.

Еволюція поглядів на управління зовнішньоекономічною діяльністю (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
406 4118
Скачать документ

Реферат на тему:

Еволюція поглядів на управління зовнішньоекономічною діяльністю

Теоретичні концепції управління зовнішньоекономічною діяльністю є
поєднанням управлінських ідей і теорій міжнародної торгівлі (бізнесу).
Практична спрямованість усіх поглядів на управління зовнішньоекономічною
діяльністю полягає в тому, щоб раціоналізувати дії менеджерів у сфері
міжнародного бізнесу, підняти ефективність інвестицій у сфері
зовнішньоекономічної діяльності. Таке загальне сучасне розуміння теорії
управління міжнародним бізнесом.

Проте за багато років існування міжнародної торгівлі й бізнесу в цілому
погляди на цю діяльність зазнавали змін, виникало чимало ідей щодо
міжнародного бізнесу, які зберегли свою значимість і до наших днів.

Перед дилемою вибору характеру зовнішньоторговельної національної
політики рано або пізно постають усі держави. Вибір політики
фритредерства (вільної торгівлі) або протекціонізму в зовнішній торгівлі
в їхньому безкомпромісному варіанті був характерним для минулих століть.
У наш час ці два напрямки взаємозалежні й взаємообумовлені. Але дедалі
більше й більше у цій суперечливій єдності проявляється провідна роль
принципу вільної торгівлі.

Узагальнення теоретичного матеріалу, що розглядає міжнародний бізнес в
історичному аспекті, дозволяє виділити три основні етапи еволюції
поглядів на зовнішньоекономічну діяльність.

1. Класичні описові концепції міжнародної торгівлі (до XIX ст. включно).

2. Регулятивні теорії розвитку зовнішньоекономічної діяльності (середина
70-х років XX ст.).

3. Сучасні концепції системного підходу до управління міжнародним
бізнесом (кінець XX ст.).

Крім часових меж, характерною особливістю етапів є різноманітне
співвідношення між концепціями власне міжнародної торгівлі і
міжнародного менеджменту. На першому етапі менеджмент не відігравав
помітної ролі, оскільки сам предмет почав формуватися в кінці минулого
століття. Як відомо, розвиток економічної теорії (А. Сміт, Д. Рікардо й
ін.) більш ніж на два століття випередив теорію менеджменту (Ф. Тейлор,
А. Файоль та ін.). Та й особливої необхідності використовувати
менеджмент для міжнародних торгових операцій на першому етапі не було.
Практичний досвід, здоровий глузд, стійкі традиції і торговельні звичаї
– ось основні інструменти, що забезпечували невеликий обсяг міжнародної
торгівлі.

Відмінною рисою другого етапу є активне втручання держав у міжнародні
ділові операції. Значною мірою на це вплинули дві світові війни і розкол
світу на дві протилежні соціально-економічні системи. Природно, що кожна
з них вдавалася до активного використання держави як важливого
інструмента реалізації своїх інтересів у сфері міжнародного бізнесу. На
цьому етапі різко зросла роль менеджменту на рівні держав. Міжнародні
ділові операції стали об’єктом ретельного планування. Для забезпечення
успіху цих операцій обидві системи створюють різноманітні державні і
міжнародні інститути. Обидві системи в цей період реалізували ряд
значних міжнародних планів і програм. Східні країни втілили плани
соціалістичної економічної інтеграції (створення Ради економічної
взаємодопомоги та ін.). Західні країни реалізували в Європі план
Маршалла, у Японії план Макартура, створили Європейський Союз, ряд інших
міжнародних об’єднань.

Особливістю третього, сучасного, етапу розвитку управління
зовнішньоекономічною діяльністю є усунення соціально-політичного
протистояння двох систем у сфері міжнародного бізнесу. Нині різко
зростає роль корпоративного менеджменту в зовнішньоекономічній
діяльності. Багато західних компаній активно проводять ділові операції в
по-стсоціалістичних країнах, у тому числі й в Україні. З іншого боку,
багато українських підприємств активно діють на зовнішніх ринках. Саме
корпоративний менеджмент міжнародних компаній стає вирішальним чинником
розвитку міжнародного бізнесу і розширення зовнішньоекономічної
діяльності.

Розглянемо деякі з найбільш популярних теорій управління
зовнішньоекономічною діяльністю на кожному з етапів еволюції економічних
поглядів.

КЛАСИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

Меркантилізм. Очевидно, першою систематизованою теорією міжнародної
торгівлі можна вважати меркантилізм, хоча вона не має конкретного
автора. Однак у цієї теорії є багато підтверджень, що свідчать про її
панування в період з XVI до XVIII ст. включно. Вона базувалася на двох
положеннях:

– багатство країни визначається володінням певними цінностями, як
правило, золотом;

– для зростання добробуту свого населення держава повинна більше
експортувати, ніж імпортувати, і В цьому випадку вона Одержить вартість
активного сальдо торгового балансу у вигляді золота, що надходить із
країн, які мають дефіцит торгового балансу. Для цього необхідна державна
монополія на торгівлю, введення обмежень на велику частину імпорту і
надання субсидій більшій частині експортних виробництв. 

Термінологія часів меркантилістської епохи збереглася і донині: термін
“активний торговий баланс” (favourable balance of trade), наприклад, все
ще використовується для позначення того, що країна експортує більше, ніж
імпортує; “пасивний торговий баланс” (unfavourable balance of trade)
вказує на дефіцит останнього. Багато хто ці терміни вживає, по суті,
неправильно: наприклад, слово “активний” (сприятливий) означає вигоду, а
“пасивний” (несприятливий) вказує на збитки. В дійсності не обов’язково
мати активне сальдо торгового балансу, як не обов’язково збитковим є
його дефіцит. Якщо країна має активне сальдо або активний торговий
баланс протягом певного періоду, вона одержує товари і послуги за меншу
вартість, ніж вивозить за свої межі. У період меркантилізму різниця
відшкодовувалася за рахунок переказу золота, а сьогодні вона
компенсується наданням кредиту країні з дефіцитним платіжним балансом.
Якщо кредит не погашається повністю, то так званий активний торговий
баланс може фактично бути невигідним для країни з активним сальдо.

Останнім часом термін “неомеркантилізм” (neomercantilizm) вживається
щодо країн, які намагаються мати активний торговий баланс для досягнення
певної соціальної або політичної мети. Наприклад, країна може докладати
зусиль для досягнення повної зайнятості, виробляючи продукцію понад
норму, яку диктує попит всередині країни і вивозячи надлишок за її межі.
Або ж країна, можливо, намагається зберегти політичний вплив у якомусь
регіоні, постачаючи туди більше товарів, ніж одержує звідти.

Теорія абсолютної переваги А. Сміта. Вперше політика фритредерства була
визначена А. Смітом при обгрунтуванні ним “теорії порівняльних переваг”.
А. Сміт доводив, що “обмін сприятливий для кожної країни; кожна країна
знаходить у ньому абсолютну перевагу”. Аналіз, здійснений Адамом Смітом,
став вихідною точкою класичної теорії, що служить основою для усіх видів
політики вільної торгівлі.

Викладена в роботі “Дослідження про природу і причини багатства народів”
(1776 р.) економічна система А. Сміта будувалася на тому, що більш
низькі витрати виробництва товару однієї нації, порівняно з витратами
виробництва цього ж товару іншої нації, означають її абсолютну перевагу.
Отже, якщо одна нація має абсолютну перевагу у виробництві одного
певного товару, а інша – другого, то кожна може спеціалізуватися у
виробництві і торгівлі таким товаром, витрати виробництва якого
найменші.

Проте, продовжуючи ці міркування до кінця, можна дійти висновку: якщо
країна може знайти за кордоном усе, що потрібно, за меншу ціну і без
обмежень, то в її інтересах одержувати За кордоном все. А чи робитиме
щось вона сама для продажу? Ніщо цього не гарантує. Але яким чином вона
розраховуватиметься за те, що купуватиме? Отже, теорія абсолютної
переваги заводить у безвихідь.

Теорія відносної переваги Д. Рікардо – Р. Торренса. Р. Торренс у
“Нарисах про зовнішню торгівлю зерном” (1815 p.), а також Д. Рікардо в
дослідженні “Початок політичної економії й оподаткування” (1817 р.)
виводять класичну теорію з безвиході. Вони показують, у яких межах
можливий та бажаний обмін між двома країнами, виділяючи критерії
міжнародної спеціалізації. В інтересах кожної країни – спеціалізуватися
на виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу
слабкість і для якого відносна вигода є найбільшою, їхні міркування
знайшли своє відображення в так званому принципі, або теорії,
порівняльних переваг.

Д. Рікардо показав, що міжнародний обмін можливий і бажаний в інтересах
усіх країн. Він визначив ту цінову зону, всередині якої обмін вигідний
для кожного. За допомогою хрестоматійного прикладу торгівлі сукном і
вином між Англією і Португалією Д. Рікардо запропонував три варіанти
міжнародної торгівлі:

а) рівне співвідношення витрат на виробництво двох видів товарів між
двома країнами – у торгівлі немає стимулу;

б) співвідношення витрат, при якому одна з країн має абсолютну перевагу
у виробництві одного з видів товарів – тут торгівля можлива з
урахуванням абсолютних переваг;

в) співвідношення витрат, при якому кожна з країн має відносну перевагу
у виробництві одного з видів товарів – у цьому випадку обидві сторони
зацікавлені торгувати внаслідок порівняльних переваг.

Теорія міжнародної вартості Дж. Cm. Мілля. Джон Стюарт Мілль у своїй
роботі “Основи політичної економії” (1844 р.) показав, за якою ціною
здійснюється обмін. За Міллем, ціна обміну встановлюється за законом
попиту і пропозиції на такому рівні, що сукупність експорту кожної
країни дає змогу оплачувати сукупність її імпорту. Цей закон міжнародної
вартості, або “теорія міжнародної вартості”, – важлива заслуга Дж. Ст.
Мілля. Теорія міжнародної вартості доводить, що існує ціна, яка
оптимізує обмін товарів між країнами. Ця ринкова ціна залежить від
попиту і пропозиції. На думку сучасного американського економіста Д.
Чіпмена, цей закон – “одне з найбільших досягнень людського інтелекту”.
Той факт, що робота одержала визнання лише через 100 років, Д. Чіпмен
пояснював тим, що “цей закон був занадто великим відкриттям для свого
часу”.

Запропоновані Дж. Ст. Міллем закони міжнародної конкуренції зводяться, в
основному, до двох найважливіших положень. Перше: природне прагнення до
міжнародної виробничої спеціалізації веде до встановлення рівноваги у
вигодах, одержуваних від цієї спеціалізації. Друге: умови повної або
часткової спеціалізації визначаються нерівністю в прибутках, одержуваних
від виробництва. Можливості ж повної виробничої спеціалізації залежать
від еластичності заміни в споживанні, що існує між виробленими товарами
і тенденцією до відносного вирівнювання абсолютних вигод держав, що
беруть участь у міжнародному обміні. 

РЕГУЛЯТИВНІ ТЕОРІЇ РОЗВИТКУ

Теорія Хекшера – Оліна. Основи сучасних уявлень про те, чим визначаються
напрямки і структура міжнародних торгових потоків, заклали шведські
вчені-економісти Елі Хекшер і Бертіль Олін. Вони висунули теорію
“вирівнювання цін на чинники виробництва”, суть якої полягає в тому, що
національні виробничі розходження визначаються різною кількістю чинників
виробництва – працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою
потребою в тих або інших товарах.

У 1948 р. американські економісти П. Самуельсон і В. Столпер
удосконалили теорію Хекшера – Оліна, запропонувавши свою: у випадку
однорідності чинників виробництва, ідентичності техніки, досконалої
конкуренції і повної мобільності товарів міжнародний обмін вирівнює ціну
чинників виробництва між країнами.

У концепціях, заснованих на моделі Д. Рікардо з доповненнями Е. Хекшера,
Б. Оліна і П. Самуельсона, торгівля розглядається не просто як
взаємовигідний обмін, але і як засіб, за допомогою якого можна скоротити
розрив на рівні розвитку між країнами.

8Oe

енш капіталомісткий. Цей висновок суперечив усім уявленням про економіку
США, що існували раніше. На загальну думку, вона завжди
характеризувалася надлишком капіталу і відповідно до теорії Хекшера –
Оліна можна було очікувати, що США експортують, а не імпортують
висококапіталомісткі товари.

В наступні роки економісти з різних країн багато дискутували з приводу
“парадокса Леонтьева”. Завдяки цьому теорія “порівняльних переваг”
одержала подальший розвиток. Вона стала включати поняття технічного
прогресу і нерівномірності його розподілу, позафірмової економії
засобів, різниці між країнами в заробітній платі та ін.

Кейнсіанство. На початку 30-х років XX ст. Дж. М. Кейнс створив свою
теорію управління національною економікою, включаючи і зовнішню
торгівлю. Підсумкова праця Дж. М. Кейнса “Загальна теорія зайнятості,
відсотка і грошей” (1936 р.) стала фундаментом сучасної економічної
думки і практики. У подальших роботах було доведено, що
інтернаціоналізація господарського життя і .взаємозалежність стали
всеосяжним процесом і роль зовнішньоекономічних зв’язків як чинника
зростання і розвитку значно зросла. Саме в цей період узгодження
національної зовнішньоекономічної політики і її координація на
багатосторонній основі набули особливого значення для справи
стабільності й економічного зростання.

Участь країни в міжнародному поділі праці, з одного боку, і забезпечення
її міжнародної економічної безпеки, – з іншого, є стратегічними
напрямками управління зовнішньоекономічною сферою країни.

Монетаризм був реалізований у практиці державного регулювання на початку
80-х років XX ст. Інтелектуальним лідером монетаристів став професор
Чиказького університету Мілтон Фрідман.

Головні відмінності між кейнсіанством і монетаризмом полягають: а) у
підході до визначення чинників, що впливають на зміну сукупності попиту
(кейнсіанці вважають, що сукупний попит формується під впливом
різноманітних чинників, а монетариста головним чинником вважають
пропозицію грошей); б) у трактуванні ролі держави (кейнсіанці виступають
за більш широке втручання останньої в економіку, монетаристи
дотримуються протилежної думки, відстоюючи дерегулювання).

На початку 80-х років XX ст. монетаристські концепції були використані
для подолання структурної кризи у світовій економіці і вже сформованої
взаємозалежності між країнами. Структурні реформи і макро-економічна
адаптація, проведені спочатку в США, а потім і в Західній Європі, мали
на меті дерегулювання в макро- і зовнішньоекономічній сфері на
національному рівні, зсув у бік міжнародних механізмів конкуренції і
регулювання і, у зв’язку з цим, перехід до більш ліберальних і
“демократичних” форм управління фінансовими і монетарними важелями,
здійснюючи при цьому координацію внутрішньої макроекономічної політики і
попиту.

Такий підхід, застосований на практиці американською адміністрацією
президента Р. Рейгана на початку 80-х років XX ст., а потім і в Західній
Європі, дав змогу перебороти стагфляційний процес, що затягнувся,
створити нову систему, яка сприяє зростанню регулювання
світогосподарських зв’язків монетарними засобами, враховує реалії
національних суверенітетів, дозволяє уникнути надмірної національної
директивності.

Структурні реформи і макроекономічна адаптація стали стрижнем Стратегії
на чотири десятиліття розвитку ООН, обговореної і прийнятої в 1990 р.
18-ю Спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН. Делегація України
зробила значний внесок у розробку, узгодження і прийняття підсумкового
документа “Декларації про Стратегію на IV десятиліття розвитку ООН”.

Результатом реалізації цілей Стратегії в промислово розвинутих і нових
індустріально розвинутих країнах став десятилітній період без-кризового
розвитку і високих темпів економічного зростання та становлення нової
системи багатостороннього регулювання й національного управління
зовнішньоекономічною діяльністю. 

Теорія зовнішньоторговельного мультиплікатора одержала поширення в
західних дослідженнях з проблем міжнародної торгівлі. Відповідно до цієї
теорії, ефект впливу зовнішньої торгівлі (зокрема експорту) на динаміку
зростання національного доходу, розмір зайнятості, споживання й
інвестиційну активність характеризується для кожної країни цілком
визначеними кількісними залежностями і може бути розрахований і
виражений у вигляді визначеного коефіцієнта-мультиплікатора (множника).
Спочатку експортні замовлення безпосередньо збільшать випуск продукції,
отже, і заробітну плату в галузях, що виконують ці замовлення. А потім
починають зростати вторинні споживчі витрати.

СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

З другої половини XX століття, коли міжнародний обмін набуває
“вибухового характеру”, світова торгівля починає розвиватися високими
темпами. В період 1950-1994 pp. світовий торговий обіг зріс у 14 разів.
За оцінками західних спеціалістів, період між 1950 і 1970 pp. можна
охарактеризувати як “золоті часи” у розвитку міжнародної торгівлі. Саме
тоді було досягнуто щорічного 7 %-го зростання світового експорту. Проте
вже в 70-ті роки XX ст. він знизився до 5 %, ще більше скоротився у
80-ті роки. Наприкінці 80-х років світовий експорт продемонстрував
помітне пожвавлення (до 8,5 % у 1988 p.). Після явного спаду на початку
90-х, у середині 90-х років він знову набирає високих темпів.

Природно, що зазначені зміни сприяли появі сучасних поглядів на
управління міжнародним бізнесом. Вони належать не окремим групам
дослідників, а представникам вищого менеджменту головних
транснаціональних корпорацій. Як основний виділяється ресурсний підхід.
Оскільки компанії мають у своєму розпорядженні обмежені ресурси, вони
повинні вирішити, використовувати їх усередині країни чи на міжнародному
рівні. Переконавшись, що можливості на міжнародному ринку можуть
виявитися більшими, ніж на вітчизняному, компанії спрямовують свої
ресурси в закордонний сектор. Тому, щоб зрозуміти, чому все ж
проводяться торгові операції, необхідно визначити, які вигоди одержують
окремі підприємства.

Концепція експортних можливостей включає чотири підходи.

1. Використання надлишкових потужностей. Часто компанії мають у своєму
розпорядженні виробничі потужності в поточному або довгостроковому
періодах, що не користуються адекватним внутрішнім попитом. Це можуть
бути розвідані запаеи природних ресурсів чи конкретні потужності для
виробництва визначеної продукції, які важко переключити на виробництво
інших товарів, що мають, можливо, відповідний внутрішній попит.

Разом з тим, малі країни прагнуть торгувати набагато ширше, ніж великі.
Одна з причин полягає в тому, що технологія виробничого процесу може
дозволити фірмі рентабельно випускати продукцію тільки при
багатосерійному виробництві, у більших обсягах, ніж це потрібно для
задоволення попиту у своїй країні. Для прикладу візьмемо автомобільну
промисловість: у “Вольво” потреба експорту з невеличкого шведського
ринку значно більша, ніж у “Дженерал моторе” – зі значного
американського.

2. Зменшення витрат виробництва. Дослідження показали: компанії можуть
зменшувати свої витрати на 20-30 % тоді, коли подвоюється випуск
продукції, це явище відоме як “крива акумулювання досвіду” (experience
curve). Наприклад, якщо ми візьмемо 20 %-ве зменшення витрат виробництва
і початкову вартість в 100 дол. на одиницю продукції, то собівартість
другої одиниці продукції буде дорівнювати 80 дол., четвертої – 64 дол. і
т.д. Зменшення може бути пов’язане з декількома чинниками: покриттям
умовно-постійних витрат за рахунок випуску більшого обсягу продукції;
підвищенням ефективності за рахунок досвіду, набутого при виробництві
великих партій продукції; масовими закупівлями матеріалів і перевезенням
їх значними партіями. Тому очевидно, що лідер ринку може одержати
переваги стосовно зменшення витрат виробництва перед своїми
конкурентами. Одним із засобів збільшення випуску продукції компанією є
визначення ринку з глобальної, а не внутрішньодержавної точки зору.

3. Підвищення прибутковості. Виробник може за певних умов продавати ту
саму продукцію з більшою вигодою за кордоном, ніж у себе вдома. Це може
бути пов’язано з відмінністю конкурентного середовища на закордонному
ринку від вітчизняного, тому що там товар знаходиться на іншому етапі
життєвого циклу. Таким чином, етап зрілості всередині країни може
призвести до зниження внутрішніх цін, у той час як етап зростання за
кордоном може звести нанівець актуальність зниження цін. Підвищення
прибутковості може також відбуватися у зв’язку з розходженнями всередині
країни і за кордоном державних заходів, які впливають на прибутковість
(наприклад, розходженнями в оподатковуванні прибутків або регулюванні
цін).

4. Розподіл ризику. Виводячи збут за межі ринку тільки однієї країни,
виробник має можливість зводити до мінімуму коливання попиту, оскільки
цикли ділової активності країн перебувають в різних фазах, а ті самі
товари знаходяться на різноманітних етапах життєвого циклу. Ще один
чинник розподілу ризику за допомогою експорту полягає в тому, що
виробник зможе придбати більше клієнтів, зменшуючи свою вразливість при
втраті якогось одного чи декількох клієнтів.

Концепція імпортних можливостей. Імпульс до участі в торгівлі може
надійти або від експортера, або від імпортера. У будь-якому випадку
мають бути як продавець, так і покупець. Імпульс від імпортера полягає в
тому, що фірма шукає дешевші і високоякісні сировинні та інші
комплектуючі матеріали, готові вироби, щоб використовувати їх на своїх
виробничих підприємствах. Або ж вона може активно шукати нові товари,
розроблені за кордоном, щоб доповнити наявні асортиментні групи. Це
дозволить компанії більше продукції запропонувати на продаж, а імпортеру
– використовувати надлишкові потужності своєї торгово-розподільчої
мережі.

Якщо міжнародні постачання сировини, матеріалів і комплектуючих
зменшують витрати виробництва чи підвищують якість готових виробів, то
компанія, що їх закуповує, має більшу стійкість проти конкуренції з боку
імпортованих готових виробів або ж сама може більш ефективно конкурувати
на експортних ринках. Автомобільна промисловість подає приклад
глобальної конкуренції, що залежить від субпідрядників, у тому числі
іноземних, у напрямку зменшення витрат виробництва.

Імпортер, як і експортер, має можливість розподілити свої операційні
ризики. Розширюючи коло постачальників, фірма буде менше залежати від
диктату або долі єдиного постачальника. В США, наприклад, багато значних
споживачів, зокрема автомобільна промисловість, диверсифікували свої
закупівлі сталі із залученням європейських і японських постачальників.
Ця стратегія знизила ризик недостатнього постачання американської
автомобільної промисловості у випадку виникнення страйку серед
сталеливарників США, але одночасно посилила проблеми в сталеливарній
промисловості країни.

Література

Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” // Відомості
Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 29.

Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. – К., 1990.

Герчикова И.Н. Маркетинг и международное коммерческое право. – М., 1990.

Дениэлс Джон Д., Радеба Ли X. Международный бизнес: внешняя среда и
деловые операции: Пер. с англ. – 6-е изд. – М., 1994.

Кириченко О.А. Реформи і зовнішня торгівля // Політика і час. – 1997. –
№ 3.

Лук’яненко Д.Г. Міжнародна економіка. – К., 1996.

Маринич М.А. Введение во внешнюю торговлю. – Минск, 2000.

Панченко Є.М. Міжнародний менеджмент: Навч. посіб. – К., 1996.

Поручник A.M. Интеграция Украины в мировое хозяйство. – К., 1994.

Рут Франклін Р., Філіпенко Антон. Міжнародна торгівля та інвестиції:
Пер. з англ.-К., 1998.

Сірка А. Як робити бізнес з американцями і канадцями. – К., 1994.

Стровский Л.Е. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учеб. для
вузов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М., 1999.

Управление внешнеэкономической деятельностью: Учеб. пособие / Под общ.
ред. А.И. Кредисова. – К., 1996.

Філіпенко А.С., Бураковський І.В., Будкін B.C. Міжнародні економічні
відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини. – К., 1992. 

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020