.

Зміст освіти в національній школі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
548 9741
Скачать документ

Реферат на тему:

Зміст освіти в національній школі

План

1. Загальна характеристика змісту освіти. Удосконалення змісту освіти
відповідно до вимог Закону України “Про освіту”.

2. Характеристика навчальних планів, програм і підручників національної
школи.

3. Взаємозв’язок загальної, політехнічної та професійної освіти.

4. Аналіз змісту освіти зарубіжної школи.

Рекомендована література: б, 19, 20, 58, 78.

У державній програмі “Освіта” (“Україна XXI століття”) накреслено
стратегію розвитку освіти на найближчі роки і перспективу, визначено
курс на створення життєздатної системи неперервного навчання й
виховання, забезпечення можливості постійного духовного
самовдосконалення особистості, формування інтелектуального і культурного
потенціалу як вищої цінності нації.

У програмі сформульовано найважливіші принципи реформування всієї
системи освіти:

? демократизація освіти і розширення автономії навчальних закладів з
урахуванням розвитку партнерства учнів, студентів та педагогів,
гуманізації системи, що полягає в утвердженні людини як вищої соціальної
цінності;

? гуманізація освіти, яка покликана формувати у свідомості учнів
цілісний науковий світ, розвивати їх духовність і творче мислення;

? національна спрямованість освіти, її гармонійне поєднання з
національною історією і народними традиціями;

? неперервність освіти, перетворення її в процес, що триває протягом ІЗ;
усього життя людини;

? неподільність навчання і виховання, їх органічна єдність як чи не
найважливішого важеля економічного і політичного розвитку суспільства.

Із прийняттям Закону України “Про освіту” в мережі загальноосвітніх
закладів сталися певні позитивні зміни у напрямку урізноманітнювання
типів загальноосвітніх закладів. Вже у 1994/1995 навчальному році в
Україні працювала 121 гімназія, 124 ліцеї, у них навчалося понад 120
тис. учнів. Вихованці цих закладів показали високі результати на
Всеукраїнських учнівських олімпіадах, складаючи половину їх учасників.

Найголовнішою ознакою часу у шкільній освіті є те, що загальноосвітня
школа стає національною, тобто школою держави Україна. Свідченням цього
є зростання контингенту дітей, які навчаються українською мовою. Тому
особливо відповідальним завданням є визначення національного компоненту
навчання й виховання. Розвивається мережа навчально-виховних закладів
для дітей інших національних спільнот України, що забезпечує вивчення
рідної мови, літератури, культури.

Важливою характеристикою сучасної освіти є її неперервність, яка
характеризується такими принципами: неперервність (освіта протягом
усього життя людини); цілісність (розуміння освітньої системи як
цілісної, яка включає дошкільне виховання, основну, послідовну,
повторну, паралельну освіту, яка об’єднує, інтегрує всі рівні освіти і
її форми); включення у систему освіти, крім навчальних закладів і
центрів до підготовки, формальних, неформальних і позаінструкційних форм
освіти; інтегративність, горизонтальна інтеграція (дім-сусіди-місцева
соціальна сфера-суспільство-світ праці-засоби масової
інформації-рекреаційні, культурні, релігійні організації тощо), зв’язок
між предметами, що вивчаються; зв’язок між різними аспектами розвитку
людини (фізичний, моральний, інтелектуальний тощо) на окремих етапах
життя; вертикальна інтеграція (зв’язок між окремими етапами
освіти—дошкільною, шкільною, позашкільною); між різними рівнями і
предметами усередині самих етапів; між різними соціальними ролями, які
реалізуються людиною на окремих етапах її життєвого шляху; між різними
якостями розвитку людини (якості, які проявляються у певному часі, такі
як фізичний, моральний і інтелектуальний розвиток тощо); універсальність
і демократичність освіти, альтернативність (можливість створення
альтернативних структур для одержання освіти); наступність (узгодження
загальної і професійної освіти за змістом, формами, методами, терміном
навчання); самоорганізація (акцент на самоуправління, самоосвіту,
самовиховання, самооцінку); індивідуалізація навчання; суспільна
наступність (навчання в умовах різних поколінь: у сім’ї, суспільстві);
культуровідповідність (розширення світогляду, рівня загальної культури);
інтердисциплінарність (інтердисциплінарність знань, їх якості);
варіативність (гнучкість і різноманітність змісту, засобів, методів,
організаційних форм, часу і місця навчання); динамічність (динамічний
підхід до знань — здатність до асиміляції нових досягнень науки);
ефективна процесуальність (удосконалення вмінь учитися, пізнання і
розвиток власної системи цінностей); стимулювання мотивації до навчання;
комфортність (створення відповідних умов і атмосфери до навчання);
творчість (реалізація творчого й інноваційного підходів, розвиток
творчих якостей особистості); соціалізація (підготовка до зміни
соціальних ролей у різні періоди життя; підвищення соціальної
адаптивності, вироблення спрямованості підтримки і покращення власного
життя шляхом особистісного, соціального і професійного розвитку);
суспільний розвиток (розвиток суспільства, яке організовує систему
виховання і навчання); спрямованість на досягнення мети (вчитися для
того, щоб “бути” і “ставати” кимсь).

1. Зміст освіти — це система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння
якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей
учнів, формування їх світогляду, моралі і поведінки, підготовку до
суспільного життя, до праці.

Залежно від мети і характеру підготовки учнів розрізняють загальну,
політехнічну й професійну освіту.

З 2003-2004 навчального року в практику середньої загальноосвітньої
школи України втілюється Концепція профільного навчання, яка ґрунтується
на основних положеннях Концепції загальної середньої освіти (12-річна
школа) і спрямована на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти
в Україні.

Концепція розроблена з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду
організації профільного навчання у старшій загальноосвітній школі.

Профільне навчання — це одна з форм диференційованого навчання, яка
дозволяє, виходячи з вимог вищих навчальних закладів та
професійно-технічних закладів освіти, глибше та максимально
диференційовано засвоювати групу споріднених навчальних предметів, а
решта навчальні дисципліни вивчаються в оптимально-інтегрованому режимі.
Таке навчання передбачає врахування освітніх потреб, нахилів і
здібностей учнів та створення умов для навчання учнів старшої школи
відповідно до їхнього професійного самовизначення. Це забезпечується
через зміни у цілях, змісті та структурі організації навчання.

Головною метою профільного навчання є забезпечення можливостей для
рівного доступу учнівської молоді до здобуття загальноосвітньої
профільної та початкової допрофесійної підготовки, неперервної освіти
упродовж життя, виховання особистості, здатної до саморегуляції,
професійного зростання й мобільності в умовах реформування сучасного
суспільства. Профільне навчання спрямоване на набуття старшокласниками
навичок самостійної науково-практичної, дослідницько-пошукової
діяльності, розвиток інтелектуальних, психічних, творчих, моральних,
фізичних, соціальних якостей, прагнення до саморозвитку та самоосвіти.

Основні напрями та профілі навчання учнів на старшому ступені школи:

– соціально-гуманітарний напрям: іноземні мови, історико-філологічний,
історико-правознавчий, історико-географічний профілі;

– природничо-математичний напрям: математика і комп’ютерна техніка,
хіміко-біологічний, фізико-математичний, математико-економічний профілі;

– фізкультурно-військовий напрям: фізкультурно-оздоровчий і військовий
профілі;

– художньо-естетичний напрям: образотворче мистецтво, художні народні
промисли, вокально-хоровий, вокально-інструментальний та інші профілі;

– виробничо-технологічний напрям: будівельний, електротехнічний,
механізації, агротехнічний, косметико-перукарський та інші профілі.

Профільне навчання вводиться з 10 класу на старшому ступені школи.
Підготовка до нього ведеться у початковій школі (вибір вчителями та
батьками додаткових годин для інтелектуального та фізичного розвитку
дітей: математичні лабіринти, ігри, світ квітів, моя родина тощо), а в
основній школі учні вибирають факультативні курси, виходячи з кількості
годин варіативної частини навчального плану та своїх інтересів.

На підготовчо-розвивальному етапі (початкова школа) проводиться
інтенсивне психологічне вивчення учнів, тут домінує розвивальна
спрямованість навчальних занять, а також вводяться спеціальні
розвивальні уроки з метою оптимального розвитку виявлених природних
задатків і підготовки дітей до вибору в основній школі факультативних
курсів.

На підготовчо-орієнтаційному етапі (основна школа) учням створюються
умови для самостійного вибору додаткових годин з метою більш глибокого
вивчення предметів інваріантної частини навчального плану та
факультативних курсів, які доповнюють або поглиблюють навчальні
дисципліни інваріантної частини плану. На цій основі учні готуються до
вибору наступного навчального закладу старшого ступеня школи (ліцей,
гімназія, реальна школа, професійно-технічне училище, вищий навчальний
заклад ІІІ рівня акредитації).

Зміст освіти покликаний забезпечити передачу і засвоєння підростаючим
поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури для
дальшого розвитку засвоєного досвіду. Цей досвід (за І.Я. Лернером)
включає в себе такі чотири елементи: а) знання про природу, суспільство,
техніку і способи мислення; б) досвід здійснення відомих способів
діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках
особистості, яка засвоїла цей досвід; в) досвід творчої, пошукової
діяльності з вирішення нових проблем, які виникають перед суспільством,
вимагають самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у
нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже
відомих; г) досвід ціннісного ставлення до об’єктів або засобів
діяльності людини, його прояв у ставленні до навколишнього світу, до
інших людей.

Ці провідні елементи освіти забезпечують такі три типи навчальних
предметів: а) навчальні предмети з провідним компонентом “наукові
знання” або основи наук (фізика, хімія, біологія, астрономія, географія
та ін.); б) навчальні предмети з провідним компонентом “способи
діяльності” (іноземна мова, креслення, фізкультура, комплекс дисциплін
трудового навчання, інформатика); в) навчальні предмети з провідним
компонентом “художня освіта і морально-естетичне виховання”
(образотворче мистецтво, музика).

Зміст освіти має відповідати таким вимогам: а) відповідність соціальному
замовленню суспільства, тобто завданням всебічного розвитку людини;
б)забезпечення високої наукової і практичної значущості навчального
матеріалу, який включається в зміст освіти; в) врахування реальних
можливостей процесу навчання (закономірностей, принципів, методів,
організаційних форм навчання, рівня загального розвитку школярів, стану
навчально-методичної і матеріальної бази школи); г) забезпечення
соціальної детермінованої єдності в конструюванні та реалізації змісту
освіти з позиції всіх навчальних предметів, що вивчаються в школі.

Удосконалення змісту освіти відповідно до вимог розбудови національної
школи: а) введення до навчального плану нових предметів; б)
вдосконалення навчальних програм з усіх навчальних дисциплін; в)
розробка теоретичних основ побудови підручників нового типу; г)
визначення єдиного рівня загальної освіти в різних типах навчальних
закладів; ґ) розробка навчальних комплексів — набору основних
дидактичних матеріалів з одного предмета.

Щоб знайти своє місце в житті, ефективно освоїти життєві і соціальні
ролі, випускник української школи має володіти певними якостями,
вміннями: бути гнучким, мобільним, конкурентноздатним, вміти
інтегруватись у динамічне суспільство, презентувати себе на ринку праці;
критично мислити; використовувати знання як інструмент для розв’язання
життєвих проблем; генерувати нові ідей, приймати нестандартні рішення й
нести за них відповідальність; володіти комунікативною культурою, уміти
працювати в команді; вміти запобігати та виходити з будь-яких
конфліктних ситуацій; цілеспрямовано використовувати свій потенціал як
для самореалізації у професійному й особистісному плані, так і в
інтересах суспільства, держави; уміти здобувати, аналізувати інформацію
отриману з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку
і самовдосконалення; бережливо ставитись до свого здоров’я і здоров’я
інших як найвищої цінності; бути здатним до вибору численних
альтернатив, що пропонує сучасне життя.

Таким чином статус людини у суспільстві залежить від неї самої.
Швидкоплинність соціального прогресу, динамічність змін викликає
необхідність постійної роботи над собою, розвиток життєвої
компетентності, посилення відповідальності молодої людини за своє
майбутнє, за можливість досягти життєвого успіху.

2. Навчальний план — це документ, що визначає склад навчальних
предметів, які вивчаються в даному навчальному закладі, їх розподіл,
тижневу й річну кількість годин, що відводяться на кожний навчальний
предмет, і, в зв’язку з цим, структуру навчального року.

У навчальних планах усіх типів шкіл, в яких враховано вітчизняний,
зарубіжний досвід і результати наукових експериментів в Україні,
сьогодні виділено два компоненти —державний і шкільний.

Державний компонент забезпечує необхідний для кожного учня обсяг і
рівень знань, умінь і навичок. Він включає мовно-літературну освіту
(рідна, державна і іноземна мова та література), математику, основи
інформатики, суспільні предмети (історія, правознавство), географію,
природничі дисципліни (фізика, хімія, біологія), естетичні предмети,
трудове навчання, фізичну культуру і допризовну підготовку юнаків.

Шкільний компонент відбирає факультативи з окремих предметів, дисциплін
спеціалізації. Відповідно до Закону України “Про освіту” сюди належать і
мова національності — польська, чеська, грецька — у місцях компактного
проживання цих національностей.

Навчальний план з профільного навчання (10-12 класи) складається з трьох
частин: а) циклу профільних предметів; б) загальний цикл предметів; в)
курси за вибором. Для всіх профілів обов’язковими є такі предмети:
українська мова, історія України, інформатика та іноземна мова.

Група профільних предметів складається з двох частин — інваріантної та
варіантної.

До інваріантної частини профільних предметів належать: українська мова,
історія України, іноземна мова, інформатика і комп’ютерна техніка.

Варіативну частину профільних предметів складають ті, які винесено в
назву профілю і становлять його основу. Наприклад,
історико-філологічний: українська мова, українська література, історія
України, всесвітня історія, зарубіжна література; історико-правознавчий:
історія України, всесвітня історія, правознавство; фізико-математичний:
фізика, алгебра, геометрія.

Решта загальноосвітніх навчальних предметів викладаються учням на рівні
ознайомлення та розуміння в оптимально зінтегрованому вигляді та
утворюють другий — загальний цикл предметів. їхнє основне завдання
підтримати загальноосвітній і загальнокультурний рівень випускників
середніх навчальних закладів.

Додатковими годинами за вибором учні можуть посилити вивчення профільних
предметів або вивчати наближені до них спецкурси.

Типові навчальні плани встановлюють сумарне гранично допустиме навчальне
навантаження учнів, тобто кількість навчальних годин на рік: 1-2 класи —
700; 3^ класи — 790; 5 клас — 860; 6-7 класи — 890; 8-9 класи — 950;
10—12 класи— 1030 годин. Тривалість навчального року в загальноосвітніх
навчальних закладах І ступеня не може бути меншою 175 робочих днів,
II—III ступенів — 190 робочих днів без урахування часу на складання
іспитів, тривалість яких не повинна перевищувати трьох тижнів.
Тривалість канікул у загальноосвітніх закладах упродовж навчального року
може бути меншою 30 календарних днів.

Вимоги до навчального плану: а) забезпечення всебічного розвитку
особистості школяра; б) забезпечення потреб суспільства на даному етапі;
в) врахування рівня розвитку науки; г) врахування рівня розвитку учнів,
їх потреб та інтересів; г) врахування національних особливостей України
і регіону.

Навчальна програма — документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного
навчального предмета, умінь і навичок, які підлягають засвоєнню, зміст
розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Система викладу змісту навчального матеріалу у навчальній програмі з
предмету може бути: а) лінійною — безперервна послідовність матеріалу
від простого до складного відповідно до принципів послідовності,
систематичності і доступності; б) спіральною — неперервне розширення і
поглиблення знань з певної проблеми; в) концентричною — повторне
вивчення певних розділів, тем для глибшого проникання в сутність явищ і
процесів; г) змішаною — комбінація різних систем викладу змісту
навчального матеріалу.

Вимоги до навчальних програм: а) високий науковий рівень з врахуванням
досягнень науково-технічного прогресу; б) виховний потенціал;

в) генералізація навчального матеріалу на основі фундаментальних
положень сучасної науки; г) групування його навколо провідних ідей і
наукових теорій; ґ) розвантаження програм від надто ускладненого і
другорядного матеріалу; д) реалізація міжпредметних зв’язків; є)
реалізація ідеї взаємозв’язку науки, практики і виробництва; є)
формування умінь і навичок учнів з кожного предмета.

Підручник — книга, що включає основи наукових знань з певної навчальної
дисципліни у відповідності з цілями навчання, встановленими програмою і
вимогами дидактики.

Навчальний посібник — книга, в якій матеріал розширює границі
підручника, містить додаткові, найновіші і довідкові відомості.

Вимоги до підручника: а) науковість змісту навчального матеріалу, б)
якість, точність, простота і доступність викладу матеріалу; в) чіткість
формування визначень правил, законів, ідей; г) жива, точна і доступна
мова підручника; ґ) правильний розподіл навчального матеріалу за
розділами і параграфами; д) наявність ілюстрацій, схем, малюнків; є)
виділення шрифтом важливого матеріалу; є) художнє оформлення підручника.

Роль підручника і навчального посібника полягає в тому, що вони
сприяють: а) формуванню уміння самостійної пізнавальної діяльності; б)
виробленню навичок самоконтролю; в) формуванню світогляду учнів;

N

 

¦

J

L

P

Nг) керівництву пізнавальною діяльністю учнів; ґ) є путівником для
вчителя.

Структура підручника.

1. Тексти: основний, додатковий, пояснювальний.

2. Позатекстові компоненти: а) апарат організації засвоєння; запитання і
завдання; інструктивні матеріали (пам’ятки, зразки розв’язання задач,
прикладів); таблиці; надписи-пояснення до ілюстративного матеріалу;
вправи; б) ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, картки,
креслення і ін.); в) апарат, орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).

За характером відображення дійсності тексти можуть бути емпіричні й
теоретичні. Тексти емпіричного характеру відображають факти, явища,
події, містять вправи, правила. Тексти теоретичного характеру містять
закономірності, методологічні знання. Більшість шкільних підручників має
тексти обох типів.

За провідним методом викладу матеріалу тексти можуть бути репродуктивні,
проблемні, програмовані, комплексні. Репродуктивні тексти
високоінформативні, структурні, зрозумілі учням, відповідають завданням
пояснювально-ілюстративного навчання. Проблемний текст подається у
вигляді проблемного монологу, в якому з метою створення проблемних
ситуацій висуваються суперечності, розв’язується проблема,
аргументується логіка руху думки. У програмованому підручнику зміст
подається частинами, а засвоєння кожного “кроку” інформації
перевіряється контрольними запитаннями. Комплексний текст містить певні
дози інформації, необхідні учням для розуміння проблеми, а проблема
визначається за логікою проблемного навчання.

Текст підручника може мати аналітичний або синтетичний характер. Він
може бути побудований дедуктивним або індуктивним способом.

У підручниках, крім основних, є додаткові тексти, мета яких — розширити,
поглибити знання учнів з важливих компонентів змісту навчального
матеріалу (документи, історичні довідки і т. п.).

Всі питання і завдання підручників, за ступенем пізнавальної
самостійності учнів можна поділити на дві групи: репродуктивні і
продуктивні.

Репродуктивні — це такі питання і завдання, які вимагають від учнів
відтворення знань без істотних змін.

Продуктивні питання і завдання передбачають трансформацію знань, істотні
зміни в структурі засвоєння знань або пошук нових знань.

Ілюстрація —зображення, яке реалізує науковий педагогічний принцип
підручника специфічними засобами наочності.

За цільовим призначенням ілюстрації шкільних підручників можна розділити
на три групи: а) розкривають основний зміст певних елементів програми
(провідні ілюстрації); б) рівнозначні тексту; в) що доповнюють текст, є
об’єктом для запитань, завдань.

Якість навчання значною мірою залежить від уміння учнів самостійно
працювати з навчальною літературою, від сформованості у них відповідних
навичок.

Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за такими
принципами: а) генетичний — навчальний зміст розміщено у такій
послідовності, в якій він формувався історично; б) логічний — викладення
змісту навчального матеріалу в процесі сучасної логічної структури
відповідної науки; в) психологічний — виклад матеріалу з врахуванням
пізнавальних можливостей учнів. При підготовці підручника ці принципи
взаємно переплітаються.

Зміст підручника охоплює такі компоненти: а) основні факти, принципи,
засоби і нові відкриття в науці, доступні учням відповідного типу
закладу; б) світоглядницько-методологічні і виховні ідеї, включаючи
моральні і естетичні ідеали, які можна сформувати конкретним навчальним
матеріалом; в) методи наукового мислення і дослідження, які сприяють
засвоєнню навчального матеріалу; г) знання з історії науки і творчої
діяльності її видатних представників, які стимулюють зацікавленість
учнів; ґ) уміння і навички, які випливають з конкретного навчального
змісту або необхідні для його засвоєння; д) розкриття прийомів мислення,
логічних операцій, які необхідно засвоїти у процесі вивчення змісту
підручника.

Принципи підбору змісту підручника: а) науковість; б) всебічність; в)
зв’язок з життям; г) системність і взаємозв’язок з іншими предметами; ґ)
доступність навчального матеріалу.

Учитель і підручник. У процесі навчання учитель орієнтується на
підручник, бо він: а) конкретизує навчальну програму; б) показує, який
зміст має бути вкладено до відповідних програмних тем; в) показує, як
потрібно трактувати ті чи інші питання програми та орієнтує учнів у
методиці роботи; г) потрібен для підготовки домашнього завдання учнів,
під час повторення і будь-якої іншої необхідності.

У роботі з підручником необхідно: а) доповнювати матеріал додатковою
інформацією, бо його зміст надто конспективний і знання учнів тільки з
нього будуть надто обмежені; б) не забувати про використання на уроці,
крім підручника, місцевого, краєзнавчого матеріалу, якого в підручниках
немає; в) передбачати ті утруднення, які можуть мати місце при
використанні підручника окремими учнями; г) інколи міняти порядок чи
методику викладання матеріалу, виходячи з інтересів учнів; ґ) не
розглядати підручник, як щось абсолютно досконале в усіх відношеннях по
змісту, нерідко змінювати його.

3. Загальна освіта — сукупність знань з основ наук про природу,
суспільство, мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок,
необхідних кожній людині незалежно від її професії.

Основні шляхи одержання загальної освіти: навчання у середніх
загальноосвітніх школах, середніх профтехучилищах, у середніх
спеціальних навчальних закладах і самоосвіта. Розрізняють такі рівні
загальної середньої освіти: початкова, основна і повна.

Загальну середню освіту забезпечують 21219 денних загальноосвітніх
навчальних закладів. Мережа має певні особливості розподілу за
територіями: у міських поселеннях функціонує 30,6 % шкіл, а у сільських
— 69,4 %. Тоді як контингент учнів (6386,6 тис.) розподіляється у такому
співвідношенні: у міських поселеннях 66 %, а в сільських — 34 %. Це
породжує ряд проблем, пов’язаних із забезпеченням якісної освіти в
загальноосвітніх навчальних закладах сільських поселень. Головними
чинниками впливу є: розпорошеність сільських поселень за територіями,
диференція регіонів за соціально-економічним потенціалом, наявність
малокомплектних класів і малочисельних шкіл, дефіцит вчительських
кадрів, відсутність механізму соціальної підтримки сільського вчителя
тощо (ВО, Ю).

Учні здобувають наукові знання, уміння і навички.

Знання — узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі
дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, дій,
теорій, якими володіє наука.

Уміння — здатність на належному рівні виконувати певні дії, заснована на
доцільному використанні людиною знань і навичок.

Навичка —психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний
виконувати певну дію раціонально, точно і швидко, без зайвих затрат
фізичної та нервово-психічної енергії.

Можна виділити такі види знань: а) основні терміни і поняття, без яких
не можна зрозуміти жодного тексту, жодного висловлення; б) факти
щоденної дійсності і наукові факти, без знання яких неможливо зрозуміти
закони науки, формувати переконання, доводити і відстоювати ідеї; в)
основні закони науки, що розкривають зв’язки і відношення між різними
об’єктами і явищами дійсності; г) теорії, що містять систему наукових
знань про певну сукупність об’єктів і про методи пояснення та
передбачення явищ даної предметної галузі; ґ) знання про способи
діяльності, методи пізнання і історії одержання знань, тобто
методологічні знання; д) оціночні знання, знання про норми відношень до
різних явищ життя.

Характерні особливості повноцінних знань: а) повнота знань учня
визначається кількістю знань про виучуваний об’єкт, передбачених
програмою; б) глибина знань характеризується числом усвідомлених
істотних зв’язків даного знання з іншими, що до нього належать; в)
оперативність знань передбачає готовність і вміння учня застосувати їх у
потрібних ситуаціях; г) гнучкість знань проявляється у швидкості
знаходження варіативних способів застосування їх при зміні ситуації; ґ)
конкретність і узагальненість знань проявляється у розумінні конкретних
проявів узагальненого знання і в здатності підводити конкретні знання
під узагальнені; д) системність знань учнів — це така сукупність знань в
їх свідомості, структура яких відповідає структурі наукової теорії; є)
усвідомлення знань виражається в розумінні зв’язку між ними, шляхів
одержання знань, уміння їх доводити.

Неповноцінні знання: неповні, поверхові, академічні, вербальні,
безсистемні, формальні.

Знання про світ поділяються на теоретичні і фактичні. Одиницями
теоретичних знань є поняття, системи понять, абстракції, а також теорії,
гіпотези, закони і методи науки. Фактичні знання представлені одиничними
поняттями (наприклад, знаки, цифри, букви, географічні назви, історичні
особи, події).

Знання про способи діяльності використовуються в практичній діяльності і
мають алгоритмічний характер. Наприклад, знання про способи і порядок
виконання арифметичних дій. Знання про способи діяльності в навчальних
предметах оформлені у вигляді правил.

Вимоги до засвоєння всіх елементів знань: а) розуміти систему ознак
понять і систему понять, зберігати їх в пам’яті для оперування ними; б)
розуміти і зберігати в пам’яті знання про способи дій в розгорнутому і
згорнутому вигляді, в складній діяльності і в окремих випадках.

Терміни “вміння” і “навички” використовуються у педагогічній літературі
неоднозначно. Розглядають різні види вмінь — первинні вміння, близькі до
навичок, тобто такі, що піддаються автоматизації дій, і вторинні вміння,
які відрізняються від навичок. Первинні вміння — це неавтоматизовані
дії, що підпорядковуються правилу; це може бути неавтоматизована навичка
(початкова стадія становлення навички), але може бути і така дія, в
повній автоматизації якої немає потреби. Вторинним же вмінням називають
такі дії, які принципово не можуть бути автоматизовані, тому що не мають
однозначного правила в своїй основі і передбачають елементи творчості;
ці вміння включають в себе навички, але не зводяться до них. У
навчальному процесі вони підлягають повній автоматизації і входять як
автоматизовані компоненти до складних вторинних умінь. Наприклад,
написання букв стає навичкою, без якої не можна оволодіти умінням у
письмовій формі викладати свої думки. У період оволодіння грамотою
написання букв виступає як первинне вміння, пізніше воно перетворюється
в навичку. Друге первинне вміння — узгодження слів — в принципі може
стати навичкою, але може залишитися і первинним умінням.

Уміння і навички можуть бути теоретичного характеру (в їх основі лежать
правила оперування поняттями, вони є результатом аналізу-синтезу) і
практичного характеру (дії, що регулюються за допомогою формул, моделей,
зразків).

Вимоги до навичок (теоретичного і практичного характеру) —
автоматизоване виконання дій і системи дій у знайомій і новій ситуації.
Вимоги до первинних умінь (теоретичного характеру) — свідоме виконання
дій і системи дій в знайомій і новій ситуації.

До найважливіших загальнонавчальних умінь, навичок, що ними має
обов’язково оволодіти кожний учень за роки навчання у середній школі,
В.О. Сухомлинський відносить:

1. Уміння спостерігати явища навколишнього світу.

2. Уміння думати — зіставляти, порівнювати, протиставляти, знаходити
незрозуміле, вміння дивуватися.

3. Уміння висловлювати думку про те, що учень бачить, спостерігає,
робить, думає.

4. Уміння вільно, виразно, свідомо читати.

5. Уміння вільно, досить швидко і правильно писати.

6. Уміння виділити логічно закінчені частини у прочитаному,
встановлювати взаємозв’язок і взаємозалежність між ними.

7. Уміння знаходити книжку з питання, що цікавить учня.

8. Уміння знаходити в книжці матеріал, що цікавить учня.

9. Уміння робити попередній логічний аналіз тексту у процесі читання.

10. Уміння слухати вчителя і одночасно записувати коротко зміст його
розповіді. 11.Уміння читати текст і одночасно слухати інструктаж учителя
про роботу над текстом, над логічними складовими частинами.

12. Уміння написати твір — розповісти про те, що учень бачить навколо
себе, спостерігає.

Важливим компонентом змісту освіти є досвід творчої діяльності. Щоб у
школярів появився досвід творчої діяльності, треба ознайомлювати їх з
подібними операціями і створювати у навчанні умови для їх застосування.
Нагромаджений досвід допомагає у подальшому вирішувати нові завдання.
Творчий характер має не тільки діяльність по здобуванню знань
(теоретична діяльність). Творчі елементи присутні і в діяльності
практичного характеру.

Наука — це сукупність знань, приведених у систему, де факти і закони
пов’язані між собою певними відносинами і взаємно обумовлюють один
одного.

Навчальний предмет являє собою педагогічно обґрунтовану систему наукових
знань і практичних навичок та вмінь, що втілюють основний зміст і методи
певної науки.

Відмінність навчального предмета від науки полягає в тому, що до нього
входять тільки основні положення тієї чи іншої галузі знань, доступні
для засвоєння учнями на певному етапі навчання. Крім того, навчальний
предмет включає дидактичні матеріали, що допомагають учням оволодіти
комплексом навичок і вмінь, необхідних як для подальшого навчання, так і
для активної участі в суспільно корисній праці (трудові, навчальні,
мислительні).

До змісту навчального предмета входять такі основні компоненти: а)
фактичний матеріал, що відображає ознаки і властивості предметів, явищ;
б) узагальнені результати суспільно-історичного пізнання світу —
поняття, 1 закони, принципи, основні світоглядницькі поняття, ідеї,
провідні наукові теорії, етичні й естетичні ідеали і правові норми; в)
методи дослідження

і наукового мислення (загальні, особливі, часткові), з якими людина в
тій чи іншій формі вступає у взаємодію (сприймання, відтворення,
перетворення).

Поняття — основна форма знань, що відображає істотні, необхідні ознаки і
відношення предметів та явищ.

Зміст поняття — це сукупність істотних ознак, властивостей і відношень
предмета думки, відображених у поняттях. Об’єм поняття — це розмаїття
предметів, кожному з яких належать ознаки, відображені в змісті поняття.

Закон — необхідні, істотні, стійкі, повторювані відношення між: явищами
об’єктивної дійсності.

Закономірність — це упорядкованість подій, відносна постійність
детермінованих факторів, регулярність зв’язку між: певними речами.

Теорія — це система знань, яка описує і пояснює сукупність явищ окремої
галузі дійсності і зводить відкриті в ній закони до загальної основи.

Ідея — це вища форма пізнання зовнішнього світу, яка не тільки
відображає об’єкт, а й спрямована на його перетворення.

Навчальні предмети поділяються на цикли: предмети гуманітарного циклу
(українська мова і література, іноземна мова, історія), предмети
природничо-математичного циклу (математика, фізика, хімія, біологія,
географія, креслення).

У процесі вивчення навчальних дисциплін здійснюються внутріпредметні і
міжпредметні зв’язки.

Внутріпредметні зв’язки — це вибір таких аспектних проблем, які є
наскрізними для тієї чи іншої навчальної дисципліни і застосовуються при
аналізі більшості явищ, що вивчаються даною наукою.

Міжпредметні зв’язки — це узгодженість між: навчальними предметами, що
дозволяє розглядати факти і явища реальної дійсності зрізних сторін, з
позицій різних навчальних предметів.

Міжпредметні зв’язки реалізуються тоді, коли: а) всі шкільні предмети
читаються рідною мовою, кожен предмет у певній мірі опирається на
математичний апарат, тому вчителю будь-якого предмета необхідно
врахувати те, що учні вже знають з рідної мови і математики: б) вчителі
цікавляться викладанням інших дисциплін, особливо суміжних, і враховують
це у своїй діяльності;

в) здійснюється зв’язок викладання природничо-математичних дисциплін з
природою і виробництвом, і гуманітарних дисциплін —зі суспільними
явищами.

Політехнічна освіта — сукупність знань про головні галузі і наукові
принципи виробництва й озброєння загально-технічними уміннями,
необхідними для участі в продуктивній праці.

Політехнічна освіта здійснюється, передусім, у процесі вивчення
предметів політехнічного циклу: математики, фізики, хімії, біології,
географії, а також під час вивчення інших предметів (історії, основ
держави і права, літератури), трудового навчання.

Професійна освіта — сукупність знань, практичних умінь і навичок,
необхідних для виконання роботи у певній галузі трудової діяльності.

Професійна освіта здобувається в СПТУ. У навчальних планах СПТУ є три
цикли навчальних предметів: професійно-технічний, загально-технічний і
загальноосвітній. Між загальноосвітньою, політехнічною і професійною
освітою існує тісний зв’язок.

4. Характерним для змісту освіти в зарубіжних країнах є: інтеграція
навчальних предметів на основі міжпредметних проектів; відбір
навчального матеріалу на основі інтересів і безпосередніх потреб дитини;
надання переваги або природничо-математичним предметам, або предметам
гуманітарного циклу; диференціація навчання за змістом; деполітизація і
деідеологізація навчального процесу.

Право на одержання диплома про закінчення середньої школи США дає певне
число залікових одиниць, або “кредитів” (не менше 16), які випускник
повинен набрати у процесі навчання. Заліковою одиницею вважається
вивчення даної дисципліни по 5 годин на тиждень протягом року. Таких
залікових одиниць необхідно набрати: з англійської мови і літератури —
4, з історії— 2, соціальних наук— 1, природничих наук— 2, математики
(алгебра, геометрія, тригонометрія) — 2. Крім того, кожен учень
зобов’язаний пройти який-небудь 2-3-годинний цілеспрямований курс,
наприклад, іноземної мови, психології, стенографії, 3-4 залікових
одиниці можна також одержати, вивчаючи додаткові предмети на вибір.

Народна педагогіка про зміст навчання: “Де більше науки, там менше
муки”, “Наука в лісне веде, а з лісу виведе”, “Потрібно учиться, завжди
пригодиться”.

Список літератури:

Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів // Бюлетень
законодавства і юридичної політики України. – К. 1999. – №8 – с.273.

Фіцула М.М. Педагогіка., К, 2000.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020