.

Державно–правові відносини у сфері організації і діяльності Конституційного Суду в Україні (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
285 4859
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Державно–правові відносини у сфері організації і діяльності
Конституційного Суду в Україні

ПЛАН

Вступ……………………………………………………………………………3

Розділ 1: Поняття і значення Конституційного Суду України як єдиного
органу конституційної юрисдикції………………………………5

Розділ 2: Склад і структура Конституційного Суду.……………………….8

Розділ 3: Функції Конституційного Суду………………………………….12

Основні повноваження Конституційного Суду………………12

Прийняття і виконання рішень і висновків Конституційного
Суду………………………………………………………………14

Розділ 4: Конституційне провадження……………………………………18

4.1 Форми звернення до Суду………………………………………18

4.2 Організація роботи і процедура розгляду справ..……………..20

Висновки………………………………………………………….…………..27

Використані джерела……………………………………………….……….29

Вступ

Молода українська держава робить крок за кроком, аби побудувати справді
демократичне суспільство, його механізми назавжди б унеможливили
повторення на нашій землі епохи тиранії і беззаконня, коли одна особа чи
одна партія, виступаючи від імені народу, мордує його і не дає
можливості людині захиститися від жорстокої та бездушної державної
машини.

16 липня 1990 року ухваленням Верховною Радою Української РСР 12-го
скликання «Декларації про державний суверенітет України» почалася нова
ера української історії — побудова незалежної української держави і
становлення нової системи державної влади. Цей документ вперше закріпив
принцип поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та
судову.

Як показує досвід демократичних країн, значним чинником дотримання
принципу поділу влади і завадою надмірному посиленню однієї з гілок
влади є спеціальний орган конституційної юрисдикції, який наділяється
правом тлумачити Конституцію та визнавати правові акти вищих органів
державної влади неконституційними.

Таким надзвичайно важливим для існування демократії в нашій країні
органом є Конституційний Суд України, утворення якого стало можливим
після ухвалення нової Конституції України в 1996 році.

Відтепер монополією на істину не володіє навіть єдиний законодавчий
орган — Верховна Рада України. Адже кожен її правовий акт, а також
Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки
Крим може бути перевірений на предмет відповідності нормам Конституції.
[9,с.3-9]

Важливим є також те, що громадяни України, іноземці чи особи без
громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, можуть
ініціювати розгляд в Конституційному Суді питань про тлумачення окремих
норм Конституції та законів. Тобто за допомогою Конституційного Суду
може бути нарешті здолане становище, коли розуміння закону окремим
державним відомством, могло не відповідати духу і букві закону,
порушувати конституційні права особи!

Виходячи з усього викладеного вище, тема даної курсової роботи видається
надзвичайно актуальною, оскільки охоплює широке коло питань, пов’язаних
з єдиним органом конституційної юрисдикції. Крім того, одним із її
завдань є вироблення реальних пропозицій, орієнтованих на необхідність
вдосконалення чинного законодавства України, що регулює дане питання.
Також, попри все, варто звернути увагу на недостатній рівень
теоретичного вивчення проблем організації та діяльності Конституційного
Суду України. Саме на цю проблематику і орієнтована дана курсова робота
і саме на цьому ґрунтується її актуальність та дочасність.

Мета даної роботи полягає в тому, щоб на підставі комплексного аналізу
конституційного права України з’ясувати правовий статус Конституційного
Суду, а також визначити його місце серед інших органів державної влади.

Досягнення зазначеної мети можливе у процесі вирішення таких завдань:

– визначити поняття і значення Конституційного Суду України;

– розкрити правове регулювання його діяльності;

– проаналізувати порядок формування Конституційного Суду і його склад;

– охарактеризувати функції та повноваження Конституційного Суду;

– дослідити порядок діяльності і процедуру розгляду ним справ;

–дати визначення і охарактеризувати поняття «конституційне подання» і
«конституційне звернення»;

Об’єктом дослідження виступають державно–правові відносини у сфері
організації і діяльності Конституційного Суду в Україні.

Теоретичною і методологічною основою курсової роботи послужили
нормативно-правові акти України, а також публікації та монографії
українських і зарубіжних авторів у галузі конституційного права.

Розділ 1: Поняття і значення Конституційного суду України, як єдиного
органу конституційної юрисдикції.

Відповідно до ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України —
єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, завданням якого є
гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону
держави на всій території України. [1,ст.147]

Конституційний Суд є судовим органом зі специфічними функціями та
ознаками. Це не просто орган, що здійснює правосуддя. Це інституція, яка
наділена повноваженнями конституційного контролю, який реалізується в
судовому порядку.

Статус і повноваження Конституційного Суду України та його підрозділів
визначає Конституція України, Закон України “Про Конституційний Суд
України”, Регламент Конституційного Суду України та інші акти
Конституційного Суду, що регламентують його внутрішню роботу відповідно
до Закону України “Про Конституційний Суд України”.

У країнах розвиненої демократії державна влада будується за принципом її
розподілу на законодавчу, виконавчу та судову. Законодавча влада
покликана приймати закони, виконавча влада виконує прийняті законодавчим
органом закони. Судова влада стоїть на сторожі дотримання законодавства
та його однакового застосування.

Все досить просто і логічно. Така побудова влади дозволяє збалансовувати
кожну із її складових, аби не дати можливості одній із них, виконавчій
чи законодавчій, узяти гору над іншими, що може привести до
тоталітаризму. Зрозуміло, що всі законодавчі та інші правові акти, які
діють у демократичній державі повинні відповідати Конституції цієї
держави, як нормативному актові найвищої юридичної сили. Але як
забезпечити однакове застосування норм Конституції і хто може бути
безстороннім арбітром у визначенні питань щодо відповідності Конституції
законів чи правових актів виконавчої влади? Надати це право парламенту,
уряду чи Президенту? Але ж парламент приймає закони, уряд і Президент
виконують закони та ухвалюють свої правові акти, які є обов’язковими до
виконання на всій території держави!

Отже перевіряти правові акти законодавчої та виконавчої влади на
відповідність Конституції має спеціальний, незалежний, судовий орган.
[8,с.5]

Традиційно виділяють дві системи конституційного правосуддя:
американську і європейську. За американської системи конституційність
законів та інших правових актів перевіряють суди загальної юрисдикції.
Найбільшого поширення ця система набула в країнах загального права.
Американська система має два різновиди. В одних країнах конституційний
контроль здійснюється усіма судами загальної юрисдикції, тобто будь-який
суд може вирішити питання про конституційність нормативного акта. В
інших країнах конституційний контроль здійснює лише Верховний Суд.
Головна відмінність європейської системи від американської полягає у
тому, що конституційне правосуддя в цих країнах виділено із загального
правосуддя. [5,с.550]

В країнах соціалізму, де влада будувалася за принципом єдності влади, а
не її розподілу, потреби у існуванні органу конституційної юрисдикції не
було. Вся влада належала радам, а відносини між радами будувались за
принципом централізму: рада вищого рівня мала право скасовувати рішення
ради нижчого рівня.

З проголошенням Україною незалежності, внесенням відповідних змін до
Конституції та прийняттям Закону «Про Конституційний Суд України» в 1992
році в Україні була в основному підготовлена законодавча база для
утворення Конституційного Суду. Було навіть обрано Голову
Конституційного Суду України, але сформувати Конституційний Суд Верховна
Рада 12-го скликання не змогла.

Лише після прийняття в 1996 році нової Конституції формування
Конституційного Суду стало реальним, і нині в Україні діє Конституційний
Суд України, головним завданням якого є гарантувати верховенство
Конституції України як Основного Закону держави на всій території
України.

Конституції багатьох країн розглядають конституційні суди як органи
правосуддя. Конституція України, визначає, що судочинство в Україні
здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції. Тому є
підстави вважати, що Конституційний Суд поруч з судами загальної
юрисдикції складають самостійний вид державної влади— незалежну судову
владу.

Необхідно відмітити у зв’язку з цим, що Конституційний Суд як
спеціалізований орган конституційної юрисдикції має як спільні, так і
відмінні риси від судів загальної юрисдикції. Діяльність конституційних
судів здійснюється в певних процесуальних формах, що зближує їх з судами
загальної юрисдикції. Спільними для них є більшість принципів
судочинства. Закон про Конституційний Суд України передбачає, що
діяльність Конституційного Суду ґрунтується на принципах верховенства
права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності,
повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним
рішень. Законодавство деяких країн вводить обмеження на застосування,
наприклад, таких принципів як гласність і змагальність. [2, ст. 4]

Відрізняються конституційні суди від судів загальної юрисдикції за
способом їх формування, складом і, головним чином, за характером справ,
які вони вирішують. Предметом розгляду конституційних судів є
конституційні питання.

Незалежно від формального визначення правової природи конституційних
судів, сама назва цих органів свідчить про те, що вони розглядаються як
особливі органи правосуддя. Конституція України виділяє норми про
Конституційний Суд України в окремий розділ. Цим підкреслюється значення
Конституційного Суду як спеціального органу конституційної юрисдикції.

Розділ 2: Склад і структура Конституційного Суду.

Відповідно до ст. 148 Конституції України, Конституційний Суд
складається з 18 суддів. Президент України, Верховна Рада України, з’їзд
суддів призначають по 6 суддів Конституційного Суду України. Суддею
Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день
призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи
за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх
двадцяти років та володіє державною мовою. Судді Конституційного Суду не
можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький
мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати
будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім
наукової, викладацької та творчої. [1,ст.148]

Чисельний склад членів спеціалізованих органів конституційного
правосуддя в зарубіжних країнах — від 6 до 19. Чисельність цих органів
визначається, як правило, конституціями. Це має важливе політичне
значення, тому що при зміні політичного курсу утруднює можливість
відповідним політичним силам в своїх інтересах збільшувати кількість
членів Конституційного Суду, оскільки для цього потрібно буде внести
зміни до Конституції.

Суддя Конституційного Суду України призначається на дев’ять років без
права бути призначеним на повторний строк. Максимальний термін
перебування на цій посаді, згідно з законодавством інших країн, не
перевищує 12 років. Лише в деяких державах конкретний строк зайняття
посади члена конституційного суду не встановлюється, а обмежується лише
досягненням певного віку. Іноді передбачається навіть ротація членів
конституційного суду на одну третину або половину через певну кількість
років.

Досвід інших країн свідчить про різноманітність способів формування
спеціалізованих органів конституційного правосуддя. У деяких країнах
вони обираються парламентами. В інших — двома гілками влади:
законодавчою і виконавчою. У третій групі країн вказані органи
формуються трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою.
Формування органів конституційного правосуддя різними гілками влади має
на меті забезпечити їх незалежність і попередити можливість
підпорядкування одній з них.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про Конституційний Суд України”
Президент України попередньо проводить консультації з Прем’єр-міністром
та Міністром юстиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного
Суду. Призначеною на посаду судді Конституційного Суду вважається особа,
про призначення якої видано Указ Президента України, скріплений
підписами Прем’єр-міністра та Міністра юстиції. [2,ст.6]

Згідно ст. 7 Закону, Верховна Рада України призначає суддів
Конституційного Суду таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.
Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду вносить
Голова Верховної Ради, а також може вносити не менш як 1/4 народних
депутатів України від конституційного складу Верховної Ради»
Призначеними на посади суддів Конституційного Суду вважаються кандидати,
які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини
голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.
[2,ст.7]

Ст. 8 Закону зазначає, що з’їзд суддів України за пропозицією делегатів
з’їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів
з’їзду визначає кандидатури на посади суддів Конституційного Суду для
включення в бюлетені для таємного голосування. Призначеним на посаду
судді Конституційного Суду вважається кандидат, який у результаті
таємного голосування одержав більшість голосів від числа обраних
делегатів з’їзду суддів України. [2,ст.8]

В наведених положеннях, на думку В.Скоморохи, існують прогалини. Щодо
порядку призначення суддів Конституційного Суду України Верховною Радою
України, то ст. 7 Закону не містить будь-якого припису щодо того, хто
подає кандидатури на посади суддів Голові Верховної Ради України чи
народним депутатам України.

Світовий досвід формування органів конституційної юрисдикції свідчить
про широке залучення до участі у формуванні Конституційних Судів вищих
судових органів, прокуратури, наукових та навчальних закладів тощо.
Наприклад, у Російській Федерації пропозиції Президенту РФ можуть
вноситися членами (депутатами) Ради Федерації і депутатами Державної
думи, законодавчими (представницькими) органами суб’єктів РФ, вищими
судовими органами і федеральними юридичними відомствами, всеросійськими
юридичними товариствами, юридичними науковими та навчальними закладами.
Це дає можливість забезпечити збалансований склад Конституційного Суду,
який є рівною мірою віддаленим від інших гілок влади і виступатиме
неупередженим арбітром у спорах між ними. [6,с.400]

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду відповідно
Президент України, Верховна Рада України у місячний строк, а з’їзд
суддів України у тримісячний строк призначають іншу особу на цю посаду.

Суддя Конституційного Суду вступає на посаду з дня складення ним присяги
судді Конституційного Суду на засіданні Верховної Ради, яке проводиться
за участю Президента України, Прем’єр-міністра, Голови Верховного Суду
не пізніше як через місяць після призначення суддею Конституційного
Суду.

Голова Конституційного Суду обирається на спеціальному пленарному
засіданні Конституційного Суду зі складу суддів Конституційного Суду
лише на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання
бюлетенів з будь-яким числом кандидатур, запропонованих суддями
Конституційного Суду. Головою Конституційного Суду вважається обраний
кандидат, за якого проголосувало більше половини конституційного складу
суддів Конституційного Суду. Обрання Голови Конституційного Суду самими
членами Конституційного Суду є додатковою гарантією незалежності
Конституційного Суду від інших гілок влади.

Голова Конституційного Суду має двох заступників, які обираються за
пропозицією голови Конституційного Суду лише на один трирічний строк
таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Судді Конституційного Суду при здійсненні своїх повноважень є
незалежними і підкоряються лише Конституції України та керуються Законом
про Конституційний Суд України, іншими законами України, крім тих
законів або їх окремих положень, що є предметом розгляду Конституційного
Суду України.

Особа судді Конституційного Суду України є недоторканною. А це означає,
що суддя Конституційного Суду не може бути затриманий чи заарештований
без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку
суду. Судді Конституційного Суду не несуть юридичної відповідальності за
результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді та в
його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при
розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом
України.

Відповідно до ст. 126 Конституції України повноваження судді
Конституційного Суду припиняються у разі: закінчення строку призначення;

досягнення суддею шістдесятип’ятирічного віку;

неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

порушення суддею вимог Закону про заборону політичної діяльності та
виконання іншої оплачуваної роботи;

порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком
щодо нього;

припинення його громадянства;

визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за
власним бажанням. [1,ст.126]

Розділ 3: Функції Конституційного Суду України.

3.1 Основні повноваження Конституційного Суду

Основний Закон закріпив такі функції Конституційного Суду України –
вирішення питання про відповідність законів та інших правових актів
Конституції України і офіційне тлумачення Конституції України та законів
України.

Згідно з Конституцією України, Законом про Конституційний Суд України до
повноважень Конституційного Суду належить прийняття рішень і дача
висновків у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради
України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України,
правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинним міжнародним договорам
України або тим міжнародним договорам, що вносяться до Верховної Ради
для надання згоди на їх обов’язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи
про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України. [10,с.41]

З огляду на це, слід застерегти від думки, нібито Конституційний Суд
України може і повинен вирішувати всі проблеми або навіть більшість з
них. І у державних органах, що звертаються до Суду, і в громадській
свідомості має закріпитися правильне ставлення до того, що може і чого
не може Конституційний Суд України. Насамперед він не повинен підміняти
законодавця. Суд покликаний вирішувати спірні правові питання, але не
політичні конфлікти, які в основі своїй виходять за правові рамки.

На жаль, Суд не уникнув роботи в режимі “пожежної команди” в період
передвиборної кампанії у березні 1998 р. Досить згадати, що Суд двічі
розглядав питання конституційності та офіційного тлумачення Закону
України “Про вибори народних депутатів України” від 24 вересня 1997 р.
Два наступні рішення стосувалися конституційності Постанови Верховної
Ради України “Про порядок проведення виборів депутатів міської, районних
у місті Києві рад та міського голови у місті Києві”, а також офіційного
тлумачення окремих положень Закону України “Про статус депутатів
місцевих рад народних депутатів”. Приймаючи рішення незадовго до дня
виборів, Суд вільно чи невільно був утягнутий в політичні процеси.
[7,с.43]

У зарубіжних країнах способи визначення компетенції органів
конституційного контролю залежать від форми здійснення конституційного
правосуддя. За американської форми конституційне правосуддя не
виділяється із загального правосуддя. В цих країнах законодавство не
визначає спеціальний перелік конституційних справ. Конституційні питання
можуть бути в цивільних, кримінальних, адміністративних справах і
розглядаються вони судами загальної юрисдикції в загальному порядку. В
деяких країнах, які застосовують модифіковану американську форму
конституційного правосуддя, на законодавчому рівні закріплюється
компетенція Верховних судів у галузі конституційного правосуддя з певних
питань: конституційності законів, захисту конституційних прав і свобод,
тлумачення конституції, контролю за проведенням виборів, у федеративних
державах — вирішення спорів між федерацією та її суб’єктами. У країнах,
де існують спеціалізовані органи конституційного правосуддя, їх
діяльність обмежується лише вирішенням конституційно-правових питань.

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо
законності актів органів державної влади, органів влади Автономної
Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші
питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції. [4,с.23]

Підставами для прийняття Конституційним Судом рішення щодо
неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є їх
невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією
України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;
перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

Закон про Конституційний Суд України визначає повноваження судді
Конституційного Суду. Він має право витребувати від Верховної Ради
України, Президента України, Прем’єр-міністра України, Генерального
прокурора України, суддів, місцевих органів державної влади, органів
влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування,
посадових осіб, підприємств і організацій усіх форм власності,
політичних партій та інших об’єднань громадян, окремих громадян
необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються
до розгляду Конституційним Судом. Ухилення від дачі пояснень або відмова
від надання документів, матеріалів, інформації судді Конституційного
Суду тягне за собою відповідальності винних осіб згідно з законом.

3.2 Прийняття і виконання рішень і висновків Конституційного Суду.

З питань своїх повноважень Конституційний Суд приймає окремі акти:
рішення й висновки.

Рішення Конституційний Суд приймає за результатами розгляду справ щодо
конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів
Президента, актів Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради
Автономної Республіки Крим. Закони, інші правові акти або їх окремі
положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня
ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.
Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам
актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується у
встановленому законом порядку.

Висновки Конституційний Суд дає у справах з питань офіційного тлумачення
Конституції та законів України; про відповідність Конституції України
чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що
вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість; щодо
додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про
усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. [5,с.552]

Рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом поіменним
голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду. Судді
Конституційного Суду не мають права утримуватися від голосування.
Рішення й висновки мотивуються письмово, підписуються окремо суддями
Конституційного Суду, які голосували за їх прийняття і які голосували
проти їх прийняття, та оприлюднюються. Рішення й висновки
Конституційного Суду є остаточними і не підлягають оскарженню.

Окрема думка судді Конституційного суду, який підписав рішення чи
висновок, викладається ним у письмовій формі та додається до рішення чи
висновку Конституційного Суду.

Рішення і висновки Конституційного Суду підписуються не пізніше семи
днів після прийняття рішення, дачі висновку і офіційно оприлюднюються
наступного робочого дня після їх підписання.

Доктор юридичних наук, професор А. Селіванов запропонував ознаки
правової природи названих актів Конституційного Суду за їх юридичною
силою. Тут можливі такі підходи:

—акти Конституційного Суду в цілому, в тому числі й ті, якими
створюються нові норми права, мають підконституційний характер;

—акти Конституційного Суду не можуть підміняти законодавчі
нормовстановлення, заповнювати прогалини у законодавстві та праві;

—акти Конституційного Суду є для законодавця орієнтованими напрямами
правовстановлення, поки правотворча діяльність конкретно визначена і не
підлягає іншому розумінню законодавцем;

—акти Конституційного Суду мають привілейований статус, коли вони
містять вимоги до органів державної влади зобов’язати, визнати,
рекомендувати, запропонувати, і ця вимога (думка) Конституційного Суду
не може бути проігнорована законодавцем. [6,с.401]

Таким чином, вчений відмічає особливий характер імперативності правових
позицій, вироблених в актах Конституційного Суду України.

Конституційний Суд може відкрити нове провадження у справі при виявленні
нових обставин по справі, що не були предметом його розгляду і прийняття
рішення або дачі висновку у справі.

?

@BX®°„

O

ue

*

?

Oe

&

N”ue#?$%b%?%r&?&iiiUAEAEAEAEAEAE®ccccccc

jfnoeq^t:zU{cI»»»»»»»»»»»»»»»??»

покласти на відповідні державні органи обов’язки щодо забезпечення
виконання рішення, додержання висновку. Слід зазначити, що невиконання
рішень та недодержання висновків Конституційного Суду тягнуть за собою
відповідальність згідно з законом.

Найважливішою з проблем у практичному плані є саме проблема виконання
рішень Конституційного Суду України, без вирішення якої не можна
говорити не лише про гарантування верховенства Конституції України, а й
про наявність судової влади як такої. Проте практика свідчить, що у ряді
випадків інші гілки влади не вважають для себе обов’язковими рішення
Суду, прийнятими в межах його компетенції. На сьогодні прикладом цього є
суміщення перебування депутатів на посадах голови ради та голови
місцевої державної адміністрації або народного депутата України і
міністра Кабінету Міністрів України тощо. [7,с.42]

За законодавством зарубіжних країн рішення органу конституційного
правосуддя є обов’язковим, крім випадків виконання цими органами
консультативної функції. Однак існує відмінність у правових наслідках
рішень органу конституційної юрисдикції в країнах з різними формами
конституційного правосуддя. У країнах з американською формою правосуддя
рішення судів загальної юрисдикції є обов’язковим лише для сторін у
конкретній справі при перевірці конституційності правового акта.
Визнання акта неконституційним у цьому випадку не тягне за собою його
відміну, це може зробити лише орган, який його прийняв. Однак на
практиці такий правовий акт вже не буде застосовуватись державними
органами і судами.

У країнах з європейською формою конституційного правосуддя рішення
органів конституційної юрисдикції про визнання правового акта
неконституційним відміняє його і є обов’язковим для усіх державних
органів, фізичних і юридичних осіб.

Законодавство деяких країн встановлює особливості при визнанні
неконституційності законів, зокрема, рішення органів конституційного
правосуддя про неконституційність законів не є остаточними, ці рішення
повинні подаватись на затвердження парламенту, який кваліфікованою
більшістю може відхилити рішення органу конституційної юрисдикції. В
деяких країнах парламент або президент мають право відкладального вето
стосовно рішень органів конституційного правосуддя, які можуть подолати
вето при повторному розгляді кваліфікованою більшістю голосів їх членів.
[10, с.41]

З метою усунення можливості повторного прийняття парламентом закону,
визнаного неконституційним, Закон про Конституційний Суд Російської
Федерації (ст. 79) містить важливу норму, згідно з якою юридична сила
постанови Конституційного Суду Російської Федерації про визнання акта
неконституційним не може бути подолана повторним прийняттям цього ж
акта.

Важливе значення має питання про те, з якого моменту втрачає чинність
нормативний акт, визнаний органом конституційного правосуддя
неконституційним. В зарубіжних країнах існує три варіанти законодавчого
вирішення даного питання. По-перше, нормативний акт визнається нечинним
з моменту введення його в дію (такий варіант був закріплений, зокрема,
ст. 22 старого Закону про Конституційний Суд України). По-друге, з
певної дати в майбутньому, вказаному в рішенні органу конституційної
юрисдикції. По-третє, з моменту прийняття рішення органом
конституційного правосуддя; такий порядок закріплений Конституцією
України і чинним законом про Конституційний Суд України. Відмова у
новому Законі про Конституційний Суд України від першого варіанта
пов’язана з тим, що визнання нечинним правового акта з моменту введення
його в дію тягне відповідно необхідність перегляду усіх судових та інших
рішень, прийнятих на його основі. [5,с.554]

Розділ 4: Конституційне провадження.

4.1 Форми звернення до Суду.

Формами звернення до Конституційного Суду є конституційне подання і
конституційне звернення. Конституційне подання — це письмове клопотання
до Конституційного Суду про визнання правового акта чи його окремих
положень неконституційними, про визначення конституційності міжнародного
договору, про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів
України, а також звернення Верховної Ради про дачу висновку щодо
додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про
усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. [5,с.557]

Суб’єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень
Конституційним Судом щодо конституційності законів та інших правових
актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету
Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки
Крим є Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів
України (підпис депутата не відкликається), Верховний Суд України,
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада
Автономної Республіки Крим.

Суб’єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків
Конституційним судом є:

1) щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів
України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради
України для надання згоди на їх обов’язковість, — Президент України,
Кабінет Міністрів України;

2) стосовно додержання конституційної процедури розслідування і розгляду
справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту —
Верховна Рада України;

3) щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України — Президент
України, не менш як сорок п’ять народних депутатів України,
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд
України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади,
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого
самоврядування .

Конституційне звернення — це письмове клопотання до Конституційного Суду
України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів
України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав
та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. Суб’єктами
права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним
Судом щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є
громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи в
Україні.

Наразі існує проблема пов’язана з визначенням суб’єкта права на
конституційне подання чи звернення до Конституційного Суду України з
боку вищих судів загальної юрисдикції з питань прийняття рішень та дачі
висновків. Ст. 150 Конституції України та статті 40, 41 Закону України
«Про Конституційний Суд України» серед інших суб’єктів права на подання
(звернення) визначають Верховний Суд України. Останній діє в складі
колегій, президії та Пленуму. Хто з них має звертатися до
Конституційного Суду? Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду
України від 23 січня 1998 р. № 2 «Про затвердження Тимчасового
регламенту Пленуму Верховного Суду України», це має робити Пленум
Верховного Суду України. Складніше ситуація зі зверненнями до
Конституційного Суду України з боку Вищого арбітражного суду України,
правосуб’єктність якого безпосередньо не визначена ні Конституцією
України, ні наданим Законом. Шляхом тлумачення відповідних положень
Конституції України та наданого Закону можна дійти висновку про
наявність права на звернення з питань тлумачення у Вищого арбітражного
суду України як юридичної особи. Проте відкритим залишається запитання —
хто має звертатися до Конституційного Суду України: Пленум, президія чи
Голова арбітражного суду? [7,с.44]

Конституційний суд вправі відмовити у відкритті провадження у справі за
таких підстав: відсутність встановленого законодавством права на
конституційне подання чи конституційне звернення; невідповідність
конституційного подання, конституційного звернення вимогам, передбаченим
законодавством; непідвідомчість Конституційному Суду питань, порушених у
конституційному поданні або конституційному зверненні.

4.2 Організація роботи і процедура розгляду справ.

З метою раціональної організації роботи у складі Конституційного Суду
утворюються колегії суддів для розгляду питань щодо відкриття
провадження у справах за конституційними поданнями та колегії суддів для
розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними
зверненнями.

Колегія суддів Конституційного Суду у справах за конституційними
поданнями більшістю голосів суддів, які входять до її складу, приймає
процесуальну ухвалу про відкриття провадження у справі в Конституційному
Суді або про відмову у такому провадженні. У разі прийняття Колегією
суддів ухвали про відкриття провадження у справі Конституційному Суді ця
справа вноситься Головою Конституційного Суду на розгляд пленарного
засідання Конституційного Суду. У разі прийняття Колегією суддів ухвали
про відмову у відкритті провадження в справі секретар Колегії суддів
направляє матеріали Голові Конституційного Суду для розгляду справи на
засіданні Конституційного Суду.

Колегія суддів Конституційного Суду у справах за конституційним
зверненням приймає процесуальну ухвалу про відкриття провадження у
справі в Конституційному Суді або про відмову у такому провадженні в
порядку, встановленому для розгляду справ за конституційними поданнями.
[5,с.558]

Конституційний Суд на своїх засіданнях розглядає питання щодо відкриття
провадження у справі в Конституційному Суді у разі прийняття Колегією
суддів процесуальної ухвали про відмову у відкритті такого провадження.
У разі прийняття на засіданні Конституційного Суду процесуальної ухвали
про відкриття провадження у справі в Конституційному Суді ця справа
вноситься Головою Конституційного Суду на розгляд пленарного засідання
Конституційного Суду. Прийнята Конституційним Судом на його засіданні
процесуальна ухвала про відмову у відкритті провадження у справі в
Конституційному Суді є остаточною.

На засіданнях Конституційного Суду розглядаються всі питання, що
потребують вирішення Конституційним Судом, крім тих, що вирішуються на
його пленарних засіданнях. Засідання Конституційного суду є повноважним,
якщо на ньому присутні не менше одинадцяти суддів Конституційного суду.
Рішення Конституційного Суду на його засіданнях приймаються, якщо за це
рішення проголосувало більше половини суддів, які брали участь у
засіданні.

На пленарних засіданнях Конституційний Суд приймає рішення і дає
висновки у справах, віднесених Конституцією України і Законом про
Конституційний Суд України до повноважень Конституційного Суду. Пленарне
засідання Конституційного Суду є повноважним, якщо на ньому присутні не
менше дванадцяти суддів. Рішення Конституційного суду приймаються та
його висновки даються на пленарному засіданні, якщо за них проголосувало
не менше десяти суддів. [2,ст. 13]

Для забезпечення повноти розгляду справи Колегія суддів Конституційного
Суду під час підготовки справи, Конституційний Суд в процесі провадження
у справі мають право витребувати від Верховної Ради, Президента,
Прем’єр-міністра, Генерального прокурора, суддів, місцевих органів
державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів
місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств і організацій усіх
форм власності, політичних партій та інших об’єднань громадян і окремих
громадян необхідні документи, матеріали та інші відомості, що стосуються
справи. Колегія суддів і Конституційний Суд мають право викликати
посадових осіб, експертів, свідків, громадян, участь яких повинна
забезпечити об’єктивний і повний розгляд справи.

Учасниками конституційного провадження є суб’єкти права на конституційне
подання і конституційне звернення, їхні представники, а також залучені
Конституційним Судом до участі у розгляді справи органи та посадові
особи, свідки, експерти та перекладачі. Неявка з поважної причини
учасника конституційного провадження на пленарне засідання або на
засідання Конституційного Суду може бути підставою для відкладення
розгляду справи. У разі повторної неявки з поважної причини учасника
конституційного провадження Конституційний Суд може прийняти рішення про
розгляд справи за його відсутності. У разі неявки без поважної причини
учасника конституційного провадження Конституційний Суд приймає рішення
за його відсутності.

У Конституційному Суді України провадження ведеться, рішення і ухвали
приймаються, висновки даються та оприлюднюються державною мовою.
Учасники конституційного провадження, які не володіють державною мовою,
мають право користуватися послугами перекладача.

Строк провадження у справах за конституційним поданням не повинен
перевищувати трьох місяців, а за конституційним зверненням — шести
місяців. У разі провадження за конституційним поданням, яке визнане
Конституційним Судом невідкладним, строк розгляду такого подання не
повинен перевищувати одного місяця. [5,с.558]

Слід зазначити, що конституційне подання і конституційне звернення
надсилаються до Конституційного Суду без стягнення державного мита. Якщо
неодноразове направлення конституційного подання або конституційного
звернення з того самого питання, що вже розглядалось у Конституційному
Суді, є зловживанням правом, Конституційний Суд після прийняття рішення
про відмову у відкритті провадження у справі може прийняти рішення про
стягнення з суб’єкта права на конституційне подання, конституційне
звернення державного мита у розмірі, встановленому законом.

Закон про Конституційний Суд України регулює, крім загальних положень
діяльності Конституційного Суду, процедури розгляду ним певних категорій
справ. Основною функцією органів конституційного правосуддя є здійснення
контролю за додержанням Конституції в процесі правотворчої діяльності
шляхом перевірки правових актів з точки зору їх відповідності
Конституції. Тому Закон про Конституційний Суд України першим регулює
порядок провадження у справах щодо конституційності законів та інших
правових актів Верховної Ради, актів Президента, актів Кабінету
Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Суб’єкти права на конституційне подання з цих питань направляють до
Конституційного Суду конституційні подання, в яких викладаються
аргументи і стверджується про неконституційність відповідних актів,
визначають до трьох представників для участі у розгляді справи.
Конституційний Суд обов’язково залучає до участі в провадженні у справі
представників органів влади, акти яких оспорюються щодо їх
конституційності. У разі якщо ці акти або їх окремі положення визнаються
такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються
нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом
рішення про їх неконституційність.

Іншим видом справ, що розглядається Конституційним Судом, є провадження
у справах щодо конституційності правових актів, що викликають спір
стосовно повноважень конституційних органів державної влади України,
органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого
самоврядування. Підставою для конституційного подання є наявність спору
стосовно повноважень вказаних органів, якщо один із суб’єктів права на
конституційне подання, визначених у ст. 40 Закону про Конституційний Суд
України (Президент, не менше як сорок п’ять народних депутатів України,
Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Верховна Рада
Автономної Республіки Крим), вважає, що правові акти, якими встановлено
повноваження зазначених органів, не відповідають Конституції України. У
резолютивній частиш рішення Конституційного Суду дається висновок щодо
конституційності правового акта, яким встановлено повноваження
конституційних органів державної влади України, органів влади Автономної
Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.

Також Конституційний Суд розглядає справи щодо конституційності актів
про призначення виборів, всеукраїнського референдуму чи місцевого
референдуму в Автономній Республіці Крим. Конституційне подання з питань
дачі висновків щодо конституційності зазначених актів може бути
направлено до Конституційного Суду в строк не пізніше місяця від дня
офіційного оголошення дати призначення, відміни або відстрочення у
встановленому порядку виборів, всеукраїнського референдуму чи місцевого
референдуму в Автономній Республіці Крим. Предметом розгляду
Конституційним Судом є питання щодо конституційності правових актів
Верховної Ради України, актів Президента України та правових актів
Верховної Ради Автономної Республіки Крим про призначення виборів,
всеукраїнського референдуму чи місцевого референдуму в Автономній
Республіці Крим. У разі визнання таких актів неконституційними у рішенні
Конституційного Суду зазначається про припинення діяльності всіх
органів, які були створені для проведення цих виборів чи референдумів,
про знищення бюлетенів, агітаційних матеріалів і про припинення
фінансування заходів щодо проведення виборів чи референдумів та
повернення державі перерахованих, але не використаних коштів.

Наступним видом справ, які розглядаються Конституційним Судом, є
провадження у справах щодо відповідності законів та інших правових актів
Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів,
Верховної Ради Автономної Республіки Крим конституційним принципам і
нормам стосовно прав та свобод людини і громадянина. Підставами для
порушення питання про відкриття провадження у справі щодо відповідності
норм чинного законодавства принципам і нормам Конституції України
стосовно прав і свобод людини і громадянина є наявність спірних питань
щодо конституційності прийнятих і оприлюднених у встановленому порядку
законів, інших правових актів; виникнення спірних питань щодо
конституційності правових актів, виявлених у процесі загального
судочинства; виникнення спірних питань щодо конституційності правових
актів, виявлених органами виконавчої влади в процесі їх застосування та
Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини у процесі його
діяльності. У разі виникнення у процесі загального судочинства спору
щодо конституційності норми закону, яка застосовується судом,
провадження у справі зупиняється і відкривається конституційне
провадження, справа розглядається Конституційним Судом невідкладно.

Предметом конституційного провадження у справах щодо конституційності
норм законів, якими суперечливо регулюється порядок реалізації
конституційних прав та свобод людини і громадянина, є вирішення спірних
питань конституційності норм двох чи більше законів або актів
міжнародного права, визнаних обов’язковими на території України, що
встановлюють різний порядок реалізації одних й тих самих конституційних
прав та свобод, чим суттєво обмежуються можливості їх використання. У
рішенні Конституційного Суду визначається, норми якого закону є
конституційними, а якого — неконституційними і нечинними.

Конституційний Суд розглядає справи й дає висновки щодо конституційності
чинних міжнародних договорів України та міжнародних договорів України,
що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх
обов’язковість. Питання щодо конституційності чинного міжнародного
договору розглядається Конституційним Судом за конституційним поданням
Президента України, Кабінету Міністрів України. У разі дачі висновків
про невідповідність міжнародного договору Конституції України
Конституційний Суд у цьому ж провадженні вирішує також питання щодо
неконституційності цього договору чи його окремих частин. Питання щодо
конституційності міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради
України для надання згоди на їх обов’язковість, розглядаються
Конституційним Судом за конституційним поданням Президента України,
Кабінету Міністрів України до прийняття Верховною Радою України
відповідного закону. Відкриття конституційного провадження у цих справах
зупиняє розгляд Верховною Радою України питання щодо надання згоди на їх
обов’язковість. [5,с.559]

Підставою для відкриття конституційного провадження у справі щодо
додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про
усунення Президента України з поста в порядку імпічменту є конституційне
подання Верховної Ради України з даного питання. На підставі аналізу
поданих Верховною Радою України документів і матеріалів Конституційний
Суд дає відповідний висновок. В зарубіжних країнах органи
конституційного правосуддя грають різну роль у процедурі імпічменту. В
одних країнах вони дають лише висновки з різних питань, пов’язаних з
процедурою імпічменту, в інших — безпосередньо вирішують питання про
усунення глави держави з поста на підставі звинувачення, висунутого
парламентом. [3,с.5]

Підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення
Конституції України та законів України є практична необхідність у
з’ясуванні або роз’ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції
та законів України. Підставою для конституційного звернення щодо
офіційного тлумачення Конституції та законів України є наявність
неоднозначного застосування положень Конституції або законів України
судами України, іншими органами державної влади, якщо суб’єкт права на
конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до
порушення його конституційних прав і свобод. У резолютивній частиш
висновку Конституційного Суду офіційно тлумачаться положення Конституції
та законів України, щодо яких було подано конституційне подання чи
конституційне звернення. У разі, якщо при тлумаченні Закону України
(його окремих положень) була встановлена наявність ознак його
невідповідності Конституції України, Конституційний Суд у цьому ж
провадженні вирішує питання щодо неконституційності цього Закону.

Висновки

Таким чином, забезпечуючи верховенство Конституції України,
Конституційний Суд України забезпечує верховенство Конституції України,
збереження конституційного ладу держави, конституційних прав та свобод
людини і громадянина. Такі повноваження випливають із тексту присяги
судді Конституційного Суду України, в якій судді зобов’язуються
«забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний
лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина» [2,
ст. 17].

На думку М. Тесленка, Конституційний Суд самим фактом свого створення і
діяльності покликаний гарантувати політичну і правову стабільність
суспільного життя, надійно охороняти права і свободи громадян, захищати,
а не засуджувати. В центрі його юрисдикції перебувають основні права,
людська гідність [8,с.6-8].

Гадаю, що Конституційний Суд України відіграватиме ще більш значну роль
у житті нашої держави за умови, коли про його діяльність знатиме якомога
більше людей, коли кожен розумітиме роль і місце суду в системі влади в
Україні й можливості використання авторитету Конституційного Суду в
захисті конституційних прав та свобод всіх і кожного.

В свою чергу, потребує ознайомлення з документами органів конституційної
юрисдикції європейських країн та судів країн СНД. Є практична
необхідність, як для нас з вами, так і для самих суддів Конституційного
Суду опрацювання публікацій вітчизняних і зарубіжних
конституціоналістів. Вирішити цю проблему можливо шляхом створення в
Суді управління, яке підтримувало б зв’язки з відповідними підрозділами
європейських конституційних судів та судів країн СНД і здійснювало б
переклад на державну мову документів і матеріалів з питань
конституційного правосуддя. З досвіду роботи Федерального
Конституційного Суду Німеччини відомо, що на 8 годину ранку кожного дня
працівник бібліотеки робить добірку з питань конституційної юстиції у
7—10 світових виданнях: Для того, щоб Конституційний Суд України було
прийнято до Конференції європейських Конституційних судів, рівень його
діяльності має відповідати європейській моделі конституційного
правосуддя.

Вважаю, що порушені питання з урахуванням їх важливості мають бути
предметом уваги не лише Конституційного Суду України.

Використані джерела:

Конституція України. – К., 1998.

Закон України “Про Конституційний Суд України” // Відомості Верховної
Ради. – 1996. – № 49.

Василюк С. Конституційний механізм взаємодії законодавчої і судової
влади в Україні // Право України. – 2004. – № 9 – С. 3-7.

Козюбра М. Конституційний Суд в системі органів державної влади //
Державно-правова реформа в Україні. Матеріали науково-практичної
конференції. Листопад 1997. — К., 1997. — С. 23-26.

Погорілко В. Конституційне право України. – К.: Наукова думка. – 2002.–
731С.

Селівон М. Проблемні питання співвідношення конституційного і загального
судочинства / Матеріали наукової конференції «Конституція України —
основа модернізації держави та суспільства» 21—22 червня 2001 року. —
X.: Право, 2001. — 467 С.

Скомороха В. Конституційний Суд України: досвід і проблеми // Юридичний
вісник України. — 1998. — № 44. — С. 41-44.

Тесленко М. Про місце Конституційного Суду України в системі вищих
органів державної влади // Право України. — 1999. — № 12 – С.6-8.

Ткачук А. Знайомтесь: Конституційний Суд України. – К.1998 – 68 С.

Шаповал В. Конституційний Суд України: питання правового статусу /
Реферативний огляд чинного законодавства України. Науково-аналітичний
центр. — С. 41 – 48.

PAGE

PAGE 30

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020