” counterpurchase” сторони обмінюються
товарами, які не пов’язані між собою. В такій угоді продавець
зобов’язується продати товари, послуги або ноу-хау іноземній державі або
підприємству. Оплата здійснюється в конвертованій валюті безпосередньо
або після поставки. Поставка може відбуватися в декілька етапів. Платіж
звичайно здійснюється протягом порівняно невеликого відрізку часу, від
одного до п’яти років. Вартість товарів, що поставляються пізніше,
нерідко менша 100 % вартості товарів, проданих першими.
Угода “counterpurchase” здійснюється у формі трьох договорів:
– звичайний договір купівлі-продажу товарів, що ніяк не пов’язаний з
іншими договорами;
– договір, у якому передбачено, що постачальник устаткування
зобов’язується купити товари в майбутньому. Сума покупки звичайно
встановлюється у відсотках до вартості устаткування, що поставляється.
Одне із суттєвих положень такого договору – передбачається коло товарів,
з яких “початковий продавець” має право обирати;
– протокол, що встановлює права й обов’язки сторін і пов’язує два
договори.
Література
Воронова Є.М. Міжнародні економічні відносини: Конспект лекцій. – К.,
2000.
Козик В.В., Папкова Л.А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні
відносини: Навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К., 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
