.

Традиційний костюм гуцулів. Його особливості та семантика (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
20 17886
Скачать документ

Курсова робота

Традиційний костюм гуцулів. Його особливості та семантика

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….
…………………………………………….

Матеріал та його участь у формування
одягу………………………………………………….

Компоненти гуцульського
костюма………………………………………………………..
……

Семантика………………………………………………………
……………………………………………

ВИСНОВКИ……………………………………………………….
………………………………………

БІБЛІОГРАФІЧНІ
ПОСИЛАННЯ………………………………………………………
………..

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………

ДОДАТКИ
…………………….………………………………………….
………………………………

Словник народних
термінів……………………………………………………….
………………

Уснопоетичні
джерела………………………………………………………..
……………………..

Ілюстрований
додаток………………………………………………………..
……………………..

ВСТУП

Серед багатого і різноманітного за жанрами мистецтва українського народу
своєрідністю та оригінальністю вирізняється мистецтво
Гуцульщини.-історико-етнографічного регіону, що охоплює східну частину
Українських Карпат: Верховинський район, Косівський (без північної
смуги), південна частина Наддніпрянського та Богородчанського районів
Івано-Франківської області, суміжні Путилівський та південна частина
Вижницького і Сторожинецького районів Чернівецької області та Рахівський
район Закарпатської області. Тут, на споконвічній східнослов’янській
території що входила до складу Київської Русі, здавна мешкали гуцули –
етнографічна група українців. Про походження етноніма “гуцул” існує
декілька гіпотез. Деякі дослідники пов’язують цю назву зі словом “кочул”
– кочівник, патух, інші – з молдавським словом “гоц”, “гуц” – розбійник,
яким називали опришків.

За антропологічною типологією гуцули відносяться до арпатського або
карпато-альпійського типу – нащадків куштановицької культури УІ- ІІ ст.
до н.е. Ареол їх поширення збігається з ареолом культури підкарпатських
курганів, носіями якої були карпи. Тематологічні ознаки, зокрема –
резус- від’ємність, вказують на їх генетичний зв’язок з народами
Балканського півострова, Кавказу, Північної Індії. 1

Традиційна культура населення цього надзвичайно самобутнього регіону
розвивалася у загальноукраїнському руслі, незважаючи на те, що його
територія протягом довгого часу переходила з рук в руки загарбників.

Тривале побутування в Карпатах традиційних народних промислів
забезпечило величезну різноманітність неповтоного етнографічного
матеріалу, вивчення якого є надзвичайно актуальним. Цікавим поєднанням
багатьох видів художньої творчості, в якій злились мистецтво вишивки,
ткацтва, плетіння, обробки шкіри, мосяжництва є народний одяг, який наче
ввідбрав у себе найдавніші традиції не лише України, а й попередніх
цивілізацій.

В цілому традиційний костюм можна назвати цілою скарбницею духовної
культури народу, що притаманними їй специфічними способами відображує
його національний характер.

Костюм, як і інші галузі традиціійної культури давно вже став об’єктом
досліджень. Проте існують певні моменти, що потребують більш ретельного
вивчення. Це стосується зокрема питань про походження окремих елементів
костюму та їх символіку. Дана рообота є намаганням хоча б певною мірою
висвітлити ці проблеми. Адже знання з історії народного костюма є
необхідною базою для багатьох освітніх та культурних закладів і загалом
є важливою спадщинною нашого народу, яка потребує збереження та
детального вивчення.

Безцінну джерелознавчу основу дослідження гуцульського костюма складають
сьогодні колекції народного одягу при етнографічних музеїв України та
приватних зібрань. Зокрема таких, як Коломийський музей народного
мистецтва Гуцульщини , Косівський музей народного мистецвта та побуту
Гуцульщини, приватні родинні музеї Косова, Космача тощо, Музей
етнографії та художнього промислу у Львові.

Цінним джерелом етнографії карпатського регіону є праця В.Шухевича
“Гуцульщина”, 2 де також зібрано цінний матеріал з гуцульського
фольклору і , крім того важливе місце відведене опису одягового
комплексу. Певною колориту та чистоти першоджерела надає праці манера її
написання, цінність якої полягає в істонності гуцульської говірки та
народної термінології.

Значний внесок у розвиток етнографічної науки та зокрема у вивчення
традиційного костюма зробив дослідник Ф.Вовк. У своїх “Студіях з
української етнографії та антропології”3 він аналізує окремі форми
вбрання в їх історичному розвитку та виділяє основні його класифікаційні
ознаки, творячи при цьому певну типологію.

Етнографічний матеріал з українського народного одягу та гуцульського
костюма зокрема зібраний у праці О. Воропая “Звичаї нашого народу”.4
Важливість її полягає у детальному розгляді кожного компоненту
традиційного костюма, дослідженню походження деякких одягових форм,
прикра, головних уборів та їх ролі і символіки в традиційних
обрядовостях.

Проблеми семантики народного костюма відображені у ілюстрованому
етнографічному довіднику “Українська минувшина”, складеному у
співавторстві А.П,Пономарьовим, Л.Ф.Артюх, Т.В.Косміною та ін.

Автором підрозділу про різновиди традиційного одягу у довіднику є
Т.Ніколаєва, а підрозділу про символіку народного костюма – Г. Щербій.
Проте опис власне гуцульського вбрання та його семантики проводиться у
цій праці лише в контексіт загальноукраїнського костюма.

Надзвичайно цінною в плані дослідження головних уборів та зачісок
зокрема гуцульськиих є праці Г.Стельмащук 5 та К.Матейко. Тут також
зібраний багатий ілюстративний та фотоматеріал з цього питання, що є
надзвичайно важливою базою для вивчення.

Велике значення мають також праці мистецтвознавчого характеру, де
розглядаються такі галузі народної художньої творчості, як ткацтво,
вишивка, тощо, прослідковуються способи і техніка їх виконання, локальні
риси орнаментальних мотивів, колористичних вирішень. До тких досліджень
належать такі матеріали, як, наприклад, “Сучасні художні тканини
Українськиих Карпат” О.І.Никорак, 6 “Художня тканина західних областей
УРСР” С.Й.Сидорович.7

Значної уваги локальним особливостям традиційного костюма, його
класифікації та походженню приділяється у працях Т.Ніколаєвої, де також
міститься цінний ілюстративний матеріал з різноманітних одягових
комплексів та типології крою різних елементів одягу, їх способів
носіння.

З числа українських письменників, що відтворюючи життя та побут гуцулів,
приділяючи неабияку увагу традиційній культурі, звичаям, обрядам, одягу
варто зокрема азваати М.Коцюбинського. Г.Хоткевича, В.Стефаника.

Надзвичайно вжливим джерелом інформації з історії костюма, його
символічних властивостей є уснопоетична народна творчість.

Отож, дослідження та глибокий аналіз перелічених джерел є вагомим
аспектом в сучасній етнографії та мистецтвознавстві. Їх використання та
поповнення новими результатами етнографічної діяльності дає змогу
застосування історичного досвіду в сучасному дизайні одягу.

МАТЕРІАЛ ТА ЙОГО УЧАСТЬ У ФОРМУВАННІ ОДЯГУ

Матеріали для виготовлення національного костюма представляють доволі
широку базу для дослідження. Етнографічний аналіз специфіки їх
використання, способів обробки, техніки виготовлення розкриває локальні
особливості традиційного вбрання.

Вирішальну роль у виборі сировини матеріалів народного одягу відігравало
природне середовище. Природні умови Карпатського регіону зумовили ті чи
інші особливості виготовлення одягу гуцулів.

Основною сировиною в цьому регіоні було рослинне волокно, вовна, хутро,
шкіра, метал. Гуцули використовували доволі широко сировину твариннного
походження – вовну, в основному овечу. З неї ткали або плели окремі
елементи костюма, або виготовляли тканину, з якої потім шили одяг. З
вовняного прядива в домашніх умовах виробляли сукно для верхнього одягу,
поясного жіночого вбрання, зимових чоловічих штанів. Сукно з тонкої
вовни було однотонним і цінувалося дорожче. Сукно з вовни старих овець
було грубішим, рівномірність його кольору досягалась перемішуванням у
процесі биття. Сукно природного чорного кольору виготовляли з найкращої
сировини – вовни молодих овець. Його називали мицьковим і цінували
найбільше. 1

Загалом ткацтво було особливо поширенною технікою виготовлення
матеріалів для одягу. Саморобні тканини вироблялися з однорідної та
неоднорідної интки різної товщини.

Окрім тканин різного гатунку широко використовувалися шкіра та хутро.
Найціннішим вважалося хутро ще не стрижних ягнят, яке мало природний
білий, чорний або сірий колір. З овечих шкур шили верхній та нагрудний
безрукавний одяг. Шкіру використовували для взуття, поясів, тобівок, що
були гармонічним доповненям до костюма.

Вже наприкінці ХІХ ст. дедалі більшого поширення набувають матеріали
фабричного виготовлення.

Широко використовувалися різноманітні метали. З них виготовляли пркраси
оздобленя до жіночого і чоловічого одягу. Для цього застосовували
зокрема латунь, срібло, мідь тощо.

КОМПОНЕНТИ ГУЦУЛЬСЬКОГО КОСТЮМА

Характер народного одягу визначався умовами життя –
географічно-кліматичними, соціальними тощо. Традиційні особливості одягу
формувалися протягом віків та передавалися з покоління в покоління, з
роду в рід. Костюм гуцулів здавна визначався певною своєрідністю,
зберігаючи в собі багато архаїчний рис. Народнімайстри вміло поєднували
в одязі практичність і красу, утилітарне та естетичне. Приваблює в ньому
гармонічйність усіх його частин.

Чоловічий костюм складається з вишитої полотняної сорочки
тунікоподібного силуету, яку носили навипуск штанів, широкого
пояса-череса, верхнього одягу – сердака, кептаря. На голові- вовняна
кресаня. Через плече – шкіряна сумка- тобівка, порохівниця. Також носили
зшиті з сукна капці або плетені орнаментовані капчурі, взували легкі
шкіряні постоли.

Зупинимося детальніше на кожному з елементів чоловічого костюма.

Сорочка є одним із найдавніших компонентів одягового комплексу. Ще з
часів Київської Русі вона слугувала як натільним, так і верхнім
вбранням. Вона мала декілька видів орнаментації та крою і відповідала
кільком призначенням. Святкові сорочки були колоритно оформлені та
багато орнаментовані, повсякденні – більш стриманими. Відрізнялися вони
і якістю полотна.

Характерним плечовим одягом гуцулів є кептар – безрукавка на хутрі,
оздоблена вишивкою або аплікацією. О. Воропаай стверджує, що слово
“кептар” походить від румунського слова “груди”. Захищаючи від холоду
спину та груди і залишаючи при цьому вільними руки, кептар, став
незмінною складовою костюма гуцулів.1 У формі та способах оздоблення
кептарів яскраво проявляються локальні особливості космацький кептар,
передня частина якого оздоблена квадратними з коричневого сап’яну і
густо набитими металевими капелямии, від кептаря верховинського,
вишитого яскравими вовняними шнурами з перевагою зеленного кольору. Уся
поверхня кептаря з села Розтоки, що на Косівщині покрита складним
узором-аплікацією. Пістинські та яворівські кептарі прикрашені
традиційними мотивами – “рачками”, “кучерями”, “ружами”, “зубцями”.
Високогірні райони Карпат характерні білим кольором кептарів.

Верхнім одягом гуцулів є сердак (петик). Він являє собою прямоспинне
вбрання з домашнього сукна, що також відображає місцеві особливості.
Його обшивали навколо і по швам вовняними нитками, переважно червоного
та жовтогокольору, підкреслюючи простоту форм. Вишивкою оздоблювали
сердака – “гредушки”, бокові клини, колір. Попереду нашивали великі
гарусові гудзики та яскраві китиці – “драмовиси”, особливо пишні в селах
Верховинського району. Своєрідними є оздоблення на верховинських,
микуличинських, брустурівських, яблуницьких сердаках. Високим художнім
смаком вирізняються сердаки з села Космач – чорні, прикрашені чорним
шнуром або сірі з чорними та жовтими прикрасами.

Чоловічі штани шилися з білого полотна (покрениці) кольорового сукна
(крашениці) або білого сукна (гачі). До речі, гачі (гащі, ногавиці) – це
анйдавніа назва чоловічих штанів, що були відомими ще з часів Київської
Русі.

Головний убір гуцулів – кресаня. Вона багато прикрашалася
різнокольоровими шнурами – черв’ячками, пір’ям глухаря, китицями тощо.
Також носили шапку – клепапню.

Таким же багатим є жіноче вбрання. Воно складається з довгої вишитої
сорочки, запаски, тканого пояса, кептаря, сердака. Головним убором
заміжних жінок була перемітка.

Жіночий стегновий одяг – запаска (обгортка, горбатка) зберігає дуж давні
форми, удосконалення яких відбулося завдяки розвитку художнього ткацтва.

Сердаки та кептарі жінок не відрізнялися від чоловічих.

Костюм гуцулок з села Космач відрізняється золотисто-оранжевою
кольоровою гамою всіх деталей: запасок, пояса, хусток, а також орнаменту
на установах та на капчурах. Оздоблення на космацькому сердаку більш
стримані в інших селах високогогір’я.

Жіночий одяг з села Яворова, Косівського району вирізнявся простотою
форм, багатством оздоблення та барвистістю. Переважажє червоний колір.

На Гуцульщині побутувало чимало жіночих прикрас: натуральні та штучні
коралі, скляне намисто, таляри, згарди, силянки та гердани.

Особливий інтерес викликає гуцульський весільний стрій, походження якого
сягає своїм корінням у далеке минуле. Розглянемо, дя прикладу,
традиційний весільний костюм нареченої з села Криворівня, Верховинсьокго
району. Він складається з гуглі – білої накидки, оздобленною кольоровим
вовняним шнуром, головного убору – чільця, весільного вінка.

Не менш цікавим є костюм нареченого: манта (врхній одяг з рукавами та
капюшоном) з сукна сірого кольору також розшита яскравим вовняним
шнуром.

В багатому та оздоблення жіночому весільному одязі з села Пістиня
Косівського району, є своєрідні відмінності. В суцільних вишивках
рукавів пістинської сорочки переважає дрібний геометричний орнамент
червоного та чорного кольору. Фартух – з фабричної тканини. Аплікація –
“кучері”, “рачки”, “зубці” – святково декорують кептар, поверх якого
накинуто велику барвисту хустину та білу перемітку з візерунками по
краям – заборами. Розкішний весільний вінок і багаті нашийні та
нагрудні прикраси доповнюють костюм.2

Одним з найбільш древніх способів оздоблення одягу є вишивка. Найбільш
типовий орнамент вишиття Гуцульщини – дрібний геометричний, в якому
поєднано різні мотиви, переважно ромби та квадрати. Гуцульські вишивки
виконані в основному “низинкою”, а також “хрестиком”, “настилом”,.
“циркою” та іншими техніками. Невід’ємною частиною народного костюма є
пояс. В гірських селах жінки носили широкі пояси – “попружки”, оздоблені
кольоровими повздовжніми полосами. Приваблює в поясах гармонійне
поєднання кольорів. Зустрічаються також пояси з дрібним візерунком –
комбінацією ромбів, трикутникиів та косих “хрестиків”. В забарвленні
переважають відтінки гарячих тонів – червоних та жовтих.

СЕМАНТИКА

Традційний костю поряд із забезпеченням фізичного існування людини
задовольняв її різноманітні соціальні потреби. Безпосередньо з
призначенням костюма пов’язані великие розмаїття символів.

Символіка народного костюма – важливий компонент національний традицій
загалом. Знакові функції втілюють упродовж віків досвід поколінь, їхні
погляди на світ навколо і людину у ньому. Адже людина живе в світі
символів з доісторичних часів. Символ – одна з могутніх підвалин
культури. Загальновизнаним фактом є те, що справжнє мистецтво –
символічне .1

На жаль, поняття семантики багатьох властивостей народного костюма вже
наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. було великою мірою забуте, а способи їх
досягнення зберігалися лише з традицією.

Саме тому ретельне дослідження цього надзвичайно цікавого аспекту є дуже
важливим.

Традиційні особливості одягу формувалися пртягом досить тривалого часу і
передавалися через покоління. Багаті, барвисті гуцульські костюми
підкреслювали у чоловіків мужність, у жінок – красу. Взагалі розрізенння
одягу дорослих людей за ознаками статі, вимагала народна етика. Основну
роль цих знаків виконували декоративно-художні засоби.

Рис урівноваженості, спокою жіночій фігурі надавав значний за площею
поясний одяг, орнаментований з переважанням горизонтальних ліній та
геометричних фігур, з якими пов’язане уявлення про стійкість (квадрат,
прямокутник). Він сприймався як масивніший порівняно з сорочкою та
плечовим одягом, декор якого тяжів до вертикальної осі.

Компоненти чоловічого костюма декорувалися стриманіше і не передбачали
зміну сприняття об’ємів і пропорцій тіла.

Інколи статева приналежність костюма ігнорувалася. 2 Переважно це
відбувалося в яккихось обрядових діях. Так, наприклад, гуцулки під час
вагітності одягали чоловічі штани, щоб відволікати увагу злих сил.
Можливо цей звичай є виявленням того, що за віруваннями присутність
чоловіка тією чи іншою мірою допомагала при пологах. На цю думку
наштовхує також звичай гуцулів класти чоловічі штани породілі під
голову, одягати новонароджену дитину, незалежно від статі в чоловічу
сорочку.

Відповідно до етичних норм великого значення надавалося віковііій
знаковості костюма. Досить часто такі ознаки доповнювалися символами
сімейного стану. Особливо чітко це прослідковується в жіночому одязі.
Тональна стриманність, менша кількість яскравих кольорів характерні для
костюма жінок старшого і похилого віку.

Деякі ознаки сімейного стану в костюмі виконували магічні функції. Це
стосується насамперед головних уборів та зачісок. Дівчата ходили з
непокритою головою, заплітаючи волосся в косу. На Гуцульщині дівчину
вперше заплітали, коли їй виповнювалося 6 років.

Для цього запрошували “сахнівну” жінку, що належала до близької родини.
Вона заплітала волосся навхрест беручи волосся з чотирьох сторін і
зв’язуючи його на потилиці, примовляла при цьому закликаючи парубків.3

Часто двчата заплітали волосся в косу разом з ниткою (“шваркою”), на яку
нанизували мосяжні гудзики густо оплітали червоною вовняною
(“попліткою”). Зачіску оздоблювали живимим квітами (“закосичували”).
Старші дівчата підв’язували попід бороду червоною хусткою і, зав’язавши
її на тімені у вузол, опускали кінці з тороками за голову (“у
переміть”). Під хустку прикріплювали з боків голови живі або штучні
квіти (“чічки”0.

На Гуцульщині на поч. ХІХ ст. ще був відомий звичай, за яким, поки
старша сестра не вийде заміж, молодшим заплітатися у повний убір не
можна.

Характерною ознакою дівоцтва був вінок. При цьому вінки дівчат “на порі”
і заручених дещо відрізнялися. Гуцулки носили звиті вінки з штучних
квітів, павичевого пір’я, стрічок і стеклярусу – “карабулі”.

Знаком того, що дівчина заручена, був вінок, сплетений у так званий
барвінковий день. Такий вінок змащувався медом і вкривався позолотою.
Дівчина не змінамала його аж до шлюбу, навіть спала в ньому.

Існувало повір’я, за яким, якщо вінок пропаде – не буде щастя у
подружньому житті.

Він служив одночасно оберегом від злої сили і поєднував у собі солярну і
шлюбну символіку. Дівчина, що втратила дівоцтво не мала правва одягати
вінок до шлюбу.

Заміжні жінки до кінця своїх днів повністю закривали волосся головним
убором. Ходити з непокритою головою для заміжньої жінки вважалося
великим гріхом. Це табу порушувалося лише тоді, коли здійснювалися якісь
магічні обряди або на знак жалоби.

V

N:

gd?

:

NON2P4P6P8P:P

I

?

?

uoeioeuoeioeioeioeioeioeioeioeioeioeioeuoeioeioeioeioeuoeioeioeuoeioeuoe
uoeioeioeioeaTHoeioeioeaTHoeuoeuoeuoeOuOuOuOuON

h?

Rпарубків зачіска була без пароділу, а після одруженя молоді чоловіки
розділяли волосся на дві частини. Підрізали волосся раз на рік, а щоб
воно не заважало при роботі, його змащували жиром і закладали за вуха.
Спосіб носіння головного убору підкреслював також і соціальне становище.
Им багатший парубок, тим більше схиилв капелюх (“кресаню”) набік, а
бідняки повинні були носити його рівно. Капелюх оздоблювали шерстяними
кольоровими шнурами. У високогірних районах до капелюхів прикріплювали
трясунку – пір’я дикого півня – гутара, а також пір’я павича, яке за
повір’ям, приносить щастя.

Невід’ємними складовими народного костюма, що пройшли тривалий шлях
свого розвитку, були пояси, головні убори, взуття, прикраси тощо.

Доповнення були яскравим виразником локальної специфіки костюма і
соціальною ознакою людини, в них знаходили відображення народні звичаї,
моральні норми і т.д. Так, навіть наприкінці ХІХ ст. в жіночому
традиційному костюмі була недопустимою відсутність пояса, голвоного
убору або культових прикрас, що були доволі вагомою складовою
традиційних обрядів, з ними пов’язано багато уявлень та вірувань.

Доповненням до одягу гуцулів були топірці і палиці, вироби зі шкіри,
оздоблені металом (ташки, тобівки).У ташці носили тютюн, лльки, хустки
тощо. А також побутували ткані на вовняній основі сумки – тайстри,
дзьобанки. Все це багато декорувалося, а орнаментика мала своє
символічне значення.

Нерідко доповнення одягу послуговували важливими атрибутами в
різноманітних обрядах. Наприклад, О.Воропай описує один з таких обрядів
– колядницький похід за участю парубків, що несуть на плечах топірці –
бартки. До барток під’язані дзвоники, що дзвонять під час танку. Якщо
газда має пасіку, він веде колядників на місце, де влітку будуть вулики.
Колядники стають колом, падають на коліна, на снігу перед собою роблять
хрест топірцем, потім складають тоірці лезами досередини, а держаками до
себе, на топірці купою кладуть шапки (“бо то – як рій бджіл”). Парубки
колядують і виголошують побажання господарям.

Невід’ємною деталлю комплексу одягу таокж здавна були пояси. Шкіряним
поясам – чересм і ткани вовняним мешканці Карпат, як і інші слов’янські
народи, надавали магічне значення , вірили в їх чудодійну силу. Згідно
стародавніх вірувань, пояси виступали своєрідними оберегами. Вважалося,
що пояс збільшував чоловічу мужність і силу, а жінок оберігав від
нечистої сили, чарів, злого ока. Віра в цю захисну силу утримувалася в
Карпатах до середини ХХ ст. Домінуючим в поясах був червоний колір 4,
якому теж надавалося значення символу та оберегу. Поясами, крім
основного їх призначення, часто перев’язували немовлят, коли брали їх з
собою, виходячи з дому. На поясах опускали домовину у могилу.

Під час випікання великодної паски, жінки виряджали чоловіків з хати, а
самі. Поки паска в печі, перев’язували нитками ножиці, клали їх у
постіль, примовляючи, що зав’язує серце своєму чоовіку. Поясами
перев’язували гряди над постіллю. Все це мало сприяти злагоді та любові
між подружжям. До знаків, що найчастіше зустрічаються в гуцульських
поясах належать мотиви сонця в образі геометричнх узорів, квадратів,
ромбовидних фігур, зірок (“зірниць”, “звізд”) у вигляді
восьмипелюстроких розет тощо.

На Гуцульщині широко побутували найрізноманітніші прикраси – чепраги,
згарди, гердани, ланцюжки – ретязі, силянки тощо. Багато з них ало
культове, а також захисне призначення. Наприклад, жіноча прикраса
шелести (металевий ланцюжо в кілька рядів з кулеподібними підвісками) –
повинна відганити нечисту силу. Досить поширеними були персні. Проте
вони частіше зустрічалися у чолвоіків, ніж у жінок. Особливу
оригінальність виявляє один з видів гуцульських песнів. Це каблучка з
зазвичай трьома невеликими пірамідальними шипами зверху. Ф.Вовк
стверджує, що це наявний, хоч і дуже невинний пережиток бойового персня,
що затримався ще на Кавказі і являє собою зброрю.5

Окремі компоненти котюма досить часто виступають обрядовими символами.
Вони мали захистити людину від злих сил, принести добробут, здоров’я,
кохання.

Чимало обрядових символів мали давнє походження і не використовували у
повсякденному костюмі. Зокрема, гугля у весільному обряід. Особливою
магічною силою, як вважалося, володіли речі, виготовлені спеціально для
якогось обряду власними руками. Обрядова функція одягу проявлялась і в
специфічних способах його використання. При цьому нерідко йшли навіть на
свідоме порушення норм пристоності. Своєрідною формою існування етичних
норм була архаїчна традиція часткового або повного оголення, яке
допускалося в обрядових діях.

Ритуальне оголошення символізувало дві протилежні тенденції: зближення з
нечистою силою і водночас захист від неї.

Роль обрядового символа часто виконувала кольорова гама одягу. Так,
наприклад, під час похорону, на знак того, що в хаті хтось помер, на
вікно знадвору чіпляли білу пеермітку. Коли людина помирала , її одягали
обов’язково в новий одяг (часто також білий), чоловіка оперізували
вовняним поясом (ременя не давали “щоб не було тяжко на той світ іти”),
жінку завивали у перемітку і накривали шию білим полотном (“щоб файна
та пишна була на тім світі”), усі прикраси знімали. На знак смутку всі
родичі ходили в одязі, в якому були до моменту смерті. Жінкии розпускали
волосся, чоловіки не покривали голови аж до похорону.6

Надзвичайно насиченим символікою, зокрема символікою одягу є весільний
обряд гуцулів.

Напередодні весілля нареченим виготовляли весільні вінки. Плетіння вінка
супроводжувалося “барвінковими” піснями. Нареченому вінок пришивали до
сушкової шапки (взимку) або до кресані (влітку). Дочекавшись із повним
правом одягти на голову весільний вінок було великим щастям для молодих.
Перед тим, як покласти дівчині на голову вінок, мати розплітала і чесала
їй косу. Розплітання волосся у весільному обряді слов’ян загалом
символізувало прощання з дівоцтвом. Після одягання вікна дівина вже його
не знімала аж до шлюбу. Молодому одягала вінок весільна “матка” разом з
дружбою.

Напередодні весілля наречений посилав нареченій в подарунок перемітку,
червону хустку і чоботи, а вона дарувала йому сорочку. Все це
зберігалося до кінця життя.

На гуцульському весіллі кіс молодої не розплітають, як в інших регіонах
України, а відрубують. Кінець коси прив’язують до спціального кліочка,
забитого у сітнку, а наречений, танцюючи з дружкою, повинен відрубати
косу одним ударом топірця, якщо йому це не вдасться, то це свідчить про
нещасливе подружнє життя.7

Вранці після весілля молоду “завивають” і вона вважається молодицею.
Традиційний головний убір заміжньої жінки- перемітка.

Остаточним етапом обряду завивання є заплітання молодої молодим у
писутності “завивачок” – госте ймолодої. В коси дружини він кладе гроші
і білу вовну (щоб пізнньої старості діждалася), потім завиває її
червоною хуткою.

Надзвичайно цікаве символічне значення має орнаментика гуцульського
костюма.

В оносві композиційної схеми гуцульських вишивок переважає ромб або
квадрат. Їм підпорядковуються дрібніші елементи. Ромбічний візерунок –
символ рордючості – можна прослідкувати ще в ранніх землеробських
культурах. Звичайний ромб з крапкою посередині – ідеограма засіяного
поля, ромб з завитками на зовнішніх кутах – симоволом радості.8

Гуцульська вишивка активно виконує комунікаційну функцію – зорову
передачу інформації від покоління до покоління. Через систему орнаменту,
кольору передаються складні аспекти світорозуміння та світосприйнятя.
Навколишня природа, рослинний і тваринний світ знайшли своє
відображення в орнаментиці. Назва “скриньчастий узір” походить від того,
що в його основу покладено мотив рямокутника – “скриньку”. Цей мотив
часто впсианий в ромб. Узори “лекичі”, “летуни”, “летуни”, “летячі” –
зображують стилізовані фігури птахів з розпрямленими крилами. Також в
орнамені гуцульських вишивок збереглася багата солярна символіка.
Символ сонця тут – хрест, розетка, восьмикутна зірка, косий хрест тощо.
До речі, солярну символіку в обрядовості мали вінок і коса. Сонце в небі
можна порявняти з вінком, а його промені – з дівочим волоссям. Дуже
поширеним є символ зорі, вважалося, що він має величезну силу. Орнамент
“павучки” також мє солярну символіку. Перед ами постає образ павука, що
снує нитки – засновника світу.

Неабиякий інтерес викликає мотив “дерева життя”, “світового дерева”. Ця
магічна композиція втілює в собі щорічний, безперервний ритм життя,
поєднує уявлення про час, простір, життя і смерть. Як і більшості
знаків- символів, у “дерева життя” є символи синоінми, які в певній мірі
замінюють його або підкреслюють якісь з його властивостей. Такими
символами є “хрест”, “драбинка” тощо. Виступаючи в якості символу життя,
плодоносного начала, хрест часто розглядається як універсальний символ
безсмертя, символ творчого джерела житя – сонця, образ вогню. Таку ж
символіку має червоний колір. Оскільки живий вогонь добувався тертям
двох паличок і сме там, де було перехрестя з’являлася іскра, то хрест є
символом життя, світла. Крім вишивок хрест покладений в основу тканини,
має світотворчу, шлюбну та захисну, оживляючу силу.

Ідея руху сонця по небу виразно простежується в мотив “безконечника”,
“спіралі”, що водночас є і символом води, втіленням жіночого
життєдайного начала, родючих сил природи.

Також дуже поширеними є антропоморфні зображення, зокрема- це орнамент
“головкате”.

Важливу роль тут відіграє також колір.

Наприклад, у весільному одязі здавна домінував червоний колір. Це символ
зрілості, завершеності.

Важливу роль тут відіграє також колір. Наприклад, у весільному одязі
здавна домінував червоний колір. Це символ зрілості, завершеності. Білий
є символом туги, трауру, а зелений – початку, росту.

Символи і символіку взагалі можна тумачити на побутовому, естетичному,
філософському рівнях. В фольклористиці розуміння символіки мє власну
специфіку, адже фольклор – найбагатша універсальна система.

Національний одяг, як і мистецтво загалом, не можна розглядати
ізольовано від побуту, а народний побут дуже тісно пов’язаний з
фолькллором: народними повір’ями, звичаями, обрядами, казками. Все це є
своєрідним тлом, на якому повинен відбуватися дослідження народного
мистецтва.

Символіка костюма – це загальнонародне і національноспецифічне,
етногенетичне поняття. Саме ця її риса є надзвичайно важливою, а її
детальне вивчення – дуже актуальним сьогодні.

ВИСНОВКИ

Одяг- найрухливіший елемент з усього комплексу народного мистецтва, що
легко сприямає зовнішні впливи різних культур, історичних та соціальних
процесів тощо. Вивчаючи одяг, можна простежити також і особливості
духовної клуьтури народу. Усі ці фактори впливають на розвиток та
ускладнення різноманітних функій одягу. Досліджуючи гуцульський костюм
зокрема приходимо до висновку про ойго поліфункційність. Адже поряд із
основним призначенням –захисним – яскраво прослідковується також і
естетичне: гуцули, як інхто інший, намагаються прикрасити все, що їх
оточує – від власного вбрання до предметів побуту. Не менш важливою є і
оберегова та обрядова функції одягу. З народною етикою пов’язана
статевовікова функція. В процесі соціального розмежування утворилася
соціальна функція. У зв’язку з вираженням локальних етнічних
особливостей регіону в костюмі можна говорити про його етнічну функцію.

Надзвичайно важливим є дослідження семантики гуцульського костюма,
проблеми якої є недостатньо висвітленими та вивченими сьогодні.

Традиційний комплекс гуцульського одягу арактерний рядом архаїчних рис,
походження яких тісно перекликається не лише з костюмом попередніх епох
у вітчизняній культурі, а й елементами костюму інших народів. Це є
свідченням того, що немає повністю ізольованих культур, та все ж народне
мистецтво, незважаючи на сторонні впливи, завжди має свій стиль, своє
коріння, що сягає найглибших верств етнічних особливостей народу.

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ

Вступ

1Лозко Г. Українське народознавство. К.:1995.

2Шухевич В. Гуцульщина: в 3т /Видання друге – Верховина,1999-т.3

3Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології. К.: 1995.

4Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис – К.: Оберіг,1993.

5Стельмащук Г.Г. Традиційні головні убори українців.-К.: 1993

6Никорак О.І. Сучасні художні тканини Українських Карпат.-К.: 1988.

7 Сидорович С.Й. Художня тканина західних областей УРСР.-К.:1979.

Матеріал та його роль у формуванні одягу.

1Ніколаєва Т. Історія українського костюма. К.: Либідь,1996.-55-57 с.

Компоненти гуцульського костюма.

Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис – К.: Оберіг,1993

Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини /О.А,Кратюк,
М.С.Михайлевська, А.Г.Пудик, М.П.Сахро /під ред.
А.Г.Соломченка.-Ужгород: Карпати,1975.

Семантика

1Українські символи /М.Дмитренко, Л.Іваннікова, Г.Лозко, Я.Музиченко,
О.Шалак.-К.:1994.

2Українська минувщина: Ілюстрований етнографічний довідник
/А.П.Пономарьов, Л.Ф.Артюх, Т.В.Косміна та ін.-К.:Либідь, 1993-135с.

3Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис – К.: Оберіг,1993

4Сидорович С.Й, Художня тканина західних областей УРСР.-К.:1979.

5Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології. К.: 1995.

6Гуцульщина: Історико-етннографічне дослідження /за
ред.Ю.Гошка.-К.:1987.

7Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис – К.: Оберіг,1993

8Українські символи /М.Дмитренко, Л.Іваннікова, Г.Лозко, Я.Музиченко,
О.Шалак.-К.:1994.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Антонович Є. Захарчук-Чугай Р., Станкеви М. Декоративно-прикладне
мистецтво – Львів:1992.

Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології. К.: 1995.

Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис – К.: Оберіг,1993

Гуцульщина: Історико-етннографічне дослідження /за ред.Ю.Гошка.-К.:1987.

Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини /О.А,Кратюк,
М.С.Михайлевська, А.Г.Пудик, М.П.Сахро /під ред.
А.Г.Соломченка.-Ужгород: Карпати,1975.

Никорак О.І. Сучасні художні тканини Українських Карпат.-К.:1988.

Ніколаєва Т. Істоіря українського костюма-К.: Либідь,1996.

Сидорович С.Й. Художня тканина західних областей УРСРС-К.:1979.

Стельмащук Г.Г. Традиційні головні убори українців- К.:1993.

Українська минувщина: Ілюстрований етнографічний довідник
/А.П.Пономарьов, Л.Ф.Артюх, Т.В.Косміна та ін.-К.:Либідь, 1993-135с.

Українські символи /М.Дмитренко, Л.Іваннікова, Г.Лозко, Я.Музиченко,
О.Шалак.-К.:1994.

Шухевич В. Гуцульщина: в 3т /Видання друге – Верховина,1999-т.3

Антонович Є., Захарчук-Чугай Р., Станкевич М. Декоративно-прикладне
мистецтво – Львів:1992.

Вовк Ф. Ніколаєва Т. Історія українського костюма – К.: Либідь, 1996.

Українська минувщина. Ілюстрований етнографічний довідник /А.Пономарьов,
Л.Артюх, Т.Косміна та ін.- К.: Либідь, 1993.

Шухевич В. Гуцульщина: В 3 т /Видання друге – Верховина, 1999.-т.3.

Додаток 1

СЛОВНИК НАРОДНИХ ТЕРМІНІВ

Бартка – топірець-доповнення до чоловічого костюма.

Бесаги – перекидна подвійна сумка з вовняної орнаментованої тканини.

Бовтиці – китиці.

Брацар – манжет рукава сорочки.

Брокатова – назва парчевої тканини.

Букурійка – вузький шкіряний пояс з металевим оздобленням.

Бунда – кожух.

Волока – мотузка для зав’язування постолів.

Вуставка

(уставка) – вишивка на верхінй частині рукава сорочки.

Гальон – срібляста або золотиста стрічка.

Гачі – сукняні чоловічі штани білого кольору.

Гердан – жіноча нашийна прикраса з бісеру.

Головкате – геометричний орнаментальний мотив.

Гредушка – орнаментована передня частина сердака.

Гугля – архаїчний весільни йодяг з вовни білого кольору.

Дармовиси – китиці для оздоблення одягу.

Дзюбанка – вовняна ткана сумка через плече.

Дранка – сорочка

Дуди – манжети сорочки.

Затичка – окраса на голові.

Зашінка – зав’язка (застібка) для сорочки.

Згарда – архаїчна металева жіноча прикраса.

Капелі – латунні кружечки для оздоблення одягу,зокрема кептарів.

Капці – зшиті з сукна шкарпетки.

Капчурі – вовняні плетені шкарпетки з орнаментом.

Келеф – чоловіча палиця з масивною вигнутою рукояткою.

Кептар – нагрудний одяг,безрукавка з овечої шкіри.

Клепання – зимова шапка з сукна, підбита овечиною та облямована лисячим
хвостом.

Клокічки – намисто з коробочок рослини.

Когутки – сережки.

Лудіннь – загальна назва одягу.

Манта – чоловічий одяз з рукавами і каюшоном.

Опинка (обгортка) – вовняний жіночий поясний одяг.

Очкатий – орнамент з ромбічних мотивів.

Пави – капелюх прикрашений пав’ячим пір’ям.

Пацьорки – намисто.

Перемітка – головний убір заміжньої жінки.

Полотнянка – полотняна сорочка.

Попружка – тканий пояс.

Постоли – шкіряне легке взуття.

Приділок – пола жіночої сорочки.

Прошивка – комірецьсорочки, кептаря.

Ретязі – ланцюжки.

Рясування – збирання в складки.

Сердак (петик) -верхній вовняний одяг.

Силянка – жіноча шийна прикраса з намистин.

Сухозлоть – металева нитка.

Тайстра – ткана вовняна сумка.

Ташка – плоска шкіряна сумка з металевим оздобленням.

Тобівка – чоловіча шкіряна сумка з металевим декором.

Уплітка – прикраса дівочої зачіски.

Холошні – штани.

Цирка – спосіб вишивання, що полягає у поєднанні мережки з гладдю.

Черпраги – металеві застібки для намиста та одягу.

Черв’ячки – гарусні кольорові шнури для оздоблення.

Черес – широкий чоловічий шкіряний ремінь.

Чиновате ткання- – візерункове переплетення ткаини.

Чільце – весільний головний убір нареченої.

Шелести – металва нагрудна жіноча прикраса.

Ширинка – орнаментальний мотив з квадратів і трикутників.

Додаток 2

УСНОПОЕТИЧНІ ДЖЕРЕЛА

…Тепер ми братчик з дороги прийшов,

Ой привіз мені три радосточцї;

Одно ми радість: срібний перстенец,

Друге ми радість: шовковий пояс,

Трете ми радість: павяний вінец!

Срібний перстень пальчик ізчепле,

Шовковий пояс ладочки ломит,

Павяний вінец головку вклонит…. (Брустури)

… Зробіте менї золотий перстінь,

Йа з останчиків золотий наміт,

Йа з причинчиків золотий вінок;

Перстїнец будет на вкрашеньичко,

Йа наміт будет на носїньчко,

Йа вінок будет до вінчиньичка!.. (Тюдів)

… Шила вишивала три ширенонцї:

Першу, шо шила, все золотила,

Другу, шо шила, дуже китила,

Третю, шо шила, всьикими шовки!

Першу-ж би дати свої свекрусі,

Другу-ж би дати свої сестричцї,

Трету би дати мому милому… (Тюдів)

… Вінчуємо тї шьистєм-здоровйим,

Шьистєм-здоровйим, золотим вінцем,

Золотим вінцем, файним молодцем…

… Тото золоте свому милому,

Своєму милому подаруночок,

Подаруночок на сорочечку

Ой дати – ніким послати…

.. Не вогонь горит, не місьиц світит,

Гречная пана віночком світит… (Брустури)

… Барвіночок зірвет, тай вінчик сплетет,

Тай вінчик сплетет, до церкви йдет… (Тюдів)

… В багровим пивци чом купаючи,

Білов фустинов вповиваючи…

… Рости величка до черевичка,

Від черевичка бай до віночка!

Вінчуємо… (Жаб’є)

… Чесна дівчина вінок сплітає,

За ню Пречиста ни забуває,

Зволит їй мирно на світі жити,

Чесним віночком голову покрити… (Криворівня) 1

… Під гайом зелененьким ходить Миколайцю,

За кресаню си зашпилив зелений розмайцю.

Нащо тобі, мій миленький, розмаю, розмаю,

Як я тобі за капелюх рути наламаю…

… Ой, той мені сподобав си в широкім реміні…

… Ой кувала зозуленька в лісі на криміні,

Я такого хлопця люблю, що в краснім реміні.

.. Єдна шила на подвір’ю, друга на містечку,

Єдній куплю вобарінок, а другій стьожечку,

Не такую червоную, що в коси вплітати,

А такую біленькую, до шлюбу ставати…

.. .Розгубив я постоли, розгубив онучі,

І неслави си набрав, від дівчат ідучи.

… Хвалиться богацький син, що буде ходити;

Не маю я білих грошей на шиї носити.2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020